Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

імені академіка В.А. Лазаряна

Кафедра «Облік, аудит та інтелектуальна власність»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Облік в галузях економічної діяльності

Виконав: ст. гр. 2-ОА-ІІ

Петров Олександр Олександрович

Шифр: 10005-ОА

Перевірив: Дзюба В.І.

Дніпропетровськ 2011р.

1. Витрати на виробництво промислового підприємства: класифікація, оцінка, нормування

1.1 Класифікація витрат на виробництво продукції

Оскільки собівартість продукції як синтетичний показник формулюється із різних витрат, процесу планування, обліку, аналізу передує дослідження змісту цих витрат. Для цього передусім проводиться упорядкування, класифікація витрат на виробництво.

Залежно від призначення існують різні ознаки, за якими проводиться класифікація витрат на виробництво продукції.

Насамперед здійснюється групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляцій.

В основу групування витрат за економічними елементами покладений економічний зміст тих чи інших витрат, незалежно від місця їх виникнення і призначення. Елементи витрат повинні бути економічно однорідними. Класифікація витрат за елементами є єдиною і обов'язковою для всіх промислових підприємств і об'єднань.

В Україні встановлений такий склад елементів витрат

-- матеріальні витрати;

-- витрати на оплату праці;

-- відрахування на соціальні заходи;

-- амортизація;

-- інші витрати.

Таким чином, склад елементів витрат дозволяє виділити дві основні групи:

-- витрати минулої праці, що уречевлені у вартості споживаних предметів праці (матеріальні витрати) і засобів праці (амортизація);

-- витрати минулої праці, що уречевлені у вартості праці (амортизація);

-- затрати живої праці (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи).

З інших витрат приблизно 2/3 становлять матеріальні витрати, а решта -- витрати живої праці.

Класифікація витрат за економічними елементами відображає витрати підприємства, що пов'язані з виробництвом продукції, тому її ще називають кошторисом затрат на виробництво.

Класифікація витрат за економічно однорідними елементами дозволяє:

-- оцінити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке);

-- визначити величини витрат живої і минулої праці та співвідношення між ними;

-- обчислити чисту продукцію підприємства (галузі);

-- зв'язати план собівартості з Іншими розділами плану підприємства (праця, матеріально-технічне забезпечення, технічний розвиток тощо);

-- визначити структуру витрат на виробництво за рік і в динаміці, що дозволить оцінити структурні зміни затрат;

-- виявити резерви подальшого зниження витрат на виробництво продукції.

Незважаючи на важливе значення в плануванні, обліку і аналізі елементів витрат на виробництво, класифікація за економічно однорідними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, тим більше, якщо виготовляється два і більше її види.

Тому нарівні з формуванням витрат за елементами здійснюється формування витрат за статтями, які відображають величину витрат залежно від місця їх виникнення і призначення. Статті затрат показують, що витрачено, куди витрачено, і на які цілі спрямовані кошти.

Єдина для всіх галузей номенклатура калькуляційних статей витрат відсутня, що зумовлено особливостями різних галузей.

З урахуванням П(С)БО16 рекомендуються такі калькуляційні статті

1. Сировина і матеріали;

2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

3. Зворотні відходи (вираховуються);

4. Паливо і енергія на технологічні цілі;

5. Основна заробітна плата виробничих робітників;

6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7. Відрахування на соціальне страхування;

8. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;

9. Витрати на утримання І експлуатацію устаткування;

10. Загальновиробничі витрати;

11. Супутня продукції (вираховується);

12. Інші виробничі витрати;

13. Позавиробничі витрати (витрати на збут), сума статей 1-12 -- це виробнича собівартість; сума статей 1 -13 -- це повна собівартість.

Статті калькуляцій можуть містити різні економічні елементи з урахуванням їх ролі у виробництві, тому багато з них є комплексними.

Отже, на відміну від однорідних елементів витрат, статті витрат можуть бути і "змішаними", тобто включати якісно різнорідні види витрат.

До комплексних (змішаних) статей відносяться статті 8-13; статті 1-7 однорідні.

Залежно від способу віднесення витрат на собівартість окремих виробів їх поділяють на прямі і непрямі.

Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. До таких витрат переважно відносяться однорідні витрати.

До непрямих відносяться витрати, які переносяться на собівартість одиниці продукції опосередкованим шляхом, наприклад, пропорційно будь-якому виду прямих витрат.

На практиці непрямі витрати переносять на собівартість продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих працівників.

Водночас варто зауважити, що висловлене вище твердження не є абсолютним положенням. Так, у монопродуктових галузях, тобто підприємствах, які виробляють один вид продукції, всі витрати прямі, а в комплексних галузях, тобто таких, де із одного і того ж виду сировини одержують декілька видів продукції, всі витрати е комплексними.

Залежно від змін обсягу продукції всі витрати поділяються на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні).

Змінні витрати зростають або знижуються залежно від зростання або зниження обсягу продукції (витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітна плата виробничих працівників). Такі витрати змінюються майже пропорційно зміні обсягу виробництва.

Постійні витрати не залежать або мало залежать від обсягу продукції, наприклад, орендна плата, заробітна плата адміністративного персоналу тощо.

За характером участі у виробничому процесі розрізняють основні і накладні витрати. Критерії розподілу витрат на основні і накладні полягає в тому, що основні витрати випливають із самого процесу виготовлення продукції і неминучі у будь-яких умовах виробництва -- невеликих і значних масштабах.

До основних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату робітників і інженерно-технічних працівників, ремонт і відновлення основних фондів.

Накладні витрати не випливають із самої технології виробництва І не є обов'язкові за всіх умов виробництва. Вони є результатом усуспільнення праці і зв'язані з управлінням, точніше з процесами організації, управління та обслуговування виробництва (орендна плата, освітлення та обігрівання приміщення, заробітна плата управлінського персоналу тощо).

За видами діяльності розрізняють витрати від звичайної діяльності (операційні, фінансові, інвестиційні) і витрати від надзвичайної діяльності -- невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (пожежі, землетруси, повені, техногенні аварії тощо).

За доцільністю розрізняють продуктивні витрати (доцільні, виправдані для даного виробництва витрати) і непродуктивні витрати (виникають внаслідок недоліків у технології, організації виробництва і праці).

1.2 Оцінка витрат на виробництво

Оцінка собівартості продукції за елементами затрат Групування затрат за елементами - призначено для виявлення всіх затрат на виробництво за їх видам і відображає всі затрати підприємства, пов'язані з виготовленням промислової продукції, включаючи і ту її частину, яка призначена для виконання робіт і послуг непромислового характеру. В цьому групуванню збережений принцип однорідності витрат, незалежно від спрямування затрат, які не можуть бути розподілені на складові частини.

Аналіз затрат за елементами дозволяє вивчити вплив на рівень собівартості використання трудових ресурсів, основних фондів і оборотних засобів. Дані такого аналізу являються базою для:

- встановлення потреб підприємства в матеріальних ресурсах, оборотних засобах, матеріально-технічному постачанню;

- визначення завдань по одиниці собівартості продукції;

- складання кошторису витрат на плановий період;

- розрахунку суми затрат на весь випуск продукції по кожному елементу.

Для виявлення причин зміни рівня собівартості вивчають склад і структуру затрат на виробництво. З цією метою визначають питому вагу кожного елементу в загальній сумі затрат на виробництво в %. Це дозволяє намітити основні напрями аналізу затрат, знайти резерви зниження собівартості продукції за рахунок зниження її матеріально-, трудо-, енерго- фондомісткості.

При цьому порівнювати затрати в абсолютних величинах не має сенсу, так як вони обчислені на різний обсяг продукції чи робіт.

Для порівняння фактичної структури з плановою складають табл. 7.2.1.

Таблиця 1.2.1 Аналіз структури затрат за елементами

З таблиці 7.2.1. видно, що найбільш питому вагу мають матеріальні і трудові витрати (48,17 + 18,13 = 66,3 %), їх структура фактично порівняно з планом знизилась на 1 % (67,3-66,3). Однак, структура інших витрат збільшилась на 1,06 % (20,54-19,42).

Групування затрат за економічними елементами дозволяє визначити загальну суму затрат на виробництво по підприємству в цілому і їх структуру, але не дає можливість обчислити собівартість продукції, розподілити затрати по видам продукції і цільовому призначенню. Це досягається шляхом аналізу затрат по статтях калькуляції.

Оцінка собівартості продукції за статтями калькуляції.

Класифікація затрат за статтями калькуляції, тобто за призначенням, дозволяє вивчити затрати по місцю їх виникнення, виявити їх зміни по окремим підрозділам підприємства, а також дає можливість розподілити витрати по видам продукції і визначити собівартість одиниці продукції.

Основні статті калькуляції перераховані в табл. 7.3.1.

Таке групування затрат враховує їх поділ на прямі і накладні. Витрати, які безпосередньо включаються в собівартість окремих видів продукції називаються прямими (сировина, матеріали, покупні вироби, основна і додаткова з/п робітників, зайнятих виробництвом продукції).

Накладні - це затрати, пов 'язані з виробництвом декількох видів продукції і які відносяться на об'єкт калькуляції шляхом розподілу пропорційно відповідній базі (витрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання, цехові, загальнозаводські витрати). Затрати в сукупності по всім калькуляційним статтям складають повну собівартість товарної продукції (див. табл. 7.3.1.)

У цілому фактична повна собівартість знизилась порівняно з планом на 420 грн. або на 0,8 % (50239:50659 х 100-100).

Це відбулося за рахунок економії затрат на сировину і матеріали (406 тис.грн.), на основну і додаткову зарплату з відрахуваннями (197,4 тис. грн.), на витрати по утриманню і експлуатацію машин і обладнання, загальновиробничих витрат, та ін. у цілому на 901 тис. грн. Проте, по таких статтях як покупні вироби, загальногосподарські витрати, втрати від браку, комерційні витрати та інших, допущено перевитрати на 481 тис. грн.

Отже, на підприємстві необхідно розробляти заходи по ліквідації вказаних перевитрат, що призведе до зниження собівартості продукції не на 420 тис. грн., а на 901 тис. грн.

витрати виробництво облік документальний

Таблиця 1.2.2 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

1.3 Нормування затрат

Затрати на 1 грн. ТП -- це узагальнений показник собівартості продукції, за допомогою якого:

1) можна порівняти роботу різних підприємств, дати оцінку собівартості продукції за різні роки;

2) можна побачити прямий зв'язок між собівартістю і прибутком.



При аналізі потрібно спочатку порівняти фактичні затрати на 1 грн. ТП з плановими і знайти відхилення (табл. 1.3.1.), а потім розрахувати, як на це відхилення вплинули різні фактори:

Таблиця 7.4.1 Аналіз затрат на 1 грн. ТП

Кожна грн. товарної продукції повинна забезпечити 17,6 коп. планового прибутку (1 грн. -- 82,4), а фактично прибуток складає 19,9 коп. (1 - 80,1), за минулий рік 13,85 коп. (1 - 86,23).

На відхилення в затратах на 1 грн. товарної продукції впливають такі фактори (табл. 1.3.2.) як зміни:

- асортименту і структури продукції;

- рівня собівартості продукції;

- цін на матеріальні ресурси, тарифи на електроенергію, теплоенергію.

Таблиця 1.3.2

Розрахунок впливу факторів на зміну затрат на 1 грн. продукції

Планування витрат і собівартості продукції промислових виробництв здійснюється згідно з чинними «Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» [84]. Із більшості статей планування витрат на промислове і сільськогосподарське виробництво істотно не відрізняється. Основи його методики детально розглянуто в темі 13, а тут ми покажемо лише його особливості для промислових виробництв.

Специфічною для промислового виробництва є стаття «Сировина і матеріали». На неї припадає найбільша частина витрат переробних і обробних виробництв. Тому обґрунтованість планової суми витрат на сировину значною мірою визначає реальність планової собівартості продукції, ефективність промислових виробництв, об'єктивність оцінки роботи і розмірів матеріального стимулювання працівників колективу (підрозділу) за кінцевими результатами.

Планування витрат ґрунтується на прогресивних нормативах витрат сировини, спецій, матеріалів, тари, палива, електроенергії, втрат (бій банок, псування кришок) з розрахунку на одиницю продукції, з урахуванням запланованого асортименту продукції і розфасування (табл. 8.6), а також діючих на них цін і тарифів. При цьому доцільно використовувати планові нормативи, що застосовуються на аналогічних промислових підприємствах з подібною технологією та організацією виробництва, звичайно з урахуванням місцевих умов.

Під час планування особливу увагу звертають на зменшення норм витрат сировини на одиницю продукції при збереженні встановленої якості продукції. Це може бути досягнуто як завдяки економії сировини у процесі зберігання і переробки, так і в результаті застосування раціональних методів її доставлення на переробку. Витрати сировини на одиницю готової продукції обумовлюються також вмістом у ній сухих речовин. Значні втрати допускаються при заповненні, закручуванні й стерилізації скляних банок. Їх бій призводить не тільки до втрат самих банок, а й закладеної в них продукції.

Визначивши загальну потребу в сировині, уточнюють структуру посівних площ в овочівництві, планують купівлю необхідної кількості сировини в інших господарствах та з присадибних ділянок населення, намічають розширення площ під ягідниками і садами. Обґрунтовуючи виробничу програму, передбачають використовувати в основному свою сировину. Проте не виключена можливість і доцільність використання купованої сировини.

Таблиця 8.6 Плановий розрахунок витрат сировини, спецій та матеріалів на виробництво огірків консервованих

Сировина та основні матеріали	Одиниця виміру	Ціна, грн	На 1 туб	На 120 туб
			кількість	сума, грн	кількість	сума, грн
Огірки свіжі	кг	0,29	228	66,12	27 360	7934
Сіль	кг	0,50	16,1	8,05	1932	966
Перець запашний	кг	25,0	0,33	8,25	39,6	990
Зелень	кг	0,21	12,0	2,52	1440	302
Часник	кг	6,00	1,1	6,60	132	792
Усього	ґ	ґ	ґ	91,54	Ч	10 984
Оцтова кислота	кг	1,8	2,2	3,96	264	475
Лавровий лист	кг	15,0	0,1	1,50	12	180
Перець гіркий	кг	33,0	0,19	6,27	22,8	752
Усього	ґ	ґ	ґ	11,73	ґ	1407
Кришки	шт.	0,14	122	17,08	14 640	2050
Етикетки	шт.	0,10	122	12,20	14 640	1464
Цвяхи	кг	3,00	0,6	1,80	72	216
Пакувальний матеріал	кг	2,00	10	20,00	1200	2400
Усього	ґ	ґ	ґ	51,08	ґ	6130

Прямі затрати людино-годин визначають множенням обсягу випуску продукції за видами на нормативи затрат людино-годин на 1 туб за процесами.

Так, для виробництва 120 туб огірків консервованих потрібно 5,2 тис. людино-годин, у тому числі на сировинному майданчику -- 0,6, у цеху -- 3,6, на складі готової продукції -- 0,8, на навантажувально-розвантажувальних роботах -- 0,2. Витрати на пряму оплату праці визначають з плану затрат людино-годин за видами продукції, тарифними розрядами і ставками. Основний напрям у зниженні питомої ваги заробітної плати в собівартості продукції -- підвищення продуктивності праці на основі впровадження комплексної механізації, передових методів організації праці й виробництва, інтенсифікації технологічних процесів тощо.

Специфічним для промислових виробництв є те, що у статтю «Роботи і послуги» включають вартість палива і пару для варіння, обпалювання, обжарювання, сушіння, нагрівання води для технологічних потреб, а також вартість роботи холодильників на заморожуванні, охолоджуванні та зберіганні продукції. Виробництво консервів пов'язане із застосуванням великої кількості тепла. Важливими заходами щодо економії палива є переведення топок на економніше паливо, оснащення котельних установок сучасними контрольно-вимірювальними приладами, забезпечення трубопроводів надійною теплоізоляцією.

У планову собівартість усієї продукції включають витрати на оплату праці з нарахуваннями, вартість сировини і матеріалів, робіт і послуг, власних обслуговуючих виробництв чи сторонніх організацій, витрати на утримання основних засобів, страхові платежі зі страхування майна, інші прямі витрати, а також витрати з організації виробництва й управління. Для обчислення собівартості основної продукції від загальної суми витрат віднімають вартість використовуваних відходів. Так, від витрат на виробництво борошна, крупи у млині, на крупорушці віднімають вартість відходів за ціною можливої реалізації чи використання. За ціною реалізації виключають із загальної суми витрат вартість відходів виноробного виробництва, забою худоби, птиці, кролів, хутрових звірів і переробки молока. За плановою собівартістю кормової одиниці зеленої маси силосних культур оцінюють відходи переробки овочів, фруктів і картоплі.

Головними результативними показниками роботи промислових цехів є прибуток, рівень рентабельності і норма прибутку. Прибуток перебуває в безпосередньому зв'язку з обсягом реалізації продукції, її якістю та асортиментом, рівнем витрат на її виробництво, каналами та умовами реалізації. Планування та аналіз прибутку і рентабельності має практичне значення для виявлення впливу змін в асортименті продукції на зміну середнього рівня рентабельності всієї продукції, для планування асортименту виробів, визначення цін на конкретну продукцію. СВК «Праця» планує одержати у 2003 р. від консервного цеху 68 тис. грн чистого доходу за рентабельності цеху 16,6 %, у тому числі з окремих видів продукції від 9,7 до 19,6 %.

2. Облік реалізації товарів за попередніми замовленнями з доставкою додому

Замовлення товару та його документальне оформлення

Покупець хоче замовити певний товар. Що для цього треба? Спочатку у письмовому вигляді або телефоном заповнити заявку-замовлення. Заявка-замовлення складається у двох примірниках, один з яких подається продавцю, другий - замовнику. У разі складання заявки-замовлення телефоном другий примірник надсилається покупцеві разом із замовленим товаром. Заявка-замовлення повинна мати такі реквізити: найменування суб'єкта господарювання; назва товару; прізвище, ім'я та по батькові замовника; адреса замовника; ціна товару за одиницю виміру; кількість товару; вартість послуг з доставки; загальна вартість; дата і час доставки.

Форму заявки-замовлення та приклад її заповнення наведено нижче.

До укомплектованої покупки додається копія сертифіката відповідності (якості), що посвідчує відповідність цього виду товару вимогам Держстандарту України відповідно до Декрету КМУ від 10.05.93 р. №46-93 "Про стандартизацію та сертифікацію".

Крім того, до товару можуть бути додані такі документи:

1) рахунок;

2) товарний чек;

3) накладна;

4) податкова накладна.

Покупцеві товарів, на які встановлено гарантійні терміни, крім зазначених документів, видається технічний паспорт чи інший документ, що його замінює.

Підприємство, яке здійснює кур'єрську доставку, не оприбутковує товари, отримані для доставки замовникам, а веде їх облік на позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні" або, наприклад, на субрахунку 026 "Товари на замовлення".

Бухгалтерський облік

Підприємство, яке торгує товарами на замовлення, веде облік таких товарів на рахунку 281. У разі відпуску товару зі складу для продажу оцінка їх вартості згідно з п. 16 П(С)БО 9 "Запаси" здійснюється за такими методами:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) середньозваженої собівартості;

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4) собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО).

Підприємство самостійно обирає для себе метод оцінки вибуття. Але, враховуючи останні зміни до п. 5.9 Закону про прибуток, облікувати списання товарів на складі можна за одним з двох методів: ФІФО або ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів для бухгалтерського і податкового обліку.

Розрахунки з підприємством кур'єрської доставки (поштою) проводяться на рахунку 377 "Розрахунки з іншими дебіторами". Відповідно до П(С)БО 15, дохід обліковується на рахунку 702 "Дохід від реалізації товарів". Якщо підприємство використовує 8-й клас рахунків, то списання товарів відображається на рахунку 808 "Витрати товарів", а потім відноситься на рахунок 902 "Собівартість реалізованих товарів". Витрати, пов'язані з реалізацією товарів, відображаються на рахунку 93 "Витрати на збут".

Слід зазначити, що підприємство, яке здійснює кур'єрську доставку, не оприбутковує на свій баланс товари, отримані для подальшої доставки замовникам, бо такі товари для нього не є активами згідно з п. 5 П(С)БО 9. Тому облік товарів, отриманих для доставки, таке підприємство веде на позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні". Враховуючи ст. 1 Інструкції про застосування Плану рахунків обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. №291, підприємство самостійно визначає для себе, які субрахунки використовувати. Тому можна, наприклад, вести облік таких товарів на позабалансовому рахунку 026 "Товари на замовлення".

Розгляньмо приклади бухгалтерського обліку для продавця товару та кур'єрської фірми (або пошти) за таких умов:

1) оплата товару здійснюється авансом;

2) оплата товару здійснюється післяплатою.

Варіант 1. Оплата товару здійснюється авансом

Підприємство А (продавець) реалізує хатню прикрасу "Кульбабка". Вартість однієї упаковки "Кульбабки" разом із доставкою становить 127,22 грн. Замовник заповнює бланк заявки-замовлення і надсилає поштою разом з квитанцією про поштовий переказ. Упаковане замовлення передається підприємству В (кур'єрська фірма або пошта). При цьому вартість доставки у складі замовлення - 17,22 грн.

Бухгалтерські проведення у продавця товару та кур'єрської фірми (пошти) показано в таблицях 1 - 2

Таблиця 1 Бухгалтерський облік у підприємства-продавця

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік	Податковий облік
		Д-т	К-т	Сума, грн	ВД	ВВ
1.	Отримано аванс	311	681	127,22	106,02
2.	Відображено суму податкового зобов'язання з ПДВ	643	641	21,20
3.	Сплачено послуги підприємству В	377	311	17,22		14,35
4.	Відображено суму податкового кредиту у вартості доставки	641	377	2,87
5.	Товар передано для доставки підприємству В	685	281	70
6.	Відображено дохід, після отримання товару	361	702	127,22
7.	Відображено податкове зобов'язання	702	643	21,20
8.	Списано витрати доставки	93	377	14,35
9.	На собівартість списується товар	902	685	70
10.	Витратити списані на фінансовий результат	791	902,93	84,35
11.	Дохід віднесено на фінансовий результат	702	791	106,02

Таблиця 2 Бухгалтерський облік у підприємства, що здійснює доставку

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік	Податковий облік
		Д-т	К-т	Сума, грн	ВД	ВВ
1.	Отримано товари для виконання замовлення	02		91,66
2.	Відображено витрати, пов'язані з наданням послуг	23	801, 811, 821, 822, 823, 831	12,35
3.	Отримано оплату за послуги доставки від підприємства А	311	377	17,22	14,35
4.	Відображено дохід	377	703	17,22
5.	Відображено податкове зобов'язання	703	641	2,87
6.	Списано витрати виробництва на фінансовий результат	791	23	12,35
7.	Дохід віднесено до фінансового результату	703	791	14,35
8.	Відображено доставку замовлення		02	91,66

Варіант 2. Оплата товару післяплатою

Підприємство А (продавець) реалізує хатні прикраси. Замовник заповнює бланк заявки-замовлення і надсилає поштою. Замовлення передається підприємству В (кур'єрська фірма або пошта), яке приймає оплату за замовлення, при цьому при передачі коштів власнику товару зменшує їх суму на вартість своїх послуг.

Бухгалтерські проведення у продавця товару та кур'єрської фірми (пошти) показано в таблицях 3 - 4

Таблиця 3 Бухгалтерський облік у підприємства-продавця

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік	Податковий облік
		Д-т	К-т	Сума, грн	ВД	ВВ
1.	Передано товар для доставки підприємству В	685	281	70	93,49
2.	Відображено податкове зобов'язання з податку на додану вартість	643	641	18,70
3.	Внесено до каси отримані кошти за замовлення	30	702	112,19
4.	Готівка здана до банку	311	30	112,19
5.	Відображено суму податку на додану вартість	702	643	18,70
6.	На собівартість списується реалізований товар	902	685	70
7.	Витратити списані на фінансовий результат	791	902	70
8.	Дохід віднесено на фінансовий результат	702	791	93,49

Таблиця 4

Бухгалтерський облік для підприємства, що здійснює доставку

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік	Податковий облік
		Д-т	К-т	Сума, грн	ВД	ВВ
1.	Отримано товари для виконання замовлення	02		93,49
2.	Відображено витрати, пов'язані з наданням послуг	23	801, 811, 821, 822, 823, 831	12,35
3.	Отримано оплату за послуги	30	703	17,22	14,35
4.	Готівка здана до банку	311	30	17,22
5.	Відображено дохід	377	703	17,22
6.	Відображено податкове зобов'язання	703	641	2,87
7.	Списано витрати виробництва на фінансовий результат	791	23	12,35
8.	Дохід віднесено до фінансового результату	703	791	14,35
9.	Відображено доставку замовлення		02	93,49

3. Документальне оформлення виробництва напівфабрикатів, кондитерських виробів у відокремлених цехах підприємств громадського харчування

При фабриках-кухнях, ресторанах і великих їдальнях створюють відокремлені від кухні цехи з виробництва м'ясних, рибних, овочевих та інших напівфабрикатів. У цих цехах продукти обліковують за матеріально відповідальними особами, найменуваннями, сортами (категоріями), кількістю, ціною і сумою. Облік повинен забезпечувати контроль за виходом напівфабрикатів за їх видами, кількістю відповідно до встановлених норм, за правильним їх використанням.

Відповідальна особа (директор або завцехом) визначає кількість напівфабрикатів, які потрібно виготовити, за даними замовлень, прийнятих від підприємств, що обслуговуються, - доготувальних, виходячи з потреб власного виробництва (кухні), філіалів, буфетів, що входять до складу цього підприємства.

Сировину в цехи для виготовлення напівфабрикатів відпускають з комори за накладними за формою, що виписується на підставі вимоги завідуючої виробництвом (керівника).

Щодо розрубування м'ясних туш на великошматкові м'ясні напівфабрикати, встановлено норми їх виходу (додаток 12). Для контролю за відповідністю виходу напівфабрикатів кількості сировини, що використовується, матеріально відповідальні особи за участі адміністрації щодня складають акт з розрубування м'яса-сировини в цехах для виробництва.

Для цього завдання на розрубування м'яса-сировини треба давати з таким розрахунком, щоб цех щодня міг закінчити виробничий процес і здати продукцію до експедиції або комори підприємства. Акт може бути складений за більш тривалий період (два-три дні), якщо за умовами технології обробки сировини виробничий процес розрубування не може бути закінчено протягом робочого дня. До акта додаються документи на передання виробничих великошматкових напівфабрикатів до комори (експедиції) або в цехи з виготовлення дрібношматкових (вагових) і штучних напівфабрикатів.

Показники акта повинні відповідати даним документів, що підтверджують надходження м'яса-сировини в цех для переробки на напівфабрикати.

Акти перевіряє бухгалтерія і затверджує керівник підприємства. У підприємствах, де виготовлення дрібношматкових напівфабрикатів здійснюється основним цехом м'ясних напівфабрикатів, в акті на розрубування м'яса-сировини до підпису матеріально відповідальних осіб роблять такий запис: "Зазначену в акті кількість великошматкових напівфабрикатів за видами кулінарної обробки прийняли для виготовлення дрібношматкових (вагових) і штучних напівфабрикатів". Виготовлені напівфабрикати з цеху передають в експедицію або комору за накладними або забірними картками.

Сировину і готові вироби в структурних підрозділах обліковують за картками (додаток 13).

Картка обліку товарів (сировина)

Товари і сировина обліковуються в місцях їх зберігання і в бухгалтерії. Облік у місцях зберігання може здійснюватися за допомогою карток обліку (додаток 13). Облік ведеться за найменуваннями товарів, сортами і цінами.

Звіт про рух готових виробів в кондитерському та інших цехах

Звіт про рух готових виробів (додаток 14) в кондитерському та інших цехах застосовується для оформлення передачі готових виробів з кондитерського та інших цехів до комори (експедиції) підприємства громадського харчування. У звіті має бути зазначене повне і точне найменування виробів, а щодо штучних - і вага одного виробу.

Звіт складають у двох примірниках. Один примірник з доданими документами здають до бухгалтерії, другий - залишають у матеріально відповідальної особи.

Наряд-замовлення на виготовлення кондитерських і інших виробів

Самостійні кондитерські цехи утворюються при фабриках-кухнях, ресторанах, їдальнях та інших підприємствах громадського харчування. Облік сировини і готових виробів у таких цехах і в підприємствах громадського харчування ведуть матеріально відповідальні особи, що відповідають за таку продукцію. Підприємства громадського харчування, що не мають відокремлених кондитерських цехів, пиріжки, тістечка, пампушки, ватрушки та інші борошняні вироби враховують у порядку, встановленому для основного виробництва.

Тобто наряд-замовлення на виготовлення кондитерських та інших виробів застосовується в ресторанах, їдальнях тощо, що мають відокремлені кондитерські та інші цехи, або для окремих матеріально відповідальних осіб (кондитерів, майстрів), які відповідають за виробництво і випуск виробів, що не входять до складу бригади кухні.

Завідуючий кондитерським цехом виходячи з наявної сировини, можливостей виробництва й умов реалізації складає наряд-замовлення на виготовлення кондитерських виробів. Замовлення складається для розрахунку наявної в коморі підприємства сировини, потрібної для випуску того чи іншого виробу. У замовленні зазначається найменування виробів в асортименті і намічена кількість випуску кожного виду. Замовлення затверджує директор підприємства або його заступник.

На підставі замовлення бухгалтерія розраховує потребу в сировині і визначає кількість сировини, що підлягає відпуску з комори в цех. Потреба в сировині на заданий випуск кондитерських виробів розраховується на бланку (додаток 15). Наряд-замовлення одночасно є документом для встановлення виробничого завдання на виготовлення кондитерських виробів.

Зворотний бік наряду-замовлення можна використати для розрахунку заробітної плати кондитерам. Дуже важливо зауважити, що наряд-замовлення складається в 3х примірниках. Перший передають завідуючому кондитерським цехом для виконання замовлення, другий залишається в бухгалтерії, третій є підставою для розрахунку заробітної плати.

Затверджений керівником наряд-замовлення є документом, за даними якого бухгалтерія або завідуючий цехом з подальшою перевіркою бухгалтерією розраховує потребу в сировині на підставі встановлених норм (рецептів). За необхідності заміни одного виду рівноцінним іншим у наряді-замовленні наводиться відповідна довідка про заміну.

У кондитерських цехах, що мають кілька бригад або змін, кількість сировини для цеху загалом визначають зведеним нарядом-замовленням за формою, наведеною в додатку 15. відповідними графами "Фактичний випуск". Здачу готових виробів з цеху в комору або експедицію оформляють денною забірною карткою або накладною.

У них зазначають номер наряду-замовлення, за яким виготовлено кондитерські вироби ("До наряду-замовлення №___").

Готові вироби до комори здає особисто начальник цеху або його заступник у присутності матеріально відповідальної особи, що виготовила цю продукцію.

Своєю чергою, матеріально відповідальні особи щодня складають звіт про рух готових виробів за формою, наведеною в додатку 14, у двох примірниках. Перший з доданими прибутковими і витратними документами передають до бухгалтерії під розписку на другому примірнику звіту, що залишається у матеріально відповідальної особи.

Залишку незавершеного виробництва, як правило, на кінець дня (зміни) не повинно бути. Залишок може бути тільки за напівфабрикатами, на виготовлення яких за технологією потрібно більше ніж один робочий день (зміну). Та все ж якщо з якихось причин залишок незавершеного виробництва виник, то його треба закінчити на другий день (зміну), і закриття його необхідно зробити за окремою накладною із зазначенням причин незакінчення виробництва вчасно.

Складають розрахунок кожної п'ятиденки або за інший період і загалом за міжінвентаризаційний. На підставі контрольного розрахунку можна визначити відхилення фактичної витрати продуктів від встановлених норм закладення у Збірнику рецептур страв і на фактично виготовлені, реалізовані і відпущені напівфабрикати, і на готові вироби. Такий розрахунок складають за міжінвентаризаційний період, він служить для заповнення графи 22 Звіту про рух продуктів у виробництві.

Акт про зняття залишків продуктів, напівфабрикатів і готових виробів кухні

Акт про зняття залишків продуктів, напівфабрикатів і готових виробів кухні (додаток 17) призначений для обліку на кухні залишків продуктів, напівфабрикатів і нереалізованих готових виробів. Кількість необробленої сировини записується в графі 3. Залишки напівфабрикатів і готових виробів перераховуються в сировину за нормами рецептур, які були передбачені при складанні калькуляцій на ці напівфабрикати або готові вироби.

Додатки



Використана література

1. Гарасим П.Ф., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Фінансовий, управлінський і податковий облік у господарських товариствах. - Тернопіль: 2003. - 522 с.

2. Захожай В.Б. Бухгалтерський облік у галузях економіки: Підручник. - К: МАУП, 2005. - 968 с.

3. Свідерський Є.І. Бухгалтерський облік у галузях економіки: Навчальний посібник. - К: КНЕУ, 2004. - 233 с.

4. Гура Н.О. Облік видів економічної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2004. - 541 с.

5. Грабова Н.Н. Бухгалтерський облік на виробничих і торгівельних підприємствах: Навчальний посібник. - К.: А.С.К., 2004. - 624 с.

6. Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік в Україні: Навчальний посібник. - Львів.: Видавничий центр „Інтелект”, 2004. - 912 с.

Размещено на Allbest.ru