Амортизація основних засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота з теми:

Амортизація основних засобів

1. План рахунків бухгалтерського обліку

Одне з чільних місць в організації бухгалтерського обліку належить Плану рахунків бухгалтерського обліку.

План рахунків - систематизований перелік рахунків і схем реєстрації, групування на них фактів фінансово-господарської діяльності в бухгалтерському обліку.

План рахунків визначає основні методологічні положення щодо ведення бухгалтерського обліку, забезпечує тотожність відображення відповідних операцій і процесів.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій, а також Інструкція з його застосування затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 р. відповідно під № 892/4185 і № 893/4186. Він є обов'язковим для використання підприємствами та організаціями незалежно від форм власності та видів діяльності.

План рахунків бухгалтерського обліку складається з балансових рахунків (залишки по цих рахунках відображають у таблиці балансу) і позабалансових рахунків (залишки відображають поза підсумком таблиці балансу).

До балансових рахунків належать рахунки класів 1-9:

Клас 1. Необоротні активи. Рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух активів та інвестицій. До цього класу належать десять синтетичних рахунків.

Клас 2. Запаси. Рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух предметів праці, тварин на відгодівлі, малоцінних та швидкозношуваних предметів, готової продукції, витрат на виробництво. Облік запасів ведеться за кількістю та ціною. До цього класу належать дев'ять синтетичних рахунків.

Клас 3. Кошти, розрахунки та інші активи. На рахунках цього класу узагальнюють інформацію про наявність і рух грошових коштів у національній та іноземній валютах. До класу 3 належать також рахунки з обліку отриманих короткострокових векселів, поточних фінансових інвестицій і розрахунків з дебіторами. Складається він з дев'яти синтетичних рахунків.

Клас 4. Власний капітал і забезпечення зобов'язань. Рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про наявність і рух власного капіталу, цільових надходжень, забезпечення майбутніх витрат і платежів. Вони дають інформацію для контролю за рухом капіталу та для складання фінансової звітності. До цього класу належать десять синтетичних рахунків.

Клас 5. Довгострокові зобов'язання. На рахунках цього класу узагальнюють інформацію про облік заборгованості підприємства, строк погашення якої більший як дванадцять місяців, довгострокові позики, довгострокові векселі видані, зобов'язання за облігаціями. Складається з шести синтетичних рахунків.

Клас 6. Поточні зобов'язання. Рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про зобов'язання, термін погашення яких - дванадцять місяців від дати балансу. За призначенням ці рахунки такі ж, як і рахунки класу 5. Складається з десяти синтетичних рахунків.

Клас 7. Доходи і результати діяльності. На рахунках цього класу узагальнюють інформацію про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. До цього класу належать вісім синтетичних рахунків.

Клас 8. Витрати за елементами. Рахунки цього класу використовують за рішенням підприємства, вони є транзитними. На них групують витрати за елементами. Складається з шести синтетичних рахунків.

Клас 9. Витрати діяльності. На рахунках цього класу узагальнюють інформацію про витрати від операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати із запобігання надзвичайним подіям та ліквідації їхніх наслідків, їх використовують усі підприємства, крім малих. Складається з десяти синтетичних рахунків.

До позабалансових рахунків належать рахунки класу 0.

Клас 0. Позабалансові рахунки. Рахунки цього класу призначені для обліку активів, що не належать підприємству.

Кожний клас рахунків групують за певною ознакою. Зокрема, клас 2 «Запаси»: рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про запаси, що належать підприємству; клас 3 «Кошти, розрахунки та інші активи»: рахунки цього класу містять інформацію про наявність і рух грошових коштів, грошових документів, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів, витрат майбутніх періодів.

У Плані рахунків вказують код (номер) кожного рахунка: дво- або трицифрове число. Перша цифра коду позначає клас рахунків; друга цифра - номер синтетичного рахунка цього класу (рахунок першого порядку); третя цифра - номер субрахунка (рахунок другого порядку).

Наприклад, субрахунок 201 «Сировина і матеріали»:

2 - клас 2 «Запаси»;

0 - номер синтетичного рахунка «Виробничі запаси»;

1 - номер субрахунка «Сировина та матеріали».

Субрахунки (рахунки другого порядку) підприємство використовує залежно від власних потреб. Наприклад, до рахунка 23 «Виробництво» воно може самостійно відкривати субрахунки: 231 «Основне виробництво», 232 «Допоміжне виробництво» та ін.

Балансові рахунки визначено таким чином, щоб їхнє сальдо відповідало сумам, які відображають у статтях балансу. Розділи І-III Активу балансу заповнюють на підставі даних рахунків класів 1-3, а розділи І-V Пасиву балансу - на підставі даних рахунків класів 4-6.

Дані рахунків класів 7-9, на яких обліковують витрати, доходи і фінансові результати, використовують для складання Звіту про фінансові результати. Дані позабалансових рахунків класу 0 відображають у Примітках до фінансових звітів. Особливу увагу слід звернути на те, що рахунки класів 0-7 є обов'язковими для всіх підприємств, а рахунки класу 9 «Витрати діяльності» ведуть усі підприємства, крім суб'єктів малого підприємництва та організацій, що не здійснюють комерційної діяльності, із відкриттям за власним бажанням рахунків класу 8 «Витрати за елементами».

Оскільки використання Плану рахунків передбачено в усіх галузях народного господарства, кожне підприємство розробляє робочий план рахунків залежно від видів діяльності.

2. Амортизація основних засобів

Бухгалтерський облік зносу і амортизації основних засобів пов'язаний з тим, що підприємство, придбавши необоротні активи, очікує повернути авансовані в них грошові кошти. Ці кошти можна одержати з виручки від реалізації продукції чи послуг. Тому в ціну реалізації включають частину вартості основних фондів, які експлуатуються. Процес перенесення вартості необоротних активів на собівартість продукції чи послуг, що виготовляється, називається амортизацією. Амортизація, як частина вартості основних засобів, що експлуатуються, розглядається так само, як і вартість таких статей, як заробітна плата, комунальні послуги, а значить, відноситься до витрат. Тому в бухгалтерському обліку термін амортизація розглядають як процес списання згідно з вимогами вартості активів підприємства на витрати підприємства.

П(С)БО 7 "Основні засоби" визначає амортизацію як систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисної експлуатації.

Строком корисної експлуатації активу є:

- або період часу, протягом якого підприємство передбачає використовувати його;

- або кількість одиниць продукції, яку підприємство планує отримати від його використання.

Строк корисної експлуатації кожного об'єкта основних засобів підприємство визначає самостійно. При цьому слід брати до уваги очікуване використання активу, фізичний знос, який залежить від виробничих факторів (строку і умов експлуатації), моральний знос у результаті зміни попиту на товар, що виготовляється, появу на ринку нових технологій, а також правові обмеження, тобто строк корисної експлуатації передбачається в залежності від корисності конкретного активу для підприємства. Він може бути коротший, ніж нормативний строк експлуатації, що зазначений у технічному паспорті активу. Оцінка строку корисного використання повинна базуватися на досвіді експлуатації підприємством подібних активів.

Під вартістю, що амортизується, розуміють собівартість активу або іншу суму, що замінює її у фінансовій звітності, за мінусом ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість - чиста сума, яку підприємство передбачає отримати в кінці строку корисної експлуатації активу за вирахуванням усіх витрат, пов'язаних з вибуттям. Можна сказати, що це планова вартість реалізації активу іншому покупцю на дату, коли підприємству знадобиться його продати. Зрозуміло, що ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, який планується продати через 5 років, буде більша, ніж об'єкта, який передбачається замінити через 8 років. Але оскільки важко передбачити ліквідаційну вартість через кілька років, її часто не визначають.

Практичне значення амортизації пов'язане з методами її нарахувань. Під методом нарахувань амортизації розуміють прийняті способи розподілу вартості необоротних активів. Положенням передбачено використання таких методів:

- прямолінійного списання;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного;

- виробничого;

- передбаченого податковим законодавством.

Вибір методів амортизації кожного об'єкта основних засобів (або групи однорідних об'єктів) підприємство здійснює самостійно, виходячи з принципу, за яким обраний метод найкраще розподіляв би вартість активу відповідно до величини прибутку, одержаного від його використання.

Різниця між первісною (відновною) вартістю активу і сумою накопиченої амортизації визначає залишкову вартість об'єкта основних засобів. Саме залишкова вартість активу включається у валюту балансу, її часто називають балансовою.

Метод прямолінійного списання. Згідно з методом прямолінійного списання вартість активу рівномірно списують протягом строку його корисного використання. Цей метод амортизації застосовують до тих об'єктів основних засобів, надходження економічних вигод від використання яких рівномірно розподіляється в часі. До таких основних засобів належать будівлі, споруди, устаткування тощо. Метод грунтується на тому, що амортизація залежить тільки від строку експлуатації активу. Тому важливе значення при застосуванні цього методу має реальна оцінка строку корисного використання.

Сума річних амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення первісної вартості за вирахуванням ліквідаційної на норму амортизації, яка є оберненою величиною до строку корисного використання. Отже,

Метод зменшення залишкової вартості. Метод зменшення залишкової вартості застосовується до тих об'єктів основних засобів, максимальна віддача яких припадає на початок їх експлуатації. Сума амортизаційних відрахувань за цими методами найбільша в перший рік і з кожним роком зменшується. За методом зменшення залишкової вартості сума амортизаційних відрахувань визначається добутком залишкової вартості на дату початку нарахування амортизації і річної норми амортизації. Річна норма амортизації визначається за формулою

амортизація фінансова звітність

де N - річна норма амортизації; Теик - строк корисного використання.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Розрахунок річної суми амортизаційних відрахувань за цим методом аналогічно попередньому проводять шляхом множення залишкової вартості активу на початок періоду на подвоєну норму амортизації, встановлену при прямолінійному методі списання вартості, виходячи зі строку корисного використання активу. Слід зауважити, що при застосуванні даного методу ліквідаційна вартість не враховується.

Кумулятивний метод (метод списання вартості за сумою чисел). За суттю кумулятивний метод також можна віднести до прискореного зменшення вартості об'єкта основних засобів, оскільки нарахована сума амортизаційних відрахувань найбільша в перший рік, а потім з року в рік зменшується. Щорічна сума амортизації розраховується як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта, який представлений у вигляді дробу, чисельником якого є кількість років, що залишилась до кінця очікуваного строку використання активу, знаменником - сума років його корисного використання.

Виробничий метод сум одиниць продукції. Метод сум одиниць продукції базується на тому, що сума амортизаційних відрахувань залежить тільки від результату використання активу, строк експлуатації не враховується і розраховується як добуток фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) за період та виробничої ставки амортизації.

Позитивним при застосуванні цього методу є те, що вартість активу списується пропорційно використанню (пробігу). Залишкова вартість щороку зменшується прямо пропорційно показнику одиниць роботи до досягнення ліквідаційної вартості автомобіля.

Недоліком цього методу є неможливість точно визначити виробіток (продуктивність) об'єкта основних засобів. Метод сум одиниць можна застосувати в тому випадку, коли віддача об'єкта протягом строку його корисної експлуатації може бути визначена з достатньою точністю.

Податковий метод нарахування амортизаційних відрахувань. Підприємство може застосовувати методи та норми нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством. Податковим законодавством передбачено розрахунок амортизаційних відрахувань шляхом застосування річних норм амортизації до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. Основні засоби підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

група 2 - автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2. Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а)=Б(а-1)+П(а-1)- В(а-1)- А(а-1), де Б(а) - балансова вартість на початок звітного періоду;

Б(а-1) - балансова вартість на початок періоду, що передував звітному;

П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Встановлені наступні річні норми амортизації:

Група 1 - 5 відсотків;

Група 2 - 25 відсотків;

Група 3 - 15 відсотків.

Підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 за такими нормами:

1-й рік експлуатації - 15 відсотків;

2-й рік експлуатації - 30 відсотків;

3-й рік експлуатації - 20 відсотків;

4-й рік експлуатації - 15 відсотків;

5-й рік експлуатації - 10 відсотків;

6-й рік експлуатації - 5 відсотків;

7- й рік експлуатації - 5 відсотків.

Облік основних фондів, до яких застосовується прискорена амортизація, ведеться окремо по кожному об'єкту. Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість таких об'єктів, яка дорівнює їх первісній вартості, збільшеній на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням таких фондів.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожному об'єкту окремо. Амортизація їх проводиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля. Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і З, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних засобів. Амортизація цих активів проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Підходи до розрахунку сум амортизації згідно з П(С)БО 7 відрізняються від викладеного згідно із податковим законодавством. У Законі не передбачено ліквідаційної вартості активу, фактично вона прирівняна до нуля. По-друге, що досить суттєво, відсутнє поняття терміну корисного використання, а сам амортизаційний період нечітко визначений Законом.

Згідно з П(С)БО при нарахуванні амортизації об'єктів основних засобів, що відносяться до інших необоротних матеріальних активів, слід застосовувати метод прямолінійного списання або виробничий метод сум одиниць продукції.

Амортизація малоцінних необоротних активів і бібліотечних фондів може нараховуватись двома способами: у розмірі 50% вартості, яка амортизується, у першому місяці використання, та решти 50% вартості - у місяці їх вибуття, або 100% вартості активу відносяться на витрати у першому місяці використання.

Амортизація нараховується щомісячно. Розмір місячних амортизаційних відрахувань, розрахованих за методами прямолінійного списання, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивним методом, визначається діленням річної суми на 12 місяців.

Починати нараховувати амортизацію слід з наступного після місяця, в якому актив став придатний до використання. Нарахування амортизації об'єкта основних фондів припиняється, починаючи з наступного за місяцем його вибуття.

Слід зазначити, що строки експлуатації окремих компонентів об'єкта основних засобів і всього об'єкта різні, тому доцільно амортизувати їх окремо, причому дозволяється з використанням різних методів амортизації.

Для відображення в обліку нарахованих сум амортизаційних відрахувань Планом рахунків передбачено рахунок 13 "Знос необоротних активів" із субрахунками:

131 Знос основних засобів

132 Знос інших необоротних матеріальних активів

133 Знос нематеріальних активів.

За кредитом рахунка 13 "Знос необоротних активів" відображаються нарахування амортизації активів, за дебетом - зменшення суми зносу.

Згідно з П(С)БО строк експлуатації і методи амортизації необоротних матеріальних активів повинні періодично переглядатися і у випадку невідповідності їх формам надходження економічних вигод від використання активу повинні бути змінені. При цьому слід відкоригувати суми амортизаційних відрахувань за поточний і майбутній періоди.

3. Мета та основні принципи фінансової звітності

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Порядок надання фінансової звітності користувачам визначається чинним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів у:

- придбанні, продажу цінних паперів і володінні ними;

- участі в капіталі підприємства;

- оцінці якості управління;

- оцінці здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

- забезпеченості зобов'язань підприємства;

- визначенні суми дивідендів, які належить розподілити;

- регулюванні діяльності підприємства;

- інших рішеннях.

Фінансова звітність має задовольняти потреби користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх конкретних інформаційних потреб.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності за умови відповідності таким критеріям:

- існує вірогідність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;

- оцінка статті може бути достовірно визначена. Фінансова звітність складається з Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал і Приміток до звітів.

До фінансової звітності включають показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємства.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Звіт про власний капітал - звіт, що відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про фінансові результати - звіт про доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства у звітному періоді.

Звіт про рух грошових коштів - звіт, що відображає надходження й витрату грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді.

Примітки до фінансових звітів - сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Елементами фінансових звітів є активи, зобов'язання, власний капітал, доходи й витрати.

Елементи фінансових звітів формують статті фінансової звітності.

Звітний період для складання фінансової звітності - календарний рік. Баланс підприємства складають на кінець останнього дня звітного періоду.

Проміжну (місячну, квартальну) звітність, що охоплює певний період, складають наростаючим підсумком від початку звітного року.

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути коротшим від дванадцяти місяців, але не довшим за п'ятнадцять місяців. Звітним періодом ліквідованого підприємства є період від початку року до моменту ліквідації.

Якісними характеристиками фінансової звітності є:

Зрозумілість - інформація, яка надається у фінансових звітах, має бути дохідливою та розрахованою на однозначне її тлумачення користувачами за наявності в них достатніх знань і заінтересованості в сприйнятті цієї інформації.

Доречність - фінансова звітність має містити лише доречну інформацію, що впливає на прийняття рішень користувачами, дає можливість вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені в минулому.

Достовірність - фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо в ній немає помилок і викривлень, які можуть вплинути на рішення користувачів звітності.

Порівнюваність - фінансова звітність має надавати можливість користувачам порівнювати: фінансові звіти підприємства за різні періоди; фінансові звіти різних підприємств.

Передумовою порівнюваності є наведення відповідної інформації попереднього періоду й розкриття інформації про облікову політику та її зміни.

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які підприємство використовує для складання й подання фінансової звітності.

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

- автономності підприємства - підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників. Тому особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

- неперервності діяльності - передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме;

- періодичності - передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

- історичної (фактичної) собівартості - визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

- нарахування та відповідності доходів і витрат - згідно з ним для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи й витрати відображаються в обліку та звітності в момент їхнього виникнення, незалежно від часу надходження та сплати грошей;

- повного висвітлення - фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її підставі;

- послідовності - постійне (з року в рік) здійснення підприємством обраної облікової політики. її зміна має бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

- обачності - методи оцінки, застосовані в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат та завищенню оцінки доходів і активів підприємства;

- превалювання змісту над формою - операції мають обліковуватися відповідно до їхньої суті, а не лише виходячи з юридичної форми;

- єдиного грошового вимірника - вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Размещено на Allbest.ru