Для здійснення статутної діяльності підприємствам необхідні засоби праці, під якими в економічній літературі розуміють річ або комплекс речей, за допомогою яких працівник здійснює вплив на предмет праці.

Від предметів праці вони відрізняються тим, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають при цьому свою натуральну форму, поступово зношуються і частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію або виконану роботу. Під впливом засобів праці предмети праці змінюють свої фізико-хімічні властивості перетворюючись на кінцеву готову продукцію.

До засобів праці відносяться машини, обладнання, інструменти тощо, тобто основні засоби підприємства.

В економічній літературі часто зустрічається ототожнення понять "основні засоби", "основні фонди".

Під фондами, як відомо, розуміють джерела утворення господарських засобів підприємства, якими є статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, що відображаються в пасиві балансу.

Стосовно основних засобів більш правильно застосовувати поняття "засоби", бо саме вони становлять частину активів підприємства.

За економічною природою засоби праці виступають у вигляді основних засобів тільки в процесі продуктивного використання. Ті ж об'єкти, які придбані з метою подальшої реалізації, відносяться до товарів, а не до основних засобів.

У бухгалтерському обліку засоби праці виділено в окремий об'єкт обліку, що має назву "основні засоби підприємства".

основний засіб аудит облік

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Вкладення в майно тривалого користування становлять значну, а в багатьох випадках переважну частину інвестицій. Хоча основні засоби (03) належать до найменш ліквідної частини активів, питання їхньої реалізації є істотними для фінансового маневрування підприємств.

Головними завданнями обліку основних засобів є:

правильне і своєчасне відображення надходження, вибуття й переміщення ОЗ;

контроль за їхньою наявністю та збереженням у місцях експлуатації;

своєчасне й точне обчислення зношення (амортизації) ОЗ і правильне відображення його в обліку;

визначення витрат на ремонт, а також контроль за раціональним використанням коштів, виділених з цією метою;

виявлення об'єктів, які не використовуються;

контроль за ефективністю використання, пошуки резервів підвищення ефективності роботи машин, обладнання та ін.;

оперативне забезпечення керівництва підприємства необхідною інформацією про стан основних засобів через автоматизацію обліково-обчислювальних робіт на базі сучасних засобів обчислювальної техніки.

Об'єктом обліку основних засобів у бухгалтерському обліку є закінчений пристрій з усіма приладдями до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, або відокремлений комплекс конструктивно поєднаних предметів однакового чи різного призначення, які мають для обслуговування спільні пристрої, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожний із предметів може виконувати свої функції (а комплекс - певну роботу) лише у складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, що мають різні строки корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів. Це важливо для обліку устаткування і транспортних засобів, частини (деталі) яких можуть обліковуватися окремо, а також для будівель і приміщень, що постійно перебудовуються, поліпшуються, переобладнуються.

В організації правильного обліку основних засобів головною є науково обґрунтована їх класифікація (групування) за найважливішими

економічними і технічними ознаками.

П (С) БО 7 "Основні засоби" передбачає такі групи основних засобів, однакових за технічними характеристиками, призначенням і способом використання:

1) земельні ділянки;

2) капітальні витрати на поліпшення земель;

3) будинки, споруди і передавальні пристрої;

4) машини та обладнання;

5 транспортні засоби;

6) інструменти, прилади, інвентар (меблі);

7) робоча і продуктивна худоба;

8) багаторічні насадження;

9) інші основні засоби.

Поняття земельної ділянки законодавством не визначено. Згідно зі ст.2 Земельного кодексу України всі землі за цільовим призначенням поділяють на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу й сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

До витрат на поліпшення земель належать витрати на меліоративні (осушувальні) та іригаційні роботи, антиерозійні заходи (терасування, зміна рельєфу ярів та ін.)

Будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення умов (захист від атмосферних явищ та ін.) для праці, життя, обслуговування населення й зберігання матеріальних цінностей.

Інвентарним об'єктом цього класу є кожна окрема будівля, що має стіни й дах як конструктивні основні частини. Якщо будівлі прилягають одна до одної і мають спільну стіну, але кожна з них є самостійним конструктивним цілим, вони вважаються окремими інвентарними об'єктами. Надвірні будови, огорожі та інші надвірні споруди, які обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь та ін.), становлять разом із нею один інвентарний об'єкт.

Зовнішні прибудови до будівлі, які мають самостійне господарське значення, окремо поставлені будівлі котелень, а також капітальні надвірні будівлі (склади, гаражі та ін.) є самостійними інвентарними об'єктами.

До будівель належать усі комунікації всередині будівлі, необхідні для її експлуатації.

Фундаменти під велике габаритне устаткування, споруджені одночасно з самою будівлею, входять до її складу. Фундаменти під різними об'єктами (які не є будовами), навіть якщо вони розташовані всередині будівлі, належать до інвентарних об'єктів, яким вони служать.

Споруди - інженерно-будівельні об'єкти, призначені для створення умов, необхідних для здійснення процесу виробництва або забезпечення досягнення невиробничих цілей через виконання певних технічних функцій, не пов'язаних із зміною предмета праці.

Інвентарним об'єктом цього класу вважається кожна окрема споруда з усіма пристроями, що становлять із ним одне ціле, наприклад:

резервуар (включаючи фундамент, арматуру, гарнітуру, підігрівальний пристрій);

щогла прожекторна (включаючи фундамент, опору, мережу електропроводки з усією освітлювальною арматурою);

дорога, естакада.

Передавальні пристрої:

лінії електропередач, у тому числі сигналізації та зв'язку;

трансмісії та трубопроводи (крім магістральних) з усіма проміжними механізмами, необхідними для трансформації (перетворення) і передачі енергії, переміщення трубопроводами рідких і газоподібних речовин.

Інвентарним об'єктом щодо електричних ліній є лінія від розподільного пристрою електростанції (підстанції) або від клем генераторів до розподільних пристроїв приймальних підстанцій і від підстанцій до фідерних та інших службових приміщень.

Самостійними інвентарними об'єктами вважаються трубопроводи, які не є частиною машини, будівлі чи споруди, але мають самостійне значення. Так, наприклад, теплофікаційний трубопровід від бойлера до будівлі споживача теплової енергії має самостійне значення, а ввід і трубопровід системи опалення входять до складу будівлі.

Машини - технічні пристрої, за допомогою яких при виконанні певних операцій технологічного процесу здійснюється перетворення енергії, матеріалів і (або) інформації для отримання необхідного корисного результату.

У такому значенні цей термін сприймається однозначно й не потребує жодних уточнень.

Обладнання - пристрій, що виробляє або перетворює енергію, матеріали та інформацію.

Інвентарним об'єктом типу обладнання є кожна окрема (в тому числі така, що не належить до розглянутих раніше інвентарних об'єктів) машина (апарат, агрегат, установка, прилад), включаючи пристрої та приладдя, стаціонарно змонтовані прилади, інструменти, електрообладнання, в тому числі пристрої для її підключення до мережі енергопостачання, а також індивідуальну огорожу й фундамент (якщо об'єкт, змонтований на окремому фундаменті, що не належить до класу "будівлі"), які входять до її складу.

Транспортний засіб - засіб, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому обладнання чи механізму.

До цієї групи належать:

автотранспорт;

судна;

залізничний транспорт;

апарати літальні: повітряні й космічні;

веломототранспорт;

електротранспорт виробничий безрейковий.

До автотранспорту, крім автомобілів, автобусів і тролейбусів, відносять корпуси й причепи автомобілів (у тому числі контейнери), обладнання автомобільне, автофургони, тягачі, самоскиди, автокрани, автобурові.

До суден, крім різних видів безпосередньо суден, належать платформи морські, конструкції плавучі (кофердами, плоти, баки, цистерни, буї, бакени).

До залізничного транспорту, крім локомотивів, вагонів тощо, відносять також вузли й деталі до залізничних і трамвайних локомотивів і рухомого складу, устаткування й матеріали для колій, у тому числі кріпильні вироби й арматуру, устаткування механічне (електромеханічне) сигналізації та забезпечення безпеки й управління рухом.

До літальних повітряних і космічних апаратів належать самі апарати, а також устаткування злітно-посадочне, тренажери авіаційні наземні для цивільної й транспортної авіації, планери, аеростати, дельтаплани, вертольоти, літаки, ракети-носії, супутники, наземні засоби забезпечення польотів космічних апаратів.

До веломототранспорту відносять мотоцикли, мотовелосипеди, мопеди, коляски інвалідні, обладнання для мотоциклів і велосипедів.

Єдиним представником виробничого безрейкового електротранспорту є електрокар-навантажувач безрейковий.

Інструменти - знаряддя ручної праці або виконавчий механізм машини для здійснення різних робіт. Інструменти поділяють на:

різальні (різець, свердло, фреза та ін.);

тиснучі (штамп, накатка);

шліфувальні (шліфувальне коло, шліфувальний брусок);

ударні (молоток, зубило, пробійник);

кріпильно-затискувальні (затискувальний патрон верстатів, різцевий тримач, лещата та ін.);

вимірювальні;

медичні;

інші.

Прилади - засоби вимірювання, аналізу, обробки й зображення інформації, пристрої регулювання, автоматичні й автоматизовані системи управління.

Інвентар (меблі) - сукупність різних предметів господарського вжитку й виробничого призначення.

Продуктивна худоба - худоба, що використовується в процесі виробництва природним шляхом (у тому числі сторожові собаки), а також тварини, що не є продукцією, а використовуються для виробництва продукції: самці-плідники й самиці-годувальниці, худоба молочного, вовняного стада.

Робочу й продуктивну худобу класифікують за:

видовою відмінністю (корови, коні та ін.);

статевою відмінністю (бики, корови);

функціональним призначенням (молочні, м'ясні, сторожові тварини).

Багаторічні насадження - рослини, які використовуються в процесі виробництва (наприклад, для вирощування плодів, ягід), для здавання в оренду або в соціально-культурних цілях (декоративні дерева й кущі).

Багаторічні насадження поділяють на насадження:

ботанічних садів;

захисні;

декоративні;

продуктивні.

До насаджень ботанічних садів (а також інших науково-дослідних установ і навчальних закладів) відносять насадження, вирощені в науково-дослідницьких цілях. До захисних - насадження багаторічних культур, розведених із метою екологічного захисту земель, озер та ін. До декоративних - озеленювальні й декоративні насадження, висаджені з метою естетичного благоустрою зони життєдіяльності людини, а також насадження парків. До продуктивних - плодові, овочеві, ефіроолійні, лікарські культури, плантації чаю, виноградники та інші насадження, висаджені з метою отримання товарної продукції рослинного походження.

До інших основних засобів належать засоби, що не обліковуються на субрахунках 101-108 рахунка 10 "Основні засоби".

Підприємство має право самостійно вирішувати, які основні засоби віднести до цієї групи. Це може бути облік меблів, офісного обладнання, інформаційних систем, а також побутових електромеханічних приладів (холодильники, вентилятори та ін.).

Як і будь-який актив, основні засоби відображають у балансі за таких умов:

1) існує вірогідність отримання економічних вигод від використання основного засобу;

2) його оцінка може бути достовірно визначена.

Щодо вірогідності отримання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого основного засобу. З визначення основних засобів за П (С) БО 7, такими цілями є:

використання 03 у процесі виробництва;

використання 03 у процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

використання 03 для надання його в оренду іншим особам;

використання 03 для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

Щодо можливості достовірної оцінки, виходячи з положень П (С) БО 7 та Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від ЗО.11.1999 р. № 291, підприємство повинно використовувати дві оцінки вартості основного засобу:

історичну собівартість;

справедливу собівартість.

Історична собівартість основного засобу - його первісна вартість.

До неї включають такі витрати:

суми, виплачувані постачальникам активів і підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у разі придбання (створення) основних засобів (якщо вони не компенсуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, пов'язані з приведенням об'єкта основних засобів до дієздатного стану.

Не включають до первісної вартості основного засобу і відображають як витрати:

витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі основного засобу;

наднормативні суми відходів, понаднормативні витрати на оплату праці;

загальногосподарські витрати.

Згідно з додатком до П (С) БО 19 "Об'єднання підприємств" справедливу собівартість основних засобів визначають таким чином:

земля й будівлі - ринкова вартість;

машини та обладнання - ринкова вартість. За відсутності даних про ринкову вартість - відбудовна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Для визначення ринкової вартості можуть бути використані дані про біржову вартість, прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати завищенню оцінки активів. Відновну вартість (вартість відновлення за сучасних умов і цін) визначають на підставі оцінки основного засобу, даної незалежними експертами.

Основний засіб, який придбано за грошові кошти або споруджено підрядним способом, зараховують на баланс за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується під час переоцінки такого основного засобу власними силами, при отриманні основного засобу безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійсненні бартерних операцій з основними засобами.

Оцінка основного засобу, споруджуваного власними силами (господарським способом), здійснюється із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість охоплює прямі й накладні витрати, пов'язані з таким спорудженням. До первісної вартості такого об'єкта не включають понаднормативні відходи, понаднормативні витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений для такого спорудження. При цьому історична собівартість цього основного засобу не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Додатну різницю між історичною та справедливою вартістю відносять до витрат підприємства і відображають у Звіті про фінансові результати.

Згідно з П (С) БО 7 існує різновид основних засобів, які потребують тривалого часу для підготовки їх до використання за призначенням або реалізації. Такі об'єкти належать до кваліфікованих активів. Кваліфікованими активами є будівлі та споруди, що зводяться на замовлення спеціалізованими підприємствами. При формуванні собівартості кваліфікованих активів витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для виготовлення кваліфікованих активів, включають до їхньої первісної вартості. Вартісна оцінка ведеться по первісній вартості - відновленої, а також по залишковій (відновленої вартості мінус знос).

Встановлення вихідної оцінки основних засобів або матеріальних активів є головним моментом в нарахуванні амортизації. Розмір амортизаційних відрахувань буде різним в залежності від тої о, як вони нараховуються - з первісної або відновлювальної вартості активів.

Основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість - це фактична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Проф. П. Павлов, наприклад, стверджує, що "первісна вартість - це грошовий вираз фактичної вартості основних фондів в момент їх виробництва і введення в дію". Він визначає, що "оскільки витрати з придбання та спорудження основних фондів є плановими, то й оцінка їх за первісною вартістю - це планова державна ціна в момент їх виробництва і введення в дію". Можна сказати, що це визначення більш притаманне плановій економіці але в сучасних ринкових умовах в Україні плановість набуває де що інший характер (бізнес-планування) і здійснюється на рівні підприємств, а не на рівні держави, тобто потрібно досліджувати мікрорівень (державні та недержавні підприємства).

В деяких випадках первісна вартість основних засобів може бути сумою, встановленою постачальником. Але інші витрати можуть збільшувати первісну вартість, наприклад, юридичні витрати, вартість встановлення обладнання, відсотки, встановлені на період створення великогабаритних основних фондів. На думку зарубіжних авторів вартість удосконалення основних засобів повинна бути "капіталізована", можна сказати що вона додається до вартості основних засобів; а це, в свою чергу, може привести до продовження строку експлуатації основного засобу, підвищення продуктивності або покращення його якості продукції, що виробляється. Отже, "капіталізована" вартість буде вищою за первісну.

Деякі економісти стверджують, що не завжди первісна оцінка є економічно однорідною, і з цим можна погодитись, бо в одному випадку вона складається з оптової ціни промисловості, а в іншому - з договірної ціни. "Відмінність в первісній оцінці одних і тих же елементів основних фондів залежить і від того, яким способом (підрядним чи господарським) велось будівництво", - пише П. Павлов. Отже, в даному випадку первісна вартість буде складати величину більшу, ніж договірна ціна. Але транспортування їх з-за кордону може додатково збільшити на суму витрат первісну оцінку активів.

Деякі зарубіжні автори називають всі ці сумарні витрати не первісною, а повною вартістю.

При визначенні дійсного зносу, тобто норм амортизації, виникають деякі складності первісної оцінки основних засобів. Розрив між залишковою і дійсною вартістю активів якраз і породжує викривлення первісної оцінки і ступеня зносу основних засобів.

Ускладнюється оцінка основних засобів тим, що зміна ціни одразу ж усій зміні вартості товарів. В машинобудуванні, будівельній промисловості та в інших галузях, які виготовляють засоби праці, зі зростанням продуктивності праці змінюється вартість не тільки знову введених, але й вже діючих засобів. П. Павлов пише, що "оцінка їх за первісною і залишковою вартістю цих змін не враховує. Тому необхідним є третій метод оцінки основних засобів - за відновлювальною вартістю".

Відпускні ціни встановлюються з урахуванням витрат виробництва, а деякі економісти не враховують ці обставини і вважають, що зменшення балансової вартості основних засобів і нарахування амортизації не з первісної, а з відновлювальної вартості не впливає на зміну результатів господарської діяльності підприємства, зменшення розміру амортизаційних відрахувань взаємно компенсується збільшенням прибутку і національного доходу.

В більшості країн світу базою для нарахування амортизації є первісна вартість основних засобів.

Необхідність приведення первісної вартості до відновленої виникає в умовах інфляції. При цьому застосовують різні методи, в основному методи перевідних коефіцієнтів, для чого розробляються таблиці порівняльної вартості основних засобів, які придбані в різні періоди.

Наприклад, у Великобританії для нарахування амортизації використовується первісна вартість, або оціночна, і дозволяється на період освоєння основного капіталу проводити капіталізацію позикових коштів. У Франції відображаються матеріальні активи за вартістю придбання або за собівартістю виробництва, де ще до вартості придбання додають витрати на транспортування, обслуговування і зберігання, страхування, а також митні збори. Ці засоби можуть бути переоцінені, що дозволить знизити вплив явищ інфляції. Компанії доведеться платити додаткові високі податки якщо такої оцінки не робити в рамках спеціального податкового закону.

В Швейцарії основний капітал в звичайних умовах не обліковується за вартістю, яка перевищує його собівартість. Дозволяється здійснювати його переоцінку на основі закону про бухгалтерську справу, це дає змогу взаємно погасити списання інших статей основного капіталу, коли для такого зустрічного погашення є підстави.

В Італії первісна вартість основних засобів включає основні витрати і витрати по встановленню основних засобів для їх подальшої експлуатації. Також застосовуються коефіцієнти переоцінки відповідно до поточних цін при переоцінці основних засобів (табл.1.1).

Таблиця 1.1.

Оцінка основних засобів в різних країнах

За МСФЗ (як і в Україні) подальші витрати на основні засоби визнаються як активи тільки тоді, коли вони покращують стан активу, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності.

Відповідно до міжнародних стандартів визнані витрати, пов'язані з об'єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивності існуючого активу надходитимуть до підприємства. Всі інші подальші витрати слід визначити як витрати періоду, в якому вони були понесені.

В США витрати на утримання основних засобів визнаються та відносяться на вартість основних засобів, якщо виконується одна з трьох умов:

1) збільшується термін корисного використання основних засобів;

2) збільшується потужність та кількість одиниць продукції, що випускаються даним об'єктом основних засобів;

3) покращується якість продукції, що виробляється даним основним засобом.

В Португалії у випадку, якщо необоротний актив має обмежений строк використання та протягом цього строку його ринкова ціна залишалася нижче балансової, а така втрата “цінності" передбачається постійною, її списують на рахунок прибутків та збитків. Якщо ринкова ситуація зміниться, така операція може бути здійснена і в протилежному напрямку.

В іспанських компаніях по основних засобах взагалі не виникають курсові різниці, і тому їх вартість не коригується, за виключенням довгострокового фінансового придбання основних засобів.

Суттєвою особливістю оцінки основних засобів відповідно до МСФЗ є той факт, що балансова вартість основних засобів може бути зменшена відповідними державними грантами. Порядок цього зменшення розкривається в МСФЗ 20 “Облік державних гарантів і розкриття інформації про державну допомогу”. Зокрема, в розділі щодо подання в звітах інформації про гарант, які пов'язані з активами вказаного стандарту, зазначено: “Державні гаранти, пов'язані з активами, включають не грошові гранти за справедливою вартістю, відображаються в балансі або шляхом визначення гранту як відстроченого доходу, або шляхом вирахування гранту з метою отримання балансової вартості активу. За іншим методом, грант вираховується для одержання балансової вартості активу. Грант визнається як дохід протягом строку експлуатації активу, що амортизується, шляхом зменшення амортизаційних відрахувань”.

В Україні у зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних засобів. Основні засоби підприємства оцінюються залежно від моменту проведення оцінки - за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних засобів - за повною або залишковою вартістю.

Визначення первісної вартості об'єкта основних засобів (одиниця обліку) залежить від способу їх надходження на підприємство:

1) придбання або створення;

2) безоплатне отримання;

3) внески до статутного;

4) обмін на подібні або неподібні активи.

Первісна вартість об'єкта основних засобів відповідно до п.8 ПБО 7 включає:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державний збір і аналогічні платежі, здійснювані в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Таким чином, облік за первісною вартістю дозволяє, з однієї сторони, знати величину відшкодування капіталу, а з іншої - величину амортизації. Останню необхідно знати, щоб проводити накопичення вартісних засобів для наступного повного або часткового відтворення основних виробничих засобів. Поряд із цим потрібно мати на увазі, що оцінка засобів по первісній вартості (фактичні витрати на їх утримання і установку) на час інвентаризації не відображає дійсну вартість основних засобів.

Це пояснюється рядом обставин:

інфляцією, яка відповідає всім економічним системам;

незіставність основних виробничих засобів із-за їх різночасового придбання і введення в експлуатацію;

зносом основних виробничих засобів, причому різним за групами основних виробничих засобів.

Для того, щоб уникнути незіставності основних засобів, отриманих в різний час, потрібно застосовувати так звану відновлену вартість - вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних засобів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних засобів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних засобів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Під ліквідаційною вартістю основних засобів розуміють суму грошових коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією (ліквідацією). При цьому строк корисного використання визначається як очікуваний період часу, протягом якого основні засоби будуть використовуватися підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), які підприємство очікує отримати від їх використання.

Остаточна вартість - первісна або відновлена вартість основних засобів за мінусом зносу. На практиці для одержання поняття про наявність і рух основних засобів використовують балансову вартість, яка характеризується первісною вартістю за мінусом накопиченого зносу. Вона береться з річного балансу і показує наявність і рух основних засобів на даний рік. До неї зараховують суму виробничих витрат на будівництво, одержання, доставку, установку і монтаж різних видів основних засобів, а також податок на додану вартість. Балансова вартість дозволяє також судити про величину неповерненого авансованого капіталу. Але при цьому слід мати на увазі, що частина основних засобів відновлюється за допомогою капітального ремонту, ціллю якого є відновлення технічного стану засобів праці до їх первісного рівня. У зв'язку з даною обставиною залишкову вартість можна розрахувати за формулою

ОЗ₀ = ОЗ_П + В_К - (А ОЗ_ПЧ: 100),

де ОЗ₀ - залишкова вартість основних засобів, грн.,

ОЗ_П - первісна або відновлена вартість основних виробничих засобів, грн.

В_К - витрати на капітальний ремонт за весь час служби основних засобів, грн.

А - норма амортизації, відсоток,

Ч - час, протягом якого використовуються основні засоби, роки.

Таким чином, можна зробити висновок, що в бухгалтерському обліку для нарахування амортизації основних засобів доцільно застосовувати величину первісної вартості, і це буде правильним. Однак коли технічний прогрес і інфляційні процеси викликають необхідність в частих переоцінках, це не можна вважати аксіомою, і для нарахування амортизації починає виступати відновлювальна а не первісна вартість.

1.2 Нормативно-правове регулювання обліку і аудиту основних засобів