Облік у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Облік у зарубіжних країнах

1.Основні завдання аналізу фінансового стану на підставі бухгалтерської звітності.

Оцінка фінансової діяльності компаній здійснюється на основі аналізу їх фінансових звітів. За допомогою такого аналізу інвестори, кредитори, менеджери та інші зацікавлені особи оцінюють минулий, поточний та очікуваний фінансовий стан фірми. Аналіз фінансового стану підприємства має певні цілі. Серед яких основними є:

- визначення поточного фінансового стану;

- визначення змін у фінансовому стані в структурно-часовому аспекті;

- визначення факторів, що спричинили ці зміни;

- прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.

Аналіз фінансової звітності не дає можливості робити категоричних висновків, а тільки орієнтує користувача інформації при проведенні оцінки фінансового стану підприємства та визначенні його слабких місць.

Існує декілька методів аналізу фінансових звітів:

- обчислення різноманітних відносин показників - коефіцієнтів;

- визначення питомої ваги окремих статей фінансових звітів - вертикальний аналіз;

- порівняння абсолютних та відносних показників.

За кордоном загальна оцінка стану підприємства здійснюється за допомогою системи спеціальних коефіцієнтів. Більшість фінансових коефіцієнтів розраховується за даними двох основних форм звітності бухгалтерського балансу та звіту про прибутки та збитки.

Так як інформація балансу характеризує стан відображених у ньому показників на конкретну дату, а звіт про прибутки та збитки - за певний період, то для покращання співставлення показники балансу часто беруться в середньому за період.

Структурний аналіз. Одним із важливих показників ступеня ефективності діяльності підприємства за певний період є економічна структура виручки, яка надходить від покупців. Структура виручки вивчається в рамках так званого вертикального аналізу, який проводиться за даними звіту про прибутки та збитки шляхом розрахунку питомої ваги кожного економічно місткого компонента в загальній вартості продаж.

Результати вертикального аналізу виручки за її економічними елементами дозволяють зробити висновки про напрям і рівень впливу на величину накопиченого (капіталізованого) прибутку таких важливих груп факторів, як прямі і непрямі витрати, амортизація та податки.

Вертикальний аналіз проводиться також за даними бухгалтерського балансу для оцінки структурної динаміки активів підприємства та його капіталу. Для цього визначається питома вага кожної балансової статті в його загальному підсумку.

Вертикальний аналіз структури балансу дозволяє зробити висновки про перерозподіл вкладень в різні види майна і про зміни джерел фінансування активів підприємства.

В зарубіжній практиці при проведенні фінансового аналізу використовуються фінансові коефіцієнти, які умовно прийнято групувати наступним чином:

1). Коефіцієнти рентабельності:

- рентабельність капіталів власника

- рентабельність загальних інвестицій в підприємство

- леверидж

- дохід на одну акцію с

- рентабельність продажу

2). Коефіцієнти ліквідності

- коефіцієнт робочого оборотного капіталу

- коефіцієнт швидкої ліквідності

- коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

- коефіцієнт оборотності виробничих запасів

3). Коефіцієнти платоспроможності

- коефіцієнт оборотності виробничих запасів

- коефіцієнт позикового і власного капіталу

- частка власного капіталу в фінансуванні активів підприємства

- частка позикового капіталу в фінансуванні активів підприємства

4). Ринкові індикатори

- співвідношення ринкової і бухгалтерської вартості (ціни) однієї акції підприємства

- співвідношення дивідендів, що сплачуються на одну акцію, і ринкової вартості однієї акції

Коефіцієнти рентабельності. Коефіцієнти рентабельності використовуються для оцінки ефективності господарської діяльності підприємства. В основу методології побудови і розрахунку таких коефіцієнтів покладається співставлення прибутку з основними факторами, що впливають на фінансові результати підприємства.

Коефіцієнти ліквідності. Основне призначення коефіцієнтів цієї групи полягає в оцінці взаємозв'язку між поточними оборотними активами і короткостроковими фінансовими зобов'язаннями.

Коефіцієнти платоспроможності. До цієї групи показників відносяться коефіцієнти, що відображають здатність підприємства погашати свої фінансові зобов'язання.

Ринкові індикатори. Використання в аналітичній роботі коефіцієнтів цієї групи обумовлено частими розходженнями між ринковими і бухгалтерськими вартостями за цілим рядом економічних об'єктів. Це пов'язано з дією таких облікових принципів, як "документальність", "історичні витрати" тощо.

2. Довготермінові зобов'язання та їх види.

Дня цілей бухгалтерського обліку в закордонній практиці залежно від терміну погашення зобов'язання поділяються на короткострокові (поточні) та довгострокові. В одних країнах (наприклад, у Великобританії) короткострокові зобов'язання - це зобов'язання, які повинні бути погашені протягом одного року. З іншої точки зору, акцент робиться на "узагальненість" зобов'язань, і тоді короткостроковими вважаються вже зобов'язання, які погашаються протягом операційного циклу. Тому на практиці вироблено наступне правило: короткостроковими вважаються зобов'язання, які будуть погашені чи ліквідовані протягом одного року (з дати складання річного балансу) чи операційного циклу залежно від того, що триваліше. Такий підхід прийнятий, зокрема, в США. Відповідно всі інші зобов'язання вважаються довгостроковими.

Найголовніша відмінність поточних зобов'язань від довгострокових полягає в тому, що їх погашення вимагає використання тих ресурсів, які за відсутності останніх могли бути використані в поточній діяльності компанії. Ще одна відмінна ознака поточних зобов'язань полягає в тому, що вони обертаються в грошові кошти чи використовуються протягом одного циклу діяльності компанії чи протягом року після дати складання балансового звіту (залежно від того, який з даних проміжків часу довший). Нормальний цикл діяльності організації являє собою середній проміжок часу з моменту витрачання грошових коштів на придбання товарів чи послуг до моменту, коли ці товари чи послуги знову обертаються в грошові кошти (після їх продажу, переробки). Даний цикл включає наступні фази: витрачання грошових коштів на придбання запасів, їх переробку в готову продукцію, продаж продукції в кредит (шляхом відкриття дебіторської заборгованості), погашення дебіторської заборгованості покупцем і надходження грошових коштів.

У Франції зобов'язання поділяються залежно від строків погашення (один рік, від двох до п'яти років і більше п'яти років), причому їх поділ наводиться в примітках до річної звітності, а також за видами їх розбиття за строками (поточні борги, банківські овердрафти, заборгованість перед постачальниками, за податками і соціальними платежами тощо). В частині пенсійного забезпечення працівників багато організацій покладаються, в першу чергу, на участь у державних пенсійних програмах і на спеціальні галузеві схеми. Існують також додаткові пенсійні схеми, які фінансуються в добровільному порядку. Зобов'язання за пенсійним забезпеченням дозволено покривати в балансі та відображати відповідні втрати. На даний час обов'язковою вимогою є лише розшифрування вказаних зобов'язань в примітках.

МСБО, спеціально присвяченого питанням обліку та відображення в звітності довгострокових зобов'язань, не існує. Стандарт 17 "Оренда" визначає зобов'язання, що виникають в результаті довгострокової оренди; зобов'язання по пенсійному забезпеченню зазначаються в стандарті 19 "Виплати працівникам"; фінансові зобов'язання регулюються стандартом 32 "Фінансові інструменти: розкриття та подання".

В Польщі довгострокові зобов'язання поділяються на боргові, кредитні та інші гарантії; кредити банків; інші довгострокові зобов'язання. Величина довгострокового періоду спеціально не обговорюється, але передбачається, що вона повинна перевищувати 12 місяців.

У Великобританії до довгострокової відносять заборгованість, яка повинна бути погашена протягом строку більше одного року з дати складання балансу. В звітності вона повинна бути представлена в тих же розділах, що й короткострокова. В примітках повинні бути відображені:

заборгованість, яка підлягає погашенню протягом періоду більше п'яти років та підлягає нарахуванню в розстрочку; умови погашення та ставка відсотку; розподіл заборгованості за часом погашення (1-2 роки, 2-5 років, більше 5 років).

В США визначення довгострокових зобов'язань випливає із загального визначення зобов'язань та принципу поділу на короткострокові та довгострокові. їх можна визначити як можливе майбутнє зменшення економічних вигод, які витікають із існуючих на даний момент зобов'язань даної економічної одиниці по передачі активів чи інших ресурсів контрагентам в майбутньому, які виникли як результат минулих подій, не повинні бути погашені протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, що триваліше).

В США та інших зарубіжних країнах розміщення довгострокової заборгованості представляє собою основне джерело фінансування капіталовкладень, що здійснюються компаніями. При залученні цінних паперів (боргових зобов'язань) кредитори не отримують право голосу на відміну від власників акцій, що дозволяє компаніям залучати інвестиції, зберігаючи при цьому контроль над прийняттям важливих господарських рішень в руках їх теперішнього керівництва. Крім того, на відміну від дивідендів виплати відсотків по довгостроковій заборгованості відносяться до витрат компанії і вираховуються із суми її доходу, що оподатковуються податком на прибуток.

При успішному розміщенні довгострокової заборгованості і веденні господарської діяльності поточний прибуток перебільшує розмір виплат відсотків за такими ж зобов'язаннями. Але при зниженні доходності операцій фірми як наслідок дії кон'юнктурних, структурних, циклічних та інших факторів різниця між прибутком і виплатами за довгостроковими зобов'язаннями зменшується і може бути від'ємною величиною. В цьому випадку компанія повинна буде здійснювати ці виплати за рахунок зниження дивідендів власників або відмови від будь-яких активів.

В цьому розділі ми детальніше зупинимося саме на американській практиці обліку довгострокових зобов'язань.

Зазвичай оформлення будь-якого виду довгострокової заборгованості достатньо формалізовано і вимагає дотримання різних умов і обмежень. Така практика обумовлена необхідністю захисту кредиторів від несплати боргу. Ці умови і обмеження (наприклад, кількість дозволених до випуску облігацій, ставка відсотка, дата погашення, забезпечення тощо) обумовлюються або в контракті на випуск облігацій, або у вексельній угоді, або в іншому документі, який регулює випуск. Якщо вони суттєві, то повинні бути відображені у звітності (як правило, ця інформація розкривається в примітках).'

В ряді випадків з метою безпеки кредиторів управління зобов'язанням ведеться третьою особою - довірителем - (банком, трастовою компанією тощо), що також зазвичай відображається у примітках до звітності.

Як правило, довгострокова заборгованість розміщується і погашається відповідно до договору про її розміщення протягом всього терміну дії боргових зобов'язань. Відповідно на дату погашення боргу повністю амортизуються премії або знижки, що виникли при його розміщенні, а прибутки чи збитки при цьому не нараховуються.

Головними типами довгострокових зобов'язань в зарубіжній практиці є облігації до виплати, векселі до сплати, закладні до сплати, лізингові зобов'язання, пенсійні зобов'язання.

Розглянемо кожний вид зобов'язань детальніше.

Облігації до виплати. Облігації - один із найбільш розповсюджених фінансових інструментів, які використовують корпорації для залучення грошових коштів, і, відповідно, тип довгострокового зобов'язання, який зустрічається доволі часто.

Випуск облігацій оформлюється контрактом, який надає зобов'язання сплатити певну суму грошей (номінальну вартість) у визначений момент в майбутньому і, як правило, сплачувати відсотки, розраховані за певною ставкою.

Векселі до сплати. Векселі до сплати - це формальні документи, тобто зобов'язання сплатити визначену суму до певного періоду. Вони бувають відсоткові і безвідсоткові. Довгострокові векселі до виплати - це векселі, що видані на строк більше одного року. За своєю суттю вони аналогічні до довгострокових облігацій, однак на відміну від останніх не мають обігу на біржовому ринку цінних паперів. Векселями як інструментами довгострокового залучення грошових коштів зазвичай користуються некорпоративні підприємства або невеликі корпорації (тоді як довгострокові облігації випускаються великими корпораціями).

Облік довгострокових векселів до сплати практично аналогічний обліку довгострокових облігацій до виплати. Вексель оцінюється і відображається в звітності за приведеною вартістю майбутніх витрачань грошових коштів (відсотків і основної суми). Різниця між номінальною сумою векселя і приведеною вартістю - дисконт чи премія - амортизується протягом строку дії векселя.

Якщо ринкова ставка відсотку дорівнює номінальній, то приведена вартість векселя дорівнює номінальній вартості, дисконт (премія) не виникає і облік таких векселів простий: дебетується рахунок грошових коштів і кредитується рахунок векселів до сплати на суму векселя, а відсотки в повній сумі обліковуються як витрати поточного періоду.

Якщо ринкова ставка відсотку не дорівнює номінальній ставці відсотку (ставка відсотку реальна), то приведена вартість розраховується на основі ринкової вартості відсотку, більше чи менше номінальної. Дисконт (премія) списується, як правило, за методом ринкових відсотків, виходячи із ринкової ставки.

Лізингові зобов'язання. Довгостроковий, чи капітальний, лізинг аналогічний за своєю сутністю продажу "в розстрочення". Згідно з американськими стандартами орендар повинен відображати отриманий актив і відповідне довгострокове зобов'язання за приведеною вартістю лізингових платежів за весь період лізингу. Кожний лізинговий платіж складається із двох частин: відсотків і частково погашеної основної суми боргу. На основні засоби, що отримується за лізинговим договором, нараховується знос.

В обліку це відображається наступним чином:

- отримане обладнання за лізинговим договором:

Дебет - Обладнання по лізингу, Кредит - Лізингове зобов'язання

Дану проводку доцільно застосовувати на приведену вартість певної кількості періодичних лізингових платежів, що розраховуються на основі ринкової ставки відсотку. бухгалтерська звітність облігації

- нарахування зносу (відповідно до обраного методу):

Дебет - Витрати на знос, Кредит - Накопичений знос, лізингове обладнання

- погашення лізингового зобов'язання: *

Дебет - Витрати на виплату відсотків, Кредит - Грошові кошти

Дебет - Лізингове зобов'язання

3. Загальні принципи і процедури обліку.

Кожна країна на практиці при створенні системи бухгалтерського обліку та звітності тією чи іншою мірою покладається на законодавчі акти. Не останнє місце належить і національним стандартам.

Важливими складовими останніх є сукупність загальноприйнятих єдиних принципів, правил, норм, які складають єдину концептуальну основу бухгалтерського обліку.

Концептуальна основа, в загальному вигляді представляє собою узгоджену систему взаємопов'язаних цілей та принципів, на підставі якої можлива розробка незаперечних стандартів і яка визначає природу, функції та межі фінансового обліку та звітності. Вона являє собою конституцію, на якій повинні базуватися стандарти, так само як закони будь-якої країни ґрунтуються на власній Конституції.

До основних принципів, які в тій чи іншій мірі регламентуються в кожній країні, можна віднести:

Зрозумілості. Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути зрозуміла і розрахована на одночасне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйняті цієї інформації

Доречності. Інформація є доречною, якщо вона впливає на економічні рішення користувачів шляхом надання Доречності допомоги в оцінці ними минулих, нинішніх чи майбутніх подій або ж вона допомагає їм підтвердити чи виправити їх минулі оцінки

Суттєвості. Суттєвою інформацією визнаються дані бухгалтерської звітності, без знань яких неможлива достовірна оцінка користувачами майнового та фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємств.

Достовірності. Бухгалтерська звітність повинна давати достовірне і повне уявлення про майновий та фінансовий стан підприємства, а також про фінансові результати його діяльності.

Превалювання сутності над формою. Відображення в бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності виходячи не тільки з їх правової форми, але і з економічного змісту фактів та умов господарювання.

Обачності. Обачність - це дотримання певної обережності при формуванні судження, необхідною при оцінці за умов непевності, таким чином, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи втрати занижені

Повноти. Повнота відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності.

Зіставності. Дотримання постійності в прийомах та методах обчислення показників, змісті і формах бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати та пояснень до них від одного звітного року до іншого.

Грошового вимірника. Обліку підлягає лише та інформація, яка виражена грошовій оцінці.

Автономності (майнового відокремлення). Майно і зобов'язання підприємства існують відокремлено від майна та зобов'язань власників цього підприємства та інших підприємств.

Безперервної діяльності. Підприємство буде продовжувати свою діяльність в доступному для огляду майбутньому і у нього відсутні наміри та необхідність ліквідації чи суттєвого скорочення діяльності, і, звідси, зобов'язання погашатимуться в установленому порядку.

Послідовності застосування облікової політики. Обрана підприємством облікова політика застосовується послідовно, від одного звітного року до іншого.

Періодичності (облікового періоду). Факти господарської діяльності. підприємства відносяться до того звітного періоду (і, звідси, відображаються в бухгалтерському обліку), в якому вони мали місце, незалежно від фактичного часу надходження чи виплати грошових коштів, пов'язаних з цими фактами.

Реєстрації. Бухгалтери, в якій би системі обліку вони не працювали, зобов'язані фіксувати всі факти господарського життя.

Нарахування та відповідності доходів та витрат. Для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей.

Принцип історичної (фактичної) собівартості. Визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання

Облікова система, незалежно від розмірів підприємства, призначена для збору, обробки фінансової інформації про підприємство та періодичного звітування. Фінансові звіти. складаються наприкінці кожного звітного періоду, протягом якого збирається та обробляється економічна інформація про всі операції, що відбуваються на підприємстві. Збір та обробку облікової інформації називають циклом обробки облікової інформації, тому що цей процес повторюється з новими даними кожного облікового періоду.

Під обліковим циклом розуміється певна послідовність формування первинної, зведеної та звітної інформації в рамках єдиної системи бухгалтерського обліку. Тобто обліковий цикл - це умови реалізації правил ведення бухгалтерського обліку.

Облікова процедура - це спосіб відображення господарських операцій в системі обліку. Отже, обліковий цикл складається з ряду бухгалтерських процедур, які являють собою послідовність дій і записів, які повинен виконувати бухгалтер в процесі своєї роботи.

В більшості країн сукупність процедур, що складають обліковий цикл, є однаковою. До них належать такі питання, як документування операцій, збір і обробка документів, способи групування, послідовність записів у регістри синтетичного та аналітичного обліку, спосіб заповнення Головної книги та звітності.

В найзагальнішому вигляді основні етапи, які проходить облікова інформація на підприємствах, можна поділити наступним чином

1) Первинне спостереження. Аналізуються факти господарської діяльності, що відбулися, і поділяються на окремі господарські операції. Господарська операція відображається в бухгалтерському обліку, якщо

2). Документальне оформлення операцій. Оформлюються відповідні первинні документи, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції. Складаються або приймаються від інших організацій первинні документи, що відображають всі здійснені фінансово-господарські операції та їх результат (квитанції, рахунки, накладні тощо). Первинні документи перевіряються за формою та за сутністю і реєструються

3). Поточне групування фактів господарської діяльності. Інформація первинних документів про господарську операцію відображається відповідно до системи рахунків бухгалтерського обліку. Визначається бухгалтерська проводка і операція за методом подвійного запису, яка заноситься до облікових документів згідно обраної форми бухгалтерського обліку. Розноситься інформація з Головного реєстраційного журналу (книги) або з спеціальних журналів книг), у зведені журнали (книги) синтетичних бухгалтерських рахунків

4). Підсумкове узагальнення фактів господарської діяльності. Складання регулюючих бухгалтерських записів (проводок). Закриття рахунків доходів та витрат (проводки). Складання пробного балансу. Складання розробного зошита-таблиці

5). Аналіз діяльності. Проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності організації на підстав даних бухгалтерського обліку звітності. Складаються-основні форми фінансової звітності: бухгалтерського балансу, звіту про прибутки та звіту про капітал власника

Список використаної літератури

1. Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерській облік у зарубіжних країнах. Навчальний посібник; Житомир: ПП “Рута”, 2002; 544с.

Размещено на Allbest.ru