Размещено на http://www.allbest.ru/

• Оцінка витрат і побудова їх функцій
• 1. Оцінка витрат і побудова їх функцій

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат.

Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат:

Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку.

Вичерпані (спожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість.

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на Здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом.

Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація.

Накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов'язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати - витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати - витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та не релевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати - витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати - загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС - середні витрати на виробництво продукції

AFC - середні постійні витрати

AVC - середні змінні витрати

Q - обсяг виробництва

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом "поведінки" витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати - витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати - витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапозону діяльності та певного часу.

Релевантний діапозон - діапозон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати - витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати - витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати - витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

За положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати, внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

2. Пошук альтернативних варіантів дій і вибір найоптимальнішого з них

Пошук альтернативних варіантів дій. Другий етап процесу ухвалення рішення укладається в пошуку ряду можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Пошук альтернативних можливостей викликає необхідність одержати інформацію про очікувану кон'юнктуру і зміну економічної обстановки. Це найважчій і найважливіший етап процесу ухвалення рішення.

Збір даних для вибору альтернативних варіантів дій. Коли ймовірні сфери діяльності визначені, адміністрація повинна оцінити можливі темпи зростання показників своєї діяльності, здатність компанії утримати відповідну частку ринку і здійснити рух готівки для кожного альтернативного курсу дій у різному економічному середовищі. Тому що проблеми, що очікують свого рішення, існують у мінливому і не завжди зрозумілому економічному середовищі, необхідно розглянути певні фактори, які перебувають поза контролем приймаючого рішення і можуть впливати на кожний альтернативний курс дій. Прикладами таких можливих станів економічного середовища є властиві для Росії високий рівень інфляції, спад виробництва, посилення конкуренції.

Процес прийняття рішення включає такі блоки:

* усвідомлення необхідності прийняття рішення;

* розгляд альтернативних варіантів, які можуть дати бажаний результат;

* оцінка альтернативних варіантів.

Теорія прийняття рішень -- загальна модель раціональної поведінки суб'єкта. Поведінка називається раціональною, бо йдеться про суб'єкта, який діє раціонально, завжди приймає виважені, оптимальні рішення, позбавленого емоцій, не схильного до сумнівів, забобонів та упереджень, не підвладного впливу оточуючих. Інакше кажучи, така модель поведінки відмежовується від психологічних особливостей суб'єктів, що приймають рішення. Саме тому вона є ідеальною, тобто такою, на яку повинен орієнтуватися реальний суб'єкт у своїй практичній діяльності.

Психологічна теорія прийняття рішень досліджує загальні й індивідуальні психічні особливості особистості, що ухвалює рішення. Існує кілька видів прийняття рішень.

Інтуїтивні рішення -- це вибір, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. З погляду статистики, шанси на правильний вибір без будь-якого опертя на логіку невисокі.

Рішення, що базуються на судженнях, -- це вибір, обумовлений знаннями і накопиченим досвідом. Людина використовує знання, набуті в подібних ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в даній ситуації. Спираючись на здоровий глузд, людина обирає альтернативу, яка в минулому була успішною.

Раціональні рішення -- обґрунтовуються на основі об'єктивного аналітичного процесу, описаного вище. Основна відмінність між рішенням раціональним і тим, що базується на судженнях, полягає в тому, що перше не пов'язане з минулим досвідом.

Психологічну теорію прийняття рішення слід розглядати як доповнення до раціональної теорії прийняття рішень, що має справу з вивченням поведінки не абстрактного, а реально діючого суб'єкта. Оцінка наслідків альтернатив заснована на приписуванні наслідкам певної суб'єктивної цінності й корисності. Корисність, яку людина приписує результатам тієї або іншої альтернативи, залежить від стану суб'єкта, від структури цілей особистості, яка вирішує дане завдання, цілей, що зумовлюють її поведінку і породжені властивою їй системою потреб. Щоб вибрати оптимальну альтернативу, потрібно всі варіанти рішення заздалегідь оцінити відповідно до критерію оцінки. У літературі існує два тлумачення поняття "критерій": 1) критерій -- це цільова функція, тобто функція, що пов'язує варіанти рішень з рівнями досягнення цілей. Досягнення поставленої мети залежно від рівня її значущості розуміють як корисність рішення.

Рішення можуть розрізнятися з погляду своєї здійсненності. Тому існує критерій здійсненності, суть якого -- у зважуванні ймовірності сприятливих або несприятливих результатів рішення, тобто досягнення або недосягнення мети; 2) критерій -- це певне правило оцінювання. Ідеться про те, як використати й поєднати оцінки за критеріями переваг і здійсненності в єдину інтегральну оцінку.

Порівняння альтернатив (варіантів рішення) здійснюється за багатьма критеріями з урахуванням різної імовірності реалізації рішень. Психологічні дослідження прийняття багатокритеріальних рішень проводяться у двох аспектах.

Перший -- вивчення процесу і стратегій багатокритеріальних рішень. Тут людина вдається до різних евристик, що дають змогу розгорнути процес порівняння в декілька етапів.

Другий аспект -- мотивація вибору. Мотиваційна тенденція, або намір вчинити дію, розглядається як функція корисності результату дії і суб'єктивної імовірності (очікування) успіху обраної дії. Корисність результату або наслідків дії може бути пов'язана із самооцінкою та оцінкою з боку інших. Очікування успіху або невдачі дії залежить від особливостей ситуації, можливостей здійснювати певні дії, ступеня контролю ситуації. На становлення мотивації впливають особисті мотиваційні детермінанти: мотивація досягнення, тобто співвідношення прагнення до успіху та бажання уникнути невдачі, локус контролю, тобто переконання залежно від зовнішніх обставин або власних дій.

Акт прийняття рішення -- вибір одного із знайдених та оцінених варіантів рішення, безпосередній перехід від намірів до дії. Акт прийняття рішення супроводжується:

* існуванням залишкової невизначеності, яка долається вольовим зусиллям;

* необхідністю санкціонувати рішення, тобто прийняти на себе відповідальність.

Імовірність -- це ступінь можливості реалізації тих або інших Форм випадковості, що спостерігаються в навколишньому світі. Ка- тегорія імовірності слугує керівництвом у всіх діях і рішеннях, пов'язаних з прогнозом майбутнього.

Завдання 1

Показники обсягів виробництва в натуральних одиницях та аналіз витрат ТзОВ "Торговельно-виробнича фірма "Міра" за звітний місяць, відповідно до їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку наведено в таблиці 5.

Необхідно:

1. Здійснити розрахунок функції витрат за звітний період, використовуючи функціональний метод (метод аналізу облікових даних).

2. Розрахувати загальні витрати підприємства, якщо обсяг виробництва буде збільшено на 500 одиниць продукції, а постійні витрати загальновиробничого характеру за рахунок витрат на оренду приміщень зростуть на 450 грн.

Визначаючи загальні витрати підприємства при збільшенні обсягів виробництва (х) на 500 одиниць продукції, слід звернути увагу на те, що витрати на оренду приміщення є постійними витратами, що призведуть до збільшення загальної суми постійних витрат, сума ж змінних витрат прямо пропорційна зростанню обсягів виробництва. При розв'язанні завдання в першу чергу слід розрахувати змінні витрати на одиницю продукції та записати функцію витрат за звітний період. Після цього слід перевірити правильність розрахунку функції витрат за звітний період та визначити на її основі загальні витрати виробництва (Y) і звірити їх із даними таблиці 5.3 цією метою використовують формулу 1.

Y = a + bx, (1)

де Y - загальні витрати; а - постійні витрати; b - змінні витрати на одиницю продукції; х - значення чинника витрат.

На наступному етапі розраховують загальні витрати підприємства. якщо обсяг виробництві буде збільшено на 500 одиниць продукції, а постійні витрати загально-виробничого характеру за рахунок витрат на оренду приміщень зростуть на 450 грн.

Загальні витрати V = 41040, 0 грн.

Постійні витрати а = 20790,0 грн.

Змінні витрати b = 20250,0 / 3000 = 6,75

Х = 3000

Функція витрат

V = 20790,0 + 6,75 * x

Збільшення обсягу виробництва на 500 шт

Х = 3000 + 500 = 3500 шт.

Постійні витрати збільшаться на 450 грн

А = 20790,0 + 450,0 = 21240,0

В змінні витрати складатимуть b = 6.75 * 3500 = 23625 грн.

Загальні витрати 23625 + 21240 = 44845 грн.

Використана література

витрата управлінський облік релевантний

1. Аген Джон В., Амстронг Девид. Основи свободного предприниматель-ства.-К., 1992.

2. Волков Н. В. Сто страниц о бизнесе. - М., 1991.

3. Кісельов А. П. Бізнес як форма прояву практичної функції політекономії // Проблеми викладання дисциплін економічної теорії: 36. - К,, 1994.

4. Киселев А. П. Теория й практика современного бизнеса. - К., 1995.

5. Рубин Ю. В. Бизнес й зкономика. - М., 1991.

6. Панченко Е. Управління в ринковій економіці. Менеджмент // Економіка України.- 1992. -№ 12.

Размещено на Allbest.ru