Облік та аналіз розрахунків з дебіторами і кредиторами на підприємстві

3.2 Проблеми та контроль розрахунків з різними дебіторами та кредиторами на ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса"

Облік дебіторської заборгованості регламентується П(С)БО 10, що дозволяє зробити аналіз і виявити нерозв'язані проблеми. Подається новий погляд на вирішення деяких питань, пов'язаних з обліком розрахунків з дебіторами та кредиторами [9].

Від початку формування ринкових відносин в Україні і донині існує чимало актуальних нерозв'язаних питань, пов'язаних з обліком дебіторської заборгованості. Це, відповідно, обумовлює постійний перегляд нормативних актів і регламентуючих документів, вироблення нових шляхів удосконалення організації та методики обліку розрахунків з дебіторами.

На основі аналізу наукових праць і проведення досліджень у цій сфері обліку можна, на мій погляд, назвати кілька проблемних питань:

– облік довгострокової дебіторської заборгованості згідно з вимогами

П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість";

– відсутність чіткої схеми деталізації та співвідношення різних видів дебіторської заборгованості у загальній їх структурі. Крім цього, співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованостей на різних підприємствах одної галузі буває неоднаковим, що не дозволяє встановити балансування між ними;

– вивчення обліку сумнівних боргів, зокрема резерву на їх покриття з метою зближення бухгалтерського та податкового обліку;

– потреба змін у будові регістрів аналітичного та синтетичного обліку дебіторської заборгованості. Сьогодні облік дебіторської та кредиторської заборгованостей ведеться в одному регістрі - Журналі № 3.

Для прийняття управлінських рішень важливе значення має повнота й об'єктивність інформації, пов'язаної з дебіторською заборгованістю. Вирішення багатьох проблемних питань дозволить значно вдосконалити організацію та методику обліку розрахунків із дебіторами.

Передусім необхідно внести зміни у П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість", в яких чітко були би розмежовані поняття довгострокової та короткострокової дебіторської заборгованостей. їх облік нині ведеться на різних рахунках бухгалтерського обліку, що не відзначено у вищезазначеному стандарті. Разом із тим слід вказати, що поточна дебіторська заборгованість є оборотним активом, а довгострокова - необоротним, і вони обліковуються на різних рахунках.

Уточнення вимагає визначення поточної дебіторської заборгованості, оскільки, згідно з П(С)БО 10, вона "за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю" [13, 59].

Утворення поточної дебіторської заборгованості не завжди слід пов'язувати з доходом. Дохід, як зазначають Е.Є. Хендріксен і М.Ф. Ван Бреда, вимірюється сумою очікуваних грошових надходжень [31, 353], тому якщо не очікується погашення дебіторської заборгованості у звітному періоді, то наступні надходження коштів або певних матеріальних цінностей не можна вважати доходом. Так, перерахування авансів за ще не передану продукцію призводить до виникнення дебіторської заборгованості, хоча доходу тут немає. Ці пропозиції повинні бути взяті до уваги при подальшому вдосконаленні нормативної бази.

Створення ефективної системи контролю за якістю обліку розрахунків із дебіторами вимагає розробки чіткої та досконалої класифікації дебіторської заборгованості, уніфікації способів її оцінки та документів аналітичного обліку. Це, відповідно, дозволить накопичувати інформацію про розрахунки з дебіторами з різними рівнями деталізації й узагальнення.

Потребують розробки також моделі співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей і певного інструментарію, який дозволив би швидко та якісно виявляти негативні явища, що впливають на кількісні та якісні зміни цих заборгованостей. Бажаним є співвідношення, коли кредиторська заборгованість переважає дебіторську на 10-20 %. Однак, як показують дослідження, на деяких підприємствах кредиторська заборгованість переважає зобов'язання дебіторів у 10 і більше разів. Цьому можуть сприяти певні причини, і саме їх аналіз дозволить прийняти відповідні управлінські рішення.

При проведенні такого аналізу на ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса" потрібно враховувати специфіку заводу, сезонність його роботи, зв'язки з покупцями та постачальниками тощо. Варто також зважати на принцип "Вимагай оплати якомога швидше та оплачуй якомога пізніше", який дозволяє довший період володіти певними активами й отримувати від них вигоду. Крім цього, наявність великих обсягів дебіторської заборгованості, як вірно говорить Ф.Ф. Бутинець, спричиняє низьку платоспроможність підприємства [21, 351]. Відзначимо, що значна сума кредиторської заборгованості не завжди є негативним явищем, зокрема, коли підприємство володіє такою кількістю високоліквідних активів, при погашенні заборгованості ними це суттєво не вплине на подальшу його діяльність.

Отже, створення ефективної моделі обліку дебіторської заборгованості дозволить уникнути ризиків неплатоспроможності і зниження показників ліквідності внаслідок отримання об'єктивної та своєчасної інформації для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Створення комплексної системи внутрішнього контролю дебіторської заборгованості на підприємствах є важливою задачею, що дозволяє підвищити й оптимізувати результати роботи підприємства, його окремих підрозділів і в остаточному підсумку вирішити проблему ліквідності.

Мета впровадження відділу внутрішнього контролю за дебіторською заборгованістю полягає в запобіганні виникнення простроченої та безнадійної дебіторської заборгованості від неправильно прийнятих управлінських рішень у сфері збуту на розрахунків шляхом їх своєчасної корекції.

Стан дебіторської заборгованості в системі внутрішнього контролю підприємства необхідно оцінювати за такими параметрами:

– доцільність та обґрунтованість розподілу функціональних обов'язків між персоналом бухгалтерії,

– повнота відображення дебіторської заборгованості,

– обґрунтованість записів на відповідних рахунках,

– вірність розрахунків,

– відповідність і вчасність облікової реєстрації.

Організація внутрішнього контролю дебіторської заборгованості підприємства забезпечить: оцінювання фінансового стану потенційних дебіторів, їх платоспроможності, репутації на ринку, терміну існування, диверсифікації клієнтури, визначення максимальної суми боргу в цілому та на одного клієнта (лімітування дебіторської заборгованості), використання різних форм забезпечення повернення боргу (застава, страхування, гарантії банків або третіх осіб, оформлення забезпеченим векселем тощо), сприятиме зменшенню виникнення простроченої та безнадійної дебіторської заборгованості.

Проте існують проблемні питання у системі внутрішнього контролю дебіторської заборгованості:

– проблема оплати дебіторської заборгованості (рефінансування) та визначення допустимого рівня засобів, які вилучаються на дебіторську заборгованість,

– застосовувати у вітчизняних умовах традиційну за кордоном методику аналізу дебіторської заборгованості не завжди доцільно через відсутність необхідного обсягу вірогідної і доступної інформації щодо розрахунків з різними дебіторами,

– відсутність на більшості промислових підприємств структурного підрозділу чи особи, до обов'язків, якого входив би всебічний контроль за станом системи обліку на підприємстві.

Для забезпечення ефективного управління дебіторською заборгованістю на підприємстві доцільно створити спеціальні підрозділи. Але, щоб уникнути перенасичення кадрами, перевитрачання різних ресурсів, потрібно обов'язково обґрунтувати доцільність створення цілої служби. Тому на великих підприємствах це може бути відділ управління та контролю дебіторської заборгованості, на малих та середніх - особа, на яку покладені завдання.

Відділ внутрішнього контролю підприємств повинні постійно контролювати дебіторську заборгованість, що дасть змогу порівняти фактичне надходження платежів з умовами надання кредиту. Зростання терміну заборгованості з продаж і збільшення питомої ваги простроченої дебіторської заборгованості свідчить про неефективність кредитної політики підприємства та необхідність її перегляду.

Для удосконалення контролю дебіторської заборгованості та прийняття рішення про її погашення керівництво підприємства повинно володіти достовірною інформацією про всі взаєморозрахунки підприємства за зазначений період. Необхідно розробити пакет робочих документів контролера для організації ефективного процесу контролю дебіторської заборгованості. Така документація повинна відповідати об'єктивним умовам функціонування та специфіки діяльності підприємства, а також уможливлювати отримання усієї необхідної достовірної інформація про стан об'єкта та зіставлення її з плановими (нормативними). Це дасть змогу чітко окреслити грошові потоки підприємства, а також мінімізувати ризик виникнення заборгованості.

3.3 Шляхи вдосконалення контролю за розрахунками з різними дебіторами та кредиторами на ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса"

Облік та аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості є одним з ключових завдань у вирішенні проблем, що виникають під час поточного управління підприємствами з позиції оптимального співвідношення між ліквідністю та прибутковістю. Це питання з різним ступенем теоретичного і практичного висвітлення розглянуто в багатьох іноземних виданнях останнього часу. Огляд наукової та методичної літератури радянських часів свідчить, що аналіз договірних зобов'язань в контексті управління заборгованістю, раніше не проводився.

За результатами проведеного дослідження дебіторсько-кредиторської заборгованості на ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса" запропоновано методичний підхід до аналізу дебіторсько-кредиторської заборгованості як інструменту покращення фінансового стану та формування стратегії кредитної політики в умовах інфляції, а також надано наступні пропозиції:

– своєчасно здійснювати контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стабільності підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

– винаходити можливості збільшення кількості замовників з метою зменшення масштабу ризику неоплати;

– контролювати стан розрахунків за простроченими заборгованостями. В умовах інфляції будь - яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості виконаних робіт. Тому необхідно розширити систему авансових платежів;

– своєчасно виявляти недопустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких, в першу чергу, відносяться прострочена заборгованість постачальникам, прострочена заборгованість покупців понад три місяці, прострочена заборгованість з оплати праці і по платежах до бюджету, позабюджетних фондів.

У зв'язку з цим особливої уваги потребує порядок списання простроченої дебіторської і кредиторської заборгованості, оскільки існує прямий взаємозв'язок між списанням такої заборгованості і формуванням оподатковуваної бази податком на прибуток. Правильне і своєчасне списання дебіторсько-кредиторської заборгованості відіграє важливу роль при формуванні фінансових результатів діяльності підприємства.

Для того, що підприємствам - кредиторам, уникнути втрат від оподаткування, необхідно створювати резерв сумнівних боргів.

Рішення про створення резерву сумнівних боргів повинно готуватись комісією підприємства за участю керівників юридичної, бухгалтерської, збутової служб та затверджуватись керівником підприємства. В рішенні про створення резерву сумнівних боргів комісія повинна відображати наступні відомості: дату та причину виникнення заборгованості, строк її погашення (векселів, застав, договорів страхування), дату подання позовної заяви до суду (арбітражного суду) про стягнення заборгованості з покупця (замовника), номер та дату платіжного доручення про перерахування мита.

Резерви сумнівних боргів дозволяється створювати тільки за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в кінці року, в той час як сумнівні борги виникають в ході торгових операцій протягом року. Існують наукові думки, що необхідно нараховувати резерв протягом всього облікового періоду. На мою думку, розрахувати резерв сумнівних боргів доцільно перед складанням звітності, а використовуватися він буде протягом звітного року при потребі або безпосередньо перед складанням звітності [15].

Резерв повинен формуватися на базі експертних оцінок фінансового менеджменту підприємства.

Списання боргу на збиток внаслідок неплатоспроможності боржника не є анулюванням заборгованості. Ця заборгованість повинна відображатися на позабалансових рахунках з метою контролю за можливістю стягнення у випадку зміни майнового стану боржника. Термін, на який заборгованість повинна обліковуватись на позабалансовому рахунку, встановлюють деякі практики в три, деякі - в п'ять років з моменту списання.

Для того, щоб списати безнадійну заборгованість, необхідно правильно документально оформити дану операцію. Дебіторська заборгованість, по якій закінчився строк позовної давності, списується за рішенням керівника підприємства. Сьогодні законодавством не передбачена конкретна форма такого рішення. При використанні довільної форми, пропонуємо наступні обов'язкові реквізити:

– повна назва підприємства - дебітора із зазначенням його

ідентифікаційного та індивідуального податкового коду, дати і причини виникнення заборгованості;

– повний перелік первинних документів, що підтверджують даний факт;

– дата прийняття рішення з обов'язковим зазначенням того, що ця заборгованість повинна обліковуватись не менше трьох років поза балансом (а можна і більше) з часу такого списання для нагляду за можливістю її справляння у випадку зміни майнового стану дебітора;

– підпис керівника і головного бухгалтера;

– печатка підприємства, установи.

З метою удосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості, при її автоматизації, пропонується здійснити наступні заходи:

– створити інформаційну базу кредиторської та дебіторської заборгованості учасників розрахунків;

– звірити в електронній формі взаємні вимоги та зобов'язання і знайти найбільш раціональні способи погашення взаємної заборгованості;

– провести взаємозаліки, поступово скорочуючи обсяги заборгованості;

– вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків.

Досягнути цього автономно від фінансових та виробничих аспектів управління неможливо. Тісна інтеграція функціонального модуля з підсистемами, що безпосередньо пов'язані з фінансами та виробництвом, дозволяє вирішити традиційні проблеми, які виникають при зіткненні матеріально - технічного постачання з управлінням, виробництвом та фінансами. Це дасть змогу скоординувати планову послідовність закупок і видачу дозволу, наддасть свободу маневру у виборі способів платежу, а також полегшить ведення офіційної звітності.

Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

4.1 Система управління охороною праці на ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса"

На сьогоднішній день система управління охороною праці є центральною для багатьох підприємств. Основні виробничі процеси, починаючи від отримання замовлення та організації виробництва, вимагають виваженої, цілеспрямованої i систематичної розробки технологічних процесів на виробництві. Очевидно, що для ефективної діяльності підприємства необхідні цілеспрямоване визначення повноважень і системна організація охорони праці.

Юридична відповідальність за стан охорони праці та забезпечення здорових і безпечних умов праці на товаристві несе його керівник, він повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий морально - психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції та послуг.

Безпосередній контроль за виконанням заходів по безпеці праці покладений на службу охорони праці, яка створена наказом керівника. На зазначену службу покладено опрацювання цілісної системи управління охороною праці, сприяння удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу. Службою охорони праці складаються плани на місяць і на рік, які затверджуються керівником.

На ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса" розроблені і затверджені власником наступні нормативні акти про охорону праці: Положення про систему управління охороною праці, що діють на підприємстві, Положення про службу охорони праці підприємства, Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, Положення про проведення навчання з охорони праці, Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці, Статут підприємства та Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями та видами робіт (Дод. В).

В досліджуваному господарстві відносини між керівником та працюючими фіксуються колективним договором. Колективний договір є основним нормативним документом внутрішнього користування, що регулює і визначає разом з чинним законодавством взаємні виробничі, трудові і соціально - економічні відносини між Адміністрацією і Працівниками ТДВ "ПЕМЗ ім. К. Маркса".

Головним пунктом Колективного договору є п.7 "Умови і охорона праці". Згідно вище сказаного - забезпечення безпечних умов праці є обов'язком Адміністрації. Працівники зобов'язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поведінки з машинами, механізмами, обладнанням, іншими засобам виробництва, користуватися засобами індивідуального колективного захисту, проходити обов'язкові медогляди. Також в цьому пункті договору говориться про матеріальні заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов'язків і беруть активну участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці [7].

На підприємстві розроблені інструкції на кожному робочому місці. З урахуванням вимог відповідних інструкцій, до початку роботи з кожним робітником проводиться первинний інструктаж, про робиться запис у відповідному журналі. Наказом по підприємству керівник, його заступники, спеціаліст охорони праці, проводять навчання в учбових закладах перед початком виконання своїх обов'язків один раз на три роки. З кожним працівником, який приймається на роботу проводиться вступний інструктаж.

Наказом керівника підприємства створено комісію по атестації робочих місць за умовами праці, складено перелік робочих місць, що підлягають атестації, основна мета якої полягає в регулюванні відносин між власником і працівниками, у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення.

Фінансування заходів з охорони праці відбувається за рахунок самого підприємства через створений фонд з охорони праці, який формується в розмірі 0,5 % від суми наданих послуг, а також за рахунок амортизаційних відрахувань та адміністративних витрат. В розрахунку на 1 працюючого витрати на охорону праці з 2011-2013 роки наведені на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Витрати на охорону праці в розрахунку на 1 працівника, тис. грн.

За даними діаграми можна констатувати, що в 2013 році витрати на охорону праці збільшились в розрахунку на 1 працівника, головною причиною цього стало за рахунок зростання наданих послуг.