Організація і методика аудиту зобов’язань за довгостроковими позиками та векселями

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

Кафедра аудиту

Курсова робота

на тему: “Організація і методика аудиту зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти аудиту зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями

1.1 Організація облікового процесу та аудиту довгострокових зобов'язань та векселів

1.2 Класифікація аудиту зобов'язань довгостроковими позиками та векселями

1.3 Нормативно - правове регулювання аудиту довгострокових зобов'язань в Україні

Розділ 2. Методика аудиту зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями

2.1 Аудит зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями

2.2 Порядок проведення аудиторської перевірки

2.3 Узагальнення результатів аудиту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Аудит - це системний процес отримання і оцінки об'єктивних даних про економічні дії та процеси, що відбуваються на підприємстві, їх відповідність певному критерію та доведення наслідків перевірки до зацікавлених користу-вачів.

Для ухвалення рішень про придбання і продаж цінних паперів, видачу позик, укладання договорів необхідна достовірна інформація, яка ґрунтується на фінансовій звітності. Крім того, операції орга-нізації, ділові стосунки з іншими фірмами досить різноманітні і складні, тому інформацію про них можуть дати лише спеціалісти-бухгалтери і аудитори.

Як правило, користувачі фінансової інформації не мають досту-пу до облікових записів компанії і відповідного досвіду, тому їм необ-хідно запрошувати для підтвердження реальності балансу аудиторів.

Наслідки прийнятих користувачами інформації рішень про фінансовий стан компанії можуть бути настільки важливими, що дос-товірність і повнота даних є абсолютно необхідними, тому свідчення аудитора щодо фінансової звітності знімають ризик прийняття непра-вильних рішень і можливих збитків.

Аудит визначається як процес зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів та іншої інформації стосовно фінансового-господарської діяльності підприємства. Аудитор повинен підтвердити або заперечити досто-вірність фінансової звітності, яка публікується. Це дозволяє користу-вачам розраховувати на те, що інформаційний ризик незначний. Зни-ження ризику появи неточних даних у фінансових звітах є одним з ос-новних завдань аудиту.

Аудит розподіляється на три види:

аудит фінансових звітів;

аудит на відповідність вимогам;

аудит господарської діяльності.

Аудит фінансових звітів означає перевірку звітів суб'єкта з метою перевірки правильності їх складання відповідно до визначених критеріїв та загальновизнаних правил ведення бухгалтерського обліку. Результати аудиту фінансових звітів розсилаються широкому загалові користувачів - власникам акцій, кредиторам, органам державного ре-гулювання, банкам, інвесторам та іншим зацікавленим особам.

Суть аудиту на відповідність вимогам полягає в тому, що при цьому здійснюється перевірка окремих видів робіт або госпо-дарської діяльності суб'єкта з метою визначення їх відповідності до встановлених законів, правил, процедур.

Аудит господарської діяльності полягає в систематичному аналізі господарської діяльності з певною метою. Цей вид аудиту можна назвати аудитом ефективності роботи або адміністративним контролем. Аудитор всебічно аналізує окремі види діяльності підприємства - виробництва, маркетингу, обробки даних як в цілому по фірмі, так і в розрізі окремих філій, відділів, секторів.

Завданням аудиту господарської діяльності є:

* оцінка ефективності діяльності (зіставлення фактичних да-них з програмами, стандартами, прогнозами);

* виявлення можливостей поліпшення діяльності (можливість скорочення витрат на виробництво, підвищення продуктивності праці, підвищення економічної ефективності використання ресурсів та інше);

* надання рекомендацій для поліпшення діяльності фірми.

Проведення аудиту господарської діяльності може здійсню-ватися з ініціативи дирекції або на вимогу третьої сторони.

Враховуючи важливість аудиторського висновку щодо досто-вірності фінансового звіту, довіри користувачів до висновку аудитора та прийняття рішень на його підставі, до аудитора ставляться високі вимоги як професійного характеру (компетенція, кваліфікація), так і етичні. Аудитор виступає гарантом достовірності даних, які офіційно оприлюднюються для широкого кола споживачів, тому аудитор пови-нен бути високо компетентним, знати методологію обліку, права, фінансів, аналізу. Обов'язкова умова - наявність правового статусу да дозволу на перевірку.

Важливе місце в аудиті фінансово-господарській діяльності займає аудит довгострокових і поточних зобов'язань. Власне специфіці його проведення і присвячується дана курсова робота, в якій ми намагатимемося висвітлити мету і завдання аудиту і ревізії з довгостроковими і поточними зобов'язаннями, предмет та об'єкти, джерела інформації, прийоми і способи вивчення операцій з довгостроковими і поточними зобов'язаннями.

Зобов'язання - це борги (заборгованість) підприємства, які виникають, головним чином, через придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування.

Методологічні вимоги до формування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформації про зобов'язання, а також принципи відображення зобов'язань у фінансовій звітності визначає П(С)БО 11 "Зобов'язання", [7].

Відповідно до нього зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Для визнання зобов'язань повинні бути дотримані умови:

1) оцінка їх може бути достовірно визначена;

2) існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення.

Основними завданнями організації бухгалтерського обліку зобов'язань є:

- чітке документування розрахунків;

- своєчасна та повна реєстрація даних первинного обліку в регістрах;

- правдиве відображення інформації щодо зобов'язань в звітності та примітках до неї.

Етапи організації бухгалтерського обліку тісно пов'язані між собою та повністю залежать від якості первинних даних, відображених в документах.

Керівники великих підприємств в організації обліку зобов'язань покладаються на розрахункові відділи бухгалтерії. Тут же повинен здійснюватися контроль за дотриманням строків оплати рахунків постачальників, за своєчасністю розрахунків з бюджетом, органами соціального страхування, працівниками з оплати праці, погашенням позик та відсотків по них та з іншими кредиторами. Сукупність об'єктів бухгалтерського обігу визначається змістом господарської діяльності конкретного господарства, вимогами управління; потребами в інформації, контролі та оцінюванні діяльності на підставі аналізу.

З метою правильного ведення бухгалтерського обліку слід чітко розрізняти зобов'язання, групи яких виділені в П(С)БО 11.

Розділ 1. Теоретичні аспекти аудиту зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями

1.1 Організація облікового процесу та аудиту довгострокових зобов'язань та векселів

Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації.

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві основується на використанні загальноприйнятих у міжнародній практиці передумов [19]:

1) самостійність і незалежність підприємства;

2) безперервна діяльність підприємства;

3) грошовий вираз усіх господарських операцій;

4) можливість розділу безперервної діяльності підприємства на звітні періоди та періодичність виявлення результатів діяльності.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві знаходяться у компетенції керівника або посадової особи відповідно законодавству та статутним документам. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій у первинних документах, регістрах та звітності протягом усталеного строку, але не менш трьох років несе власник [30].

Облікова політика підприємства враховує такі важливі фактори: форму власності та організаційно-правову структуру підприємства; вид економічної діяльності, що зумовлює особливості та умови облікової роботи; параметри підприємства за обсягами діяльності, номенклатури продукції, чисельності працюючих тощо; відносини з податкового системою, наявність пільг та умови їх отримання; умови забезпечення підприємства ресурсами та умови реалізації готової продукції; матеріально-технічне забезпечення обліково-аналітичної роботи підприємства та рівень забезпеченості кваліфікованими обліковими працівниками; умови організації та стимулювання праці, відповідальності тощо.

Облікову політику підприємство визначає самостійно в особі його керівника та головного бухгалтера відповідним наказом чи розпорядженням з обов'язковим розкриттям в окремих розділах методичних принципів побудови бухгалтерського обліку, техніки його ведення та складання фінансової і статистичної звітності, організації роботи бухгалтерської служби. Чинне законодавство надає широкі права стосовно формування облікової політики.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві знаходяться у компетенції керівника. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій у первинних документах, регістрах та звітності протягом усталеного строку, але не менш трьох років, несе власник [1,20].

1.2 Класифікація аудиту зобов'язань довгостроковими позиками та векселями

Зобов'язання, що відображаються в бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Як юридична категорія господарське зобов'язання - це господарські відносини, що регулюються правом. В силу цих відносин одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських операцій: передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо, а Інша сторона зобов'язана виконувати вимоги щодо предмету зобов'язання і має при цьому право вимагати відповідну винагороду - сплату грошей, зустрічні послуги тощо [12, 17].

Підходи до визначення зобов'язань різні, їх розглядають як борг, як суму витрат, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна.

В широкому розумінні зобов'язання виникають як управлінський правовий акт замовлення або державний контракт. У вузькому значенні - виникають із господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону; за результатами конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу.

Юридичним джерелом договірних господарських зобов'язань є господарський договір. Цивільний кодекс (ЦК) України називає господарський договір однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань. Договір є юридичним фактом. Однак не всі зобов'язання встановлюються договором: значна їх частина визначається адміністративними актами, іншими правомірними чи неправомірними діями.

Правове поняття зобов'язання має декілька складових: зміст зобов'язання, суб'єкти зобов'язання та правовідносини між суб'єктами. Суб'єктом зобов'язання, як і в будь-яких інших цивільно-правових відносинах, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Сторона, яка має право вимагати від іншої сторони виконання певної дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, - боржником. Об'єктом майнових прав є майно, а об'єктом зобов'язального права виступає дія.

В бухгалтерському обліку поняття "зобов'язання" вужче, ніж в цивільному законодавстві: зобов'язання в бухгалтерському обліку виникає не тільки з Цивільного кодексу, а й з інших галузей права: фінансового, трудового чи окремих законодавчих актів, що регулюють економічні відносини;

В бухгалтерському обліку зобов'язання відображаються у пасиві балансу, та представлені п'ятьма розділами (рис.1.1).

Відповідно до П(С)БО №11 [9], зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла, внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Залежно від строку надання підприємству грошових коштів банківський кредит поділяють на: довгострокові та короткострокові кредити банків. Загальновідомо, що до довгострокового відносяться зобов'язання, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців з дати балансу. Але існують нюанси в тлумаченні: за П(С)БО 11 до довгострокових зобов'язань відносяться зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Класифікацію зобов'язань для їх відображення в бухгалтерському обліку відповідно до П(С)БО 11.

Слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше, ніж дванадцять місяців і до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Об'єктами довгострокового кредиту банку можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та ін.

Поточні зобов'язання

Зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу, або повинні бути погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу:

- короткострокові кредити банків

- поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями

- короткострокові векселі видані

- кредиторська заборгованість за товари, послуги, роботи

- поточна заборгованість за розрахунками за авансами одержаними, з бюджетом та позабюджетними платежами, оплати праці, з учасниками, внутрішніми розрахунками, інші поточні зобов'язання

Довгострокові зобов'язання

Всі зобов'язання, які не є поточними:

- довгострокові кредити банків

- інші довгострокові фінансові зобов'язання

- відстрочені податкові зобов'язання

Забезпечення

Зобов'язання, з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу:

- додаткове пенсійне забезпечення

- виконання гарантійних зобов'язань

- реструктуризація

- виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів

Непередбачені зобов'язання

- зобов'язання, яке може виникнути внаслідок минулих подій, та існування якого буде підтверджено лише коли (не)відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю

- теперішнє зобов'язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно що для врегулювання зобов'язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов'язання не можна достовірно визначити

Доходи майбутніх періодів

Доходи, одержані підприємством у звітному періоді, але такі, що відносяться до наступних періодів.

Зобов'язання виникають через існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) борги підприємства щодо передачі певних, активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Отже зобов'язаннями виступає заборгованість підприємства, яка виникає, головним чином у зв'язку з придбанням товарів та послуг, в кредит, або кредити, які, підприємство отримує для свого фінансування [9,27].

Суб'єкт господарювання - юридична особа має право випускати від свого імені облігації підприємства і реалізовувати їх громадянам та юридичним особам, які також є довгостроковими зобов'язаннями. Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Право на випуск облігацій підприємства виникає у суб'єкта господарювання з дня реєстрації цього випуску у відповідному органі державної влади.

Облігації підприємства можуть випускатися залежно від:

_типу зазначення (не зазначення) власника (іменні, на пред'явника);

_нарахування доходу за облігаціями (процентні, безпроцентні);

_умов обертання (вільно обертаються, з обмеженим колом обігу);

_наявності додаткового забезпечення (додатково забезпечені, звичайні);

_можливості обміну на акції емітента (конвертовані, неконвертовані);

_терміну обертання (короткострокові, середньострокові, довгострокові) [12].

Продаватися облігації можуть за номіналом, з дисконтом (тобто нижче номіналу) або з премією (тобто вище номіналу). Ціна реалізації визначається різницею між:

> встановленою за облігацією ставкою процентів;

> ринковою ставкою процентів.

Зобов'язання за довгостроковими облігаціями, на які нараховуються відсотки, відображають у Балансі на дату продажу за вартістю продажу, тобто теперішньою вартістю.

Обліковуються не всі господарські зобов'язання, а лише ті, що випливають з виконання укладених підприємством договорів чи здійснення дій, з якими фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань із внесення платежів до бюджету та відповідних позабюджетних органів. За терміном погашення зобов'язання поділяються на довгострокові та короткострокові.

В курсовій роботі було досліджено один вид зобов'язань - це довгострокові зобов'язання. До довгострокових зобов'язань відносяться отримані позики, випущені облігації, видані закладні, векселі видані, зобов'язання по оренді тощо, якщо вони розраховані на строк погашення більше одного року.

Всі довгострокові зобов'язання в П(С)БО 11 розділені на чотири групи:

1) кредити банків;

2) інші фінансові зобов'язання;

3) відстрочені податкові зобов'язання;

4) інші зобов'язання.

В структурі балансу вони представлені чотирма статтями: довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, відстрочені податкові зобов'язання та інші довгострокові зобов'язання. Для визнання зобов'язань повинні бути дотримані дві умови відповідно до П(С)БО 2, [5]:

1) оцінка їх може бути достовірно визначена;

2) існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення.

Проте в П(С)БО відсутнє визначення критеріїв визнання того чи іншого виду зобов'язань. Зобов'язання виникають на балансі підприємства та відображаються у фінансовій звітності в наступних випадках:

< при визнанні активу, придбаного в борг;

< при створенні забезпечення за рахунок витрат (резерв на оплату відпусток та інші забезпечення) звітного періоду, що супроводжується збільшенням витрат та збільшенням зобов'язань;

< при зменшенні забезпечення та збільшенні зобов'язання.

Вексель представляє собою складене за встановленою формою письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику беззаперечне право вимагати оплати вказаної у векселі суми особою, яка видала вексель в певний термін і у визначеному місці.

Класифікація векселів:

В залежності від емітенту:

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками.

В залежності від угоди, що обслуговуються:

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу, використовується для мобілізації грошових ресурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій.

В залежності від суб'єкту, що здійснює оплату:

Простий (вексель-соло).

В такому векселі приймають участь дві особи: векселедавець, який зобов'язується сплатити по виданому ним векселю та векселеотримувач , якому належить право на отримання платежу по векселю.

Переказний (тратта) представляє собою доручення кредитора (трасанта) - особи, яка видала вексель позичальнику(трасату) у відповідності з яким останній повинен сплатити у вказаний термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту).

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають об'єктами біржових торгів.

За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

1.3 Нормативно - правове регулювання аудиту довгострокових зобов'язань в Україні

Дотримання балансу взаємних інтересів користувачів інформації досягається за допомогою різних видів регулювання бухгалтерського обліку: економічного, правового та морально-етичного. Правове регулювання здійснюється державою, яка встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб'єктів господарювання. В Україні поступово створюється система взаємодії економічного та правового регулювання, яка проявляється в тому, що підприємства при введенні обліку обирають для себе економічно доцільні напрями поведінки, але при цьому вони змушені враховувати правові норми, порушення яких призводить до юридичної відповідальності та економічних втрат.

Принциповою основою переходу України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та аудиту стало визнання загальних Принципів підготовки та складання фінансової звітності (Framework for the Preparation and Presentation of Financial Statements). Принципи підготовки та складання фінансової звітності сформульовані у вигляді окремого документу, який не є стандартом і не містить обов'язкових вимог і рекомендацій. Але якщо якесь положення стандарту суперечить принципам, то змінюються положення стандарту.

Фінансова звітність, яка складалася у відповідності з вимогами радянської системи обліку, використовувалася органами державного управління і статистики для контролю та реєстрації фактів господарської діяльності. У відповідності з Принципами „мета фінансової звітності полягає у наданні інформації про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані компанії. Ця інформація необхідна широкому колу користувачів для вироблення економічних рішень”. До користувачів фінансової звітності належать інвестори, співробітники, позичальники, постачальники і інші торгові кредитори, покупці, уряди і їхні органи, громадськість (п. 7 МСФО 1), [18].

Система обліку довгострокових зобов'язань в Україні регулюється нормативно-правовими актами, які формують правове поле для ведення фінансового та податкового обліку даного об'єкта, і яке представлене наступними нормативними документами (табл. 1).

Нормативно - правова база обліку та аудиту довгострокових зобов'язань

Таблиця 1



Головний нюанс у нормативно - правовому забезпеченні обліку довгострокових зобов'язань стосується довгострокових зобов'язань за кредитним договором, за яким існує зобов'язання підприємства погасити його на вимогу кредитора в найкоротший термін у випадку, якщо підприємство порушує певні умови кредитування, які стосуються його фінансового стану. Такий договір відноситься до довгострокових, але у випадку порушення підприємством умов його кредитування в кредитора з'являється право зажадати негайного погашення підприємством кредиту. Якщо не відомо скористається чи ні кредитор своїм правом вимоги негайного погашення кредиту, то формально, за строком погашення, такий кредит не відповідає критеріям довгостроковості. Тому і виникає питання - чи можливо надалі обліковувати ці зобов'язання як довгострокові. Відповідно до вимог П(С)БО 11 такий договір продовжує значитися як довгостроковий, якщо: «…позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення; не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу».

Також групування довгострокові зобов'язання за П(С)БО 11 на чотири групи, яке було визначено у п.1.2. , не відповідає тому групуванню, що дане в Плані рахунків, затвердженому на два місяці раніше П(С)БО 11. В Плані рахунків для відображення довгострокових зобов'язань виділений найменший за кількістю рахунків п'ятий розділ. Він має шість рахунків і тринадцять субрахунків. У таблиці даний розподіл рахунків і субрахунків п'ятого розділу Плану рахунків відповідно до групування довгострокових зобов'язань підприємства, запропонованого П(С)БО 11.

Таким чином, на сьогодні нормативно-правова база з обліку довгострокових зобов'язань є недосконалою, а норми законодавчих актів суперечать один одному та сприяють подвійному трактуванню обліковцями.

Щодо спеціальної літератури, то нині питанням обліку, аналізу та аудиту довгострокових зобов'язань приділяється значна увага з боку вітчизняних авторів. Про це свідчать статті спеціалізованих періодичних видань, підручники, монографії та навчальні посібники. Доробок вітчизняних вчених в питаннях, пов'язаних з документуванням та інформаційним забезпеченням процесу аудиту, представлений роботою Гончарука Я.А. [23]. У спільній роботі Гончарук Я. А., Рудницький B. C. [23] викладено теоретичні основи аудиту: розглянуто його сутність та види, місце в системі економічного контролю; концепції, постулати, стандарти аудиту; предмет, метод, планування аудиту; оцінку ефективності внутрішнього контролю та аудиторського ризику; організацію аудиторської діяльності та процес аудиту; методику аудиторського тестування й особливості аудиту в умовах комп'ютерного тестування; аудиторські докази та робочі документи аудитора; аудиторські висновки й звіти; особливості організації та методології внутрішнього аудиту. Враховано останні зміни до Міжнародних стандартів аудиту [33].

Усач Б.Ф. у навчальному посібнику [37] розкриває систему організації і проведення аудиту в умовах застосування в Україні нового Плану рахунків, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Розглядає види, об'єкти, методи і організація аудиту, етапи і процедури аудиту. Значна увага приділяється аудиторському звіту (висновку), аудиту активів і пасивів, оцінюванню фінансової звітності, показуються особливості аудиту в комп'ютерному середовищі [37].

У монографії Усача Б.Ф. розкрито методологічні аспекти, суть, мету і завдання аудиту. Показано, яким чином відбувається організація аудиту за міжнародними стандартами, подано нормативно-правове аудиту. [37]. Білуха М.Т. розглядає питання організації та проведення аудиту підприємств малого бізнесу, що хоча й не суттєво, але відрізняється від загальноприйнятих прийомів аудиту [12].

Стислий огляд спеціальної літератури наведено у табл. 1.2.

Огляд спеціальної літератури з питань обліку довгострокової заборгованості

Таблиця 1.2.

Таким чином, можливо відзначити, що питання обліку та аудиту довгострокових зобов'язань висвітлюються у роботах вчених - економісті, проте деякі питання залишаються не вирішеними.

облік вексель довгострокове зобов'язання аудиторська перевірка

Розділ 2 : Методика аудиту зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями

2.1 Аудит зобов'язань за довгостроковими позиками та векселями

П(С)БО 11 "Зобов'язання" визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання.

Аудитор перевіряє, чи дотримано порядку, за яким кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів. У кредитному договорі банк бере на себе зобов'язання надати кредит, а позичальник - використати, сплатити борг і повернути його.

Під час аудиту довгострокових позик і векселів аудитор керується П(С)БО 11 "Зобов'язання". Аудитору слід врахувати, що до довгострокових зобов'язань належать:

* довгострокові кредити банків;

* інші довгострокові фінансові зобов'язання;

* відстрочені податкові зобов'язання;

* інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

* позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

* не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежить від умов та виду зобов'язання.

За кредитом рахунка 50 "Довгострокові позики" відображаються суми одержаних позик, за дебетом - їх погашення.

Аудитор з'ясовує, чи дотримано умов кредитної угоди:

* чи своєчасно сплачуються нараховані відсотки;

* чи своєчасно погашаються отримані позики.

Під час перевірки зобов'язань за векселями слід встановити, чи дотримано чітко встановленої форми векселя, оскільки інакше останній втрачає вексельну силу. Тобто, якщо у векселі немає якого-небудь з обов'язкових реквізитів (найменування, строк платежу, місце здійснення платежу, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений, дата і місце складання векселя, підпис працівника, який видає вексель), аудитор з'ясовує причину і винних осіб, оскільки відсутність хоч б одного з реквізитів робить вексель недійсним.

Перевіркою дотримання встановленого порядку ведення обліку і використання Одержаних векселів слід з'ясувати своєчасність розрахунків за відвантажені товари чи надані послуги і правильність кореспонденції рахунків при цьому. Аудитору слід також врахувати, що погашення заборгованості, забезпеченої виданими векселями, відображається на дебеті рахунка 51 "Довгострокові векселі видані" і кредиті рахунків 311 "Поточні рахунки в національній валюті", 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті". Оперативний контроль за виплатами з одержаних і виданих векселів ведеться за допомогою картотеки, впорядкованої за строками погашення заборгованості.

Мета аудиту операцій із довгостроковими зобов'язаннями полягає у встановленні достовірності первинних даних щодо наявності зобов'язань, законності і доцільності проведених розрахунків, повноти і своєчасності відображення даних в первинних документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку зобов'язань і його відповідності прийнятій на підприємстві обліковій політиці, національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, достовірності відображення стану зобов'язань у звітності господарюючого суб'єкта [37,с.264].

Завданнями аудиту операцій з довгостроковими і поточними зобов'язаннями є:

-оцінка стану розрахунково-платіжної дисципліни за всіма видами розрахунків з кредиторами підприємства;

-встановлення наявності, правильності оформлення договорів та інших документів, що визначають права та обов'язки сторін з постачання матеріальних запасів, виконання робіт (надання послуг), а також дотримання зазначених в даних документах умов;

-оцінка повноти відображення здійснених операцій в бухгалтерському обліку і перевірка правильності даних в звітності;

-встановлення дотримання чинного законодавства, правомірності, доцільності та обґрунтованості управлінських рішень відповідальних посадових осіб при здійсненні розрахункових операцій з постачальниками та підрядниками, бюджетом, персоналом підприємства, іншими кредиторами;

-розробка заходів щодо реалізації результатів контролю з метою попередження відхилень від норм чинного законодавства.

2.2 Порядок проведення аудиторської перевірки

Ринкова економіка висуває нові завдання у сфері контролю від правильного рішення яких залежать його подальший розвиток і удосконалення.

З метою адаптації фінансового контролю до ринкової економіки в Україні прийнято два Закони: Закон "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р і Закон "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. з наступними змінами і доповненнями до них. Відповідно до вимог цих законів передбачено особливий підхід до метрології й організації фінансового контролю суб єктів підприємницької діяльності. Серед різних видів фінансового контролю чільне місце займає аудиторський незалежний контроль, який здійснює на договірних засадах перевірку достовірності звітних даних, балансів, законності господарських операцій, аналіз фінансового стану, і водночас надає консультаційні послуги з економіки, права, фінансів, обліку тощо

Послідовність аудиторської перевірки діяльності підприємства складається з цілого ряду дій:

* збір і аналіз інформації, необхідної для оцінки достовірності бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності суб'єкта підприємницької діяльності;

* визначення профілю та обсягу діяльності підприємства за установчими документами, за статутом, характером і змістом його роботі;

* шляхом порівняння фактичної діяльності підприємства зі статутною встановлення невідповідності між ними, про що необхідно поставити до відома керівництво фірми і порекомендувати йому внести зміни чи доповнення до статуту і здійснити перереєстрацію підприємства у відповідних державних органах;

* планування аудиту і наступний контроль аудиторської перевірки;

* оцінювання внутрішнього аудиторського контролю;

* аналіз показників балансу і даних інших форм фінансової звітності;

* перевірка аналогічних показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал;

* контроль відповідності даних фінансової звітності записам в облікових регістрах;

* перевірка відповідності даних бухгалтерського фінансового обліку і фінансової звітності вимогам чинного законодавства і нормам облікової політики;

* попередня оцінка повноти і правильності складання балансу та інших форм фінансової звітності.

Одним із важливих аспектів аудиту є глибокий аналіз всіх статей балансу і перевірка їх відповідності записам у Головній книзі за аналізований період. Якщо при цьому буде виявлено невідповідності щодо бухгалтерських записів чи окремих сумових показників, аудитор звертається до облікових регістрів і первинних документів. Шляхом перевірки записів у облікових регістрах і даних первинних документів аудитору слід встановити повноту обліку, правильність записів у облікових регістрах і первинній документації, їх реальність.

На основі аналізу і тестування звітних та інших даних про підприємство аудитор висловлює свою професійну думку про об'єктивність і точність даних обліку і звітності та їх відповідність реальній дійсності.

При плануванні і здійсненні аудиторських процедур, оцінюванні отриманих матеріалів аудитор повинен враховувати, що невиконання клієнтами вимог законодавчих та нормативно-правових актів України може стати причиною перекручення фінансової звітності підприємства й істотно вплинути на фінансові результати діяльності клієнта. Однак згідно з національним нормативом аудиту № 8 "Перевірка дотримання підприємствами вимог законодавчих та нормативно-правових актів України" виявлення випадків невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України не є метою й обов'язком аудитора.

Встановлення фактів невиконання вимог нормативних актів, незалежно від їхнього значення, вимагає висунення й обговорення питання про чесність керівництва і робочого персоналу клієнта, а також про вплив такого невиконання на інші напрямки аудиту.

Факти порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів підлягають спеціальній юридичній експертизі та є поза професійною компетенцією і знаннями аудитора. Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід і знання господарської галузі діяльності клієнта й організації виробництва можуть дати йому змогу зробити висновок тільки про те, що окремі факти діяльності підприємства, ймовірно, не відповідають вимогам законодавчих та нормативно-правових актів України. Отже, аудитор не відповідає за невиконання керівництвом клієнта вимог законодавчих та нормативно-правових актів.

Проведення хоча б однієї аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства може допомогти службовим особам підприємства уникати надалі суттєвих порушень вимог нормативних актів.

Однак аудитору слід врахувати, що під час проведення аудиторських перевірок завжди існує ризик невиявлення помилок, навіть якщо перевірка добре спланована і проведена відповідно до вимог Національних нормативів аудиту. Зазначена ймовірність зростає внаслідок впливу таких факторів:

* наявність значної кількості нормативних актів;

* неминуча відносна обмеженість систем обліку і внутрішнього контролю, які не можуть висвітити всю фактичну діяльність клієнта, а також відносна суб'єктивність, що супроводжує таку аудиторську процедуру, як тестування;

* визнання того, що значна кількість аудиторських доказів, отриманих аудитором, мають не доказовий, а інформативний характер.

Під час підготовки до проведення аудиторської перевірки аудитор має ретельно вивчити ті законодавчі та нормативно-правові акти, невиконання вимог яких може спричинити перекручення фінансової звітності підприємства.

Згідно з міжнародним операційним стандартом, "аудитор повинен провести такий огляд фінансової звітності, який був би достатнім для вираження думки про фінансову звітність у цілому".

Безумовно, звіти аудитора можуть не загострювати увагу на незначних обставинах. Аудиторський звіт має виділити найголовніше. Основна мета аудитора - впевнитися, що довіру до фінансової звітності не підірвано.

2.3 Узагальнення результатів аудиту

Узагальнення результатів аудиту служить головним засобом оцінювання того, чи є фактичні дані, перевірені аудитором, підтвердженням, що фінансові звіти представлені відповідним чином за всіма суттєвими аспектами і відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності.

Аудитор повинен бути впевненим, що пункти підсумкового документа зокрема або в сукупності не спричинять суттєвого перекручення фінансової звітності. Однак, якщо це все-таки відбудеться, то фінансова звітність має бути переглянута клієнтом або аудитор повинен дати умовний чи негативний висновок. Звичайно, аудитор і клієнт можуть погодитись відносно того, що негативний висновок не потрібно складати. Виявлені неправильні дані можуть вплинути на аудиторську оцінку результатів перевірки. Проте аудитор повинен врахувати ту обставину, чи є повідомлення неправильних відомостей результатом помилок або зловживань. Оскільки останні є навмисними, їх значення виходить за межі грошового ефекту і аудитор повинен враховувати це під час оцінювання результатів перевірки. Для узагальнення результатів аудиту необхідно їх систематизувати і згрупувати за однорідними ознаками. Для цього складають часткові акти перевірок (наприклад, акт ревізії каси), однорідні факти порушень відображають у нагромаджувальних відомостях, аналітичних таблицях, розрахунках, схемах тощо.

Суб'єкти підприємницької діяльності (замовники) зацікавлені у виявленні недоліків у фінансово-господарській діяльності, усуненні та попередженні (профілактиці) їх.

Однак, коли аудитор невпевнений у спроможності підприємства продовжувати своє функціонування, він повинен зазначити це в аудиторському звіті, вказати сутність змін у фінансовій звітності, які б могли бути здійснені. Якщо невпевненість досить значна, то аудитор повинен відмовитися від викладення своєї думки або скласти звіт на підставі незгоди. Коли облікова інформація не відповідає даним фінансової звітності, аудитор відображає це в аудиторському звіті. Звіти аудитора мають бути короткими, обґрунтованими, чіткими і зрозумілими. Адміністрація підприємства-замовника має дати аудитору відповідь стосовно всіх зазначених у звіті недоліків і заходів щодо їх усунення. При цьому звіти можуть бути використані для складання аудиторських висновків за результатами здійсненої перевірки фінансово-господарської діяльності.

Представлення і розкриття інформації мають породжувати впевненість, що висновки, які може зробити користувач, будуть вичерпними і відповідатимуть умовам бізнесу, особливо враховуючи те, що фінансова звітність відображає сутність, а не форму, вільна від упередженості керуючих, тобто від представлення фактів у прийнятному і неприйнятному вигляді, що інформація та отримані пояснення адекватно відображені й результати аналізу не вплинули на облікову політику.

Для перевірки достовірності показників фінансової звітності слід зіставити дані балансу, інших форм фінансової звітності, облікових регістрів. На остаточні результати достовірності чи недостовірності показників фінансової звітності відчутний вплив мають відхилення У бухгалтерському фінансовому обліку, факти невідображення або відображення в обліку в перекрученому вигляді окремих господарських процесів і операцій. Узагальнення результатів аудиторської перевірки суб'єкта підприємницької діяльності регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність" та Національними нормативами аудиту України № 6 "Документальне оформлення аудиторської перевірки", № 14 "Аудиторські докази", № 20 "Події, що мають істотний вплив на аудиторський звіт і відбуваються після укладення фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку", №№ 26- 27 "Аудиторські висновки та звіти", №№ 28-29 "Окремі вимоги до аудиторських висновків та звітів".

Національні нормативи аудиту вимагають документального оформлення всіх питань, які аудитор вважає важливими з погляду доказовості факту виконання процедур аудиту, обґрунтованості прийнятих рішень та оцінок, а також того, що аудит проводився відповідно до вимог Національних нормативів аудиту або інших стандартів та правил.

Шляхом виконання незалежних процедур аудиторської перевірки аудиторові слід отримати таку кількість аудиторських доказів, яка дасть змогу зробити аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства.

Процедури перевірки даних на відповідність - це тести, що складаються для отримання обґрунтованої гарантії щодо ефективності системи внутрішнього контролю.

Незалежні процедури перевірки проводяться для отримання доказовості, повноти, точності й правдивості даних, що обробляються системою обліку. Вони бувають у вигляді:

* детальних тестів операцій і залишків на рахунках;

* аналізу важливих показників, включно з остаточним обстеженням незвичайних відхилень і статей.

Норматив № 20 "Події, що мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються після укладення фінансової звітності підприємства та аудиторського висновку" встановлює відповідальність аудитора за результати подій, що виникають після дати складення фінансової звітності клієнтом, але до підписання аудиторського висновку, або за результати подій, що виникли після підписання аудиторського висновку, але до дати оприлюднення фінансової звітності клієнта, та подій, які виникли після оприлюднення фінансової звітності підприємства (такі події нижче називатимуться "подальші події"). Аудитор повинен розглянути вплив подальших подій на фінансову звітність підприємства і на аудиторський висновок.

Існує два основних види подальших подій, які сприятливо або несприятливо впливають на фінансову звітність підприємства:

* події, що забезпечують подальше підтвердження умов, які існували на дату фінансової звітності;

* події, що відображають нові умови, які настають після дати представлення фінансової звітності.

Аудитор повинен виконати процедури перевірки для отримання свідчення того, що всі подальші події до дати підписання аудиторського висновку, які мали потрапити у звітність, своєчасно виявлені й проаналізовані. Аудитор має провести процедури розкриття подальших подій, які могли вплинути на бухгалтерський баланс. Такі процедури можуть включати ознайомлення з протоколами зборів акціонерів, засідань ради директорів тощо.

Аудитор не несе відповідальності за виконання процедур перевірки або складення запиту стосовно фінансової звітності після дати підписання висновку. Але коли після дати підписання висновку і до офіційного оприлюднення фінансової звітності аудитору стає відомо про факт, який може суттєво вплинути на фінансову звітність клієнта, він повинен визначити для себе, чи треба внести поправку у фінансову звітність і аудиторський висновок, а також обговорити це питання з керівництвом клієнта і діяти відповідно до ситуації, що склалася.

Коли керівництво вносить зміни у фінансову звітність, аудитор повинен внести поправки в результати процедур аудиторської перевірки стосовно ситуації, що існує на той момент. Дата у висновку ставиться не раніше дня підписання керівництвом клієнта зміненої фінансової звітності.

Якщо клієнт не вносить потрібні виправлення до фінансової звітності, то аудитор складає висновок, відмінний від позитивного, з яким аудитор знайомить керівництво клієнта, що відповідає за оприлюднення звітності, але аудитор попереджає про недопустимість публікації звітності без відповідного коригування. Новий аудиторський висновок має містити посилання на те, що стало причиною перегляду думки про фінансову звітність клієнта і що призвело до зміни в аудиторському висновку.

Після проведення необхідних процедур і отримання необхідної інформації, аудитор складає висновок про ймовірність постійної діяльності підприємства і зміст висновку не змінюється.

Висновки

В даній роботі була розкрита економічна сутність та значення довгострокових зобов'язань та розрахунків. Зобов'язання, що відображаються в бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Підходи до визначення зобов'язань різні. Їх розглядають як борг, як суму витрати, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна.

Отже, під зобов'язаннями розуміють заборгованість підприємства, котра виникає внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, викличе скорочення (зменшення) ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов'язання визначає П(С)БО 11 "Зобов'язання".

Для визнання зобов'язань довгостроковими повинні бути виконані дві умови:

1) термін погашена протягом 12 місяців з дати балансу;

2) походження: виникають не в ході операційного циклу.

Кредит - економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотку.

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залученими позиковими коштами у інших осіб, які не є поточним зобов'язанням, ведеться на рахунку 50 "Довгострокові позики".

Цей рахунок балансовий, пасивний, призначений для обліку джерел засобів.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про відстрочені податкові активи та зобов'язання і розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 "Податки на прибуток".

Для узагальнення інформації про розрахунки з іншими кредиторами та за іншими операціями, заборгованість за якими не є поточним зобов'язанням та облік яких не відображається на вищезгаданих рахунках класу 5 "Довгострокові зобов'язання", призначено рахунок 55 "Інші довгострокові зобов'язання". Зокрема, на цьому рахунку відображається відстрочена відповідно до законодавства заборгованість з податків, зборів (обов'язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Комп'ютерна система бухгалтерського обліку (КСБО) забезпечує вирішення багатьох завдань через реєстрацію господарських фактів та обробки даних. КСБО на сьогодні дає можливість накопичувати, аналізувати, інтерпретувати та надавати інформацію користувачам бухгалтерського обліку.

Зобов'язання виникають через існуючі борги підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству в майбутньому. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання. Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення. Непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.

Під час дослідження зобов'язань на підприємстві йому було показано, що можуть виникнути і операції, під час яких одне зобов'язання можна замінити іншими: перевести довгострокову заборгованість в поточну за довгостроковими зобов'язаннями; замінити короткострокове зобов'язання на вексель, що не замінить валюту балансу.

В даній роботі була дана узагальнююча інформація про наявність та погашення зобов'язань підприємства згідно Плану рахунків, наведена їх характеристика, та порядок використання їх в бухгалтерському обліку.

Для більшості рахунків зобов'язань Планом рахунків передбачено відкриття субрахунків, що деталізують об'єкти обліку. Однак, за допомогою синтетичного обліку неможливо контролювати наявність та погашення кожного виду зобов'язань. Для одержання детальної інформації, необхідної для управління зобов'язаннями за окремими видами, до окремих рахунків синтетичного обліку відкривають рахунки аналітичного обліку.

Відповідно до потреб розвитку підприємства облік зобов'язань є джерелом забезпечення найбільш ефективних форм та умов залучення позикового капіталу з різних джерел.

Систематизація та узагальнення облікової інформації про зобов'язання в умовах застосування сучасної комп'ютерної техніки здійснюється на підприємстві в автоматичному режимі. Застосування бухгалтерської комп'ютерної програми дозволило ефективно вирішити проблему аналітичного обліку довгострокових зобов'язань, завдяки широкій номенклатурі аналітичних об'єктів.

При застосуванні комп'ютерної форми обліку автоматично вирішується проблема оперативного отримання даних про заборгованість перед кожним контрагентом на будь-яку звітну дату.

В даній роботі було розглянуто нормативну базу, яка використовується в практичній роботі бухгалтерів для обліку довгострокових зобов'язань і розрахунків.

В другому розділі бакалаврської роботи була дана економічна характеристика підприємства, розкрито основні напрямки діяльності підприємства у відповідності з Статутом підприємства, показано хто здійснює управління підприємством і розпоряджається прибутком; як організований облік довгострокових позик та довгострокових векселів виданих.

Було детально проаналізовано організацію бухгалтерського обліку довгострокових зобов'язань на ПАТ завод «Цегла Трипілля», вказано на їх недоліки і шляхи їх покращення.

Проведено аудит довгострокових зобов'язань на даному підприємстві, метою якого було встановлення правильності розрахунків за кредитами банків, виявлення реальної заборгованості перед ними, виявити всі недоліки в організації обліку довгострокових векселів виданих та за іншими операціями.

Під час аудиторської перевірки бухгалтерам було вказано на порушення в ведені бухгалтерського обліку і шляхи їх виправлення.