Облік основних засобів у вітчизняній і зарубіжній практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Облік основних засобів у вітчизняній і зарубіжній практиці»

Вступ

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил основні засоби (необоротні активи), як і раніше, залишаються чи не найголовнішим фактором виробництва. Від рівня технічної озброєності залежать і якість продукції, і продуктивність праці, і навіть показники рентабельності. Сьогодні будь-яке виробниче підприємство використовує досить широку номенклатуру основних засобів. Розвиток основних засобів як знарядь праці, засобів виробництва, призвів до необхідності класифікації їх за спільними ознаками. Основні засоби вимагають чіткого і точного обліку, причому відображаються вони не лише у бухгалтерських реєстрах, а й у фінансовій звітності.

Як відомо, основні фонди завжди були найважливішим при розвитку продуктивних сил та зіграли вирішальну роль у науково-технічному прогресі глобального масштабу. Необоротні активи були і залишаються як знаряддям, так і предметом праці. Вони приймають безпосередню участь при виготовленні продукції. Ткацькі та металообробні верстати, будівлі, транспортувальні засоби - всі ці вкрай необхідні для суспільства речі і є основними засобами. Без них неможливе виробництво та споживання, життя та побут людства без існування всього того що називається основними фондами були б вкрай незручними.

Перші більш змістовні видання про бухгалтерський облік, у тому числі й основних засобів, було видано близько сотні років тому. Створили та видали їх економісти-практики, що досліджували тоді проблеми виробництва та шукали шляхи до його розвитку і раціоналізації. З плином часу змінювались та вдосконалювались критерії оцінювання, вимоги, методи обліку засобів та продуктів виробництва.

Нині існують потужні праці відомих у світі економістів, що займаються питаннями бухгалтерського обліку в Німеччині та США, Індії та Ізраїлі, Великобританії та навіть африканського континенту. Серед провідних учених світу є й українські фахівці, які багато років займаються вивченням специфіки обліку заробітної плати, формування статутних капіталів, тих же основних фондів, яким присвячена дана курсова робота. Деякі з них навіть присвятили розвиткові та вдосконаленню обліку все життя. Найвідомішими на Україні вченими є Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Ткаченко, Ю.С. Цал-Цалко, В.В. Сопко та ряд інших відомих в Україні та за її межами фахівців.

Предметом дослідження у курсовій роботі виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів обліку та амортизації необоротних активів, а об'єктом - господарська діяльність ПП «Валіс», яке займається виготовленням устаткування для переробної, харчової промисловості, а також будь-якого нестандартне обладнання.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені для вирішення наступні завдання: провести огляд нормативної бази та виявити проблемні питання щодо обліку та амортизації необоротних активів; дослідити особливості організації бухгалтерського обліку на підприємстві; створити економічно обґрунтовану та достовірну інформацію про економічну ефективність використання основних фондів.

Метою курсової роботи є вивчення законодавчої та нормативної бази, що існує в Україні та стосується питань необоротних активів, дослідження організаційно-економічної характеристики та фінансово-господарських показників діяльності підприємства, аналізу ефективності використання основних засобів та методів нарахування амортизації.

необоротний актив амортизація основний

1. Теоретичні основи обліку основних засобів:класифікація та оцінка

За прийнятою в Україні бухгалтерською методологією основні фонди або необоротні активи - це ті матеріальні активи, які підприємство утримує за власний кошт з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг виробничого чи невиробничого характеру, надання в оренду іншим організаціям чи окремим фізичним особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за один рік) [1, с. 2].

Об'єктом основних фондів може бути закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно об'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно [6, с. 7].

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, які, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т. п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди, електромережі, трубопроводи і ін.), служать для зберігання і переміщення предметів праці.

До складу основних невиробничих фондів промисловості відносяться такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і ясла, школи, лікарні і інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення), які знаходяться у веденні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва) [6, с. 32].

Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, які беруть участь в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на продукцію, що виготовляється, частинами у міру зношення.

У нинішній час випущено немало методичної літератури та наукових праць щодо висвітлення економічної суті необоротних активів, вивчення методів нарахування зносу та амортизації, особливостей бухгалтерського обліку основних фондів та їх похідних.

Головною нормативною базою для обліку основних засобів є П(С) БО-7» Основні засоби».

В Україні учбові заклади, промислові підприємства, установи та організації користуються методичною та науковою літературою з висвітлення економічних питань, пов'язаних з основними засобами, що розроблена та видана українськими вченими чи економічними інститутами як такою що відповідає внутрішнім українським стандартам.

Разом з тим у освіті використовується й література іноземного походження, у якій висвітлюються механізми впливу основних засобів на виробничий процес, система їх відтворення, методи підвищення ефективності їх використання. Дані питання є дійсними для економіки будь-якої країни світу і тому можуть бути і використовуються для вивчення в Україні. Та при цьому пріоритетною для економічного вивчення основних засобів є наукові праці саме українських вчених.

Згідно системи бухгалтерського обліку і звітності України основні фонди можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють: виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва; невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо [6, с. 16].

Більша частина основних засобів належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажні роботи, утримання дитячих установ тощо) зумовлює необхідність обліку основних фондів, що належать до інших галузей господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери тощо), які перебувають на балансі промислового підприємства, належать до галузі «Будівництво», підсобного сільського господарства - до галузі «Сільське господарство» тощо.

У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку основні фонди промислових підприємств поділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства та невиробничі.

До промислово-виробничих основних фондів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні фонди.

Невиробничі основні фонди безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні фонди невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення [6, с. 19].

За використанням основні фонди поділяються на діючі (всі основні фонди, що використовуються у господарстві), недіючі (ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні фонди можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень [6, с. 20].

Орендовані основні фонди відображаються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

Розподіл та класифікація видів основних фондів за певними ознаками (за функціональним призначенням, за використанням, за належністю) проводиться з метою зручності порівняння їх економічного ефекту, аналізу використання цих фондів та пошуку необхідної інформації про них. Класифікація основних фондів у бухгалтерському обліку дозволяє при потребі виділити ті види з них, які задовольняють певним критеріям та систематизувати весь перелік основних фондів, які є на балансі підприємства.

Синтетичний облік основних фондів. Для обліку основних засобів новим Планом рахунків призначені рахунки: 10 «Основні фонди» і 13 «Знос необоротних активів». Виділений рахунок 11 «Інші необоротні активи», сальдо якого разом з сальдо рахунка 10 «Основні фонди» відображаються в балансі загальною сумою за статтею «Основні фонди».

Бухгалтерський облік основних засобів, що використовуються у виробничій діяльності підприємств, за сумою витрат, пов'язаних із виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією основних засобів, ведеться на рахунку 10 «Основні фонди» із застосуванням субрахунків (рахунків другого порядку).

На субрахунку 101 «Земельні ділянки» ведеться облік земельних ділянок.

На субрахунку 102 «Капітальні витрати на поліпшення земель» ведеться облік капітальних вкладень на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи).

На субрахунку 103 «Будинки та споруди» ведеться облік руху та наявності будівель, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, включаючи частини будівель.

На субрахунку 104 «Машини та обладнання», 105 «Транспортні фонди», 106 «Інструменти, прилади та інвентар» ведеться облік руху та наявності автомобілів включаючи вузли і запасні частини, якими вони комплектуються (двигуни, мости, запасні колеса, підйомники, інструмент, інвентар тощо), меблів, побутових електронних, оптичних, електромеханічних приладів та інструментів, електронно-обчислювальних та інших машин для автоматичної обробки інформації, інформаційних систем, телефонів, мікрофонів, рацій, іншого конторського (офісного) обладнання, устаткування та приладдя до них.

На субрахунках 107 «Робоча і продуктивна худоба», 108 «Багаторічні насадження» здійснюється облік відповідно робочої і продуктивної худоби, багаторічних насаджень.

На субрахунку 109 «Інші основні фонди» ведеться облік руху і наявності інших основних засобів, що не відображені на субрахунках 101-108.

У новому Плані рахунків для окремих видів основних засобів застосовується специфічний або спрощений порядок обліку. Новим є те, що малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП), термін експлуатації яких перевищує один рік, відображаються у складі необоротних активів на субрахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», по яких нараховується знос. У Балансі сальдо рахунків 10 «Основні фонди» і 11 «Інші необоротні матеріальні активи» відображається загальною сумою за статтею «Основні фонди».

На дебеті рахунка 10 «Основні фонди» відображається собівартість основних засобів, що надійшли у звітному періоді, а на кредиті - собівартість основних засобів, що вибули у звітному періоді. Дебетове (і тільки) сальдо означає суму на звітну дату собівартості власних об'єктів основних засобів, що знаходяться у розпорядженні підприємства. [9, с. 176]

Аналітичний облік основних фондів ведеться по кожному об'єкту за допомогою карток обліку руху основних засобів (форма 03-8) - загальних для будов і споруд, а також для машин, обладнання, інструменту, виробничого і господарського інвентарю, замість 03-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів» (для будов і споруд) і 03-7 «Опис інвентарних карток обліку основних засобів» (для машин, обладнання, інструменту, виробничого і господарського інвентарю).

Кожному об'єкту основних засобів присвоюється інвентарний номер, який зберігається за цим об'єктом протягом усього періоду його експлуатації на даному підприємстві. Він проставляється в усіх первинних документах, що оформлюють наявність і рух об'єкта: типова форма 03-1 «Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів», «Акт на списання основних засобів» форма 03-3 тощо.

На підприємствах, що мають невелику кількість об'єктів, аналітичний облік основних засобів ведуть за допомогою інвентарних книг.

Для контролю за зберіганням інвентарних карток складають в одному примірнику «Опис інвентарних карток обліку основних засобів» (типова форма 03-7) у розрізі класифікаційних груп.

Для пооб'єктного обліку основних засобів в місцях їх знаходження, експлуатації ведуться інвентарні списки основних засобів (типова форма 03-9), в яких вказуються інвентарний номер, повна назва і первісна вартість об'єкта, вибуття (переміщення). [9, 183]

Аналітичний облік основних засобів відображає технічну та економічну характеристики об'єкта, його місцезнаходження, первісну оцінку і переоцінку (індексацію), а також норму, амортизаційних відрахувань (норму зносу). В аналітичному обліку відображають усі зміни, що сталися за час експлуатації основних засобів.

Залишкова вартість окремих інвентарних об'єктів основних засобів, що обліковуються на субрахунку 103 «Будинки та споруди», визначається як різниця між вартістю окремого інвентарного об'єкта та сумою зносу цього окремого інвентарного об'єкта.

Залишкова вартість груп основних засобів, облік вартості яких ведеться на субрахунках 105 «Транспортні засоби» і 109 «Інші основні фонди», визначається як різниця між вартістю цих груп та сумою їх зносу (рахунок 13 «Знос необоротних активів»).

Бухгалтерський облік витрат на виготовлення, спорудження, придбання інвентарних об'єктів основних засобів, їх реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння, а також витрат на розвідку (дорозвідку) та облаштування будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (по кожному кар'єру, шахті, свердловині) здійснюється на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Бухгалтерський облік зносу необоротних активів ведеться на пасивному рахунку №13 «Знос необоротних активів», на якому відкрито субрахунки:

№131 «Знос основних засобів»

№132 «Знос інших необоротних матеріальних активів»

№133 «Знос нематеріальних активів».

Нарахування зносу здійснюється за рахунок витрат виробництва (витрат обігу у торгівлі). Документами, що підтверджують право на списування нарахованого зносу на витрати, є Акт введення в експлуатацію основних засобів. [9, 185]

2. Облік надходження основних засобів

Головні джерела надходження основних засобів такі: об'єкти, що їх вклали засновники (учасники) до статутного капіталу, об'єкти, збудовані підприємством, установлене устаткування, закінчені роботи з побудови або дообладнання, котрі збільшують первинну вартість об'єктів; придбані (куповані) основні засоби; одержані безкоштовно; виявлені під час інвентаризації надлишки основних засобів.

У разі надходження в експлуатацію основних засобів на кожний об'єкт укладають спеціальний документ - акт приймання-передачі типової форми, крім випадків, коли введення об'єктів у дію має оформлятися іншим порядком за чинним законодавством. В акті фіксується вартість інвентарного об'єкта з округленням, виконуваним у передбаченому законодавством порядку, а також основні показники, що характеризують його технічні особливості, місце використання і т. ін.

На підприємствах надходження основних засобів у системі рахунків відображається наведеними далі записами.

Таблиця 1

№г/о	Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
1	Зарахування об'єктів капітальних інвестицій після введення в експлуатації	10	15
2	Одержання від учасника (засновника) підприємства об'єкта основних засобів	10	46
3	Відображення вартості безоплатно отриманих основних засобів	10	424
4	Зарахування витрат на транспортування і монтаж до складу первісної вартості безоплатно отриманих основних засобів	10	15
5	Оприбуткування раніше не врахованих на балансі основних засобів	10	746
6	Переведення помилково не зарахованих малоцінних і швидкозношуваних предметів, що знаходяться на складі, до складу основних засобів	112	22
7	Включення до складу основних засобів предметів, які знаходяться в експлуатації та які помилково були зараховані до складу малоцінних і швидкозношуваних предметів	106	74

У зв'язку з цим на підприємства надходять основні засоби в результаті будівництва, придбання чи навіть безоплатної передачі або фінансової оренди. Такі операції відображаються як у фінансовому, так і в управлінському обліку одночасно на основі актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, тип. ф. №03-1.

У той же час є певні особливості, що необхідно враховувати саме в управлінському обліку. Насамперед слід наголосити, що в управлінському обліку важливе значення має належність об'єктів до конкретних центрів відповідальності. Тому й передбачено, що згаданий акт складається не тільки при надходженні основних засобів на підприємство, а й у всіх випадках передачі об'єктів від одного центру відповідальності до іншого.

Приймання основних засобів здійснює комісія, затверджена керівником підприємства. Важливо, щоб при цьому була ретельно перевірена комплектність об'єкта відповідно до проектно-кошторисної чи технічної документації.

Причому треба пам'ятати, що разом з машинами і механізмами, автомобілями часто надходять ремкомплекти, запасні вузли, комплекти інструментів, певні малоцінні та швидкозношувані предмети, вартість котрих у технічних паспортах і товарно-транспортних накладних не вказується. У фінансовому обліку у зв'язку з цим об'єкт приймається на баланс за загальною прейскурантною вартістю (справедливою вартістю за П(С) БО 7), до якої додають витрати на реєстрові збори, державне мито та ін. Тому в управлінському обліку необхідно забезпечити роздільний облік об'єкта і комплектуючих відповідно до їхньої кількості за технічними паспортами і вартості, визначеної за аналогами, що є на підприємстві, або на основі прайс-листів чи експертної оцінки. Оскільки у згаданому акті (тип. ф. №03-1) відповідних граф чи рядків не передбачено, для оприбуткування таких комплектуючих можна використовувати накладні (прибуткові ордери) з подальшим відображенням цих даних у реєстрах аналітичного обліку.

Кожному об'єкту основних засобів присвоюють інвентарний номер, що є дуже важливою відмінною ознакою реєстрування в управлінському обліку, якщо врахувати, що на підприємствах експлуатуються, як правило, кілька однотипних, а то й однакових об'єктів. Інвентарні номери присвоюються за серійною ознакою і складаються з чотирьох-чи п'ятизначних чисел: 10301 - будівля офісу, 10302 - будівля цеху (або 0301, 0302 відповідно) чи 10501 - автомобіль КРАЗ, 10502 - автомобіль КАМАЗ і т.д. Ці номери наносяться фарбою або закріпленням жетонів на кожний об'єкт і зберігаються, як правило, за ними на весь період їхньої експлуатації на підприємстві. Навіть якщо об'єкти однотипні та обліковуються в одній інвентарній картці, кожному з них присвоюють окремий інвентарний номер. Інвентарні номери об'єктів, що вибули внаслідок зносу, реалізації і т. п., не можуть присвоюватись іншим основним засобам, котрі надійшли на підприємство. Орендовані основні засоби обліковуються в орендарів за інвентарними номерами, присвоєними орендодавцями.

При оприбуткуванні основних засобів, придбаних у постачальників, акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, тип. ф. №03-1 складається в одному примірнику, оскільки, крім нього, є товарно-транспортна накладна. Якщо ж об'єкт передано від одного центру відповідальності до іншого, цей акт складають у двох примірниках: один передають у фінансову бухгалтерію, а інший зберігають у підрозділі, що передав об'єкт основних засобів.

Для забезпечення точності та оперативності управлінського обліку важливе значення має правильне визначення рахунків і об'єктів аналітичного управлінського обліку для віднесення амортизаційних відрахувань на витрати центрів відповідальності та видів продукції (робіт, послуг), вказаних у графі 10 зазначеного акта, виробництво (виконання) котрих здійснює цей структурний підрозділ. Коди цих об'єктів складаються із номерів синтетичних рахунків, призначених для обліку відповідних витрат - перші дві цифри: 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», і номерів конкретних об'єктів обліку витрат - останні три цифри: 001 «Виробництво готової продукції», 002 «Транспортні витрати», 003 «Витрати на сортування і доробку» тощо.

На основі цього акта спочатку в інвентарній карточці обліку основних засобів тип. ф. №03-6 - у фінансовому обліку, а потім в інвентарному списку основних засобів тип. ф. №03-9 - в управлінському обліку записують інвентарні номери об'єктів, їхні найменування, первісну вартість та ін.

3. Облік вибуття основних засобів

Причини вибуття ОЗ: продаж, безоплатна передача, ліквідація, обмін.

Первинний документ - «Акт на списання ОЗ» (форма №ОЗ-З)

При вибутті основних засобів, залишкова вартість яких більша від нуля, недоамортизована частина не відноситься до валових витрат у податковому обліку і на неї виникає податкове зобов'язання з ПДВ при ліквідації.

При вибутті основних засобів їх недоамортизована частина і витрати, пов'язані з вибуттям, списуються в дебет рахунку 97 «Інші витрати», а доходи від вибуття відображаються за кредитом рахунку 74 «Інші доходи».

Таблиця 2

№г/о	Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
1	Ліквідація основних засобів:	10	976
2	Демонтаж об'єкта основних засобів:
а)	оплата праці	976	66
б)	відрахування на соціальні заходи	976	65
в)	послуги підрядника, інших сторонніх організацій	976	68
г)	одержані товарно-матеріальні цінності від ліквідації об'єкта	20	746
3	Відображення сум дооцінки об'єкта основних засобів при їх вибутті (на дату вибуття об'єкта субрахунок 423 «Дооцінка активів» має кредитове сальдо по конкретному об'єкту (ідентифіковано сальдо) на основі записів з початку експлуатації об'єкта про зміну (індексацію) балансової вартості основних засобів в картках інвентарного обліку (інших регістрах аналітичного обліку) об'єктів основних засобів). У разі застосування підприємством іншої періодичності зарахування відповідної суми дооцінки до складу нерозподіленого прибутку такий запис (кореспонденція) здійснюється щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації.	423	441
4	Списання сальдо дооцінки об'єкта незавершеного будівництва при його вибутті	423	441

Списанню підлягають основні засоби як такі, що:

непридатні для подальшого використання;

виявлені в результаті інвентаризації як недостача;

морально застарілі;

фізично зношені;

пошкоджені внаслідок аварії чи стихійного лиха (за умови, що відновлення їх є неможливим або економічно недоцільним і вони не можуть бути реалізовані);

будівлі, споруди, що підлягають знесенню у зв'язку з будівництвом нових об'єктів та такі, що зруйновані внаслідок атмосферного впливу і тривалого використання. [25, с. 325]

Списання з балансу установ основних засобів здійснюється шляхом їх:

продажу;

безоплатної передачі;

ліквідації (на підставі акту).

Для визначення непридатності основних засобів і встановлення неможливості або неефективності проведення їх відновлювального ремонту, а також для оформлення необхідної документації на списання цих цінностей, наказом керівника установи щорічно створюється постійно діюча комісія, яка діє протягом року, у складі:

керівника або його заступника (голова комісії);

головного бухгалтера або його заступника (в установах і організаціях, у яких штатним розписом посада головного бухгалтера не передбачена, особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку);

керівників груп обліку (в установах, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями) або інших працівників бухгалтерії, які обліковують матеріальні цінності;

особи, на яку покладено відповідальність за збереження матеріальних цінностей (основних засобів);

інших посадових осіб (на розсуд керівника установи).

Право визначення непридатності основних засобів і встановлення неможливості або неефективності проведення відновлювального ремонту, а також оформлення необхідної документації наказом керівника установи може бути надано щорічній інвентаризаційній комісії.

Для участі в роботі комісії з встановлення непридатності автомобілів, нагрівальних котлів, підйомників та інших необоротних активів, які перебувають під наглядом Державних інспекцій, запрошується представник відповідної інспекції, який підписує акт про списання або передає комісії свій письмовий висновок, що додається до акта.

Завдання постійно діючої комісії:

огляд основних засобів для складання акта про їх списання на основі технічної документації (технічні паспорти, відомості дефектів та інші документи) та даних бухгалтерського обліку;

встановлення можливості або неможливості відновлення і подальшого використання основних засобів в даній установі;

внесення пропозицій про продаж, передачу та ліквідацію основних засобів;

встановлення конкретних причин списання об'єкта: фізичний або моральний знос, реконструкція, порушення нормальних умов експлуатації, аварія та ін.;

встановлення осіб, з вини яких трапився передчасний вихід основних засобів з ладу (якщо такі є);

встановлення можливості використання окремих вузлів, деталей, матеріалів списаного об'єкта і проведення їх оцінки;

здійснення контролю за вилученням із списаних основних засобів вузлів, деталей та матеріалів із кольорових і дорогоцінних металів, визначення їх кількості, ваги та контроль їх здавання на відповідний склад.

У разі, коли обладнання списується у зв'язку з будівництвом нових, розширенням, реконструкцією та технічним переоснащенням діючих об'єктів, комісія перевіряє його наявність у плані реконструкції та технічного переоснащення, затвердженому організацією вищого рівня, і робить в акті про списання посилання на пункт і дату затвердженого плану.

За результатами обстеження комісією складаються акти про списання основних засобів. У цих актах вказуються дані, що характеризують об'єкт:

рік виготовлення або будівництва;

дата його отримання установою;

первісна вартість (для проіндексованих - відновлювальна);

сума нарахованого зносу за даними бухгалтерського обліку;

кількість проведених капітальних ремонтів;

інвентарний номер (якщо автотранспорт, то заводський);

наявність дорогоцінних металів.

В акті також детально вказується наступне:

причини вибуття об'єкта;

стан основних частин, деталей, вузлів, конструктивних елементів;

обґрунтування недоцільності і неможливості їх відновлення.

При списанні автотранспортних засобів, крім того, вказується пробіг автомобіля і дається технічна характеристика агрегатів і деталей автомобіля та можливість подальшого використання основних деталей і вузлів, які можуть бути отримані в результаті демонтажу.

У випадку списання з балансу установи основних засобів, що вибули внаслідок аварій, до акта про списання додається копія акта про аварію, де пояснюються причини, які викликали аварію.

Для оформлення списання основних засобів застосовуються:

акт на списання основних засобів (типова форма ОЗ-3 (бюджет));

акт про списання автотранспортних засобів (типова форма ОЗ-4 (бюджет));

акт на списання з балансу бюджетних установ та організацій вилученої із бібліотеки літератури (типова форма ОЗ-5 (бюджет)).

Складені комісією акти на списання основних засобів затверджуються керівником.

4. Методика нарахування зносу і амортизації основних засобів

У процесі виробництва як і основні засоби, так і не матеріальні активи втрачають свою вартість і у вигляді амортизаційних відрахувань переносять її на створювані на підприємстві продукцію, роботи, послуги, а також окремою статтею входять до складу адміністративних та інших витрат.

Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань основних фондів і нематеріальних активів визначено як податковим законодавством, так і П(С) БО №7 «Основні засоби» та «П(С) БО №8 «Нематеріальні активи».

Амортизація основних фондів та інших необоротних активів нараховується з застосуванням наступних методів:

· прямолінійного списання;

· зменшення залишкової вартості;

· прискореного зменшення залишкової вартості;

· кумулятивного (суми чисел років);

· виробничого (метод суми одиниць продукції) [1, с. 8].

Також підприємства за своїм розсудом можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. Однак застосування норм і методів амортизації основних фондів, передбачених податковим законодавством, ніяким чином не дозволить наблизити бухгалтерський і податковий облік основних засобів, адже нарахування амортизації - це тільки одна з операцій з основними засобами.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

· група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі); (Абзац другий підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом №349-І\/ від 24.12.2002)

· група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; (Абзац третій підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом №349-ІУ від 24.12.2002)

· група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4. (Абзац четвертий підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом №349-ІУ від 24.12.2002)

· група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). (Підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 доповнено абзацом згідно із Законом №349-ІУ від 24.12.2002, в редакції Закону №2505-ІУ від 25.03.2005)

Згідно податкового обліку, що регулюється законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

· група 1-2 відсотки;

· група 2-10 відсотків;

· група 3-6 відсотків;

· група 4-15 відсотків.

Що стосується методів нарахування амортизації, запропонованих у П(С) БО 7, то їх можна умовно розбити на два види:

- методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

- метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єктів основних засобів, а саме виробничий метод нарахування амортизації.

Розглянемо особливості застосування кожного з цих методів.

При використанні прямолінійного методу вартість об'єкта основних засобів списують однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Річна сума амортизації визначається розподілом амортизованої вартості на очікуваний термін використання об'єкта основних засобів:

А = С / Т,

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

С - амортизована вартість об'єкта, грн.;

Т - очікуваний термін використання об'єкта.

Метод прямолінійного списання, як правило, використовується у відношенні об'єктів основних засобів, стан яких залежить винятково від терміну корисного використання і не піддано впливу інших факторів. До таких основних засобів, зокрема, відносяться будинки, спорудження, меблі і т.д.

Характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відзначити його переваги в простоті розрахунку і рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті і точності розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації об'єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінної. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об'єкта щорічно.

Однак недоліком такого методу є то, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не дається реальна оцінка виробничим потужностям основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується в перші роки їхньої експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а в останні роки експлуатації знос машин знову зростає. Що стосується морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування даного методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знову створений продукт, у результаті чого утвориться недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства [11, с. 23].

Метод зменшення залишкової вартості. Суть даного методу полягає у визначенні річної суми амортизації об'єкта основних засобів виходячи з залишкової вартості такого об'єкта на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на норму річної амортизації:

А ⁼ З * Н

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;

С_д - залишкова вартість об'єкта основних засобів, грн.;

Н - річна норма амортизації (у частках).

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації припускає наявність ліквідаційної вартості амортизованого об'єкта основних засобів. У противному випадку об'єкт основних засобів буде цілком амортизовано протягом одного року. Це випливає з формули розрахунку норми амортизації.

Відзначимо, що відповідно до П(С) БО 7 базою для нарахування амортизації при використанні даного методу є залишкова вартість на початок звітного чи року первісна вартість на дату початку нарахування амортизації. З цього випливає, що, починаючи з дати введення в експлуатацію об'єкта основних засобів до кінця звітного року, у якому був уведений такий об'єкт, базою для нарахування амортизації буде його первісна вартість. Іншими словами, якщо об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію в липні, то починаючи із серпня по грудень (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об'єкта на норму амортизації. Починаючи із січня наступного звітного року, сума амортизації об'єкта основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об'єкта на норму амортизації.

При використанні даного методу нарахування амортизації можлива ситуація, при якій залишкова вартість об'єкта наприкінці запланованого терміну експлуатації не буде дорівнює ліквідаційної вартості. Такі розбіжності будуть виникати у випадку, якщо об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію в середині звітного періоду. Однак це не повинно стати причиною для сумнівів, тому що нарахування амортизації було не з початку звітного року, а із середини, і за всіма правилами математики така різниця повинна була виникнути. У цьому зв'язку підприємство може прийняти рішення про зміну терміну амортизації і доамортизувати частину вартості, що залишилася, чи ж вважати залишкову вартість об'єкта ліквідаційною вартістю [11, с. 25].

Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

При такому методі річна сума амортизації визначається виходячи з залишкової вартості об'єкта на початок звітного чи року первісної вартості на дату початку нарахування амортизації по введеним протягом року об'єктам і подвоєній річній нормі амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання об'єкта.

Норма амортизації в даному випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при застосуванні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвоєна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання.

Даний метод нарахування амортизації, а саме при розрахунку норми річної амортизації, не припускає обов'язкової наявності ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. При цьому дотримується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об'єкта наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість [11, с. 25].

Кумулятивний метод. Річна сума амортизації по цьому методі визначається як добуток амортизованої вартості і кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується розподілом числа років, що залишаються до кінця очікуваного терміну служби об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років - це результат підсумовування порядкових номерів того років, протягом яких функціонує об'єкт.

Річна норма амортизації визначається як співвідношення терміну служби, що залишився, (на початок звітного року) і суми чисел років.

У нашому прикладі ця норма складає:

· у 1-й рік експлуатації - 4/10;

· в 2-й рік експлуатації - 3/10;

· у 3-й рік експлуатації - 2/10;

· у 4-й рік експлуатації - 1/10.

Слід зазначити, що застосування методу зменшення залишкової вартості, а також кумулятивного методу визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з погляду методології бухгалтерського обліку. Доцільність використання цих методів пояснюється наступним:

1) найбільша інтенсивність використання основних засобів доводиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще нові;

2) накопичуються грошові кошти для заміни об'єкту, що амортизується, у разі його морального старіння і інфляції;

3) забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, доводяться на останні роки використання таких об'єктів без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума амортизації, що нараховується, в ці роки зменшується.

Виробничий метод. Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарного вироблення об'єкту за весь період його експлуатації у відповідних одиницях вимірювання (одиницях виробленої продукції, відпрацьованому годиннику, кілометрах пробігу і ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного об'єму продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням вартості об'єкту основних засобів і передбачуваного об'єму продукції (робіт, послуг), що амортизується, за весь термін корисного використання такого об'єкту основних засобів. Як вже наголошувалося, що амортизується вартістю об'єкту основних засобів є первинна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Розглянемо застосування виробничого методу нарахування амортизації на умовних прикладах.

Припустимо, об'єкт основних засобів було придбано для виготовлення 90000 одиниць продукції. Первинна вартість об'єкту складає 30000 грн., ліквідаційна вартість - 3000 грн. Тоді виробнича ставка амортизації складе:

(30000 грн. - 3000 грн.): 90000 одиниць = 0,3 грн./од.

У перший місяць експлуатації виготовлено 2500 одиниць продукції. При цьому сума амортизаційних відрахувань за цей місяць складе:

0,3 грн./од. х 2500 одиниць = 750 грн.

Розглянемо наступний приклад. Припустимо, придбано автомобіль вантажопідйомністю більше 2 тонн з передбачуваним пробігом до 400000 кілометрів. Первинна вартість автомобіля складає 15000 грн., ліквідаційна - 1500 грн. У звітному періоді пробіг складає 5000 кілометрів.

Виходячи з приведених даних, сума амортизаційних відрахувань в звітному періоді складе

5000 км х (15000 грн. - 1500 грн.): 400000 км = 168,75 грн.

Відзначимо, що при використанні виробничого методу сума амортизації, яка визнається витратами звітного періоду, і балансова вартість об'єкту при використанні даного методу змінюються порівняно з попереднім періодом прямо пропорційно об'єму проведеної продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично одержаний дохід від експлуатації відповідного нематеріального активу в кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, проведених з його участю в цих звітних періодах. Існує думка, що на такий вид устаткування, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цінах пропорційно одиницям проведеної на ньому продукції в кожному звітному періоді (на основі спочатку певного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часі з початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому затверджується, що більшість виробничих активів беруть участь в створенні доходу (і відповідно зношуються) тільки тоді, коли вони використовуються у виробництві [19, с. 27].

Метод нарахування зносу пропорційно випуску продукції теж дуже простій, раціональний і систематичний. Його краще всього використовувати у тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний об'єм проведеної продукції. Його застосування також доцільне, коли економічна вигода того або іншого необоротного активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом на нього часу. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, одержаним доходам, у випадку якщо використання відповідного необоротного активу в різні періоди неоднакове. Проте, не дивлячись на всі плюси, цей метод в зарубіжній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки дуже складно визначити фактичний об'єм продукції, проведеної з використанням того або іншого необоротного активу [19, с. 28].

Крім розглянутих методів нарахування амортизації, підприємство має право застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством, а саме статтею 8 Закону про податок на прибуток. При цьому слід мати на увазі, що, на відміну від податкового принципу нарахування амортизації, в бухгалтерському обліку нарахування амортизації здійснюється не в цілому по групі об'єктів основних засобів, а окремо по кожному об'єкту.

Підприємство в залежності від спеціалізації та особливостей виробництва має право самостійно обирати метод нарахування амортизації. Він затверджується Наказом про облікову політику, який складається на кожному підприємстві щороку.

Таким чином можна зробити висновок, що амортизація - це процес відновлення вартості основних засобів через виробництво продукції шляхом розподілу цієї вартості на продукцію, що виготовляється. Амортизація - це відтворення основних фондів ними ж самими. Найефективнішим на нашу думку є прямолінійний метод, тому що вартість об'єкта основних засобів списують однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Регістр обліку - це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій в системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

Зазвичай обліковими регістрами називають носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

В облікових регістрах - бухгалтерських книгах, наприклад, касовій книзі, всі сторінки обов'язково зброшуровані й пронумеровані. На останній сторінці вказується кількість пронумерованих сторінок, ставляться підписи керівника підприємства, головного бухгалтера і печатка.

Облікові регістри-картки. Прикладом можуть бути картки кількісно-сумового обліку матеріалів. Картки не скріплюються між собою і зберігаються у спеціальних ящиках-картотеках.

Обов'язковим для всіх підприємств, установ та організацій є ведення Головної книги.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Перенесення інформації з первинних документів до облікових реєстрів здійснюється в міру їх надходження до місця обробки (бухгалтерії, обчислювальної установки), одначе не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну звітність, наприклад, нарахування й виплату заробітної плати, складання бухгалтерської звітності, статистичної звітності, відповідних рахунків, декларацій.

Для синтетичного й аналітичного обліку господарських операцій підприємства, установи, організації застосовують облікові регістри, рекомендовані Державним комітетом з бухгалтерського обліку.

Відповідальність за правильність відображення господарських операцій в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали ці регістри. [9, 198]

5. Облік основних засобів у зарубіжній практиці

В міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (далі - МСБО), а точніше - в МСБО 16 «Основні засоби», у відмінності від ПСБО 7 питанням визнання й оцінки основних засобів відведені окремі розділи стандарту. Мало того, в МСБО 16 питання первісної оцінки основних засобів і оцінки після первісного визнання дані окремо.

Визнання активом основних засобів у МСБО здійснюється на тих самих умовах, що й у ПСБО:

а) існує імовірність того, що в майбутньому підприємство одержить економічні вигоди, пов'язані з цим активом;

б) вартість активу для підприємства можна вірогідно оцінити.

МСБО 16 вимагає наявності в момент визнання об'єкта основних засобів активом впевненості в тому, що очікувані економічні вигоди від експлуатації об'єкта надійдуть на підприємство.

Жодної впевненості щодо одержання можливих вигод від експлуатації об'єкта не може бути доти, поки до підприємства не перейдуть всі вигоди та ризики, пов'язані з даним об'єктом. Простіше говорячи, доти, поки підприємство не придбає (одержить у власність) об'єкт основних засобів, він не може бути визнаний активом. Саме на цьому й акцентує свою увагу МСБО 16.

Крім цього необхідно звернути увагу на те, що відповідно до вимог МСБО 16 головні (основні) запасні частини, які підприємство очікує експлуатувати більше одного періоду (у розумінні ПСБО - операційного циклу), враховуються як основні засоби. Якщо такі запасні частини, враховані як основні засоби, можуть використовуватися тільки разом з об'єктом основних засобів і не очікується їхнє регулярне використання, то вони амортизуються протягом терміну корисного використання відповідного активу.

Первісна оцінка основних засобів відповідно до вимог МСБО 16 повинна здійснюватися за собівартістю. Компонентами собівартості основних засобів є:

а) ціна придбання, включаючи імпортне мито і податки, що не відшкодовуються, у зв'язку з придбанням;

б) витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням активу до робочого стану. [24, с. 2]

Витрати на кредит (у розумінні ПСБО - відсотки за кредит) включаються до собівартості основних засобів тільки в тому випадку, якщо їхня капіталізація передбачена альтернативним методом, визначеним у МСБО 23 «Витрати на кредит».

У випадку придбання об'єкта основних засобів шляхом обміну насамперед необхідно розділити два різних види обміну:

1) обмін на подібний актив;

2) обмін на неподібний актив.

У першому випадку собівартість придбаного активу (об'єкта основних засобів) буде дорівнює балансової вартості переданого. При цьому можлива ситуація, коли справедлива вартість отриманого активу менше балансової вартості переданого, що свідчить про зменшення корисності переданого активу. ПСБО 7 у даній ситуації рекомендує отриману різницю списувати на витрати звітного періоду. МСБО 16 у цьому випадку рекомендує інше: переданий актив частково списується і ця, частково списана вартість приписується новому активу.

При обміні неподібними активами (основними засобами) визначення собівартості придбаного активу здійснюється в тім же порядку, що й у ПСБО 7 (за справедливою вартістю переданого активу (плюс (мінус) сума коштів (чи їхніх еквівалентів) переданих (отриманих) у процесі обміну)), тільки визначення порядку виражено більш «закручено»:

Вартість об'єкта оцінюється за справедливою вартістю отриманого активу, що дорівнює справедливій вартості переданого активу, скоригованої на будь-яку суму коштів або грошових еквівалентів, яку було передано. [23, с. 2]

Можна виділити два найважливіші питання, що виникають у процесі списання або продажу основних засобів: