Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями - безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, казенні підприємства. виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема, створення її законодавчої основи , тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів) , що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведуть протягом усього періоду його господарювання - від створення до ліквідації. Офіційно робота бухгалтера починається після реєстрації підприємства. Але часто, особливо на невеликих підприємствах, бухгалтеру доводиться самому брати участь в організації підприємства, розробці установчих документів, реєстрації. Тому він має знати, яким чином це здійснюється.

При розробці статутних документів доцільно звернутися за допомогою до фахівця, оскільки правильність їх складання має велике значення для подальшої діяльності підприємства. Адже практика показує, що внаслідок порушення положень статутних документів може постати питання про існування самого підприємства.

До основних установчих документів підприємства належать протокол установчих зборів, статут і установчий договір.

3 переходом до ринкової економіки і ускладненням господарських зв'язків зростають, вимоги до, управління економікою. Прийняття обґрунтованих управлінських рішень і забезпечення їх реалізації неможливе без раціональної організації всієї економічної інформації на основі використання сучасної обчислювальної техніки. Рівень управління економікою підприємств і об'єднань значною мірою залежить від повноти, обґрунтованості і достовірності інформації, яка міститься в бухгалтерському обліку і звітності. Від того, як організовано бухгалтерський облік на підприємстві, як він виконує свої контрольні функції, значною мірою залежить рівень економічної роботи. Чим раціональніше організовано бухгалтерський облік у господарстві, чим менше він потребує затрат праці облікових працівників, тим більше залишається у них часу для аналізу і контролю.

Актуальність цієї роботи полягає в тому щоб дослідити організацію обліку на етапі створення підприємства. Визначити які види підприємств існує, яку відповідальність несуть власники підприємства за свою діяльність, які документи потрібні в до реєстраційному періоді. Всі ці розглянуті питання допоможуть визначитись з вибором при створенні підприємства.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні організації обліку на етапі створення підприємства. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

- розглянути підприємство як окремий господарюючий суб'єкт;

- дослідити організацію обліку на етапі створення підприємства;

- дослідити раціональне вирішення питань організації обліку на підприємстві.

Предметом курсової роботи є класифікаційні ознаки підприємств за формами власності.

Об'єктом курсової роботи є підприємства різних форм власності.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

створення підприємство облік

РОЗДІЛ 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОКРЕМИЙ ГОСПОДАРЮЮЧИЙ СУБ'ЄКТ

1.1 Види підприємств

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст.37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

- державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

- державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

- державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст-6, 20, 21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

- колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

- акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25, 26 Закону «Про власність»);

- виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);

- підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове - ст.28 Закону «Про власність»);

- підприємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

- підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визначених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

- індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

- сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);

- приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно с спільною сумісною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону "Про власність", ст. 2 Закону "Про підприємства в Україні" (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:

- звичайні (національні) спільні підприємства;

- спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст.2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих, диференційована залежно від галузей народного господарства:

- у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще і постановою Ради міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР.- 1991.-№1.-Ст.1; №11.-Ст.114).

Як зазначено в статті 28 Закону «Про підприємства в Україні», держава стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

1.2 Відповідальність власників за діяльність підприємства

Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

- просте товариство;

- товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);

- командитне товариство (товариство на довірі);

- товариство з обмеженою відповідальністю.

Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.

Командитне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші -- комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками -- паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.

Взаємовідносини між членами товариства (товаришами) будуються на основі таких принципів:

1)Права та обов'язки члена товариства визначаються лише його пайовим внеском.

2)Вкладник може управляти справами товариства лише як його уповноважений, а за відсутності таких повноважень не має права заперечувати дії необмежено відповідальних товаришів.

3)У разі банкрутства товариства вкладники мають переважне право перед необмежено відповідальними товаришами на отримання своїх внесків з майна товариства, що залишилось після задоволення потреб кредиторів.

4)Перед третіми особами вкладник відповідає своїм внеском. Якщо цей внесок не був зроблений або зроблений не повністю, він відповідає майном у розмірі внеску, зафіксованому в статуті.

5)Вкладник відповідає однаково з необмежено відповідальними товаришами, якщо він дав згоду на внесення свого прізвища до складу засновників товариства. Вкладник також несе відповідальність за угодами, які були укладені ним від імені товариства за відсутності для цього повноважень.

Товариство з обмеженою відповідальністю є формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.

Право продажу частки третім особам має передбачатися у статуті або в угоді про створення товариства.

Партнери також користуються переважним правом придбання частки або її частини учасника, який уступає її, пропорційно своїм часткам у статутному капіталі товариства або в іншому взаємоузгодженому порядку. При переданні частки або її частини третій особі одночасно відбувається перехід до нього прав та обов'язків, що належали партнеру, який уступив частку повністю або частково.

Будь-який учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього за власним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходу партнер мусить виконати усі зобов'язання, термін виконання яких настав. Лише в цьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно до його частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплачену частину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.

1.3 Нормативне регулювання порядку створення підприємств в Україні

Бухгалтерський облік на підприємстві ведуть протягом усього періоду його господарювання - від створення до ліквідації. Офіційно робота бухгалтера починається після реєстрації підприємства. Але часто, особливо на невеликих підприємствах, бухгалтеру доводиться самому брати участь в організації підприємства, розробці установчих документів, реєстрації. Тому він має знати, яким чином це здійснюється.

Перш ніж починати створювати та реєструвати підприємство, необхідно ознайомитися з такими законодавчими актами:

- Законом України «Про підприємництво» від 07.02.1991 р. №698-Х11;

- Законом України «Про підприємства в Україні» від 27.03.199 р. №887-ХП;

- Законом України «Про власність» від 07.02.91 р. № 697-ХІІ;

- Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХИ;

- Законом України «Про цінні напери і фондову біржу» від 18.06.1991р. Х»І20і-ХІ1 (остання редакція від 03.06.1999 р. K«719-XIV).

- Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 р. №872-Х1І;

- Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР;

- наказом ДПАУ від 19.02.1998 р. №80 «Інструкція про порядок обліку платників податку»;

- наказом Міністерства внутрішніх справ України № 17 від І 1.01-ї099 p., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.1999 р. за №264/3557;

- Указом Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від, 28.06.1999 р. № 746/99;

- наказом Державної податкової адміністрації України «Про внесення змін у форми та Порядок видачі Свідоцтв про право сплати єдиного Податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою» під 12.10.1999 р. № 555;

- наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку ЙОГО видачі» від 29.10.1999 р. № 599;

- наказом Міністерства фінансів України «Вказівки про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами» від 31.05.1996 р. № 112;

- Указом Президента України «Про державну підтримку малого підприєм-ництва» від 12.05.1998 р. №456/98;

- інструкцією № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженою постановою НБУ від 18.12.1998 р. №527;

- постановою КМУ «Про затвердження Положення про створення (реєстр-рацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» від 20.07.1996 р. № 781 із змінами, внесеними постановою КМУ від 25.08.1998 р. № 1336;

- постановою КМУ «Про створення Єдиного державного реєстру під-приємств та організацій України» від 22.01.1996 р. № 118;

- постановою КМУ від 25.05.1998 р. № 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ НА ЕТАПІ СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Дореєстраційний період створення підприємства, та основні установчі документи

При розробці статутних документів доцільно звернутися за допомогою до фахівця, оскільки правильність їх складання має велике значення для подальшої діяльності підприємства. Адже практика показує, що внаслідок порушення положень статутних документів може постати питання про існування самого підприємства.

До основних установчих документів підприємства належать протокол установчих зборів, статут і установчий договір.

Протокол установчих зборів - документ, в якому виражений намір юридичної (фізичної) особи стати співзасновником створюваного господарського товариства, а також визначені особи, яким надане право підписувати документи і здійснювати реєстрацію.

Статут підприємства дає повне уявлення про його правовий статус як самостійного господарюючого суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про внутрішній механізм управління, режим формування і використання майна, розпорядження коштами і прибутком підприємства.

У статуті можуть бути такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Мета і завдання діяльності.

3. Функції.

4. Утворення І використання коштів. Майно підприємства.

5. Управління.

6. Членство. Права та обов'язки.

7. Звіт, звітність та контроль.

8. Створення та використання пайового фонду (якщо це передбачено

9. законодавством).

10. Виробничо-господарська, зовнішньоекономічна діяльність.

11. Повноваження трудового колективу.

12. Реорганізація та ліквідація.

При розробці статуту необхідно звернути особливу увагу па такі питання:

- зазначення власника (склад засновників, учасників), найменування підприємства та місцезнаходження підприємства (юридична адреса);

- визначення предмету і мети діяльності. Мета - це отримання прибутку, заповнення ринку товарами вітчизняного виробництва;

- юридичний статус підприємства. Це статті про підприємство як юридичну особу, його майно, самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, фірмовий знак, про печатку та найменування. Якщо підприємство має право випускати цінні напери, то таке право теж належить до юридичного статусу підприємства;

- склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні. Інше майно, статутні кошти, резервний капітал та ін.); порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій. Якщо підприємство не має свого майна, то включають пункт, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління та оренди;

- перелік органів управління підприємством;

- порядок призначення директора та інших посадових осіб, їх компетенція;

- про контрольні органи (ревізійну комісію, її склад, порядок діяльності);

- про трудові відносини, засновані на виконанні положень Кодексу про працю в Україні;

- про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію);

- про ревізійну комісію, про раду трудового колективу, діяльність профспілкового комітету;

- також окремими статтями визначають порядок внесення змін до статуту.

Усі примірники статуту мають бути нотаріально засвідчені.

Установчий договір - це один із різновидів згоди про спільну діяльність, що визначає всі параметри взаємовідносин між засновниками підприємства, насамперед майнового та організаційного параметру (див. Додаток Л для товариств).

До установчого договору вносять такі положення:

1. Термін діяльності товариства (не може бути якийсь конкретний період до досягнення мети або його може взагалі не бути).

2. Дочірні підприємства, філії, представництва (можуть бути створені, але не обов'язково).

3. Конкретні права учасників товариства:

а) участь в управлінні товариством;

б) участь у розподілі прибутку;

в) вихід з товариства;

г) отримання інформації про діяльність товариства.

4. Обов'язки учасників товариства.

5. Фонди товариства (страхові та резервні).

6. Прибуток товариства, порядок розпорядження прибутком.

7. Зміни до статутного фонду.

8. Припинення діяльності товариства, реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) або ліквідація.

9. Розподіл коштів товариства при його ліквідації.

Посадовими особами органів управління товариством визначають: голову та членів виконавчого органу, голову ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голосу та членів товариства.

Після затвердження установчих документів підприємство реєструють в органах державної реєстрації.

2.2 Облікові аспекти створення підприємства та його філіалів

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності.

Щодо створення і функціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, Закон "Про господарські товариства", який детально регламентує порядок створення і діяльності цих товариств. Що стосується господарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. 3 Закону "Про підприємства в Україні" визначає поняття господарського об'єднання та його основні ознаки.

В Україні функціонує багато господарських об'єднань. Крім того, почався процес створення холдингових компаній та промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об'єднань в різних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так, Законом України "Про підприємства в Україні" обумовлена можливість об'єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інщі об'єднання, Закон України "Про власність" визначає правовий режим майна, переданого учасниками об'єднанню, а самі господарські об'єднання віднесені до числа суб'єктів колективної власності.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об'єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України "Про підприємства в Україні" закріплює тільки право підприємств об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній. В зв'язку з цим доцільно в законодавчому порядку визначити норми, які регулюють такі питання:

1. Умови створення об'єднань підприємств.

2. Правовий статус і порядок створення окремих підрозділів.

3. Порядок формування і використання майна, його правовий режим.

4. Загальні принципи управління об'єднанням.

5. Принципи розподілення фінансових результатів діяльності.

6. Правові і економічні аспекти здійснення господарської діяльності.

7. Права і обов'язки учасників об'єднання.

8. Порядок обліку і надання звітності групи підприємств, які входять до складу об'єднання та інше.

Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, а також в Законах України "Про господарські товариства" (ст.9), "Про підприємства в Україні" (ст.7) міститься лише положення про право підприємства створювати дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності визначення цих господарських суб'єктів, їх правового статусу, порядку створення і функціонування. Досвід інших країн показує, що подібні питання закріплені в спеціальних законодавчих актах, в Німеччині - в Акціонерному законі, у Франції - в Законі про торгові товариства, в Великобританії - в Законі про компанії, в Росії - в Цивільному кодексі і Законі "Про акціонерні товариства". В Україні ці положення доцільно закріпити в спеціальному законодавчому акті, який буде регулювати діяльність об'єднань.

Процеси акціонування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдингових компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв'язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Сутність холдінга і його цілі створення пов'язані з формуванням відносин майнової підлеглості між самостійними економічними одиницями способом дроблення їх власності. Це дозволяє холдинговій компанії здійснювати контроль за ефективністю функціонування акціонерного капіталу дочірнього підприємства.

Розвиток такої форми об'єднання в Україні стримується недосконалістю нормативно-правової бази, кризовими явищами в економіці, недостатністю досвіду холдингових компаній в процесі приватизації, тим що не розроблені принципи функціонування господарських суб'єктів, які входять до складу об'єднання.

На сьогоднішній день єдиним документом, безпосередньо регулюючим холдингові відношення, є Положення про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації. Ним визначено, що холдингова компанія - це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного чи більше) господарюючих суб'єктів. Суб'єкт, контрольним пакетом якого володіє холдингова компанія, є дочірнім підприємством. Засновниками холдингової компанії можуть виступати підприємство чи орган, якому доручено здійснювати управління державним майном.

Холдингові компанії створюються шляхом поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим в процесі приватизації. З метою запобігання монополізму Антимонопольним комітетом України був прийнятий ряд нормативних актів, які зазначають основні вимоги до створення холдингових компаній і об'єднань взагалі.

РОЗДІЛ 3. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

3 переходом до ринкової економіки і ускладненням господарських зв'язків зростають, вимоги до, управління економікою. Прийняття обґрунтованих управлінських рішень і забезпечення їх реалізації неможливе без раціональної організації всієї економічної інформації на основі використання сучасної обчислювальної техніки. Рівень управління економікою підприємств і об'єднань значною мірою залежить від повноти, обґрунтованості і достовірності інформації, яка міститься в бухгалтерському обліку і звітності. Від того, як організовано бухгалтерський облік на підприємстві, як він виконує свої контрольні функції, значною мірою залежить рівень економічної роботи. Чим раціональніше організовано бухгалтерський облік у господарстві, чим менше він потребує затрат праці облікових працівників, тим більше залишається у них часу для аналізу і контролю.

Раціональною вважають таку організацію, за якої облік може найбільш успішно виконувати поставлені перед ним завдання при найменших затратах засобів і праці.

Основні передумови раціональної організації обліку на підприємстві такі.

Вивчення структури, особливостей технології й організації виробництва. Вивчення структури підприємства, умов роботи його виробничих підрозділів, постачальницької і збутової діяльності забезпечує правильну організацію обліку господарських процесів, встановлення взаємовідносин окремих підрозділів підприємства з бухгалтерією, визначення порядку документації господарських операцій і документообороту, реєстрації господарських операцій в системі рахунків синтетичного й аналітичного обліку, методики калькулювання собівартості продукції, порядок узагальнення облікової інформації. При цьому визначають також технічні засоби одержання облікової інформації, використання обчислювальної техніки, склад і кваліфікацію облікового персоналу та інші конкретні умови ведення обліку на підприємстві.

Вивчення характеру й обсягу необхідної інформації. В умовах ринкової економіки підприємства й організації здійснюють свою діяльність самостійно, але за умов конкуренції, коли їх. самостійні дії обмежуються можливістю кожного з них впливати на загальні умови обігу товарів на ринку, коли підприємство повинне стимулювати виробництво саме тих товарів, яких потребують споживачі. Для ринкової економіки притаманними є такі процеси і явища, як конкуренція, вільне ціноутворення, що складаються під впливом витрат, попиту або на їх поєднанні. У зв'язку з цим виникає потреба в організації такого внутрішньогосподарського обліку, який, будучи часткою бухгалтерського (фінансового) обліку, виконував би завдання, пов'язані з управлінням як підприємства в цілому, так і внутрішніми підрозділами, починаючи із ступеня проектування нового товару і закінчуючи його реалізацією. Оскільки така інформація забезпечується за допомогою бухгалтерського обліку, то головним бухгалтером разом з керівними працівниками повинно бути завчасно визначено обсяг інформації, її зміст і строки подання. Графік подання обліково-аналітичної інформації із зазначенням посадових осіб, які несуть відповідальність за об'єктивність і своєчасність її надання, затверджується керівником підприємства.

Вивчення законодавчих і нормативних актів щодо обліку і звітності. Бухгалтерський облік на підприємствах і в організаціях є складовою ланкою в загальній системі народногосподарського обліку. Тому він повинен здійснюватися відповідно до чинних законодавчих актів, затверджених урядом, та нормативних актів Міністерства фінансів і Держкомстату України про порядок організації обліку на окремих ділянках (наприклад, про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; про ведення касових операцій; про порядок складання звітів і балансів тощо), а також галузевих інструкцій (наприклад, щодо планування, обліку і калькулювання собівартості продукції тощо). Тільки у такому випадку буде забезпечена єдність методології обліку й одержання звітної інформації, необхідної для контролю, аналізу й оперативного управління як окремим господарством, так і економікою країни в цілому.

Встановлення облікових взаємовідносин бухгалтерії з оперативно відокремленими підрозділами підприємства. Бухгалтерія як складова частина управлінського апарату тісно взаємопов'язана з усіма виробничими підрозділами і службами підприємства. Вона одержує від них потрібну для обліку і контролю документацію і, в свою чергу, забезпечує їх економічною інформацією про результати їхньої роботи. Ці взаємовідносини визначають організацію бухгалтерського обліку, яка може бути централізованою або децентралізованою. Застосування централізованої або децентралізованої системи бухгалтерського обліку залежить від конкретних умов роботи окремих підприємств або об'єднань, ступеня їхньої оперативної самостійності та організаційно-територіальної відокремленості. На підприємствах з територіальне й організаційно відокремленими підрозділами (філіали, дочірні підприємства тощо) застосовують децентралізований облік, при якому всі роботи виконуються обліковим апаратом цих підрозділів. Тут не тільки оформляють первинні документи, а й опрацьовують їх, ведуть синтетичний і аналітичний облік господарських операцій в системі рахунків, складають баланс, який відображає майнове становище підрозділу, та інші форми звітності, що показують виконання встановлених для нього планових завдань. Звітність здається до бухгалтерії головного підприємства (об'єднання, асоціації, концерну тощо). Функції бухгалтерії головного підприємства при децентралізованому обліку обмежуються перевіркою і зведенням показників звітності цих підрозділів. Децентралізований облік має основну перевагу - дає змогу наблизити облікових працівників до місця здійснення господарських операцій, що посилює контроль за документальним оформленням операцій і забезпечує використання облікової інформації для оперативного керівництва. Проте затрати на утримання облікового апарату більші. Крім того, за такої організації обліку послаблюється поточний контроль бухгалтерії головного підприємства за роботою на місцях, оскільки первинні документи до бухгалтерії не передаються, а звітність подається наприкінці місяця.

При централізованому обліку в бухгалтерії головного підприємства зосереджується ведення всього синтетичного й аналітичного обліку на підставі документів, які у встановлені строки здаються підрозділами підприємства, а також складається звітність. Це дає змогу раціональніше розподілити роботу між обліковими працівниками відповідно до їхньої кваліфікації, ефективніше використовувати обчислювальну техніку, підвищувати якість обліково-аналітичної інформації, сприяти економії коштів для ведення обліку за рахунок використання оптимальної кількості висококваліфікованих працівників.

ВИСНОВКИ

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно - правову форму від інших доцільно вважати:

- кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об”єднання) ;

- хто є власником використаного капіталу;

- джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

- межі майнової (матеріальної ) відповідальності;

- спосіб розподілу прибутку і збитків;

- форма управління суб'єктами господарювання.

Вибір організаційно - правової форми підприємства залежить від багатьох чинників :

- відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);

- оподаткування;

- потреба у фінансових коштах власних, позичкових);

- передбачувана тривалість існування фірми, підприємства, господарського товариства;

- можливість зміни власника.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Процеси акціонування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдингових компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв'язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Барановська Т.В. Облікова політика підприємства в Україні: теорія і практика/Автореф. Дис. Канд.. екон. Наук.-К.,2005.

2. Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку - Київ, 2000 р.

3. Бондаренко О.М. Організація обліку: навч.посібник О.М. Бондаренко, А.С. Нельма.- К.:вид.Нац. авіаційного ун-ту «НАУ-друк»,2009

4. Бутинець Ф.Ф. Організація бухгалтерського обліку. / Підручник для студентів вищих навчальних закладів.-Житомир: ПП «Рута», 2003-592с.

5. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку 2001 /За редакцією доктора економічних наук, професора М.В. Кужельного/ - Київ “А.С.К.”, 2001 р.

6. Грабова Н.М., Кривоносов Ю.Г. Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках - Київ “А.С.К.”, 2001 р.

7. Завгородний В.П. Бухгалтерський учт в Украине - Київ “А.С.К.”, 1999 р.

8. Кіндрацька Л. « Теорія бухгалтерського обліку : сучасні реалії оновлення // Бухгалтерський облік і аудит - 2008.- №12.-с.30.

9. Лень В.С. Організація бухгалтерського обліку: навч. Посібник/ В.С. лень. - К.:Центр навчальної літератури, 2006.

10. Лень В.С, Гливенко В.В , Бочок М.П , Л.П. Іванов «Звітність підприємств» 2009

11. Палій В. Теорія бухгалтерського обліку : сучасні проблеми - М,2007-88с.

12. Плаксієнко В.Я., Рябий Є.І. Бухгалтерський облік у сільському господарстві України: підручник для сільськогосподарських вузів/ В.Я. Плаксієнко // Дніпропетровськ, 2005 - 490с.

13. Сльозко Т.М. Організація обліку: навч.посібник, Т.М. Сльозко. - К.: Центр навчальної літератури,2008.

14. Сук П.Л. Організація обліку витрат/ П.Л. Сук// Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2009.-№22

15. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України - Київ “А.С.К.”, 2000 р.

16. Ярцев А. Курс по бухгалтерскому учету - Киев, 1996 г.

Размещено на Allbest.ru