Размещено на http://www.allbest.ru/

• Облік дебіторської заборгованості
• 1. Облік дебіторської заборгованості

дебіторська заборгованість облік собівартість

Створення великих обсягів дебіторської заборгованості знижує платоспроможність підприємства. Для проведення розрахунків за зобов'язаннями, підприємству доводиться перетворювати високоліквідні активи на грошові кошти, у протилежному випадку йому загрожує зростання величини кредиторської заборгованості , а як наслідок і банкрутство.

Методичні основи бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості і вимоги до її розкриття у фінансовій звітності містяться у П(С)БО №10 ”Дебіторська заборгованість”, затвердженому Міністерством фінансів України від 08.10.00 р. №237,який застосовується з 1 січня 2001 року.

Згідно даного П(С)БО дебітори - це юридичні і фізичні особи, які в наслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Відповідно дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Основними завданнями організації обліку дебіторської заборгованості є:

§ вибір оптимальних для підприємства критеріїв класифікації дебіторської заборгованості ;

§ вибір методу розрахунку резерву сумнівних боргів;

§ розробка графіка документообігу для документів, що підтверджують виникнення дебіторської заборгованості , та доведення цієї інформації до виконавців;

§ достовірне відображення дебіторської заборгованості у реєстрах і звітності.

Основною передумовою достовірного відображення дебіторської заборгованості є правильна її класифікація.

Залежно від виду дебіторської заборгованості її оцінюють по-різному:

Довгострокову дебіторську заборгованість оцінюють за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, яких очікують для погашення цієї заборгованості. Порядок дисконтування необхідно своєчасно довести до облікових працівників, до обов'язків яких входить облік розрахунків з дебіторами.

Заборгованість за фінансової орендою відображається у балансі орендодавця в сумі чистих інвестицій в оренду .Поточну дебіторську заборгованість оцінюють у фактичній сумі на дату виникнення.

Крім того, відповідно до принципу обачності, в момент визначення доходу від реалізації підприємство має визначити можливі втрати від неповернення частини боргів покупцями. Тобто, за сумнівною заборгованістю з метою відображення реальної картини фінансового стану підприємства, створюється резерв сумнівних боргів.

Величину сумнівних боргів можна визначити :

§ виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

§ на підставі класифікації дебіторської заборгованості за періодами її виникнення з урахуванням досвіду минулих років щодо платоспроможності дебіторів;

§ на підставі певного відсотка від виручки від реалізації продукції;

Різниця у способах полягає лише в тому, які суми дебіторської заборгованості беруть участь у розрахунку, і як визначають коефіцієнт сумнівності.

При визначенні величини резерву сумнівних боргів, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, підприємство на дату складання фінансової звітності повинно вивчити платоспроможність за кожним дебітором і вивести за ними індивідуальні коефіцієнти сумнівності, за якими потім визначають суму резерву за даною заборгованістю.

При застосуванні даного способу визначення коефіцієнта сумнівності досить суб'єктивне , оскільки платоспроможність будь-якого дебітора можна визначити тільки приблизно. При цьому ступінь точності результату залежить від наявності достовірної інформації про дебіторів.

За допомогою другого способу резерв нараховують на підставі класифікації поточної дебіторської заборгованості за термінам несплати і аналізу фактичного непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Таким чином , чим більше дебітор прострочив оплату за продукцію, тим більше у підприємства сумнівів щодо оплати цих сум. Коефіцієнт сумнівності зростає із збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгованості.

Третій спосіб передбачає здійснення нарахування резерву зразу ж після здійснення реалізації, множенням її суми на відсоток резерву сумнівності , що передбачено в наказі про облікову політику підприємства.

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості за реалізовані товари, виконані роботи , надані послуги з активів здійснюють з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. При недостатній сумі нарахованого резерву безнадійну дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списують з активів на інші операційні витрати.

2. Облік витрат основного виробництва

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають Їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом Інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

Згідно з П(С)БО 16 “Витрати” собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів” називаються прямими.

Майже всі прямі витрати є змінними. Виключення складають амортизація спеціального обладнання, орендна плата та деякі інші прямі витрати.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих.

Підприємство може самостійно встановлювати перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності.

До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, а саме:

сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;

витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг;

інші виробничі витрати; відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

З витрат на матеріальні ресурси, що включаюся до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи -- це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Для узагальнення інформації про затрати на виробництво продукції (робіт, послуг) Планом рахунків передбачений синтетичний рахунок 23 «Виробництво», до якого відкривається стільки субрахунків, скільки видів діяльності (робіт, послуг) здійснюється підприємством (промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, наука, допоміжні, підсобні виробництва, некапітальні роботи, ремонт основних засобів та ін.).

Аналітичний облік по рахунку 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих підприємствах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності.

По дебету рахунка 23 «Виробництво» та його аналітичних рахунків протягом звітного періоду відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати в кореспонденції з кредитом рахунків:

20 «Виробничі запаси» (на вартість використаної у виробництві сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, технологічного палива тощо);

22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» (на вартість використання у виробництві інструментів, пристосувань тощо);

66 «Розрахунки з оплати праці» (на суму основної і додаткової заробітної плати та інших виплат працівникам, які зайняті у виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

65 «Розрахунки за страхуванням» (на суму відрахувань на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальне страхування на випадок безробіття та інші соціальні заходи);

685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (на вартість послуг, наданих сторонніми організаціями для виробничих потреб) та ін.

Наприкінці місяця на дебет рахунка 23 «Виробництво» з кредита рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» списуються загальновиробничі витрати в сумі, що за розрахунком підлягає включенню до витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

Отже, на дебеті рахунка 23 «Виробництво» і його аналітичних рахунках наприкінці місяця відображаються всі виробничі затрати -- як основні, так і накладні.

З кредита рахунка 23 «Виробництво» списують вартість поворотних відходів (у кореспонденції з дебетом рахунка 209 «Інші матеріали»), виробничого браку, якщо від має місце (на дебет рахунка 24 «Брак у виробництві») і виробничу собівартість випущеної з виробництва готової продукції (на дебет рахунка 26 «Готова продукція»).

Сальдо (дебетове) рахунка 23 «Виробництві» відображає затрати у незавершене виробництво (тобто залишки деталей, напівфабрикатів, виробів, що знаходяться в процесі виробництва). Для визначення затрат у незавершене виробництво наприкінці місяця проводиться його інвентаризація, визначається ступінь готовності виробів, а потім проводиться їх оцінка виходячи фактичних матеріальних і трудових затрат.

При визначенні фактичної виробничої собівартості випущеної з виробництва готової продукції (виконаних робіт, наданих Послуг) до затрат у незавершене виробництво на початок місяця додають затрати за місяць (зменшені на вартість поворотних відходів) і віднімають затрати у незавершене виробництво на кінець місяця.

На фактичну собівартість випущеної із виробництва готової продукції (виконаних робіт, послуг) у бухгалтерському обліку роблять запис по кредиту рахунка 23 «Виробництво» і дебету рахунків:

26 «Готова продукція» (на виробничу собівартість випущеної готової продукції).

90 «Собівартість реалізації» (на виробничу собівартість зданих замовникам робіт, послуг).

На організацію аналітичного обліку витрат впливають різноманітні фактори, основні серед яких:

1. тип виробництва, особливості його організації і технології;

2. асортимент продукції;

3. структура управління підприємства;

4. ступінь організації обліку;

5. організація обліку за місцями і центрами витрат, центрами відповідальності;

6. методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції;

7. рівень автоматизації облікових робіт.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) повинні групуватися в обліку за видами виробництв (основне і допоміжне), місцями виникнення витрат, центрами відповідальності, за об'єктами калькулювання (видами продукції, робіт, послуг тощо) в розрізі статей калькуляції.

Для узагальнення всіх витрат, які включаються до собівартості продукції, використовують журнал №.5 (5А).

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначено рахунок 23 "Виробництво" .

Аналітичний облік загальновиробничих витрат організовується за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" адміністративні витрати та витрати на збут формують самостійні групи та окремі статті Звіту про фінансові результати.

Таким чином, при організації обліку необхідно передбачити відношення формування таких витрат.

Методи обліку витрат і калькулювання собівартості

Задача

На підставі наведених у таблиці даних необхідно визначити собівартість матеріалу «тканина» та собівартість залишку на кінець місяця, застосовуючи метод оцінки середньозваженої собівартості.

Середньозважена собівартість визначаємо як

грн. 14 грн.

Размещено на Allbest.ru