Облік в установах культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у галузі соціально-культурної сфери

2. Сутність і характерні риси менеджменту в соціально-культурній сфери

1. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у галузі соціально-культурної сфери

Управління соціально-культурним будівництвом тісно пов'язане з управлінням економікою, адміністративно-політичною та міжгалузевою сферами. Взаємозв'язок галузей настільки тісний, що кожна окрема не може розвиватися планомірно, хоча специфіка галузей очевидна і її не можна ігнорувати. Специфічність зазначеної сфери полягає в тому, що в ній розглядаються конкретні питання забезпечення та захисту гарантованих Конституцією України (далі - Конституції) прав і свобод громадян у культурній, соціальній та пов'язаних з ними сферах. Це сфера громадського (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов'язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культурним розвитком, охороною їх здоров'я, соціальним забезпеченням та задоволенням інших соціально-культурних потреб людини.

Культурні права громадян - група конституційних прав і свобод людини, спрямованих на забезпечення культурних і духовних потреб особи. В Україні до цих прав належать право на освіту (ст. 53 Конституції) та свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції), крім того, держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, дбає про розвиток фізичної культури і спорту (ст. 49 Конституції), громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Конституції), кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст.45 Конституції), сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51 Конституції).

У статті 1 Конституції визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, тобто організацією суспільства, в якій втілюється принцип верховенства права та панування соціальної справедливості, держава через систему норм права виступає нормативним, формальним регулятором суспільних відносин. Здійснюючи таку діяльність, держава через систему своїх органів сприяє життєдіяльності як суспільства в цілому, так і кожної особи зокрема шляхом забезпечення основних прав і свобод людини, її соціальної захищеності. Термін “соціальна” підкреслює, що держава бере на себе піклування про матеріальний добробут громадян, забезпечує соціальну захищеність суспільних та індивідуальних інтересів.

Соціально-культурна діяльність української держави - складна й багатогранна сфера суспільного життя, яка включає в себе функціональне об'єднання установ та організацій, що здійснюють громадсько-політичну і культурно-виховну роботу. Тому цілком справедливо до основних функцій державного управління соціально-культурною сферою віднести: створення сприятливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров'я та працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного господарства; зміцнення сім'ї та турботу про підростаюче покоління; збереження та примноження культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для зайняття наукою, туризмом, спортом.

Для вирішення зазначених завдань держава будує відповідні державні органи, які виконують владні функції на засадах централізованого управління та єдиноначальності. Від управління іншими сферами зазначена сфера відрізняється тим, що в ній перевага віддається регулюванню відносин, владно-розпорядчі методи застосовуються скоріше як виняток.

Тобто регулювання соціально-культурної діяльності держави являє собою цілеспрямований вплив компетентних державних органів, що має на меті збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільних відносин у культурній сфері, збереження культурної спадщини та духовних цінностей українського народу та всього людства, соціальний захист населення.

Управління у сфері соціально-культурної діяльності здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів та проведення відповідних організаційних заходів, спрямованих на їх виконання. Законодавство в цій сфері забезпечує естетичне і моральне виховання людини, охорону здоров'я, навчання, культурне та духовне виховання, соціальний захист людини.

Із здобуттям незалежності Україна як суверенна держава створила власну систему органів влади, в якій органи виконавчої влади в соціально-культурній сфері посідають чільне місце. Система цих органів не є сталою, про що свідчать численні зміни.

На сьогоднішній день до системи органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері входять:

- Міністерство культури та туризму України:

- Міністерство освіти і науки України;

- Міністерство охорони здоров'я України;

- Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту України;

- Міністерство праці та соціальної політики України;

На місцевому (регіональному) рівні державне управління соціально-культурною сферою здійснюють обласні державні адміністрації, до структури яких переважно входять територіальні підрозділи вищезазначених центральних органів виконавчої влади, повноваженнями яких у галузі соціально-культурного розвитку територій є:

- розробка проектів соціального розвитку;

- складання необхідних для управління соціально-культурним розвитком відповідної території балансів трудових, матеріально-фінансових ресурсів;

- розгляд і прийняття рішень за пропозиціями органів місцевого самоврядування щодо проектів плану в зазначеній сфері.

Тобто, крім підрозділів апарату обласних державних адміністрацій, до їх структури входять управління, відділи та інші структурні підрозділи за зазначеними напрямками діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, такі як:

- головні управління (управління) праці та соціального захисту населення;

- управління охорони здоров'я;

- управління у справах сім'ї, молоді;

- управління фізичного виховання та спорту;

- управління культури;

- управління освіти і науки.

Зміст і характер методів управлінської діяльності у сфері соціально-культурного будівництва мають свої особливості. Місцеві органи влади переважно застосовують методи переконання, загально-організаційного, рекомендаційного та стимулюючого характеру, творчого спонукання, матеріального та морального заохочення тощо.

Основу державної політики у сфері соціально-культурного будівництва формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад, визначення мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів та обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм у соціально-культурній сфері.

Для вирішення питань формування державної політики в зазначеній сфері при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців із зазначеної сфери та представників громадськості.

Президент України виступає гарантом соціально-культурних прав громадян, через систему органів виконавчої влади забезпечує виконання соціально-культурного законодавства та політики в зазначеній сфері, здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. У своїй щорічній доповіді Верховній Раді України Президент передбачає звіт про стан реалізації державної політики у сфері соціально-культурного розвитку.

Для забезпечення здійснення Президентом України його повноважень як допоміжний орган Указом Президента України від 14 жовтня 2005 р. створений Секретаріат Президента України, який очолює глава, що має двох заступників, у тому числі одного Першого, Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Конституційному Суді України, Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Прес-секретар Президента України За цим Указом Перший заступник Глави Секретаріату очолює блок служб, до яких входять: Головна служба регіональної та кадрової політики, Головна служба соціально-економічної політики, Головна служба гуманітарної політики.

Основним завданням Секретаріату є забезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійснення Президентом України його повноважень, визначених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) через підвідомчі йому органи виконавчої влади:

- забезпечує реалізацію політики держави у відповідних галузях цієї сфери;

- створює умови для функціонування достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ з урахуванням регіональних особливостей;

- сприяє відповідній підготовці кадрів для галузей цієї сфери;

- організовує розробку та реалізацію національних (загальнодержавних) та регіональних програм соціально-культурного розвитку;

- забезпечує підготовку кадрів.

Безпосереднє ж державне управління в зазначеній сфері здійснюють уповноважені центральні органи виконавчої влади (міністерства, відомства) та їх територіальні структурні підрозділи.

Міністерства (освіти і науки, культури і туризму, охорони здоров'я, соціального захисту населення) є спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у визначеній сфері, діяльність яких спрямовується і координується КМУ. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у соціально-культурній сфері.

Вищезазначені міністерства у процесі виконання покладених на них завдань взаємодіють з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними органами інших держав, а також об'єднаннями громадян, релігійними об'єднаннями, благодійними організаціями та окремими громадянами.

Міністерства очолюють міністри, яких призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра Верховна Рада України. Міністр:

1) керує Міністерством і несе персональну відповідальність перед Верховною Радою, Президентом України і КМУ за розроблення і реалізацію державної політики у визначених сферах;

2) спрямовує і координує як член КМУ здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання;

3) визначає в межах наданих йому повноважень політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства; 3) подає в установленому порядку на розгляд КМУ проекти законів України, актів Президента України, з питань, що належать до його повноважень;

4) подає Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо кандидатур на посади перших заступників та заступників міністра;

5) затверджує програми і плани роботи свого міністерства та звіт про їх виконання;

6) підписує нормативно-правові акти міністерства;

7) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство;

8) погоджує проекти законів України, актів Президента України та КМУ з питань, що належать до компетенції міністерства;

9) вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо утворення, реорганізації, ліквідації у складі Міністерства урядових органів державного управління та подання про призначення на посади та звільнення з посад їх керівників;

10) за поданням керівників урядових органів державного управління, утворених у складі Міністерства, затверджує граничну чисельність їх працівників, погоджує структуру, штатний розпис та кошторис видатків цих органів;

11) порушує в установленому порядку питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності перших заступників;

12) вносить у встановленому порядку подання щодо відзначення державними нагородами працівників міністерства;

13) приймає рішення щодо утворення, реорганізації, ліквідації територіальних органів міністерства, затверджує їх положення (статути), призначає на посади та звільняє з посад у встановленому законодавством порядку їх керівників;

14) призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату міністерства;

15) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Через міністра спрямовується і координується КМУ діяльність інших органів виконавчої влади керівники, яких не входять до складу КМУ.

Міністр має першого заступника, і заступників, які належать до числа керівників міністерства. Першого заступника та заступників міністра призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України і припиняє їх повноваження на цих посадах Президент України. Міністр розподіляє обов'язки між своїми першим заступником та заступниками. Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерства, його поточної роботи, а також забезпечення діяльності міністра організовується першим заступником міністра.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), першого заступника та заступників міністра за посадою, а також керівників структурних підрозділів міністерства. Уразі потреби до складу колегії міністерства можуть входити в установленому порядку інші особи. Члени колегії затверджуються та увільняються від обов'язків КМУ за поданням міністра. Рішення колегії проводяться в життя його наказами.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку сфери, обговорення найважливіших програм та інших питань у міністерстві можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що управління в соціально-культурній сфері - це різновид державного управління, сукупність функцій, що здійснюються органами державної влади з метою здійснення управління освітою, наукою, культурою, туризмом, охороною здоров'я та соціального захисту населення України, фізкультурою та спортом, спрямованих на забезпечення соціально-культурних прав і свобод громадян, . Це складна та динамічна сфера державного управління, без якої неможливе існування цивілізованої європейської держави.

Роль держави в соціально-культурному розвитку країни досить вагома. Держава здійснює загальне керівництво питаннями соціально-культурного будівництва (створює належну матеріально-технічну базу, нормативну основу, організує підготовку кадрів, піклується про соціальний захист населення).

культура облік соціальний звітність

2. Сутність і характерні риси менеджменту в соціально-культурній сфері

Сутність менеджменту

Під менеджментом розуміється система управлінської діяльності, які забезпечують успішне функціонування найрізноманітніших соціальних інститутів - організацій, покликаних здійснювати деяку социально-значиму діяльність.

Социально-культурна сфера - складне, неоднозначне поняття. Одні автори визначають соціально-культурну сферу як сукупність підприємств, що випускають продукт, пов'язані з життєдіяльністю покупців, безліч у разі до соціально-культурної сфері ставляться досить багато галузей економіки, такі як автомобілебудування, виробництво побутової техніки й ін. Інші вкладають у поняття соціально-культурної сфери сукупність підприємств, виконують соціально-культурні функції, що мають значення для культурного рівня всього суспільства, у разі в соціально-культурну сферу потрапляє досить вузький перелік підприємств - театри, бібліотеки, клуби, музеї.

Під соціально-культурної сферою ми розуміти сукупність галузей, підприємства яких виробляють товари та, необхідних задоволення соціально-культурних потреб людини.

Діятельність в соціально-культурної сфері здійснюється організаціями, установами, підприємствами різної відомчої приналежності (державними, муніципальними, приватними, громадськими організаціями) і форми власності, а також приватними особами. Далі, фірма - будь-яке установа соціально-культурної сфери.

Менеджмент в соціально-культурної сфері може нас особливий інтерес.

По-перше, оскільки у його технологічному змісті розкривається все багатство менеджменту взагалі - як говорилося, у сфері культури діють самі різні фірми.

По-друге, перспективи такого розгляду важливі для з'ясування можливостей співробітництва зі сферою культури інших галузей ділову активність. Головна особливість менеджменту в соціально-культурної сфері у тому, що у цій сфері заробляються більшою мірою з урахуванням простий комерції, але в засадах залучення коштів зацікавлених донорів: спонсорства, патронажу, благодійництва.

По-третє, ще більш зрозуміло іншу обставину - наростання вимог до менеджментної компетентності фахівців і працівників соціально-культурної сфери. Перехід від суто адміністративно-розподільної технології управління сферою до дедалі ширшому використанню економічних методів, від суто дотаційного бюджетного фінансування структур до фінансування програм, до конкуренції за бюджетні гроші засоби, необхідності широкого залучення позабюджетних коштів, ідеологічний та політичний плюралізм, господарська самостійність - усе це радикально змінює вимоги до професіоналізму менеджера в соціально-культурної сфері. Якщо він бачив себе переважно працівником «ідеологічного фронту», педагогом-воспитателем, нині повинен бути практично орієнтований в технології маркетингу у комерційній і некомерційної діяльності, бути економічно та юридично грамотним фахівцем, одне слово - бути повноцінно компетентним у питаннях менеджменту, без усяких знижок на на горезвісну «специфіку» сфери.

Більш того, ця специфіка полягає зовсім на «усеченности» менеджменту, а навпаки - у його розширювальному застосуванні. Соціально-культурна сфера включає у собі діяльність як суто некомерційну (нонпрофітну), і комерційну (платні), як місцевого, і (зокрема - стосовно при цьому виду діяльності) міжнародного масштабу.

Бізнес і "культуру в суспільстві «скуті однієї ланцюгом» - припускають і доповнюють одне одного, немислимі друг без друга. Ця «приреченість» на співробітництво глибокий політологічний сенс, надзвичайно значущий розвитку та перетворення суспільства. Річ у тім, що це співробітництво, власне справи, є засобом реалізації громадянського суспільства - недекларування його, а нарощування її реальної тканини, його механізмів, процедур і «м'язів». Тільки суспільство, у якому склалася і визріли розвинені форми співробітництва ділового світу і медичну сфери культури, здатна до саморозвитку і саморегуляції соціально-економічних і соціально-культурних процесів - наскільки можна незалежно потім від держави.

Характерні риси менеджменту

Звичайно специфіку менеджменту у сфері культури пов'язують із особливостями «духовного виробництва». «Продукти» такий діяльності носять й не так речовинний характер, скільки пов'язані з феноменами свідомості (сприйняття, розуміння, мислення, переживання тощо.), не піддаються безпосередньому прямому рахунку, складуванню. Їх виробництво найчастіше збігається з їхніми споживанням (перегляд спектаклю, кінофільму, прослуховування концерту, читання тогочасні книги й т.д. Книжка, що її читають, картина, що її дивляться тощо., є художніми цінностями). Понад те, на відміну продуктів матеріального виробництва, знищуваних у процесі споживання (чоботи зношуються, яблука з'їдаються), культурні цінності у процесі споживання нарощують свою цінність (що більше людей прочитало книжку, бачила картину, чули концерт тощо., - тим вища їхня соціальна значимість).

Однак, під послугами у сфері культури тепер можна й потрібно усвідомити як послуги безпосередньо відвідувачам, а й донорам, готовим виділяти кошти й підтримувати цієї діяльності. Сфера культури - сфера переважно некомерційної діяльності. Головна особливість менеджменту у сфері культури у тому, що у цій сфері з'являються більшою мірою на основі комерції, але в засадах залучення коштів, залучення інтересів самих різних зусиль і інстанцій: органів влади, які знають бюджетними коштами, спонсорів, благодійних громадських організацій і інших доходів. Навіть у шоу-бізнесі, здавалося б гранично комерціалізованому секторі сфери культури, доходи від продажу квитків становлять зазвичай близько 15% бюджету гастролі. Решта - кошти спонсорів. Та й саме гастроль найчастіше є лише частиною рекламної компанії нового диска чи альбому.

Не комерційна діяльність значить «неприваблива» бізнесу. В усьому світі некомерційний (нонпрофітний) сектор - одне з найбільш інтенсивно та розвитку секторів економіки. Справді, може бути привабливіше діяльності, коли всі ваші доходи роблять покриття ваших витрат і прибуток не утворюється у принципі! Некомерційна сфера має низку законодавчо закріплених пільг і гарантій, котрі приваблюють туди капітал. З огляду на своєї публічності, соціальної значимості вона має явно вираженим рекламним потенціалом, можливостями формування та просування привабливий імідж, репутації, соціального статусу т.д.

Більш того, некомерційна діяльність має як загальний характер, вони можуть містити комерційну як свій частина. Наприклад, музей може займатися підприємницької діяльності, відкривати виробництво сувенірів, друкарню, ремонтні майстерні і т.п.

Ці обставини накладають свої особливості на маркетинг некомерційної діяльності: вона виявляється багатовимірним, на відміну традиційного маркетингу у комерційних банках сферах. Наприклад, в некомерційної сфері частенько суб'єкт платоспроможного попиту (той, хто платить) не збігаються з безпосереднім споживачем (клієнтом). Так, типові споживачі послуг у соціально-культурної сфері - це наші діти, підлітки, ветерани. Фундаментальна обізнаність із ними очевидністю, необхідна, та хто має оплачувати надані їм послуги? Найчастіше - не які самі. Щось оплачують батьки, щось підтримується бюджетними коштами, щось - зацікавлені у такий діяльності донорами, щось - благодійними фондами тощо. Фактично соціально-культурної сфері діють, принаймні, два ринку: ринок споживачів і ринок донорів. Не можна сказати, який із цих ринків первинний: чи спочатку визначаються види робіт з споживачами і далі шукаються донори з їхньої підтримку, чи споживачі підбираються задля забезпечення інтересів донорів, готові платити гроші поза певні види робіт з тими групами.

Ці особливості, поза всяким сумнівом, позначаються технології менеджменту в соціально-культурної сфері. Проте за усією їхньою важливості де вони відрізняють менеджмент в соціально-культурної сфері від будь-якої менеджменту послуг. Практично всі зазначені особливості суть особливості услуг.

Менеджмент в соціально-культурної сфері може полягати тільки у створенні організаційних і стабільності економічних умов саморозвитку соціально-культурної життя - максимум, але й менше. І це полягає справжнє зміст характеру менеджменту в соціально-культурної сфері.

Бізнес дедалі більше інтегрується коїться з іншими сферами життя суспільства: політикою, культурою, наукою, освітою, мистецтвом, спортом. Дедалі більше торгівлі поширення набули спонсорство і благодійність, патронаж. Усе це як різко змінило і збагатило своїм змістом технологію менеджменту, додало йому характер в соціально та культурологічно орієнтованої діяльності.

Важно, всі ці особливості виявляються і натомість бурхливого розвитку сучасних інформаційних технологій, інформатизації і комп'ютеризації, мультимедіа, освоєння можливостей Інтернету, якого немислимі вже сучасна реклама, PR, інші бізнес-технології. Інтенсивно проникають ці технології й у соціально-культурну сферу, відкриваючи перед нею цілком нові перспективи розвитку.

Сучасний ринок дедалі більше явно глобалізується. Починається тотальна конкуренція всіх зі усіма. На першому плані виходить здатність зайняти своє унікальне місце у мережі глобальних ринкових зв'язків. І це можливе лише за приходу уваги свого бізнесу, досягнення популярності будь-якими засобами.

В цьому плані свої сучасний бізнес, як утім і політика, дедалі більше зближуються по своєї технології з шоу-бізнесом і соціально-культурної діяльністю загалом. У своєму технологічному змісті сучасний менеджмент остаточно придбав риси і форми технології соціально-культурної діяльності.

Все ці особливості сучасного менеджменту, що є закономірним вираженням дії внутрішніх тенденцій розвитку самого менеджменту, помітно зближують його з сферою культури та соціально-культурної сферою в цілому.

Все ці обставини пред'являють нові вимоги до компетентності і професіоналізму сучасного менеджера. До традиційним вимогам знання технології, організації, фінансового контролю та маркетингу у сприйнятті сучасних умовах додаються вимоги культурологічного гуманітарної характеру. Сучасний менеджер, незалежно від профілю діяльності його фірми, повинен не тільки теоретично, але орієнтованим у питаннях загальної площі і прикладної культурологи, соціальної психології, познайомитися з сучасними культурними процесами у його суспільствах, серед яких доводиться чи доведеться мати справа, практично орієнтуватися у механізмах і процедури прийняття політичних рішень, у сучасній політичній життя, мати розвинуте почуття смаку, гармонії, стилю, володіти іноземними мовами, бути розвиненим і просунутим у плані моральної та інтелектуальної культури. Часом не тільки зарубіжні дані, але нинішня російська дійсність переконливо показують, що більше шансів самі стати успішними підприємцями, й менеджерами мають випускники гуманітарних вузів проти випускниками технічних вузів, серед останніх - колишні наукові співробітники.

Зростання гуманітарного змісту сучасного менеджменту проявляється практично по всім векторах практики менеджменту.

Якщо скористатися вдалою метафорою Еге. Фромма, можна сказати, що й ще повоєнний менеджмент здійснювався в модусі «Мати» (to have, haben), то сучасний менеджмент здійснюється швидше, у модусі «Бути» (to be, sein). Сучасна фірма у дедалі більшої ступеня постає як культура - в буквальному, термінологічному буквальному розумінні: відносини із своїми цінностями, нормами, традиціями, ритуалами, героями, міфами, легендами, фольклором, субкультурами тощо. Фірмовий стиль, організаційна культура, дух корпорації з метафор нас дуже швидко перетворилися на конкретні технологічні вимоги. Дедалі більше головних закордонних фахівців із менеджменту схильні розглядати сучасний менеджмент як «культурологічний» по перевазі.

Облік діяльності установи культури

Облік і звітність є частиною інформаційного механізму менеджменту, пов'язаного з характеристиками реальних результатів діяльності фірми. Облік - це характеристика підсумків діяльності установи в затвердженої системі показників.

Роль і значення обліку, і звітності

Правильно організовані облік і звітність грають найважливішу роль технології менеджменту. Фіксуючи підсумки торішньої діяльності за певного періоду, дані обліку, і звітності створюють інформаційну базі даних як контролю, так прийняття наступних планових та інших рішень. Без опертя ці дані неможлива ефективна організація зарплати, завдання системи стимулювання. Без достовірних даних облік і звітність неможлива вироблення і нормативів, створення нормативної бази. Зведені в регіональному і загальнодержавному масштабі дані облік і звітність створюють основу для вироблення культурною політикою, прийняттю рішень щодо бюджету, для науково-теоретичного аналізу, виявлення тенденцій і закономірностей, які у соціально-культурної сфері, її галузях, економіці, і в цілому.

Види обліку і звітність. Вимоги до організації

Із визначення облік і звітність видно, що центральну роль їх організації грає вибір системи конкретних показників і прийняття спеціального рішення з утвердженню їх як показників облік і звітність. Цим останні від показників, фігуруючих у аналізі, - там аналітик вільний застосувати ті показники, які найбільш відповідають цілям аналізу. У обліку ж повинна бути про стабільної системі характеристик.

Система облік і звітність має відповідати кільком очевидним вимогам:

- показники облік і звітність повинні відповідати планованим показниками, інакше втрачається єдність інформаційного механізму менеджменту;

- система обліку мала бути проста і ясною, наскільки можна виключати показники, потребують розрахунок (це функція аналізу), і використовувати прості натуральні і вартісні показники;

- облік може бути оперативний і своєчасний - всякі «малювання» обліку заднім числом створюють грунт зловживань;

- облік може бути максимально повним, тобто. охоплювати усі сторони діяльності фірми;

- дані облік і звітність повинні прагнути бути достовірними - як свідчить практика, найбільш складна для соціально-культурної сфери вимога.

В соціально-культурної сфері діють четверо виду облік і звітність: поточний (первинний, оперативний), статистичний, бухгалтерський облік (й гарантована відповідна звітність), і навіть творчі звіти. Бухгалтерський облік є частиною фінансового контролю та настільки технологічно специфічний, що утворює досить розвинену самостійну дисципліну менеджменту, творчу самостійний навчальний курс. З іншого боку, бухобліку присвячений надзвичайно широкий коло спеціальної літератури та матеріалів. Тож у цій роботі розглядатися нічого очікувати. Слід пам'ятати також, що всі види обліку (почасти, зокрема й творчий звіт), однак, але в усі більшою мірою спираються використання сучасних комп'ютерних технологій. Існує віяло АРМов (автоматизованих робочих місць) по бухгалтерського обліку, статистиці, поточному обліку з певним програмним забезпеченням.

Поточний облік

Річ про облік поточної (щоденної) діяльності установи культури. З огляду на цього також називають оперативним (на відміну інших - однак, але епізодичних видів облік і звітність) урахуванням. Цей облік є базою, над якої надбудовуються й інші види облік і звітність - звідси ще й одне назва - первинний.

С деякою ступенем умовності можна розрізняти два виду поточного обліку: кількісний і якісний. Кількісний облік пов'язані з огляду на обсяги виконаної роботи (таку кількість заходів, відвідувачів, прибуток і т.п.). Типовим документом поточного обліку у сфері культури є журнал обліку поточної роботи. Зазвичай облік у ньому ведеться за наступним позиціям: порядковий номер, дата, найменування роботи, час початку будівництва і закінчення, кількість відвідувачів, підпис відповідального особи, примітки. Регулярно (щомісяця, щокварталу) дані про обсяг виконаної роботи сумуються з заповненням спеціальних таблиць. Сторінки такого журналу пронумеровано, прошнуровані і дружина мають скріплюватися печаткою, оскільки журнал є документом фінансової дисципліни. Хоча вести це може посадові особи, якою це доручено, відповідальність за достовірність, своєчасність й повноти записів у журналі несе керівник організації. До іншим документам поточного обліку ставляться списки колективів, журнали відвідин гуртків і колективів, журнали чергувань інші документи, в яких ведеться облік роботи у підрозділах і службах.

Що при нагоді підтвердить запис у журналі обліку поточної роботи? Відомо, у сфері культури, через особливості надання послуг, є змогу «малювання» обліку, отже, і «липовою» звітності. Як підтверджують матеріалів можуть виступати плани, програми, запрошення, кошторису, сценарії, фотографії, відео- і кіноматеріали, корінці путівок і квитанцій - майже всі матеріали і документи, супроводжують хід підготовки й проведення конкретних заходів. Тому такі документи і матеріалів також можна віднести до поточному обліку.

Якісний облік - облік рівня життя та ефективності проведеної роботи. До його матеріалам та документам ставляться довідки за підсумками перевірок, відгуки відвідувачів, і клієнтів, рецензії і відгуки ЗМІ, результати експертні оцінки і т.п.

Прикладом документа, у якому об'єднуються якісні ці характеристики виконаної роботи, є акти сдачи-приемки виконаної роботи, підписані представниками музиканта, і замовника, у яких фіксуються обсяги виконаних робіт, відповідність запланованим, наявність або відсутність претензій замовника до виконавця за обсягом і якістю виконаних робіт. З іншого боку, в сфері культури вже були спроби запровадження паспортів установ культури, у яких систематично фіксувалися результати і оцінки їхньої діяльності.

Статистичний облік і звітність

На основі даних поточного обліку регулярно (зазвичай раз на рік) складається статистичний звіт. Статистичний звіт залежить від заповненні спеціальної табличній форми. До кожного типу установ культури заповнюється своя типова форма статзвіту відповідно до альбому типових форм Державного Комітету з статистиці (Держкомстату). У на утримання такої форми входить докладна інструкція з її заповнення, отже підготовка статистичного звіту зазвичай особливого праці нема - за умови добре налагодженого поточного обліку. У іншому разі оформлення статзвіту перетворюється на «творчість» сумнівного характеру.

Форма статзвіту заповнюється у трьох примірниках після закінчення звітного року, підписується керівництвом фірми і передається (надсилають) в регіональний орган Держкомстату і вищу відомчу інстанцію (засновнику). Один примірник залишається в архіві установи.

Вищєстоячі інстанції іноді вимагають як додаток до статистичному звіту докладну пояснювальну записку про діяльність установи культури (річний інформаційний звіт). Держкомстату такий звіт не вимагається.

При всієї уразливості для критики діючих форм статистичної звітності вони грають найважливішу роль, створюючи інформаційне базі даних стану війни і роботі сфери культури у регіональному масштабі і масштабі країни загалом. Тому статистичні показники що неспроможні довільно змінюватися - у разі може наступити так званий «обрив в статистиці» - ситуація, унеможливлює простежування тенденцій розвитку, зокрема й у історичному масштабі, утрудняє зіставлення різних періодів розвитку сфери, і суспільства.

Размещено на Allbest.ru