Еволюція поняття "документ"

Історія появи перших документів, значення та роль печатки для їх затвердження. Важливі еволюційні утворення інституту документа в епоху античності. Генезис та розвиток поняття "документ". Властивості електронного документа, його обов'язкові реквізити.

Рубрика Бухгалтерский учет и аудит
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 11.06.2013
Размер файла 43,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж

Циклова комісія викладачів діловодства, документознавства та інформаційної діяльності

КУРСОВА РОБОТА

з діловодства

на тему: Еволюція поняття «документ»

Студента 3 курсу 31-Р групи

спеціальності 5.02010501 «Діловодство»

Бобік Олександр Дмитрович

Керівник викладач спеціального діловодства

ІІ категорії, Касіяненко О.М.

м. Вінниця - 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Еволюція поняття «документ»

РОЗДІЛ II. Документ в епоху античності

РОЗДІЛ ІІІ. Генезис та розвитку поняття «документ», електронний документ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Наявність узагальнюючого поняття «документ» не виключає можливості існування більш часткових, вузькоспеціальних трактувань, які можна застосувати до різних галузей суспільної діяльності і науковим дисциплінам: історичному джерелознавству, діловодству, дипломатії, юридичній науці. Деякі спеціалісти не вважають документами художні твори, пам`ятки писемності минулих років. Інші визнають такими лише об`єкти, які мають правове значення і т.п.

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. І до нашого часу застосовуються визначення, які то надають йому найширший сенс, то звужуючи його розуміння до одного якогось виду документа. Оперуючи поняттям "документ", необхідно щоразу уточнювати, яке саме значення в нього вкладається, на вирішення теоретичних чи практичних завдань.

XXІ століття - ера нових інформаційних технологій. В наш час електронні документа витісняють друковані. Стрімко зростає інформація, представлена у цифровій формі. Почалося швидке впровадження цифрових технологій оброблення інформації.

Однією із форм створення, накопичення і обміну інформацією є система електронного документообігу. Тому актуальним завданням в Україні є розвиток інфраструктури електронного документообігу. 
Інструментом, що дозволяє створити правові основи для електронного документообігу (в тому числі в мережі Інтернет) е електронний цифровий підпис. 

У дослідження історії виникнення та еволюції тлумачення терміна «документ» значний внесок зробили Х. Арнтц, В.Д. Банасюкевич, Г.Г. Воробйов, А.В. Єлпатьєвський, М.П. Ілюшенко, З.Є. Калишевич, А.Ю. Канцлерис, В.П. Кашепов, М.А. Комаров, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, К.Г. Мітяєв, А.Н. Образцова, А. Суски, Е.И. Ханпира, Г.Н. Швецова-Водка та інші.

РОЗДІЛ І. Еволюція поняття «документ»

Перші документи або як їх називають прадокументи з'являються у IV-III ст. до н.е. в межах Близькосхідної Месопотамської цивілізації. Життя у шумерян як населення найдавнішої держави людства, було надзвичайно задокументованим, вчені це пояснюють складними кліматичними умовами, які вимагали сильної влади, чіткої ієрархії відносин у суспільстві, а отже для їх регламентації необхідних письмових засвідчень, тобто документів.
Матеріальною основою перших документів були природні матеріали від Шумеру до нас дійшло найбільше документів на камені, дереві та пергаменті. [Додатки А, Б, В, Д].

До епох Шумеру належать складання інших традицій в опрацюванні документа. Виникає традиція засвідчувати документ, підтверджувати справжність і офіційність документа. Процедура затвердження документа відбувається через печатку. Печатки створюють прецедент офіційності, справності власницької ознаки як характеристики будь-якого документа. Одночасно усвідомлювалось значення та роль печатки оскільки уже в Стародавньому Вавилоні існував реєстр існуючих втрачених печаток. Виникає необхідність тлумачення текстів, тобто виділяється ще один важливий напрям-трактування, семантики текстів документа релігійного змісту, їхнє тлумачення було важливим, оскільки сприяло виробленню, вмінь і навиків роботи з документами. Варто сказати, що прочитуючи тексти фахівців складали цілі словники, які заключали в собі слова, терміни, що тут не пояснювалися, їх переклад на інші мови, тобто маємо сказати, що вже в епоху давніх близькосхідних цивілізацій складається традиція філологічного аналізу інформацією таким чином на початковому етапі формування сукупностей, уявлень про документ починається їх перша диференціація, а їх напрями по суті зберігаються й донині, це по-перше інвентарно-каталожний спосіб узагальнення відомостей про документи коли їх враховують як одиниці зберігання, тобто типи оперують як матеріальними об'єктами обліку та зберігання з іншого боку оперування документами. По-друге усвідомлюється різне цільове призначення документа їх функціональне спрямування, що позначалось у окремому архівному зберіганні адміністративному господарстві, фінансових, торгівельних та інших документах, а значність деяких з них зумовлювало особливі умови такого зберігання. Зосередження їх у державних скарбницях, центральних сховищах і навіть іноді в гробницях. По-третє цей напрям у дослідженні жанрово -тематичної диференціацією документів, які містять тексти фінансового, юридичного, релігійного змісту. Розвиток різних сфер соціальної діяльності людини бюрократичної системи, способів управління державою, зумовлюють потребу в різних управлінських, правових, фінансових, дипломатичних, торговельних документів вироблення певних правил організації їхнього тексту відповідно до жанрової специфіки. Документ вже тоді використовується з різною метою як навчальні посібники, довідкові матеріали, засоби управління чи фіксації облікової інформації. Усталеність певних видів документа створює наявність у них формуляра. По-четверте - це усвідомлення поняття справжності документа його офіційності через етичне вироблення такого формуляра реквізитом якого як правило стає печатка, що засвідчує особу, права її власності підтверджує написаний текст. Розуміння копії та оригіналу виникає вже на стадії переписування донних табличок в часи Шумеру, коли їхня оригінальність підтверджувалась специфічним терміном, що означав правильні таблички. По-п'яте - це аналіз інформаційної складової документа який вимагав перекладу з однієї мови на іншу. Трактування текстів дешифрування письмен, священні тексти сприймалися і як нормативні, а інші проявами нормативності у поєднанні з офіційністю були законодавчі акти, укази царя тощо. 

Вага і статус офіційного документа як юридичного акту значно підвищилася в середні віки в умовах феодального права, що регулювало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння матеріальними(землі, будівлі, населені пункти) і людськими ресурсами. Це зумовило вироблення законодавства, спрямованого проти фальшування документів. Звідси й постала потреба в більш чіткій регламентації оформлення документів.

В епоху Середньовіччя набуті знання про документ за Античності значно розширюються. З VIII ст. до нашого часу дійшли праці “Liber diurnus”, які містили конкретні приписи що до складання різних видів документів.

Це - “summa” (сумації), “art”(мистецтво), “narionus”(правила складання документів. Церква, яка була зацікавлена в тому, щоб довести право на своє існування.

Тому й не дивно, що доводячи це право іншим як і право на приватну власність, вона потребувала авторитетних джерел своїх прав, а ними могли стати лише документи. 

РОЗДІЛ ІІ Документ в епоху античності

Переслідуючи мету убезпечення документної інформації від спотворення, було започатковано інститут свідків укладання документів, виготовлення їх копій, дублікатів, "нотаріальне" оформлення доказів. Наприклад, близько 2000 р. до н. е. датується вавілонський закон про укладання угод, що чітко регламентував хід і оформлювання ділової операції, зокрема і те, яким чином вона мала бути "зафіксована і "підписана" сторонами і свідками". Письмове закріплення факту правової дії передбачало виготовлення двох ідентичних екземплярів документа, один з яких зберігався в архіві, інший - в особи-фігуранта справи. Додаткові запобіжні заходи щодо збереження інформації були спрямовані на унеможливлення фальшування документів.

На розвиток близькосхідної цивілізації значно вплинуло поширення освіти, що відбилось у появі навчальних осередків, літературних дискусій і полеміки та, найголовніше, особи, обізнаної в багатьох галузях знань. Окремо варто сказати про існування центрів підготовки "універсального типу вчених", за висловом С. Н. Крамера, - писарів. Спеціальні школи для систематичного навчання читанню і письму були настільки розповсюдженим явищем, що деякі дослідники вказують на наявність у ІІІ тис. до н. е. мережі таких освітніх, літературних осередків, які, виконуючи суспільне замовлення, займалися підготовкою професійних писарів. Слухачам шкіл викладались курси, спрямовані на розвиток широкого кругозору і формування вмінь, навичок роботи з документами. Проте, на думку вчених, для ранньої історії держав Месопотамії невластиве виокремлення в особливий штат фахівців, котрі вміли укладати документи. Так само в історичних джерелах не зустрічаються лексеми, які б означали особу, що займалася документування. Це пояснюється, передусім, слабким суспільним розвитком.

Поступово в умовах розвитку управління, як невід'ємного чинника існування держави, соціальний авторитет писарів зміцнюється. Писарі існували при певних закладах, фамілії чи осібно займалися "діловодною" практикою, як особливим ремеслом. Формується диференціація функційних обов'язків працівників канцелярії, що так само, як і інша структура установи, поступово революціонізувала. Імовірно, мало місце усвідомлення жанрово-видової відмінності документів, що народжувалися в різних закладах.

У Давньому Єгипті так само існувала палати письма, де укладалися документи, а також спеціальні школи, палати, зали письма, де навчали складати документи, що передбачало студіювання майбутніми писарями граматичних, літературних, математичних, географічних, історичних, правових, інших знань. Навчальний процес забезпечувався відповідними словниками (у т. ч. і іноземних мов), палеографічними довідниками, посібниками, які формували вміння і навички роботи з документами (наприклад, папірус Карлсберг ХІІ "Пояснення використання знаків, пояснення труднощів, розкриття прихованих речей, пояснення темних місць".

Погодьмося з С. Г. Карпюком у тому, що про писарів Близького Сходу написано десятки досліджень, а твердження про їх місце і значення в історії Дворіччя та Єгипту не вимагають солідних обґрунтувань. Натомість питання ролі писарів в історії давніх Греції та Риму залишається мало розробленим, хоча перші тематичні розвідки датуються ще кінцем ХІХ ст. Останні за часом появи студії підтвердили висновок учених про появу писарів у період тиранії, проте про їх функції можна судити лише гіпотетично. Документально підтвердженим є факт, що вже в VI ст. до н. е. з-поміж афінських посадових осіб траплялись писарі, секретарі - grammateis. Їх обов'язки достеменно не були визначені науковцями, утім не викликає заперечення повноваження укладати документи та стежити за видатками посадовців. Відомим історичним фактом є поширена практика оприлюднення писарями змісту документа народним зборам.

Писарі складали особливу соціальну верству, що формувалася за виборчим принципом і мала упереджувати "спадкову спеціалізацію". Хоча "великих візирів" із еллінських секретарів не вийшло, утім упродовж ІІ-І ст. до н. е. повноваження писарів "вийшли" за межі звичних обов'язків і їм доводилося наглядати за багатьма надзвичайно важливими полісними проектами, здійснювати комунікацію між міською общиною й імператорською адміністрацією, розподіляти відзнаки тощо. За часів Риму канцелярія як структурна одиниця адміністративної установи набуває виняткового статусу. Ідеться про чітке окреслення її функційних повноважень і призначення, вимог до кадрового складу, засад відбору на тимчасову чи регулярну (постійну) державну службу, права й обов'язки службовців.

Важливими еволюційними утвореннями розвитку інституту документа стали храмові (або жрецькі), палацові (царські), приватні архіви, архіви міських общин, республік і бібліотеки (архівибібліотеки), які "виросли" зі звичайних "складів". Існували архіви також при різних закладах і установах, де зберігалася поточна документація. Поширеною і небезпідставною є думка про початкове спільне зберігання канцелярських документів і книг. Існує безліч археологічних і мовних підтверджень цьому. Німецький дослідник Й. Папрітц, коментуючи тему архівів Месопотамії, звертає увагу на те, що тоді не існувало archives historiques чи Archivgut (архів історичний), а були лише Registraturgut - канцелярські архіви. Надходження до архівних сховищ відбувалося через передбачені правом приписи обов'язкового зберігання окремих видів документів, а також завдяки їх добровільному депонуванню приватними особами.

Організаційні засади архівної справи в давній Елладі є типовими і схожими з тими, які набула давня східна цивілізація. Якщо про архіви крито-мікенської епохи судити складно, через обмаль археологічних слідів, то в наступні століття, особливо в період класичної античності, їх історія простежується чіткіше. Відмітимо наслідування заходів, спрямованих на комплектування, зберігання, забезпечення користування архівними документами. Чіткіше розмежовувалися функції архівів полісу й окремих храмів. Примітним є побутування методичних праць, що трактували відмінності між документами-оригіналами і копіями, пояснювали їх юридичну силу та порядок виготовлення, убезпечення від фальшування, захист інформації.

Розгалуженою була мережа архівів у Римі, особливо на момент його найбільшого розквіту - ІІІ ст. н. е. Складний бюрократичний апарат управління, інтенсивна законодавча діяльність уряду, широкі міжнародні політичні і торговельні зв'язки, зростання крупної приватної власності й пов'язані з нею правові відносини породжують великий обсяг документації, що актуалізувало розвиток архівної справи. Відмітимо наявність спеціалізованих архівів: архів понтифіків зберігав документи цивільних правовідносин, архів феціалів - акти зовнішніх зносин, архів авгурів і гаруспиків - документи релігійного змісту тощо.

Крім архівів, місцями масового зберігання документів виступали ще й бібліотеки. У музеї Пенсільванського університету зберігається найдавніший шумерський список книг (24 позиції; 2500 р. до н. е.), який американський шумеролог С. Н. Крамер назвав першим відомим бібліотечним каталогом людства. Складно судити про рівень розвиненості фізичного й інтелектуального доступу до документів, міру публічності архівів і бібліотек. Утім, на думку Е. К'єра, якщо навіть і існував відкритий доступ до книг чи архівних документів, то через суб'єктивні й об'єктивні чинники лише незначний відсоток населення міг скористатися цим правом [13, 93], для практичної реалізації якого слугувати інвентарні описи, каталоги й інші види довідкового апарату.

Найбільшою і першою системно укомплектованою бібліотекою Месопотамії була книгозбірня царя Ашшурбанапала, у якій зберігалися аннали, хроніки; тексти міждержавних договорів, законодавчі пам'ятки, управлінські документи; міфи, байки, епічні літературні твори; збірки граматичних прикладів і вправ, списки рецептів, звіти наукових досягнень тощо. Одиниці зберігання містили "бібліотечний штамп" з указуванням їх власника, тематично класифікувалися, а пошуки необхідного документа полегшували етикетки, на яких анотовано вказувався зміст. Якщо це було серійне зібрання, то тоді зазначалися назва серій і кількість табличок кожної серії.

Часто бібліотеки перетворювались у потужні дослідні центри, оскільки мета їх функціонування полягала не тільки в надбанні та зберіганні сувоїв чи кодексів, але й проведенні дослідної роботи, спрямованої на встановлення оригінальності тексту, його коментування, переписування тощо. Важливою складовою діяльності бібліотек стало укладання довідкового апарату до одиниць зберігання, зокрема каталогів. Своєрідним зразком досягнень каталогізації бібліотек в епоху античності є каталог зі 120 сувоїв Александрійської бібліотеки, укладений батьком бібліографії Каллімахом - "Таблиці тих, хто проявився в усіх видах літератури і того, що вони написали…", які містили назви творів за науковими та літературними (проза (історія, риторика, філософія, медицина, право), поезія (епіка, елегія, лірика, трагедія, комедія)) категоріями. Книгоопис Каллімаха охоплював записи про автора, список його праць, короткі біографічні дані, назву рукопису, перший рядок (для ідентифікації) твору і загальну кількість строф та інші ідентифікаційні елементи, що конкретизували одиницю зберігання. Крім інвентарно-каталожної форми роботи з бібліотечними документами, поширеним видом діяльності було "копіювання" книг і тлумачення текстів. Для цього при бібліотеках існували школи переписувачів, перекладачів, які розробляли й удосконалювали прийоми герменевтичної критики текстів. Так було з бібліотеками Птоломеїв, Атталідів (ІІІ-І ст. до н. е.) та ін. царських фамілій.

Отже, інтелектуальні "домагання" громадян давніх близькосхідних й античних держав, професійні потреби правників, державницькі інтереси можновладців, зацікавленість у захисті власності приватних осіб, інші обставини утвердили в давньому суспільстві цінність особливих місць зберігання документів, спонукали усвідомлено дбати про документальну спадщину попередників і сучасників.

Важливе значення для утвердження статусу документа мала юридична практика. С. Н. Крамер зробив висновок, що закон і правосуддя в Месопотамії були основоположними практичними і теоретичними поняттями, адже "археологи знайшли тисячі глиняних табличок з усякими юридичними текстами: договори, угоди, заповіти, векселя, розписки, судові постанови", а "учні старших класів чимало займалися вивченням законів і сумлінно опановували важкі, специфічні юридичні формули, а також переписували зводи законів і судові рішення".

Чинники походження права, економічні та соціальні передумови його формування, фактори еволюції змісту норм, типові правові інститути - теми добре досліджені істориками права. Їх ставлення до історії права найдавнішого періоду побутування людства доволі своєрідне. Ідеться про те, що розвиток права в Межиріччі відбувався без запозичень, оскільки давня близькосхідна цивілізація позбавлена можливості звернення до досвіду попередників позаяк відсутні такі. Окрім цього, тисячолітній розвиток Месопотамії характеризується відносним спокоєм, відсутністю втручань ззовні, а отже, й правових реформ за іншим зразком.

Специфічні матеріальна основа документів, відсутність органічних барвників, фарб чорнил, природні умови сприяли "довгому життю" сотням тисяч юридичних документів. Дослідник Передньої Азії І. М. Дьяконов уважав, що перші юридичні документи не мали чітко розробленого формуляру, відрізнялися різночитанням, відсутністю вживання єдиної термінології. Недовершеність окремих позицій створення чи контролю за виконанням документів детермінувала умови, які живили необхідність удосконалення їх форми, змісту та були темою особливого інтересу тих, хто прагнув довизначити процесуальне судочинство, конституював право, закріплюючи прецеденти і подаючи їх через відповідні конструкції вербально фіксованої інформації.

Більшість правових документів, які дійшли до нашого часу, відзначаються скрупульозним оформленням, споряджені суттєвими списками свідків їх укладання, печатками і "конвертами", що, як відомо, запобігало фальшуванню інформації. Дослідження політичного, економічного життя месопотамського суспільства, а також особливостей культури, соціальної психології, релігії, доводять факт незначної участі його громадян у правовій практиці, що й пояснює зосередження юридичних документів в архівах вузького кола осіб. У цілому правові джерела Месопотамії поділяють на три крупні групи: пам'ятки матеріального права, тобто закони, "судебники", офіційні і приватні кодифікації; пам'ятки правової практики (контракти, судові протоколи, рішення, царські пожалування) та пам'ятки правової доктрини (трактати, підручники, довідкові посібники, спеціальні твори тощо). Студіювання документів доводить складання системи первинних знань про правові акти, що й підтверджують "практичні частини" документів, збірки зразків їх оформлювання. Згадані довідники містили також зібрання шаблонів юридичної термінології (інколи з додаванням синонімічних рядів) та специфічних мовних зворотів, які часто подавалися різними мовами (наприклад, "Шумерські сімейні закони", "Правила про відстрочку" та ін.). Ретельне вивчення правових пам'яток доводить раціонально виважене слідування писарями порад їх укладання, що засвідчує "обережність" уживання рекомендованих приписів із метою не тільки уникнення встановлених правил, але й усвідомлення їх значення, опосередковано - важливості документа.

Відкриття в 1901 р. французькою археологічною експедицією поблизу м. Сузи зводу законів вавилонського царя Хаммурапі, ґрунтованого на попередньому досвіді людства, ознаменувало не тільки початок нового етапу у вивченні вавілонського суспільства, але й права давнього Сходу загалом. Упродовж ХХ ст. закони Хаммурапі стали чи не однією з найулюбленіших тем дослідників історії держави і права Передньої Азії ІІ тисячоліття до н. е. Встановлено, що закони Хаммурапі регулювали різні сторони внутрішнього і зовнішнього життя суспільства (економічна, політична, культурна сфери), а також його членів. Правовий акт містив чітку вказівку на статус документа як засвідчення певного факту чи обставин справи. Так, вирішення комерційних операцій будь-якого масштабу мало обов'язково супроводжуватися "документом із печаткою" і наявністю свідків .

Видаються надзвичайно цікавими студії О. П. Рифтина, що стосуються давніх вавилонських документів ІІІ-ІІ тисячоліть до н. е. Посилаючись на зразки зарубіжної історіографії, учений явив одні з перших у російській науці студії про документацію Вавилону. Визнаючи нескінченість пізнавального процесу, автор зупиняється на найважливіших аспектах вивчення документа, які умовно можна об'єднати в такі інтегральні частини: загальні відомості (походження, значення, назва), зовнішня (матеріал, форма) і внутрішня (письмо і мова, схема тексту) характеристики; обставини функціонування й зберігання. Об'єктами дослідження стали адміністративні й юридичні документи епохи першої вавилонської династії (1894-1595 рр. до н. е.), зміст яких засвідчує доволі високий ступінь розвитку системи права, його технологій, правових відносин у суспільстві. Це, на думку О. П. Рифтина, є результатом бурхливого розвитку економіки, зокрема жвавого і широкого обміну товаром між окремими містами, регіонами держави, чисельних кредитних фінансових операцій - процедури займу, практики відчуження майна та інших цивільних дій, пов'язаних і не пов'язаних із майном . Документ виконував диспозитивну функцію, тобто його укладання було необхідною умовою здійснення більшості правових дій, їх легітимності. Існування вимоги письмово фіксувати умови угоди пов'язано з тим, що вже тоді документ став одним із найважливіших доказів у судовому процесі.

В епоху античності міцніє традиція ставлення до документа як доказу, свідчення, що в довершеній формі продемонстровано римським право. Класичний період його історії розпочинається за часів ранньої Республіки (І ст. до н. е.) і знаменується серйозними зрушеннями, викликаними виходом юриспруденції зі сфери відання понтифіків, реформою судочинства, зокрема введенням т. зв."формулярного процесу". Право перетворилося в окрему галузь суспільної практики, займатися якою було вельми почесно. Віднині юристам належало складати різні "формули-документи", що містили відтворення можливого протікання слухання справи в суді і варіанти рішення. Документи залишаються важливим аргументом ствердження певних факту чи обставин у правовій практиці. Хрестоматійним прикладом є судовий процес проти намісника Сицилії Г. Л. Верреса. Марк Туллій Цицерон, представник звинувачувальної сторони, вибудував систему доказів, посилаючись на скрупульозно скопійовані документи намісницької канцелярії (зокрема, касово-прибуткові книги), вдало розкривши факти їх підробки і фальшування.

Правнича практика послужила потужним джерелом накопичення й розвитку знань про документ. Ставлення до документа як доказу, свідчення певних обставин, факту чи дії вимагало гарантування достовірності інформації, оригінальності її носія. Проблема фальшування документів постає однією з найактуальніших для причетних до оформлення правовідносин та судочинства. Правникам належало на довгий час стати активними творцями юридичної теорії документа, що є однією з найпопулярнішою й донині.

За часів близькосхідної цивілізації й античності уперше продукуються конкретні знання про документ. Справедливим є міркування В. В. Ільїна й А. Т. Калінкіна про те, що йдеться лише про накопичення, збереження й поширення відповідних знань, які дозволяють оптимально організовувати життя суспільства й держави. Та факт їх наявності сам по собі не конституює науку. Для її утвердження необхідна спеціально організована діяльність одинаків і колективів, спрямована на виробництво нового знання. У випадку історіографічних коментарів стосовно розвитку сьогочасних знань про документ відзначимо формування лише емпіричних й емпірично-теоретичних спостережень, висновків, що базувалися на практиці роботи з ними.

Накопичення знань відбувається на тлі визнання номінальної єдності форми та змісту документа, послідовності процесів документування й документообігу. Тому перші дослідники прагнули виробити численні "коди" адекватної фіксації інформації на матеріальному носієві, вивчити природу та системи функціонування (наприклад, канцелярія, архів, бібліотека). Пріоритетним було студіювання інформаційної складової. Власне все, що С. Г. Кулешов називає "напрямами початкової диференціації знань про документ" (інвентарно-каталожний спосіб узагальнення відомостей про документи для представлення у вигляді згорнутої інформаційної моделі; жанрово-тематична диференціація документів; архівне зберігання; доведення оригінальності документів; аналіз (герменевтичний, текстологічний) інформаційної складової документа), ґрунтувалося на вивченні прагматичної, семантичної, семіотичної сутності документа через його текст.

Створення документів для виконання ними оперативної функції так само еволюціонує на рівні оформлювання тексту. Спочатку в основу документування інформації було покладено звичаєвий (традиційний) або ж випадковий (прецедентний) підходи. Подібність ситуацій породжувала схожість оформлювання документів на рівні тексту та форми його організації. Через елементарні емпіричні спостереження настає усвідомлення існування типової інформації для певного виду документів та такої, що кожного разу, залежно від її об'єкта, предмета змінюється. Виокремлення постійної і змінної документної інформації уможливило складання прообразів сучасних трафаретного і зв'язного тексту як форм уніфікації документів (до того ж, найрізноманітніших жанрів).

В епоху класичного та пізнього еллінізму значення уніфікації документів зростає. Показовими є старання понтифіків, котрим у Римі відводилася важлива роль консультантів із релігії та права. Консультуючи магістратів із законодавчих, судових і адміністративних питань, понтифіки вели записи характерних прецедентів і їх тлумачень (т. зв."коментарі"), а згодом стали складати формули - короткі резюме юридичної суті справи, якими мали керуватися судді при її розв'язанні. Обізнані в міжнародних відносинах понтифіки розробляли трафаретні тексти для дипломатичних договорів.

Як зазначалося вище, неабияка увага приділялася підтвердженню оригінальності документів, убезпеченню їх від фальшування. Тому поширеною була практика укладання правил створення документів, які визначали класи обов'язкової й необов'язкової документної інформації. По суті, йдеться про формування інституту реквізитів документів, що мав сприяти не тільки їх ідентифікації, але й установленню справжності. Так, на кам'яній плиті, відкритій археологами перед Галікарнасським храмом (VII-VI ст. до н. е.), описано правила нанесення записів із метою упорядкованої подачі інформації при виконанні життєпису царської особи. Початкові процеси уніфікації документів відбувалися через виразно пасивно-фіксаційне освоєння традиції з елементами порівняльно-оцінювального її тлумачення і стосувалися передусім інформаційної складової.

Підсумовуючи зауважмо, процес пізнання документа в найдавніші часи мав два аспекти. Поперше, відбувається накопичення фактів, явищ, процесів документування, документообігу, а по-друге, формуються концепції, в яких знаходить відображення загальний досвід сприйняття документів як засобу комунікації та джерела інформації. Для ранніх етапів складання знань про документи властива відносна самостійність цих сторін пізнавального процесу. Факти, народжені практикою, слугували лише удосконаленню її самої, а не для створення концепцій про документ як засобу спілкування, юридичного акту влади чи джерела інформації. Осмислення емпіричного знання і приведення його до певної системи наступають за часів середньовіччя. Саме тоді з'явилися перші галузі наукових знань про документ, що стало, безперечно, важливим кроком вперед на шляху до формування.

Загальний характер спостережень стосовно документа в епоху давньої близькосхідної цивілізації й античності відповідав матеріально-практичному способу життя суспільства і зразкам специфічних конкретних явищ духовної культури (мистецтво, право, релігія, міфологія, література, філологія, історія тощо). Зароджується розуміння ознак і властивостей документа та документальної комунікації. Від початку основними напрямами роботи з документами були процеси, викликані і пов'язані з документуванням, розповсюдженням і функціонуванням документів. Саме різноаспектна практика викликала диференціацію знань про них, а сфера побутування увиразнила їх сутність. Окремі набутки практики роботи з документами в різних сферах людської діяльності складаються в конкретні прикладні знання, емпіричний характер яких не дозволяв встановити логічні зв'язки між ними. Цілісні погляди на документ, базовані на реалізації прагнення органічно пов'язати наявні й нові, раціонально виважені знання з обґрунтуванням їх необхідності і важливості з'являться пізніше - в середні віки. Тоді ж формуються перші галузі знань про документ, що матимуть якісно інший рівень інтерпретації, пояснення, претендуючи на власне місце і значення в системі науки. Емпіричні знання про документ накопичувалися шляхом індуктивних узагальнень практичного досвіду і циркулювали в суспільстві за принципом спадкової чи набутої професійності (наприклад, писарі). Той історичний тип знань про документ, який склався у давні часи, відповідав донауковій стадії розвитку й науковим ще не був.

РОЗДІЛ III. Генезис та розвиток поняття «документ», електронний документ

Історія виникнення і еволюція тлумачення терміна "документ" вивчена недостатньо. Серед фахівців, які дослідили це питання, слід назвати X.Арнтца,Г.Г. Воробйова, М.А. Комарова, С.Г. Кулешова,Ю.Н. Столярова, А.Суски,Г.Н.Швецову-Водку та інших.

Слово документ (латів. documentum - зразок, доказ, свідчення) походить від іменника "docere" -вчити, навчати.

Коріння цього терміну йдуть з індоєвропейськоъ прамови, де означало жест витягнутих рук, пов'язані з передачею, прийомом чи отриманням чогось.

За іншою версією слово "dek" походить від числа "десять" пов'язано з тим, що у розкритих долонях витягнутих рук налічувалося десять пальців.

Поступово корінь "dek" замінили на "doc" в слові "doceo" - навчаю, навчаю, від якої створили слова "doctor" - учений, "doctrina" - вчення, "documentum" - те, що вчить, повчальний приклад. У цьому вся значенні слово документ використовувалося Цезарем і Ціцероном. Пізніше воно набуло юридичне звучання і став означати "письмове доказ", "доказ, почерпнуте з книжок, підтверджують записів, офіційних актів". У значенні письмового свідоцтва слово "документ" вживалося від середньовіччя до в XIX ст. З латинської воно запозичене в усі європейські мови.

У російську мову слово "документ" прийшло у період Петра I, як запозичене із німецького і польської мов, - у значенні письмового свідоцтва.

На початку XX в. вона мала два значення:

1) будь-який папір, складений законним порядком і що може бути доказом прав на щось (майнових, стану, на вільне проживання) чи виконання будь-яких обов'язків (умови, договори, боргові зобов'язання);

2) взагалі будь-яке письмове свідчення.

Зростання числа юридичних документів призвела до виникнення у другій половині XVII в. мови у Франції особливої науки під назвою "дипломатики". Назва науки походить від грецького слова ">diploma" - лист, документ (складений вдвічі).Дипломатика стала вивчати все публічні (громадські) документи, на відміну документів особистісного походження. Її основоположником вважається ЖанМабильон, який 1681 р. у Парижі "Книгу про мистецтводипломатики".

Базове поняття "документ" тлумачилося вдипломатике як і будь-яке письмове свідчення, служить "виникненню, доведенню і виконання правий чи володінню певними правами".

Документ виконував жодну з трьох функцій:

1) твердження нового правового становища (акт дарування, продаж і т.п.);

2) засіб докази перед судом (письмові показання сторін);

3) перенесення повноважень із однієї особи інше (вексель, купон акцій тощо.).

До другої половини ХІХ ст. в довідкових виданнях країн світу з'являються похідні від слова "документ" терміни: документація - у значенні підготовки й використання підтверджених документами доказів й розширенні повноважень; документний - належить до документа. У словнику В.І. Даля дано тлумачення документа як і будь-який важливий папір, і навіть диплом, свідоцтво.

Отже, наприкінці ХІХ в. спостерігається тенденція до звуження кордонів поняття "документ": спочатку вона розглядалася як і будь-який предмет, службовець для повчання й докази, потім - як письмове свідчення, що підтверджує певні правові відносини. Поняття використовувалося переважно у юридичному значенні.

З початку XX в. вводиться нове, ширше розуміння поняття "документ": його ввів відомий бельгійський учений, основоположник документації - науки про сукупності документів і майже області практичної діяльності - ПольОтле.

П.Отле вперше увів у науковий обіг поняття "документ" у значенні, близький до широкому значенням поняття "книга". Його основна праця - виданий 1934 р. фундаментальний "Трактат про документації".

Пояснюючи поняття "книга" і "документ", П.Отле підкреслював, що вона (biblion, чи document, чиqramme) - це термін, який вживається умовно для всього масиву документів. Він поєднує у собі назвати не одне лише одну книжку у власній значенні слова, рукописну чи друковану, а й журнали, газети, в рукописі і графічні репродукції, креслення, гравюри, карти, схеми, діаграми, фотографії тощо. Вчений розглядав поняття "книга" і "документ" як синоними.

У узагальнююче поняття "книга-документ" П.Отле включав окремі томи, брошури, журнали, статті, карти, діаграми, естампи, патенти, статистику, записи голоси з допомогоюфонографии, діапозитиви чи кінематографічні фільми.

П.Отле вперше використовував комплексний підхід до типологічною класифікації документів, враховує утримання і форму документа, в "Трактате про документації".

Електронний документ

Першими носіями інформації були матричні носії. Їх поява відносять до кінця X I X століття. Матричні носії відтворювали кодовану інформацію на спеціальних таблицях - матрицях (програмуючих різні фізичні стану - пробивання, магнітні імпульси). Матричні носії інформації поділяють на машиночитаних і человекочітаемие. Вони характеризуються великим обсягом інформації та значними розмірами.

До матричним носіям інформації відносяться:

1) Перфокарта - картка з цупкого паперу, на якій проставляються отвори. Перфокарти зберігалися тимчасово і, у міру виконання господарських завдань, знищувалися. У 1897 році з'явилися перші машинні перфокарти. Вони застосовувалися для обробки анкет першої Всеросійської перепису населення. Незважаючи на те, що результатів перепису довелося чекати вісім років, вони є дуже цінним і досить достовірним джерелом.

2) Перфострічки. Їх стали використовувати ще з XVIII століття для управління ткацьким процесом в друкарських набірних машинах, а в другій половині XIX століття - для передачі повідомлень по телефону.

Таким чином, за допомогою отворів на папері або стрічці висловлювали весь зміст архівних документів. Цей процес був дуже тривалим, трудомістким і включав безліч етапів.

У 1920 роки - з'явилися перші ручні перфокартотекі - засоби малої механізації. Пошук в найпростіших системах здійснювався шляхом пропускання металевої спиці через отвір, що відповідало потрібного поняттю крізь масив перфокарт.

Електромнний документ -- документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Властивості електронного документа 

Електронний документ характеризується змістом, контекстом та структурою.

Зміст електронного документа -- це текстові та графічні частини, що складають документ.

Контекст електронного документа -- інформація про зв'язки задокументованої інформації з фізичними або юридичними особами та іншими документами.

Структура електронного документа: внутрішня структура -- це структура змістовної частини документа; зовнішня структура -- це структура середовища, в якому існує електронний документ (носій інформації, формат файла тощо). [Додаток З].

Електронний документ визначається своїми метаданими. Метадані -- це дані, що пов'язані та стосуються електронного документа, містять інформацію про його соціальну визначеність та розуміння змісту, контексту, структури. Метадані електронного документа мають елементи юридичних, ділових, організаційних, процедурних доказів цілісності електронного документа та його автентичності для авторів, користувачів та дослідників. Метадані є обов'язковим елементом процесу зберігання електронного документа.

Електронний підпис

Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується утворення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

ВИСНОВКИ

Термін "документ" походить від індоєвропейської прамови і має спільний корінь із словами "десять", "учу", "навчаю", "вчення", "учений". Це свідчить про початкове широке значення поняття "документ" і підтверджує правомірність повернення до нього у XX ст. в працях П. Отле та заснованої ним Міжнародної федерації з інформації та документації.

Поняття "документ" відображає емпіричні уявлення про документ як певну річ (матеріальний об'єкт), що містить у собі інформацію і може передавати її людині.

Є різні значення поняття "документ", які відрізняються одне від одного обсягом і змістом поняття. Найширше значення -- Документ -- це будь-який матеріальний (субстанціальний, речовинний) об'єкт, який може бути використаний для переда- вання інформації в суспільстві. Цс значення поглинає всі інші, вужчі за обсягом поняття (за "принципом матрьошки").

Відношення між найширшим значенням поняття "документ" і вужчим за нього можна показати як дихотомічний поділ обсягу поняття "документ".

Аналіз історичного розвитку поняття "документ" показав, що поняття "документ" є об'єктом досліджень низки сучасних дисциплін інформаційно-комунікаційного циклу, зокрема інформатики, документалістики, бібліотекознавства, бібліографознавства, архівознавства, документознавства, археографії, джерелознавства, дипломатики тощо. В кожній науці воно має свій конкретний зміст. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. це поняття входить у науковий обіг книгознавства і бібліографознавства завдяки працям П. Отле та його послідовників, які, виходячи з потреб розвитку бібліографії, застосовували узагальнююче, широке значення поняття "документ" і заклали теоретичне підґрунтя документаційно-інформаційної науки.

 Розвиток обчислювальної техніки призвело до гігантського зростання швидкості обчислень і обсягу пам'яті, тому на зміну паперового варіанту документа з'явився електронний документ.

Отже, за тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. І на нашого часу застосовуються визначення, то які надають йому найширший сенс, тосужающие його розуміння до одного якогось виду документа. Оперуючи поняттям "документ", необхідно щоразу уточнювати, який саме значення до нього вкладається, на вирішення теоретичних чи практичних завдань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

документ електронний реквізит

1. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг»: Офіц. текст прийнятий Верховною Радою України 6 жовтня 1998 р. зі зм. та доп. станом на 1 вересня 2003 р. - К.: Видавничий дім «Ін Юре» 2003. - 10 с.

2. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради (ВВР).
- 1992. - № 48. - Ст.650.

3. Буран В. Я. Бібліографія: Заг. курс. Навч. посібн. для культ.-освіт. уч-щ. -К.: Вища шк., 1984. -215 с.

4. З історії книги та бібліографії : Зб. наук. праць/ АН УРСР. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника; Редкол.: М.В.Лізанець (відп. ред.) та ін.. -К.: Наук. думка, 1990. -128, с.

5. Здобнов Н. В. Труды по библиографоведению и книговедению : Избранное,. -М.: Книга, 1980. -272 с.

6. Книгознавство та бібліографія : Зб. наук. праць/ АН УРСР,; Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника. -К.: Наук. думка, 1983. -151 с.

7. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики/ Hаук. ред. і автор вступ. ст. Шведова - Водка Г.М.; Книжкова палата України. - К.: Кн. палата України, 1999. -115 с.

8. Коршунов О. П. Библиография: теория, методология, методика. -М.: Книга, 1986. -285, с.

9. Коршунов О. П. Библиографоведение: Общ. курс: Учеб. для библ. фак. ин-тов культуры, ун-тов и пед. вузов,. -М.: Кн. палата, 1990. -231, с.

10. Кушнаренко Н. Н.Документоведение: Учебник. - К.: Знання, 2006. - 459 с.

11. Отле Поль Библиотека, библиография, документация : Избранные труды пионера информатики; Пер. с англ. и фр., предисл., сост., коммент. Р. С. Гиляревского; Рос. гос. б-ка. -М.: ФАИР-ПРЕСС: Пашков дом, 2004. -348, с.

12. Патока В. Дослідження спадщини українських бібліографів: історія і сучасність // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 1. - С.21-23

13. Плешкевич Е. Документоведение и теория библиографии в поисках своего " документа" // Библиотековедение. - 2004. - № 4. - С. 44-47

14. Політова О. До питання бібліографічного відображення вітчизняного документального потоку з історії України : 90-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. // Бібліотечна планета. - 2007. - № 1. - С.10-13

15. Філіпова Л. Про наукові дослідження з сучасного документознаства та бібліотечно-бібліографічних наук. // Вісник Книжкової палати. - 2004. - № 3. - С. 22 - 23

16. Швецова-Водка Г. М. Вступ до бібліографознавства; Ред. Валентина Вдовиченко,; М-во освіти і науки України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. -К.: Кондор, 2004. -217 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Управлінська діяльність підприємства. Оформлення установчих документів. Складання, загальні вимоги, обов'язкові реквізити, порядок погодження наказу. Порядок складання та погодження розпорядчого документа. Обов'язкові елементи облікової політики.

    курсовая работа [42,8 K], добавлен 02.11.2008

  • Документ: походження, різновиди та значення. Види електронних книг: електронні підручники, довідники, путівники, тощо. Поняття "книга", "документ", "видання" та їх співвідношення. Основні характеристики електронної книги, її поняття та властивості.

    курсовая работа [35,4 K], добавлен 28.05.2010

  • Етапи розвитку діловодства. Процес створення розпорядчих документів. Наказове, колегіальне та виконавче діловодство. Основні способи вживання шаблонів при оформленні документів. Історія створення Генерального регламенту. Поняття документа та його види.

    контрольная работа [27,0 K], добавлен 03.04.2010

  • Функції та значення документа в управлінні. Основні положення класифікації документів. Вимоги до головних документних класифікацій. Розподіл документів за певними класами, призначення інформаційно-пошукової мови. Систематизація та індексація документів.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 17.10.2012

  • Класифікація службових документів та загальні правила їх оформлення. Вимоги до тексту службових документів, мова ділового стилю. Внутрішнє та зовнішнє узгодження службових документів. Підпис як спосіб засвідчення документу. Форма затвердження документів.

    курсовая работа [27,5 K], добавлен 09.12.2010

  • Поняття та види документів щодо особового складу. Поняття, основні види заяв та її реквізити. Автобіографія як опис свого життя. Класифікація організаційних наказів. Використання резюме та характеристики. Створення документів по особовому складу.

    реферат [15,7 K], добавлен 13.09.2009

  • Разработка теоретических основ документоведения. Свойства, структура и функции документа. Его основные реквизиты, различие и сходство с другими материальными объектами. Издание документа, оформление, библиографическая обработка и систематический учет.

    курсовая работа [32,5 K], добавлен 24.02.2014

  • Изучение сущности и классификации документа - зафиксированной на материальном носителе информации с реквизитами, позволяющими ее идентифицировать. Определение документа в законодательных и нормативных актах. Эволюция традиционного документа в электронный.

    курсовая работа [208,8 K], добавлен 20.06.2010

  • Аналіз електронних документів, як виду документації у фірмі, їх ролі у системі електронного діловодства. Застосування універсальних інформаційних технологій, переваги та недоліки електронного документообігу. Маршрутизація документів в державній установі.

    дипломная работа [115,1 K], добавлен 29.01.2010

  • Классификация, Реквизиты и оформление документов. Электронный документ: понятие, реквизиты, преимущества и недостатки. Состав реквизита "подпись документа". Оттиск печати на документе. Электронная цифровая подпись как аналог собственноручной подписи.

    курсовая работа [78,5 K], добавлен 01.09.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.