Аналіз банківської маржі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Маржа - різниця між процентним доходом і витратами комерційного банку, між відсотками отриманими і сплаченими. Вона є основним джерелом прибутку банка і покликана покривати податки, збитки від спекулятивних операцій і так називане "тягар" - перевищення безпроцентного доходу над безпроцентними витратами, а також банківські ризики. Розмір маржі може характеризуватися абсолютною величиною в гривнях і поруч фінансових коефіцієнтів. Абсолютна величина маржі може розраховуватися як різниця між загальною величиною процентного доходу і витрати банку, а також між процентним доходом по окремих видах активних операцій і процентних витрат, пов'язаних з ресурсами, що використані для цих операцій. Наприклад, між процентними платежами по позичках і процентним витратою по кредитних ресурсах.

Метою даної курсової роботи є пошук оптимальних рішень для вирішення проблем банків стосовно малих процентних різниць між двома основними видами банківських операцій, а саме надання кредитів і прийняття депозитів. Потрібно проаналізувати банківську маржу та на основі отриманого аналізу запропонувати свої пропозиції щодо встановлення оптимального рівня маржі.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що в процесі її дослідження перед нами відкриється можливість на власні очі побачити поточні проблеми банків в області пасивних і активних банківських операцій, а саме отримати раціональні відомості щодо проблематики відносно малих процентних ставок маржі за кожним видом операцій. Це в свою чергу допоможе нам запропонувати найбільш об'єктивні пропозиції щодо поліпшення цієї ситуації та прийняття оптимальних рішень щодо рівня маржі.

Предметом дослідження роботи є маржа, а саме процентна різниця між пасивними і кредитними операціями, яка приносить прибуток банку.

Об'єктом дослідження виступають пасивні і активні банківські операції.

Наприкiнцi роботи розглядаються проблеми, пов`язані з практикою надання комерційними банками України деяких видів кредитів, вказані заходи, впровадження яких допоможе вітчизняним банкам уникнути “небажаних” видів кредитів і підвищити частку кредитів, які сприяють зростанню прибутковості кредитної діяльності банків, покращують їх фінансовий стан.



Розділ 1. Маржа - як міра прибутковості кредитної операції

1.1 Сутнісна характеристика маржі і методи її визначення

Маржа - різниця між обліковою ставкою національного банку і ставкою відсотків за кредит комерційних банків. Іншими словами, маржа - це сума доходу комерційного банку. Кожен комерційний банк працює над тим, щоб ця різниця (маржа) була вище, тобто банки прагнуть більш високої прибутковості від різниці активних і пасивних операцій банку. Саме тому у наступному розділі буде приводитись аналіз активних і пасивних операцій сучасного українського комерційного банку.

Динаміка абсолютної величини процентної маржі визначається декількома факторами: обсягом кредитних вкладень і інших активних операцій, що приносять процентний дохід;процентною ставкою по активних операціях банку; процентною ставкою по пасивних операціях банку; різницею між процентними ставками по активних і пасивних операціях (спред); часток безпроцентних позичок у кредитному портфелі банку; часток ризикових активних операцій, що приносять процентний дохід; співвідношення між власним капіталом і залученими ресурсами; структурою притягнутих ресурсів; способом нарахування і стягнення відсотка; системою формування й обліку доходів і витрат; темпами інфляції. Є відмінності між вітчизняними і закордонними стандартами обліку процентних доходів і витрат банку, що впливають на розмір процентної маржі.

Розрізняються два методи обліку операцій, пов'язаних з віднесенням суми нарахованих відсотків по залучених і розміщених грошових коштах на рахунки витрат і доходів банку: касовий метод і метод "нарахувань" ("нарощування"). При касовому методі нараховані банком-кредитором відсотки відносяться на дохідні рахунки тільки при реальному надходженні коштів, тобто на дату зарахування на коррахунок коштів, списаних з рахунку платника, або надходження коштів у касу.

Віднесення банком-позичальником нарахованих за залученими ресурсами відсотків на його витратні рахунки здійснюється на дату їх сплати. Під сплатою розуміється списання коштів з кореспондентського рахунку банку і зарахування їх на рахунок клієнта або видача йому готівки з каси. Відсотки нараховані, але не отримані або не сплачені банком обліковуються на рахунках доходів або витрат майбутніх періодів. Метод "нарахувань" полягає в тому, що всі нараховані в поточному місяці відсотки відносяться на доходи або витрати банку незалежно від того, списані вони з рахунку клієнта або зараховані на нього. Практика формування процентного доходу і витрати закордонних комерційних банків грунтується на методі "нарахувань".

При касовому методі завжди є перехідні суми відсотків. Наприклад, комерційний банк проводить нарахування відсотків на свою користь або на користь клієнта 28-го числа кожного місяця. При касовому методі обліку в доходи і витрати банку за травень увійдуть відсотки, нараховані за період з 28 квітня по 28 травня. В результаті травневий прибуток буде сформований частково за рахунок процентного доходу і витрат, що відноситься до квітня (з 28 по 30 квітня). При методі "нарахувань" у травневу звітність увійдуть процентні доходи і витрати, що відносяться тільки до травня. Вони будуть складатися з процентних доходів за 1-27 травня, зарахованих на рахунок банку і доходів за 28-31 травня, на які банк має право, але ще не надійшли на рахунок банку. Аналогічно буде визначатися структура витрат за травень. Доходи і витрати, що відносяться до даного звітного періоду, але не отримані або не виплачені до кінця звітного періоду, називаються нарощеними. Розмір нарощених відсотків визначається в такий спосіб ((Процентна ставка річна х Період нарощування) / 360) х (Залишок позичкової заборгованості або депозиту)

У нашому прикладі період нарощування - з 28-го числа і до кінця місяця.

Зміст касового методу і методу "нарахувань" обліку нарахованих відсотків показує, що вони мають прямий вплив на розмір процентної маржі. Нарощені відсотки не можуть розглядатися як реальний дохід або витрата банку.

Це тільки право на доход або зобов'язання по сплаті засобів на користь іншої особи. Тому ріст процентної маржі за рахунок нарощених відсотків не може розглядатися як позитивне явище. Потрібно ретельний критичний аналіз форм організації кредитних відносин, що приводять до значного розміру нарощених відсотків.

У закордонній практиці при простроченою більш 90 днів заборгованості по процентних платежах нарощування відсотків припиняється. У нашій практиці на розмір нарощених відсотків впливає прострочена заборгованість, пролонгація боргу банкові (основного і процентних платежів), стягнення відсотків наприкінці терміну користування позичкою. Коефіцієнти процентної маржі можуть показувати її фактичний і достатній рівень у даного банку. Коефіцієнт фактичної процентної маржі характеризує відносну фактичну величину процентного джерела прибутку банку.

1.2 Основні напрямки аналізу процентної маржі

Аналіз процентної маржі передбачає три варіанти:

I варіант

М%= (Відсотки, отримані в періоді (факт) - Відсотки, сплачені за період (факт)) / (Середній залишок у періоді активів, що приносять дохід)

Активи, що приносять дохід, - всі види кредитів юридичним і фізичним особам, банкам, вкладення коштів у цінні папери, у факторингові та лізингові операції, в інші підприємства.

II варіант

М %= (Відсотки, отримані в періоді (факт) - Відсотки, сплачені за період (факт)) / (Середній залишок у періоді активів)

Активи - підсумок активу балансу банку, очищений від регулюючих статей (див. Інструкцію № 1 ЦБ РФ).

III варіант

М%= (Відсотки, отримані по позичках - Відсотки, сплачені за кредитні ресурси) / (Середній залишок позичкової заборгованості в періоді)

Аналогічно розраховується коефіцієнт процентної маржі по кредитних операціях на міжбанківському ринку (валютному і рублевому), Ринку цінних паперів. Наведений варіант III розрахунку припускає вибір принципу розподілу ресурсів між активними операціями банку. У великих і середніх банків це можуть бути: 1) принцип загального "казана" ресурсів і 2) принцип, заснований на реструктуризації балансу з урахуванням ліквідності активів та попит пасивів.

Коефіцієнт достатньої процентної маржі (Мд) показує її мінімально необхідний для банку рівень. Розрахунок цього коефіцієнта випливає з основного призначення маржі - покриття витрат банку.

Інші доходи - це комісійний доход від послуг банку не кредитні характеру, тобто плата за розрахунково-касове обслуговування, інкасацію, інформаційні і консультаційні послуги банку, за інші послуги, відшкодування клієнтам поштових, телеграфних та інших витрат банку, відсоток і комісія, залученні за минулі періоди, штрафи, пені, неустойки.

Достатня маржа може розраховуватися на основі фактичних даних за минулі періоди і прогнозних величин на планований період.

До останнього часу достатня маржа у великих і середніх банків незначно перевищувала нульову позначку. Це означало, що багато кредитних установ могли беззбитково функціонувати при дуже низькому процентному доході, не особливо турбуватися про поворотному русі позичок, якості кредитного портфеля. Така ситуація пояснювалася поганою матеріально-технічною базою, низькими витратами на охорону банку, навчання персоналу, високими валютними доходами інфляційного характеру, низькою якістю обслуговування клієнтів. Розвиток ринкових відносин, боротьба за клієнта, криміногенна ситуація, уведення валютного коридору змінили розмір необхідної процентної маржі.

Порівняння достатньої маржі, розрахованої на основі звітних даних, і фактично отриманої маржі за цей період у цілому по банківських операціях або окремих їх видах дозволяє оцінити керування доходом і виявити тенденції, що характеризують фінансову стійкість банку. Тенденція падіння фактичної маржі, скорочення різниці між нею і маржею достатньої є тривожним сигналом ("критичним" фактором).

Розрахунок прогнозної достатньої маржі необхідний насамперед для формування договірної процентної ставки на майбутній період. Мінімально необхідний банкові відсоток по активних операціях складається з реальної вартості ресурсів, маржі достатньої і виправлення на очікувані темпи інфляції. маржа процентний ставка банк

Порівняння коефіцієнта фактичної маржі по окремих активних операціях (позичковим, на ринку міжбанківських кредитів (МБК) і цінних паперів) дозволяє оцінити рентабельність напрямків роботи комерційного банку.



Розділ 2. Прибутковість банківської установи та чиста процентна маржа

2.1 Аналіз процентних ставок за кредитними та депозитними операціями банка

Найпростіший і найпоширеніший метод аналізу ризику процентної ставки - метод ґепу (GАР - від англ. розрив, дисбаланс) - ґрунтується на виділенні чутливих (до процентних ставок) вимог і зобов'язань банку (включаючи позабалансові позиції).

Керування ґепом полягає в утриманні відношення ґепу до загальних активів у заздалегідь заданих межах.

Якщо банк спроможний спрогнозувати з високим ступенем упевненості загальний напрямок руху ставок (їх зростання або падіння), варто вибрати межі одного знака. Якщо рух кривої прибутковості важко передбачити, слід вибрати межі різного знака.

Це пов'язано з тим, що банк із позитивним (негативним) ґепом одержить додатковий прибуток при зростанні (падінні) ставок та (з однаковою ймовірністю) одержить прибуток чи зазнає збитків у разі, коли рух ставок буде абсолютно не передбачуваним.

Наприклад, аналізуючи за опублікованими в 2011-2012 роках даними (табл. 2.1) узагальнені індикатори процентного ризику українських банків, можна зробити висновок, що збереження негативного ґепу протягом аналізованого періоду (коефіцієнт ґепу, відображений у пункті 3 табл. 3.1, менший від одиниці) дало змогу банкам одержати додатковий прибуток (про що свідчить позитивна динаміка рівнів чистої процентної маржі, чистого зпреду та рентабельності активів - див. пункти 4, 5, 6) за умови загального зниження рівнів основних процентних ставок (пункти 7, 8, 9).

Виділяють такі види ризику зміни процентної ставки:

1. Ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів із фіксованою процентною ставкою) та переоцінки розміру ставки (для інструментів зі змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій. Цей вид процентного ризику впливає на доходи банку та вартість його інструментів, є невід'ємною частиною банківської діяльності і вважається доволі непередбачуваним. Протидією зростанню такого ризику є встановлення лімітів відповідно до рівня ризику, обсягу портфелів банку та видів його діяльності;

2. Ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності. Даний вид ризику може мати негативний вплив на доходи банку та його економічну вартість. Банк може застрахувати свій стан від паралельних змін кривої дохідності. Наприклад, таким чином: довгу позицію облігацій із терміном погашення 10 років хеджувати короткостроковою позицією векселів того ж емітента з терміном погашення 5 років, хоча можливість збитків при цьому цілковито не усувається;

3. Базисний ризик, що виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4. Ризик права вибору, пов'язаний із наявністю права відмови від виконання угоди (тобто з реалізацією права вибору). Депозиті інструменти, що дають право вкладникам вилучати свої кошти; кредити, які позичальники можуть погасити достроково без штрафних санкцій, а також різні види облігацій і векселів із правом дострокового викупу .

У зарубіжній практиці стратегії управління процентним ризиком надають важливого значення. Цим займаються спеціальні банківські комітети (зокрема, комітет з управління активами та пасивами ), основна мета діяльності яких - захистити прибуток банку від негативного впливу різких коливань процентної ставки. Найвідомішими комплексними методами є аналіз і контроль ґепу та дюрацій.

Зважаючи на загальні тенденції українського ринку, можна прогнозувати подальше зниження процентних ставок та наближення їх до світового рівня. За таких умов українським банкам бажано зберігати негативне значення їх ґепів за рахунок: скорочення термінів зобов'язань, зростання частки кредитів із фіксованою ставкою, збільшення термінів вкладень у цінні папери та їх загального обсягу (особливо з фіксованими ставками) тощо.

Управління процентним ризиком передбачає застосування різноманітних методик та дій, спрямованих на зменшення ризику втрати власних коштів унаслідок несприятливих змін процентних ставок. Серед методик аналізу та контролю можна умовно виділити комплексні методи (тобто методи, в рамках яких можуть бути реалізовані внутрішньо банківські системи аналізу й контролю ризику процентної ставки), а також власне методи аналізу й методи контролю.

У цілому основною перевагою розглянутого вище методу є те, що він дає змогу отримати єдиний числовий результат на основі нескладних математичних розрахунків, що допомагає оцінити загальні обсяги і тенденції процентного ризику.

Щоправда, цю модель неможливо використати для повного якісного і кількісного дослідження процентного ризику, оскільки вона є статичною, враховує чутливість доходів лише поточного періоду, нехтуючи невідповідності, що впливають на середньо- та довгострокові позиції (навіть за умови розрахунку кумулятивного ґепу, який зв'язує декілька часових інтервалів), а також не враховує змін характеристик різних позицій у межах одного часового інтервалу, тобто припускає, що всі вимоги і зобов'язання переоцінюються і погашаються одночасно, таким чином повністю ігноруючи базисний ризик.

Крім того, динаміка структури балансу та процентного прибутку не може бути повністю проаналізована на основі статичної моделі.



Таблиця 2.1.

Узагальнені індикатори процентного ризику українських банків

№ п/п	Назва показника	За 2010 рік	За 2011 рік	За 2012 рік	Відхилення від попереднього року (+;-)
					2011 р.	2012 р.
1.	Чутливі до змін процентних ставки активи (надані кредити, вкладення у цінні папери), тис. грн.	105354	170723	284154	65369	113431
2.	Чутливі до змін процентної ставки пасиви (зобов'язання банків), тис. грн.	115927	188427	297613	72500	109186
3.	Коефіцієнт ґепу (Рядок 1/Рядок 2) - оцінка процентної позиції	0,909	0,906	0,955	-0,003	0,049
4.	Рентабельність активів, %	1,07	1,31	1,61	0,24	0,30
5.	Чиста процентна маржа, %	4,90	4,90	5,30	0,00	0,40
6.	Чистий спред,	5,72	5,78	5,76	0,06	-0,02
7.	Рівень облікової ставки НБУ на кінець року)	9,0	9,5	8,5	0,5	-1,0
8.	Рівень середньозваженої процентної ставки за наданими банками кредитами	15,2	14,6	13,6	-0,6	-1,0
9.	Рівень середньозваженої процентної ставки за залученими банками депозитами	7,4	8,0	7,0	0,6	-1,0

2.2 Аналіз чистої процентної маржі

Чиста процентна маржа - це відношення процентної маржі (СПРЕД) до активів банку. На розмір процентної маржі впливають такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та інших вкладень. Крім того, розмір процентної маржі залежить від співвідношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за термінами платежів, а також за ступенем терміновості перегляду процентних ставок.

Цей коефіцієнт повинен враховувати лише активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме у такий спосіб уникають впливу безпроцентних депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти, а відтак - на прибутки банку.

Коли процентна ставка не має впливу на прибуток банку, досягається глибше розуміння джерел прибутку банку та наслідків вразливості надходжень. Аналізуючи чисту процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, у тому числі інфляційного, створення прибутку, покриття договірних угод. Розраховують її за формулою:

Чиста процентна маржа обчислюється як відношення чистого процентного доходу (ЧПД) до загальних активів банку (А):

ЧПМ= (ПД - ПВ) / А * 100%, (2.1.)

де ПД - процентний дохід;

ПВ - процентні витрати.

У нашому аналізі чиста процентна маржа становить: 2010 р. - 4,90%; 2011 р. - 4,90%; 2012 р. - 5,30%, тобто ефективність основної діяльності банку, пов'язаної із наданням кредитів, стабільна, а у 2012 році стає високим і дає прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсоток до середніх загальних активів.



Розділ 3. Шляхи підвищення прибутковості банківської установи

Прибуток комерційного банку - це фінансовий результат діяльності банку у вигляді перевищення доходів над витратами.

Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв'язку з цим можна запропонувати основні напрямки зростання доходів комерційного банку:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку - визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Для зниження рівня витрат пропонується:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апарату управління .

Для досягнення високої прибутковості пропонуються наступні рекомендації:

а) нарощувати власні кошти банку, що сприятиме:

- зростанню ресурсної бази банку і відповідно їх інвестиційного потенціалу;

- буде однією з передумов залучення іноземних інвестицій;

- стимулюватиме інтеграційні процеси;

- забезпечить незалежність банку і створить умови для виживання банківської системи України в період посиленої конкуренції з боку іноземних банків;

б) слід раціонально й ефективно розміщувати кошти банку для забезпечення його фінансової стійкості.

Виконання цієї умови дозволить позбавитися суперечностей між ліквідністю, надійністю та прибутковістю комерційного банку;

в) одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування.

Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік.

І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік;

г) сформувати достатні страхові резерви та резервні фонди. Оскільки основна причина банківських банкрутств - неповернення раніше виданих кредитів, то формування цих фондів сприятиме зміцненню надійності й стабільності банку, а отже, і банківської системи України, зменшенню можливих фінансових ризиків у кредитній діяльності.

Цей коефіцієнт допомагає з'ясувати, чи може банк давати прибуток у вигляді доходу від процентної різниці як відсоток до середніх загальних активів. Оптимальним значенням даного показника є 4.5%.

Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства.

Основними причинами зменшення процентної маржі є:

- хибна процентна політика банку.

- зниження процентних ставок за кредитними операціями; подорожчання ресурсів;

- скорочення питомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному їх обсязі;

Створення цих резервів гарантуватиме покриття рахунків у діяльності банку, сприятиме підтримці його ліквідності на необхідному рівні;

д) застосовувати такі інструменти в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про ф'ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин;

е) систематично і всебічно вивчати кредитні ризики, приймати заходи по їх пониженню. З цією метою необхідно організовувати відділи управління кредитними ризиками;

є) покращувати рівень професіоналізму - від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних структур.

Відповідно до вищесказаного можна відмітити, що українська банківська система працює прибутково, що позитивно впливає на розвиток всієї економіки України в цілому .

Основні принципи діяльності комерційного банку - прибутковість господарювання та принцип “дешевше купити - дорожче продати. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес. Тому банк повинен постійно удосконалювати і впроваджувати нові види послуг, підвищувати якість обслуговування. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує певні функції: характеризує економічний ефект, має стимулююче значення, а також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів.

Підбиваючи підсумок, необхідно зазначити, що в умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.



Висновки

Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв'язку з цим можна запропонувати основні напрямки зростання доходів комерційного банку:

- загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід та зростання власного капіталу, насамперед правильне проведення зваженої маркетингової і процентної політики, наслідком цього стане підвищення числа банківських вкладників. Цією групою активів є кредитні операції банку;

- збільшення питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами банк повинен нарощувати так звані «працюючі» активи, які приносять найбільші доходи банку і скорочувати до можливого мінімуму «непрацюючі». До доходних активів відносять кредитний та інвестиційний портфель банку, депозити та кредити в інших банках. Всі інші активи є недоходними;

- зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Потрібне дослідження та врахування крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ;

- зміна структури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку значний дохід, якщо він буде правильно ними управляти;

- зменшення витрат на створення банківської послуги дає відповідно знизити її ціну. Зниження цін на пропоновані послуги - вагомий аргумент у конкурентній боротьбі, важливий елемент створення позитивного іміджу банківської установи, що великою мірою забезпечує їй прихильність клієнтів.

В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Прибуток характеризує стiйкiсть кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу i керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат i підвищення якості послуг, що надаються, i, зрештою, для успішного проведення наступних емiсiй i відповідно збільшення капіталу.



Список використаних джерел

1. Бутинець Ф.Ф., Герасимович А.М. Аналіз діяльності комерційного банку: навчальний посібник. - Житомир: ПП. „Рута”, 2003.

2. Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності. - К.: КНЕУ, 2003.

3. Кириченко О.А., Міщенко В.І. Банківський менеджмент: Підручник. - К.: Знання, 2005.

4. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика.- К.: Знання України, 2006.

5. Козьменко С.М., Шпиг Ф.І., Волошко І. В. Стратегічний менеджмент банку: Навчальний посібник. - Суми: ВІД "Університетська книга ", 2003.

6. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник.- 4-е вид. стереот.- К.: Знання, 2004.

7. Ланова Г.С. Аналіз фінансового стану комерційних банків - К.: КНЕУ, 2007.

8. Міщенко В.І. Слав`янська Н.Г. Банківські операції: Підручник - К.: Знання, 2006.

9. Міщенко В.І. Яценюк А.П. Коваленко В.В. Коренєва О.Г. Банківський нагляд: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2004.

10. Мороз А.М., Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф. Банківські операції: Підручник. 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2003.

11. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Підручник. - 1-ше вид.- К.: КНЕУ, 2003.

12. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Підручник. - 2-ге вид.- К.: КНЕУ, 2004.

13. Стойко О.Я. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: Лібра, 2009

14. Зінченко В., Карчева Г. Підвищення ефективності управління ризиками в умовах активізації споживчого кредитування // Вісник НБУ. - №10. 2007.

15. Прасолова С. Проблеми оцінки та управління процентним ризиком комерційних банків: актуальні аспекти // Вісник НБУ. - №10. - 2007.

16. Методичні вказівки з інспектування банків „Система оцінки ризиків”, затверджені постановою Правління НБУ від 15.03.2004 р. № 104 / База даних інф.-довід, системи „Ліга-закон”. Ел. читальний зал ПУСКУ.

17. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р.

18. Закон України „Про Національний Банк України” №679-ХІV від 20.05.1999 р.

19. www.bank.gov.ua

20. www.ukrstat.gov.ua

Размещено на Allbest.ru