Постулати аудиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

Кафедра економіки підприємства, обліку та аудиту

Реферат

на тему:

«Постулати аудиту»

Виконала:

студентка групи 3-ОА

Чупилка І.І.

Черкаси - 2013

План

Вступ

1. Структура аудиторських доказів та основні вимоги до них

2. Класифікація аудиторських доказів

3. Джерела одержання аудиторських доказів

4. Методи одержання аудиторських доказів

Висновки

Список викоритсаної літератури

Вступ

Для видачі обґрунтованих звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію - аудиторські докази. Доказом є факт, який підтверджує чи спростовує(заперечує) інший факт, або ж відомості щодо певного факту, які дають змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок.

В нормативах з аудиту і спеціальній економічній літературі наводяться різні визначення суті аудиторських доказів. Так, одні економісти наголошують, що під аудиторським доказом варто розуміти інформацію, яка підтверджує правильність відображених в обліку даних, отриманих під час фактичної перевірки стану контрольованого об'єкта, яку відбирає аудитор у процесі контрольних дій для надання замовникові висновку про достовірність звітності.

Інші економісти аудиторські докази називають свідченнями, відомостями, отриманими аудитором під час перевірки.

У процесі дослідження аудитор збирає і вивчає тільки ті свідчення про обґєкти перевірки, що можуть бути використані як аудиторські докази. Свідчення, не причетні до мети дослідження, вивченню й аналізу не підлягають. Аудиторські свідчення варто розуміти дещо ширше, ніж аудиторські докази. Не кожне свідчення про обґєкти перевірки може бути доказом, тому з методичного погляду доцільніше використовувати термін „аудиторські докази”.

Стандарти щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному нормативі аудиту „ Аудиторські докази” № 14. Джерелами інформації можуть бути: облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники підприємства, контрагенти.

1. СТРУКТУРА АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ ТА ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО НИХ

Доказ складається з: тези, аргументу, демонстрації.

Теза - судження, істинність якого потрібно довести за допомогою інших суджень, які називаються аргументами.

Аргументи - довід, доказ. Аргументи поділяються на 5 груп.

1. Вірогідність фактів. Маються на увазі найбільш переконливі факти для доказу істинної тези.

Основні вимоги, пропоновані до фактів - безперечність і безумовна точність.

2. Визначення, що розкривають з вичерпною повнотою зміст поняття, його смислове значення.

3. Аксіоми - положення і принципи, що у даних межах приймаються за правдиві, без доказу.

4. Постулати - у відповідності зі словником російської мови С.І.Ожегова - це вихідні допущення, прийняті без доказів.

Таким чином, вони повинні бути очевидні, навіть якщо їхня істинність не може бути безперечно доведена.

Постулати аудиту переслідують дві цілі:

1. Пояснити, чому необхідний аудит.

2. Довести, що за певних умов з результату перевірки можна одержати обґєктивну картину.

5. Раніще доведені положення.

Демонстрацією - називається спосіб виведення тези з аргументу. Демонстрація доказу повинна забезпечити, щоб теза логічно випливала заргументів, і логічний звґязок між ними був би бездоганно продемонстрований.[1;105]

Основні вимоги до аудиторських доказів полягають у тому, що вони мають бути обґєктивними, неупередженими, доречними, достатніми і своєчасними.

Кожен аудиторський доказ повинен бути представлений одним чи декількома документами. Кожен такий документ повинен бути підписаний конкретним виконавцем.

Вірогідність - це характеристика того, наскільки докази можуть вважатися гідними довіри й бути правдоподібними. Якщо вони найвищою мірою правдоподібні, це може переконати аудитора в тому, що представлена фінансова звітність обґєктивна.

Вірогідність доказів тісно звґязана з обраними процедурами аудиту. Її можна підвищити тільки шляхом застосування таких процедур, що більш якісні з погляду: доречності, незалежності й оцінки джерела інформації, ефективності системи внутрішнього контролю.

Доречність аудиторських доказів оцінюється стосовно предмета аудиту. Докази можуть бути доречними стосовно однієї мети і недоречними стосовно іншої. Напркилад, якщо аудитор підозрює, що клієнт не фактурує своїх клєнтів при поставках товарів, то необхідна буде процедура порівняння вибіркової сукупності з транспортних документів з відповідними накладними на відвантаження.

Незалежність, оцінка джерела інформації та неупередженість аудитора є важливими вимогами стосовно аудиторських доказів. Докази, одержані із зовнішніх джерел (наприклад, із банків, контрагентів, юристів), надійніші, ніж одержані з внутрішніх (відповіді клієнта на питання аудитора). Найдостовірнішою вважається інформація, одержана абсолютно незалежним та неупередженим аудитором.

Достатність доказів у кожному конкретному випадку визначається на основі оцінки системи внутрішнього контролю і ризику аудиторської перевірки. Зазначені чинники визначають умови вибіркової перевірки. Необхідний обсяг вибірки та її репрезентативність дають змогу екстраполювати результати вибірки на генеральну сукупність і одержати обґєктивну інформацію. У будь-якому разі аудитор має бути впевнений, що зібрав достатню кількість доказів відповідної якості для складання обґєктивного і обгрунтованого висновку.

Своєчасність аудиторських доказів може розглядатися з двох позицій: за моментом збору доказів і за періодом перевірки в цілому. Одні докази більш переконливі, якщо вони зібрані ближче чи на дату складання балансу. Інші переконливіші, якщо вибірка охоплює весь період, це стосується рахунків покупців і замовників.

Основні цілі аудиту: повнота, точність, існування, обмеження облікового періоду, оцінка, права й обовґязки, представлення і розкриття, необхідність.

Повнота - означає, що усі сальдо по рахунках і всі операції, які повинні включатися у фінансову звітність були включені, тобто наявність повного обсягу інформації по тестуємому обґєкту.

Точність(правильність) - усі враховні операції і сальдопо рахунках вірні в математичному відношенні, зроблено правильне рознесенняпо рахунках, вірно зроблене угроповання. Усі дані вірно перенесені в Головну книгу, звітність.

Існування. Усі облікові засобий зобовґязання існували на дату складання балансу; всі облікові операції дійсно мали місце в минулому і не є фікцією.

Обмеження облікового періоду. Всі операції зареєстровані в межах відповідного облікового періоду.

Оцінка. Обрано і застосовано відповідні облікові вимірники.

Права й обов'язки. На всі облікові засоби підприємство має права, а всі облікові зобовґязання відносяться до заборгованості підприємства на дату складання балансу.

Представлення і розкриття. Рахунки й види(типи) операцій правильно класифіковані й описані, розкриті всі необхідні деталі.

Необхідність. Підбір саме тих документів, що необхідні й достатні для конкретного висновку.[1;120]

2. КЛАСИФІКАЦІЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Аудиторські докази класифікуються за такими ознаками: відношення до обґєктів аудиту; стадії аудиторського процесу; джерела отримання доказів; форма подання; процедури, внаслідок яких отримані аудиторські докази.

За відношенням до обґєктів аудиту докази можуть поділятися на прямі та непрямі. Прямі докази можна отримати безпосередньо з первинних документів, робочих файлів даних, інших матеріальних свідчень, що стосуються обґєкта дослідження. Прямі докази є найвагомішими чинниками для прийняття рішення аудитором з того чи іншого питання. Приоцінці непрямих доказів визначають взаємозвґязок факторів, які взаємно стверджують прямі докази. Тому для складання попередніх висновків про кожний обґєкт аудиту доцільно застосовувати єдиний комплексний підхід до оцінки сукупності прмих і непрямих доказів, використовуючи аналіз, синтез, моделювання, абстрагування, логічні прийоми тощо.

Відповідно до поділу аудиторського процесу на основі стадії, аудиторські докази можуть належати до початкової, дослідної, та завершальної стадій. Докази, отримані на початковій стадії, мають привентивний(попередній) характер і часто є непрямими. Наприклад, зібрані в процесі планування аудиторські докази, що засвідчають рівень ефективності внутрішнього контролю, можуть лише непрямо підтверджувати фактичний стан основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та інших обґєктів аудиту.

Докази, отримані на дослідній стадії в процесі перевірки обґєктів аудиту, становять основу для формування думки аудитора про ці обґєкти. Процедури отримання доказів повинні бути проведені в необхідний момент, охоплювати достатню кількість одиниць досліджуваних елементів, забезпечувати принципи репрезентативності та надійності підсумкової інформації.[2;212]

Аудиторські докази, отримані на завешальній стадії, являють собою результат процедур, використаних для уточнення спірних моментів, підтвердження деяких фактів, що не були зґясовані своєчасно. Окрему категорію доказів завершальної стадії становлять результати процедур економічного аналізу. Ці докази є похідними(вторинними) за природою, але мають велику аналітичну цінність для узагальнення й оцінки матеріалів аудиторської перевірки.

Наступна ознака класифікації - джерела отримання аудиторських доказів. За цією ознакою докази поділяються на первинні і вторинні(похідні). До первинних доказів належать ті, що отримані з першоджерела (прибуткових і видаткових документів, актів інвентаризації каси, порівнювльних відомостей тощо). Вторинними доказами можуть бути свідчення повторного характеру(наприклад, наказ керівника про стягнення збитківз матеріально відповідальної особи).

За формою подання аудиторські докази поділяють на матеріальні та усні. Найцінніші матеріальні докази - документи, машинограми, інформація на магнітних та лазерних носіях, аудіо та відеозаписи, схеми, графіки тощо. Усна інформація, отримана від керівництва, працівників підприємства або третіх осіб, також може використовуватися як аудиторські докази, але за умови, що джерело інформації перевірене і надійне.Матеріальні аудиторські докази поділяють на такі, що зберігаються на паперових і технічних носіях інформації. Технічні носії, в свою чергу, також можна класифікувати за видами і способами відтворення інформації. За видами вони поділяються на магнітні, лазерні, оптичні та інші, а за способами відтворення інформації - звукові, візуальні та візуально-звукові.

Розглянута класифікація аудиторських доказів не остаточна. Серед ознак класифікації були вибрані найбільш суттєві та характерні особливості, що дають змогу найповніше реалізувати принцип системності у наукових і практичних дослідженнях з аудиту.[2;215]

Важливим питанням є класифікація аудиторських доказів за ознакою використовуваних для їх отримання процедур. Одні вчені називають дві категорії доказів, які отримують внаслідок використання процедур документального і фактичного контролю. Інші виділяють значно більше категорій доказів, для отримання яких використовують певні адиторські процедури: фактичний контроль; підтвердження; опитування клієнта; арифметична точність; аналітичні процедури.

3. ДЖЕРЕЛА ОДЕРЖАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ

Якість доказів залежить від їхніх джерел. У залежності від змісту обґєкта контролю аудитор вибирає відповідні джерела інформації, що дають повну характеристику досліджуваного обґєкта. Такими джерелами можуть служити:

1. Дані первинних документів, у яких відбивається зміст відповідних господарських операцій чи первинних звітів, чи представлені узагальнені дані про обґєкт контролю за визначений період часу.

2. Облікові регістри, де узагальнюється і накопичується інформація з відповідних первинних документів і звітів у розрізі їхнього економічного змісту.

3. Головна книга - регістр синтетичного обліку, де відбиваються залишки на початок і на кінець звітного періоду й обороти дебету і кредитувідповідних рахунків.

4. Бухгалтерська, податкова і статистична звітності.

5. Плани, кошториси, калькуляції і і розпорядницькі документи.

6. Матеріали перевірок і ревізій, проведених державними податковими інспекціями, органами державної контрольно-ревізійної служби й інших органів управління.

7. Матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства, у тому числі: за результатами раптових перевірок та інвентаризацій основних засобів, запасів, коштів, розрахунків й ін.

8. Дані, отримані аудитором при проведенні документального і фактичного контролю обґєктів аудиту.

9. Письмові й усні заяви працівників підприємства й третіх осіб щодо змісту досліджуваних обґєктів.

10. Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного субґєкта.

11. Зіствлення одних документів клієнта з іншими, а також зіставлення документів клієнта з документами третіх осіб.

12. Статутні документи, договори, накази й інші адміністративні документи.

13. Звертання до керівництва за розґясненнями в усній і письмовій формі.[3;347]

4. МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Для того, щоб одержати аудиторські докази в залежності від змісту об'єктів аудиту й умов їхнього дослідження, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального та фактичного контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.

З метою одержання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, і аудитор установлює їхню законність, доцільність і вірогідність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному законодавству, постановам уряду, положенням і інструкціям відповідних органів керування.

Доцільнітсь операції визначається її цілеспрямованістю на виконання задач, що стоять перед підприємством за умови дотримання законності.

Варто враховувати, що операція може бути законною, але не доцільною і навпаки.[4;423]

Вірогідність господарської операції встановлюється при формальній і арифметичній перевірках документів, тобто фактичної. Формальна перевірка документів полягає в тім, що аудитор повинен переконатися в реальності визначеного документа. Для цього рекомендується вибрати визначені записи в бухгалтерському обліку аж до того первинного документа, що повинее підтверджувати реальність і доцільність виконаня цієї операції.

Для одержання аудиторських доказів застосовуєтьс наступні прийоми:

- зустрічна перевірка документальних даних. Ця перевірка дозволяє знайти випадки крадіжок, що вуалюються шляхом виправлення даних в окремих документах, складання нових, підроблених документів, і заміни ними дійсних, неправильного відображення на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій чи не відображення їх у бухгалтерському обліку;

- взаємний контроль. Зіставлення окремих документів шляхом вивчення і зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в ряді документів і відображають взаємозалежні операції;

- при наявності в аудитора сигналів про крадіжку товарно-матеріальних цінностей чи коштів, невиявленої проведеними на підприємстві інвентаризаціями, застосовується прийом хронологічної перевірки, тобто перевірки руху зазначених цінностей. Це дозволяє виявити невраховані товарно-матеріальні цінності, наявні цінності(оприбуткування яких не підтверджено документами), відпустка цінностей, не зафіксованих у документах тощо.[4;456]

У практиці аудиту широко затсосовуються такі прийоми документального контролю для одержання доказів, як техніко-економічні розрахунки і нормативна перевірка.

- техніко-економічні розрахунки проводяться аудитором при одержанні доказів про правильність окремих показників бізнес-плану, правильність складання кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат, капітального ремонту, списання матеріалів на обсяг виробництва продукції чи будівельних матеріалів, на обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт, тощо;

- прийом нормативної перевірки застосовується аудитором для одержання доказів про виконання визначеної задачі. Виявлені при цьому відхилення підлягають ретельному вивченню з метою встановлення причин їхнього виникнення і відповідальних за це посадових осіб. На основі отриманих даних аудитор дає оцінку показників і розробляє пропозиції, що дозволяють попередити надалі виникненння відхилень негативного характеру;

- простежування. Процедура, у ході якої аудитор перевіряє деякі первинні документи. Відображення даних первинних документів у регістрах синтетичного й аналітичного обліку, знаходить заключну кореспонденцію рахунків і переконується в тім, що відповідні господарські опетрації правильно чи неправильно записані в бухгалтерському обліку.

Простежування дозволяє визначити нетипові статті і події відображені в документах клієнта. При визначеннні категорії операцій, у відношеннні яких варто застосовувати прийом чи процедуру простежування, аудитору рекомендується вивчити кредитові обороти по аналітичних рахунках, записаних у Головній книзі, звертаючи увагу на нетипові кореспонденції рахунків;

- підтвердження - це одержання інформації про реальність залишків на архунках обліку коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської і кредиторської заборгованості. Аудитор повинен одержати підтвердження в письмовій формі від незалежної(третьої) сторони.

У законі України «Про аудиторську діяльність» значено, що аудитор має право особисто перевіряти наявність майна, коштів. Цінностей, а також жадати від керівництва субґєкта проведення контрольних оглядів, вимірів виконаних робіт, визначення якості продукції.[5;289]

Як показує практика, перевагу аудитори надають документальному контролю:

Формальна перевірка дає можливість переконатися в заповненні всіх реквізитів документів, що забезпечують його юридичну чинність.

Арифметичний контроль підтверджує правильність кількісних вартісних показників, що містяться в документах.

По змісту. Перевірка звґязана з оцінкою законності й істотності господарських операцій.

Аналіз. Основна ідея в тім, що відхилення від очікуваних чи відомих взаємозв'язків між показниками звітності, зміна тенденції показників може бути результатом помилки.

На найбільш високому рівні логічного осмислення взаємозвґязку між фактами, показниками, документами базується зустрічна перевірка, оскільки з її допомогою можуть бути виявлені помилки й обман.

Аналітичні процедури. Це аналіз і оцінка отриманої аудитором інформації, дослідження найважливіших фінансових і економічних показників економічного суб'єкта, що перевіряється, з метою виявлення незвичайних і невірно записаних у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також з'ясування причин помилок і перекручувань.[5;303]

По багатьом об'єктам аудитор повинен встановити їх реальний стан. Це досягається під час проведення аудиту за допомогою прийомів фактичного контролю, до яких відносяться: інвентаризація, контрольне обмірювання, експертна оцінка, обстеження на місці тощо.

аудиторський доказ інформація економічний

Висновки

Отже, аудиторські докази збирають для для підтвердження логічної тези про достовірність(реальність) даних фінансової звітності та обліку. Для отриманні цих доказів можна використовувати різні прийоми аудиторського контролю.

Належну увагу аудитор повинен приділяти перевірці правильності підрахунків в облікових регістрах і переносу їхніх підсумкових даних у регістр синтетичного обліку - Головну книгу, тому що на основі наявної в ній інформації складається фінансова звітність.

Отримані у процесі аудиту докази систематизуються і на їхній основі відповідно до затверджених розділів програми розробляються пропозиції, спрямовані на усунення виявлених відхилень. Аудитор установлює терміни і порядок внесення виправлень у дані бухгалтерського обліку і звітності. Переконавшись у виконанні його пропозицій, аудитор складає звіт про результати аудиторської перевірки і висновок про правильність ведення бухгалтерського обліку і вірогідності даних фінансової звітності.

Список використаної літератури

1. Кадуріна Л.О „Основи аудиту”, Підручник. К,: Астрая -2004 - 397с.

2. Гончарук Я.А., Рудницький В.С. Аудит: Навч. пос. - 3-тє вид., перер. і доп. - К.: Знання, 2007. - 443с

3. Давидов Г.М. Аудит: Підручник.- К.: Знання, 2004. - 511с.

4. Сопко В.В., Верхоглядова Н.І, Шило В.П., Ільіна С.Б. Організація і методика проведення аудиту.-К.:Професіонал,2004.-624с.

5. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001.- 402 с.

Размещено на Allbest.ru