Облік собівартості

Розглянуті методи являють собою облік і калькулювання повної собівартості продукції (робіт, послуг), тобто усі витрати відносять до собівартості продукції і обліковують в системі рахунків виробничого обліку.

Принципово інше значення має система директ-костинг, що являє собою метод усіченої (неповної) собівартості. Сутність цієї системи полягає в тому, що прямі витрати узагальнюють за видами готових виробів, непрямі ж витрати збирають на окремих рахунках і списують на загальні фінансові результати того звітного періоду, у якому вони виникли. Такий розподіл витрат є необхідним для забезпечення можливості управління прибутком. Систему директ-костинг покладено в основу методики обліку витрат, прийняту в Національних стандартах бухгалтерського обліку. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються незавершене виробництво і залишки готової продукції.

У системі директ-костинг формується новий показник результату діяльності - маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними витратами. Якщо від суми маржі відняти постійні витрати, дістанемо кінцевий фінансовий результат - прибуток чи збиток. Коли маржа за змінними витратами тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається «мертва точка», або точка критичного обсягу виробництва, коли фінансовий результат дорівнює нулю.

Для розгіюділу непрямих витрат у світовій практиці існує безліч різних методів. Це свідчить про те, що вибір одного з методів є суб'єктивним рішенням. Неправильно обраний метод спричиняє перекручування даних про собівартість продукції і, як наслідок, неможливість адекватно оцінити динаміку прибутку - найважливіший результат діяльності будь-якого підприємства.

На практиці можуть застосовуватися комбіновані методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, які дозволяють максимально використовувати переваги окремих методів прийняття управлінських рішень.

Висновки

На основі вивчених літературних джерел у відповідності до мети курсової роботи можна зробити деякі висновки-узагальнення.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на: дослідження ринку та виявлення потреби в продукції; підготовку й освоєння нової продукції; виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу; обслуговування виробничого процесу та управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.); розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати (ЗВВ), які для підприємства є накладними витратами. Загальновиробничі витрати належать до непрямих витрат. Непрямі витрати - такі, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, у зв'язку з чим піддягають розподілу. У випадку, коли прямі витрати не можна віднести до певного виду продукції, вони розподіляються з застосуванням бази розподілу, установленої на підприємстві (базою розподілу може бути загальна сума прямих витрат, обсяг виробництва, ін.). Усі прямі витрати на виробництво продукції обліковуються на рахунку 23 «Виробництво». У свою чергу загальновиробничі витрати підлягають розподілу, оскільки вони не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції. Розподіл загальновиробничих витрат має деякі особливості. Основна частина ЗВВ після їх розподілу включається до собівартості конкретного виду продукції, а нерозподілена частина збільшує собівартість реалізованої продукції в тому періоді, у якому такі витрати виникли (тобто списується на витрати в періоді їх виникнення).

Методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції називається сукупність прийомів організації документування і відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. Залежно від характеру виробництва, технології та організації його для обліку витрат і калькулювання застосовуються різні прийоми у різному їх сполученні. Під прийомом розуміють вибір об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць; поточний контроль за дотриманням норм витрат і виявлення відхилень; порядок розподілу непрямих витрат; способи оцінки незавершеного виробництва; періодичність калькулювання та ін.

Для визначення собівартості продукції або послуг виробництва відповідні витрати групуються на рахунку 23 «Виробництво». Для обліку витрат, які були зроблені у звітному місяці, але не підлягають включенню до собівартості продукції поточного періоду, застосовується рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». На цьому рахунку обліковуються витрати до настання відповідних періодів, коли вони мають бути включені до собівартості. До складу цих витрат входять: оплата за телефон, орендна та інша плата, сплачена авансом та ін. В той самий час для більш рівномірного складання собівартості продукції протягом року на підприємствах створюються резерви для майбутніх витрат і платежів (рахунок 471 «Забезпечення виплат відпусток», 472 «Додаткове пенсійне забезпечення», 473 «Забезпечення гарантійних зобов'язань»).

Список літератури

1. Закон України від 16.07.99 р. №996-ХР/ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

2. Указ Президента України «Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку й статистики» №303 від 23.05.92 р.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Затверджено наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.02.2000 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 рг. за №288/4509).

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи». Затверджено наказом Міністерства фінансів України №242 від 18.10.99 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за №750/4043).

5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій №291 від 30.11.99 р.

6. Інструкція із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій №291 від 30.11.99 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України №893/4186 від 21.12.99 р.).

7. Бутинець Ф.Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. - Житомир: ПП «Рута», 2002.

8. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку / Під ред. М.В. Кужельного. - К.: А.С.К., 2001.

9. Грабова Н.М., Добровський В.М. Бухгалтерський облік на виробничих і торговельних підприємствах. - К.: А.С.К., 2002.

10. Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках. - К.: А.С.К., 2002.

11. Економіка підприємства / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2002.

12. Економіка підприємства / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001.

13. Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні. - К.: А.С.К., 2002.

14. Литвиненко Т.М. Проблеми визначення собівартості окремих промислових // Бухгалтерія. - №52/1-2 (519). - 23 грудня 2002 року. - С. 133.

15. Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами. - Харків: Торсінг, 2002.

16. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. - К.: АСК, 2002.

17. Ткаченко Н.М. Теоретико-методологічні проблеми формування бухгалтерського обліку. - К.: А.С.К., 2001.

Размещено на Allbest.ru