Облік і контроль грошових коштів у зарубіжних фірмах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Облік і контроль грошових коштів у зарубіжних фірмах

1. Облік і контроль грошових коштів у зарубіжних фірмах

Згідно з МСБО 7 «Звіт про рух грошових коштів», до грошових коштів (cash) належать готівка в касі та депозити до запитання. У США до складу готівки включаються банкноти й монети, кошти на чекових рахунках, чеки і грошові перекази, отримані від клієнтів (покупців).

Закордонні компанії не тримають великих сум тимчасово вільних грошових коштів на поточних рахунках у банках, а вкладають їх у короткострокові високоліквідні цінні папери з метою отримання доходу. Такі короткострокові високоліквідні Інвестиції, що мають незначний ризик зміни їхньої вартості і можуть швидко і легко конвертуватись у відомі суми грошових коштів, належать до еквівалентів грошових коштів (cash equivalents).

У МСБО 7 зазначається, що інвестиція розглядається здебільшого як еквівалент грошових коштів тільки в разі короткого строку погашення, наприклад, протягом трьох місяців від дати придбання. Інвестиції у власний капітал не входять до складу еквівалентів грошових коштів, якщо вони не є по суті еквівалентами грошових коштів, наприклад, у випадку привілейованих акцій, придбаних протягом короткого періоду їх погашення і з визначеною датою погашення.

У США еквіваленти грошових коштів містять короткострокові депозитні сертифікати, казначейські векселі, комерційні цінні папери та інші високоліквідні інвестиції з терміном погашення до трьох місяців.

Визначення термінів «грошові кошти» і «еквіваленти грошових коштів» українським П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» практично аналогічне визначенням цих понять, що наводяться у МСБО 7. Єдина суттєва відмінність полягає й тому, що П(С)БО 4 не обмежує критерії визнання короткострокових інвестицій грошовими еквівалентами трьохмісячним терміном погашення.

Визнання та оцінювання грошових коштів не створює облікових проблем. Грошові кошти відображаються в обліку за фактичною номінальною вартістю. Усі грошові кошти, що можуть бути використані для поточних операцій або задоволення поточних зобов'язань, а також еквіваленти грошових коштів, у балансі закордонних компаній показуються однією статтею.

У США грошові кошти, які внаслідок певних обмежень не можуть бути використані для поточних операцій, не вносяться до статті балансу «Грошові кошти», а показуються окремо. Наприклад, у балансі американських компаній такі кошти відображаються у статті «Інвестиції та фонди» або «Інші активи».

Обмеження на використання грошових коштів можуть бути спричинені рішенням управління компанії про використання певної суми коштів на якісь конкретні цілі, наприклад для купівлі промислового обладнання. У такому випадку, якщо сума грошових коштів є суттєвою, вони повинні бути класифіковані в балансі як «Інвестиції та фонди» або «Інші активи».

Іншим випадком, коли виникають обмеження на використання грошових коштів підприємства, є вимога банку постійно тримати на банківському рахунку певну незнижувану суму коштів, на яку не нараховуються відсотки або нараховуються низькі відсотки. Формування такого залишку грошових коштів може бути однією з умов видання підприємству бланкового кредиту чи надання інших видів банківських послуг. Такі кошти називаються компенсаційним залишком (compensating balances). Компенсаційний залишок становить певну частину від суми банківського зобов'язання та служить своєрідною гарантією наданого кредиту чи відкритої кредитної лінії.

Відображення компенсаційного залишку у балансі залежить від виду обмеження та класифікації пов'язаного з ним боргу. Так, згідно з американськими стандартами, якщо угода про компенсаційний залишок є неформальною, без будь-яких контрактних зобов'язань, що забороняють використання грошових коштів, компенсаційний залишок може відображатись як частина грошових коштів та їхніх еквівалентів. У випадку застереження обмеження і використання коштів у контракті між банком і підприємством, компенсаційний залишок відображається в балансі у складі статей «Інвестиції та фонди» або «Інші активи» залежно від класифікації пов'язаної з ним заборгованості. В обох випадках інформація про суму та вид компенсаційного залишку має бути розкрита у примітках до фінансової звітності підприємства.

Оцінка грошових коштів та відображеній їх в звітності відповідно до ЗПБО США, а також інших облікових систем, здійснюється за оголошеною або фактичною номінальною вартістю.

Основні проблеми, пов'язані з грошовими коштами, - це проблеми не облікові, а управлінські; організація контролю за збереженням та використанням грошових коштів.

Серед облікових проблем можна виділити проблему класифікації грошових коштів, процес перевірки виписок з банківського рахунку та облік дрібної каси підприємства.

Перевірка виписок з банківського рахунку в більшості країн затинай проводиться один раз на місяць. Така процедура необхідна тому, що залишок по рахунку "Грошові кошти" в бухгалтерських записах часто не співпадає із залишком в банківській виписці. Причини такої різниці полягають в наступному:

- деякі операції, що відображені у звітних записах компанії, не містяться в облікових записах банку, наприклад, видані чеки (чеки видані і відображені в облікових регістрах компанії, але не представлені до сплати в банк), депозити в дорозі (відправлені до банку, але не отримані вчасно, чи прийняті банком, але не відображені в записах банку при підготовці виписки з рахунку);

- деякі банківські операції ще не знайшли відображення в бухгалтерських записах компанії, наприклад, збір за обслуговування а банку, чеки, по яких не можуть бути отримані гроші (чеки інших підприємств чи фізичних осіб, що передані компанією до банку, та оплата по яких не отримана), зароблені відсотки, які банк нарахував на середній залишок рахунку компанії інші грошові банківські збори та надходження на рахунок.

Процес перевірки складається з двох етапів. Перший включає в себе коригування залишку грошових коштів згідно з банківською випискою. До нього додаються депозити в дорозі (одночасно проводиться перевірка коригувань минулого місяця) та вираховуються видані, але не пред'явлені до оплати чеки «одночасно проводиться перевірка виданих чеків, які були виплачені банком). Отримана сума є скоригованим залишком грошових коштів. Другий етап - це коригування залишку згідно з обліковими записами і відображення в обліку відповідних проводок. Із сальдо рахунку грошових коштів (згідно з обліковими записами) вираховуються всі дебетові меморандуми та додаються всі кредитові меморандуми з наступним відображенням на рахунках в Журналі операцій.

Цікава система ведення дрібної каси за ЗПБО США. В компанії, як правило, існують регулярні витрати, суш яких незначна, тому виписувати чеки досить незручно (купівля поштових марок, оплата таксі, дрібні збори тощо). З цією метою безпосередньо на підприємстві зберігається певна сума готівки, за яку відповідає матеріально відповідальна особа, тобто встановлюється фіксований розмір "фонду Дрібної каси", який періодично поповнюється (наприклад, один раз на тиждень). При видачі готівки виписується ваучер, на якому вказується дата, сума та призначення витрат. Залишок готівки та загальна вартість ваучерів повинні в сумі складати фіксовану величину фонду дрібної каси. Якщо при поповненні дрібної каси виявляються невеликі розбіжності, то вони відображаються на рахунку "Недостача/лишок грошових коштів". В кінці звітного періоду дебетове сальдо цього рахунку включається до складу загальних операційних витрат, кредитове - до інших доходів.

У Великобританії операції з дрібною касою обліковуються по-іншому. В момент видачі готівки з дрібної каси проводяться записи по дебету рахунків відповідних видатків і кредиту рахунку дрібної каси, а при поповненні дрібної каси (на суму здійснених видатків), відповідно, дебетується рахунок дрібної каси грошових коштів.

Аналогічна практика обліку каси дрібних витрат у Єгипті. В цьому випадку попередньо визначається сума дрібних витрат на певний період і виписується чек на всю суму. Касир витрачає кошти по квитанціях та рахунках і фіксує їх у журналі каси дрібних витрат.

Ринкова економіка обумовлена розвитком міжнародної торгівлі, експортно-імпортних операцій, збільшенням обсягів позик на міжнародному ринку капіталів. Наслідком всіх цих явищ є облік операцій в іноземній валюті, а також зміни її курсів внаслідок інфляційних процесів в економіці.

З міжнародних стандартів фінансової звітності, що регулюють облік операцій в іноземній валюті та перерахунок фінансової звітності зарубіжних компаній, основним є МСФЗ 21 «Вплив змін валютних курсів», переглянутий у 1993 р. Він визначає обмінннй курс, який слід використовувати дня ведення обліку операцій в іноземній валюті та перерахунку фінансової звітності зарубіжних компаній, порядок визначення та відображені в обліку курсових різниць, розкрити інформації в обліковій політиці та фінансовій звітності

Операції в іноземній валюті при первісному визнанні відображаються у валюті звітності, перераховуючи суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції.

На кожну дату балансу відповідно до МСФЗ 21:

а) монетарні статті в іноземній валюті слід відображати з використанням валютного курсу при закритті;

б) немонетарні етапі, які відображаються за Історичною собівартістю, визначеною в іноземній валюті, необхідно визначати за валютним курсом на дату здійснення операцій;

в) немонетарні статті, які відображаються за справедливою вартістю, визначеною в іноземній валюті, слід визнавати за валютним курсом, який існував на момент визначення цієї вартості.

Курсові різниці, що виникають по монетарних статтях при перерахунку за курсами, які відрізняються від курсів, за якими вони були первісно відображені протягом періоду або визначені у попередніх фінансових звітах. визнаються як доходи або витрати в тому періоді, в якому вони виникли. Курсові різниці по чистих інвестиціях підприємства в закордонну господарську одиницю, які е монетарними статтями, класифікуються у фінансових звітах як класний капітал до моменту їх вибуття, коли вони визнаються вже як дохід або витрати.

Курсові різниці можуть виникати внаслідок значної девальвації або знецінювання валюти, проти чого не існує практичних засобів хеджування, і це впливає на заборгованість, яку не можна погасити і яка виникає безпосередньо після придбання активів, на які був виписаний рахунок в іноземній валюті. Такі курсові різниці слід додавати до балансової вартості відповідного активу за умови, що скоригована балансова вартість не перевищує нижчу з оцінок - відновлювальну собівартість і суму очікуваного відшкодуванні від продажу або використання активу.

Вагомою обліковою проблемою, пов'язаною з грошовими коштами підприємств, є організація ефективної системи їх внутрішнього контролю. Важливим аспектом системи внутрішнього контролю за грошовими коштами є розмежування обов'язків: особа, яка несе фізичну відповідальність за активи, не повинна мати доступу до облікових записів.

Одним з інструментів контролю за грошовими коштами підприємства є виписка з банківського рахунку. Контроль проводиться періодично способом звіряння даних у банківській виписці з бухгалтерськими записами підприємства та врегулювання будь-яких розбіжностей. Така перевірка є необхідною, оскільки сальдо рахунка «Грошові кошти» підприємства часто не збігається із залишком коштів у банківській виписці. Причини такої різниці полягають у часовій різниці між операціями підприємства і банку або в помилках, допущених банком чи підприємством. Такі різниці потребують коригування.

Однією з особливостей закордонного обліку готівкових коштів є практика ведення американськими компаніями дрібної каси (petty cash). У компаній зазвичай існують регулярні витрати, такі, як: купівля поштових марок, офісного приладдя, витрати на таксі, обід із клієнтами тощо. Було б незручно і дорого щоразу виписувати чеки на такі незначні витрати. Тому безпосередньо на підприємстві встановлюється фонд дрібної каси, за яку відповідає певна особа. Цей фонд дрібної каси періодично поповнюється мірою понесених витрат (раз на тиждень чи місяць).

2. Особливості обліку нематеріальних активів у зарубіжних країнах

Жодне підприємство не обходиться без використання у виробничій діяльності різких об'єктів нематеріальних активів, наявність яких забезпечує розвиток господарюючого суб'єкта. На сучасному етапі становлення ринкових відносин методика і принцип обліку нематеріальних активів обговорюються і виступають об'єктом пильної уваги економістів не тільки в Україні, але і у всьому світі. Розробка методики і правил обліку нематеріальних активів ведеться як на рівні окремих країн, так і міжнародних організацій.

В загальному розумінні поняття "нематеріальні активи" в різних країнах не відрізняється. Критеріями віднесення до такого виду активів є відсутність матеріальної форми, довгостроковість використання та здатність приносити дохід.

Відмінності ж спостерігаються на рівні складу нематеріальних активів, їх відображеній в балансі, визначення терміну використання тощо. Наприклад, в обліку окремих країн, на відміну від українського обліку, до складу нематеріальних активів відносяться організаційні виграш (витрати на створення підприємства, організаційні, на рекламу, випуск акцій тощо).

У Франції до нематеріальних активів відносяться:

- витрать по заснуванню підприємства (організаційні витрати, витрати на рекламу, по випуску акцій та облігацій);

- витрати на дослідження та виготовлення нових виробів;

- вартість концесій, ліцензій, бреветів, "ноу-хау", моделей тощо;

- вартість юридичного права на оренду основних засобів;

- вартість торгового знаку фірми чи торгової марки (відображається при купівлі підприємства чи визначається як різниця між продажною ціною фірми та вартістю її балансових активів).

В США нематеріальні активи, як правило, поділяють на специфічно ідентифіковані нематеріальні активи (наприклад, патенти, авторські права, ліцензії тощо), для яких можуть бути визначені витрати на придбання та термін корисного використання, і нематеріальні активи типу гудвіл, які дають фірмі певні права та привілеї, але для яких практично неможливо однозначно визначити витрати на придбання та термін корисного використання.

В Німеччині Торговим кодексом особливо регулюється відображення в звітності концесій, ліцензій, патентів .тощо, а також гудвілу. Відображення в балансі нематеріальних активів є обов'язковим у випадку придбання їх у третіх осіб, але не у випадку створення їх власними силами.

Як і основні засоби, нематеріальні активи підлягають капіталізації, тобто відображенню його в активі балансу і списанню за рахунок резервів, Єдина проблема тут полягає в тому, що по окремих нематеріальних активах важко визначити ліміт строку їх служби. По таких активах в різних країнах строк експлуатації регулюється нормативними актами:

Рис. 1. Строк експлуатації нематеріальних активів в різних країнах

В Швейцарії капіталізовані нематеріальні активи оцінюють за найменшою з двох величин - собівартістю або чистою вартістю можливої реалізації. Вони повинні бути амортизовані протягом терміну корисної експлуатації, як правило, з використанням рівномірного методу. Облікову вартість нематеріальних активів необхідно періодично переглядати, якщо їх реальна вартість знижується. На практиці нематеріальні активи, створені на самому підприємстві, капіталізують рідко, а в більшості компаній (особливо на великих хімічних і фармацевтичних фірмах) витрати на розробки списуються в міру їх виникнення.

В більшості країн метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно на основі очікуваної форми споживання економічних вигод, втілених в даному активі. Якщо цю форму достовірно визначити неможливо, для нарахування амортизації використовується прямолінійний метод.

Відповідно до китайської практики обліку рахунок зносу нематеріальних активів взагалі не використовується і нарахована амортизація може прямо списуватися в дебет рахунку "Адміністративні витрати" з кредиту рахунку "Нематеріальні активи".

МСБО 38 «Нематеріальні активи» вимагає, щоби підприємство визнавало в обліку придбаний або створений нематеріальний актив тільки тоді, коли існує імовірність отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних із цим активом, та його вартість може бути достовірно визначено.

Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю. Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об'єкт повинні визнаватися витратами на момент їхнього понесення.

Згідно з МСБО 38, усі видатки на дослідження мають визнаватись як витрати на час їхнього понесення. При цьому під дослідженням розуміють сплановані дослідження, здійснювані вперше певним підприємством для отримання і розуміння нових наукових або технічних знань. Видатки на розроблення капіталізуються лише після того, коли встановлено технічну та комерційну придатність активу для його продажу або використання. Це означає, що підприємство повинно мати намір і можливість завершити створення нематеріального активу, щоб він був придатний для використання або продажу, та мати здатність продемонструвати, як актив генеруватиме майбутні економічні вигоди. Нагадаймо, що розроблення - це застосування даних наукових досліджень чи інших знань для планування і проектування виробництва нових або вдосконалених матеріалів, механізмів, товарів, технологій, систем (послуг) до початку їх серійного виробництва (надання) або використання (отримання).

Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розроблення внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, то підприємство розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені лише на етапі дослідження.

Наступні об'єкти визнаються як витрати на момент їх понесення:

- внутрішньогенерований гудвіл;

- витрати на створення підприємства;

- витрати на навчання, підготування чи перепідготування персоналу;

- витрати на рекламу;

- витрати на переміщення підприємства.

Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об'єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.

Згідно з МСБО 38, після первісного визнання подальший облік нематеріальних активів може здійснюватися за однією з двох моделей:

- за моделлю собівартості (cost model), згідно з якою нематеріальні активи відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності;

- за моделлю переоцінки (revaluation model), яка передбачає відображення в обліку нематеріальних активів за переоціненою вартістю (що базується на їхній справедливій вартості) за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності, якщо тільки справедлива вартість може бути визначена з посиланням на активний ринок.

У випадку використання моделі переоцінки, якщо балансова вартість нематеріального активу збільшилася в результаті переоцінки, то збільшення має відображатися в кредиті рахунку капіталу під назвою «Дооцінка». Проте збільшення від переоцінки має визнаватись як дохід, якщо воно сторнує зниження від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане як витрати. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість нематеріального активу зменшилася, то зменшення має визнаватись як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будь-якої дооцінки, що з ним пов'язане, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.

Подальші видатки на нематеріальний актив після його придбання чи завершення створення слід визнавати як витрати на час їхнього понесення, якщо: а) не є ймовірним, що ці видатки спричинять генерування активом майбутніх економічних вигід, які перевищують його первісно оцінений рівень ефективності; б) ці видатки не можна достовірно оцінити та віднести до активу. У США основні питання, пов'язані з визнанням та оцінкою нематеріальних активів в обліку, регламентуються SFAS 2 «Облік витрат на дослідження та розроби» і SFAS 142 «Гудвіл та інші нематеріальні активи», який був виданий 2001 р. та заступив документ «Думки Ради з облікових принципів № 17 «Нематеріальні активи» (АРВ Opinion No 17 «Intangible Assets»). Основні відмінності американських стандартів порівняно з міжнародними полягають у тому, що:

- видатки на розроблення, згідно з SFAS 2, у більшості випадків відносяться на витрати звітного періоду (за винятком певних витрат на створення веб-сайтів і програмного забезпечення для внутрішнього використання);

- подальші видатки на придбані розробки відносяться SFAS 2 на витрати;

- переоцінка нематеріальних активів у більшості випадків забороняється.

Однією з особливостей нематеріальних активів є те, що вони не мають фізичного строку їх використання, який визначав би верхню межу терміну їх корисної експлуатації. Водночас більшість нематеріальних активів мають правове або контрактне обмеження щодо строку їх використання. Наприклад, у США строк корисного використання патентів має правове обмеження - 17 років, а строк корисного використання франшизи визначається в договорі про франшизу. Згідно з українським П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», строк корисного використання нематеріальних активів має бути не більше 20 років.

У МСБО 38 нематеріальні активи класифікуються на дві категорії:

- нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання, тобто за якими неможливо передбачити період, упродовж якого ці активи, як очікується, будуть приносити економічні вигоди;

- нематеріальні активи з визначеним строком корисного використання, тобто з обмеженим періодом принесення економічних вигод підприємству.

Згідно з МСБО 38, нарахування амортизації здійснюється лише для нематеріальних активів, які мають визначений термін корисного використання. Амортизаційні відрахування за кожний період мають визнаватись як витрати у звіті про фінансові результати, якщо тільки інший МСФЗ не вимагає внесення їх до собівартості іншого активу. Метод амортизації має відображати форму, за якою економічні вигоди від активу споживаються підприємством. Якщо цю форму не можна достовірно визначити, то використовується прямолінійний метод.

Ліквідаційна вартість нематеріального активу прирівнюється до нуля, крім випадків, коли існує невідмовне зобов'язання іншої особи придбати актив наприкінці строку його корисного використання або коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання нематеріального активу.

Нематеріальні активи з невизначеним терміном корисного використання не підлягають амортизації. Водночас період корисного використання нематеріального активу, якого не амортизують, повинен переглядатись у кожному звітному періоді з метою визначення, чи зберігаютьсь події та обставини, що зумовили висновок щодо невизначеного періоду корисного використання такого активу. Якщо ні, тоді зміни в оцінці строку корисного використання з невизначеного на визначений повинні обліковуватись як зміни в облікових оцінках.

Із міжнародної практики обліку нематеріальних активів у нас найменше розповсюджений термін "ціна фірми" або "гудвіл", який в основному означає добру репутацію фірми. З точки зору бухгалтерського обліку, гудвіл - це різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю, яка утворилася у зв'язку з Можливістю отримання вищого рівня прибутку за рахунок використання більш ефективної системи управління, домінуючої позиції на товарному ринку, застосування нових технологій тощо.

З викладеного вище можна дійти висновку, що між вартістю підприємства та чистою вартістю його майна завжди існує різниця, яка і е гудвілом. Вона може бути позитивною або негативною.

В міжнародній практиці бухгалтерського обліку питання відображення гудвілу є достатньо важким. Методологія, яка рекомендується для оцінки та організації обліку цього специфічного виду нематеріальних активів, відображена в МСФЗ 22 «Об'єднання компаній» та МСФЗ 38 "Нематеріальні активи".

Так, МСФЗ 38 визначає, що гудвіл, надійно працюючої компанії з налагодженими партнерськими зв'язками, збутом продукції не є ідентифікованим ресурсом, який може бути відображений в бухгалтерському балансі. Разом з тни в стандарті визнається факт появи ділової репутації при об'єднанні компаній, тобто при купівлі фірм та здійсненні платежів, які перевищують їх балансову вартість і навіть ринкову вартість в очікуванні майбутніх економічних вигід.

Згідно з п. 10 МСФЗ 38 гудвіл, що виникає при об'єднанні компаній (зокрема при придбанні), відображає платіж, здійснений покупцем в очікуванні майбутніх економічних вигід. Майбутні економічні вигоди можуть бути результатом поєднання придбаних активів, якщо їх можна ідентифікувати, або результатом активів, які самі не відповідають критеріям визнання у фінансових звітах, але за які покупець готовий здійснити платіж при придбанні.

Відповідно до п. 43 МСФЗ 22 "Об'єднання компаній", яке містить досить детальні пояснення щодо гудвілу, що, на жаль, не характерно для нашого П(С)БО 19. гудвіл відображається за собівартістю за вирахуванням будь-якої накопиченої амортизації та будь-яких накопичених збитків без зменшення корисності. За кордоном склалися три підходи до визначення вартості гудвілу:

1) оцінка репутації фірми;

2) поточна дисконтована оцінка (різниця ніж очікуваним майбутнім прибутком і нормативним (галузевим) прибутком від усіх активів фірми, крім гудвілу);

3) залишкова вартість, тобто, перевищення вартості підприємства в цілому (як діючого бізнесу} вад сукупністю оцінок його чистих активів.

Згідно з МСФЗ 22 негативний гудвіл відображається в обліку наступним чином:

а) тією мірою, якою він пов'язаний з очікуванням майбутніх збитків та витрат, які зазначаються у плані придбання покупця і можуть бути достовірно оцінені, однак не відображають зобов'язання, що мають бути Ідентифіковані на дату придбання; цю частину негативного гудвілу слід визнавати як прибуток, або

б) якщо майбутні ідентифіковані збитки та витрати не визначаються в очікуваному періоді, негативний гудвіл слід визнавати як прибуток наступним чином:

- суму негативного гудвілу, яка не перевищує справедливої вартості немонетарних ідентифікованих активів, слід визнавати як прибуток на систематичній основі протягом решти середньозваженого строку корисної експлуатації придбаних ідентифікованих активів, що підлягають амортизації;

- суму негативного гудвілу, яка перевищує справедливу вартість придбаних і немонетарних активів, слід визнавати одразу як прибуток.

Відповідно до ЗПБО США проблему негативного гудвілу може бути вирішено шляхом розподілу сукупної чистої вартості фірми за ідентифікованими активами так, щоб їх оцінка були знижена (доведена до ринкової), і тоді негативний гудвіл буде відхилено. Такий підхід викладений в стандартах фінансового обліку США, сутність якого полягає в тому, що якщо оцінка придбаної фірми нижча суми ринкових цін її активів чи оцінка активів цієї фірми нижча кредиторської заборгованості, то від'ємну різницю слід віднести на зниження вартості необоротних активів до нуля, а різницю слід показати як негативний гудвіл.

Комітет з бухгалтерських стандартів Великобританії бухгалтерського обліку, вважає, що негативний гудвіл - це просто дзеркальне відображення позитивного гудвілу і нематеріальним активом, названим "несприятливе розміщення". Ідентифіковані активи не повинні уцінюватися з метою елімінування негативного гудвілу, оскільки їх оцінкою виступає ринкова ціна. Відповідно до МСФЗ 22 гудвіл підприємства підлягає амортизації протягом строку його корисного використання. При цьому вибір методу нарахування амортизації визначається самим підприємством з врахуванням передбачуваного надходження майбутніх економічних вигод чи з обліком рівномірного (прямолінійного) відшкодування вартості цього активу.

Найголовнішими факторами, що визначають строк корисної дії гудвілу, є передбачувані строки існування придбаної компанії, галузі діяльності, аналогічні строки в однотипових компаніях, інформація про кон'юнктуру попиту і пропозиції на продукцію компанії, конкурснтноздатність тощо. Очевидно, що визначення таких строків досить складне, але в рекомендаціях МСФЗ 22 строк корисного використання гудвілу не може перевищувати 20 років з моменту прийняття на облік.

В Німеччині гудвіл, що виникає при консолідації, може або списуватись одразу за рахунок капітальних резервів (що в Україні не допускається), або амортизуватися протягом ряду років, коли він, як передбачається, буде приносити прибуток (допустимі строки - до 40 років, але частіше за все - 15, тому що такий строк встановлений в податковому законодавстві для амортизації гудвілу окремих компаній. Негативний гудвіл трактується як кредиторська заборгованість, списання якої можливе лише за певних обставин, наприклад, при отриманні прибутку від перепродажу підприємства або при настанні події, яку очікували раніше, з врахуванням якої призначалася ціна купівлі.

В Швейцарії допускаються обидва варіанти обліку гудвілу: капіталізація, або, що зустрічається частіше, зменшення одного з резервів. Як і в інших європейських країнах, більшість компаній тривалий час надавали перевагу другому варіанту, щоб уникнути зменшення доходів в наступні роки через амортизацію гудвілу. Але в останні роки компанії, акції яких котируються на біржі, під впливом міжнародних стандартів почали капіталізувати гудвіл. Якщо гудвіл відображається в складі активів, він амортизується протягом терміну корисного використання - від 5 до 40 років.

Аналіз звітності британських компаній показує, що в бухгалтерській практиці негайне списання гудвілу домінує в порівнянні з процедурою нарахування амортизації. Це, як правило, пояснюється тим, що негайне списання за рахунок резервів не впливає на звіт про прибутки та збитки (за британськими обліковими правилами), тобто не мас впливу на значення прибутку до оподаткування. В американській практиці прийнято капіталізувати придбаний гудвіл з наступною амортизацією.

В обліковій політиці підприємства повинні відображатися прийняті ким період та метод нарахування амортизації за даним видом нематеріальних активів, які необхідно коригувати у випадку їх зміни. В практиці окремих зарубіжних країн використовується спосіб списання гудвілу відразу після Придбання компанії, що позбавляє цю компанію необхідності нарахування залишкової вартості даної статті балансу та збитків від її знецінення.

Окрім складностей, які виникають при оцінці первісної вартості гудвілу, також існують проблеми обліку цього виду нематеріальних активів.

У США, із введенням в дію SFAS 142 «Гудвіл та інші нематеріальні активи», радикально змінилися підходи до амортизації нематеріальних активів. Так, згідно з АРВ Opinion 17 «Нематеріальні активи», усі нематеріальні активи підлягали амортизації упродовж терміну їх корисного використання, який мав бути не більшим 40 років. SFAS 142 скасував ці вимоги, і тепер амортизації підлягають тільки нематеріальні активи з визначеним терміном корисного використання. При ньому прямолінійний метод нарахування амортизації нематеріальних активів є рекомендованим, якщо тільки компанія не доведе, що інші методи є доцільнішими.

Нематеріальні активи з невизначеним терміном корисного використання не підлягають амортизації, але повинні принаймні раз на рік тестуватися на зменшення корисності методом порівняння їхньої справедливої вартості з балансовою вартістю.

Задача

Початкова вартість устаткування 42000 дол. Нормальний термін експлуатації - 5 років.

Зробити розрахунок прискореної амортизації устаткування за 5 років (методом подвійної норми амортизації - США)

Прискорені методи (accelerated methods) доцільно застосовувати у випадках, коли економічні вигоди від необоротних активів у перші роки їх експлуатації є більшими, ніж в останні роки. Це дозволяє краще зіставити амортизаційні витрати з отриманими доходами (принцип відповідності доходів і витрат). Окрім цього, прискорені методи амортизації є доцільними тоді, коли економічні вигоди від необоротних активів є приблизно однаковими упродовж терміну експлуатації, але витрати, що здійснюються для підтримання їх у робочому стані, зростають в останні роки. У такому разі в перші роки експлуатації необоротних активів будуть мати місце більші амортизаційні витрати та невеликі витрати на ремонт, а в останні роки - менші амортизаційні витрати та більші витрати на підтримання об'єктів основних засобів у робочому стані. До найбільш розповсюджених у закордонній практиці прискорених методів відносять метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості ((doub-le-declming-balance (DDB) method) передбачає розрахунок річної суми амортизації як добутку залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Нарахування амортизації методом прискореного зменшення залишкової вартості:

Річна норма амортизації = 2 х (100%/5 років) = 40%.

Розрахунок річної суми амортизації наведено у таблиці

Таблиця 3.1

Розрахунок річної суми амортизації методом прискореного зменшення залишкової вартості

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

облік контроль грошовий кошти

1. Бутинець Ф. Ф., Горецька Л. Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Навчальний посібник. - Житомир: ПП«Рута», 2003. - 544 с.

2. Голов С. Ф., Костюченко В. М. Бухгалтерський облік та фінансова звітність за міжнародними стандартами: Практ. посібник. - К.: Лібра, 2004.

3. Губачова О. М. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник. -К.: НІМЦ «Укркоопосвіта», 1998. - 226 с.

4. Коршунов В. И. Организация бухгалтерського учета в зарубежных странах: Монография. - X.: Основа, 1999. - 226 с.

5. Кочерга В., Пилипенко К. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навч. пос. - К.: УНЛ, 2005. - 216 с.

6. Литвин Н. Б. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2007. - 208 с.

7. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку: Пер. з англ. / За ред. Голова С. Ф. - К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. - 1272 с.

8. Михалкевич А. Бухгалтерский учет на предприятиях зарубежных стран. -- Минск: ООО "Мисанта", 1998. -- 109 с.

9. Панков Д.А. Бухгалтерский учет и анализ в зарубежных странах. -- Минск: ИП "Экоперспектива", 1998. -- 238 с.

Размещено на Allbest.ru