Анотування документів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ АНОТУВАННЯ ДОКУМЕНТІВ

1.1 Аналітичний огляд джерельної бази досліджень

1.2 Розвиток теорії анотування документів

1.3 Суть, призначення,основні інформаційні елементи,вимоги, функції та класифікація анотацій

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА АНОТУВАННЯ ДОКУМЕНТІВ

2.1 Основні положення методики анотування

2.2 Основні етапи анотування документів

2.3 Сучасний стан та перспективи розвитку теорії анотування

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Важко уявити сучасне життя без інформації, яка перетворилася на третій ресурс розвитку суспільства, разом з матерією і енергією. Всі сфери життя охоплені процесом інформатизації, тобто насиченням їх різними видами інформації. Все частіше доводиться чути, що сучасне суспільство - це суспільство інформаційне, в якому будь-який індивідуум може одержати релевантну інформацію незалежно від того, де, в якому банку даних, вона знаходиться.

Основними процесами, які здійснюються сучасними інформаційними системами, є збір, аналітико-синтетична переробка, зберігання, пошук і розповсюдження інформації. Інформаційні системи, що акумулюють наукову інформацію, покликані в найкоротші терміни здійснювати інформаційне забезпечення учених і фахівців. Анотування - це вид аналітико-синтетичної переробки інформації, який дуже часто зустрічається в сучасній видавничій справі. Без нього практично неможливий випуск видань, оскільки вихідні відомості будь-якого видання містять або анотацію, або реферат. Що стосується інформаційних видань, перш за все бібліографічних і реферативних, то анотація є одним з основних видів вторинних документів, що розміщуються в цих виданнях.

Анотування є невід'ємною частиною сучасного видавничого процесу. Будь-яке видання, будь то монографія, підручник, аналітичний огляд та ін., завжди передує вторинним документом (рефератом або анотацією). Відсутність вторинного документа свідчить про непрофесіоналізм видавця і досить негативно позначається на ефективності видання як засоби розповсюдження інформації. З анотації починається знайомство читача з виданням в цілому і основним твором зокрема. Від того, наскільки кваліфіковано підготовлені цей документ, багато в чому визначається відношення читача до видання. Це і зумовило актуальність обраної нами теми дослідження.

Ступінь дослідження проблеми. Вивченням теоретичних аспектів методики анотування документів займаються такі вчені: Кушнаренко Н.М. [13], Удалова В.К. ,Гендина Н.И. [4], Власова Г.В. [2], Слободяник М.С. [20], Швецова-Водка Г.М. [22] та ін.

Ґрунтовні та детальні дослідження етапів розвитку теорії анотування документів в кінці XVIII та в XIX століттях належать науковцям: Семенову-Руднєву Д.Є., Новиковій М.Л., Сопікову В.С., Геннаді Г.Н. та ін.. Дослідження цих вчених висвітлюють майже всі необхідні складові анотування документів. У цей період здійснюється диференціація анотацій залежно від читацького призначення бібліографічних посібників.

Сучасний етап розвитку теорії та методики анотування документів присвячений таким науковцям: Кушнаренко Н.М. [13], Удалова В.К., Ильюшенко М.П., Воробйову Г.Г. , Слободянику М.С. [20], Швецова-Водка Г.М. [22] та ін.

Мета курсової роботи - проаналізувати теорію і методику анотування документів в контексті основних етапів розвитку.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:

проаналізувати суть і призначення анотацій;

розглянути функції анотацій. Вимоги до анотацій;

охарактеризувати класифікацію анотацій;

охарактеризувати теоретичні аспекти дослідження розвитку теорії і методики анотування;

дослідити особливості етапів розвитку теорії та методики анотування;

дослідити розвиток методики анотування документів.

Об'єктом дослідження є інформаційна діяльність в суспільстві.

Предмет дослідження - основні етапи розвитку теорії і методики анотування.

Головні методи дослідження - історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й систематизації, соціокультурний аналіз.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Ключові терміни, що використовуються в роботі: анотація, екстрагування, інформаційні елементи, інформаційна структура, інтерпретація, перефразування, цитування.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ АНОТУВАННЯ ДОКУМЕНТІВ

1.1 Аналітичний огляд джерельної бази досліджень

Для написання даної курсової роботи використано та опрацьовано 25 джерел літератури. Серед яких присутні нормативні документи, підручники із предмету: документознавство, наукова обробка документів, аналітико-синтетична обробка документів, наукові видання, статті та періодичні видання в яких розглянута дана тема.

Опрацювання досить великої кількості різноманітної літератури дало змогу розглянути дану тему, як з точки зору теорії та і з точки зору практики.

В практичній частині курсової наведено на конкретних прикладах методику анотування як в сучасний час так і від початку історії даного питання.

З даного питання всі терміни та визначення написані в ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. - Чинний від 1995-07-01. - К. : Держвстандарт України, 2005. - 36 с. ; ДСТУ 2394:1994. Інформація та документація. Комплектування фонду, Бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-01-01. - К. : Держстандарт України, 1995. - 45 с.

Під час дослідження нами було взято до уваги нормативно-правові акти, зокрема це наступні закони: «Про видавничу справу», «Про інформацію», ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. - К. : Держспоживстандарт України, 2007. - 74 с, ГОСТ 7.9:1995 Реферат і анотація. - Чинний від 1995-06-17. - М. : Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації, 1995. - 8 с. Саме ці джерела дають визначення поняттю «анотація», висвітлюють та показують основні види, функції та класифікацію анотацій документів.

1.2 Розвиток теорії анотування документів

Можна вважати, що елементи анотування виникли в глибоку давнину, коли використовували розгорнуті назви творів: що містили певну характеристику їх. Багато книг мали передмови й післямови, в яких часто подавали детальну характеристику змісту, причини написання, призначення, розповідалося про авторів[11, с. 216].

Розвиток анотування як у XVIII, так і в XIX ст. здійснювався окремими бібліографами на основі накопичення ними емпіричних знань. Так, B.C. Сопіков розкрив псевдоніми, назвав авторів анонімних книг, зазначив, кого вважають авторами певних творів або перекладів, зауважив, що на книзі вказані не ті автори, що насправді її написали, назвав перекладачів, видавців, друкарів, подав повні назви книг, відомості з історії створення їх, відмітив книги рідкісні, надруковані таємно, знищені, ті, що згоріли, зробив вказівки про присвяти книг, про інші видання анотованого твору, визначив кращі та найповніші з них, звернув увагу на зовнішній вигляд видання, шрифт, друк, папір, ілюстрації, портрети, виклав зміст книг, зробив розлогі виписки з творів, зауваження про їхній стиль, дав їм оцінку, окремі книги рекомендував особливо .

В цілому анотування в першій половині та середині XIX ст. відповідало запитам освіченого аматора і не переймалося потребами широкого кола читачів.

Швидкий розвиток рекомендаційної бібліографії в 60-х роках XIX ст. сприяв створенню анотацій критично-рекомендаційного характеру. У цей період здійснюється диференціація анотацій залежно від читацького призначення бібліографічних посібників. Здебільшого вони мають яскраво виражений рекомендаційний характер, доступні хоч трохи грамотним верствам населення.

Наприкінці XIX - на початку XX ст., продовжувало вдосконалюватись анотування, спрямоване на задоволення потреб високоосвічених читачів, фахівців. Особливістю анотацій, що складалися майже до початку XX ст., було їхнє поєднання з бібліографічним описом [10, с. 9].

У XX ст. розвиток анотування піднімається на новий теоретичний і методичний рівень. Питання методики анотування вперше було порушено на Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи, зокрема розглядався досвід анотування художньої літератури в народній бібліотеці-читальні Харківського товариства грамотності.

У 20-х роках XX ст. активізуються дослідження з анотування, що пов'язано з початком видання в 1925 р. друкованих карток, а також публікацією в цей період великої кількості анотованих бібліографічних покажчиків і видавничих каталогів. Потреба в теоретичній розробці питань анотування стимулювала появу в цей період робіт І.П. Жука, М.Є. Мінчиної, Я.Є. Кіпермана, О.Г. Фоміна, присвячених визначенню поняття "анотації", класифікації анотацій, їхньому функціональному призначенню, методиці складання тощо [11, с. 219].

Основне призначення анотацій у цей період вбачалося в наданні чіткого уявлення про первинні документи, їхню ідейну спрямованість. Особливу увагу приділяли максимально точному визначенню політичної оцінки змісту твору, розкриттю його суті з позицій марксизму, оскільки саме цього вимагали ідеологи бібліотечної справи.

У 30-40-х роках бібліотеки й бібліографічні установи активно набували досвід з анотування документів різноманітного змісту. Розробка спеціальної методики анотування переважала дослідження питань загальної методики, теоретичних проблем. Проте накопичення певного досвіду, розробка конкретних методичних положень давали матеріал для подальшого розвитку теорії та методики анотування [20, с. 6].

1.3 Cуть, призначення, основні інформаційні елементи, вимоги, функції та класифікація анотацій

Анотування є поширеним технологічним процесом, який широко застосовується у всіх видах інформаційної діяльності і пов'язаний із значними інтелектуальними і часовими затратами. Цей процес передбачає скорочення фізичного обсягу первинного докуента при збереженні його основного змісту.

Метою анотування є одержання узагальненої характеристики документа, що висвітлює його логічну структуру та найбільш сутнісні сторони змісту.

Анотація - це стислий коментар чи пояснення щодо документа чи його змісту, а іноді навіть його короткий опис, що додається, як правило, у вигляді примітки після бібліографічного опису документа. Більш вдалим є визначення анотації з "Короткого термінологічного словника із бібліографознавства та соціальної інформатики", згідно з яким анотація -- коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, та ознаки, які можуть цікавити користувачів [2, с.59].

Ознаки, за якими характеризується документ в анотації називаються інформаційними елементами. Зазвичай це відомості про автора, тематику твору, територіальні й хронологічні межі, про структуру, форму і призначення, мову, стиль, поліграфічне оформлення, наявність таблиць, графіків, інших додатків тощо. Відбір інформаційних елементів здійснюється відповідно до характеру первинного документа, а також відповідно до конкретного призначення анотації [2, с.64].

У кожному конкретному випадку автор анотації обирає набір елементів, орієнтуючись на мету створення вторинного документа, його цільове та читацьке призначення та місце даного матеріалу в системі знань, у документному відображенні теми, проблеми, питання.

Функції анотацій остаточно не визначені й не сформульовані, але більшість фахівців вважають, що для них характерне виконання загальних функцій бібліографічної інформації, а саме: сигнальної (комунікативної), пошукової, оцінної [6, с. 225].

Сигнальна функція (комунікативна) представляє інформацію про документ і надає можливість встановити основний його зміст, визначити релевантність і прийняти рішення про доцільність звернення до нього.

Практична реалізація пошукової функції пов'язана з установленням місцезнаходження документа, про існування якого споживачеві відомо з мінімуму точних формальних чи документографічних ознак.

Обидві зазначені функції реалізуються насамперед через наявність в анотованому бібліографічному записі бібліографічного опису, але наявність анотації суттєво підвищує пошукові та комунікативні властивості запису .

Оцінна функція властива саме анотації, вона проявляється в наявності позитивної чи негативної оцінки документа рекомендації його певній категорії користувачів.

Щоб функції анотацій максимально реалізувалися, вони мають задовольняти певні вимоги, найважливіші серед яких змістовність і доступність.

Змістовність передбачає повноту передачі змісту документа, тобто вичерпний перелік розглянутих у ньому питань та особливостей їхнього розгляду і викладу. Разом з тим в анотації не слід повторювати відомостей, що містяться в назві документа й інших елементах бібліографічного опису. Змістовність анотації невіддільна від її об'єктивності. Анотація має точно передавати тематику твору й позицію автора, а не думку анотатора. У разі принципових неузгоджень між автором твору й анотатором в анотації подають спеціальне застереження [11, с. 212-213 ].

Вимога доступності задовольняється завдяки чіткості та логічності викладу відомостей, використанню загальноприйнятої сучасної термінології, простоті й зрозумілості мови анотацій.

Анотація має бути лаконічною, конкретною, в ній слід зазначити необхідні факти, імена, дати. Обсяг анотацій встановлюється залежно від їхнього типу та призначення.

Вимогу індикватності розуміють як відповідність тексту анотації потребам її конкретного призначення і характеру первинного документа .

Розробка класифікації анотацій має велике теоретичне і практичне значення, оскільки сприяє глибокому пізнанню суті анотування, опрацюванню його методики, уніфікації окремих процесів. На сьогодні немає єдиної класифікації анотацій. Фахівці в галузі бібліографії, інформатики, лінгвістики, книгознавства пропонують різні підходи до визначення ознак такої класифікації. Найбільш розвинута класифікація анотацій у бібліографії [12, с.90].

За функціональною ознакою анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні, головна відмінність яких полягає у відсутності або наявності оцінки документів.

Довідкова анотація уточнює нечіткий заголовок документа і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, які відсутні у бібліографічному описі [Додаток А].

Рекомендаційна (оціночна) анотація спрямована на пропаганду документа, покликана зацікавити користувача, привернути його увагу, переконати у необхідності прочитання документа. Вона характеризує і оцінює документ, виходячи з потреб, рівня підготовки, вікових та інших особливостей тієї групи користувачів інформації, яким вона адресована. Тому в рекомендаційних анотаціях має місце дидактичнее спрямування, педагогічні рекомендації, поради тощо. Вони мають бути написаними живою і доступною мовою. Різновидом рекомендаційного анотування є написання проблемних анотацій [Додаток А].

Рекомендаційні анотації, так само як довідкові, поділяються на загальні (описові), аналітичні і групові.

Загальна рекомендаційна анотація характеризує документ в цілому і спрямована на ефективне засвоєння і використання всієї соціальної інформації, що міститься в документі. Загальна анотація має подати широке і чітке уявлення про все коло висвітлених проблем першоджерела [Додаток Б].

Групова рекомендаційна анотація вміщує загальну рекомендацію кількох документів. Вона надає можливість анотатору порівняти кілька матеріалів, показати їх подібність і своєрідність, уникаючи багатослів'я і повторів. Такі анотації не обмежуються вказівками на особливості трактування теми у документах, а звертають увагу на відмінність щодо доступності матеріалу, подробиці переказу, манеру висвітлення. Групові рекомендаційні анотації переважно складають на твори, поєднані видавничою формою, тематикою чи авторством [Додаток Б].

Аналітична рекомендаційна анотація розкриває певний аспект змісту документа. Для того, щоб не дати неправильне, однобічне уявлення про документ, анотатори намагаються сконцентрувати увагу користувачів на показ об'єкта анотування в контексті твору [Додаток В].

За способом характеристики первинного документа анотації поділяються на загальні й аналітичні.

Загальні анотації характеризують документи, зміст яких повністю відповідає меті аналітико-синтетичної переробки інформації [Додаток Г].

Аналітичні анотації розкривають лише частину документа і саме ця частина відповідає меті аналітико-синтетичної обробки інформації. Аналітична анотація може виділяти якусь частину документа - параграф, розділ або аспект змісту [Додаток Г].

За кількістю документів, що анотуються, анотації поділяються на монографічні, аналітичні та зведені.

Монографічні анотації відображають один документ .

Зведені або групові анотації об'єднують декілька близьких за змістом, або іншою ознакою документів, що дозволяє показати спільне та особливе в цих документах.

Розрізняють такі основні види групових анотацій:

анотації, що характеризують кілька самостійних творів (книжок, статей) одного або різних авторів [Додаток Д].

анотації, що характеризують декілька самостійних творів, об'єднаних єдиною видавничою формою (тематичний збірник) і вміщують узагальнюючу характеристику теми збірника, перерахування його розділів або вміщених в ньому матеріалів, достатніх для розкриття змісту збірника [Додаток Д].

За глибиною розгортання інформації розрізняють розширені та реферативні анотації.

Розширені анотації, крім власне характеристики твору, подає і інші відомості, наприклад, з історії його створення, з літературної критики, про його зарубіжні публікації, переклади, відгуки серед читачів, історико-бібліографічні й текстологічні особливості [Додаток Е].

Реферативні анотації не лише подають перелік основних тем, але й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два запитання: “Про що повідомляється в первинному документі?” та “Що саме з даного питання повідомляється?” За глибиною згортання інформації реферативна анотація наближається до реферату. Близькими є і методичні прийоми створення цих вторинних документів. Однак написання реферату передбачає, що його укладач володіє сутністю проблеми, відображеної у тексті, є спеціалістом тієї галузі, до якої належить первинний документ.

За формою анотації бувають традиційними й телеграфними.

Традиційні анотації мають вигляд звичайного текстового повідомлення.

Телеграфні анотації мають вигляд формалізованого тексту, зовні схожого на телеграфне повідомлення [Додаток Е].

За способом підготовки - ручні та автоматизовані [Додаток Е].

Відповідно до виконання, анотації бувають авторськими або складеними інформаційним посередником .

Висновки до першого розділу

В даному розділі курсової роботи було розглянуто основні функції, завдання, які виконує анотація у сучасній книзі. Як ми бачимо, процеси анотування пройшли великий шлях до свого удосконалення і утвердження. Зараз мабуть важко уявити книгу, де б не було анотації, яка є основним джерелом, з якого читач може отримати хоча і не велику за обсягом, але таку необхідну інформацію про видання. І з теоретичних відомостей, і з практичного дослідження стає безперечним той факт, що анотація утвердилась і глибоко ввійшла в засади сучасного видання, що тепер її оформленню, побудові тексту приділяється велика увага.

Анотація майже ніколи не розглядалась як самостійний вторинний документ, а тільки як важлива частина бібліографічного запису, для доповнення бібліографічного опису теми. В такому разі можна говорити, що анотація далеко не завжди розкриває (повністю) вміст документа. Наявність в ній тих чи інших елементів залежить від виду видання і його цілей, а також від принципів відбору матеріалу і структурою видання. Тут анотація розглядається з точки зору побудованої «ідеальної» моделі, яка постійно знаходиться під впливом факторів зовнішнього середовища, які її «деформують». Саме до таких факторів і відноситься вид видання, його цільове і читацьке призначення.

Уміння здійснювати інформаційну компресію (згортання інформації) необхідна риса сучасного редактора. Важко уявити видавництво, де б не готувалися такий вторинний документ, як анотація (реферат). Цей документ дає читачу перше уявлення про видання, підводять його до того, з чим йому доведеться зіткнутися в основному тексті.

Анотація - це головний інструментарій інформаційного пошуку, від якого багато в чому залежить ефективність пошуку релевантних документів (видань).

Невипадково в даний час багато авторів статей, монографій самі готують цей документ і передають їх видавцям разом з основним текстом. Основне завдання редактора - оцінити якість анотацій, добитися точної їх відповідності змісту твору. Крім того, мова і стиль цього документу повинні повністю відповідати даному жанру, щоб він максимально ефективно виконував свої функції.

Як й інші види аналітико-синтетичної обробки документів, анотування сьогодні намагаються автоматизувати. Автоматизація анотування дає змогу прискорити цей процес, значно збільшити кількість анотованих документів, ширше включати анотації до бібліографічних записів документів, які призначені для автоматизованих ІПС. Усе це, звичайно, сприяє підвищенню оперативності та якості бібліографічного пошуку.

Проте важливо враховувати, що не всі анотації можна скласти на комп'ютері. Тому важливим питанням є співвідношення в застосуванні автоматизованого та інтелектуального анотування.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА АНОТУВАННЯ ДОКУМЕНТІВ

2.1 Основні положення методики анотування

Анотація, по суті, являє собою характеристику тематичного змісту документа, його соціально-функціонального або читацького призначення, форми та інших особливостей.

Основні положення митодики анотування:

анотацію починають з абзацу, після бібліографічного опису;

вона повинна бути лаконічною, але у той же час достатньо конкретною, з посиланням, за потреби, на факти, імена, дати тощо;

в анотуванні варто дотримуватись єдності часу, однаковості дієслівних форм; стилю викладу;

наукова термінологія, застосовувана в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань;

якщо в анотації застосовують маловідомі чи застарілі терміни, або терміни, які використовує лише даний автор, це варто пояснити у тексті;

допустимим є скорочення окремих слів, термінів, що постійно зустрічаються у тексті, назв установ тощо;

середній рекомендований обсяг анотації -- 500 друкованих знаків.

Крім цього, в анотації на твори художньої літератури зазначають: відомості про літературний жанр, період, до якого відноситься творчість автора, основна тема, проблема твору, місце й час дії описуваних подій. Анотації на періодичні та продовжувані видання включають відомості про задачі, мету, характер видання, поділ, поновлення чи припинення його випуску [3, c.8].

2.2 Основні етапи анотування документів

Процес написання анотації складається з трьох основних етапів: перший - підготовчий, передбачає оцінку інформаційної значущості документа на вибір виду його інформаційної характеристики; другий - основний, на якому проводиться аналіз змісту документів та виявлення основних інформаційних фрагментів тексту; третій - заключний, спрямований на узагальнення найбільш значущої інформації і написання тексту анотації. [11, c. 224].

На підготовчому етапі приступають до аналізу первинного документа, у ході якого здійснюють загальне ознайомлення з документом, виявляють фрагменти тексту, що відповідають інформаційним елементам анотації, відокремлення і первинне осмислення цих фрагментів. Аналізуючи документ, передусім ознайомлюють з його титульним аркушем, звертаючи увагу на формальні ознаки: автора, назву, підназву, вихідні дані, потім переглядають видавничу анотацію, зміст, передмову, вступну статтю, післямову, примітки, коментарі, резюме, побіжно переглядають текст твору. Особливу користь анотатору можуть дати висновки, зроблені автором у кінці твору, в кінці розділів, глав, оскільки в них зосереджено найголовніші його думки, результати роботи.

Мета основного етапу анотування полягає в одержанні повного і правильного уявлення про відібраний документ, його зміст: об'єкт, предмет (тему, проблему, питання), мету, завдання, новизну, відмінні особливості роботи, її результати, наукову і культурну цінність. Уточнюється цільове і читацьке призначення документа і співставляється з метою анотування.

Саме на цьому етапі в процесі реферативного читання здійснюється синтезування, згортання інформації. Основними методами такого згортання і надання відомостей при анотуванні є: цитування, перефразування, інтерпретація [2, c. 67].

Цитування -- це дослівне відтворення фрагментів, речень, абзаців первинного документа.

Екстрагування - це побудова анотації на основі витягу із вихідного тексту речень, що містять смислові аспекти. Ці речення визначаються за зовнішніми ознаками, так званими маркерами (словесними кліше, мовними зразками) в процесі реферативного читання тексту першоджерела. Екстрагування є поширеним методом викладу інформації при автоматизованому анотуванні і реферуванні.

Перефразування - це побудова анотації на основі передачі змісту вихідного документа у перефразованому вигляді. При такому методі допускається заміщення, суміщення та узагальнення текстових речень. Текст анотації лише частково співпадає з вихідним документом [8, c. 42].

Інтерпретація - це побудова анотації на основі узагальненого уявлення про зміст вихідного документа. При використанні такого методу автор оперує не самим текстом первинного документа, а його змістом. В анотуванні цей метод використовується для написання групових анотацій. При застосуванні методу інтерпретації може мати місце коментування певних аспектів твору, задуму автора тощо. Метод інтерпретації застосовується також при рецензуванні, написанні відгуків, оглядів, тому звернення до нього має бути продуманим, щоб не порушити межі між анотацією та іншими жанрами критичної літератури. При застосуванні методів перефразування та інтерпретації важливо зберегти об'єктивність тлумачення першоджерела, повну і точну передачу авторської думки [11, c.226].

Заключний етап, спрямований на узагальнення найбільш значущої інформації і написання тексту анотації. На заключному етапі процесу анотування текст анотації формулюється, редагується й остаточно оформляється. При складанні тексту анотації отримані на попередніх етапах відомості поєднуються у пов'язану єдиною думкою характеристику документа. Однак анотація не є конспектом твору, його переказом. У ній слід повно і всебічно розкрити зміст документа. Співвідношення відомостей про різні аспекти твору має бути пропорційним. Послідовність викладу може бути різною, наприклад, від загального до конкретного або навпаки -- від конкретного до загального [2, c. 67].

2.3 Сучасний стан та перспективи розвитку теорії анотування

У 60-70-х роках почали здійснювати стандартизацію процесів аналітико-синтетичної обробки, у тому числі й процесу анотування. У 1970 р. набув чинності ГОСТ 7.9-1970 "Реферат і анотація", який у подальшому переглядали й удосконалювали. Стандартизація анотування дала змогу уточнити зміст поняття, сприяла уніфікації структури анотації, її форми, обсягу, видавничого оформлення тощо. [11, c. 221].

У той самий період набула актуальності проблема автоматизації анотування. У зв'язку з цим особливу увагу привернули можливості формалізації процесу анотування, зокрема вивчення методів розкриття змісту первинного документа з урахуванням його тематики, а також характеру інформаційних потреб, удосконалення стилю викладу матеріалу в анотації, можливості реалізації її оцінної функції тощо. Спроби автоматизації анотування виявилися вдалими і сприяли виникненню нового напряму в розвитку анотування.

З того часу в розвитку теорії та методики анотування можна визначити два напрями. Один з них орієнтувався на створення анотацій традиційним шляхом, другий - на створення анотацій із залученням комп'ютерної техніки.

Перший напрям характерний, в основному, для краєзнавчої бібліографії, бібліографії художньої літератури й літературознавства, бібліографії мистецтва, бібліографії літератури для дітей, для використання у видавничій діяльності при анотуванні науково-популярної, художньої, дитячої літератури тощо.

Другий напрям властивий документам з природничих, прикладних наук, науковій літературі суспільно-економічного змісту. На сьогодні важливою проблемою є визначення меж, у яких автоматизовані методи переважають ручні [11, c.222].

В Україні розвиток анотування здійснювався, в основному, в межах його розвитку в Росії та СРСР, але здебільшого в практичній сфері: створенні рекомендаційної, видавничо-книготорговельної, каталожної та інших видів бібліографічної продукції.

Тепер в Україні функціонує система центрів, які займаються бібліографуванням документів і відповідно їхнім анотуванням. Це найбільші державні бібліотеки. У межах цієї системи діє певна спеціалізація, яка здійснюється на підставі видових та змістових ознак документів, їхнього цільового й читацького призначення. Так, пропагуванням кращої літератури для самоосвіти, розширення світогляду, виховання орієнтації на загальнолюдські цінності засобами рекомендаційної бібліографії у сфері культури і мистецтва, художньої літератури, а також поширенням соціально-економічних і сільськогосподарських знань займається Національна парламентська бібліотека. Одеська державна наукова бібліотека спеціалізується на виданні рекомендаційних бібліографічних посібників у галузі природознавства і релігієзнавства, Харківська державна наукова бібліотека - у галузі техніки, Державна історична бібліотека - у галузі історичного краєзнавства, Державна бібліотека для дітей - дитячої літератури, Державна бібліотека для юнацтва - літератури для підлітків. Видавничі та книготорговельні установи й організації здійснюють анотування друкованої продукції з метою її реклами, поширення серед зацікавлених користувачів [11, c. 223].

Такий поділ праці забезпечує високу якість анотацій, про що свідчить їхній аналіз, насамперед завдяки досягненню анотаторами високого професіоналізму .

Висновки до другого розділу

В даному розділі курсової роботи було розглянуто загальну методику анотування документів та основні етапи анотування документів.

Загальна методика анотування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ураховувати, формуючи його. Оскільки загальна методика не може передбачити всіх можливих варіантів, що потребують у кожному окремому випадку конкретних рішень, розробляють спеціальні методики анотування. Вони розглядають різноманітні методичні прийоми, які доцільно використовувати, складаючи анотації на документи різних видів, з різних галузей знання, документи, що мають різне громадське й читацьке призначення.

Щодо процесу написання анотації, то він складається з трьох основних етапів: перший - підготовчий, передбачає оцінку інформаційної значущості документа на вибір виду його інформаційної характеристики; другий - основний, на якому проводиться аналіз змісту документів та виявлення основних інформаційних фрагментів тексту; третій - заключний, спрямований на узагальнення найбільш значущої інформації і написання тексту анотації.

Також в даному розділі було розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку теорії та методики анотування. У 60-70-х роках почали здійснювати стандартизацію процесів аналітико-синтетичної обробки, у тому числі й процесу анотування. У 1970 р. набув чинності ГОСТ 7.9-1970 "Реферат і анотація", який у подальшому переглядали й удосконалювали. У той самий період набула актуальності проблема автоматизації анотування.

Кожен, хто щодня стикається з великим об'ємом документації, яку потрібно переробити, знає, як болісно буває відшукати декілька ключових рядків в морі неструктурованої інформації. Застосування технології анотування допоможе розібратися в будь-якому інформаційному потоці. Автоматичне анотування текстів може застосовуватися там, де постійно доводиться працювати з великими об'ємами інформації.

На даний час досить часто використовують: «МЛ Анотатор SDK 1.0 Developer license» та «МЛ Анотатор SDK 1.0 Additional Developer license».

Досить часто використовують програму для автоматичного анотування документів Лібрето. Це засіб автоматичного анотування текстів на російській і англійській мовах, який дозволяє складати зв'язкові анотації документів будь-якої складності, об'єму і тематики. Завдяки Лібрето користувач може за декілька хвилин оцінити важливість документа, проглянувши його анотацію.

ВИСНОВКИ

анотування документ анотація

Отже, анотація - коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну від реферату, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, інші ознаки, які можуть цікавити користувачів.

Сьогодні відомі різноманітні класифікації анотацій, та зазначені вище типи її найхарактерніші й найбільш обґрунтовані. В установах, які здійснюють анотування, при обробці документів додержуються зручної для них класифікації і відповідних методичних положень. Проте вирішення проблеми класифікації анотацій сприятиме подальшому розвитку методики складання анотацій різноманітних типів, уточненню їхньої структури, формалізації прийомів виявлення й надання інформаційних елементів, що, у свою чергу, дасть змогу підвищити якість анотацій та ІПС.

У Росії виникнення й розвиток анотування невід'ємні від розвитку критичної бібліографії.

Швидкий розвиток рекомендаційної бібліографії в 60-х роках XIX ст. сприяв створенню анотацій критично-рекомендаційного характеру.

У той час, тобто наприкінці XIX - на початку XX ст., продовжувало вдосконалюватись анотування, спрямоване на задоволення потреб високоосвічених читачів, фахівців.

У XX ст. розвиток анотування піднімається на новий теоретичний і методичний рівень. Питання методики анотування вперше було порушено на Всеросійському з'їзді з бібліотечної справи (1911), зокрема розглядався досвід анотування художньої літератури в народній бібліотеці-читальні Харківського товариства грамотності. Перші правила складання анотацій зафіксовані в книзі О.М. Белова "Правила складання каталогів алфавітного, систематичного і предметного" (1915). У ній у вигляді додатка, який мав назву "Анотація, або бібліотечна бібліографія", подано правила, в основі яких лежить аналіз досвіду американських і англійських бібліотек, пристосований до бібліотек Росії. Деякі положення О.М. Белова мають значення і в наш час.

У 60-70-х роках почали здійснювати стандартизацію процесів аналітико-синтетичної обробки, у тому числі й процесу анотування. У 1970 р. набув чинності ГОСТ 7.9-70 "Реферат і анотація", який у подальшому переглядали й удосконалювали. Стандартизація анотування дала змогу уточнити зміст поняття, сприяла уніфікації структури анотації, її форми, обсягу, видавничого оформлення тощо. У той самий період набула актуальності проблема автоматизації анотування.

Загальна методика анотування містить основні положення щодо здійснення процесу анотування і головні вимоги до тексту анотації, які слід ураховувати, формуючи його. Оскільки загальна методика не може передбачити всіх можливих варіантів, що потребують у кожному окремому випадку конкретних рішень, розробляють спеціальні методики анотування. Вони розглядають різноманітні методичні прийоми, які доцільно використовувати, складаючи анотації на документи різних видів, з різних галузей знання, документи, що мають різне громадське й читацьке призначення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Власова, Г.В. Аналітико-синтетична переробка інформації: Навчальний посібник / Г.В. Власова, В.І. Лутовинова, Л.І. Титова. - К.: ДАКККІМ, 2006. - 290 с.

Воройський, Ф.О. Аналітико - синтетична обробка і переробка інформації в автоматизованих системах НТІ : Основи організації і технології: навч. посібник / Ф.О. Воройський. - М., 1991. - 217 с.

Гендина, Н.И. Методика формализованного составления рекомендательной аннотации / Н.И. Гендина, Н.И. Клокова, Л.И. Скипор // Информационная культура личности: диагностика, технология формирования: Учеб.-метод. пособие. - Кемерово: Кемеров. гос. акад. культуры и искусств, 1999. - Ч. 2. - С. 4-18.

Гендина, Н.И. Методика формализованного составления справочной аннотации / Н.И. Гендина, И.Л. Скипор. - Кемерово: Кемеров. гос. акад. культуры и искусств, 1999. - С. 19-31.

Горбаченко, Т.Г. Аналітико-синтетична переробка документної інформації: навчальний посібник / Т.Г. Горбаченко. - К. : Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», 2008. - 312 с.

ГОСТ 7.9:1995 Реферат і анотація. - Чинний від 1995-06-17. - М. : Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації, 1995. - 8 с.

Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: пробл. науки, освіти, практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 25-26 трав. 2004 р. // Держ акад. керів. кадрів культури і мистецтв. - К., 2004. - С. 9-11.

ДСТУ 2394:1994. Інформація та документація. Комплектування фонду, Бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-01-01. - К. : Держстандарт України, 1995. - 45 с.

ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. - Чинний від 1995-07-01. - К. : Держвстандарт України, 2005. - 36 с.

ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. - К. : Держспоживстандарт України, 2007. - 74 с

Карпенко, О.О. Аналітико - синтетична переробка документної інформації: бібліографічний опис : Навчальний посібник / О.О. Карпенко. - Х. : ХАІ, 2010. - 139 с.

Коляда, Т.Ф. Конспект лекцій з дисципліни аналітико - синтетична обробка документів для студентів спеціальності “Документознавство та інформаційна діяльність” денної та заочної форми навчання / Т.Ф. Коляда. - О. : Одеський нац. політехнічний ун-т, 2007. - 135 с.

Кушнаренко, Н.М. Документоведение: учебник / Н.М. Кушнаренко. - К. : Знання, 2006. - 238 с.

Кушнаренко, Н.М. Наукова обробка документів: підручник / Н.М. Кушнаренко, В.К. Удалова. - К. : Вікар, 2003. - 328 с.

Леонов, В.П. Реферування науково - технічної літератури : навч. посібник / В.П. Леонов. - Л. : Ленінгр. ін - т культури, 1982. - 82 с.

Лутовинова, В.І. Анотування як процес аналітико-синтетичної переробки інформації: Метод. посібник / В.І. Лутовинова. - Х., 2003. - 44 с.

Михайлов, А.І. Наукові комунікації та інформатика / А.І. Михайлов, А.І. Чорний, Р.С. Гіляревський. - М., 1976. - 436 с.

Про інформацію : Закон України // Відомості Верх. Ради України. - 1995. - №13. - С.281-291.

Про науково-технічну інформацію: Закон України // Відомості Верх. Ради України. - 1993. - №33. - С.843-851.

Слободяник, М.С. Галузеве документознавство: перспективні напрями досліджень // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: пробл. науки, освіти, практики: Матеріали Другої міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 17-18 трав. 2005 р. - К., 2005. - Ч. 1. - С. 6.

Швецова-Водка, Г.М. Документознавство: Навчальний посібник / Г.М. Швицова - Водка. - К.: Змінна, 2007. - 400 с.

Швецова-Водка, Г.М. Типологія документа: Навч. Посіб / Г.М. Швецова-Водка. - К.: Кн. палата України, 1998. - 80 с.

Размещено на Allbest.ru