Аудит довгострокових позик і оцінка ефективності їх використання. Сутність аудиту й історичні аспекти його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1 Аудит довгострокових позик і оцінка ефективності їх використання

1.1 Сутність та структура довгострокових зобов'язань

1.2 Особливості обліку довгострокових зобов'язань

1.3 Методика аудиту довгострокових зобов'язань

2 Сутність аудиту й історичні аспекти його розвитку

2.1 Суть аудиту та його завдання

2.2 Виникнення аудиту в світі

2.3 Виникнення та становлення вітчизняного аудиту

Висновок

Список використаної літератури

1 АУДИТ ДОВГОСТРОКОВИХ ПОЗИК І ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Аудит є важливою ланкою управління як окремих підприємств, так і національного господарства і цілому. Бо саме аудит є джерелом даних, які свідчать про рівень достовірності бухгалтерської звітності, законності та доцільності здійснення господарських операцій, стану системи обліку. Крім того, аудит забезпечує розробку пропозицій щодо підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності, захисту фінансових інтересів клієнта та багато іншого. Необхідність проведення аудиту зумовлюється потребою користувачів інформації про реальний фінансовий стан суб'єкта господарювання. Загальна мета аудиту полягає у сприянні раціонального використання майнових, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для одержання максимальних прибутків.

1.1 Сутність та структура довгострокових зобов'язань

Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс», зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілює в собі економічні вигоди. Зобов'язання виникають через існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. [2, c. 56-57]

Зобов'язання характеризуються:

- конкретними економічними ресурсами (поверненню підлягають ресурси, або їх грошовий еквівалент - залежно від умов договору);

- адресністю (ресурси повертаються позикодавцю або іншій третій особі за дорученням позикодавця);

- строком погашення заборгованості;

- винагородою за користування ресурсами;

- санкціями за порушення договірних зобов'язань та термінами і сумами погашення заборгованості.

П(С)БО 11 «Зобов'язання» визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на :

- довгострокові зобов'язання

- поточні зобов'язання

- забезпечення зобов'язання

- непередбачені зобов'язання.

Довгострокові зобов'язання - всі які не є поточними, до цих зобов'язань належать:

- довгострокові кредити банків;

- інші довгострокові фінансові зобов'язання;

- відстрочені податкові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове. [3, c. 67]

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

- позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

- не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

1.2 Особливості обліку довгострокових зобов'язань

Для обліку довгострокових зобов'язань у Плані рахунків передбачено Клас 5 «Довгострокові зобов'язання». Довгострокові зобов'язання відображаються на рахунках бухгалтерського обліку, якщо їх оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок їх погашення.

Для обліку кредитних операцій використовують рахунок 50 «Довгострокові позики».По відношенню до балансу цей рахунок пасивний: по кредиту відображають одержання кредитів та інших позикових коштів, а по дебету - їх погашення. Довгострокові кредити видаються на придбання основних засобів, будівництво, розширення і реконструкцію об'єктів та інші заходи капітального характеру. Підставою для прийняття рішення керівником банку про надання довгострокового кредиту є заява-зобов'язання підприємства на суму необхідного кредиту, розрахунок окупності витрат на об'єкт кредитування, титульні списки і договір підряду.[4, c. 112-113]

На суми одержаних довгострокових кредитів господарствам видають строкові зобов'язання і зведені зобов'язання. В зобов'язаннях вказуються конкретні стоки погашення кредиту. Довгострокові кредити видаються шляхом оплати платіжних вимог-доручень, платіжних доручень, виставлення акредитивів і одержання лімітованих чекових книжок, а також шляхом зарахування позики на рахунок коштів. Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залученими позиковими коштами у інших осіб, які не є поточними зобов'язаннями, здійснюють на рахунку 50 «Довгострокові позики».На цьому рахунку відкривають субрахунки по обліку довгострокових кредитів банку і відстрочених довгострокових кредитів банку в національній та іноземній валюті, а також по обліку інших залучених позикових коштів.

За кредитом рахунка 50 відображають суми одержаних довгострокових позик, а також переведення короткострокових (відстрочених) в кореспонденції з дебетом рахунків: 15 - оплата капітальних інвестицій за рахунок довгострокових позик; 30, 31, 33 - зарахування сум позик на рахунки коштів; 60 - переоформлення відстрочених короткострокових позик на довгострокову; 63, 68 - погашення заборгованості перед постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за рахунок довгострокових позик; 64, 65 - оплата податків, платежів і зборів до бюджету та страховим органам; 91, 92, 93, 94 - оплата за рахунок довгострокових позик загальновиробничих, адміністративних та інших витрат та інші.[4, c. 114-115]

За дебетом рахунка 50 відображають погашення заборгованості за довгостроковими позиками та переведення до поточної заборгованості в кореспонденції з кредитом рахунків: 30, 31, 33 - погашення довгострокової позики готівкою, перерахування коштів з рахунків банків та за рахунок інших коштів; 50 - переоформлення довгострокових позик на відстрочені довгострокові позики; 61 - переведення довгострокових позик у поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями при настанні строку погашення протягом 12 місяців з дати балансу; 71, 73, 74 - зарахування в доходи списані позики та ін.

Облік інших довгострокових зобов'язань, який не відображається на вищезгаданих рахунках класу 5 «Довгострокові зобов'язання», призначено рахунок 55 «Інші довгострокові зобов'язання».

Рахунок 55 «Інші довгострокові зобов'язання» призначено для інформації про розрахунки з іншими кредиторами та за іншими операціями, заборгованість за якими не є поточним зобов'язанням та облік яких не відображається на решті рахунках класу 5 «Довгострокові зобов'язання». За кредитом рахунку 55 «Інші довгострокові зобов'язання «відображається збільшення довгострокових зобов'язань, за кредитом - їх погашення, переведення до короткострокових, списання тощо.

1.3 Методика аудиту довгострокових зобов'язань

Аудит - це незалежна перевірка фінансової бухгалтерської звітності, обліку, первинної документації й іншої інформації про фінансово-господарську діяльність з метою визначення вірогідності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, що уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Аудит може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). [1, ст. 3]

Загальна мета аудиту полягає у сприянні раціонального використання майнових, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для одержання максимальних прибутків. [5, c. 145]

Основними завданнями, що стоять перед аудитом є:

- виявлення та запобігання (профілактика) порушень фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб;

- незалежна експертиза бухгалтерських балансів і звітів для встановлення рівня їх достовірності;

- визначення достовірності ведення бухгалтерського обліку чинним нормативам і стандартам.

Аудитори займаються аудиторською діяльністю при наявності договірних стосунків із підприємством або завдання на проведення аудиту, виданого аудиторською фірмою. До аудиторської перевірки не може бути залучена особа, яка має родинні зв'язки з керівником підприємства клієнта або веде з ним підприємницьку діяльність.

Завданнями аудиту операцій з довгостроковими зобов'язаннями є:

- оцінка стану розрахунково-платіжної дисципліни за всіма видами розрахунків з кредиторами підприємства;

- встановлення наявності, правильності оформлення договорів та інших документів, що визначають права та обов'язки сторін з постачання матеріальних запасів, виконання робіт (надання послуг), а також дотримання зазначених в даних документах умов;

- оцінка повноти відображення здійснених операцій в бухгалтерському обліку і перевірка правильності даних в звітності;

- встановлення дотримання чинного законодавства, правомірності, доцільності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних посадових осіб при здійсненні розрахункових операцій з постачальниками та підрядниками, бюджетом, персоналом підприємства, іншими кредиторами;

- розробка заходів щодо реалізації результатів контролю з метою попередження відхилень від норм чинного законодавства [3, c. 67]

Джерелами інформації для аудиту операцій з довгостроковими зобов'язаннями є наступні документи:

- наказ про облікову політику підприємства;

- первинні документи з обліку довгострокових зобов'язань;

- облікові регістри, що використовуються для відображення операцій з обліку довгострокових зобов'язань;

- акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

- звітність;

- основними джерелами інформації для здійснення аудиту операцій із довгостроковими зобов'язаннями є первинні документи з обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками.

2 СУТНІСТЬ АУДИТУ Й ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Нові умови господарювання (роздержавлення власності, створення самостійних підприємств, діяльність яких заснована на недержавних формах власності) зумовили необхідність виникнення та розвитку аудиту. Потреба в послугах аудиту є безумовною. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

2.1 Суть аудиту та його завдання

Становлення аудиту - процес досить тривалий з часом змінюються типи і цілі аудиторських перевірок. Звідси і визначення аудиту має бути досить місткими, щоб охопити всю широту завдань, які постають перед ним.

Аудит починається з незалежної перевірки фінансової звітності та вираження думки аудитора щодо її достовірності, повноти і законності відображених господарських операцій. З розвитком ринкових відносин потреба в аудиторських послугах зростає, а отже, розширюються рамки тлумачення аудиту.[1, c. 15-16]

Визначення аудиту в нормативних документах. Законом України «Про аудиторську діяльність» дається наступне визначення аудиту «аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам»

Мета аудиту. Аудит - це дослідження, а будь-яке дослідження визначається поставленою метою. Мета аудиту визначається предметом аудиторської перевірки. У загальному розумінні мета аудиту полягає в досить глибокому і докладному ознайомлені з предметом аудиторської перевірки, щоб скласти про нього компетентну думку.

Заслуговує на увагу визначення аудиту в США. Комітет з основних концепцій Аудиту американської асоціації бухгалтерів (ААА) дає таке визначення аудиту «Аудитом називають систематичний процес об'єктивного збору й оцінки свідчень про економічні події з метою встановлення ступеня відповідності цих тверджень установленим критеріям, надання результатів перевірки зацікавленим користувачам». Таке широке тлумачення аудиту відображає багатогранні цілі, яких може досягти аудит і різноманітність предметів дослідження, на яких може бути зосереджена увага аудитора в процесі конкретної аудиторської діяльності. [1, c. 17-18]

Залежно від користувачів виникає необхідність у засвідченні аудитором різної фінансової інформації. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарюючі суб'єкти вступають у договірні відносини щодо використання майна, грошових коштів, здійснення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна бути підкріплена можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію, достовірність якої підтверджена незалежним аудитором. Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств і дотримання ними норм законодавства необхідні державі для прийняття рішень у сфері економіки й оподаткування. Аудиторські перевірки необхідні також державним контролюючим органам, судам, прокуратурам для підтвердження достовірності фінансової інформації, що належить до комерційної таємниці.

Користувачі аудиту. У ринкових умовах господарювання фінансовий стан кожного господарюючого суб'єкта залежить від його взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання, і тому постає потреба у достовірній обліковій і звітній інформації про їх діяльність.

Зокрема, об'єктивна і достовірна інформація про діяльність певних господарюючих суб'єктів необхідна:

- власникам господарюючих суб'єктів для визначення стратегії їх розвитку,

- інвесторам (вітчизняним та іноземним) при вкладанні своїх капіталів у інші господарюючі суб'єкти,

- банкам для прийняття рішення про доцільність надання кредиту,

- постачальникам для одержання гарантій повної оплати за відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги,

- акціонерам для контролю за роботою адміністрації товариства,

- державним контролюючим органам для планування потреб макроекономіки та оцінки податкових надходжень до бюджету тощо,

- державним органам, судам, прокуратурам для підтвердження достовірності фінансової інформації, що їх цікавить, включаючи інформацію, яка є комерційною таємницею [2, c. 34]

Користувачі, для яких достовірність фінансової інформації є досить значною, потребують засвідчення її аудитором. При цьому слід пам'ятати, що запити споживачів інформації є досить різними. Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів показані в табл. 1.1.

На рис 1.2 показані основні споживачі аудиту звітної інформації господарюючого суб'єкта й основні відмінності в їх запитах щодо джерел інформації

Завдання аудиту. Завдання аудиту визначається його метою. На сучасному етапі розвитку економіки в Україні основним завданням аудиту є збирання достовірної вихідної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан. [3, c. 45]

Таблиця 1.1 - Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Рисунок 1.2 - Основні користувачі інформації, що підлягає аудиту

Аудит повинен бути організований так, щоб адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється, настільки, наскільки вони відповідають перевіреній фінансовій інформації. Для того, щоб скласти думку, аудитор повинен одержати обґрунтовану гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації та інших джерелах даних достовірна і достатня. Аудитор повинен також вирішити, чи правильно відображена в обліку і звітності відповідна інформація.

Завдання оперативного контролю - систематичний контроль безпосередньо в процесі діяльності суб'єкта з метою попередження помилок або вибору оптимальних рішень (не приймати рішення, а допомагати у їх виборі).

Стратегічні завдання полягають в обґрунтуванні оптимальної або пропозиції альтернативної стратега та перспективної програми розвитку суб'єкта господарювання на підставі даних, одержаних у процесі аудиту.

2.2 Виникнення аудиту в світі

Слово «аудит» походить від лат «audio» - «слухаю» (відповідно «auditor» - той, хто слухає) У середньовічній Європі, коли писемних людей було мало, аудитором називали службовця, який повинен був вислуховувати звіти посадових осіб На початковому етапі розвитку аудиту на аудитора покладались функції контролю за діяльністю посадових осіб з метою викриття фактів обману та шахрайства

Ще у Стародавньому світі, як тільки функції володіння і управління власністю були поділені між такими основними суб'єктами господарювання того періоду, як держава і рабовласницький маєток, була вперше усвідомлена необхідність в аудиті. Зокрема давньоримські джерела, що збереглись до нашого часу, свідчать, що облік, як правило, вели одночасно і незалежно один від одного двоє спеціально призначених осіб. Така організація облікового процесу, передусім, була зумовлена бажанням запобігти розкраданню державної скарбниці або майна окремого рабовласника. Водночас вона слугувала для підтвердження точності звітності. Крім того, для перевірки правильності облікових записів використовували інвентаризацію. Але і на ці прийоми контролю цілком не покладались [4, c. 34-36]

Традиційною для тих часів була так звана практика «прослуховування» бухгалтерів. Прагнучи одержувати якомога більший прибуток, власники, що наймали управлінців, призначали контролерів, до обов'язків яких входило вислуховувати підзвітних осіб. Так здійснювався контроль на приватному рівні. На державному ж рівні створювалися спеціальні органи (облікові управління), які контролювали збір податків та державні витрати

Вважається, що аудит як вид професійної діяльності виник в Англії. Одними з найдавніших англомовних облікових документів, які дійшли до наших часів, є згадки про аудит в архіві Казначейства Англії і Шотландії 1130 р. Також є дані про існування аудиту в 1299 р та до 1324 р, коли королівським указом були призначені аудитори в графствах Оксфорд, Беркшир, Південний Емптон, Уілтс, Самсет і Дорсет у ХVІ ст. правовий контроль облікових книг був офіційно введений у багатьох країнах світу. Для позначення особи, яка здійснювала перевірку облікових записів, в Англії вже використовувався термін «аудитор».

Тому не дивно, що перший у світі законодавчий акт, що регулював діяльність аудиторів, був виданий у 1285 р королем Англії Едвардом І. Відповідно до цього закону від імені держави надавались певні привілеї аудиторам, якими були не тільки особи з числа довірених слуг сеньйорів, але й деякі категорії цивільних службовців.

Згідно з законом, метою перших обов'язкових перевірок був незалежний розгляд бухгалтерських записів і звітів, а роботу осіб, які їх проводили, прирівнювали майже до фінансового аудиту в сучасному його розумінні. Аудит передбачав лише ретельну звірку фактів із документами та іншими даними Звідси, робота аудиторів цього періоду полягала в детальній перевірці кожної господарської операції. Концепція вибіркової перевірки як аудиторської процедури ще була невідомою. Як правило, аудит проводився для замовника (дворянина, короля) окремою особою, а у випадку публічного оприлюднення його результатів - комісією. Аудитори того часу ще не мали фахового статусу, хоча вже й були зобов'язані проводити перевірку чесно, зі знанням справи, з належною увагою і повагою до інтересів особи, яка їх запросила. Незалежність аудитора досягалася через його призначення «замовником» і заборону будь-яких приватних контактів між ним і особою, що перевірялася. [5, c. 65]

У XVII-XIX ст., коли фінансові кризи стали актуальною проблемою, аудит набув найбільшого розвитку. Як наслідок криз збільшувалася кількість збанкрутілих підприємств, що підвищувало попит на бухгалтерів-експертів, які б захищали інтереси власників. Фактична робота аудитора полягала в контролі за правильністю ведення бухгалтерського обліку і складанням звітності. Після закінчення кризи почався стрімкий розвиток акціонерних товариств. Зацікавлені особи почали вимагати достатнього для прийняття рішень обсягу інформації, що містилася б у річних звітах, і обов'язкового оприлюднення аудиторських звітів та висновків.

Першим документально зафіксованим випадком проведення незалежного аудиту спекулятивної діяльності акціонерних товариств вважається крах «Південноморської Компанії» у Великобританії в 1720 році Ця подія в історії відома як «Південноморська бульбашка». Коли з'ясувалося, що директорат компанії неспроможний ані виконати взяті зобов'язання по сплаті дивідендів, ані викупити випущені в біржовий обіг акції, У справу втрутились державні органи Ними був призначений бухгалтер Чарльз Снел для незалежної додаткової перевірки допоміжних облікових записів цієї компанії

У цей же період з метою запобігання недоброчесних угод була започаткована практика державного регулювання фахової. Діяльності облікових працівників. Важливим досягненням стало визнання на державному рівні необхідності проведення незалежного аналізу рахунків великих та малих підприємств Знову ж таки першим у сфері законотворення виступив уряд. Великобританії У 1720 р парламент цієї країни прийняв «Акт про Мильну бульку», що забороняв акціонерну форму підприємницької діяльності і єдиною можливою визнавав партнерство Лише у 1825 р акт було скасовано під тиском громадськості З 1844 р у Великобританії вийшла серія законів про компанії, згідно з якими їх керівники були зобов'язані один раз протягом року надавати акціонерам підписаний ними балансовий звіт підприємства і запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності перед акціонерами.

Досвід Англії в розвитку аудиту справив великий вплив на інші країни і передусім на США Аналогічні закони про обов'язковий незалежний аудит дещо пізніше були прийняті у Франції (1867) і США (1887).

І тільки наприкінці XIX ст. незалежний аудит сформувався як самостійна сфера професійної практичної діяльності Зміни в попиті на аудиторські послуги в США на початку XX ст. стали причиною докорінних змін ряду цілей аудиту Подальший розвиток ринкових відносин вимагав великих капіталовкладень, що призводило до збільшення ризику. Для дисконтування акцій на фондовій біржі, одержання позик від приватних осіб або банківських кредитів тощо стало правилом надавати зацікавленим особам фінансову звітність своєї компанії, перевірену на предмет точності і достовірності. Такі послуги в масовому порядку надавали незалежні бухгалтери (аудитори). У той же період почалося утворення різноманітних організацій або спілок професійних бухгалтерів, які вимагали від урядів країн законодавчого оформлення своєї діяльності.

До 1929 р об'єктом аудиторської перевірки були лише результати господарської діяльності (прибуток або збиток).[5, c. 67]

Після «Великої Депресії» Комісією з цінних паперів і бірж були розроблені спеціальні вимоги до змісту і структури аудиторського висновку. Цей документ повинен був містити дату, описувати всі деталі проведення роботи, чітко визначати думку аудитора щодо перевіреної звітності, принципів \ процедур обліку Ці вимоги привели до поділу висновку на два параграфи Перший - опис проведеної роботи, другий - висловлення думки аудитора.

На ранньому етапі розвитку аудиту була відсутня система внутрішнього контролю Прийоми аудиту в той час полягали переважно в детальній перевірці кожної операції, а тестування або вибіркова перевірка як аудиторські процедури відомими ще не були Такий аудит отримав назву підтверджуючого аудиту.

Період до 60-х років XX ст. супроводжувався лише несуттєвими змінами в цілях і методах аудиту. Основна увага, як і раніше, приділялася визначенню достовірності фінансової звітності, що підлягала перевірці, причому досить багато технічних прийомів аудиту цього періоду були створені безпосередньо з метою виявлення спотворень. У спеціальній літературі продовжував зберігатися деякий дисонанс з питань відповідальності аудитора за виявлення фактів спотворень у ході аудиторської перевірки. Зрештою переважна кількість спеціалістів зійшлись на думці, що виявлення помилок і порушень все ще залишається метою зовнішнього аудиту, але не головною.

Стосовно цілей сучасного зовнішнього аудиту країн ринкової економіки, то в деяких з них аудитором повинен бути зроблений висновок про відповідність фінансової звітності підприємства, що перевіряється, законодавству країни (Німеччина, Франція, Італія), у ряді інших - про достовірність звітності та їх відповідність фаховим стандартам бухгалтерського обліку (Канада, США, Японія), у третіх - обидва критерії водночас (Великобританія).

Початок 70-х років XX ст., по суті, виявився точкою відліку Для нового етапу в історії аудиту - його гармонізації на регіональному та інтернаціоналізації на міжнародному рівні.

Започаткувало інтернаціоналізацію аудиту створення у 1977 р Міжнародної Федерації Бухгалтерів зі штаб-квартирою в Нью-Йорку, на яку зокрема були покладені функції розробки.

Етичного Кодексу Професійних Бухгалтерів, Міжнародних Стандартів Аудиту (МСА), бюлетенів з аудиту, положень про державний і управлінський облік, видання фахових посібників з аудиту підприємств Слід відзначити, що Міжнародна Федерація Бухгалтерів не має права вимагати від організацій-членів приведення стандартів своїх країн у відповідність із міжнародними, застосовувати до них будь-які санкції. Ці факти є свідченням вибору шляху добровільної інтернаціоналізації нормативної бази аудиту, кваліфікаційного рівня професійних бухгалтерів (аудиторів) країн світового співтовариства.

Сьогодні відбувається етап розвитку аудиту, орієнтованого на ризик При проведенні перевірок або консультуванні аудиторських фірм у першу чергу розраховують можливий ризик (за спеціально розробленими формулами) Як правило, в сучасних умовах аудиторська перевірка проводиться вибірково - в основному там, де існує максимальний ризик помилок або шахрайства

На підставі викладених подій можна виділити основні етапи розвитку і становлення аудиту (рис 1.3).

2.3 Виникнення та становлення вітчизняного аудиту

Україна до 1991 року розвивалась як адміністративно-територіальна одиниця Роси, тому витоки виникнення аудиту в Україні належать до часів Російської імперії.

Перша згадка про аудиторів у Росії відноситься до початку XVIII ст., де аудиторами називали військових слідчих.

Звання аудитора в Роси було введено Петром І, який у військовому статуті 1716 р і в «Табелі про ранги» до військових чинів відніс і аудитора. Це звання Петро І ввів, користуючись прикладом Польщі, де аудитором спочатку називали суддю, а потім особу, яка брала участь у судовому слуханні, і слідчого У 1797 р аудитори були переведені в цивільні чини, а в 1833 р з метою навчання аудиторів у Петербурзі була заснована школа, пізніше названа Аудиторським училищем.

За своїм характером посада аудитора поєднувала в собі посади діловода, судового секретаря і прокурора. Після проведення військово-судової реформи 1867 р посаду аудитора було скасовано.

На жаль, спроби організації наприкінці ХІХ-поч XX ст. в Роси Інституту присяжних бухгалтерів (рахівників) Російської Імперії не просунулися далі підготовки документів, регламентуючих його діяльність. [3, c. 41-42]

Професійної організації бухгалтерів Російської Імперії так і не вдалося створити, проте аудит як явище існував. У Росії незалежна перевірка щорічних звітів акціонерних товариств проводилася ревізійними комісіями, причому не на професійному рівні. Ці комісії складалися з акціонерів, які переважно були недосвідченими з питань обліку.

До 1987 р у СРСР проблема методології й організації аудиту не тільки не вирішувалась, але і не ставилася зовсім Перші зародки аудиту можна віднести до 1987-1989 pp., коли на рівні міністерств фінансів союзних республік були створені госпрозрахункові контрольно-ревізійні групи і групи інаудиту (в Україні було створене дочірнє відділення «Інаудиту», яке називалося «Інаудит-Україна») через необхідність контролювати спільні (за участі іноземного капіталу) підприємства.

Проте значні просування в розвитку аудиту в Україні були зроблені після розпаду Радянського Союзу.

На рис. 1.4 показані основні етапи розвитку аудиту в Україні.

У 1989 р. з виникненням в Україні (на той час ще союзній республіці СРСР) спільних підприємств (СП) іноземною стороною було поставлене питання про аудиторське підтвердження результатів фінансово-господарської діяльності СП, що стало передумовою створення в Києві дочірнього відділення союзної аудиторської фірми «Інаудит» під назвою «Інаудит-Україна». До складу першої аудиторської фірми увійшли колишні держслужбовці контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України.

В Україні аудит виникає у відповідь на виникнення попиту на аудит, причому відразу як аудит підтверджуючий (при підтвердженні звітності СП) і консультаційно-орієнтований (на замовлення клієнтів). Попит на аудит зростає. Частина таких консультантів залишили попередні місця роботи і зайнялися виключно аудиторськими послугами. Проте їхній статус де-юре лише частково визнавався дещо застарілою союзною постановою. Тому до кінця першого року незалежності нашої країни кращі Інтелектуальні сили вітчизняного аудиту об'єдналися в Спілці аудиторів України (САУ).

У Києві 14 лютого 1992 р. на з'їзді аудиторів було прийнято Статут громадського об'єднання громадян, які здійснюють аудиторську діяльність - Спілки аудиторів України (САУ). Метою діяльності САУ було визнано об'єднання зусиль аудиторів для захисту своїх законних прав та інтересів і сприяння розвиткові аудиторської діяльності. Головами Спілки аудиторів у свій час були проф. В.В. Сопко, О.В. Кужель, проф. 1.1. Пилипенко, який і до сьогодні обіймає цю посаду.

З метою сприяння розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської справи в країні в 1993 р. було створено незалежний орган - Аудиторську палату України (АПУ). Головним завданням АПУ є сприяння розвитку аудиту в країні, вирішення на єдиній методологічній основі принципових питань аудиторської діяльності в Україні. Створені й регіональні відділення АПУ.

Формально говорити про виникнення цілісної системи аудиту в Україні можна лише з прийняттям Закону України «Про аудиторську діяльність» у 1993 р.

У 1995-1996 pp. були прийняті тимчасові вітчизняні нормативи з аудиту, а починаючи з 1 січня 1999 р. в Україні були введені постійно діючі національні нормативи з аудиту. [1, c. 12-14]

Газета «Аудитор України» є офіційним виданням АПУ та САУ. Видання забезпечує інформацією з нормативних питань, повідомляє про поточну діяльність АПУ та САУ, про сертифікацію аудиторів України; знайомить з вітчизняним та міжнародним досвідом з теорії та практики аудиту тощо.

В 2003 р. прийняті Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів (МСА) в якості Національних стандартів аудиту.

ВИСНОВОК

В даній роботі була розкрита економічна сутність та значення довгострокових зобов'язань. Зобов'язання, що відображаються в бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Підходи до визначення зобов'язань різні. Їх розглядають як борг, як суму витрати, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна. Порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов'язання визначає П(С)БО 11 «Зобов'язання».

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залученими позиковими коштами у інших осіб, які не є поточним зобов'язанням, ведеться на рахунку 50 «Довгострокові позики». Зобов'язання виникають через існуючі борги підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. В даній роботі було розглянуто нормативну базу, аудиту довгострокових зобов'язань.

В даній роботі було розглянуто широку характеристику аудиту, етапи його розвитку.

Аудит як складова економічного контролю виявляє і розкриває нові можливості підприємницької діяльності, визначає її ефективність та відповідність чинному законодавству, правовим документам, досліджує організацію виробництва, планування, збереження фінансових ресурсів, дотримання технологічної і трудової дисципліни, якість випущеної продукції, достовірність відображення господарсько-фінансових операцій в обліку та звітності у межах окремого підприємства.

Крім цього, предметом аудиту є договірні відносини, виконання договорів, тобто здійснення контролю за усіма формами обороту суспільне необхідного продукту.

Сутність аудиту полягає у перевірці бухгалтерської звітності, обліку, первинних бухгалтерських документів та іншої інформації, що стосується фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах і відповідність вимогам законів України та національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку або іншим правилам згідно з вимогами її користувачів.

аудит довгостроковий зобов'язання

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про аудиторську діяльність» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 23. - С.244.

2. Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Організація і методика аудиту: Навч. посіб. - К.: «Каравела», 2004. - 568 с.

3. Гончарук Я.А. Аудит: навч. посібник / Я.А. Гончарук, В.С. Рудницький. - [3-є видання]. - К.: Знання, 2007.

4. Давидов Г.М. Аудит: Підручник. - К.: Т-во «Знання», 2004. - 511 с.

5. Загородній А.Г., Єлісеєв А.В., Корягін М.В. та ін. Аудит: Теорія і практика: Навч. посіб. - Львів: Вид-во Національного Університету «Львівська політехніка», 2003. - 364 с.

6. Сопко В.В., Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїн, О.М. Брадул. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 642 с.

7. Усач Б.Ф. Аудит: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 223 с.

Размещено на Allbest.ru