Аналіз на позабалансових рахунках

Облік витрат підприємства, основною діяльністю якого є виконання робіт, надання комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, теплопостачання)9 здійснюється за дебетом рахунку 23 "Виробництво", відповідних субрахунків по видах послуг (робіт) і рахунку 90 "Собівартість реалізації" субрахунок 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг", а за кредитом цих рахунків відображаються суми списаних витрат щомісячно або у кінці звітного року. Наприклад, виробнича собівартість послуги по водопостачанню враховує всі витрати по її підйому, очищенню та доставці споживачам. Незавершене виробництво по основній операційній діяльності підприємствами ВКГ і теплопостачання не обліковується, але можливе по іншій операційній діяльності, включаючи допоміжні виробництва, наприклад ремонтно-будівельні, налагоджувальні роботи тощо.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Аналіз державної політики у сфері житлово - комунальних послуг

бухгалтерський облік фінансування позабалансовий

Житлово-комунальне господарство - одна з найголовніших з галузей господарчого комплексу міста. Галузь має життєво важливе значення як для населення міста, так і для функціонування господарства міста. Взагалі, без розвинутої міської інфраструктури, яка створюється та забезпечується підприємствами житлово-комунального господарства, неможливе існування будь-якого міста. Переважна кількість підприємств даної галузі як правило перебуває у віданні міських органів влади. Але система управління ними як за змістом, так і за формами дуже відмінна від аналогічної системи, що діє в інших країнах. У своїй більшості підприємства галузі працюють сьогодні фактично за рахунок тих ресурсних можливостей, що були накопичені до початку 90-х років. Відсутність інвестицій в галузь та обігових коштів підприємств призвели до значного погіршення технічного стану основних фондів, підвищення аварійності об'єктів житлово-комунального господарства, збільшення питомих та непродуктивних витрат матеріальних та енергетичних ресурсів, що негативно впливає на рівень та якість комунальних послуг. Відчутної нагальності набула проблема неефективного використання ресурсів. Це пояснювалося тим, що застарілі технології, впроваджені за радянських часів і, зважаючи на дешевизну (плата за газ і нафту набагато збільшилась, якщо десять років тому тарифи на енергоносії відповідали 5-10% світових цін, то тепер сягають майже 100%.) і практично бездефіцитність ресурсів у колишньому СРСР, були налаштовані на екстенсивний розвиток галузі. На початку 90-х рр. такі технології виявилися вкрай неефективними. Незадовільним є фінансовий стан підприємств, зумовлений насамперед постійно зростаючою заборгованістю за спожиті житлово-комунальні послуги з боку підприємств, бюджетних установ та населення. Причини виникнення та подальшого накопичення як кредиторської, так і дебіторської заборгованості відомі, це: низька платоспроможність населення. Саме від рівня життя громадян, їхньої здатності оплачувати спожиті послуги значною мірою залежить розвиток всього житлово-комунального господарства ; несвоєчасна оплата послуг споживачами; наявність штрафних санкцій комунальним підприємствам від кредиторів, які, в свою чергу, не мають права виставляти відповідні санкції до населення; популістське ставлення Верховної Ради до сплати населенням за житлово-комунальні послуги, а саме: нескінченні спроби списати борги тим, хто не платив ці роки за квартиру та комунальні послуги, нерозуміння того, що після списання цих боргів вже ніхто і ніколи не буде платити за житлово-комунальні послуги.

Процес залучення приватного сектора в діяльність житлово-комунальних підприємств здійснюється повільно через фінансову нестабільність підприємств та за відсутності чітких і прозорих механізмів вибору орендаря чи концесіонера. В Україні відсутні економічні стимули для залучення інвестицій до комунальної галузі. Недосконалими є і механізми забезпечення гарантій для залучення позикових коштів на фінансування капітальних інвестицій, фінансові та кредитні установи не розглядають комунальну галузь як інвестиційно привабливу через значну фінансову нестабільність. Невпинно погіршується стан наявного житлового фонду. Кожний третій будинок потребує капітального або поточного ремонту. Через відсутність бюджетних коштів капітальний ремонт житла комунальної власності скоротився в декілька разів. Старіння житлового фонду - це серйозна проблема для всієї України. Не виконується Програма реконструкції будинків перших масових серій.

Чинна законодавча та нормативна база недостатня і недосконала, не забезпечує правових засад реформування житлово-комунального господарства та взаємовідносин підприємств і організацій галузі та споживачів послуг. Житлово-комунальні підприємства не мають вагомих економічних стимулів до оптимізації структури тарифів і зниження нераціональних витрат матеріально-технічних ресурсів. Монополізм комунальних підприємств, нерозвиненість цивільно-правових механізмів відповідальності за кількість і якість послуг, які сьогодні перебувають на безпрецедентно низькому рівні, не дозволяють ефективно захищати інтереси споживачів. Складається порочна практика, коли підприємства галузі не мають достатніх обігових коштів для утримання в належному стані комунальних споруд, мереж, устаткування, погіршується технічний стан основних фондів, збільшуються питомі втрати та непродуктивні витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, як наслідок - знижується рівень та якість комунальних послуг, що викликає обґрунтоване незадоволення населення і, відповідно, зменшення обсягів платежів. Все це свідчить про наявність системної кризи в галузі та про міжгалузевий характер назрілих проблем, для розв'язання яких, а також для забезпечення переходу до нової моделі стійкого функціонування житлово-комунального комплексу необхідне використання програмно-цільового методу. Виникає питання "що ж робити в такій ситуації?". Початок цій широкомасштабній роботі поклав Указ Президента України від 19.10.99 "Про прискорення реформування житлово-комунального господарства", яким визначені основні напрями прискорення реформування житлово-комунального господарства, які спрямовані на здешевлення вартості та підвищення якості житлово-комунальних послуг, забезпечення прозорості встановлення тарифів на ці послуги, збільшення джерел їх фінансування при забезпеченні гарантій для соціально - незахищених верств населення. Основна увага звертається на поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища, удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту, реформування системи фінансування житлово-комунального господарства. На виконання даного Указу Президента Кабінет Міністрів України затвердив Програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період до 2010 року. Одним з найважливіших завдань програми було реформування системи управління житлово-комунальним господарством міста, підготовка кадрів та залучення до вирішення даних проблем громади міста. Адже без вирішення даних питань подальше планування приречене на провал. Але будь-яка реформа потребує фінансової підтримки, якої бюджет не завжди може забезпечити, тому ми намагаємося створити умови, за допомогою яких можна було б залучити кошти головного інвестора системи житлово-комунального господарства, яким є населення. Розуміючи, що "нав'язати" будь-яку систему неможливо, оскільки вона повинна сприйматися більшістю, до цієї роботи було залучено фахівців центру соціально-психологічної реабілітації, що діє в місті. За допомогою соціологічних досліджень були виявлені потреби та бажання населення у житлово-комунальних послугах. Першим етапом в побудові зручності обліку та розрахунків за житлово-комунальні послуги стало створення єдиної комп'ютерної інформаційної мережі, яка з'єднала комунальні підприємства, банківські установи та міський інформаційний центр, заснований міською радою. Це дало можливість відійти від великої кількості розрахункових абонентських книжок. Квартиронаймачу, для того, щоб сплатити комунальні послуги, досить зайти в будь-яку банківську установу чи відділення пошти та вказати свою адресу або прізвище, ім'я по батькові . Другим етапом був розподіл нарахувань та збір платежів через інформаційну мережу кожним надавачем послуг, що забезпечило підвищення їхньої якості, ліквідувало посередників та зумовило зацікавленість кожної окремої організації в зборі платежів. Відтепер у разі несвоєчасного вивезення побутових відходів, зупинки ліфту або відсутності телезв'язку, населення не сплачує за ці послуги, що змушує кожного власника послуг вживати негайних заходів по усуненню недоліків. Третім етапом стало розширення існуючої комп'ютерної мережі з метою призначення субсидій на житлово-комунальні послуги в електронному вигляді. Це звільнило громадян, які своєчасно сплачують за житлово-комунальні послуги від особистого збору довідок від комунальних підприємств про нарахування та сплату за житлово-комунальні послуги, ліквідувало черги та заощадило час. Ця інформація через міський інформаційний центр щоденно передається по каналам зв'язку між всіма комунальними службами. Вже існує принципова домовленість з Міністерством праці та соціальної політики України про отримання інформації про доходи пенсіонерів та незайнятого населення, яке знаходиться на обліку в міському центрі зайнятості. Це дасть можливість даним категоріям населення менше витрачати часу, ходячи по різним інстанціям. У результаті цих заходів збір платежів підвищився з 65-70% у 1999 році до 92 % за 2002 рік.

Мета Програми та основні принципи державної політики з реформування житлово-комунального господарства:

1. Мета Програми полягає у здійсненні державної політики з реформування житлово-комунального господарства, підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

2. Державна політика реформування житлово-комунального господарства базується на таких основних принципах:

1) забезпечення сталого функціонування і динамічного розвитку сфери житлово-комунального господарства;

2) удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством;

3) забезпечення доступу всіх верств населення до житлово-комунальних послуг, які відповідають вимогам державних стандартів;

4) запровадження державних соціальних стандартів (норм та нормативів) у сфері житлово-комунального обслуговування;

5) стимулювання інвестиційної діяльності у сфері житлово-комунального господарства;

6) забезпечення ефективного використання грошових, людських та матеріальних ресурсіввиробниками виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг;

7) пріоритетності інноваційного розвитку в життєзабезпеченні населених пунктів, сприяння науково-технічному прогресу у сфері житлово-комунального господарства;

8) гласності, громадського контролю та прозорості у прийнятті рішень з питань житлово-комунального господарства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;

9) відповідальності органів місцевого самоврядування за ефективне використання майна територіальної громади та забезпечення населення житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів;

10) створення однакових умов для всіх суб'єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства.

Виконання Програми дасть змогу:

1) забезпечити реалізацію державної політик щодо регіонального розвитку, передусім у сфері житлово-комунального господарства;

2) зменшити до рівня експлуатаційної безпеки знос основних фондів у житлово-комунальному комплексі та витрати і втрати при виробництві житлово-комунальних послуг;

3) забезпечити сталу та ефективну роботу підприємств житлово-комунального господарства, підвищити рівень безпеки систем життєзабезпечення населених пунктів;

4) поліпшити якість житлово-комунального обслуговування населення;

5) досягти оптимального співвідношення у рівні доходів населення і його витратах на оплату житлово-комунальних послуг;

6) створити прозорий механізм взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств та громадськості, спрямований на вирішення проблемних питань у сфері житлово-комунального господарства.

Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах:

1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів;

2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій;

3) забезпечення функціонування підприємств установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;

4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей;

5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо;

6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг;

7) забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг:

1. Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, щ передбачені законами України, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, інших центральних органів виконавчої влади у сфері житлово-комунальних послуг:

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства належить:

1) підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері житлово-комунальних послуг;

2) організація в межах його повноважень розроблення і реалізації державних та регіональних програм у сфері житлово-комунальних послуг;

3) розроблення науково обґрунтованих нормативів витрат та втрат ресурсів, що використовуються при виробництві, транспортуванні та постачанні житлово-комунальних послуг;

4) розроблення в межах повноважень системи нормативно-правових актів щодо формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, стандартів, нормативів, норм, порядків та правил у сфері житлово-комунальних послуг, а також щодо експлуатації, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду;

5) забезпечення контролю за дотриманням виконавцями/виробниками вимог стандартів, нормативів, норм, порядків і правил та видання приписів щодо усунення порушень у межах, встановлених законодавством;

6) розробка типових договорів;

7) координація діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг;

8) організація та виконання в межах повноважень робіт із стандартизації, метрології та підтвердження відповідності у сфері житлово-комунальних послуг;

9) ліцензування певних видів господарської діяльності у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до закону;

10) проведення моніторингу стану розрахунків за житлово-комунальні послуги;

11) нормативно-правове забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій для здійснення контролю цін/тарифів на житлово-комунальні послуги;

12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до закону.

2. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у розробленні та реалізації державної політики у сфері житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законами.

3. Центральний орган виконавчої влади з питань регулювання електроенергетики формує в межах своєї омпетенції державну політику щодо встановлення цін на електроенергію і природний газ, тарифів на їх транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або группою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

2. Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

3.2 Автоматизація бухгалтерського обліку в бюджетних установах

Бухгалтерський облік відіграє важливу роль в управлінні потоками інформації про стан і результати діяльності бюджетної установи. Одним із завдань функціонування системи бухгалтерського обліку є забезпечення керівництва бюджетної установи інформацією для прийняття рішень щодо раціонального та цільового використання бюджету ресурсів.

Дана система призначена надавати інформацію, яка в повному обсязі відображає вартість майна бюджетної установи, результати розпорядження бюджетними коштами.

Одним із основних шляхів оперативного отримання повної та достовірної інформації про діяльність бюджетної установи є використання комп'ютерних технологій.

Під інформаційними комп'ютерними технологіями розуміють сукупність методів і способів пошуку, збору, накопичення, зберігання та обробки інформації із застосуванням комп'ютерної техніки.

Інформаційні технології є техніко-технологічним засобом освоєння стратегічних інформаційних ресурсів бюджетної установи, що обумовлюють її успішний розвиток. Матеріалізуючи інформацію, комп'ютерні системи перетворюють дані на джерела нових підходів та рішень, підвищують ефективність діяльності бюджетної установи.

Застосування комп'ютерної техніки вносить певні зміни до організації бухгалтерського обліку, при цьому комп'ютерна техніка з допоміжного засобу перетворюється на визначальний фактор організації обліку, змінюючи не тільки форму обліку, але й зміст. Ці зміни зумовлені тим, що змінюються способи обробки даних, завдяки яким забезпечується швидкість надання інформації. Вона забезпечується, як правило, раціональною організацією облікових даних, одноразовим їх введенням та передачею за всіма напрямами.

В умовах використання комп'ютерних технологій відбувається зміна системи бухгалтерського обліку, облікового процесу, підвищення рівня управління.

Крім того, комп'ютерний спосіб ведення обліку має ряд переваг перед ручною, серед яких основними є передбачені в програмі правила ведення бухгалтерського обліку (в програму вводяться правила формування тих чи інших проводок за господарськими операціями, тобто форма бухгалтерського обліку наповнюється специфічними бухгалтерськими знаннями), паралельне ведення обліку за декількома стандартами (на базі одних і тих же одноразово введених даних можна отримувати декілька систем оцінок і показників, що розраховуються за різними методиками).Сучасна комп'ютерна форма ведення бухгалтерського обліку базується на використанні персональних комп'ютерів і обчислювальних мереж. Компонентами комп'ютерної форми обліку, без яких неможливе її створення на конкретному підприємстві, є:

ь інформаційне забезпечення;

ь технічне забезпечення;

ь програмне забезпечення;

ь організаційне забезпечення;

ь методологічне забезпечення.

Оптимальним способом організації бухгалтерського обліку на підприємствах є використання комп'ютерних мереж. Так. якщо в бюджетній установі кілька комп'ютерів об'єднані між собою, вони утворюють локальну мережу.

Локальними мережами називають мережі, які об'єднують комп'ютери, розташовані недалеко один від одного, сполучені між собою.

Реальний період часу введення бухгалтерських операцій за допомогою комп'ютерної мережі дозволяє суттєво прискорити весь процес обліку. При зміні даних на одному робочому місці результати одразу ж стають доступними всім користувачам, які працюють в цій мережі. Тому при такій організації вимагається висока дисципліна користувачів і відповідна кваліфікація всіх працівників бухгалтерії, які вносять інформацію до загальної бази даних.

Бази даних у цій мережі існують в централізованому або розподіленому вигляді в пам'яті комп'ютерів. Якщо необхідно акумулювати певну частину інформації, то в локальній мережі спеціально з цією метою виділяється один комп'ютер, то призначений дня централізованого інформаційного обслуговування і який називається "сервером". Тоді інші комп'ютери, які під'єднані в мережу, отримують назву "клієнти", а побудована мережа - "клієнт-сераср". У великій бюджетній установі таких інформаційних систем "клієнт-сервер" може бути декілька.

Мережеві версії комп'ютерних програм відрізняються великою складністю і високою ціною. При впровадженні вони потребують індивідуального налагодження і супроводу для кожного клієнта, а також наявності кваліфікованого системного програміста. Система повинна забезпечувати безперервну роботу на кількох автоматизованих робочих місцях (АРМ) і підтримувати потужну базу даних, організовану за допомогою сучасного програмного забезпечення. Вимоги до комп'ютерів на АРМ повинні бути мінімальними, а програмна система повинна мати здатність до розширення користувачем функціональних можливостей і переліку облікових даних, що обробляються.

Застосування комп'ютерних технологій дозволяє автоматизувати робоче місце бухгалтера та підняти на новий рівень процес реєстрації господарських операцій. Бухгалтер працює за комп'ютером в діалоговому (інтерактивному) режимі, використовує зворотній зв'язок в процесі обробки інформації і отримання відповідних вихідних документів.

Єдність інформаційної бази і повний автоматизований технологічний процес забезпечується за рахунок одноразового введення інформації. Інтеграція обробки даних первинного обліку і адаптація програмного забезпечення до потреб користувачів досягається шляхом застосування різних комп'ютерних програм.

Саме така форма ведення обліку сьогодні необхідна в бюджетних установах. Адже це дозволить підвищити оперативність управління бюджетними ресурсами, посилити контроль за їх цільовим використанням. Окрім цього, комп'ютеризація ведення бухгалтерського обліку в бюджетних установах є важливою передумовою створення єдиної інформаційної бази Державне казначейство - бюджетні установи. Вона зможе забезпечити ефективне управління ресурсами бюджетів як головними розпорядниками, так і розпорядниками нижчих рівнів, що передбачає оперативне та цільове використання зазначених ресурсів.

ВИСНОВКИ

Основна діяльність бюджетних установ та організацій - діяльність відповідно до потреб суспільства, що здійснюється у загальнодержавних інтересах. Позабюджетна діяльність бюджетних установ та організацій - надання платних послуг, виконання робіт чи здійснення іншої діяльності, пов'язаної з основною діяльністю установ та організацій, доходи від якої спрямовані на здійснення видатків, передбачених в єдиному кошторисі, і не мають на меті отримання прибутку. Розпорядники позабюджетних коштів - керівники бюджетних установ та організацій, яким надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями.

В даній курсової роботі на тему "Аналіз на позабалансових рахунках" було опановано і закріплено знання з аналізу бюджетних установ на основі данних житлово - експлуатаційної контори №7 м. Вінниці.

Ведення позабалансового обліку є обов'язковим і входить до загальної системи бухгалтерського обліку. Позабалансовий облік забезпечує реальне відображення економічного стану установи, такий облік дозволяє чітко відокремити власні об'єкти від невласних, підтверджує або спростовує облікову інформацію господарюючого суб'єкта, який надав активи у тимчасове користування або на зберігання.

На підприємстві облік на позабалансових рахунках повинен бути закріплений наказом керівника підприємства за конкретним працівником бухгалтерії. Крім того, в бухгалтерії має бути посадова інструкція, в якій знайшли б відображення вимоги раціональної організації обліку на позабалансових рахунках. Загальні правила запису на позабалансових рахунках такі: в дебеті рахунків відображаються факти встановлення нагляду, а в кредиті - факти повного або часткового призупинення нагляду.

Позабалансові рахунки не кореспондують ні між собою, ні з іншими рахунками бухгалтерського обліку, тому закриваються в односторонньому порядку. Застосування одностороннього запису обумовлено тим, що кожен факт, що спостерігається, одночасно відображає право та зобов'язання завжди в рівнозначних сумах і вони не можуть змінюватися окремо.

Важливе значення для удосконалення обліку зносу та ремонту основних засобів в бюджетних установах має автоматизація обробки інформації. Тут слід зазначити, що облік зносу основних засобів є масовим господарським процесом, він складається із господарських операцій, які здійснюються постійно, протягом кожного звітного періоду. Тому впровадження автоматизації амортизації основних засобів доцільно за умови, якщо у бюджетній установі автоматизований облік основних господарських операцій, а саме: облік руху товарів, нарахування заробітної платні, визначення виконання кошторису доходів і витрат тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Затверджена Верховною Радою України 28.06.1996 р. №254/96-ВР;

2. Бюджетний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001р. №2542-111;

3. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 4.12.1990 р..№509-ХП;

4. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 р. №2939-12;

5. Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11.07.1996р.№315/96-ВР;

6. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 15.04.2001 р. №2346;

7. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 26.12.2002 р. № З 80-ГУ;

8. Указ Президента України від 27.04.1995 р. №335/95 "Про Державне казначейство України";

9. Указ Президента України від 05.12.2002 р. "Про невідкладні заходи щодо вдосконалення механізмів казначейського обслуговування" № 1133/02;

10. Постанова Кабінету Міністрів України і НБУ від 14.01.97 р. №13 "Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету";

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.05.1997 р. №437 "Про казначейське виконання кошторисів видатків на утримання апарату органів виконавчої влади";

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.09.1997 р. "Про стан впровадження казначейського виконання кошторисів видатків" №963;

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.04.1999 р. №522 "Про удосконалення управління бюджетними коштами";

14. Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 15 вересня 1999 р. № 1721 "Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства";

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2001 р. №490 "Про затвердження Порядку перерахування дотацій вирівнювання та субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, а також міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами";

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. .№228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ";

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. №267 "Про встановлення мінімальних норм забезпечення населення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості для надання у 2006 році пільг і житлових субсидій за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам";

18. Положення про Державне казначейство України. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995 р. №590;

19. Положення про єдиний казначейський рахунок. Затверджено наказом Державного Казначейства України від 26.06.2002 р. №122;

20. Наказ Головного управління Державного казначейства України від 26.01.1998 р. №5 "Про забезпечення єдиного методологічного підходу при розбудові системи Державного казначейства України";

21. Наказ Державного казначейства України від 19.10 2000 р. № 103 "Про затвердження Порядку обліку зобов'язань розпорядників коштів бюджету в органах Державного казначейства";

22. Наказ Державного казначейства України від 28.11.2000 р. №119 "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності виконання державного та місцевих бюджетів в органах Державного казначейства України";

23. Наказ Державного казначейства від 10.08.2001 р. №140 "Про затвердження порядку касового виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи";

24. Атамас П.Й. Основи обліку в бюджетних організаціях: Навчальний посібник, 2003. - 284 с.;

25. Батіщев В. Методи нарахування амортизації: вибір повинен бути осмисленим // Бухгалтерія. - 2001.-№ 30 -с.126 - 132.;

26. Булгакова С.О., Базанова Н.В., Чечуліна О.О., Шаповал Т.А. Казначейська система виконання бюджету: Підручник. -- К.: Київський держ. торг.-екон. ун-т, 2000;

27. Вовченко С., Самарченко О. „Бюджетна бухгалтерія (загальні принципи організації обліку)"// Бухгалтерія № 21/1 від 27.05.2002.;

28. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. посібник.--К.: КНЕУ, 2001.- 250 с.;

29. Джога Р.Т., Свірко С.В., Сідельник Л.М. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навч. посібник.--К.: КНЕУ, 2003.- 483 с.;

30. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України: Навчальний посібник - К.: Наукова думка, 1997;

31. Єрмакова Наталія. Правила оформлення субсидій// Все про бухгалтерський облік. - 2006. - №89;

32. Замазій С. Про проблеми оподаткування бюджетних організацій // Податки та бухгалтерський облік. - 2004. - № 5 (667). - с. 36.;

33. Замазій С. Документальне оформлення і облік капітального ремонту будівель у бюджетних установах // Податки та бухгалтерський облік. - 2003. - № 66 (624). - с. 20

34. Івченко С. Кошти повинні не лише вчасно надходити а й використовуватися за призначенням // Казна. - 2002. - №8;

35. Казначейська система виконання бюджетів: Навчальний посібник / За ред. проф. С.І.Юрія. - Тернопіль: ТАНГ, 2002;

36. Коломиє В. Нові аспекти в управлінні коштами державного бюджету України // Вісник НБУ. - 1999. - №.5;

37. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку. - К.: КНЕУ, 2001. - 334 с.;

38. Левіцька С. Вибуття необоротних активів у бюджетних установах // Бізнес - Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. - 2003 р. - № 32 (551) - с. 52.

39. Матвеева К. Податковий розрахунок комунального податку//Все про бухгалтерський облік. - 2006. - №8

40. Назарбаєва Р. Оцінка необоротних активів бюджетних установ // Бізнес - Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. - 2003. - № 22 (541). - с. 53.

41. Онищенко Т., Котик Н. Альбом бухгалтерських проводок.-5-те вид., перероб., і доп.- У: Фактор, 2001.-с. 92;

42. Петрашко П. Прозорість бюджетного процесу та контроль за цільовим спрямуванням коштів // Казна. - 2001.- липень -серпень;

43. Рудий Євген. ЖЕКи та споживачі: як знайти порозуміння//Все про бухгалтерський облік. - 2006. - №89;

44. Сліпачук О. На, бюджетнику, маєш! (Надходження необоротних активів у бюджетних установах: бухгалтерський та податковий облік) // Дебет-Кредит. - 2003. - № 42. - с. 17;

45. Ткаченко І.Т. Звітність бюджетних організацій: Навч. посібник,-- К.: КНЕУ, 2000.-- 216 с.

46. Юрченко К. Облік необоротних активів у бюджетних установах // Вісник податкової служби України. - 2002. - № 40. - с. 35.

47. Юрченко К. Документальне оформлення та облік надходження необоротних активів у бюджетних установах // Вісник податкової служби України. - 2002. - № 43. - с. 49.

Размещено на Allbest.ru