Складові власного капіталу підприємства та їх облік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Характеристика складових власного капіталу підприємства та їх облік

2. Основні вимоги щодо визначення і складу витрат підприємства. Оцінка та класифікація витрат, способи їх обліку

Практична частина

Використана література

1. Характеристика складових власного капіталу підприємства та їх облік

Капітал підприємства за джерелами формування поділяється на власний та позиковий. Складовими власного капіталу є: статутний (акціонерний), додатковий, резервний, нерозподілений прибуток, забезпечення майбутніх виплат і платежів та цільове фінансування. Позиковий капітал формується з фінансових кредитів та облігаційних позик. Загалом структуру власного капіталу підприємства відображає схема представлена на рис.1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1 Структура капіталу підприємства

Структура капіталу - це співвідношення власних і позикових фінансових засобів, які використовує підприємство у процесі господарської діяльності.

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Формування структури капіталу пов'язане з урахуванням особливостей частин: власного і позикового капіталу

Капітал - це специфічна категорія, яка несе різне навантаження залежно від:

- етапів життєвого циклу підприємства (статутний і додатковий капітал);

- джерела формування (власний і залучений);

- характеру обороту та ліквідності (основний і оборотний);

- методів визначення (гранична вартість капіталу).

Основу капіталу підприємства складає власний капітал.

Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”. Як зазначалося, при створенні підприємства його стартовим капіталом виступає вартість майна підприємства.

Тобто власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Головна мета функціонування капіталу - це його рух. Протягом поточної діяльності підприємства форма його капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших - на товар або інші види цінностей.

Власний капітал є:

- основним початковим та безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємства,

- джерелом погашення збитків підприємства,

- показником, що використовуються для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки він демонструє, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалежності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого - ступінь кредитоспроможності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників).

Залежно від джерела формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений капітал.

1. Вкладений капітал -- це капітал, внесений власниками підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково оплачений капітал). Сума вкладеного капіталу може збільшуватися також унаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства в акції або частки (паї).

2. Накопичений капітал - це капітал, отриманий у процесі діяльності підприємства. Він включає:

За ступенем фіксації власний капітал можна поділити на:

1. Зареєстрований капітал -- умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах (статутний капітал, пайовий капітал).

2. Незареєстрований капітал - умовно змінний капітал, який включає додатковий капітал та нерозподілений прибуток.

За окремими видами підприємств існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу.

За критерієм персоніфікації зареєстрований капітал є персоніфікованим капіталом (тобто капіталом з визначеними частками та їх власниками), а незареєстрований капітал є неперсоніфікованим (тобто визначеним лише в загальній вартості окремих його елементів та належним усім співвласникам підприємства).

Пайовий капітал -- це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно вкладених у здійснення спільної фінансово-господарської діяльності.

Функції власного капіталу:

1. Заснування та введення в дію

2. Відповідальність та гарантії

3. Забезпечення життєдіяльності підприємства

4. Забезпечення кредитоспроможності

5. Фінансування та забезпечення ліквідності

6. Забезпечення незалежності

7. База для нарахування дивідендів

8. Управління та контроль, реклама

Власний капітал характеризується такими особливостями:

1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу приймаються власниками і менеджерами даного підприємства.

2. Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата позикового процента в усіх його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, він має недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

2. Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами формування капіталу.

3. Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці, але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Основна частина вартості капіталу підприємства, як правило, приходиться на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал. Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування капіталу підприємства.

Методологічні засади формування в обліку інформації про власний капітал регламентує П(с)БО №5 "Звіт про власний капітал", норми якого стосуються усіх суб'єктів підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм.

Порядок формування і змін у капіталі підприємства залежить від форми та виду діяльності підприємства. Найпоширенішою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Для обліку статутного капіталу таких товариств передбачено рахунок №40 "Статутний капітал", за кредитом якого відображається збільшення капіталу, за дебетом - його зменшення. Сальдо на цьому рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.

Зміна розміру статутного капіталу завжди пов'язана з перезатвердженням засновницьких документів підприємства загальними зборами учасників (засновників) і їх перереєстрацію у відповідних державних органах.

Статутний капітал відрізняється від інших структурних складових власного капіталу тим, що він має персоніфікований характер, тобто враховується в розрізі учасників. У зв'язку із цим всі записи, пов'язані зі зміною величини структурного капіталу, обов'язково відображають на контр пасивному рахунку №46 "Неоплачений капітал" - рахунку, який, по суті, є рахунком обліку розрахунків із засновниками й учасниками за внесками. Водночас рахунок №46 виконує коригувальну функцію, що дає змогу користувачам фінансової звітності отримувати інформацію про реальне забезпечення оголошеного капіталу активами.

Пайовий капітал підприємства, тобто пайові внески членів добровільного об'єднання, заснованого на кооперативних засадах (споживчі товариства, колективні сільськогосподарські підприємства, житлово-будівельні кооперативи, кредитні спілки та ін.. організовані товариства) відображається за кредитом рахунку №41 "Пайовий капітал" у кореспонденції з рахунками матеріальних цінностей або грошових коштів, внесених пайовиками.

Схема відображення в бухгалтерському обліку процесу формування пайового капіталу дещо інша, ніж схема відображення процесу формування статутного (акціонерного) капіталу.

Статутний капітал формується методом нарахування, а пайовий - у міру фактичної передачі пайовикам своїх внесків під час створення товариства.

Для узагальнення інформації про інші види власного капіталу в Плані рахунків передбачено рахунок №42 "Додатковий капітал". Назва даного рахунку відображає особливості визнання та обліку певних категорій капіталу в розрізі субрахунків рахунку №42:

421 - Емісійний дохід (різниця, одержана в наслідок продажу власних акцій між їхньою продажною та номінальною вартістю)

422 - Інший вкладений капітал (кошти вкладені в підприємство понад суму статутного капіталу)

423 - Дооцінка активів (приріст вартості майна від дооцінки його окремих об'єктів.

424 - Безоплатно отримані необоротні активи ( приріст вартості майна в результаті його безоплатного одержання.

425 - Інший додатковий капітал (курсові різниці, що утворюються в разі внесення у статутний капітал іноземної валюти, а також кошти підприємства, спрямовані на поповнення оборотного капіталу.

Резервний капітал підприємства являється страховим капіталом, що призначається переважно для відшкодування можливих збитків, а також для виплати доходів інвесторам і кредиторам у тому разі, якщо отриманого в поточному періоді прибутку не вистачає. Джерелом формування резервного капіталу є нерозподілений прибуток. Бухгалтерський облік створення, поповнення та використання резервного капіталу ведеться на рахунку №43 "Резервний капітал", за кредитом якого відображається нарахування резервів у кореспонденції з рахунком нерозподіленого прибутку, а за дебетом - використання резервів у кореспонденції з рахунками, що представляють мету використання зарезервованих коштів.

Забезпечення зобов'язань підприємства включають забезпечення майбутніх витрат і платежів, його облік ведуть на рахунку №47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів".

Для обліку узагальнення інформації про кошти цільового фінансування призначено рахунок №48 "Цільове фінансування та цільові надходження", за кредитом якого відображають грошові кошти цільового призначення, одержані як джерело фінансування окремих заходів, програм, проектів тощо.

За дебетом рахунку №48 відображається використання суми цільового фінансування в розрізі окремих напрямків, повернення невикористаного фінансування, а також визнання коштів такого фінансування доходом.

власний капітал позиковий

2. Основні вимоги щодо визначення і складу витрат підприємства. Оцінка та класифікація витрат, способи їх обліку

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах.

П(С)БО 16 "Витрати" визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління та обліку фінансистам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

- Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі

- Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів

- Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства

- Розподіл накладних витрат

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат:

Рис.1.1. Загальна схема класифікації витрат в обліку

Вичерпані (спожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація.

Накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов'язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загально-виробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати - витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати - витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати - витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) - вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати - витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати - загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС - середні витрати на виробництво продукції

AFC - середні постійні витрати

AVC - середні змінні витрати

Q - обсяг виробництва

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати - витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати - витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Оцінка витрат - процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат - математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора.

У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = a + bx,

де Y - загальні витрати

a - загальні постійні витрати

b - змінні витрати на одиницю діяльності

x - значення фактора (чинника) витрат

На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності)

Технологічний аналіз - системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його недоліком є певна суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв'язку між фактором витрат та витратами.

Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати - різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

Графічне відображення функції витрат дозволяє уникнути ризику помилки, який пов'язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки. При використанні даного методу лінія функції витрат проводиться через вищу та нижчу точки графіка, ігноруючи всі інші точки.

Але, якщо всі інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором.

Метод візуального пристосування - графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Метод візуального пристосування дозволяє уникнути недоліків методу вищої-нижчої точки, але не уникнути суб'єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від кваліфікації аналітика.

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 "Виробництво".

По дебету рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати , а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми:

- фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27),

- виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв,

- з виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети"

- та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

Підприємство, що випускає кілька видів продукції, містить кілька цехів по випуску продукції. Кожен цех може випускати або один вид, або кілька видів продукції. Витрати, що прямо відносяться на продукцію, що випускається, називаються виробничими і протягом місяця вони списуються на дебет 23 рахунка. Кожен цех веде аналітичний облік по статтях витрат , по видах продукції, що виготовляється, і наприкінці місяця складає зведену відомість витрат по цеху № (раніше це була типова форма “Відомість №12”).

Крім того, на утримування усіх цехів здійснюються деякі загальновиробничі витрати . Ці витрати відображаються бухгалтером наприкінці місяця у відомості обліку загальновиробничих витрат (раніше - типова форма “Відомість №15”).

Отже, наприкінці місяця з кожного цеху в бухгалтерію передається “Відомість витрат по цеху №” і “Відомість загальновиробничих витрат”. Бухгалтер зводить в одну усі відомості по цехах, у такий спосіб одержуючи “Зведену відомість витрат по цехах” (раніше - “Зведена відомість №12”).

На підставі відомості випуску продукції бухгалтер визначає загальний обсяг випуску продукції за місяць.

Якщо обсяг випуску більше установленої виробничої потужності підприємства, то загальновиробничі витрати цілком списуються на виробництво.

Якщо ж обсяг випуску менше, те відбувається розподіл по рахунках 23 “Виробництво” і 90 “Собівартість реалізації”. А якщо за звітний період не здійснювалася реалізація готової продукції, то недорозподілена частина загально-виробничих витрат списується в дебет 949 “Інші витрати операційної діяльності”, тобто розподіл відбувається між рахунками 23 і 949 .

Кожна продукція має планову (кошторисну) собівартість. Наприкінці місяця загально-виробничі витрати розподіляються (при виконанні вищевикладених умов) на кожен вид продукції. У такий спосіб утворюється дві звітні відомості: “Відомість розподілу загально-виробничих витрат по рахунках 23 і 90” і “Аналітична Відомість розподілу загально-виробничих витрат на кожен вид продукції по рахунку 23”.

Дані відомості розподілу по рахунках 23 і 90 переносяться в журнал 5, а потім разом з іншими сумами по інших рахунках відображаються у фінансовій і податковій звітності підприємства.

Практична частина

Задача 11

Завдання:

- відобразити на рахунках бухгалтерського обліку господарські операції підприємства-замовника;

- вказати, на підставі яких первинних документів відображаються дані операції.

Дані для виконання:

ТОВ "Креон" підписаний договір з ПП Коваленко М.М. на виготовлення 10 столів по ціні 960 грн. в т.ч. ПДВ. за умовами договору 40% вартості меблів оплачені авансом. Протягом місяця столи були виготовлені і доставлені замовнику, оплата здійснена по платіжному дорученню. Вартість доставки - 60 грн. в т.ч. ПДВ. У звітному періоді столи введені в експлуатацію.

Розрахунки:

1. Визначаємо суму передоплати 9600*40%= 3840 грн.

2. ПДВ в т.ч. 3840*20/120=640 грн.

3. Сума остаточного розрахунку за столи 9600-3840=5760 грн.

4. ПДВ в т.ч. 5760*20/120=960 грн.

Складемо Журнал господарських операцій, в якому покажемо господарські проведення по розрахунках ТОВ "Креон" з постачальником:

№ п/п	Зміст господарської операції	Дт	Кт	Сума
1	2	3	4	5
1	Отримано столи від ПП Коваленко М.М.	112	631	9600
2	Сплачено аванс за столи	631	311	3840
3	Відображено ПДВ	641/1	631	640
4	Перераховано вартість доставки	631	311	60
1	2	3	4	5
5	Відображено ПДВ	641/1	631	10
6	Передано столи в експлуатацію	23	112	9600
7	Проведено дооплату за столи	631	311	5760
8	Відображено ПДВ	641/1	631	960

Розрахунки підприємства із постачальниками відбуваються на основі таких первинних документів:

- договір про постачання (сировини, матеріалів, ТМЦ) або договір на виконання підрядних робіт;

- рахунок або рахунок-фактура;

- накладні, ТТН

- платіжні доручення,та ін.

Загальну схему проведення даних розрахунків показано на рис.2.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.1 Схема розрахунків з постачальниками та підрядниками

Задача 30

Завдання:

- нарахувати оплату за дні відпустки робітнику;

- визначити суми відрахувань та утримань згідно з чинним законодавством,

- визначити суму, що підлягає виплаті на руки,

- вказати первинні документи і відобразити господарські операції на рахунках бухгалтерського обліку.

- коефіцієнт страхування від нещасного випадку на виробництві - 0,9.

Працівником надана до бухгалтерії заява про застосування податкової пільги.

Дані для виконання:

Наказом керівника гол.бухгалтеру Проценко К.О. (одинока мати, має 1 неповнолітню дитину) за її заявою надана відпустка тривалістю 24 календарних дня з 1 квітня. За останні 12 місяців гол.бухгалтер одержала такі виплати:

- заробітна плата - 8640 грн.

- премії за результатами роботи - 1150 грн.

- допомога по тимчасовій непрацездатності - 220 грн.

- виплати на відрядження - 340 грн.

Розрахунки:

1. Визначаємо суму загального заробітку для розрахунку відпускних (сума відпускних нараховується виходячи з середнього заробітку за 12 місяців, що передують відпустці. Зарплату за 12 місяців ділять на кількість календарних днів за ці місяці за мінусом кількості святкових та неробочих днів 365-10=355 днів, дані розрахунки проводяться відповідно до типової форми № П-6, затверджена наказом Мінстату України від 09.10.95 р.№253, згідно до п.2 даного документу сума відряджень не включається до середнього заробітку):

а) 8640+1150+220=10010 грн.

б) 10010 : 355=28,19

в) 24*28,19=676,59 грн.

Сума відпускних: 676,59 грн.

2. Утримання:

а) Пенсійний фонд: 568 (сума прожиткового мінімуму) х 2%+ (676,59-568х0,5%)=11,36+0,54=11,9 грн.

б) ФСС = 676,59*1% = 6,77 грн.

в) Фонд безробіття = 676,59*0,5% = 3,38

г) Податок з доходів фізичних осіб = (676,59-11,9-6,77-3,38-200-300) х15% = 23,18

Всього утримань: 11,9+6,77+3,38+23,18=45,23

3.Сума, що підлягає до виплати:

676,59-45,23=631,36 грн.

4. Сума відрахувань:

а) ПФ = 676,59*33,2% = 224,63

б) ФСС = 676,59*1,5% =10,15

в) Фбезр. = 676,59*1,3% =8,8

г) ФСНВ = 676,59*0,9%=6,1

Всього відрахувань: 249,68 грн.

Основними первинними документами при нарахуванні відпускних та заробітної плати є:

Заява працівника на відпустку, Наказ керівника, Табель робочого часу працівника, штатний розклад із зазначенням тарифних окладів, розрахунок відпускних, Розрахунково-платіжна відомість.

Використана література

1. Бухгалтерський облік у галузях економіки: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / В.Б. Захожай, М.Ф. Базась, М.М. Матюха, В.М. Базась. -- К.: МАУП, 2005. -- 968 с.

2. Бухгалтерський облік /За ред.. В.Сопко, З.Гуцайлюк, М.Щирба, М.Бенько, - Тернопіль, 2005. 495с.

3. Гарасим П.М., Хомин П.Я. Наскрізні блоки кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку: Навчальний посібник / Гарасим П.М., Бруханський Р.Ф. - Тернопіль: Астон, 2003. - 363 с.

4. Загородній А.Г., Партин Г.О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Т-во „Знання”, КОО,2004. - 374 с.

5. Кудря-Висоцька О.П Організація обліку: Навчальний посібник. -К:Алеута, 2007. - 223 с.

Размещено на Allbest.ru