Бухгалтерський облік витрат при позамовному методі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

1. Теоретична частина

1.1 Особливості застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

1.2 Нормативна база з обліку витрат

1.3 Організація обліку витрат при позамовному методу обліку витрат

Висновок

Використана література



Введення

Система управлінського обліку, на сучасному етапі, широко поширена в багатьох сферах діяльності: у виробництві, торгівлі, сервісному обслуговуванні, орієнтованому на отримання прибутку, а також у державних установах та інших неприбуткових організаціях, тому питання про калькулювання собівартості в системі віднесення витрат на замовлення є особливо актуальним.

Прийняття будь-якої системи буде означати, що саме вона відображає ставлення керівництва до управління і контролю запасів і витрат, встановлення цін і планування асортиментної політики, прибутку.

На вибір системи управлінського обліку впливають різні чинники:

- Економічні - стан і специфіка галузі, умови діяльності самої організації, ринкова кон'юнктура. Ціноутворення та оподаткування, інвестиційний клімат.

- Організаційні - структура підприємства, розподіл відповідальності, рівень виконавської дисципліни, професіоналізм працівників та їх уміння швидко адаптуватися до нових умов.

- Юридичні - стан правової бази фінансової, комерційної і трудової діяльності.

- Соціальні - мотивація праці, психологічний клімат у колективі, ціннісні установки.

Одним із пріоритетних критеріїв вибору тієї чи іншої системи управлінського обліку є ті вигоди, які вона принесе в управління. Мета створення повинна виправдовувати вкладені кошти.

Переваги створення ефективних систем управлінського обліку звичайно полягають у зростанні конкурентоспроможності за рахунок більш низьких витрат. Інформація про собівартість в таких системах більш реалістична і прозора. З'являється можливість гнучкого ціноутворення, формування передумов та основи складання бюджетів, а також оцінки діяльності керівників підрозділів. Управлінські рішення стають більш виваженими, продуктивними.

Мета курсової роботи - теоретичне всебічні розгляд питання про калькулюванні собівартості в системі віднесення витрат на замовлення і практичне виконання завдань по темі бухгалтерського управлінського обліку.

Для виконання поставленої мети, необхідно вирішити такі завдання:

- Розглянути методи обліку витрат і калькулювання собівартості;

- Визначити об'єкт калькулювання;

- Розглянути показаний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції;

- Вирішити практичні завдання з бухгалтерського управлінського обліку.

Об'єктом дослідження служить бухгалтерський управлінський облік, предметом - показана система обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Курсова робота складається з двох розділів, вступу, висновків та списку використаної літератури. Перший розділ - теоретична частина роботи. У ній розглянуті теоретичні питання, що стосуються поставленої мети курсової роботи. Другий розділ - практична частина роботи, яка складається з практичного виконання двох завдань по темі бухгалтерського управлінського обліку.



1. Теоретична частина

1.1 Особливості застосування позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості (job order cost accounting system) - метод, який використовується на підприємствах, що виробляють одиничні, унікальні або виконувані на спеціальне замовлення вироби. Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах застосовують на ремонтних роботах і на деяких інших виробництвах. При цьому методі об'єктом обліку і калькулювання є окремий виробничий замовлення. Під замовленням розуміють виріб, дрібні серії однакових виробів або ремонтні монтажні та експериментальні роботи. При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що представляють закінчені конструкції. До моменту виконання замовлення всі відносяться до нього витрати вважаються незавершеним виробництвом. Для обліку витрат на кожне замовлення відкривають окремий аналітичний рахунок із зазначенням шифру замовлення [1].

Позамовний облік виробничих витрат акумулює витрати з окремих робіт, підрядів і замовленнями, використовується при виготовленні унікальних або виконуваних на спеціальне замовлення виробів. Такий метод калькуляції застосовується тоді, коли продукція виробляється окремими партіями або серіями або, коли вона виготовляється відповідно до технічних умов замовниками. У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Такі підприємства організуються для виготовлення виробів обмеженого споживання. Найбільш типові заводи важкого машинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори великих потужностей, а так само військово-промислового комплексу, де переважають механічні процеси обробки і виробляється неповторюваних або рідко повторюється продукція.

Найважливішими відмітними особливостями одиничного типу виробництва є:

- Велика різноманітність продукції, що виготовляється, значна частина якої не повторюється і випускається в невеликих кількостях за окремими замовленнями;

- Технологічна спеціалізація робочих місць і неможливість постійного закріплення певних операцій і деталей за робочими місцями;

- Застосування універсального устаткування і пристроїв;

- Велика питома вага ручних складальних і доводочних операцій;

- Переважання серед робітників універсалів високої кваліфікації.

Крім того, позамовний метод обліку собівартості застосовується:

- У виробництвах випускають дослідні зразки продукції;

- У допоміжних виробництвах - при виготовленні спеціальних інструментів, проведення ремонтних робіт;

- На дрібносерійних промислових підприємствах - для випуску продукції, що вимагається споживачеві в незначних кількостях;

- На підприємстві з фізико-хімічними процесами - при випуску окремих видів продукції, у будівництві;

- Науково-дослідних інститутах; установах охорони здоров'я, у сфері послуг - при виготовленні індивідуальних замовлень.

Сутність даного методу полягає в тому, що всі прямі витрати враховуються в розрізі встановлених статей калькуляції по окремих виробничими замовленнями, інші витрати враховуються за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень у відповідність із встановленою базою розподілу.

Решта витрат враховуються за місцями виникнення витрат, за їх призначенням і за статтями. Як бачимо об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання є виробниче замовлення.

Виробниче замовлення як планово-облікова одиниця включає весь комплекс робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результату - виконання замовлення. Сюди входить продукція конструкторських бюро, технологічного відділу, виробничих цехів, роботи з випробувань і доведення. При тривалості зборки менше одного місяця деталі і вузли подають на складання перед початком складальних робіт попередньо скомплектованими по вузлах або виробів. Ця система передбачає для складальних цехів та дільниць в якості планово-облікової одиниці - замовлення, для заготівельних та обробних - комплект деталей або заготовок на деталь.

При тривалості циклу складання більше одного місяця деталі подають в складальні цехи і ділянки чергами відповідно до графіка виконання складальних робіт; в обробні цехи вони надходять в комплекті, необхідному для складання вузла чи групи вузлів, що підлягають монтажу на певній стадії виробництва. Термін подачі деталей вузлового комплекту встановлюється графіком випередження початку даної черги збірки по відношенню до закінчення u1074 виконання замовлення. Плановоучетной одиницею для заготівельних та обробних цехів буде комплект деталей на вузол або групу вузлів, для складальних цехів - етапи загальної збірки або виробниче замовлення.

Досвідчені та експериментальні підприємства, де об'єктом планування та обліку є тема, передбачена річним тематичним планом, з метою визначення ступеня його виконання застосовуються планово-облікові одиниці у вигляді товарокомплектов. Склад і величина товарокомплектов залежать від приналежності виробничих підрозділів до відповідної фазі випуску. Продукція конструкторських бюро у встановлених оперативним планом комплектах передається у відділ головного технолога. Далі технологічна документація в певних комплектах надходить у виробничі цехи. У залежності від нормативної трудомісткості та технологічної послідовності виготовлення продукції розраховуються зведені товарокомплекти для заготівельних та обробних цехів. У фактичне виконання зараховуються ті деталі, які входять до товарокомплект, і ті товарокомплекти, які відповідають зведеної цехової програмі.

Істотний вплив на вибір системи оперативно-виробничого управління надає рівень спеціалізації підприємств, коли поряд з профільною продукцією невеликими серіями випускаються досить значні обсяги продукції непрофільної. Специфіка організації її виробництва буде відрізнятися від існуючих виробничих умов виготовлення основної продукції. У такому випадку для непрофільної продукції більш доцільний з розглянутих варіантів позамовної або комплектної систем, незважаючи на те, що для основної продукції на цьому ж підприємстві використовується інша система оперативно-виробничого планування та обліку. [2]

Виробниче замовлення як планово-облікова одиниця включає весь комплекс робіт, від яких залежить досягнення кінцевого результату - виконання замовлення. Сюди входить продукція конструкторських бюро, технологічного відділу, виробничих цехів, роботи з випробувань і доведення. При тривалості зборки менше одного місяця деталі і вузли подають на складання перед початком складальних робіт попередньо скомплектованими по вузлах або виробів. Ця система передбачає для складальних цехів та дільниць в якості планово-облікової одиниці - замовлення, для заготівельних та обробних - комплект деталей або заготовок на деталь.

При тривалості циклу складання більше одного місяця деталі подають в складальні цехи і ділянки чергами відповідно до графіка виконання складальних робіт; в обробні цехи вони надходять в комплекті, необхідному для складання вузла чи групи вузлів, що підлягають монтажу на певній стадії виробництва. Термін подачі деталей вузлового комплекту встановлюється графіком випередження початку даної черги збірки по відношенню до закінчення виконання замовлення. Плановоучетной одиницею для заготівельних та обробних цехів буде комплект деталей на вузол або групу вузлів, для складальних цехів - етапи загальної збірки або виробниче замовлення.

Досвідчені та експериментальні підприємства, де об'єктом планування та обліку є тема, передбачена річним тематичним планом, з метою визначення ступеня його виконання застосовуються планово-облікові одиниці у вигляді товарокомплектов. Склад і величина товарокомплектов залежать від приналежності виробничих підрозділів до відповідної фазі випуску. Продукція конструкторських бюро у встановлених оперативним планом комплектах передається у відділ головного технолога. Далі технологічна документація в певних комплектах надходить у виробничі цехи. У залежності від нормативної трудомісткості та технологічної послідовності виготовлення продукції розраховуються зведені товарокомплекти для заготівельних та обробних цехів. У фактичне виконання зараховуються ті деталі, які входять до товарокомплект, і ті товарокомплекти, які відповідають зведеної цехової програмі.

Істотний вплив на вибір системи оперативно-виробничого управління надає рівень спеціалізації підприємств, коли поряд з профільною продукцією невеликими серіями випускаються досить значні обсяги продукції непрофільної. Специфіка організації її виробництва буде відрізнятися від існуючих виробничих умов виготовлення основної продукції. У такому випадку для непрофільної продукції більш доцільний з розглянутих варіантів позамовної або комплектної систем, незважаючи на те, що для основної продукції на цьому ж підприємстві використовується інша система оперативно-виробничого планування та обліку.

Фактична собівартість визначається після його виготовлення. До виконання замовлення всі відносяться до нього витрати вважаються незавершеним виробництвом.



1.2 Нормативна база з обліку витрат

облік собівартість витрата позамовний

Основними нормативними документами, що регламентують порядок обліку витрат на виробництво є:

1. Положення з бухгалтерського обліку «Витрати організації» ПБУ 10/99, затверджене наказом Мінфіну Російської Федерації від 6 травня 1999р. (Із змінами від 30 березня 2001 р .) № 33 н.;

2. План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності організацій та Інструкція по його застосуванню, затверджений наказом Мінфіну РФ № 94н від 31.10.2000 р.;

3. Податковий кодекс Російської Федерації.

ПБО 10/99 «Витрати організації» встановлює правила формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати комерційних організацій, що є юридичними особами за законодавством Російської Федерації.

Згідно ПБУ 10/99 видатками організації визнається зменшення економічних вигод у результаті вибуття активів і виникнення зобов'язань, що призводять до зменшення капіталу організації, за винятком зменшення внесків за рішенням власників майна.

Витрати на виробництво продукції в бухгалтерському обліку збираються на рахунках:

20 «Основне виробництво» (даний рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати основного виробництва);

23 «Допоміжні виробництва» (даний рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати виробництв, які є допоміжними для основного виробництва);

25 «Загальновиробничі витрати» (витрати з обслуговування основного і допоміжного виробництв - за змістом машин і устаткування, амортизаційні відрахування на повне відновлення і витрати на ремонт основних засобів виробничого призначення, витрати на опалення, освітлення і утримання виробничих приміщень, витрати зі страхування виробничого майна, оплата праці виробничого персоналу тощо);

26 «Загальногосподарські витрати» (даний рахунок призначений для узагальнення інформації про управлінські та господарських витратах, не пов'язаних безпосередньо з виробничим процесом - адміністративно-управлінські витрати, утримання загальногосподарського персоналу, не пов'язаного з виробничим процесом, орендна плата за приміщення загальногосподарського призначення, витрати з оплати інформаційних, аудиторських та консультаційних послуг та інші);

28 «Брак у виробництві» (збираються витрати по виявленому внутрішньому і зовнішньому шлюбу - вартість невиправного, тобто остаточного браку,, витрати з виправлення тощо);

29 «Обслуговуючі виробництва та господарства»: виробництва і господарства, діяльність яких не пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг, що з'явилися метою створення даного підприємства. На даному рахунку можуть бути відображені витрати, що складаються на балансі підприємства: житлово-комунального господарства, їдалень і буфетів, дитячих дошкільних закладів, будинків відпочинку, санаторіїв та інші);

44 «Витрати на продаж» - витрати торговельних підприємств;

46 «Виконані етапи по незавершених роботах» (даний рахунок доцільно використовувати в організаціях, що здійснюють роботи довгострокового характеру (будівельних, проектних та ін), в яких розрахунки здійснюються не в цілому за закінчені і здані роботи, а по окремих етапах робіт);

97 «Витрати майбутніх періодів» (витрати, зроблені в звітному періоді, але відносяться до майбутніх звітних періодів - витрати на підготовку і освоєння виробництва, витрати з ремонту основних засобів в сезонних галузях промисловості (коли не створюється ремонтний фонд) та інші.

За дебету зазначених рахунків ураховуються витрати, а за кредитом - їх списання. Після закінчення місяці враховані на збірно-розподільчих рахунках (25, 26, 28, 97) витрати списуються на рахунки основного і допоміжного виробництва.

Податковим кодексом витратами зізнаються обгрунтовані й документально підтверджені витрати, здійснені (понесені) платниками податків (Ст. 252). Під обгрунтованими витратами розуміються економічно виправдані витрати, оцінка яких виражена в грошовій формі. Документально підтвердженими вважаються витрати, підтверджені документами, оформленими у встановленому законодавством порядку.

1.3 Організація обліку витрат при позамовному методу обліку витрат

Важливим документом для виконання робіт є договір між замовником (платником) і виробником (постачальником) на виробництво продукції. У ньому вказують об'єкт замовлення, його якісні характеристики, обсяг продукції, термін поставки, договірна ціна, особливі умови (індексація витрат тощо), форма розрахунків [3].

Потім на підставі договору відкривають замовлення, якому присвоюють номер. Замовлення може бути на виготовлення одного виробу в індивідуальному виробництві або на виготовлення серії виробів у дрібносерійному виробництві. Існують внутрішньозаводські замовлення, коли один цех виконує роботи іншій цеху.

Прийняті до виконання замовлення реєструють з присвоєнням чергового з початку року номера, який стає їх кодом до закінчення виконання замовлення. У замовленні зазначається, які вироби підлягають виготовленню і в якій кількості, якими цехами і в який термін. Оформляють замовлення на спеціальних бланках, які виписуються за кількістю цехів, які беруть участь у виконанні замовлення, а копію направляють в бухгалтерію. Після відкриття замовлення вся первинна, технологічна і облікова документація повинна складатися з обов'язковим зазначенням коду замовлення. На підставі копії замовлення в бухгалтерії заводять «Карту аналітичного обліку витрат», де групуються витрати на підставі лімітнозаборних карт, вимог, маршрутних листів та ін

Після закінчення робіт замовлення закривають. Після повідомлення про закриття замовлення ніякого відпустки матеріалів і нарахування зарплати по ньому не повинно бути. Потім визначають індивідуальну собівартість одиниці продукції (замовлення). Вона визначається сумою всіх витрат виробництва з дня відкриття його до дня виконання та закриття. У дрібносерійному виробництві після закриття замовлення фактичну собівартість одиниці продукції обчислюють шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої продукції. Якщо замовлення виконують протягом декількох місяців, і в цей період із серії машин проводять частковий випуск, то визначають собівартість частково виконаного замовлення. Її визначають умовно, на підставі планової або фактичної калькуляції адекватного вироби, виготовлявся раніше, з урахуванням зміни технічних умов його виробництва.

Відповідно до Основних положень з планування та обліку собівартості промислової продукції в індивідуальному і дрібносерійному виробництві облік витрат на виготовлення деталей і вузлів необхідно вести з підрозділом:

- На оригінальні деталі та вузли, призначені тільки для окремого конкретного виробу (замовлення); витрати на виготовлення таких деталей повинні враховуватися за допомогою позамовного методу;

- На нормативні деталі і вузли, загальні для кількох виробів (замовлень); облік витрат на такі деталі і вузли, виготовлені, як правило, в порядку серійного і дрібносерійного виробництва, слід здійснювати на основі системи нормативного обліку, включаючи обчислення нормативної та фактичної собівартості комплектів таких деталей і вузлів [4].

При такій організації обліку собівартість виготовленого в індивідуальному порядку виробу буде складатися з витрат, врахованих безпосередньо на замовлення (в частині так званих оригінальних деталей і вузлів), і собівартості загальних деталей і вузлів і витрат на їх складання.

Різновидом позамовного методу обліку собівартості продукції є поіздельний метод.

Основна відмінність обліку витрат по замовленнях від обліку їх з виробів полягає в тому, що позамовний метод обліку застосовується в одиничних (індивідуальних) виробництвах, а поіздельний - в масових і серійних. У першому випадку витрати збираються на неповторяющееся разове виготовлення того чи іншого виробу або роботи, а при поіздельном методі собівартість одиниці продукції визначається як середня величина витрат на її виготовлення протягом певного періоду.

На окремих підприємствах з метою зменшення трудомісткості облікових робіт невиправдано застосовується знеособлений (котлової) облік витрат, при якому не забезпечується достовірне обчислення собівартості окремих видів виробів. Для такого обліку характерно, по-перше, здійснення обліку витрат на виробництво в цілому по підприємству, цеху або економічно необгрунтовано встановленими групах продукції і, по-друге, розподіл знеособлено врахованих фактичних витрат між окремими виробами пропорційно їх планової (або нормативної) собівартості. Застосування знеособленого (котлового) обліку на практиці економічно недоцільно.

Слід зазначити, що система віднесення витрат на замовлення визначає витрати по кожному виділеному замовленням або одиниці продукції в міру проходження ними виробничого процесу, незалежно від звітного періоду, за який виконується робота. Ступінь точності калькулювання залежить від стилю керівництва, традицій і конкуренції.

На практиці виробничі умови можуть відрізнятися від розглянутого «класичного» варіанту. Наприклад, суднобудування має тривалий цикл виробництва з одночасним виготовленням частин судна. Паралельна технологія виготовлення не дозволяє послідовно збирати витрати.

У цьому випадку на додаток до основного замовлення відкривають декілька внутрішніх замовлень, число яких відповідає конструкційним елементам вироби. Прийнятий порядок забезпечує локалізацію витрат за окремими частинами загального замовлення.

Крім того, продукція деяких галузей машинобудування має взаємозамінність окремих деталей і вузлів до 60 - 70%. Підприємство відкриває для таких деталей і вузлів окреме замовлення, що локалізують витрати і дає можливість розподілити їх за індивідуальними замовленнями.

Зведений облік витрат по замовленнях організовується за кількома варіантами:

- За допомогою контрольних рахунків;

- Роздільного обліку;

- Калькуляції собівартості за контрактом.

Контрольні рахунку - система обліку, що передбачає відкриття рахунків витрат і кореспондуючих з ними рахунків у традиційному порядку фінансового обліку. Аналітичні рахунки витрат представлені картками набору витрат - "картками замовлень», на яких узагальнюють прямі витрати, непрямі - за розрахунками розподілу заносять після закінчення звітного періоду. Картку закривають по мірі виконання всіх робіт, передбачених замовленням. Всі бухгалтерські записи роблять у відомостях, підсумки переносять до рахунків головної книги.

Роздільний облік - система обліку, яка передбачає окреме відкриття рахунків в управлінському та фінансовому обліку, при цьому в рахунках витрат не роблять записів про фінансові операції. Цей варіант передбачає дублювання записів у двох видах обліку.

Калькуляція собівартості за контрактом - система обліку і калькулювання великих виробів з тривалим циклом виробництва. Контрактом передбачаються проміжні виплати виробнику за етапи виконаних робіт. Сума платежів визначається вартістю реалізованих робіт, підтверджених актом замовника. У міру надходження платежів визначають витрати, які необхідно включити в собівартість реалізованої продукції для розрахунку прибутку за даний період.

Тут же визначається величина неистекших витрат, тобто собівартість незавершених і не зданих замовнику робіт. При використанні системи калькуляції за контрактом рекомендується дотримуватися встановлених для цієї системи наступних принципів.

1. Не розраховувати прибуток на ранніх етапах виконання контракту - це низька достовірність оцінки доходів і витрат.

2. Виявляти обачність - збитки, виявлені у звітний період, повинні бути віднесені до собівартості реалізованих робіт цього ж періоду. Якщо очікуються збитки, то їх сума включається до собівартості реалізованої продукції після того, як встановлена ??імовірність збитків. Наприклад, створюється резерв на оплату відпусток робітників і нарахувань, пов'язаних з оплатою відпускних сум [5].

3. Бути обачним при значних витратах на контракт, виконаний в межах 35 - 85%.

Таким чином, система позамовного обліку і калькулювання собівартості характеризується:

1) концентрацією даних про витрати і віднесенням витрат на окремі види робіт або серії готової продукції;

2) із зміною величини витрат по кожній завершеною партії, а не за проміжок часу;

3) веденням в головній книзі рахунку «Основне виробництво», по дебетовому залишку якого показується величина незавершеного виробництва.

Позамовний метод обліку витрат калькулювання собівартості продукції використовують і в непромислових фірмах, при цьому:

- Виділяється одна стаття прямих витрат і застосовується один коефіцієнт накладних витрат;

- Виділяється кілька статей прямих витрат і вибирається один коефіцієнт накладних витрат;

- Виділяється кілька статей прямих витрат і розраховується кілька коефіцієнтів накладних витрат.

Третій підхід на практиці зустрічається рідко.

Розглянемо перший і другий підходи на прикладі аудиторської фірми.

Приклад 1. Праця аудитора, витрачений на консультації (тобто, на виконання договорів) відноситься до прямих трудовитрат. Всі інші статті витрат по фірмі класифікуються як накладні.

Фірма має наступний бюджет (це сума спрогнозованих витрат, розрахованих відповідно до попередніх оцінок діяльності підприємства на найближчий фінансовий рік):

1) виручка 15 000 р. - 100%;

2) прямі трудовитрати 3750 р. - 25%;

3) різниця 11 250 р. - 75%;

4) накладні витрати 10 500 р.. - 70%;

5) операційний прибуток 750 р.. - 5%.

У цьому прикладі коефіцієнт накладних витрат (відношення планових накладних витрат до планових витрат праці)

10 500 / 3750 * 100% = 280%.

За кожним договором складається планова кошторис у людино-годинах, визначає потреби в залученні фахівців. Прямі бюджетні трудовитрати - це твір планової кількості годин на розцінку за 1 чел.-ч.

Загальна сума за договором буде включати планову суму за прямими трудовитратам плюс частка накладних витрат (280%). У нашому прикладі відносно проста формула позамовного калькулювання, де використовується тільки одна стаття прямих витрат і один коефіцієнт накладних витрат.

Приклад 2. Іноді перелік робіт змінюється під впливом побажань клієнта і тоді договір може мати такі статті витрат:

1) прямі трудовитрати - 40 000 р.;

2) прямі допоміжні витрати праці - 10 000 р..;

3) додаткові виплати за прямими трудовитратам - 17 500 р.;

4) ксерокопії - 1100 р.;

5) телефонні розмови - 1000 р..;

6) комп'ютерне час - 8000 р.

Разом прямих витрат - 77 600 р..;

7) накладні витрати 100% - 77 600 р..

Всього витрат - 155 200 р..

Тут має місце менший коефіцієнт накладних витрат (100%). Це результат впливу класифікації накладних витрат. Якщо визначити процентне відношення накладних витрат від прямих трудовитрат, то він склав би 194%. На практиці використовують кілька баз визначення коефіцієнтів розподілу накладних витрат, кожен для певного договору (замовлення). Накладні витрати можуть визначатися на основі комп'ютерного часу.

Остання база розподілу накладних витрат стає все більш поширеною, так як комп'ютери відіграють значну роль в обслуговуванні клієнтів аудиторських фірм.



Висновок

На стадії калькулювання продукту керівник в першу чергу цікавиться собівартістю виробництва одиниці цього продукту. Необхідність отримання цієї важливої інформації обумовлена різними резонами.

По-перше, без обчислення виробничої собівартості одиниці продукції не можна оцінити вартість запасів в балансі і визначити період отримання операційного прибутку (прибутку від продажів). Якщо виробнича собівартість одиниці обчислена некоректно, то величина активів і сума операційного прибутку будуть також некоректними, а слідом за ними - звіт про прибутки фірми та окремих сегментів (підрозділів, продуктових ліній) буде містити перекручену інформацію.

По-друге, виробнича собівартість одиниці є помічником керівника при плануванні та контролі діяльності. Бюджети різного рівня операційної діяльності можуть бути перетворені у звіти виробництва. Користь від цих звітів і бюджетів більшою мірою залежить від інформативності та об'єктивності обчисленої собівартості одиниці продукту.

По-третє, виробнича собівартість одиниці продукту допомагає керівникові в ситуаціях з прийняттям рішень локального характеру: цінова політика у відносинах з оптовиками; додавання або зняття виробничої лінії; покупка комплектуючих деталей у стороннього постачальника або їх виготовлення власними силами; здача застарілих напівфабрикатів у брухт або їх доопрацювання з наступним продажем та інші.

Особливості калькулювання виробничої собівартості одиниці продукту виявляється у двох системах калькулювання: по замовленнях і по процесах.

Метод позамовного калькулювання (Job - Order Costing) використовується на підприємствах технічного обслуговування та інших видів сервісу, в складальних виробництвах, в друкарнях, в консалтингових фірмах. Замовлення відрізняються один від одного, орієнтуються на вид продукції, набір робіт, клієнта.

Рух витрат при позамовному калькулюванні собівартості проходить дві стадії:

1. Нарахування понесених витрат.

2. Віднесення нарахованих витрат на замовлення.

При цьому рух витрат йде паралельно з фізичним рухом матеріалів та праці, у міру їх перетворення в готовий продукт, а саме замовлення випереджає виробництво.

У курсовій роботі були вирішені поставлені завдання, а отже досягнуто основної мети - розгляд питання про калькулюванні собівартості в системі віднесення витрат на замовлення.



Використана література

1. Положення з бухгалтерського обліку "Витрати організації", ПБО 10/1999 ПБУ 10/1999, затверджено наказом Мінфіну РФ від 27.11.2006 № 156н

2. Аріко О.М. Розвиток методик обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, - М., 2005. - 220 с.

3. Артеменко В.Г., Беллендер М.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. - М.: Перспектива, - М., 2006. - 127 с.

4. Вахрушина М.А. Бухгалтерський управлінський облік. - М.: ОМЕГА-Л, 2007. - 570 с.

5. Воронова Є.Ю. Функціональний метод обліку витрат / / Аудиторські відомості. - М., 2008. - 138 с.

6. Ілюхіна Н.А. Калькулювання собівартості: сучасні методи обліку витрат / / Аудиторські відомості, - М., 2006. № 4

7. Керімов Вагіф Ельдар огли. Бухгалтерський фінансовий облік: підручник, - М.: Дашков і К, 2008. - 701 с.

8. Кондраков Н.П. Еккаунтинг для менеджерів. Бухгалтерський облік і фінансово-економічний аналіз. Навчальний посібник. - М.: Справа, 2004. - 280с.

9. Киштимова Є.А. Формування інформації за витратами на виробництво для калькулювання собівартості / / Аудиторські відомості. - 2007. - № 4.

10. Миколаєва С.А. Облік: як і для яких цілей / Економіка і життя. - 2006. - № 42, 43, 44, 46,47.

11. Соколов А.А. Особливості організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції операційних сегментів підприємства / А.А. Соколов / / Аудитор. - 2005. - 172 с.

12. Трубочкіна М.І. Управління витратами підприємства: навчальний посібник. - М.: Инфра-М, 2006. - 203 с.

14. Управлінський облік: Конспект лекцій / сост. Т.А. Понкрашева, новго ім. Ярослава Мудрого. - Новгород, 2008. - 308 с.

14. Хамхоєва Ф.Я. Бухгалтерський управлінський облік як інформаційна основа системи управління виробництвом / / Сучасний бухоблік. - 2004. № 12.

15. Економіка промислового підприємства: підручник / за ред. д-ра екон. наук, проф. Є.Л. Кантора, канд. екон. наук, проф. Г.А. Маховиковим. - М; Ростов-на-Дону: МарТ, 2007. - 859 с.

Размещено на Allbest.ru