Консолідована фінансова звітність і аналіз її показників

Внутрішньогрупові операції - операції між материнським та дочірніми підприємствами або між дочірніми підприємствами однієї групи. Прикладами даних операцій може бути купівля-продаж (передача) запасів, товарів, продукції, основних засобів, проведення взаємних розрахунків тощо.

Внутрішньогрупове сальдо - сальдо дебіторської заборгованості та зобов'язань на дату балансу, яке утворилося внаслідок внутрішньогрупових операцій.

Відповідно, прикладом може бути надання материнським підприємством послуг дочірньому підприємству. При цьомув балансі материнського підприємства виникає дебіторська заборгованість, а в балансі дочірньогопідприємства відповідно кредиторська заборгованість.

Якщо на дату балансу розрахунок не було здійснено, то залишки дебіторської заборгованості та зобов'язань, що виникли внаслідок такої операції, вважаються внутрішньогруповим сальдо і потребують виключення при процедурі консолідації.

Також при виконанні процедури консолідації підлягає виключенню сума нереалізованих прибутків та збитків від внутрішньогрупових операцій. Господарські операції, які здійснені в межах групи підприємств можуть призвести до виникнення доходів та витрат, проте дані операції впливають лише на показники в звітах про фінансові результати окремих підприємств.

Процедура консолідації четверта - передбачає безпосереднє складання консолідованої фінансової звітності - постатейне підсумування показників фінансової звітності дочірніх підприємств з аналогічними показниками фінансової звітності материнського підприємства. При цьому доцільно зазначити, що коригування, які здійснюються при виконанні всіх процедур консолідації відображаються в спеціальних робочих таблицях на рівні складання консолідованої фінансової звітності та не впливають на показники окремих фінансових звітів підприємств, які включені до групи підприємств.

Висновки та перспективи подальших досліджень. В процесі дослідження визначено, що консолідованафінансова звітність - це система показників, які сформовані за допомогою спеціальних процедур. На цій основі уточнено поняття процедура консолідації для теоретичного обґрунтування підходів до організації та методики складання консолідованої фінансової звітності.

Дослідимо нормативне регулювання консолідованої фінансової звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що обумовлено курсом нашої країни на інтеграцію до Європейського Союзу, який серед інших умов передбачає і адаптацію національного законодавства (в сфері бухгалтерського обліку, зокрема) до законодавства Європейського Союзу.

Розроблено модель співвідношення між останніми змінами у вимогах міжнародних стандартів та існуючими в Україні вимогами. В роботі зауважено на тому, що основні відмінності між даними вимогами стосуються питань необхідності складання консолідованої фінансової звітності.

Розкриваємо питання організації складання консолідованої звітності, розглянуто методику коригування внутрішньогрупових операцій при методі повної консолідації, розроблено рекомендації щодо удосконалення порядку обліку операцій між інвестором та залежними підприємствами при застосуванні методу участі в капіталі, обґрунтована доцільність використання методу пропорційної консолідації для складання фінансової звітності учасників простого товариства.

Організація складання консолідованої звітності має передбачати два етапи: підготовчий та виконавчий. Метою підготовчого етапу є збирання додаткової інформації, яка не міститься в первинній фінансовій звітності учасників групи, та дотримання уже згаданих принципів консолідованої звітності. Підготовчий етап зокрема має передбачати визначення периметру консолідації та способу збирання інформації про внутрішньогрупові операції, впровадження єдиної облікової політики в групі, а також отримання від учасників групи первинної фінансової звітності та інформації про внутрішньогрупові операції. Виконавчий етап має складатися з трьох кроків: перевірка достовірності даних, визначення коригуючих показників, консолідація даних.

Через необхідність інформаційного забезпечення процедури консолідації на виконавчому етапі складання консолідованої фінансової звітності виникає потреба у використанні форм звітності для дочірніх підприємств, що дають змогу отримати інформацію про внутрішньогрупові операції. У бакалаврській роботі розроблено дані форми, а також матриці відповідності, які дозволяють проконтролювати достовірність та узгодженість отриманих з внутрішньогрупової звітності даних, та робочі консолідаційні таблиці, необхідні для розрахунку консолідуючих коригувань і перевірки їх збалансованості.

Система бухгалтерського обліку підприємства повинна забезпечити можливість отримання даних про внутрішньогрупові операції, які необхідні зокрема для заповнення пропонованих форм внутрішньогрупової звітності. Обґрунтовано доцільність використання запропонованого рахунку 8 класу “Собівартість внутрішньогрупової реалізації” для накопичення інформації щодо результатів таких операцій.

Удосконаленню підлягають також форми первинної звітності. На даний час заборгованість за взаємними розрахунками з дочірніми, асоційованими та спільними підприємствами відображають в одному рядку активу або пасиву балансу. Враховуючи те, що сальдо взаємних розрахунків з асоційованими та спільними підприємствами не підлягає згортанню, а також зважаючи на вимоги МСФЗ та Директив ЄС, доцільно відображати на рахунку 682 тільки розрахунки з дочірніми підприємствами, а в затвердженій формі балансу ввести додатково вписувані рядки: до активу балансу - 201 “Розрахунки з материнськими та дочірніми підприємствами”, 202 “Внутрішньовідомчі розрахунки”; до пасиву балансу - 601 “Розрахунки з материнським та дочірніми підприємствами”; 602 “Внутрішньовідомчі розрахунки”. Розрахунки з асоційованими та спільними підприємствами запропоновано відображати на рахунках 364 “Розрахунки з асоційованими та спільними підприємствами” (дебіторську заборгованість) та 634 “Розрахунки з асоційованими та спільними підприємствами” (кредиторську заборгованість). У балансі таку заборгованість доцільно відображати в додатково вписуваних рядках 163 “Дебіторська заборгованість за розрахунками з асоційованими (спільними) підприємствами” та 531 “Кредиторська заборгованість за розрахунками з асоційованими (спільними) підприємствами”.

П(С)БО містить вимоги про виключення нереалізованого прибутку (збитку) при консолідації, тобто прибутку (збитку), що утворився за результатами внутрішньогрупових операцій та увійшов до вартості активів. Встановлено, що здійснення з цією метою детальної вибірки про використання продукції, придбаної в підприємств групи, через трудомісткість є недоцільним, особливо в консолідованих групах підприємств, які випускають однорідну продукцію. Для врегулювання даного питання запропоновано проводити наближений розподіл внутрішньогрупового прибутку за допомогою таких співвідношень:

РП = СР_пер.•, (2.3)

НП_кін = НП_поч + ВП_над - РП (2.4)

де СР_пер - собівартість реалізованих за період товарів, що надходили внаслідок внутрішньогрупових поставок (чи подібних);

НП_поч та НП_кін - нереалізований прибуток у вартості товарів на початок та кінець періоду відповідно;

ВП_над- внутрішньогруповий прибуток, що був включений до вартості товарів за період;

Соб_почтаСоб_над- собівартість товарів на початок періоду та тих, що надійшли за період внаслідок внутрішньогрупових поставок;

РП - реалізований внутрішньогруповий прибуток.

У значно складнішій ситуації, коли закуплені запаси використовуються для виробництва власної готової продукції, на основі використання співвідношень (2.3) та (2.4) за напрямом руху запасів необхідно застосовувати запропоновану в бакалаврській роботі методику поетапного розподілу внутрішньогрупового прибутку між залишками виробничих запасів, незавершеним виробництвом, готовою продукцією та собівартістю реалізації.

З метою удосконалення діючого порядку використання методу участі в капіталі, що розглядається як метод консолідації фінансової звітності, зокрема для методичного забезпечення виконання вимог пп. 13-14 П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, необхідно використовувати спеціальні коригуючі проведення типу Дт 70 “Доходи від реалізації” Кт 69 “Доходи майбутніх періодів” та Дт 39 “Витрати майбутніх періодів” Кт 90 “Собівартість реалізації” та внести відповідні зміни до діючої Інструкції про застосування Плану рахунків. Для інформаційного забезпечення виконання вимог пп. 13-14 П(С)БО 12 доцільно запровадити особливу форму приміток до фінансової звітності асоційованих (спільних) підприємств, що має бути обов'язковою для заповнення та подання.

Запропоновані різними дослідниками методики бухгалтерського обліку спільної діяльності порушують критерії визнання активів і принцип обачності або є занадто громіздкими. Виникає необхідність у принципово іншому підході - застосуванні методів консолідації фінансових звітів, що використовуються в міжнародній практиці учасниками спільно контрольованих господарських одиниць: методу пропорційної консолідації, дольового чи розширеного методів участі в капіталі. Дослідження впливу даних методів на коефіцієнти, що використовуються при фінансовому аналізі звітності, доводить, що фінансова звітність, складена за методом пропорційної консолідації, найбільше відповідає принципу обачності та найкраще передає не тільки економічну сутність, але й юридичну форму внесків до простого товариства. Для складання консолідованої фінансової звітності учасників простого товариства доцільно використовувати розроблений у бакалаврській роботі проект Методичних рекомендацій з організації бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності учасників спільної діяльності без створення юридичної особи за договором простого товариства.

На основі проведених досліджень розробимо алгоритм підготовки та складання консолідованої фінансової звітності, який становить чотири блоки.

Перший блок призначений для визначення меж групи, сфери і способу консолідації, що є своєрідною основою консолідованої фінансової звітності, а також для приведення у відповідність звітів підприємств-учасників групи, проведення аналітичної оцінки гудвілу.

Другий блок характеризується безпосередньо формуванням показників консолідованих фінансових звітів, здійсненням усіх необхідних процедур консолідації, а також формуванням додаткової інформації, що має бути відображена у консолідованій фінансовій звітності. На даному етапі запропоновано наведення інформації про ранги дочірніх підприємств.

Третій блок - аналітичний, він характеризується проведенням аналітичних процедур, спрямованих на визначення ефективності діяльності групи.

Четвертий блок - формування на основі отриманих результатів стратегії розвитку консолідованих груп підприємств та оприлюднення консолідованих звітів внутрішнім і зовнішнім користувачам.

2.3 Удосконалення обліку в консолідованій фінансовій звітності на основі його уніфікації та стандартизації

На сучасному етапі міжнародної інтеграції у сфері економіки посилилась увага до проблеми уніфікації бухгалтерського обліку. Зараз відомі два основні підходи до вирішення цієї проблеми: гармонізація і стандартизація.

Гармонізація обліку передбачає певну відповідність та злагодженість, дотримання принципів ведення бухгалтерського обліку і статистики, складання звітності групою країн чи їх об'єднанням, наприклад країнами ЄС. Гармонізація передбачає поєднання та взаємну відповідність законодавства країн щодо регулювання бухгалтерського обліку і статистики, існування в кожній країні своєї моделі організації обліку і системи стандартів. Головне завдання гармонізації полягає в тому, щоб вони суттєво не відрізнялись від аналогічних стандартів в інших країнах -- членах співтовариства, тобто знаходились у гармонії один з одним.

Таким шляхом пішли країни Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), які опублікували низку нормативних документів, які називаються Директивами, або законами ЄЕС, зокрема, найбільш важливі серед них Четверта Директива "Про уніфікацію форм звітності і правил їх аудитування" (від 25 липня 1978 р.) і Сьома Директива "Про принципи складання консолідованої звітності" (від 13 червня 1983 p.). Вони є обов'язковими для виконання у всіх країнах, що входять до ЄЕС. Цей підхід до уніфікації обліку відносять до регіонального рівня.

У зв'язку з проголошенням Україною курсу на європейську інтеграцію Верховна Рада прийняла Закон України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Европейського Союзу" від 18 березня 2004 p. № 1629-IV, який чітко визначає пріоритетні сфери адаптації законодавства України, зокрема бухгалтерського обліку компаній.

Зважаючи на розширення інтеграційних процесів у розвитку світового господарства, значної популярності набуває ідея ації бухгалтерського обліку. Стандартизація обліку і статистики передбачає встановлення єдиних норм і вимог щодо бухгалтерського обліку і статистики, застосовування уніфікованого набору стандартів, що регулюють облікову подію та її відображення у звітності. Стандартизація дає змогу глобалізувати облікову політику, принципи і систему бухгалтерського обліку та звітності. Вона здійснюється в рамках уніфікації обліку на міжнародному рівні, яку проводить Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Committee, IASC). Під підходом стандартизації обліку розуміють те, що має існувати уніфікований набір стандартів для будь-якої облікової ситуації в будь-якій країні, а тому відпадає потреба в розробці національних стандартів.

На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку -- П(С)БО. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку -- нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

Реформування бухгалтерського обліку в Україні шляхом його гармонізації та стандартизації має свою історію.

За наказом Президента України "Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системі обліку та статистики" від 23 травня 1992 р. № 303 було розпочато роботу з удосконалення національної системи бухгалтерського обліку з використанням міжнародних стандартів. Для забезпечення здійснення положень цього наказу Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про концепцію побудови національної статистики України та Державної програми переходу на міжнародну систему обліку та статистики" від 4 травня 1993 р. № 326. Розроблена на основі положень, наведених у концепції, Державна програма переходу України на міжнародну систему обліку та статистики передбачала наближення первинного бухгалтерського та статистичного обліку на підприємствах різних форм власності до міжнародних стандартів обліку та звітності.

Відповідно до програми робота здійснювалася за такими напрямами:

- розробка загальнометодологічних основ реформування обліку і статистики;

- становлення співробітництва та координація з міжнародними професійними організаціями, розробка спільних проектів відносно введення МСБО з урахуванням соціально-економічного розвитку України;

- створення системи національних рахунків (СНР) та приведення їх у відповідність до рекомендацій ООН 1993 p.;

- удосконалення форм бухгалтерського обліку;

- підготовка законодавчих актів та нормативних документів згідно із завданнями програми;

- розробка та затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та галузевих рекомендацій щодо ведення обліку витрат виробництва;

- вивчення організації і методології бухгалтерського обліку, звітності та аудиту підприємств та банків з використанням МСБО та комп'ютерів у країнах з розвинутою економікою;

- розробка вітчизняних стандартів бухгалтерського обліку, звітності та аудиту, уніфікація форм первинної облікової документації.



РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ КОНСОЛІДОВАНОЇ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ТА НАПРЯМИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

3.1 Інформаційне забезпечення аналізу консолідованої фінансової звітності

Міжнародна практика розробила певні методи аналізу фінансового стану, які ґрунтуються на різноманітних абсолютних та відносних типових показниках, що дають можливість не тільки проводити аналіз статей балансу підприємства, але й порівнювати підприємства окремої галузі господарства або таких, що займаються аналогічними видами діяльності. Такі співставлення звичайно проводяться не тільки за звітний період, але і за ряд років, що відображає доволі тривалий період діяльності підприємства. Це дозволяє визначати тенденції розвитку підприємства на перспективу, що мас велике значення в практичній діяльності, оскільки підприємства здійснюють як довгострокове, так і середньострокове та поточне планування своєї діяльності.

Основними методами аналізу звітності с наступні:

1. Читання звітності - це вивчення абсолютних показників, представлених у звітності. Шляхом читання звітності визначають майновий стан підприємства, коротко- і довгострокові інвестиції, джерела фінансування власної о капіталу, оцінюються зв'язки між постачальниками і покупцями, виручка від діяльності та прибуток звітного року.

2. Горизонтальний аналіз дозволяє визначити абсолютні і відносні зміни різних статей звітності у порівнянні з попереднім роком, півріччям чи кварталом.

3. Для визначення змін у господарській політиці підприємства більш, ніж за два послідовних роки, застосовується аналіз тенденцій розвідку (аналіз тренду), який г варіантом горизонтальною аналізу.

4. На відміну від горизонтального, що показує динаміку статей фінансової звітності за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури звітності. При проведенні такого аналізу ціла частина приймається за 100% і обчислюється питома вага кожної її складової. Такими цілими частинами може бути валюта балансу (Актив, Пасив), обсяг реалізації у Звіті про фінансові результати. За допомогою цього методу аналізу з'ясовують, яку частку у групі або підгрупі становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємства.

5. Оцінити фінансову звітність підприємства допомагають різні фінансові коефіцієнти, які показують фінансові пропорції між різними статтями звітності.

Фінансові коефіцієнти можна умовно поділити на чотири групи: показники ефективності виробничої діяльності; показники ділової активності; показники ліквідності; показники фінансової стійкості.

В залежності від конкретних цілей та завдань можна виконати фінансовий аналіз різного ступеню деталізації. Єдиної методики немає, тому аналітики використовують різноманітні показники та їх поєднання. Найчастіше проводять за допомогою фінансових коефіцієнтів, розрахованих на підставі показників балансу і Звіту про фінансові результати. Успішність аналізу визначається різними факторами. З відомим ступенем умовності можна рекомендувати п'ять основних принципів, які доцільно мати на увазі, здійснюючи аналіз.

По-перше, перед початком виконання будь-яких процедур, необхідно скласти достатньо чітку програму аналізу, включаючи переробку макетів аналітичних таблиць, алгоритм розрахунку показників, потрібних для їх розрахунку і для порівняльної оцінки джерел інформаційного і нормативного забезпечення.

По-друге, схема аналізу повинна бути побудована по принципу "від загального до конкретного". Зміст цього очевидний. Спочатку дається опис найбільш загальних, ключових характеристик об'єкта аналізу і лише потім починаю, аналіз окремих випадків.

По-третє, будь-які відхилення від нормативних або планових показників, навіть якщо вони мають позитивний характер, повинні ретельно аналізуватися. Сутність такого аналізу полягає в тому, щоб, з одного боку, виявити основні фактори, що викликали зафіксовані відхилення від заданих орієнтирів, а з іншого боку, ще раз перевірити обґрунтованість існуючої системи планування і, якщо необхідно, внести до неї зміни. Слід підкреслити, що останній аспект має особливо важливе значення - тільки шляхом такого постійного аналізу можна налагодити достатньо струнку систему планування і підтримувати її на належному рівні.

По-четверте, завершеність і щільність будь-якою аналізу, що має економічну направленість, в значній мірі визначається обґрунтованістю сукупності критеріїв, що використовуються. Як правило, ця сукупність включає якісні і кількісні оцінки, однак її основу зазвичай складають обчислювані показники, що мають зрозумілу інтерпретацію і, по можливості, деякі орієнтири (межі, нормативи, тенденції). Відбираючи показники, необхідно формулювати логіку їх об'єднання в дану сукупність для того, щоб було видно роль кожного з них і не створювалося уявлення, що який-небудь аспект залишився поза увагою, або, навпаки, не вписується в схему, що розглядається.

По-п'яте, здійснюючи аналіз, не потрібно без потреби намагатися досягти надмірної точності оцінок; як правило, найбільшу цінність представляє виявлення тенденцій і закономірностей.

Найчастіше фінансовий аналіз діяльності підприємства здійснюють фінансово-кредитні установи, при цьому НБУ розроблена методика аналізу кредитоспроможності.

Основними складовими фінансового аналізу підприємства є:

- аналіз майнового стану підприємства та динаміка його зміни;

- аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;

- аналіз ліквідності;

- аналіз ділової активності;

- аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);

- аналіз рентабельності.

Для порівняння значень розрахованих показників (коефіцієнтів) у разі, якщо останнім звітним періодом, за який подається звіт про фінансові результати, є квартал, а всі попередні періоди, за які здійснюється розрахунок, є річними, необхідно дані квартального звіту про фінансові результати помножити на коефіцієнт К:

	К = 4 : N, (3.1)

де N - порядковий номер останнього звітного кварталу.

Оцінка майнового стану підприємства дає змогу визначити абсолютні й відносні зміни статей балансу за визначений період, відслідкувати тенденції їхньої зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства. Для оцінки майнового стану доцільно розрахувати :

1. Питома вага активної частини необігових активів у структурі необігових активів характеризує частку активної частини основних засобів, і у випадку необхідності - частини нематеріальних активів (об'єктів права) у структурі необігових активів підприємства.

	(3.2)

2. Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує стан та ступінь зносу основних засобів і розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості.



	(3.3)

3. Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду становлять нові основні засоби, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що надійшли за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на кінець звітного періоду.

	(3.4)

4. Коефіцієнт вибуття основних засобів показує, яка частина основних засобів вибула за звітний період, та розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що вибули за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на початок звітного періоду.

За результатами аналізу робиться висновок щодо абсолютної величини та структури балансу, динаміки зміни вартості активів підприємства, окремих статей балансу підприємства порівняно з попередніми періодами, зазначивши позитивні та негативні тенденції таких змін. Особливу увагу треба приділити наявності та структурі простроченої заборгованості підприємства.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства передбачає дослідження динаміки та структури фінансових результатів його діяльності, дозволяє визначити фактори, що вплинули на формування величини чистого прибутку (збитку) підприємства. За результатами аналізу робиться висновок щодо прибутковості або збитковості діяльності підприємства, тенденцій зміни фінансових результатів діяльності підприємства порівняно з попередніми періодами, основних факторів, що вплинули на формування кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за даними балансу і дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання. Здійснюється шляхом розрахунку таких показників:

1. Коефіцієнт покриття розраховується як відношення обігових активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

	(3.5)

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних обігових засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості) до поточних зобов'язань підприємства. Він відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами.(Діаг. 3.3,3.4)

	(3.6)

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності обчислюється як відношення грошових коштів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина боргів підприємства може бути сплачена негайно.

	(3.7)

4. Чистий обіговий капітал розраховується як різниця між обіговими активами підприємства та його поточними зобов'язаннями.

	(3.8)

Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється заданими балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості та незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):

1. Коефіцієнт платоспроможності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує пито му вагу власного капіталу в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність.

	(3.9)

2. Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних коштів і характеризує залежність підприємства від залучених коштів.

	(3.10)

3. Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами розраховується як відношення величини чистого обігового капіталу до величини обігових активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними обіговими коштами.

	(3.11)

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в обігові кошти, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого обігового капіталу до власного капіталу.

	(3.12)

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства.Здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів)(Діаг 3.5):

1. Коефіцієнт обіговості активів обчислюється як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньої величини підсумку балансу підприємства і характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення.

	(3.13)

2. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості розраховується як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини дебіторської заборгованості і показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

	(3.14)

3. Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості розраховується як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини кредиторської заборгованості й показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємству.

	(3.15)

Термін погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей розраховується як відношення тривалості звітного періоду до коефіцієнта обіговості дебіторської або кредиторської заборгованості й показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

4. Коефіцієнт обіговості матеріальних запасів розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості матеріальних запасів і характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.(Діаг 3.6)

	(3.16)

5. Коефіцієнт обіговості основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

	(3.17)

6. Коефіцієнт обіговості власного капіталу розраховується як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

	(3.18)

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їх використання.

здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів):

1. Коефіцієнт рентабельності активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

	(3.19)

2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів у дане підприємство.



	(3.20)

3. Коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.

	(3.21)

4. Коефіцієнт рентабельності продукції розраховується як відношення операційного прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до витрат на її виробництво та збут і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

	(3.22)

На підставі узагальнення результатів аналізу фінансового стану підприємства за вищенаведеними значеннями фінансових коефіцієнтів можна зробити загальну оцінку фінансового стану підприємства на останню звітну дату й оцінку динаміки його зміни та скласти рекомендації щодо подальшого покращання фінансової діяльності. Такий висновок не є єдиним і безумовним критерієм оцінки діяльності підприємства.

Так, якщо підприємство є прибутковим (коефіцієнт рентабельності діяльності перевищує 0,01), або показники (коефіцієнти) його фінансового стану (ліквідності, платоспроможності (фінансової стійкості), ділової активності) відповідають нормативним вимогам, то фінансовий стан підприємства визнається задовільним і робиться позитивний висновок про діяльність підприємства.

Якщо коефіцієнт рентабельності діяльності підприємства має низькі значення (дорівнює або є меншим ніж 0,01), або за останній звітний період підприємство отримало чистий збиток, але показники (коефіцієнти) фінансового стану підприємства (ліквідності, платоспроможності (фінансової стійкості) відповідають нормативним вимогам, то фінансовий стан підприємства визнається задовільним. Однак при цьому доцільно звернути особливу увагу на майновий стан підприємства, проаналізувати фінансові результати діяльності підприємства.

Якщо підприємство є збитковим протягом періоду, що аналізується, більшість показників фінансового стану підприємства не відповідають нормативним вимогам, існує тенденція до їх погіршення, то фінансовий стан підприємства визнається незадовільним.

Основні значення фінансово-економічних показників та коефіцієнтів, які рекомендовані підприємствам, наведені нижче.

Таблиця 3.1

Основні значення фінансово-економічних показників та коефіцієнтів підприємств

Показник (коефіцієнт)	Значення
Коефіцієнт покриття	Кп	> 1 (Критичне значення Кп = 1. При Кп < 1 підприємство має неліквідний баланс. Значення Кп у межах 1 - 1,5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги).
Коефіцієнт забезпечення власними коштами	Кзк	> 0,1
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Кла	> 0,2 (Кла є достатнім у межах 0,2 - 0,35, а менше 0,2 - це зовнішня ознака неплатоспроможності).
Коефіцієнт автономії	Кав	> 0,5
Коефіцієнт фінансової стабільності	Кфс	> 0,1
Показник фінансового лівериджу	Фл	Зменшення
Робочий капітал	Рк	Середньогалузевий
Маневреність робочого капіталу	Мк	Незначне збільшення
Коефіцієнт обіговості коштів	Ко	Збільшення
Час обертання обігових коштів	Чо	Зменшення
Коефіцієнт обіговості запасів	Коз	Збільшення
Час обігу запасів	Чоз	Зменшення
Фондовіддача	Фв	Галузева

Отже, важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє фінансовий аналіз, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпретацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

3.2 Методи та організація аналізу показників консолідованої фінансової звітності

Метою аналізу консолідованої фінансової звітності є інформаційне забезпечення прийняття тих управлінських рішень, на які істотно впливають фактичні та прогнозовані дані про фінансовий стан не одного підприємства, а всієї групи взаємопов'язаних підприємств. Як основні завдання аналізу консолідованої фінансової звітності визначено оцінку фінансового стану та результатів діяльності групи; оцінку ефективності діяльності кожного окремого підприємства групи та його впливу на загальний фінансовий результат групи як єдиної економічної одиниці; оцінку характеру дивідендної політики материнського підприємства; оцінку характеру трансфертного ціноутворення; оцінка ефективності внутрішньогрупових інвестицій.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути:

- стійка платоспроможність,

- ефективне використання капіталу,

- своєчасна організація розрахунків,

- наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану:

- неефективне розміщення коштів,

- брак власних оборотних коштів,

- наявність стійкої заборгованості за платежами,

- негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.
Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності.

Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,

де Р - рівень рентабельності, %;

П - прибуток від реалізації продукції, грн.;

С - собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

Показники рентабельності групи "а" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

К1 = Вп/Чоп = 1 - Впр/Чоп,

де Вп - сума валового прибутку;

Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп,

де Под - сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства - операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/Чоп,

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)



К4 = Чп/Чоп,

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)

К5 = (Чоп - Зв) / Чоп,

де Зв - це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку - чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності групи "б" розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)

К6 = Чп/ВА,

де ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)

К7 = П/СА,

де СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);

3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)

К8 = Чп/СК,

де СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

Зважаючи на те, що консолідована фінансова звітність виконує тільки доповнюючу функцію, при аналізі доцільно використовувати не тільки дані консолідованої, але й первинної звітності (рис. 3.2). В бакалаврській роботіації запропоновано використовувати коефіцієнт ефективності інвестицій головного підприємства в залежне підприємство, загальний коефіцієнт ефективності інвестицій, коефіцієнт використання чистого прибутку на виплату дивідендів, коефіцієнт внутрішньогрупової активності та ін.

У бакалаврській роботі також розглянуто основні чинники впливу порядку обліку гудвілу на структуру балансу та фінансові результати за даними консолідованої фінансової звітності. До них віднесено: спосіб оцінки гудвілу на дату балансу, тип гудвілу, метод подальшого обліку, строк корисного використання у разі його амортизації, коректність проведення тесту на зменшення корисності активів.

Прогнозування показників консолідованої фінансової звітності є невід'ємним елементом використання такої звітності при розробці управлінських рішень. Просте копіювання алгоритмів існуючих методів прогнозування фінансової звітності для цілей складання прогнозованої консолідованої звітності є неприйнятним. Дану проблему можна вирішити шляхом відповідної побудови процесу прогнозування, тому запропоновано концепцію складання прогнозованої консолідованої фінансової звітності за висхідним принципом: запровадження єдиної методики планування та прогнозування в межах групи, складання прогнозованої первинної фінансової звітності кожним учасником групи та подальша її консолідація материнським підприємством.

Труднощі з практичним використанням консолідованої фінансової звітності та думки щодо недоцільності її застосування пов'язані з можливою невідповідністю витрат, пов'язаних з її складанням, та тих переваг, які вона може забезпечити, тривалістю процесу її підготовки. Зважаючи на це, прикладні завдання управління групою можуть бути вирішені тільки при використанні комп'ютерних технологій. У дисертації визначено ті завдання, які повинен виконувати програмний продукт, що забезпечує консолідацію, зокрема можливість автоматичного коригування внутрішньогрупових операцій. При створенні програмного продукту власними силами підприємствам запропоновано використовувати розроблені форми внутрішньогрупової звітності, матриці відповідності та робочі консолідаційні таблиці.

3.3 Шляхи удосконалення методики аналізу консолідованої фінансової звітності на основі сучасних комп'ютерних технологій

В умовах застосування комп'ютерних систем бухгалтерського обліку методологія обліку при складанні консолідованої фінансової звітності змінюється в різних напрямах: змінюється система бухгалтерського обліку, обліковий процес, підвищується рівень управління, відбувається якісна та кількісна зміна облікового апарату та його функцій; при цьому наукові основи теорії та організації бухгалтерського обліку залишаються незмінними. Але зміни в організації бухгалтерського обліку відбуваються на всіх її етапах, починаючи з базового, методичного. Хоча впровадження обчислювальної техніки не вносить змін до принципів облікової реєстрації, що склалися в умовах комп'ютеризованої обробки облікової інформації, техніка збору і обробки облікової інформації кардинально змінюються.

Автоматизація обліку при складанні консолідованої фінансової звітності ставить нові вимоги до первинної і нформації. Різноманітність форм подання такої інформації, що надходить до бухгалтерії, дозволяє вести зведений облік безпосередньо на підставі первинних документів без попереднього їх накопичення та узагальнення. Відмінності технології документування в комп'ютеризованих системах обліку наступні:

а) накопичення і первинна обробка облікових даних базуються на використанні комп'ютерів безпосередньо на робочих місцях облікових працівників (в цехах, на складах, в бухгалтерії). При цьому скорочується потік паперових документів та здійснюється перехід до безпаперової технології обліку;

б) обробка даних документування здійснюється за принципом об'єднання процесів складання первинного документа та введення його до комп'ютерної бази даних;

в) можливість автоматичної реєстрації первинної інформації за допомогою таких засобів, як технологічні датчики, сканери штрихових кодів (для обліку товарно-виробничих запасів), касові апарати (для обліку виручки від реалізації в роздрібній торгівлі), смарт-картки (для обліку праці і заробітної плати), ваги, годинники, лічильники, вимірювальна тара тощо. Така технологія первинного обліку дозволяє без будь-якої попередньої реєстрації облікових даних та їх накопичення вручну отримати всі необхідні звітні дані безпосередньо на підставі первинних документів.

Застосування комп'ютерів вносить значні зміни до організації документування, які полягають, по-перше, у використанні електронних носіїв первинної інформації, і, відповідно, електронних первинних документів і, по-друге, в автоматичному складанні первинних документів.

Комп'ютерні технології дозволяють використовувати електронний варіант картотек - бази даних. В найпростішому варіанті база даних - це та ж картотека, тільки розташована в пам'яті комп'ютера, що дозволяє шукати документ або групу документів за будь-якою пошуковою ознакою, закладеною при реєстрації: автором документу, виконавцем, темою, датою отримання або складання документа, його номером тощо.

Одна з основних переваг передачі документу безпосередньо з комп'ютера на комп'ютер - це можливість отримати документ в тому вигляді, в якому він був підготовлений, з включеними до нього таблицями, графіками, рисунками тощо. Відомості з такого документа легко можуть бути включені до інших документів, а сам він може передаватися по мережі всередині підприємства.

Реєстрація проводиться шляхом заповнення реєстраційної картки на екрані комп'ютера і перенесення реєстраційного номеру на сам документ в штамп з позначкою про отримання документу.

Отримані документи обробляються, реєструються, контролюється їх виконання. Після цього документи направляються до електронного архіву, де зберігаються протягом встановленого терміну.

Компактність зберігання, швидкий пошук необхідного документу, створення підбірок документів по заданій тематиці - все це досягається шляхом створення електронного архіву.

На відміну від безкомп'ютерних форм бухталтерського обліку при складанні консолідованої фінансової звітності, при яких первинні документи, облікові регістри, звіти роздруковуються та зберігаються в архіві при комп'ютерній формі обліку створюються електронні сховища даних на електронних носіях первинної інформації.

Подвійний запис при комп'ютеризації обліку зберігається, навіть якщо операції фіксуються один раз за допомогою відповідного коду. Принцип подвійності тепер реалізується на іншій підставі - шляхом кодування всіх облікових операцій і розробки відповідних алгоритмів для отримання облікових показників різних ступенів та рівнів. Записана один раз інформація залежно від програми обробки може бути використана багаторазово, в тому числі і в розрізі кореспондуючих рахунків для отримання дебетових і кредитових оборотів.

Комп'ютеризація вносить зміни і до інших елементів методу бухгалтерського обліку при складанні консолідованої фінансової звітності. Наприклад, із застосуванням штрихових кодів, проведення інвентаризації, не змінюючи своєї економічної сутності, значно прискорюється, а способи її проведення докорінно змінюються. Так, заміна ручного перерахунку зчитуванням штрихових кодів дозволяє провести інвентаризацію без припинення поточних операцій на складах або в магазинах.

В умовах автоматизації розрахунків і групування нормативів існує можливість для переходу від складання нормативних калькуляцій на перше число місяця, кварталу, року до розробки їх на будь-яку дату поточного місяця. Це дозволяє відмовитися від щомісячного перерахунку залишків незавершеного виробництва у зв'язку зі змінами норм на початок місяця і точніше обчислювати фактичну собівартість відпуску товарної продукції.

Суттєво змінюється і порядок складання звітності. При комп'ютерному способі обробки даних звітність формується як в регламентному режимі, так і в режимі запитів до бази даних, а не складається один раз для використання протягом тривалого часу.

Таким чином, комп'ютеризація управління підприємством є головним фактором, що визначає організацію роботи підприємства, що подає консолідовану фінансову звітність та бухгалтерії.