Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретично-методологічні основи аудиту необоротних активів
• 1.1 Суть, методи, завдання, об'єкти і напрямки аудиту необоротних активів
• 1.2 Методологія процесу аудиту необоротних активів
• 1.3 Правова база аудиту необоротних активів
• Розділ 2. Організація та проведення аудиту необоротних активів. Наявність та рух основних засобів підприємства
• 2.1 Аналіз фінансового стану підприємства ВАТ «Фенікс»
• 2.2 Планування процесу аудиту основних засобів
• 2.3 Аудит перевірки стану, наявності та руху основних засобів
• Розділ 3. Аудиторський висновок за результатами аудиту необоротних активів
• 3.1 Формування аудиторського висновку про результати перевірки, стану, наявності та руху необоротних активів
• 3.2 Конфеденційність володіння та зберігання аудиторського висновку за результатами аудиту необоротних активів
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність теми. Останнім часом приділяється значна увага використанню об'єктів нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства як потенційного джерела отримання економічних вигод. Інтелектуальна власність є відносно новим об'єктом бухгалтерського обліку, що зумовлено нематеріальною природою, особливостями правової охорони та відображенням її у складі активів. Значна частина об'єктів інтелектуальної власності тільки починає бути учасниками господарського обороту, що вимагає постійного перегляду та вдосконалення методики бухгалтерського обліку з метою врахування всієї різноманітності й різнорідності об'єктів.

Розвитку теорії і практики питань бухгалтерського обліку нематеріальних активів присвячені роботи Е. Бобрової, М. Кнухової, І. Павлюка, Г. Нашкерської, Ф. Бутинця, А. Лаврова, Л. Котенка, С. Поленова та інших.

У той же час, глибокі і всебічні теоретичні дослідження в даній галузі з комплексним аналізом як вітчизняної, так і міжнародної облікової практики досить рідкісні, а іноді, і зовсім відсутні. У більшості робіт в неповній мірі дається критичний аналіз існуючих теоретико-методологічних основ і практичної багатоаспектності обліку даного виду активів, недостатня увага приділяється питанням вдосконалення методології та практики бухгалтерського обліку нематеріальних активів. Вищенаведене свідчить про актуальність обраної теми курсової роботи і зумовило вибір основних напрямків роботи.

Метою написання курсової роботи є дослідження обліку нематеріальних активів на підприємстві і розробка пропозицій стосовно шляхів удосконалення даного питання.

Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання:

? розглянути питання аналітичного та синтетичного обліку нематеріальних активів згідно з П(С)БО, документальне оформлення операцій з їх руху та використання на підприємстві;

? дослідити економічну характеристику категорії «нематеріальні активи», а також загальні принципи побудови їх обліку на підприємстві;

? вивчити види нематеріальних активів згідно з різноманітними підходами до їх класифікації;

? розглянути питання щодо оцінки та переоцінки нематеріальних активів;

? розглянути питання щодо інвентаризації нематеріальних активів;

? розробити пропозиції щодо вдосконалення документування операцій з нематеріальними активами;

Об'єктом дослідження є облік нематеріальних активів на підприємстві.

Предметом дослідження є система теоретичних, методичних та практичних аспектів, що стосуються обліку наявності та руху нематеріальних активів.

При написанні курсової роботи були використані загальнонаукові методи дослідження - діалектичний, аналіз, синтез, порівняння, системний аналіз, а також специфічні методи - хронологічне і систематичне спостереження, класифікація даних з метою їх систематизації.

Інформаційною базою роботи слугували первинні та зведені документи, регістри бухгалтерського обліку, річні звіти підприємств, а також наукова та методична література з даної теми.

Отже, питання обліку нематеріальних активів є досить актуальним, оскільки нематеріальні активи надають підприємству довгострокові права або переваги.

Розділ 1. Теоретично-методологічні основи аудиту необоротних активів

аудит необоротний актив документування

1.1 Суть, методи, завдання, об'єкти і напрямки аудиту необоротних активів

Згідно із Законом України "Про аудиторську діяльність", поняття "аудиторська діяльність" містить в собі організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Разом з цими видами послуг аудиторські підприємства в Україні проводять роботи з приватизації майна державних підприємств, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств, готують матеріали для розгляду справ клієнтів в арбітражних судах. Завдяки аудитові здійснюються посередницькі контакти.

У кінцевому підсумку аудит являє собою досить високу форму організації і реалізації економічних ідей.

Аудит -- це незалежна перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання з метою визначення достовірності звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам[1, с.4]. Таким чином, метою аудиту фінансової звітності є висвітлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Отже, метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється. Основні завдання аудиту необоротних активів -- збирання та обробка достовірної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі аудиторських висновків.

Крім того, аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється. Для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок, аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація, яка міститься у бухгалтерській документації та первинних документах, достатня та достовірна.

Необхідність проведення аудиту обумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Користувачами цієї інформації можуть бути:

-- уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади;

-- власники, засновники господарюючого суб'єкта;

-- інші юридичні та фізичні особи, які мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяльності суб'єкта господарювання (кредитори, інвестори, постачальники та інші особи) [12, с.89].

Об'єктивність аудиторського висновку є обов'язковою умовою і однією з основних специфічних рис. Ця умова передбачається незалежністю аудиту і диктується потребами користувачів.

Впевненість у достовірності і повноті інформації, наданої аудитором користувачам, не є абсолютною. Аудит дає лише приблизний, хоч достатньо високий, ступінь цієї впевненості.

Аудиторський висновок не може бути свідченням абсолютної точності іншої інформації і гарантією її правильності, він може лише підтверджувати достовірність інформації. Аудит -- це процес зменшення рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів.

Аудитор не затверджує звітів суб'єктів господарювання і не відповідає за саму звітність. Він тільки висловлює свою думку щодо фінансової звітності. Відповідальність за фінансову звітність лежить на керівниках господарюючого суб'єкта, що перевіряється. Аудит не звільняє керівництво суб'єкта від відповідальності.

Предмет аудиту -- стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходиться в сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Предметом економічного аналізу також є господарські процеси і явища, їх кількісна характеристика і оцінка економічних об'єктів -- ресурсів, продукції, прибутку[14, с.234].

Об'єкт аудиторської діяльності -- це взаємопов'язані економічні, організаційні, інформаційні, технологічні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно і якісно. У даному випадку об'єктом дослідження є необоротні активи.

Основні засоби є сукупністю засобів праці, які функціонують у натуральній формі протягом кількох років у сфері матеріального виробництва або нематеріальної сфери, які відповідно до бухгалтерських звітів включені до складу основних засобів. У процесі експлуатації вони переносять свою вартість на собівартість продукції частинами (нарахуванням амортизації).

Основні засоби підприємств і організацій незалежно від форм власності відображаються у бухгалтерському обліку і звітності за фактичними витратами на їх придбання, перевезення, встановлення, державну реєстрацію, які становлять їхню первісну вартість.

До основних засобів відносяться предмети вартістю понад 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з терміном експлуатації більше одного року. З 1 липня 2000 р. до основних засобів відносяться матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання та експлуатації яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Основними завданнями і метою аудиту необоротних активів є встановлення:

1. Правильності документального оформлення і своєчасного відображення в обліку операцій з основними засобами, їх надходження, внутрішнього переміщення і вибуття.

2. Перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу (нарахування амортизації) основних засобів.

3. Контроль за витратами на капітальний ремонт.

4. Перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від вибуття (в тому числі ліквідації) основних засобів.

5. Контроль за збереженням основних засобів.

6. Перевірка правильності проведення індексації основних засобів[8, с. 34].

1.2 Методологія процесу аудиту необоротних активів

До методів аудиту відносять: фактичну перевірку, документальну перевірку, підтвердження, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку, зустрічну перевірку.

Під фактичною перевіркою розуміють перевірку кількісного і якісного стану об'єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду, обчислення, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна перевірка - це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті і цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Перевірка документів по суті дозволяє встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку та включення до статей затрат та доходів

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб з метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження -- ие особисте ознайомлення з предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів тощо.

Опитування -- це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта[10, с.121].

Перевірка механічної точності передбачає перевірку підрахунків і передачі інформації.

Аналітичні тести методи порівняння як в абсолютних одиницях, так і відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування -- безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів по руху грошей у касі з метою встановлення незвичного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням спеціалістів з вузькою спеціалізацією (спеціаліст з шляхового будівництва, технологи тощо). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доказів фактів порушень та відхилень.

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом і третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах по нарахуванню заробітної плати і в документах по прийому продукції, робіт та послуг.

Перевірка може бути організована по-різному Так, у практиці аудиторської роботи виділяють чотири основні методи організації перевірки: суцільна перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична, комбінована[22, с.144].

При суцільній перевірці перевіряються всі масиви інформації без виключення стосовно господарських процесів, що відбулись у клієнта за період, що перевіряється. На підставі суцільної перевірки аудитор робить висновок щодо достовірності, доцільності та законності відображення в бухгалтерському обліку і звітності дій і подій, здійснених економічним суб'єктом за весь період, що перевіряється. Такі перевірки є найбільш точними, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімального. Проте вони вимагають дуже великих трудових і матеріальних затрат. Тому при проведенні традиційних перевірок (обов'язковий аудит або аудит на замовлення клієнта) суцільна перевірка є недоцільною. Такі перевірки застосовуються для встановлення доказів та визначення заподіяної шкоди в результаті різного роду правопорушень. Як правило, суцільні перевірки проводяться на замовлення правоохоронних органів.

Вибіркова перевірка передбачає застосування аудиторських процедур менше ніж до 100 % масивів інформації, які дозволяють аудитору отримати аудиторські докази і, оцінивши окремі характеристики вибраних даних, розповсюдити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Ризик невиявлення збільшується, оскільки за межами вибірки можуть залишатися факти порушень та помилок. Тому аудитор повинен уважно формувати вибірку з урахуванням мети аудиту, сукупності даних (генеральної сукупності) і обсягу вибірки. Вибірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати всі основні властивості генеральної сукупності. Вибірковий метод перевірки дозволяє аудитору з найменшими витратами отримати результат щодо довіри до системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання та скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або помилки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена суцільним методом. Так, наприклад, вибірковою перевіркою були встановлені помилки в утриманні прибуткового податку з робітників і службовців. У такому випадку виникає необхідність суцільним методом перевірити цю ділянку бухгалтерського обліку і відповідні показники звітності.

Аналітична перевірка - це оцінка фінансових показників за допомогою вивчення вірогідних залежностей між ними.

Комбінована перевірка - це поєднання суцільної, вибіркової і аналітичної перевірки[21, с.121].

Аудиторська перевірка - це складний і тривалий процес. Аудитори постійно працюють над тим, щоб максимально скоротити час перевірок, не знижуючи при цьому їх якості і не збільшуючи аудиторський підприємницький ризик. Вирішення даної проблеми можливе лише за умови формування чіткої методики аудиту, під якою розуміють послідовність та порядок застосування окремих методів аудиторської перевірки та її організації з метою встановлення об'єктивної істини щодо аудованої інформації і доведення цієї істини через аудиторський висновок до користувачів фінансової звітності та аудиту.

Складовою частиною методики аудиту є аудиторські процедури. Аудиторські процедури - це відповідний-порядок і послідовність дій аудитора для одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

1.3 Правова база аудиту необоротних активів

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами. Нормативними актами називають письмові документи, що приймаються уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або відміняють норми права.

З метою правильного використання нормативних актів при проведенні аудиту аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який видав відповідний нормативний акт в системі правотворчих органів держави, а також розуміти характер самих актів та їх дію в залежності від територіального розміщення клієнта та часу здійснення дії чи події, що відбулась.

Аудитору важливо знати, що нормативні акти знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична сила того чи іншого нормативного акту. Видавати їх мають право суворо встановлені законом органи[20, с.130].

В залежності від спрямованої дії нормативні акти можуть бути індивідуального впливу (вирок суду, наказ керівника клієнта щодо відповідного працівника і т.д.) та загального характеру. Аудитор повинен більше уваги приділяти нормативним актам, які носять загальний характер, направлені на регулювання відповідних суспільних відносин і неодноразово застосовуються.

Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудиту. Нормативна база, що використовується для організації перевірок, поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база - відповідні закони, постанови, накази, інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національні нормативи аудиту.

Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірність відображення господарської операції, відповідність ведення обліку та фінансової звітності, проведення аналізу, складання висновку.

Внутрішня нормативна база - це облікова політика суб'єкта, різні методичні, інструкційні та розпорядчі документи з організації фінансово-господарської діяльності на конкретному

Джерелами інформації для аудиту основних засобів є:

1. Баланс (форма № 1).

2. Звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2).

3. Звіт про фінансово-майновий стан підприємства (форма № 3).

4. Синтетичні регістри обліку основних засобів (Головна книга, журнал-ордер № 13).

5. Первинні документи з обліку основних засобів: інвентарні картки, акти приймання-передачі, введення в експлуатацію, ліквідації, відомості індексації балансової вартості основних засобів[9, с.64].

Нормативна база, яка регулює функціонування основних засобів, складається з таких законодавчих та нормативних документів.

Головними нормативними документами при проведенні аудиту необоротних активів є:

- П(с)БО 2 "Необоротні активи"

- П(с)БО 27 "Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинення діяльності"

- П(с)БО 12 "Фінансові інвестиції";

- Постанова КМУ "Про затвердження переліку органів ліцензування" від 14 листопада 2000 року № 1698;

- Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року № 784-XIV;

- Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 20 вересня 1996 року № 210.

- Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 червня 1999року №996-XIV;

- Порядок подання фінансової звітності від 28 лютого 2002 року № 419;

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87;

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87;

- Наказ МФУ від 29 листопада 2000 року № 302 "Про Примітки до річної звітності";

- Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від від 17.05.2012 р. N 4711-VI. [4].

- Цивільний кодекс України, зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19 червня 2003 року, №98О-У.

- Господарський кодекс України від 16 січня 2003 pоку №436-IV.

Розділ 2. Організація та проведення аудиту необоротних активів. Наявність та рух основних засобів підприємства

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства ВАТ «Фенікс»

ВАТ “Фенікс” засноване в 1985. З цього часу завод налагодив масовий випуск різців токарних напаяних, збірних, фрез кінцевих, наборів слюсарно - монтажних інструментів. Чисельність робітників становить 189 чол.

Метою діяльності ВАТ „Фенікс“ є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових цінностей, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак[21, с.164].

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. Товариство сплачує передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює :

а) резервний (страховий) фонд;

б) фонд оплати дивідендів.

Фонд оплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку Товариства.

Кошти з фонду сплачуються акціонерам пропорційно до загальної вартості належних їм акцій.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в поточному 2004 році складено таку таблицю:

За 2005 рік випущено товарної продукції (в оптових цінах ) на 957 тис. грн., що на 325,2 тис. грн. більше обсягу 2004 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 16,8 тис. грн. Реалізовано продукції на 1111 тис. грн., що на 33,2% більше реалізації минулого періоду[19, с.198].

Від всієї господарської діяльності в 2005 році підприємство отримало збитків на суму 87 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про не конкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Таблиця 2.1 Техніко-економічна характеристика ВАТ ”Фенікс”

Показники	Одиниця виміру	2004	2005	Відхилення	Темп росту, %
I. Продукція
1.1.Обсяг промислової продукції (послуг) в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору в діючих цінах	Тис. грн.	631,8	957,0	325,2	51,5
1.2.Зміна залишків незавершеного виробництва	Тис. грн.	16,9	33,7	+16,8	99,4
II. Фінансові результати
2.1. Балансовий прибуток (збиток)	Тис. грн.	(3)	(7)	+4
2.2.Собівартість виготовленої продукції	Тис. грн.	748	1030,3	282,3	37,7
2.3. Виручка від реалізації продукції (товарів, послуг)	Тис. грн.	853	1111	258	30,2
III. Основні фонди
3.1. Річна вартість основних фондів	Тис. грн.	3562,2	3388,7	-173,5	4,8
IV. Праця
4.1. Чисельність штатних працівників основної діяльності (середня)	Чол.	207	189	-18	8,7
4.2. Фонд оплати праці	Тис. грн.	177	249	72	40,7
V. Ефективність виробництва
5.1. Фондовіддача		0,18	0,28	0,10	55,5
5.2. Фондомісткість		5,64	3,54	-2,1	37,23
5.3. Фондоозброєність		17,21	17,93	0,72	4,18

Собівартість виготовленої продукції збільшилась на 282,3 тис. грн. (37,7%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить високої якості, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) інструменти не користуються попитом. Про це свідчить і дуже високий рівень фондомісткості, яка набагато перевищує нормативне значення. Хоча на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отриману суму закупити нове обладнання, більш досконале. Показники фондовіддачі менше нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3). Тобто на одиницю фондів приходиться менше одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,18 та 0,28) [6, с.23].

В 2005 році в порівнянні з відповідним періодом 2004 року чисельність всього персоналу знизилась на 8,7%, а фонд оплати праці збільшився на 40,7%. Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено звільнити 18 працюючих. Чисельність зменшилась, а фонд оплати збільшився тому, що політика підприємства була - підняття заробітної плати працівникам і залишення на робочих місцям професіоналів.

Необхідно діяльність підприємства орієнтувати на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства. Але підприємство цього не робить, так як не має високопрофесійного відділу збуту.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки. Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу балансу, приведений в таблиці 2.

Таблиця 2.2 Аналіз складу та структури активу балансу підприємства

Розміщення майна	На початок року	На кінець року	Зміни за рік
	Тис. грн.	% до підсумків розділів	Тис. грн.	% до підсумків розділів	Тис. грн.	% до початку року
І. Необоротні активи
Незавершене будівництво	42,2	1,18	42,2	1,25	0	0
Основні засоби:
залишкова вартість	3520	98,82	3346,5	98,75	-173,5	-4,93
первісна вартість	7489,4		7464,2		-25,2	0,34
знос	3969,4		4117,7
Усього за розділом І	3562,2	83,28	3388,7	77,22	-173,5	-4,87
ІІ. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	218,2	30,51	262,5	26,28	44,3	20,30
незавершене виробництво	16,9	2,36	33,7	3,37	16,8	99,41
готова продукція	421,9	59	529,35	53	107,45	25,5
товари	2,7	0,38	6,5	0,65	3,8	140,74
Усього вир. обіг. кап.	659,7	92,24	832,05	83,30	172,35	26,13
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	40,1	5,61	143,6	14,38	103,5	258,10
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом			6,6	0,66	6,6
Інша поточна дебіторська заборгованість	4,9	0,69	11,4	1,14	6,5	132,65
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	10,5	1,47	5,25	0,53	-5,25	-50,00
Усього обіг. кап.	55,5	7,76	166,85	16,70	111,35	200,63
Усього за розділом ІІ	715,2	16,72	998,9	22,76	283,7	39,67
ІІІ. Витрати майбутніх періодів			0,7	0,02	0,7
Баланс	4277,4	100	4388,3	100	110,9	2,59

З таблиці бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис. грн. або на 2,59%. В складі майна доля основних засобів та інших необоротних активів зменшилась на 173,5 тис. грн. або на 4,87%. В їх складі зменшилась доля основних засобів - на 173,5 тис. грн. (4,93%), а значення незавершеного будівництва не змінилось, хоча в процентному відношенні питома вага незавершених капітальних вкладень в загальній сумі розділу зменшилась на 0,07%. Питома вага необоротних активів в загальному складі майна зменшилась на 6,06% . Оборотні активи за звітний період збільшились на 283,7 тис. грн. (39,67%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок готової продукції, яка збільшилась на 107,45 тис. грн. (25,5%). Це свідчить про те, що вироби не користуються попитом[4, с.66]. Причиною цього є висока собівартість продукції. Слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання відстрочки платежів або знижок для негайної оплати. Виробничі запаси збільшились на 44,3 тис. грн. (20,3%). Показник вартості товарів придбаних підприємством збільшився за звітний період на 3,8 тис. грн. (140,74%). Показники незавершеного виробництва на 16,8 тис. грн. (99,41%). Питома вага виробничого оборотного капіталу, в складі оборотних активів, знизилась з 92,24% до 83,30% відповідно на початок і кінець року і це зменшення складає 172.35 тис. грн. (26,13%). Частину виробничих запасів можна продати для збільшення коштів.

Питома вага обігового капіталу зросла з 7,76% на початку року до 16,70% в кінці року. Зростання відбулось за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості на 161,6 тис. грн. зокрема із збільшенням розрахунків за товари, роботи, послуги на 103,5 тис. грн. (258,1%), з бюджетом - на 6,6 тис. грн., з іншими дебіторами - на 6,5 тис. грн. (132,65%). Зменшилась сума коштів на розрахунковому рахунку - на 5,25 тис. грн. Відсутність коштів пояснюється великою дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги[24, с.134].

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 83,28% та 16,72%, на кінець року - 77,22% та 22,76%. Зменшився основний капітал на 173,5 тис. грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 283,7 тис. грн. (39,67%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної її частини - основних коштів. На початок та кінець року основний капітал повністю покривався власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок власних оборотних коштів покривалось 81,6% поточних активів ( загальної суми оборотного капіталу) , на кінець року цей показник складав 66,9%. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу .

Аналізуючи структуру оборотного капіталу, бачимо, що матеріальні оборотні кошти склали на початок року 92,24%, грошові кошти - 1,47%; розрахунки та інші активи - 6,29%. Таке співвідношення пояснюється високим рівнем матеріалоємності виробництва. На протязі року питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась на 8,94% та складала 83,30 %. В цілому структура оборотних коштів декілька покращилась, оскільки питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась, а грошових коштів та дебіторської заборгованості збільшилась. Збільшення залишків готової продукції на 25,5% свідчить про погіршення її збуту.

Важлива увага при аналізі поточних активів має приділятися дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції та складності збуту підприємства продають її, використовуючи форми послідуючої оплати. Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотного капіталу. Якщо на початок року розрахунки з покупцями та замовниками складали 5,61%, то на кінець року цей показник дорівнював 14,38%, а в загальному підсумку за рік він збільшився на 258,1%. Зміни, що відбулись в структурі дебіторської заборгованості, свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік погіршення платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше[15, с.134].

З точки зору фінансового менеджменту можна сказати, що структура фінансових ресурсів була задовільною (це пов'язано перевищенням власних коштів у структурі пасивів), незважаючи на наявність дебіторської заборгованості, яка пов'язана із традиційними складнощами збуту продукції в нашій економіці.

2.2 Планування процесу аудиту основних засобів

Планування аудиторської перевірки здійснюється на основі даних попереднього аналізу і повинно забезпечувати:

- отримання необхідної інформації про стан бухгалтерського обліку і ефективність внутрішнього контролю;

- встановлення очікуваного рівня довіри внутрішньому контролю, тобто з'ясування того, наскільки аудитор може вірити матеріалам внутрішнього аудиту;

- визначення змісту, часу проведення і обсягу контрольних процедур, які підлягають виконанню на наступному етапі аудиторської перевірки;

- координацію виконуваних робіт зі збору і аналізу інформації, необхідної для оцінки достовірності і законності господарсько-фінансових операцій, достовірності бухгалтерського балансу і фінансових звітів[7, с.59].

Вимоги та рекомендації щодо планування аудиту визначені ННА № 9 "Планування аудиту", згідно з яким аудитори і аудиторські фірми України мають право самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Метою планування аудиту є концентрація уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту виявленні проблем, які слід перевірити найбільш детально. Планування допомагає аудитору належним чином організувати свою роботу та здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами та фахівцями інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві. Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, що аудитор має можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. У свою чергу, програма аудиту, її зміст та розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

- розуміння аудитором бізнесу клієнта;

- розуміння обліку і системи внутрішнього контролю;

- визначення ризиків і суттєвості;

- види, час і повнота процедур;

- координація, керівництво, супроводження і нагляд;

- інші питання.

Планування аудиту - це досить складний процес, який допомагає аудитору сконцентрувати увагу на найважливіших напрямках перевірки, найкращим чином організувати свою роботу та роботу асистентів, а також дає можливість здійснювати контроль виконання аудиторських процедур в період перевірки з метою вчасного коригування планових завдань[18, с.158].

Процес планування аудиту умовно можна поділити на декілька етапів.

У табл. 3 виділено 7 етапів планування. Розглянемо послідовність планування більш детально.

Таблиця 2.3 Етапи планування

Етап	Види робіт
Етап 1	Згода клієнта та укладання договору
Етап 2	Постановка мети і завдань аудиту. Мета: висловлення незалежної думки щодо достовірності фінансової звітності. Завдання: збір загальних даних та інформації про бізнес клієнта; ознайомлення із системою обліку і внутрішнього контролю; визначення і оцінка матеріальності й аудиторського ризику; визначення критеріїв оцінки фінансової звітності; збір аудиторських доказів та їх аналіз
Етап 3	Оцінка існуючого середовища суб'єкта перевірки. Внутрішні фактори системи: управління; облік і внутрішній контроль; виробництво; фінансова діяльність; діяльність персоналу Зовнішні фактори сфери: економічна; політична; соціальна; юридична
Етап 4	Складання загального плану аудиту
Етап 5	Розробка програм аудиту
Етап 6	Визначення процедур для кожного етапу процесу аудиторської діяльності
Етап 7	Коригування загального плану і програми протягом всього процесу аудиту

При підготовці загального плану і програми перевірки слід встановити рівень суттєвості (ступінь точності підготовленої бухгалтерської звітності клієнта, в межах якої її можна вважати достовірною).

План повинен складатись до початку конкретної роботи з клієнтом і повинен враховувати:

- умови договору на виконання аудиту;

- зміст аудиторського висновку, терміни його представлення;

- відповідальність аудитора, передбачену законодавством;

- відповідальність підприємства за бухгалтерську звітність, яка надається для перевірки;

- відповідальність підприємства за повноту і достовірність іншої необхідної інформації;

- систему і форму бухгалтерського обліку;

- список членів аудиторської робочої групи, тривалість роботи, бюджет часу і витрат;

-ступінь впливу на аудит нових бухгалтерських або аудиторських законів, нормативів, інструкцій;

- рівень суттєвості завдань аудиту;

- найбільш важливі етапи і завдання аудиту;

- ступінь довіри до надійності системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

- порядок узгодження роботи внутрішніх аудиторів і співпрацю з ними;

- сутність і обсяг аудиторських доказів;

- умови, які вимагають особистої уваги (можливість помилки, обману тощо);

- ступінь аудиторського ризику;

- список помічників, які будуть використовуватись в аудиті[13, с.174].

При цьому слід врахувати такі фактори, як реальні затрати праці, необхідні для роботи, затрати часу попередньої перевірки, рівень суттєвості і проведення оцінки ризиків.

У складі загального плану повинна бути інформація про:

а) склад аудиторської групи;

б) їх підпорядкованість;

в) інструктаж;

г) перевірку якості роботи молодих старшими працівниками тощо.

У процесі роботи аудитори можуть вносити корективи та зміни до плану, при чому їх причини повинні докладно документуватись.

Якщо перевірка проводиться не вперше, доцільно вивчити матеріали попередньої перевірки, обговорити з клієнтом зміни, що відбулись в діяльності підприємства і в системі обліку, його проблеми, оцінити дії клієнта щодо усунення недоліків та виконання рекомендацій попереднього аудитора[12, с.91].

План бажано погодити з керівництвом фірми. Це дасть можливість узгодити аудиторські процедури з діяльністю персоналу підприємства.

Орієнтовна послідовність складання плану зображена в таблиці 4.

Таблиця 2.4 Порядок складання плану аудиту

Види робіт	Приблизні строки виконання
Домовленість до контракту 1. Схвалення замовника та укладання договору 2. Ознайомлення з особливостями діяльності клієнта та станом галузі
І. Рівень планування 1. Огляд результатів попереднього аудиту 2. Оцінка фінансових показників діяльності за попередній період 3. Розрахунок попереднього бюджету часу
II. Рівень планування 1. Зустріч із замовником 2. Коригування питань, поставлених перед аудитором 3. Підготовка програми проміжних аудиторських процедур
III. Рівень підготовки 1. Аудиторська перевірка
IV. Рівень підготовки 1. Аудиторський звіт
V. Аудиторський висновок

Загальний план аудиту варто розробляти настільки детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту.

2.3 Аудит перевірки стану, наявності та руху основних засобів

Основні засоби надходять до підприємства з різних джерел: від постачальників за плату, засновників у вигляді внеску до статутного фонду, передаються іншими суб'єктами підприємницької діяльності безкоштовно.

Одиницею обліку основних засобів є інвентарний об'єкт. Кожному інвентарному об'єкту незалежно від його знаходження (в експлуатації або на складі) присвоюється відповідний інвентарний номер. Інвентарні номери повинні проставлятися на всіх первинних документах, які є підставою для відображення в обліку їх наявності або руху.

У зв'язку з цим аудит основних засобів необхідно починати з перевірки збереження основних засобів. Вона здійснюється шляхом проведення інвентаризації основних засобів. Інвентаризацією встановлюється наявність та технічний стан об'єктів основних засобів[2, с.56].

Наступним етапом аудиту є перевірка правильності відображення в обліку руху основних засобів.

Первинним документом, що є підставою для введення в експлуатацію основних засобів, є акт приймання-передачі (ф. № ОЗ-1). Акт повинен складатися при введенні кожного окремого інвентарного об'єкта. На кожний об'єкт слід виписувати інвентарну картку, що є регістром аналітичного обліку основних засобів, і дозволяє контролювати їх наявність у місцях зберігання.

Вибуття основних засобів відбувається шляхом їх реалізації, безкоштовної передачі у разі їх повного фізичного або морального зносу, остаточного вибуття з ладу або загибелі.

Перевірка реалізації або безкоштовної передачі основних засобів починається з ознайомлення з рішенням (дозволом) на вчинення підприємством відповідних дій. Залежно від підпорядкованості підприємства цей документ може бути протоколом загальних зборів засновників, дозволу фонду Державного майна України, відповідного підприємства або відомства. Після цього аудитор вивчає акти приймання-передачі, в яких повинен бути вказаний відповідний адресат їх передачі. При перевірці ліквідації у зв'язку із зносом або пошкодженням розглядаються акти на ліквідацію основних засобів. Слід перевірити, чи затверджений відповідний акт керівником підприємства, та чи зроблена відмітка бухгалтерії про фіксацію вибуття інвентарного об'єкта в інвентарній карточці.

Наступним етапом є перевірка відображення в обліку порядку ліквідації (реалізації) або надходження основних засобів. Залежно від форми власності підприємства (державна або недержавна) визначається порядок обліку.

Основною відмінністю є те, що на підприємствах державної форми власності ліквідація та надходження основних засобів відбувається із зміною величини статутного фонду, тоді як на недержавних підприємствах розмір повинен залишатися незмінним[5, с.104].

Бухгалтерські проводки щодо відображення руху основних засобів розглянуті в попередніх пунктах цього розділу.

На останньому етапі аудиту руху основних засобів перевіряється відповідність первинних документів синтетичним регістрам обліку. Для цього звіряються дані інвентарних карток обліку основних засобів з даними журналу-ордера № 13, Головної книги та фінансової звітності підприємства.

Розділ 3. Аудиторський висновок за результатами аудиту необоротних активів

3.1 Формування аудиторського висновку про результати перевірки, стану, наявності та руху необоротних активів

По закінченні аудиторської перевірки аудитор складає два підсумкові документи: звіт про результати аудиторської перевірки та аудиторський висновок.

Аудиторський звіт - результати з лаконічним описом виявлених порушень, помилок, відхилень, з оцінкою стану бухгалтерського обліку, достовірності звітності та законності господарських операцій повинні бути представлені в аудиторському звіті. Інформація, подана у звіті, повинна бути чіткою, надійною і компетентною, а також незалежною, об'єктивною та правдивою. Аудиторський звіт складається в довільній формі, призначений для замовника і його зміст не підлягає оприлюдненню[22, с.9].

Для користувачів публічної фінансової звітності аудитор готує чіткий висновок про перевірену звітність, відповідність її у всіх суттєвих аспектах інструкціям про порядок складання звітності та принципам обліку, що передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку Порядок складання висновку регламентується ННА № 26 "Аудиторський висновок" та № 28 "Аудиторські висновки спеціального призначення".

За своїм правовим статусом висновок аудитора прирівнюється до висновку експертизи, що призначається у відповідності до процесуального законодавства України.

Аудиторський висновок складається у довільній формі, але обов'язково повинен містити наступні розділи: заголовок; вступ; масштаб перевірки; висновок аудитора про фінансову звітність; дата аудиторського висновку; адреса аудиторської фірми; підпис аудиторського висновку.

Структура аудиторського висновку включає наступні елементи:

- заголовок;

- замовник;

- вступ;

- масштаб перевірки;

- висновок аудитора про перевірену фінансову звітність;

- дата аудиторського висновку;

- підпис аудиторського висновку;

- адреса аудиторської фірми.

Аудитор повинен підготувати чіткий висновок про перевірену звітність, відповідність її в усіх суттєвих аспектах Національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку та принципам обліку що передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"[12, с.124].

Датою аудиторського висновку є день завершення аудиторської перевірки. В цей день аудитор зобов'язаний доповісти про результати перевірки керівництву підприємства, що перевіряється.

Дата на аудиторському висновку проставляється в той самий день, коли керівництво підприємства підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку (або перед вступною частиною аудиторського висновку або біля підпису аудитора).

Аудиторський висновок підписує від імені аудиторської фірми її директор або аудитор, який має сертифікат аудитора України відповідної серії. Аудиторський висновок рекомендується підписувати ім'ям аудиторської фірми, оскільки вона несе юридичну відповідальність за якість проведеного аудиту та згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" може бути позбавлена права на аудиторську діяльність Аудиторською палатою України у разі неякісного проведення аудиторської перевірки.

В аудиторському висновку вказується адреса дійсного місцезнаходження аудиторської фірми та код в реєстрі суб'єктів аудиторської діяльності на аудиторську діяльність. Ця інформація може розміщуватися як при кінці аудиторського висновку, після підпису аудитора, так і в матриці бланка аудиторської фірми.

У всіх випадках обов'язкового аудиту аудиторські організації зобов'язані готувати і надавати адресату письмову інформацію (звіт) аудитора керівництву (власникам) економічного суб'єкта, що перевіряється, за результатами проведення аудиту.

3.2 Конфеденційність володіння та зберігання аудиторського висновку за результатами аудиту необоротних активів

Дані, які містить письмова інформація аудитора, наводяться з метою доведення до керівництва економічного суб'єкта, що перевіряється, свідчень щодо недоліків в облікових записах, бухгалтерському обліку і системі внутрішнього контролю, які можуть призвести до суттєвих помилок в бухгалтерський звітності, і в порядку внесення конструктивних пропозицій щодо удосконалення систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю економічного суб'єкта[15, с.134].

Аудиторська організація зобов'язана вказати в письмовій інформації аудитора всі пов'язані з фактами господарського життя економічного суб'єкта помилки і перекручення, які суттєво впливають на достовірність його бухгалтерської звітності. Може навести в письмовій інформації аудитора будь-які відомості, що стосуються проведеного аудиту і фактів господарського життя економічного суб'єкта, які буде вважати доцільними.

Письмова інформація аудитора не може розглядатись як повний звіт про всі існуючі недоліки. Вона присвячена лише тим з них, які були виявлені в процесі аудиторської перевірки[14, с.124].

Кожна аудиторська організація повинна розробляти, з урахуванням вимог законодавства, вимоги щодо форми підготовки письмової інформації аудитора. Такі внутрішні вимоги повинні забезпечувати акуратне і однакове оформлення даного документа для різних економічних суб'єктів, повинні бути затверджені керівником аудиторської організації і в обов'язковому порядку дотримуватися працівниками при підготовці цього документа. Аудитори, які здійснюють свою діяльність самостійно, зобов'язані розробляти (або прийняти з урахуванням кваліфікаційних рекомендацій) акуратну і однакову форму надання письмової інформації, яка в подальшому буде застосовуватися на постійній основі.

Висновки

Аудиторська діяльність - поняття значно ширше від поняття "аудит". Вона включає в себе: організаційне та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудиторська діяльність - це організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

Аудитор (аудиторська фірма) повинен ретельно планувати свою роботу контролювати свою діяльність, вести облік виконаної роботи. Тому планування в аудиті слід розглядати як планування аудиторської діяльності та планування конкретної аудиторської перевірки. Аудиторська фірма розробляє і складає стратегічні плани аудиторської діяльності, які розраховані на декілька років, і поточні бізнес-плани на поточний рік.

Для того, щоб своєчасно і якісно провести аудит фінансової звітності, бухгалтерського балансу, законності і достовірності господарсько-фінансових операцій і правильності їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку, необхідно чітко спланувати кожну перевірку.

Планування аудиторської перевірки - це система заходів, направлених на ефективне і своєчасне проведення аудиту.

Аудитор повинен планувати свою перевірку з трьох причин: