Становлення і розвиток аудиту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Реферат

На тему: “Становлення і розвиток аудиту в Україні”

2012 р.

План

Вступ

1. Історичні аспекти розвитку і становлення аудиту в Україні

2. Організація і регулювання аудиторської діяльності в Україні

3. Визначення сутності проблематики розвитку аудиту в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток ринкових відносин в незалежній Україні, коли виникнення нових форм власності призвело до зіткнення інтересів власників підприємств і їх керуючих, поклало початок виникненню нової форми контролю, яку сьогодні називають аудитом.

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» від 14.09.2006 року (зі змінами та доповненнями), аудит - перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первісних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормам [1].

Невідповідність нормативно-правової бази міжнародним стандартам, недостатньо напрацьовані методи і процедури у сфері аудиторської діяльності, а також дистанціювання освіти й науки від практики свідчить про недосконалість національної системи аудиту та необхідність подальшого дослідження в даному напрямі.

Нині в процесі здійснення підприємницької діяльності особливого значення та актуальності набувають питання мінімізації витрат операційної діяльності як основи вихідного матеріалу ціноутворенні, що можуть бути реалізовані за допомогою проведення ефективного аудиту.

Тільки ретельний аналіз та контроль за виробничими та торговельними витратами допоможуть вистояти вітчизняним підприємствам в конкурентній боротьбі, підвищити продуктивність та ефективність їхньої діяльності. Оскільки не кожне підприємство у своєму складі створює структурний підрозділ, який реалізує зазначені вище функції, виникає потреба залучення незалежних аудиторських фірм, які зможуть надати такі послуги, тобто здійснити аудит.

1. Історичні аспекти розвитку і становлення аудиту в Україні

Слово “аудит” походить від латинського слова “audio” (він слухає, відповідно “auditor” - той, хто слухає).

Спеціалістів із аудиту у різних країнах називають по - різному: у США- громадськими бухгалтерами; в Англії - ревізорами або присяжними бухгалтерами; у ФРН - контролерами господарства, контролерами книг; у країнах СНД - аудиторами, економістами з обліку й аудиту. Незважаючи на різне найменування фахівців із аудиту, всі вони виконують одні й ті ж самі функції.

Історія виникнення аудиту пов'язана з розвитком капіталізму та ринкових відносин. Однак різноманітні примітивні форми контролю існували і за первісно - общинного, рабовласницького та феодального ладу.

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався в 1991 році після набуття Україною незалежності[1].

Офіційне визнання обов'язкового аудиту відбулося в 1993 р., у зв'язку з прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність”, у якому визначені правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення системи незалежного контролю з метою захисту інтересів власника.

Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська палата України (АПУ), яка функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування.

Також у 1993 році згідно того ж Закону України “Про аудиторську діяльність” була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні[7].

Розвиток аудиту в Україні налічує три етапи:

Перший - 1987 -1992 рр. - створення перших аудиторських структур.

Другий - 1993-1998 рр. - формування нормативно - правової бази аудиту в Україні.

Третій - 1999 р. - дотепер - діяльність аудиту на новій нормативно - правовій базі.

18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту. За цей час з мало відомого терміну аудит перетворився на невід'ємний елемент ринкових відносин.

Очевидно сьогодні в Україні вже не залишилося людей, які б не чули слова `аудит” у всіх його реальних і нереальних іпостасях. Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як професія відбувся. Переживши з 1993 р. злети і падіння, аудит поступово завойовує власну нішу в сфері фінансового контролю сучасного підприємництва в досить твердій конкуренції з фіскальним контролем у всіх його проявах.

З урахуванням світової інтеграції і глобалізації час ставить перед українським аудитом досить конкретні задачі, на рішенні яких і варто зосередитися аудиторській громадськості[6,137].

Після перших боязких кроків на початку 90 - х років аудит в Україні став заявляти про себе усе голосніше, займаючи важливе місце в сфері фінансового контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Це особливо значимо в умовах становлення законодавчої і нормативної бази, реформування власності і системи оподаткування.

Як відомо, аудит у нашій країні одержав розвиток із прийняттям Закону України “Про аудиторську діяльність ” від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ. Відповідно до нього проводилася сертифікація аудиторів, затверджувалися аудиторські фірми і видавалися ліцензії і сертифікати на цей винятковий вид діяльності [7].

Критерієм високої якості роботи аудиторської фірми чи аудитора в цей період була гарантія правильності податкових розрахунків і своєчасності сплати в їхній бюджет. Орієнтиром же податкових інспекцій було виконання плану по штрафних санкціях. На цьому грунті між даними інститутами виникла нездорова конкуренція.

Підприємства, з одного боку, були зобов'язані в досить стиснутий термін здійснювати платний аудит, аудит з іншого боку - не звільнялися від планових перевірок податковими органами.

У результаті численних звертань підприємств у Верховну Раду України з приводу скасування обов'язкового платного аудиту аудиторськими фірмами, а також зусиллями досить впливового у вищому законодавчому органі країни промислового лобіювання сфера дії ст. 10 Закону була обмежена (постанова Верховної Ради України “Про внесення змін у пункт 7 постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в чинність Закону України “Про аудиторську діяльність” від 26 березня 1996 р. №110/96-ВР).

У коло суб'єктів, що хазяйнують, що піддаються обов'язковому аудиту, входять банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, інвестиційні фонди і компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії й інші небанківські фінансові установи.

Радикальні зміни в податковому законодавстві, недостатньо чіткі і суперечливі тлумачення норм податкового права фахівцями податкових органів різного рівня змушували шукати компроміс між ціною аудита і вигодою, отриманою в результаті консультацій і перевірок аудиторськими фірмами. Аудит був затребуваний уже за підсумками фінансово-господарської діяльності підприємств за 1996 рік[11,42].

У малих підприємств виникла потреба не тільки в одержанні епізодичних консультацій по бухгалтерському і податковому обліку, але й у його відновленні чи супроводі.

Розвиток інвестиційних процесів в Україні обумовило необхідність посилення контролю за цільовим використанням коштів. Мова йде про контроль з боку як інвесторів за використанням вкладених ними коштів, так і держави - у випадку використання коштів Державного інноваційного фонду України. При цьому аудиторські фірми покликані захищати, насамперед, інтереси власників і не повинні трансформуватися в органи державного контролю.

Особливо високий попит на аудиторські послуги у випадку реорганізації (злиття, придбання, поділу, виділення, перетворення) підприємств через виникнення складних обліково-податкових проблем.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 19 березня 1997 р. затверджені вимоги щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств і підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів).

У них визначений зразковий перелік питань, на підставі яких незалежні аудиторські фірми повинні підтвердити повноту і вірогідність бухгалтерської звітності названих суб'єктів, що хазяюють, і сформулювати на цій основі висновки про їх реальний фінансовий стан [4,17].

Згідно ст. 22 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1994 р. № 1201-ХІХ зі змінами і доповненнями) аудит бухгалтерської звітності і фінансового стану емітента при реєстрації випуску цінних паперів є обов'язковим. При наданні регулярної інформації про емітента (не рідше одного разу в рік) обов'язкове підтвердження аудиторською фірмою річного балансу і складання довідки про фінансовий стан.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку України, використовуючи надане їй право на розробку і затвердження нормативних документів, що регулюють ринок цінних паперів в Україні, ввела обов'язкове підтвердження бухгалтерського балансу підприємства і звіту про його фінансові результати при реєстрації про емісію цінних паперів.

Відповідно до Закону України “Про аудиторську діяльність” аудит проводиться з метою визначення вірогідності звітності суб'єктів господарювання, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Згідно ст. 8 Закону це повинно бути відзначене в аудиторському висновку [7].

З прийняттям Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і положень (стандартів) бухгалтерського обліку в українських аудиторів з'явилася надія, що, нарешті, припиняться дискусії про право їхньої професії на існування, що розпочалися після прийняття Закону України “Про аудиторську діяльність ”. Полемічний запал повинний націлюватися на визначення статусу, місця і ролі аудитора [2,81]

Податковий характер бухгалтерського обліку і звітності, нерозвиненість фондового ринку, відсутність традицій широкого обнародування фінансової інформації і користувачів, здатних сприймати і використовувати цю інформацію, покладаючись на думку аудитора про її вірогідність, привели до того, що місце і роль аудитора були зведені до консультанта по оподатковуванню й обліку.

Фактично нічого не змінили і Національні нормативи аудита Аудиторської Палати України, що одночасно з Кодексом професійної етики аудиторів України набрали сили з 1 січня 1999р.[5,210].

Ці нормативні документи деякою мірою випереджали розвиток реформи бухгалтерського обліку в Україні. Так, у нормативі № 1 “Вимоги національних нормативів аудита ” мова йшла про фінансову звітність, тоді як у нормативних документах, що регулюють облік і звітність, цей термін з'явився лише в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і положення (стандартах) бухгалтерського обліку.

2. Організація і регулювання аудиторської діяльності

Аудиторська діяльність є сферою підприємництва аудиторських фірм або приватних аудиторів, яка включає організаційне і методичне забезпечення аудиту, його практичне здійснення у формі надання різноманітних аудиторських послуг.

Сертифікований аудитор може займатись аудиторською діяльністю індивідуально, або створити аудиторську фірму з дотриманням вимог чинного законодавства.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному капіталі не може перевищувати 30 %. Аудиторська фірма має право здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, коли в ній працює хоча б один сертифікований аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути тільки сертифікований аудитор [8,153].

Аудитор - це висококваліфікований спеціаліст, який володіє методологією фінансово-господарського контролю і аудиту, бухгалтерським обліком, аналізом господарської діяльності, статистикою, фінансовою і банківською справою, а також має необхідну професійну підготовку у галузі юриспруденції, судово-бухгалтерської експертизи, методології економічних досліджень, технології виробництва.

Підготовку аудиторів здійснюють економічні вузи із числа осіб, які мають звання бакалавра. Аудиторською діяльністю вони можуть займатися при наявності сертифіката, виданого Аудиторською палатою України на встановлений строк. Після закінчення строку чинності сертифіката аудитор підлягає атестації для одержання сертифіката на наступний п'ятирічний або інший строк.

Права і обов'язки аудиторів визначені законодавством і нормативними актами з питань аудиторської діяльності. Аудитори як суб'єкти підприємницької діяльності можуть займатися аудиторством індивідуально або в аудиторських фірмах, при наявності кваліфікаційного свідоцтва (сертифіката) і ліцензії, виданих у передбаченому законодавством порядку. Вони мають право займатися аудиторською діяльністю при наявності договірних стосунків із підприємствами і організаціями або завдання на проведення аудиту, виданого аудиторською фірмою. До аудиторської перевірки не може бути залучена особа, яка має родинні зв'язки з керівником підприємства або веде з ним підприємницьку діяльність.

Результати аудиторської перевірки аудитор оформляє висновком про якість складеної замовником бухгалтерської звітності і декларації про фінансово-господарську діяльність.

Висновком (актом) оформляються аудитором виконані роботи, передбачені договором із замовником. До них можна віднести аудит фінансового стану господарюючих суб'єктів або аудиторської оцінки інвестиційних проектів чи стартової вартості майнових комплексів, що виставляються на аукціон, та ін.

Згідно з нормами аудиту (стандарт затверджений Аудиторською палатою України) виконану роботу можна оформляти спеціальним звітом.

На практиці проведення аудиту здебільшого оформляється спеціальним актом, який містить дослідну частину і висновки питань, поставлених замовником [10,73].

Аудитор має право при виконанні договірних зобов'язань з дозволу замовника:

- перевіряти первинну документацію з обліку фінансово - господарської діяльності замовника, облікові регістри, проводили інвентаризацію коштів у касах, цінних паперів, матеріальних цінностей, вимагати від посадових осіб пояснення з питань, які поставлені на вирішення аудитора замовником;

- одержувати необхідну для аудиту інформацію від третіх осіб (банків, постачальників та ін.);

- залучати для роботи на договірній основі фахівців, крім осіб, що працюють у замовника, перебувають з ним у родинних стосунках або ведуть спільний бізнес. Крім того, аудитор має право самостійно визначити методичні прийоми і процедури, керуючись при цьому чинним законодавством, існуючими нормами і стандартами, умовами договору із замовником, професійними знаннями та досвідом власної роботи [13,37].

Система аудиторської діяльності має дві складові : зміст і форму.

До змісту аудиторської діяльності входять : суб'єкти; учасники; об'єкти; аудиторські дії та операції; засоби та способи їх здійснення; результати аудиторських дій.

Суб'єктами аудиторської діяльності є аудитори, аудиторські фірми, АПУ. САУ, регіональні відділення, які залежно від виду професійної діяльності, питань, які вони мають право вирішувати, мають згідно з законодавством певні права та обов'язки, професійні аудиторські знання, вміння їх реалізувати.

Учасники - це окремі особи або їх групи, які беруть участь або сприяють аудиторській діяльності у процесі вивчення фактів господарського життя підприємства.

Об'єкти - дії суб'єктів господарювання, господарські процеси, документи та відображені в них операції тощо.

Аудиторські дії - це акти поведінки суб'єктів аудиторської діяльності, направлені на всебічне дослідження фактів господарського життя, які передбачені умовами договору, програми тощо.

Операції - сукупність взаємопов'язаних дій аудитора, спрямованих на досягнення цілей, поставлених умовами договору, програми тощо.

Засоби аудиторської діяльності - це предмети та дії з ними, що забезпечують досягнення необхідного результату аудиторської діяльності.

Система певних засобів, що застосовується аудитором, є аудиторською технікою, а система способів - аудиторською тактикою.

Способи аудиторської діяльності - це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою застосування засобів та прийомів, розроблених наукою про контроль. Вони мають бути гласними, базуватись на наукових знаннях, бути обов'язковими чи бажаними [3,100].

Результат аудиторських дій - це підсумок перевірки відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних засобів і способів суб'єктами аудиторської діяльності і відображений в робочих документах аудитора та наданих ним клієнту висновків.

Складовою системою аудиторської діяльності є форма аудиторської діяльності. Розрізняють дві групи таких форм:

- внутрішню - порядок організації діяльності фірми, який базується на прийнятих внутрішніх аудиторських стандартах, введених правилах;

- зовнішню - засоби зовнішнього прояву аудиторської діяльності у вигляді оформлення аудиторських документів, прояву аудиторських дій, усних та письмових висловлювань тощо [2,110].

Аудитори і аудиторські організації зобов'язані:

- при виконанні аудиторських послуг, згідно з договорами із замовниками, додержувати чинного законодавства та встановлених нормативів;

- повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені в процесі аудиту недоліки у веденні бухгалтерського обліку і звітності, а також недоліки у господарській чи комерційній діяльності;

- зберігати у таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні аудиторських послуг;

- не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

- додержувати умов договору, укладених із замовником;

- обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які безпосередньо стосуються їх (консультації, перевірки, експертизи), за винятком наукової та педагогічної діяльності.

Для усвідомлення сутності і логіки методів аудиту, технічних прийомів, ступеня старанності проведення аудиту слід також зрозуміти умови й організаційні рамки його здійснення.

Питання, пов'язані з роботою і професійним захистом аудиторів, регулюють Аудиторська палата України і Спілка аудиторів України. Організацію аудиту очолює Аудиторська палата України, яка відповідно до законодавства є неурядовим органом.

Аудиторська діяльність регулюється Законом України “Про аудиторську діяльність ” від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХП (зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 березня 1995 р. № 81-95-ВР*, від 20 лютого 1996 р. № 54/96-ВР**. Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні й спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Положення цього Закону діють на території України і поширюються на всі господарські суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг [7].

Аудиторські послуги надаються у формі аудиту, експертиз, консультацій із питань обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством. Законом України “Про аудиторську діяльність ” створено Аудиторську палату України, повноваження якої визначаються цим Законом та Статутом палати України (далі - АПУ) [12].

Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. АПУ здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

АПУ створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Вона є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність.

АПУ формується шляхом делегування до складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного Комітету статистики України та Міністерства юстиції України.

При цьому порядок делегування визначається, відповідно, з'їздом, правлінням, колегією або іншим керівним органом. Загальна кількість членів АПУ становить двадцять осіб.

АПУ створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються АПУ.

Ведення поточних справ АПУ здійснює Секретаріат, очолюваний завідувачем. Останній несе відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення сприятливих умов для виконання функціональних обов'язків її членами.

Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п'ять років, а членів АПУ першого скликання - відповідно, трьох років.

Персональний склад АПУ підлягає щорічній ротації у кількості не менше трьох членів. Призначення нових членів АПУ замість вибулих здійснюється у встановленому порядку шляхом таємного анкетування аудиторів України.

Всі рішення АПУ приймаються простою більшістю голосів за наявності двох третин її членів або шляхом письмового анкетування [8,224].

За рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий, який веде засідання АПУ і функції якого виконують по черзі всі члени палати за алфавітним порядком їхніх прізвищ. Члени АПУ виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, які претендують на отримання сертифікатів у розмірах, визначених АПУ.

Аудитори або їх колективи мають право об'єднатися у громадську організацію - Спілку аудиторів України, що може відкривати місцеві осередки за наявності не менше п'яти аудиторів, котрі є членами Спілки. Спілка аудиторів України має право делегувати своїх представників до АПУ і достроково їх відкликати, а також може вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту [6,176].

Таким чином, основними завданнями АПУ є :

- організація через аудиторські фірми незалежного контролю суб'єктів підприємницької діяльності ;

- надання методичної допомоги аудиторським фірмам ( розробка і затвердження нормативів, положень щодо сертифікації тощо) ;

- надання суб'єктам підприємницької діяльності методичної допомоги з питань обліку, аналізу, контролю ;

- підготовка та підвищення кваліфікаційного рівня аудиторів тощо.

3. Визначення сутності проблематики розвитку аудиту в Україні

аудиторський консультація перевірка

Проблеми розвитку аудиту є досить різні, всі вони пов'язані з розвитком аудиторської діяльності в Україні, і потребують нагального вирішення. Окрему увагу приділено питанню якості аудиту та аудиторських послуг, показано можливість удосконалення методики визначення вартості аудиторських послуг.

За аналізом останніх досліджень на початковому етапі розвитку вітчизняного аудиту - у 1993-1994 роках, значення такому виду діяльності ніхто з потенційних замовників не надавав. Аудит був нав'язаний державними органами під тиском Світового банку і Міжнародного валютного фонду. Такі обставини певною мірою уповільнювали розвиток вітчизняного аудиту [12].

В 1999-2001 роках ситуація змінилась. Складність, заплутаність обліку, особливо податкового, зміна фінансового обліку, істотна суперечливість законодавства, реальність значних фінансових санкцій підштовхують менеджерів, які прагнуть застрахуватись від відповідальності і можливих фінансових втрат, до рішення скористатися послугами аудиторської фірми.

Таким чином, в суспільстві виникла об'єктивна необхідність в незалежному професійному контролі за діяльністю підприємств та її результатами.

Однак, не дивлячись на це, реальної потреби в послугах аудитора як захисника інтересів існуючого чи потенційного інвестора сьогодні, нажаль не існує.

Не дивлячись на законодавчу вимогу щодо обов'язкового підтвердження незалежним аудитором показників річної фінансової звітності, інвестори та інші користувачі звітності і не відносяться з належною довірою до висновку аудитора про достовірність показників фінансової -звітності [9,140].

Ситуація, що склалася в Україні, потребує вирішення ряду проблем, які мають місце у професійній діяльності аудиторів, аудиторських фірм і роблять неможливим успішний розвиток аудиту.

Одна з таких проблем - це проблема сучасного аудитора та довіри до нього. Питання вибору аудитора - це, по - перше, питання довіри.

Тобто перед тим як клієнт вирішить надати інформацію аудитору, він повинен бути впевнений, що в аудитора вистачить сил і можливостей зберегти її в конфіденційності. Це, звичайно, пов'язано з професіоналізмом аудитора і юридичним захистом його діяльності.

Серйозну стурбованість також викликає якість роботи більшості українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не лише користувачами аудиторських послуг і державними органами, але й самими аудиторами, які зацікавлені в стабільному розвитку ринку аудиторських послуг, підвищенні престижу аудиторської професії.

Критерієм якості при проведенні аудиту вважається, насамперед, виконання аудиторами вимог національних нормативів аудиту.

Однак суворе дотримання нормативів пов'язане із збільшенням трудозатрат аудиторів, збором додаткової інформації, документуванням процесу перевірки, розрахунками. Але такі затрати рідко відшкодовуються замовником [9,124].

Для вирішення такого роду проблем аудиторські фірми намагаються враховувати рівень професійної компетентності своїх співробітників у вигляді кваліфікаційних вимог, що висуваються до посад, передбачених структурою їх управління.

Ще одним з основних напрямів підвищення якості аудиту є розробка внутрішньо-фірмових методик аудиту, робочої документації тощо, оформлення у вигляді внутрішньо-фірмових стандартів.

Поряд з названими вище існує серйозна проблема формування ціни на аудиторські послуги, а саме в частині методики її визначення.

Єдиної системи розрахунку вартості послуг аудиторської фірми в Україні не існує, тому аудитори часто використовують, власну систему формування ціни. Найчастіше така система заснована на визначенні кількості відпрацьованих людино-годин або обсягу виконаних робіт.

Основною проблемою при проведенні оцінки послуг аудитора є можливість завищення або заниження їх вартості, але це певною мірою насторожує замовника, особливо, при його першому зверненні до аудиторської фірми.

Також однією з проблем є спроби з боку законодавців скасувати або значно звузити аудиторську діяльність, обов'язковість аудиту, усунути від аудиту приватних підприємців та малі приватні фірми тощо [12].

Ще однією проблемою є перманентні спроби гармонізувати український аудит щодо його міжнародної теорії та практики, передусім, спираючись на досвід США. Одним з постійних ініціаторів “міжнародності” вітчизняного аудиту був і залишається Національний банк України.

Однією з найпримітивніших проблем є плутання понять “аудит” і “бухгалтерський облік”. Причому деякі науковці зазначають, що в науковій літературі немає єдності щодо їх визначення, їх нараховують близько 73. Навряд чи така “різноманітність” збагачує науку. До того ж ця ситуація заплутує і практиків [2,128].

Цій проблемі присвятив певну увагу доктор економічних наук В.В. Сопко. Він зазначив, що, незважаючи на нерозривний зв'язок цих категорій на практиці - “не знаючи бухгалтерського обліку, неможливо провести аудит”, - ототожнювати їх все - таки можна [10,119].

Також необхідно зазначити, що аудит як наука, вже себе затвердив і за цією наукою буде майбутнє, але існує багато проблем, а особливо це підвищення рівня професійної компетентності аудиторів, організація контролю якості аудиторських робіт та послуг, розвиток правового поля аудиту в підприємництві, забезпечення реальної професійної незалежності аудитора та інше.

Незважаючи на те, що для розвитку аудиту в Україні вже зроблено дуже багато, ще залишаються проблеми, від правильного, успішного вирішення яких залежить перспективи його подальшого розвитку.

Першочергового роз'яснення потребує удосконалення законодавчого регулювання аудиту в Україні; подальша розробка і впровадження національних нормативів аудиту; поліпшення методики та організації аудиторських перевірок, їх якості та розробка оптимальної методики визначення вартості аудиту, аудиторських послуг, питання аудиторської етики, підготовки і підвищення кваліфікації аудиторів та інші. Вирішення зазначених проблем спрямоване укріпленню позицій та авторитету аудиту, удосконалення аудиторської діяльності в Україні.

Таким чином, можна зробити висновки, що вчорашній аудит - це невизначеність обов'язковості, невпевненість у майбутньому (чи існуватиме аудит взагалі), не вирішення питання про віднесення чи заборону віднесення затрат на аудит на валові витрати підприємства, практично відсутність регулярного та обов'язкового підвищення кваліфікації аудиторів, розпорошення аудиторів по різних професійних об'єднаннях.

Серед здобутків - прийняття та введення в дію в 1999 році Національних нормативів аудиту та Кодексу професійної етики аудитора України. Усе це є певними ознаками становлення цивілізованого ринку аудиту в країні.

Отож, аудит в Україні перебуває на стадії певного розвитку і далеко не вмер, як вважають непрофесіонали. Роботи вистачить усім. При цьому якість роботи повинна відповідати її вартості, а результати - надійності аудиторських суджень [11,57].

Є зміни і серед складу замовників на аудиторські послуги. Якщо вчора їх цікавили виняткова перевірка з огляду на її обов'язковість та штрафи за неподання аудиторського висновку, і лише частково - стан бухгалтерського обліку, то сьогодні, за спостереженнями контрольно-ревізійного комітету Аудиторської палати України, аудит звітності відкритих акціонерних товариств залишається основним замовленням. Є тенденція до зростання таких замовлень, як оцінка фінансового стану підприємства, консультації з поліпшення діяльності управлінського персоналу.

Проте, все ще спостерігається “антифіскальний” характер замовлень - усі побоюються відповідальності за порушення податкового законодавства, що це цілком однозначно визначає сучасний український аудит як винятково підтверджуючий.

В Україні аудит існує всього дванадцять років - це вкрай незначний строк для визначення суспільством його значення та мети за сучасної ринкової економіки. Тому він потребує широкої реклами, насамперед, серед потенційних замовників, з одного боку, та серед громадськості з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз'яснювати, що аудит - це не тільки підтвердження звітності за вимогами Державної комісії цінних паперів та фондового ринку України.

Це і контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання, підвищення кваліфікації тощо).

Висновок

Отож, аудит, як і весь фінансово-економічний контроль, тісно пов'язаний із бухгалтерським обліком.

Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності та збереження і витрати коштів власника.

Контроль стає головним знаряддям приватної власності. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси об'єктами контролю стають сировина та її витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово - господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Історія виникнення аудиту пов'язана з розвитком капіталізму та ринкових відносин. Однак різноманітні примітивні форми контролю існували і за первісно - общинного, рабовласницького та феодального ладу.

Самостійний початок розвитку аудиту в Україні почався в 1991 році після набуття Україною незалежності[1].

В Україні більш широкий розвиток аудит дістав з виходом Закону про аудиторську діяльність і утворення Аудиторської палати України і Спілки аудиторів України.

Список використаної літератури

1. Білуха М.Т Курс аудиту. -Київ.: “Вища школа”,2000 р.

2. Бухгалтерський облік. Конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖІТІ, 2008. - 288 с

3. Ватуля І.Д. Аудит [Текст]: практикум / І.Д. Ватуля, Н.А. Канцедал, О.Г. Пономаренко; Мін-во освіти і науки України, Полтавська держ. аграрна академія. - К.: ЦУЛ, 2007. - 304 с.

4. Величко О. Аудит у розкритті інформації акціонерними товариствами // Бухгалтерський облік і аудит-№-10-2004.

5. Гончарук Я.А. Аудит [Текст]: навчальний посібник / Я.А. Гончарук, В.С. Рудницький. - 3-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - 443 с.

6. Дорош Н.І. Аудит: теорія і практика [Текст]: навчальний посібник / Н.І. Дорош. - К.: Знання, 2006. - 495 с.

7. Закон України “Про аудиторську діяльність ” від 22 квітня 1993 р.

8. Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - Львів: Піча Ю.В.; К.: «Каравела»; Львів: «Новий Світ - 2000», 2009. - 504 с.

9. Немченко В.В. Практичний курс внутрішнього аудиту [Текст]: підручник / В.В. Немченко, В.П. Хомутенко, А.В. Хомутенко; Одеська нац. академія харчових технологій, Одеський держ. економ. ун т. - К.: ЦУЛ, 2008. - 240 с.

10. Пшенична А.Ж. Аудит [Текст]: навчальний посібник / А.Ж. Пшенична; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. - К.: ЦУЛ, 2008. - 320 с.

11. Редько О. Вітчизняний аудит, вибір вектора розвитку// Бухгалтерський облік і аудит. 2008р.

12. Редько О. Генезис аудиту в Україні - між вчора та сьогодні. 2007р.

13. Рудницький В.С Методологія і організація аудиту. - Тернопіль: Економічна думка, 2000 р.

Размещено на Allbest.ru