Еволюція управлінського обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Еволюція управлінського обліку

2. Системи калькулювання за замовленнями і за процесами

Задача 1

Задача 2

Література



1. Еволюція управлінського обліку

Дослідження історичних аспектів управлінського обліку дає змогу виокремити чотири основні стадії: зародження, формування, розвиток та інтеграцію.

Перша стадія охоплює період від початку ХІХ століття до початку ХХ століття. До 1800 року підприємства були переважно невеликими і зорієнтованими на родинний бізнес. За таких умов не було особливих потреб в управлінському обліку. Управлінські рішення приймали безпосередньо власники підприємств.

Упродовж 1825-1925 років спостерігається збільшення кількості великих підприємств, що зумовило зростання потреб в нових методах обліку та управління.

Саме у цей період було розроблено більшість сучасних методів управлінського обліку.

Інформацію управлінського обліку використовували для:

контролю та підвищення ефективності;

прийняття рішень щодо ціноутворення й асортименту.

Інформація стосовно продуктивності праці вможливлювала прийняття рішень щодо додаткової винагороди найпродуктивнішим працівникам та вдосконалення технологій.

Інформація про витрати допомагала менеджерам приймати рішення щодо доцільності придбання нового устаткування, встановлення цін для поточного продажу та спеціальних замовлень, визначення рівня оплати праці тощо.

Вамогий внесок у розвиток управлінського обліку зробили відомі американські компанії Du Pont і General Motors.

Компанія Ви Ропі була прототипом вертикально інтегрованої організації. Для управління діяльністю різних підрозділів вище керівництво компанії запровадило систему операційних і капітальних бюджетів. Щоденно й щотижня інформація про продаж, оплату праці та виробничі витрати надходила із заводів і відділень у головний офіс компанії. Вище керівництво компанії використовувало цю інформацію для:

координації діяльності;

моніторингу ефективності виробництва та продажу;

планування збільшення обсягів різних видів діяльності;

оцінки й контролю результатів трьох основних операційних підрозділів (виробництво, збут і постачання).

Для оцінки діяльності було розроблено показник прибутковості інвестицій, що забезпечував взаємозв'язок прибутковості продажу й оборотності активів.

У 1920 році під керівництвом Д. Брауна та А. Слоуна було розроблено систему управлінського обліку, яка включала зокрема:

процес річного операційного бюджетування;

щотижневі звіти про продаж і щомісячні гнучкі бюджети;

річні звіти про результати діяльності дивізіонів, включно з прибутковістю інвестицій.

Така система забезпечувала комплексну організацію планування, координації, контролю й оцінки діяльності підрозділів компанії, яка дотримувалася філософії централізованого контролю з децентралізованою відповідальністю.

Перший етап розвитку управлінського обліку відбувся на початку XX століття, коли стало зрозуміло, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва. Внаслідок цього на основі розробки методів нормування праці (система Ф. Тейлора) було посилено контрольну функцію обліку через застосування системи калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень.

Вперше ідеї, покладені в основу цієї системи, висунув американський інженер Гарингтон Емерсон, котрий наголошував, що метою обліку є збільшення кількості та інтенсивності застережень. Ці застереження потрібні для пошуку правильного курсу господарської діяльності підприємства. Облік має спрямовуватися у майбутнє, оскільки передбачення означає попередження. [4, с. 33]

Ці ідеї були втілені в життя співробітником аудиторської фірми «Прайс Вотер-хаус» Чартером Гаррисоном, який у 1912 році опублікував концепцію обліку, що дістала назву «стандарт-костинг».

Ця система вможливила оперативне прийняття рішень на підставі відхилень від норм.

У 1923 році Джон Кларк обґрунтував необхідність розподілу витрат на змінні та постійні. На його думку, саме такий підхід є актуальним для управління, а розподіл не прямих витрат не мав принципового значення для прийняття рішень.

Ідеї Кларка набули подальшого розвитку в роботах Джонатана Харриса, який у 1936 році виклав концепцію калькулювання прямих витрат-директ-костинг, - це і був другий етап розвитку управлінського обліку.

Згідно з цим методом, у собівартість продукції включають лише змінні витрати, а постійні витрати не розподіляють між виробництвом. Це дало можливість більш обґрунтовано приймати поточні управлінські рішення, зокрема щодо ціноутворення та рентабельності, а також застосовувати аналіз взаємозв'язку «витрати-обсяг-прибуток».

Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка застосовувала не тільки грошові вимірники, і була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень. Отже, можна вважати, що управлінський облік як самостійна система сформувався в середині 50-х років. Саме відтоді він є обов'язковим початковим курсом в університетах США, а згодом в інших країнах світу.

Починаючи з середини 60-х років ХХ століття спостерігаються зміни у спрямованості управлінського обліку на забезпечення інформації для планування і контролю за допомогою аналізу рішення та обліку витрат за центрами відповідальності.

Цьому певною мірою сприяли дослідження Спенсера А. Такера, який розробив так званий метод «тариф-година-машина»,за яким за кожним виробничим центром відповідальності закріплюють відповідні устаткування і заздалегідь визначають витрати на одну машино-годину. Це дало можливість калькулювати і контролювати витрати за кожним технологічним процесом у межах виробничого центру відповідності.

Третій етап розвитку управлінського обліку почався в середині 70-х років у зв'язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління. Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.

Починаючи з 1975 року важливими факторами, що вплинули на розвиток управлінського обліку, були:

автоматизація виробництва та комп'ютерні інформаційні технології;

глобальна конкуренція.

З 1986 року значну увагу приділяють зниженню витрат ресурсів, що використовуються в господарській діяльності, завдяки аналізу процесів і технологій управління витратами.

У зв'язку з цим дедалі більшу увагу приділяють удосконаленню методів калькулювання собівартості продукції.

Саме в цей час Р. Купер і Р. Каштан обґрунтували актуальність калькулювання на основі аналізу діяльності. Втім, поширення системи управління «якраз вчасно», яку започаткувала японська компанія «Тойота», зумовило появу адекватних методів обліку, зокрема калькулювання шляхом зворотного потоку.

Разом із тим бухгалтер-аналітик і досі залишався на позиції працівника бухгалтерії, що надає інформацію менеджерам для здійснення ними відповідних функцій управління.

Революційні зміни в ролі управлінського обліку спостерігаються у 90-х роках ХХ століття. Про це свідчать дослідження американського Інституту управлінських бухгалтерів та міжнародної федерації бухгалтерів.

По-перше, управлінський облік дедалі частіше розглядають як складову процесу стратегічного управління. Це пов'язано передусім із посиленням ролі стратегічного управління за умов глобальних змін у технологіях та системах управління.

Якщо раніше управлінський облік був зорієнтований на управління виробництвом, то тепер він невпинно перетворюється на стратегічний управлінський облік.

Сучасний управлінський облік, використовуючи зовнішню та внутрішню інформацію, забезпечує потреби не тільки виробництва, а й маркетингу, управління дослідженнями та інших функцій бізнесу. Він здійснює аналіз діяльності з урахуванням як поточних, так і довгострокових цілей, розробляє методи отримання, збору інформації про вирішальні фактори успіху: якість, інновації, час тощо.

З огляду на це головною метою управлінського обліку є допомогти компанії досягти її стратегічних цілей. Досягнення стратегічних цілей означає задоволення потреб клієнтів, акціонерів та інших учасників господарської діяльності (постачальників, персоналу тощо).

Отже, можна констатувати, що управлінський облік пройшов чотири основні стадії: зародження, формування, розвиток та інтеграцію з іншими функціями управління.

Утім, інтеграція управлінського обліку у систему управління підвищує вимоги до компетентності бухгалтера і гнучкості інформаційних систем обліку.

В СРСР, до складу якого входила Україна, терміна «управлінський облік» не застосовували. Значна частина показників (фінансових і не фінансових) поточної внутрішньої звітності базувалася на даних оперативного, а не бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік був, по суті, фінансовим обліком, спрямованим на контроль за збереженням соціалістичної власності й виконанням державних планів. Використовували також для управління з метою скорочення витрат і підвищення рентабельності.

За радянських часів у публікаціях вітчизняних авторів, присвячених зарубіжному обліку, управлінський облік розглядали переважно з ідеологічних позицій, тобто як засіб підвищення експлуатації трудящих і приховування прибутків капіталістами.

Найсерйознішим дослідженням методів управлінського обліку була в ті часи книжка професора М. Чумаченка «Облік і аналіз у промисловому виробництві США», видана 1971 року.

На початку 90-х років ХХ ст. російською мовою було видано низку підручників зарубіжних авторів з управлінського обліку та контролінгу (К. Друрі, Ч. Хорнгрена та Дж. Фостера, Р. Ентоні та Дж. Риса, Р. Манна, Е. Маєра то ін.)[4, ст. 40-41].

Пізніше, завдяки ознайомленню із зарубіжним досвідом, були опубліковані підручники, посібники та монографії з управлінського обліку українських і російських авторів, зокрема М. Пушкаря, С. Голова і В. Єфіменко тощо.

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив зростання потреби в обліковій інформації, необхідної для управління підприємством. Тому термін управлінський облік з'явився в ухваленому 1999 року ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як синонім внутрішньогосподарського обліку. При цьому стаття 8 Закону передбачає, що підприємство самостійно розробляє систему і форми управлінського обліку.

Сьогодні слід говорити про систему бухгалтерського обліку, яка не обмежується грошовим вимірником, системою рахунків і подвійним записом,реєстрацією лише фактів минулого. У зв'язку з цим, безумовно, має рацію М. Чумаченко, який писав: «Бухгалтерський облік ставить своїм завданням описувати, пояснювати, передбачати факти і одночасно спрямовувати наші дії. В цьому він спирається на чотири види моделей: описові, пояснювальні, прогностичні та моделі прийняття рішень».

У свою чергу, не слід вважати управлінський облік складовою контролінгу або розглядати контролінг як складову бухгалтерського обліку.

Відмінності в змісті та структурі інформації, що використовується інвесторами, податковими і статистичними органами, управлінським персоналом підприємства, розроблення й удосконалення специфічних методів перетворення інформації.

Тому управлінський облік слід розглядати як підсистему обліку, яка забезпечує фінансову та не фінансову інформацію, необхідну для прийняття рішень, спрямованих на досягнення стратегічної мети підприємства.

2. Системи калькулювання за замовленнями і за процесами

бюджетування планування облік калькулювання

Калькулювання за замовленнями (Job-Order Costing) - система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.

Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут). Отже, калькулювання являє собою процес оцінювання результатів господарських процесів: постачання, виробництва, реалізації.

У цій системі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготовлення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На підставі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відповідних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказують в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт і витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат і калькулювання собівартості використовують відомість (картку) обліку витрат. У цьому обліковому реєстрі фіксують усі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, витрачені для виконання замовлення, відображають у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряму заробітну плату переносять у відомість з нарядів чи карток обліку робочого часу.

Накладні витрати розподіляють між замовленнями щомісяця пропорційно до встановленої бази розподілу (прямій зарплаті, машино-годинам та ін.).

Після завершення замовлення на підставі даних відомості обліку витрат визначають його собівартість.

Фактичну собівартість замовлення обчислюють шляхом підсумовування всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт.

Своєю чергою, незавершене виробництво визначають сумою фактичних витрат за кожним незакінченим замовленням.

Калькулювання за замовленнями традиційно застосовують в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність та ін.).

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції, контроль за рівнем витрат і собівартості -- це функція виробничого обліку, який у загальному вигляді має дві стадії: накопичення витрат, їх віднесення і розподіл.

Вибір системи виробничого обліку залежить від технології та організації виробництва, характеру продукції, системи управління тощо. Тому кожне підприємство розробляє свою систему виробничого обліку та систему калькулювання собівартості.

Крім того, прийнятною, на наш погляд, є концепція двох методів калькулювання, один з яких позамовний, а інший називають по-різному: масовий, періодичний, попроцесний, поопераційний, попередільний. Така концепція розглядається й застосовується як у вітчизняному обліку, так і в зарубіжних країнах. У цій концепції у визначенні методу калькулювання варіюють дві ознаки: час (період) і процес. У першому методі розрахунок собівартості індивідуалізовано для певного продукту або їх сукупності, об'єднаних одним замовленням (процесом). У другому методі розраховується усереднена собівартість продукції, що отримана з виробництва за даний період часу. Останній метод найбільш прийнятний для калькулювання безперервного виробництва масової продукції, де необхідно періодично визначати собівартість.

Калькулювання за замовленнями -- це система обчислення собівартості продукції на основі обліку витрат з кожного індивідуального виробу або окремої партії виробів, об'єднаних одним замовленням. Об'єктом обліку витрат при цьому методі є окреме замовлення. Застосовують цей метод в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах машинобудівної промисловості (кораблебудування, виготовлення преси, турбін для електростанцій, літаків тощо), у будівництві, ремонтному виробництві, у друкарнях, у підприємствах побутового обслуговування, при виготовленні одиничних виробів або комплектів меблів, музичних інструментів і т. ін.

При цьому методі на основі замовлення бухгалтерія відкриває окремий аналітичний рахунок для обліку витрат, кожному замовленню присвоюють номер (код), який обов'язково вказують на всіх документах з обліку витрат на виконання цього замовлення. Для узагальнення витрат та обчислення собівартості продукції використовують картку (відомість) обліку витрат на замовлення, в якій накопичують витрати за весь час виконання замовлення (рис. 1).



Рис. 1. Організація обліку витрат в умовах калькулювання собівартості за замовленнями

Прямі витрат и матеріали та заробітної плати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, накладні витрати розподіляють між замовленнями на підставі нормативних ставок пропорційно до фактичного обсягу встановленої бази розподілу (прямих витрат праці у людино-годинах, прямих витрат на оплату праці і т. ін.). Тому такий метод називають змішаним, або нормальним калькулюванням собівартості.

Собівартість закінченого замовлення визначають одразу після його завершення. Вартість незавершеного виробництва на кінець звітного періоду розраховують за даними карток (відомостей) обліку витрат за незакінченими замовленнями.

Така методика калькулювання собівартості замовлення, побудована на списанні накладних витрат за нормативними ставками, визначеними заздалегідь виходячи з бюджетної (планової) суми таких витрат та бюджетної бази їх розподілу, зумовлює можливі відхилення фактичних накладних витрат від розподілених (недорозподілені або зайворозподілені витрати). Як указувалося раніше, такі відхилення у кінці звітного періоду можуть бути віднесені на собівартість реалізованої продукції або ж (за певних умов) розподілені та списані на рахунки незавершеного виробництва, готової продукції та собівартості реалізованої продукції.

Система попроцесного калькулювання собівартості застосовується в тих виробництвах, де серійно або масово роблять одноманітну або приблизно однакову продукцію, або мають безперервний виробничий цикл.

Попроцесне калькулювання витрат використовують і ті підприємства, технологія яких передбачає виконання кожним виробничим підрозділом окремої частини виробничого процесу і пересування продукту від однієї операції до іншої у міру обробки. Останній підрозділ закінчує виробництво і здає продукцію на склад готових виробів. Витрати узагальнюють за певний період часу по виробничих підрозділах безвідносно до виробів.До таких виробництв відносять хімічну, нафтопереробну, текстильну, цементну і інші галузі промисловості серійного і масового типу виробництва, а також підприємства добувної галузі, электро- і теплостанцій, здобич будівельних матеріалів і окремі види виробництв товарів народного споживання.

Суть попроцесного методу полягає в тому, що прямі і непрямі витрати враховуються по статтях калькуляції на увесь випуск продукції. У зв'язку з цим середню собівартість одиниці продукції визначають діленням суми усіх зроблених за місяць витрат (в цілому по підсумку і по кожній статті) на кількість готової продукції за цей же період. Об'єкти обліку витрат часто співпадають з об'єктами калькуляції. Основні особливості цього методу:

1) Облік виробничих витрат здійснюють по підприємству в цілому або по підрозділах(цехам), тобто безвідносно до окремих видів продукції.

2) Витрати списуються за календарний період(тиждень або місяць), а не за час, необхідний для завершення окремого замовлення.3) Відкриття окремих рахунків по рахунку "Основне виробництво" здійснюється для кожного підрозділу.

При попроцесному методі виконується наступна послідовність обліку:

1. Документування і облік витрат по елементах(по прямих витратах).

2. Документування і облік витрат, відношуваних на комплексні статті (у зв'язку з необхідністю обліку витрат на допоміжні виробництва і витрат на управління).

3. Розподіл витрат по процесах.

4. Визначення загальної величини витрат за місяць.

5. Розподіл витрат (робиться у тому випадку, якщо облік організовується не по виробництву в цілому, а по окремих процесах).

Рис. 2. Розподіл витрат при попроцесному калькулюванні

Облік витрат за цим методом здійснюється таким чином:

1. Для обліку витрат по всій кількості однорідних виробів відкривається і ведеться рахунок "Основне виробництво". За наявності переділів откриваются субрахунку по кількості переділів. На рахунку "Основне виробництво" відбиваються усі виробничі витрати.

2. За наявності незавершеного виробництва здійснюється розрахунок його вартості, величина якого залишається як сальдо по рахунку "Основне виробництво". Окремі види виробництв незавершеного виробництва не мають. Наприклад, видобуток вугілля, нафтовидобуток, виробіток електроенергії, транспортні перевезення.

3. Фактична собівартість готової продукції обчислюється з урахуванням незавершеного виробництва і списується з рахунку "Основне виробництво" на рахунок "Готова продукція".

4. Фактична собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення фактичних витрат по випуску продукції на кількість випущеної продукції, при цьому за наявності незначних відмінностей у видах продукції застосовують поняття "Умовної одиниці готової продукції".

Типи попроцесного виробництва

У компанії з попроцесним середовищем вироби, як правило, проходять через кілька підрозділів обробки продукції; у кожному підрозділі і на рівні кожного технологічного процесу існує операція, що наближає продукт на крок до його кінцевого вигляду. Проходження кожного з цих підрозділів пов'язане з необхідністю матеріальних витрат, витрат на оплату праці та накладних витрат. Коли окремий процес закінчено, частково виготовлений продукт передається до наступного підрозділу. Після проходження останнього підрозділу готовий продукт передається на склад. Наприклад, фабрика по виробництву картопляних чіпсів компанії Nelley's має три виробничі підрозділи: один по підготовці картоплі, один по приготуванню і один для інспекції і упаковки . Цегляний завод може мати два виробничі підрозділи: один для змішування і формування глини в цеглу і один для випалення сформованих цеглин. Компанія може мати таку кількість виробничих підрозділів, яка потрібна для процесу виробництва або надання послуг.

Виробничий процес на Healthblend Nutritional Supplements -- це приклад послідовної обробки (sequential processing). При послідовній обробці одиниці продукції повинні пройти один процес, перш ніж їх буде передано до наступного.

Інша схема обробки -- це паралельна обробка (parallel processing). У цій схемі для виготовлення кінцевого продукту необхідні два чи більше паралельних процеси. Частково завершені одиниці продукції (наприклад, два вузли) можуть виготовлятися одночасно в різних технологічних процесах, після чого передаватися на заключну операцію. Для прикладу можна розглянути виготовлення вінчестерів для персональних комп'ютерів. У рамках однієї послідовності процесів виготовляються пристрої записуючих головок та картридж дисків, після чого відбувається їх складання і тестування.Виготовлення і складання записуючих головок та картриджів дисків.1. Тестування записуючих головок та картриджів дисків.2. Виготовлення печатних плат.3. Тестування печатних плат.

Позаказна і попроцесна калькуляції витрат - це два загальні методи для визначення собівартості одиниці продукції. Позаказна система калькулювання витрат використовується там, де одночасно задіяні декілька видів робіт або типів продукції. Прикладами галузей промисловості, де зазвичай використовується позаказна система калькулювання витрат, являються виробництво меблів, виготовлення спеціальної друкарської продукції, кораблебудування і багато інших видів послуг, що надаються організаціями.По контрасту, калькулювання витрат за процесами найширше застосовується в галузях промисловості, що виробляють в основному однакову (однорідну) продукцію на постоянній основі, таку як цеглу, кукурудзяні пластівці або папір. Попроцесне калькулювання витрат, зокрема, використовується компаніями, які переробляють основні сировинні матеріали в однорідну продукцію, наприклад, Reynolds Aluminum(алюмінієві форми), Scott Paper(туалетний папір), General Mills(борошно), Exxon(бензин і олія), Coppertone(сонцезахисний крем) і Kellogg(сніданки із злаків). Крім того, попроцесна калькуляція витрат іноді використовується в компаніях, що займаються складанням. Форма калькуляції витрат за процесами може використовуватися комунальними підприємствами що постачають газ, воду і електрику. У цьому питанні нашою метою є пояснення того, як калькуляція собівартості продукції працює в системі попроцесного калькулювання витрат.

Порівняння розрахунку позаказного і попроцесного калькулювання витрат

У певному відношенні калькулювання витрат за процесами дуже схоже на калькулювання витрат на замовлення, а в якомусь відношенні вони різні. У цьому питанні ми сконцентруємося на загальних рисах і відмінностях, щоб мати основу для детального обговорення попроцесного калькулювання витрат, представленого нижче.

Схожі риси позаказного і попроцесного калькулювання витрат

Схожі риси між позаказним і попроцесним калькулюванням витрат можуть бути представлені таким чином.

1. Обидві системи мають однакові цілі - віднесення витрат на сировину і матеріали, витрат праці і накладних витрат на продукцію для використання механізму розрахунку витрат на одиницю продукції.

2. Обидві системи використовують однакові базові рахунки виробничих витрат, включаючи накладні виробничі витрати, сировину, незавершене виробництво і готову продукцію.3. Потік витрат через рахунки виробничих витрат в основному однаковий для обох систем.

Різниця між попроцесним і позаказним калькулюванням витрат

Відмінності між калькулюванням витрат на замовлення і за процесами пов'язана з двома чинниками. Перший: потік одиниць продукції при системі попроцесного калькулювання витрат є більш менш постійним, другий: одиниці готової продукції не відрізняються один від одного. При попроцесному калькулюванні витрат немає сенсу намагатися ідентифікувати витрати на сировину і матеріали, витрати праці і накладні витрати з певним замовленням, що поступив від споживача (як це можна зробити із позаказним калькулюванням витрат), оскільки окреме замовлення - одне з багатьох із безперервного потоку, по суті, однакових одиниць продукції, які сходять з виробничих ліній. При попроцесному калькулюванні витрат ми акумулюємо витрати, понесені в певному підрозділі, а не по окремому замовленню і відносимо ці витрати на усі одиниці продукції, які проходять через цей підрозділ за певний період.Інші відмінності між двома системами калькулювання витрат полягають в тому, що відомість собівартості замовлення не використовується для попроцесного калькулювання витрат, оскільки основним пунктом для цієї системи калькулювання витрат є виробничі підрозділи. Замість використання відомостей собівартості замовлення використовується звіт про виробництво по кожному підрозділу, в якому виконуються відповідні дії над продукцією, що виробляється. Звіт про виробництво має декілька функцій. Він дає цифру загальної кількості одиниць продукції, яка проходить через виробничий підрозділ упродовж певного періоду і також дозволяє робити калькуляцію витрат на одиницю продукції. Крім того, він показує, які витрати були нараховані на підрозділ і яким чином ними розпорядилися. Звіт про виробництво підрозділу - ключовий документ в системі попроцессного розрахунку витрат.

Основні відмінності між позаказною і попроцесною калькуляцією витрат

Калькулювання витрат на замовлення	Калькулювання витрат за процесами
1. Різні замовлення виконуються упродовж певних періодів, і по кожному замовленню існують різні виробничі вимоги.	1. Один і той же продукт робиться на постійній основі або упродовж тривалого періоду. Усі одиниці зробленої продукції ідентичні.
2. Витрати акумулюються по окремих замовленнях.	2. Витрати акумулюються по виробничому підрозділу.
3. Відомість собівартості замовлення є ключовим документом, що дозволяє контролювати накопичення витрат по замовленнях.	3. Звіт про виробництво підрозділу є ключовим документом, що представляє витрати по підрозділу і визначальним, яким чином ці витрати відносяться на одиницю продукції.
4. Витрати на одиницю продукції розраховуються по замовленнях у відомості собівартості замовлення.	4. Витрати на одиницю продукції розраховуються в звіті про виробництво підрозділу.

Основний принцип полягає в тому, що система калькулювання повинна відповідати природі операцій. Системи калькулювання за замовленнями і за процесами придатні для середовища чистого позамовного та попроцесного виробництв відповідно. Тим часом існує багато ситуацій, коли ефективним може виявитися застосування комбінації цих двох систем.



Задача 1

А) Загальні витрати на виробництво 24000 одиниць продукції становили 600000 грн. (зокрема змінні 96000 грн.). Записати функцію витрат. Визначити загальні витрати на виробництво 25000 одиниць.

Б) Загальні витрати підприємства на виробництво 12000 одиниць продукції становили 320000 грн. (зокрема змінні витрати на одиницю 6 грн.). Записати функцію витрат. Визначити витрати підприємства на виробництво 14000 одиниць продукції.

Рішення

Функція витрат:

Y = а + bх,

де Y - загальні витрати;

а - загальні постійні витрати;

b - змінні витрати на одиницю діяльності;

х - значення фактора витрат (обсяг виробництва/продажу, години роботи).

А) Знайдемо величину постійніх витрат:

600000-96000=504000 грн

Знайдемо змінні витрати на одиницю продукції:

96000/24000=4 грн

Функція витрат: Y= 5040004Х

Загальні витрати на виробництво 25000 одиниць:

Y=504000+4*25000=604000 грн.

Б) Знайдемо величину постійніх витрат:

320000-6*12000=392000 грн

Функція витрат:



Y= 392000+6Х

Загальні витрати на виробництво 9000 одиниць:

Y=392000+6*14000=476000 грн.

Задача 2

Нижче наведено бюджет виробництва цеху № 2 на друге півріччя поточного року:

Місяць	Обсяг виробництва, од.
Липень	45000
Серпень	48000
Вересень	50000
Жовтень	48000
Листопад	40000
Грудень	40000

Для виробництва одиниці продукції необхідно 5 кг сировини, запас якої постійно підтримується в обсязі 10% виробничої потреби в наступному місяці. Витрати на закупівлю сировини в липні - 10 грн. за кг. Прогнозується щомісячне зростання цін на сировину на 0,5%. Необхідно скласти бюджет закупівлі сировини на третій квартал поточного року.

Рішення

Бюджет закупівлі сировини (придбання матеріалів) - плановий документ, який містить розрахунок кількості сировини (матеріалів), що необхідно придбати в бюджетному періоді, і витрат на її придбання. Базується на формулі:



Усі необхідні розрахунки робимо в табличній формі:

Показник	липень	серпень	вересень	жовтень	листопад	грудень
Обсяг виробництва,од	45000	48000	50000	48000	40000	40000
Матеріальні витрати на одиницю, кг	5	5	5	5	5	5
Виробничі потреби, кг	225000	240000	250000	240000	200000	200000
Необхідний запас на кінець періоду, кг	24000	25000	24000	20000	20000
Запас на початок періоду, кг.	24000	25000	24000	20000	20000
Обсяг закупівлі сировини, кг	249000	241000	249000
Витрати на закупівлю 1 кг сировини, грн.	10,00	10,05	10,10
Загальні витратина придбання сировини, грн	2490000,00	2422050,00	2514900,00

Таким образом, на третий квартал необходимо:

2490000+2422050+2514900=7426950 кг



Література

бюджетування планування координація контроль

1. Левицька С. «Управлінський та внутрішньогосподарський облік: завдання, мета, чинники ефективного впровадження» // Бухгалтерський облік і аудит № 2 - 2009 р.

2. Палій В.Ф. Управлинческий учет - новое прочтение внутрихозяйственного расчета // Бухгалтерский учет - № 7 - 2000.

3. Чумаченко М. Управлінський облік в Україні // Бухгалтерський облік і аудит № 6 - 2001.

4. Корецький М.Х., Дацій Н.В., Пельтек Л.В. Управлінський облік: Навч. посібник - К.: центр учбової літератури, 2007 - 296 с.

5. Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Курс управлінського обліку: Навч. посіб. - К.: Знання, 2007 - 314 с.

Размещено на Allbest.ru