Внутрішньогосподарський контроль обліку необоротних активів підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

НОВОКАХОВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра: «Економіки та бухгалтерського обліку»

Курсова робота з дисципліни:

«Внутрішньогосподарський контроль»

На тему:

«Внутрішньогосподарський контроль обліку необоротних активів підприємства»

Виконав: студент гр.4ОА

Гребінь К. В.

Перевірила: Антофій Н. М.

Нова Каховка

2010г.



ЗМІСТ

ВСТУП

1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ЯК ОБЄКТІВ ОБЛІКУ

2.МЕТОДОЛОГІЯ КОНРОЛЮ ОБЛІКУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ НА ОСНОВІ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ

3.ПРОВЕДЕННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

4.РЕЗУЛЬТАТИ ПРОВЕДЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ОБЛІКУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЙ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Внутрішньогосподарський контроль являє собою систему безупинного спостереження за ефективністю використання майна господарського суб'єкта, законністю і доцільністю господарських операцій і процесів, збереженням грошових коштів і матеріальних цінностей. У той же час цей контроль є складовою частиною ринкового механізму, одним із прийомів перевірки виконання прийнятих рішень, найважливішою функцією управління економікою.

Внутрішньогосподарський контроль має особливе значення на підприємствах та їх об'єктах, де зосереджуються величезні потоки матеріальних цінностей і коштів, а також у функціональних відділах бухгалтерій, де здійснюється перевірка і обробка облікової документації [1, с. 26-31]. Характерною особливістю такого контролю є те, що він здійснюється в процесі фінансово-господарської діяльності, відіграє важливу роль у забезпеченні збереження майна. Майже всі нестачі і розкрадання цінностей виявляються інвентаризаціями і перевірками, що проводяться працівниками низових підприємств (включаючи й ті інвентаризації, що проводяться цими працівниками під час ревізій). Особливістю внутрішньогосподарського контролю є також те, що він функціонує в момент здійснення і оформлення господарських операцій. У свою чергу це дозволяє вчасно виявити недоліки і накреслити заходи для їх усунення. Внутрішньогосподарський контроль здійснюється на рівні підприємства, і його об'єктом є господарська діяльність підприємства. Такий контроль повинні здійснювати керівники, фахівці структурних підрозділів і працівники обліку.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил основні засоби (необоротні активи) , як і раніше, залишаються чи не найголовнішим фактором виробництва. Від рівня технічної озброєності залежать і якість продукції, і продуктивність праці, і навіть показники рентабельності. Сьогодні будь-яке виробниче підприємство використовує досить широку номенклатуру основних засобів. Розвиток основних засобів як знарядь праці, засобів виробництва, призвів до необхідності класифікації їх за спільними ознаками. Основні засоби вимагають чіткого і точного обліку, причому відображаються вони не лише у бухгалтерських реєстрах, а й у фінансовій звітності.

Як відомо, основні фонди завжди були найважливішим при розвитку продуктивних сил та зіграли вирішальну роль у науково-технічному прогресі глобального масштабу. Необоротні активи були і залишаються як знаряддям, так і предметом праці. Вони приймають безпосередню участь при виготовленні продукції. Ткацькі та металообробні верстати, будівлі, транспортувальні засоби - всі ці вкрай необхідні для суспільства речі і є основними засобами. Без них неможливе виробництво та споживання, життя та побут людства без існування всього того що називається основними фондами були б вкрай незручними.

Перші більш змістовні видання про бухгалтерський облік, у тому числі й основних засобів, було видано близько сотні років тому. Створили та видали їх економісти-практики, що досліджували тоді проблеми виробництва та шукали шляхи до його розвитку і раціоналізації. З плином часу змінювались та вдосконалювались критерії оцінювання, вимоги, методи обліку засобів та продуктів виробництва.

Нині існують потужні праці відомих у світі економістів, що займаються питаннями бухгалтерського обліку в Німеччині та США, Індії та Ізраїлі, Великобританії та навіть африканського континенту. Серед провідних учених світу є й українські фахівці, які багато років займаються вивченням специфіки обліку заробітної плати, формування статутних капіталів, тих же основних фондів, яким присвячена дана курсова робота. Деякі з них навіть присвятили розвиткові та вдосконаленню обліку все життя. Найвідомішими на Україні вченими є Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Ткаченко, Ю.С. Цал-Цалко, В.В. Сопко та ряд інших відомих в Україні та за її межами фахівців.

Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів та висновку.

В першому розділі ми ознайомимось з основними поняттями обліку необоротних активів, їх класифікацією як об'єктів обліку.

В другому розділі на основі П(С)БО 7 «Основні засоби», та 8 «Нематеріальні активи», приведена методологічні засади бухгалтерського обліку необоротних активів. На основі Закону «Про аудиторську діяльність» визначимо, що собою представляє внутрішньогосподарська діяльність, аудитор, аудиторська фірма, аудиторський висновок і т.д.

В наступному розділі розглядаються етапи та порядок загального ведення обліку необоротних активів та проведення внутрішньогосподарського контролю.

Четвертий розділ являється заключним і являє собою оформлення результатів внутрішнього контролю необоротних активів підприємства.

Метою курсової роботи є більш детально вивчити питання необоротних активів, їх обліку, аналізу ефективності використання основних засобів; навчитись робити висновки згідно з результатами проведеного внутрішнього контролю необоротних активів на підприємстві.

Актуальність теми розкривається в самому значенні основних засобів та інших необоротних активів для підприємства, їх важливістю, та важливістю вдосконалення їх використання.



1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ЯК ОБЄКТІВ ОБЛІКУ

Активи підприємства - це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Рис.1 . Класифікація засобів підприємства (активи)

Необоротні активи являють собою сукупність матеріально речових і нематеріальних цінностей та об'єктів, які належать підприємству, забезпечуючи його функціонування, і мають очікуваний термін корисної дії чи експлуатації понад один рік.

Тобто під необоротними активами треба розуміти активи, що використовуються підприємством у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена.

У бухгалтерському обліку до необоротних активів належать:

? основні засоби;

? інші необоротні матеріальні активи;

? нематеріальні активи;

? довготермінові фінансові інвестиції;

? довготермінову дебіторську заборгованість;

? відстрочені податкові активи;

? капітальні інвестиції;

? гудвіл.

За прийнятою в Україні бухгалтерською методологією основні фонди або необоротні активи - це ті матеріальні активи, які підприємство утримує за власний кошт з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг виробничого чи невиробничого характеру, надання в оренду іншим організаціям чи окремим фізичним особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких становить більше одного року ( або операційного циклу, якщо він триваліший за один рік ) [1, с.2].

Об'єктом основних фондів може бути закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно об'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно [6, с.7].

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, які, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т. п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди, електромережі, трубопроводи і ін.), служать для зберігання і переміщення предметів праці.

До складу основних невиробничих фондів промисловості відносяться такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і ясла, школи, лікарні і інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення), які знаходяться у веденні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва) [6, с.32].

Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, які беруть участь в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на продукцію, що виготовляється, частинами у міру зношення.

До інших необоротних матеріальних активів належать такі матеріальні активи, як бібліотечні фонди, малоцінні необоротні активи, тимчасові (не титульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо.

Нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До нематеріальних активів належать:

? права на об'єкти промислової власності;

? права на комерційні позначення;

? права користування майном;

? права користування природними ресурсами;

? авторські та суміжні з ними права;

? інші нематеріальні активи.

За характером застосування нематеріальні активи схожі на основні засоби. Вони використовуються тривалий період, приносять прибуток, і з часом велика частина з них втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є Відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості, невизначеність при виявленні прибутку від їхнього застосування. Оцінка нематеріальних активів відбувається на основі цін світового або внутрішнього ринку. У вартість нематеріальних активів входять покупна ціна, витрати, зв'язані з придбанням і приведенням до у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів включається в собівартість продукції шляхом нарахування зносу.

Довготермінові фінансові інвестиції - це витрати підприємства на придбання цінних паперів, вкладення коштів у дочірні та інші підприємства на тривалий термін з метою участі в розподілі прибутку, отримання відсотків та дивідендів. Сюди належать довготермінові вкладення коштів у боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

Довготермінова дебіторська заборгованість - сума заборгованості юридичних чи фізичних осіб, які заборгували підприємству певну суму грошових коштів чи інших активів, що не виникає під час операційного циклу і буде погашена не раніше, ніж через один рік після дати балансу. Така заборгованість може виникнути в результаті операцій фінансової оренди, надання позик іншим підприємствам чи фізичним особам, за реалізовану продукцію, надані послуги, через надзвичайні події тощо.

Відстрочені податкові активи виникають на підприємстві, якщо сума податку на прибуток підприємства, визначена за даними бухгалтерського обліку є меншою від суми податку, визначеної за даними податкового обліку.

Така різниця підлягає вирахуванню з належного до сплати у майбутніх періодах податку на прибуток підприємства.

Особливої уваги потребує такий об'єкт необоротних активів як гудвіл. Окремі науковці, зокрема В.В. Сопко, Ф.Ф. Бутинець, відносять його до нематеріальних активів. Згідно із стандартом 19 "Об'єднання зараховують", гудвіл - це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання. Також виділяють від'ємний (негативний) гудвіл, який являє собою перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання. Тобто це перевищення балансової вартості активів та зобов'язань над розміром оплати за них.

Кожній складовій необоротних активів у бухгалтерському обліку планом рахунків визначено окремий рахунок, що призводить до "невикористання" у професійній діяльності бухгалтера терміну "необорний актив".

На відміну від бухгалтерського обліку, при проведенні економічного аналізу, в економічній теорії та споріднених наук більше оперують поняттям "необоротні активи" ніж "основні засоби", "нематеріальні активи", "гудвіл" тощо. Це пояснюється тим, що облік потребує більш детальної інформації про окремі об'єкти, ніж цього вимагають інші економічні науки, зокрема такі як економічний аналіз та економіка. Ці науки переважно використовують узагальнені дані, тільки у деяких випадках, наприклад при проведенні поглибленого аналізу основних засобів тощо, потребують деталізованих даних.

Водночас, у бухгалтерському обліку здійснюється постійне та неперервне відображення всіх господарських засобів, процесів та явищ у фінансово-господарській діяльності підприємства.

Аналітичний облік основних фондів ведеться по кожному об'єкту за допомогою карток обліку руху основних засобів (форма 03-8) -- загальних для будов і споруд, а також для машин, обладнання, інструменту, виробничого і господарського інвентарю, замість 03-6 "Інвентарна картка обліку основних засобів" (для будов і споруд) і 03-7 "Опис інвентарних карток обліку основних засобів" (для машин, обладнання, інструменту, виробничого і господарського інвентарю).

Кожному об'єкту основних засобів присвоюється інвентарний номер, який зберігається за цим об'єктом протягом усього періоду його експлуатації на даному підприємстві. Він проставляється в усіх первинних документах, що оформлюють наявність і рух об'єкта: типова форма 03-1 "Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів", "Акт на списання основних засобів" форма 03-3 тощо.

На підприємствах, що мають невелику кількість об'єктів, аналітичний облік основних засобів ведуть за допомогою інвентарних книг.

Для контролю за зберіганням інвентарних карток складають в одному примірнику "Опис інвентарних карток обліку основних засобів" (типова форма 03-7) у розрізі класифікаційних груп.

Для пооб'єктного обліку основних засобів в місцях їх знаходження, експлуатації ведуться інвентарні списки основних засобів (типова форма 03-9), в яких вказуються інвентарний номер, повна назва і первісна вартість об'єкта, вибуття (переміщення). [9, 183]

Згідно системи бухгалтерського обліку і звітності України основні фонди можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють:

виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо [6, с. 16].

Більша частина основних засобів належить до галузі "Промисловість". Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажні роботи, утримання дитячих установ тощо) зумовлює необхідність обліку основних фондів, що належать до інших галузей господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери тощо), які перебувають на балансі промислового підприємства, належать до галузі "Будівництво", підсобного сільського господарства - до галузі "Сільське господарство" тощо.

У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку основні фонди промислових підприємств поділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства та невиробничі.

До промислово-виробничих основних фондів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні фонди.

Невиробничі основні фонди безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні фонди невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення [6, с. 19].

За використанням основні фонди поділяються на діючі (всі основні фонди, що використовуються у господарстві), недіючі (ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні фонди можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень [6, с. 20].

Орендовані основні фонди відображаються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

Розподіл та класифікація видів основних фондів за певними ознаками (за функціональним призначенням, за використанням, за належністю) проводиться з метою зручності порівняння їх економічного ефекту, аналізу використання цих фондів та пошуку необхідної інформації про них. Класифікація основних фондів у бухгалтерському обліку дозволяє при потребі виділити ті види з них, які задовольняють певним критеріям та систематизувати весь перелік основних фондів, які є на балансі підприємства.

2.МЕТОДОЛОГІЯ КОНРОЛЮ ОБЛІКУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ НА ОСНОВІ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ

У нинішній час випущено немало методичної літератури та наукових праць щодо висвітлення економічної суті необоротних активів, вивчення методів нарахування зносу та амортизації, особливостей бухгалтерського обліку основних фондів та їх похідних.

В Україні учбові заклади, промислові підприємства, установи та організації користуються методичною та науковою літературою з висвітлення економічних питань, пов'язаних з основними засобами, що розроблена та видана українськими вченими чи економічними інститутами як такою що відповідає внутрішнім українським стандартам.

Разом з тим у освіті використовується й література іноземного походження, у якій висвітлюються механізми впливу основних засобів на виробничий процес, система їх відтворення, методи підвищення ефективності їх використання. Дані питання є дійсними для економіки будь-якої країни світу і тому можуть бути і використовуються для вивчення в Україні. Та при цьому пріоритетною для економічного вивчення основних засобів є наукові праці саме українських вчених.

Сучасний рівень розвитку бухгалтерського обліку вимагає глибоких фахових знань як самого бухгалтерського обліку, так і економіки в цілому. Сучасний бухгалтер повинен мати загальноекономічні знання, розбиратись в питаннях фінансового та трудового права, податкової системи, орієнтуватись у виробничих процесах на підприємстві. Як ті, що готуються стати бухгалтерами, так і ті, що ними уже працюють, мають користуватись спеціальною літературою, що необхідна у роботі - підручниками, тлумачними словниками, нормативно-законодавчими актами відповідно до національних стандартів.

Стандарти бухгалтерського обліку - сукупність прийомів і процедур організації і методології бухгалтерського обліку і звітності, вироблених практикою та узагальнених наукою у національних і міжнародних масштабах.

При організації обліку основних засобів та нематеріальних активів в Україні підприємствам, їх об'єднанням, госпрозрахунковим організаціям (крім банків), представництвам іноземних організацій, які здійснюють діяльність в Україні, а також підприємствам, діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, необхідно керуватися такими законодавчими та нормативними документами.

1. Указом Президента України «Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку й статистики».

2. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджено наказом Міністерства фінансів України.

3. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затверджено наказом Міністерства фінансів України.

4. Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій.

5. Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій.

6. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV зі змінами та доповненнями.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Він набув чинності з 1 липня 200 року.

Норми Положення 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Якщо один об'єкт основних засобів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Згідно П(С)БО 7 для обліку основних засобів і інших необоротних матеріальних активів використовують такі види їх оцінки: первісна; переоцінена; справедлива; залишкова; ліквідаційна; вартість, що амортизується.

Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість - це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Справедливою вартістю основних засобів в більшості випадків може бути ринкова вартість, а в разі відсутності даних про ринкову вартість - відновлювальна вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу. Знос визначається сумою амортизації об'єкта необоротних активів з початку їх корисного використання.

Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Вартість, яка амортизується, представляє собою первісну або переоцінену вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Амортизація основних фондів та інших необоротних активів нараховується з застосуванням наступних методів:

· прямолінійного списання;

· зменшення залишкової вартості;

· прискореного зменшення залишкової вартості;

· кумулятивного (суми чисел років);

· виробничого (метод суми одиниць продукції) [1, с. 8].

Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань основних фондів і нематеріальних активів визначено як податковим законодавством, так і П(С)БО №7 «Основні засоби» та «П(С)БО №8 «Нематеріальні активи».

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. У П(С)БО 7 зазначені загальні положення з трактуванням термінів, також інформація щодо визнання та оцінки основних засобів, їх переоцінка, амортизація, зменшення корисності основних засобів, інформація щодо вибуття основних засобів, а також розкриття інформації про основні засоби у примітках до фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Це Положення (стандарт) не поширюється на гудвіл та операції з нематеріальними активами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:

- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

- права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

- права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо);

- інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс).

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

- можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

- інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Національні стандарти (нормативи) аудиту існують в кожній країні, що зумовлено специфікою ведення бухгалтерського обліку та складання бухгалтерської звітності, економічного розвитку, регулювання економіки тощо. Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» Аудиторська палата України розробляє і затверджує Національні нормативи аудиту, обов'язкові для дотримання всіма аудиторами. Своїм рішенням АПУ затвердила «Національні нормативи аудиту» і «Кодекс професійної етики аудиторів України».

Під національними нормативами контролю розуміють документи, що регламентують процес встановлення і застосування комплексу правил (принципів) щодо організації і методики здійснення перевірки. Національні нормативи контролю потрібно дотримуватись незалежно від умов, у яких здійснюється перевірка. Застосування на практиці нормативів контролю дає можливість перевіряючому визначити масштаби та методику проведення перевірки, критерії оцінки результатів контролю.

Контролююча діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення контролю, практичне виконання перевірок.

Контроль - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.

При здійсненні контролюючої діяльності перевіряючі застосовують відповідні стандарти контролю.

Головною метою контролю використання необоротних активів є формування обліку аналітичної інформації для оцінювання окупності необоротних активів з метою розробки раціональної амортизаційної політики оцінки ефективності.

Ключовими завданнями контролю необоротних активів є:

- контроль наявності основних засобів і нематеріальних активів;

- оцінка відповідності документального оформлення і відображення в обліку операцій по руху основних засобів, нематеріальних активів й інших прибуткових вкладень в нематеріальні цінності чинному законодавству;

- визначення оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів;

- оцінка ефективного використання основних засобів і нематеріальних активів підприємства;

- оцінка своєчасності ремонту основних засобів;

- якісна і кількісна оцінка основних засобів і нематеріальних активів;

- правильність нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів і відображення операцій в обліку;

- своєчасна переоцінка необоротних активів;

- перевірка правильності відображення в обліку руху необоротних активів;

- достовірна організація обліку необоротних активів.

Однією з найгостріших проблем в Україні є визначення реального розміру амортизаційних відрахувань сьогодні. Амортизаційні відрахування є важливим елементом витрат на виробництво і основним джерелом капітальних вкладень. Тому правильність нарахування амортизації впливає на розмір прибутку, суму податкових платежів, собівартість продукції та цінову політику підприємства.

Особливістю функціонування основних засобів і нематеріальних активів є їхня постійна втрата вартості в процесі експлуатації в результаті фізичного і морального застарівання. Критерієм оцінки необоротних активів і нематеріальних активів є показник залишкової вартості, який характеризує первісну вартість мінус сума зносу.

При здійснені контролю нарахування амортизації слід ураховувати такі обставини: об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі); нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання об'єкта, який установлюється підприємством; амортизація основних засобів (крім інших необоротних активів) нараховується із застосуванням таких методів, передбачених податковим законодавством: прямолінійного; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивного; виробничого; метод амортизації обирається підприємством самостійно; нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році; суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства (зносу необоротних активів).

Наступним напрямком контролю необоротних активів є переоцінка основних засобів. Високої ефективності такого контролю можливо досягти, здійснюючи пооб'єктний облік результатів переоцінки основних засобів у регістрах аналітичного обліку [3, с. 28]. В процесі контролю основних засобів потрібно встановити своєчасність проведення переоцінки відповідно з обліковою політикою. При прийнятті рішення про переоцінку основних засобів слід врахувати, що в майбутньому вони переоцінюються регулярно, щоб вартість основних засобів в бухгалтерському обліку і звітності суттєво не відрізнялася від поточної вартості. Також потрібно проконтролювати правильність відображення результатів переоцінки основних засобів в бухгалтерському обліку. При здійсненні переоцінки важливим є контроль результатів всіх минулих переоцінок об'єкта основних засобів.

Важливим завданням контролю необоротних активів є перевірка правильності відображення в обліку руху основних засобів. Для цього здійснюють контрольні вибіркові обстеження об'єктів основних засобів, виявляють відповідність їхнього фактичного стану згідно з технічною документацією. Первинні документи на прийняття основних засобів порівнюють із даними складського обліку, бухгалтерськими реєстрами, журналом реєстрації доручень та платіжними документами. При цьому встановлюють розходження у цих документах, з'ясовують їхні причини, виявляють факти підміни дорогих товарів малоцінними [7].

Забезпеченню достовірності необоротних активів сприяє організація пооб'єктного аналітичного обліку. Для цього кожному інвентарному об'єкту надається відповідний номер. У тих випадках, коли інвентарний об'єкт є складним (наприклад, комплект обчислювальної техніки, меблевий гарнітур і т.п.), на кожному елементі повинен бути позначений один і той же номер. Інвентарний номер зберігається за об'єктом протягом всього періоду його знаходження на даному підприємстві.

Вирішення вказаних завдань обумовлює створення ефективної системи внутрішнього контролю необоротних активів [4, с. 5]. Особливості внутрішнього контролю необоротних активів значною мірою визначаються специфікою циклу їхнього вартісного кругообігу. Характер цього кругообігу можна прослідкувати за даними рис. 2.



Рис. 2. Характер руху необоротних активів в процесі кругообігу

Як видно з наведеного рисунка, необоротні активи в процесі повного циклу вартісного кругообігу проходять три основні стадії.

На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи (основні засоби і нематеріальні активи) в процесі свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію; цей процес здійснюється протягом багатьох операційних циклів і триває до повного зносу окремих видів необоротних активів.

На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційного фонду.

На третій стадії амортизаційні засоби як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відновлення діючих (поточний і капітальний ремонти) або придбання нових видів необоротних активів. Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів необоротних активів, характеризує термін їхньої служби [2, с.164].

Виходячи з особливостей циклу вартісного кругообігу необоротних активів, процес внутрішнього контролю необоротними активами можна представити за такими етапами (рис. 3):



Рис. 3. Послідовність внутрішнього контролю в управлінні необоротними активами підприємства

Розглянемо кожний з них:

1. Аналіз операційних необоротних активів підприємства в попередньому періоді передбачає оцінку динаміки загального їхнього об'єму і складу, ступеню їх придатності, інтенсивності оновлення і ефективності використання.

2. Аналіз структури та стану необоротних активів здійснюється з метою виявлення можливих резервів підвищення потенціалу ефективності використання необоротних активів в майбутньому періоді. До таких резервів можна віднести:

1) підвищення продуктивного використання необоротних активів в часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності і безперервності їхньої роботи);

2)підвищення продуктивного використання необоротних активів по потужності (за рахунок зростання продуктивності окремих їхніх видів в межах передбаченої технічної потужності). При розрахунках оптимізації обсягу необоротних активів з їхнього складу виключаються ті види, які не беруть участь у виробничому процесі різних причин.

3. Формування амортизаційної політики здійснюється на основі використання контролю аналітичної інформації. На амортизаційну політику впливають такі фактори: структура об'єктів необоротних активів; окупність; методи нарахування амортизації. При визначенні терміну корисного використання (експлуатації) слід враховувати:

- очікуване використання активу підприємства з урахуванням його потужності , продуктивності або

- іншого корисного ефекту;

- передбачуваний фізичний або моральний знос;

- правові або інші обмеження по термінах використання окремих видів активу;

- інші чинники, що відображають специфіку експлуатації відповідного активу в операційному процесі.

Важливу роль у формуванні амортизаційної політики необоротних активів відіграє відповідність обираних методів амортизації політиці формування фінансових ресурсів для оновлення цих активів.

Критеріями оновлення необоротних активів підприємства є рівень інтенсивності оновлення окремих груп необоротних активів; загальний рівень активів, що підлягають оновленню в майбутньому періоді; форми і вартість оновлення різних груп активів.

Контроль за використанням необоротних активів полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності і виробничої віддачі необоротних активів. На основі контрольної інформації визначаються резерви ефективного використання необоротних активів - зниження потреб в них за рахунок підвищення коефіцієнтів їхнього використання в часі і по потужності, оскільки між цими двома показниками існує зворотна залежність. Критеріями ефективності використання необоротних активів є: рентабельність (відношення суми прибутку до середньої вартості необоротних активів) та фондовіддача (відношення обсягу зробленої або реалізованої продукції до середньої вартості основних засобів). Звідси ефективність використання основних засобів є важливим фактором оптимізації собівартості продукції, що впливає на фінансовий результат діяльності підприємства. Отже, контроль за ефективним використанням необоротних активів можна розглядати як заходи щодо скорочення потреби в обсязі їхнього фінансування і підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Вибір структури джерел фінансування необоротних активів здійснюється на основі контрольної інформації. Принципове оновлення і приріст необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (довгострокового банківського кредиту, фінансового лізингу і т.п.) і за рахунок змішаного їх фінансування [6, с.5].

Внутрішній контроль необоротних активів передбачає дві форми: внутрішній аудит необоротних активів та структурно-функціональна форма. Вибір форми контролю залежить від таких факторів: видів та обсягів діяльності; доцільності охоплення контролем різних сторін діяльності; ставлення керівників підприємства до контролю.

Такий підхід дозволяє побудувати раціональну систему контролю необоротних активів, що дає можливість, по-перше, сформувати ефективну амортизаційну політику; по-друге, своєчасно виявляти резерви ефективності використання необоротних активів.

У подальших дослідженнях передбачається розкриття питань щодо методологічного та організаційного забезпечення формування амортизаційної політики підприємства.

3. ПРОВЕДЕННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

Проведення контролю регламентується чинним законодавством, а основною передумовою його здійснення є взаємна зацікавленість власників (акціонерів), держави в особі її контролюючих органів і самого контролера в забезпеченні реальності й достовірності фінансової звітності.

Контроль - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Визначень контролю існує багато і в кожному з них викладається сутність, призначення і мета проведення контролю, що полягає, як правило, в підтвердженні реальності та достовірності інформації, яка міститься у фінансовій звітності господарюючого суб'єкта, який перевіряється. Перевіряючий виступає помічником і захисником свого керівника і зобов'язаний захищати його інтереси. Святий обов'язок контролера - зробити все, що в його силах, з метою недопущення відхилень підприємством від законодавства.

Внутрішньофірмові стандарти контролю - це сукупність принципів, методів, прийомів і способів, що використовуються фірмою для складання та надання їх результатів, виходячи із встановлених правил та особливостей діяльності.

Внутрішньогосподарський контроль представляє собою незалежну оцінку відповідності діяльності підприємства поставленим завданням. Внутрішньогосподарський контроль включає контрольні функції, які забезпечуються керівниками (власниками)підприємств, організацій, установ, концернів, асоціацій відповідно до діючого законодавства.

Контроль дозволяє надавати керівництву інформацію, зібрану на основі аналізу та оцінки об'єктів, що перевіряються, а також рекомендації, поради стосовно цих об'єктів, допомагає реально оцінити діяльність з багатьох сторін, визначає напрями майбутнього розвитку, сприяє прийняттю правильних управлінських рішень.

Організація внутрішньгосподарського контролю відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» покладена на керівника підприємства. На підставі затвердженого плану та відповідно до посадових інструкцій працівники, зайняті управлінням, здійснюють систематичний поточний та оперативний контроль за діяльністю підрозділів господарського суб'єкта. За результатами контрольних перевірок керівництво підприємства приймає рішення щодо усунення причин, що негативно впливають на діяльність господарського суб'єкта.

Важливими особливостями внутрішньогосподарського контролю є: здійснення функцій контролю особами, які представляють інтереси даного підприємства і є членами цього колективу; охоплення всіх видів контролю, який здійснюється представниками підприємства; забезпечення не тільки зворотнього, але й прямого зв'язку між структурними підрозділами підприємства, між керованою і керуючою системами, між лінійними і функціональними підрозділами.

Внутрішньогосподарський контроль охоплює всі стадії відтворення - постачання, виробництво, збут готової продукції і всі види діяльності підприємства, пов'язані з господарським процесом.

При організації системи внутрішньогосподарського контролю повинні братися до уваги основні принципи її ефективності, дотримання яких є ключовою умовою успішного функціонування системи. Принципи ефективності включають ряд основних правил, що охоплюють контрольну діяльність в цілому (рис. 4).



Рис. 4. Принципи організації внутрішньогосподарського контролю

Внутрішньогосподарський контроль на підприємствах здійснюють штатні контролери-ревізори, внутрішні аудитори, керівники і співробітники відділів управління підприємств, а також посадові особи інших підрозділів відповідно до покладених на них службових обов'язків.

До функцій управлінського персоналу та спеціалістів відносять попередній, поточний і наступний контроль, здійснення яких нормативно зафіксоване в посадових інструкціях.

Правління є виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю і підзвітний загальним зборам та спостережній раді, чи організовує виконання їх рішень.

Правління товариства виконує такі основні контрольні функції:

- Забезпечення прибуткової діяльності товариства;

- Затвердження поточних планів діяльності товариства та заходів, необхідних для успішного виконання;

- Розробка та реалізація бізнес-планів та інших програм фінансово-господарської діяльності товариства;

- Затвердження щорічних кошторисів;

- Забезпечення ведення та зберігання документів товариства;

- Вживання всіх можливих заходів щодо збереження комерційної таємниці посадовими особами товариства;

- Погодження проектів договорів про передачу в заставу, оренду, продаж та відчуження іншим особам майна товариства, балансова вартість якого перевищує певний розмір відсотків підсумку балансу товариств;

- Створити умови, які б попереджали будь-яку особисту, ділову, комерційну чи фінансову зацікавленість у справі (угоді, проекті), пов'язаній з товариством.

Обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером здійснює контрольні функції в процесі відображення господарських операцій в первинних документах, регістрах, звітах.

Спостережна рада створюється в акціонерних товариствах, обирається з його членів і забезпечує контроль за діяльністю виконавчого органу. Спостережна рада зобов'язана захищати права акціонерів товариства шляхом внутрішнього контролю за діяльністю товариства, розробки його політики, дотримуючись якої воно зможе уникнути збитків. Головною умовою ефективної діяльності спостережної ради є незалежність її від правління товариства. Компетенція спостережної ради, порядок її роботи та інші питання можуть бути врегульовані Положенням про спостережну раду товариства, яке затверджують загальні збори акціонерів.

Ревізійна комісія здійснює контроль за діяльністю керівництва підприємства, обирається з числа акціонерів. Порядок діяльності комісії, її склад та умови оплати праці затверджуються зборами, які її обрали. Про результати роботи комісія доповідає спостережній раді та загальним зборам, обов'язково складає висновок по річних звітах і балансах, без якого загальні збори не мають права затверджувати звітність. Ревізійна комісія діє на підставі статуту господарюючого суб'єкта та внутрішнього Положення про ревізійну комісію.

Ревізійні комісії можуть створюватись в різних комерційних структурах: товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, акціонерних товариствах, асоціаціях та спілках. Для акціонерних товариств питання створення і повноважень ревізійної комісії визначені законодавчо.

Ревізійна комісія поряд із загальними зборами акціонерів і правління є постійно діючим органом. Ревізійну комісію обирають загальні збори акціонерів, і вона їм підзвітна. Відповідно до чинного законодавства створення такої комісії є обов'язковим.

Інвентаризаційна комісія - це колективний орган, що формується з групи осіб, які наділяються певними правами для встановлення фактичної наявності і стану майна та фінансових зобов'язань підприємства, прийняття рішення за результатами проведених інвентаризацій. Внутрішні інвентаризаційні комісії формуються з працівників даного підприємства. До функцій таких комісій може входити проведення інвентаризацій з метою вирішення організаційних питань, прийняття управлінських рішень виробничого характеру, перевірка адекватності даних бухгалтерського обліку при проведенні аудиторської перевірки тощо.

Внутрішній аудит - невід'ємна частина загальної системи управління. Створюється на середніх та великих підприємствах, виконує контрольні функції залежно від мети і завдань, затверджених положенням. Внутрішні аудитори залежні і підпорядковані органу, який їх призначив. Вони проводять планові та позапланові перевірки за вказівкою вищого керівництва, є штатними працівниками, не зобов'язані мати сертифікат аудитора, можуть бути фахівцями з бухгалтерського обліку, фінансів, економіки права тощо. За результатами внутрішнього аудиту складається звіт, який передається вищому керівництву. В звіті дається оцінка виявлених фактів, надаються рекомендації, поради та інша інформація.

Служба внутрішнього аудиту функціонує на підставі Положення про відділ (службу) внутрішнього аудиту, яке визначає роль служби в системі управління підприємством, її цілі та завдання, відповідальність та взаємовідносини з іншими функціональними підрозділами підприємства. Основний принцип функціонування служби внутрішнього аудиту - незалежність - визначений чітким встановленням прав, обов'язків та відповідальності, підзвітністю та підлеглістю тільки органу, що її створив.

В найбільш загальному вигляді об'єкти контролю включають ресурси, господарські процеси та їх результати. При цьому під об'єктом контролю розуміють все те, на що направлена контрольна діяльність суб'єкта контролю. Так об'єктами внутрішньогосподарського контролю є дії, події, господарські операції, діяльність центрів відповідальності.

Предмет аудиту -- стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходиться в сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання, предмет аудиту (аудиторських послуг) має багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Предметом економічного аналізу також є господарські процеси і явища, їх кількісна характеристика і оцінка економічних об'єктів -- ресурсів, продукції, прибутку.

Об'єкт аудиторської діяльності -- це взаємопов'язані економічні, організаційні, інформаційні, технологічні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно і якісно. У даному випадку об'єктом дослідження є необоротні активи.

Основні засоби є сукупністю засобів праці, які функціонують у натуральній формі протягом кількох років у сфері матеріального виробництва або нематеріальної сфери, які відповідно до бухгалтерських звітів включені до складу основних засобів. У процесі експлуатації вони переносять свою вартість на собівартість продукції частинами (нарахуванням амортизації).

Основними завданнями і метою аудиту необоротних активів є встановлення:

1. Правильності документального оформлення і своєчасного відображення в обліку операцій з основними засобами, їх надходження, внутрішнього переміщення і вибуття.