Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА

Судова бухгалтерія

ЗМІСТ

1. Основні способи фактичного контролю

2. Податкова система України. Облік розрахунків з бюджетом за податками та обов'язковими платежами

3. Права і обов'язки експерта-бухгалтера

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Основні способи фактичного контролю

За інформаційним забезпеченням в контролі розрізняють:

а) документальний контроль;

б) фактичний контроль.

Фактичний контроль полягає в установленні дійсного реального стану об'єкта шляхом вимірювання, зважування, підрахунку лабораторного аналізу і тощо. Фактичний і документальний контроль взаємопов'язані, оскільки їх спільне застосування дає змогу встановити дійсний стан об'єктів, розробити заходи щодо усунення недоліків.

При здійсненні фактичного контролю :

? обстеження на місці об'єкта перевірки або ділянки роботи;

? інвентаризація майна, товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів;

? перевірка в натурі фактичного виконання оплачених робіт;

? контрольні закладення сировини і матеріалів в процесі приготування їжі для споживачів;

? перевірка якості сировини, матеріалів шляхом проведення лабораторного аналізу, дегустації та інше;

? експертна оцінка;

? службове розслідування та отримання пояснень посадових осіб з питань фактичного стану об'єктів контролю.

Отже, фактичний контроль являє собою вивчення фактичного стану об'єктів, що перевіряються, на основі даних органолептичних (відчутних) прийомів. До таких прийомів выдносяться: інвентаризація, експертна оцінка, візуальне спостереження й одержання письмових пояснень від осіб і організацій [14].

Інвентаризація, як і в бухгалтерському обліку, є найважливішим способом фактичного контролю. Основні завдання інвентаризації полягають у встановленні фактичного стану й наявності активів підприємства, його дебіторської й кредиторської заборгованості. У процесі інвентаризації використовуються контрольно-ревізійні процедури, що дозволяють здійснити перевірку матеріальних цінностей і коштів у натуральному вираженні шляхом перерахування, зважування, обмірювання, обліку засобів розрахунку з іншими суб'єктами, з якими підприємство має, господарські зв'язки.

Експертна оцінка являє собою спосіб фактичного контролю, що полягає в проведенні кваліфікованими фахівцями експертизи дійсних обсягів і якості виконаних робіт, обґрунтованості норм витрати ресурсів, відповідності продукції й зроблених послуг вимогам норм, стандартів, технічних умов.

Візуальні спостереження являють собою обстеження, які полягають в огляді місць зберігання ресурсів, місць провадження робіт, вивченні системи контролю й стану пропускної системи на підприємстві й т.д.

Одержання письмових пояснень являє собою спосіб фактичної перевірки, при якому одержання інформації здійснюється в результаті опитування фізичних осіб або запитів в організації, що мають відносини до операцій, які перевіряються.

Перевірка фактичної наявності цінностей, зафіксованих у прибутково видаткових документах і матеріалах інвентаризації. Ціль цього виду перевірки полягає в тім, щоб перевірити правильність складання бухгалтерського документа. Перевірка проводиться ревізором у момент виконання операції або відразу ж після її закінчення, причому завдання ревізора полягає в тім, щоб встигнути зафіксувати факт заповнення фіктивного документа або здійснення незаконної операції.

Контрольні обмірювання фактично виконаних обсягів робіт. Цей вид перевірки полягає в тім, що фахівці вимірюють обсяги виконаних робіт і порівнюють їх з документально підтвердженими обсягами робіт (з документами, що підтверджують витрату матеріалів, актами приймання- здачі виконаних робіт і т.д.). Цей спосіб застосовується в основному в будівництві.

Попередній спосіб перевірки відноситься до розгляду якісних характеристик конкретних цінностей або їхньої наявності в дійсності. У цьому випадку перевіряються кількісні характеристики виконання робіт.

Проведення контрольних операцій за участю фахівців або із залученням представників громадськості. До найбільше часто застосовуваних операцій ставляться контрольна закупівля й контрольний запуск сировини у виробництво [6].

Контрольна закупівля застосовується для встановлення фактів обману покупців. Вона проводиться ревізором або працівником міліції із залученням двох сторонніх свідків. Порядок її проведення наступний. У присутності свідків ревізор просить відпустити йому товар. Після того як товар зважений або відмірений і покупцеві вручений чек, він повідомляє, що проведено контрольну закупівлю й викликає керівника або власника підприємства. У присутності керівника, продавця й двох сторонніх свідків перевіряється фактична вага, довжина або обсяг відпущеного товару. За результатами перевірки складається акт, що підписується всіма учасниками контрольної закупівлі

Контрольний запуск сировини у виробництво полягає в наступному. Працівникам видається мірна кількість вихідної сировини для роботи протягом зміни, і наприкінці зміни приймається виготовлена ними продукція. Цей спосіб фактичної перевірки застосовується для того, щоб визначити фактична витрата сировини на виробництво одиниці продукції, а також для перевірки правильності застосовуваних норм і списання матеріальних цінностей.

Одержання письмових пояснень від осіб, що приймали особисту участь в здійсненні господарської операції. Такі особи можуть бути або виконавцями певних дій (робітники, що виконували окремі види робіт, вантажники, водії й т.д.), що не беруть участь безпосередньо в оформленні бухгалтерських документів, або це можуть бути учасники виконуваної операції, що оформляють відповідні документи [12].

Як правило, методи фактичної перевірки широко використовуються в ревізійній практиці. Особливо вагомі результати отримують, коли методи фактичної й документальної перевірки використовуються у взаємозв'язку. Комплексний підхід до аналізу наявної інформації дозволяє одержати більше швидкі і якісні результати в досягненні істини. Однак найбільше часто й широко використовуваним методом фактичної перевірки залишається інвентаризація.

2. Податкова система України. Облік розрахунків з бюджетом за податками та обов'язковими платежами

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.

Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства [11].

Отже, податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід; принцип справедливості тощо. Загальну систему принципів оподаткування сформулював ще А. Сміт, включивши до їх складу стабільність та передбачуваність, гнучкість, рівновагу, рухомість, антиінфляційну спрямованість, зручність, рівність платників, стимулювання, економність, рівномірність охоплення. "Сучасні демократичні системи податкових відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування базуються на таких принципах: розподілу податкових доходів органів державної влади і Місцевого самоврядування на основі чіткого розмежування їх функцій та відповідальності; формування доходів місцевих бюджетів на основі власних і закріплених податкових доходів; достатності доходних джерел для забезпечення самостійності місцевих бюджетів та виконання органами місцевого самоврядування їх функцій та повноважень; закріплення частки загальнодержавних податків за місцевими бюджетами [9].

М. П. Кучерявенко виділяє такі принципи побудови податкової системи України: принцип рівного податкового тиску, принцип стабільності, принцип рівності та рівноваги, принцип цілісності, принцип єдиної цілі, принцип обмеження податкового тиску, принцип раціонального поєднання прямих та непрямих податків, принцип поділу податків за рівнем компетенції органів. У свою чергу Закон України "Про систему оподаткування" містить перелік принципів системи оподаткування. До них належать:

? стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

? обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

? рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

? рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

? соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

? стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

? економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

? рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

? компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

? єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

? доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). Фахівці вважають, що податкова система України в перехідний період має базуватися на таких принципах: антициклічний характер, цільове призначення податків, погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо [2].

Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, Це сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що податки мають бути взаємопов'язані, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися обидві функції.

Оскільки податки - це по суті продукт еволюції економіки і держави, то податкова система формується перш за все під впливом об'єктивних чинників. У той же час у сучасній демократичній правовій державі запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних груп, які у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства [7].

Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевим бюджетами в Україні має свої особливості:

? нерозвиненість системи місцевих податків і зборів та як наслідок - відсутність у місцевих бюджетів власної доходної бази;

? постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами;

? відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами.

Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкових систем більшості сучасних розвинутих країн, що свідчить про загальну закономірність уніфікації оподаткування.

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Податки і збори - це обов'язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: 1) прямі; 2) непрямі.

Прямі встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування:

- податок на прибуток;

- прибутковий податок з громадян.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі (ПДВ, акцизний збір).

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяють на три групи:

1. Податки на доходи - стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

2. Податки на споживання - сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні.

3. Податки на майно - встановлюються щодо рухомого і нерухомого майна.

Державні цільові фонди - це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності і внесків фізичних осіб.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які, відповідно до законодавчих актів, покладено обов'язок сплачувати податки.

Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що сплачуються у визначеному законами України порядку, складає систему оподаткування.

Облік платників податків і зборів здійснюється Державною Податковою адміністрацією та іншими державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік ДПА і в триденний термін повідомляють про це ДПА.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції, робіт, послуг, вартість продукції в т.ч. митна. або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені Законом України “Про систему оподаткування” від 18.02.97 №77/97-ВР [2].

Отже, в Україні справляються загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

26) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;

29) збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження.

До місцевих податків належать: податок з реклами; комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак [2].

Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного забезпечення. Методичні основи оподаткування - це вибір податкових форм й наповнення їх конкретним змістом (прийняття організаційно-правового порядку обчислення і стягнення податків), встановлення прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Створення методик оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у межах кожного етапу податкового реформування.

Для фіксації господарських операцій, що здійснюються, підприємство використовує первинні документи. Одним з головних таких документів для обліку розрахунків з бюджетом є податкова накладна.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи, податковий номер підприємства, місце розташування юридичної особи, повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку на відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у 2-х примірниках. Оригінал податкової накладної віддається покупцю, копія залишається у продавця товарів. Податкова накладна є звітним податковим документом, одночасно розрахунковим документом. Виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Підприємство повинно зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань зі сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно підприємству, яке є платником податку. Усі складені примірники підписуються особою, уповноваженою платником податку та скріплюється печаткою такого платника податку [7].

У всіх випадках, надання послуг, включаючи продаж за готівку, за бартерним обміном, в обов'язковому порядку складаються рахунки-фактури, накладні реєстри, в яких сума податку зазначається окремим рядком і обов'язково вказуються: дата складання, назви і адреси постачальника і покупця. Кількість, ціна і сума ПДВ повинні вказуватися по кожній позиції окремо.

У розрахункових (платіжних) документах за реалізовані товари (роботи, послуги) сума податку зазначається окремим рядком, а при звільнені їх від податку у зазначених документах робиться позначка “Без ПДВ”.

Для обліку податку на прибуток підприємства первинними є ті документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Наприклад: прибутковий і видатковий касові ордери, розрахунково-платіжна відомість, розрахункова відомість, книга обліку придбання товарів, книга обліку продажу товарів даним підприємством не застосовуються.

Для обліку прибуткового податку з громадян своєрідним первинним документом є книга обліку доходів і витрат, що є підставою для заповнення декларації про доходи, що підлягають оподаткуванню, а також особовий рахунок кожного з працівників.

Для обліку збору на обов'язкове соціальне страхування, збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування використовуються такі первинні документи: особовий рахунок, наказ про надання допомоги чи відпустки, табель обліку використання робочого часу, відомість про спискову чисельність працюючих, платіжна відомість.

Для обліку внесків до інноваційного фонду використовують відомість нарахування та сплати внесків до інноваційного фонду, що ведеться на багатогранній карточці [11].

Для комунального податку підприємство використовує такі документи: відомість про спискову чисельність працюючих по кожному підрозділу підприємства, відомість нарахування комунального податку, розрахункові відомості про сплату авансових внесків.

Облік податків на підприємстві ведеться на рахунку 64 “Розрахунки за податками і платежами”.

контроль податковий експерт бухгалтер право

3. Права і обов'язки експерта-бухгалтера

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

? науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

? науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

? експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України [3].

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом [6].

Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також особи, які мають судимість. Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві, передбачаються процесуальним законодавством.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:

? провести повне дослідження і дати обгрунтований та об'єктивний письмовий висновок;

? на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;

? заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.

Інші обов'язки судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:

? ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;

? вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

? з дозволу особи або органу, які призначили судову експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експертизи;

? подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

? одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

? проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом [3].

Інші права судового експерта передбачаються процесуальним законодавством. Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-XIV

2. Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-ХІІ зі змінами та доповненнями

3. Закон України “ Про судову експертизу ” 25.02.1994 № 4038-XII.

4. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 № 996-XIV.

5. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 05.02.98 № 83/98-ВР.

6. Білуха М. Т. Судово-бухгалтерська експертиза. -- К.: Вища шк., 2008.

7. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. Посібник: К: Вища школа, 2007 - 383с.

8. Грошевий Ю. Поняття та класифікація засобів доказування в кримінальному процесі Вісн. Акад. правових наук України. -- 2007. -- № 3.

9. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навч.посібник: К: Наукова думка, 2007. - 302 с.

10. Завгородний В. П. Бухгалтерский учет в Украине. -- К.: А.С.К., 2002.

11. Завгородний В. П. Налоги и налоговый контроль в Украине. -- К.: А.С.К., 2007.

12. Камлик М. І. Судова бухгалтерія. Підручник.- К.: Атіка, 2008. - 297 с.

13. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підпрємствах України.- К.: А.С.К., 2009 - 694с.

14. Усач Б.Ф., Дячишин Я.В., Шмикова Л.М. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза Під заг. ред. д. е. н. Б.Ф. Усача. -- Львів: Каменяр, 2008. - 105 с.

Размещено на Allbest.ru