Бухгалтерський облік в галузях економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні передбачає формування достовірної облікової інформації про діяльність підприємств, організацій, установ. Важливим напрямом цієї роботи є врахування галузевих особливостей діяльності на підприємствах, що забезпечує виявлення внутрішніх резервів, економію матеріальних і трудових ресурсів, запобігання невиробничим втратам, зниження виробничих витрат і собівартості продукції.

Бухгалтерський облік - це мова бізнесу. Якщо бізнес здійснюється у рамках окремо взятого підприємства, то дані бухгалтерського обліку використовують для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної і достовірної інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства при вирішенні поточних і перспективних господарських проблем. Для прийняття управлінських рішень, навіть на рівні підприємства, повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувача. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та звітному періодах, необхідно використовувати показники, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових критеріїв і правил.

Викладення матеріалу супроводжується схемами бухгалтерських записів господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, прикладами окремих розрахунків.

Оцінка продукції підприємств громадського харчування

громадське харчування облік витрати

Громадське харчування -- сфера виробничо-торговельної діяльності, в якій виробляють і продають продукцію власного виробництва та закупні товари, як правило, призначені для споживання на місці.

Типи закладів громадського харчування (секція Н за КВЕД):

· ресторани;

· бари;

· кафе, кафетерії;

· їдальні, в тому числі їдальні на підприємствах, у навчальних закладах;

· закусочні;

· буфети, магазини кулінарних виробів;

· фабрики-кухні, фабрики-заготівельні.

Класи ресторанів та барів: перший, вищий, люкс.Клас підприємство громадського харчування вибирає самостійно, враховуючи рівень асортименту, технічного оснащення, обслуговування (самообслуговування, офіціанти, комбіноване), естетичного оформлення тощо.

Головною особливістю фінансово-господарської діяльності закладів громадського харчування є те, що вона поєднує елементи виробництва і торгівлі. Під час виготовлення власної продукції (напівфабрикатів, кондитерських виробів, продуктів харчування) водночас відбувається реалізація їх (торгівля) разом із придбаними на стороні товарами. Продукція, яку реалізують підприємства громадського харчування, може в них повністю виготовлятися, проходити часткове кулінарне оброблення або зовсім не піддаватися обробленню. Продукти харчування, які не пройшли гарячої або холодної технологічної обробки, називають купівельними товарами, а ті, що виготовлені із сировини і підлягали технологічній обробці -- продукцією власного виробництва.

У кожному підрозділі підприємства громадського харчування створюють бригади матеріально відповідальних осіб, тому об'єктом бухгалтерського обліку є вартість сировини, продуктів і товарів, облік яких здійснюють окремо за кожною матеріально відповідальною особою в натуральних і грошових вимірниках.

У громадському харчуванні можна виділити такі виробничі процеси:

· заготівля;

· виробництво;

· реалізація;

· організація споживання.

Під час надходження товарів і продуктів у комори підприємства громадського харчування їхню оцінку й облік здійснюють аналогічно до надходження товарів на склади торговельних підприємств роздрібної торгівлі.

Масу, обсяг і кількість одержаних від постачальника продуктів і товарів встановлюють шляхом зважування, обміру і перерахунку. За неможливості зважування продуктів без тари або коли відкриття тари спричинює зіпсування їх, масу нетто визначають вирахуванням із брутто маси тари за трафаретом на тарі. Фактичну масу тари перевіряють після її відкриття.

Підприємствам громадського харчування доцільно вести облік транспортно-заготівельних витрат на окремому рахунку із подальшим розподілом між реалізованими товарами та залишком їх на складі.

Оцінка за методом ціни продажу ґрунтується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі й громадського харчування середнього відсотка торговельної націнки на товари (націнки громадського харчування). Торгова націнка в громадському харчуванні складається із торговельної націнки товарів, націнки і ПДВ громадського харчування.

Підприємство громадського харчування розробляє асортимент (перелік) страв, виробів, напоїв, які готують у суворій відповідності до рецептур, наведених у відповідних збірниках приготування їжі і напоїв. Порядок приготування продукції, крім рецептур, також регулюється санітарними правилами.

Завідувач виробництва щоденно складає план-меню, що є планом роботи кухні підприємства на день. План-меню містить перелік та кількість страв, їхню характеристику (норму виходу) і заміни окремих неосновних компонентів сировини. План-меню складають в одному примірнику, його підписують керівник підприємства і завідувач виробництва.

На підставі Плану-меню завідувач виробництва розраховує необхідну кількість сировини й виписує Вимогу в комору, яку після затвердження керівником передають комірнику. Комірник за даними Вимоги готує товарно-матеріальні цінності й на підставі накладної передає їх на виробництво. Відпуск товарів у буфети та в дрібно-роздрібну мережу оформляють накладною. Наприкінці робочого дня всі прибуткові й видаткові документи групують у відповідній частині товарного звіту.

Відпуск продуктів у виробництво (на кухню) здійснюють у межах добової потреби, що відповідає Плану-меню, із врахуванням залишків на кухні. Продукти при цьому передають із підзвіту комірника в підзвіт завідувача виробництва.

Особливістю обліку виробництва на підприємствах громадського харчування є те, що надходження продуктів і товарів оприбутковують за вагою необробленої сировини (брутто), а списання здійснюють за обліковими даними випуску й реалізації готових страв, виробів, напівфабрикатів.

Вартість витраченої сировини визначають на підставі норм закладеної сировини згідно із рецептурами, кількістю переданих страв і виробів. Норми витрат сировини на виготовлення продукції, якщо вони не визначені в самій рецептурі, мають бути наведені у вступній частині відповідного розділу збірника рецептур.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат (зокрема й товарів) на одиницю продукції (робіт, послуг), встановлених підприємством з огляду на нормальні рівні використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норми і ціни в нормативній базі слід регулярно перевіряти й переглядати. Такий метод оцінки доцільно використовувати на підприємствах громадського харчування в разі списання вартості продуктів на витрати приготування страв.

Калькулювання на підприємствах громадського харчування -- це обчислення ціни страви. Ціна, відображена у калькуляції, -- це роздрібна ціна підприємства громадського харчування (продажна ціна), яка складається із вартості сировинного набору й націнки громадського харчування, яку встановлюють залежно від націнної категорії підприємства у відсотках до роздрібної середньозваженої ціни. Калькулювання здійснюють у Калькуляційній картці. Кожну Картку реєструють в окремому журналі.

Щодня завідувач виробництва складає Звіт про рух продуктів і тари на кухні, в якому документи групуються за надходженням продуктів і реалізацією продукції.

Розглянемо складові роздрібної ціни громадського харчування придбаного товару та окремого виду сировини й послідовність розрахунків (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1

Складові та розрахунок роздрібної ціни громадського харчування

Складові роздрібної ціни громадського харчування	Послідовність розрахунку роздрібної ціни громадського харчування
Виробнича собівартість придбаного товару	Витрати сировини й матеріалів, палива, електроенергії, амортизаційні відрахування, заробітна плата виробничих працівників, відрахування на соціальні заходи та інші витрати виробничого підприємства
Адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати	За структурою, передбаченою П(С)БО 16
Прибуток (до оподаткування) виробничого підприємства	Встановлюється виробничим підприємством самостійно (різниця між вартістю реалізованої продукції в оптових цінах і повною собівартістю)
Оптова ціна виробничого підприємства	Рядки 1+2+3
ПДВ (ставка 20%)	Відображається в окремій накладній та обліковується у підприємствах громадського харчування по рахунку «податковий кредит»
Відпускна ціна постачальника (оптова ціна з ПДВ)	Рядки 4+5
Торговельна надбавка (рядок 4 х ставку торгової надбавки)	Елемент роздрібної ціни, що залишається в розпорядженні роздрібних торговельних підприємств та підприємств громадського харчування й призначений для покриття витрат обігу, формування прибутку й сплати податків
Ціна роздрібної торгівлі	Рядки 6+7
Націнка громадсь кого харчування (рядок 8 х розмір націнки)	Призначена для покриття витрат виробництва й обігу, формування прибутку й сплати податків
Роздрібна ціна громадського харчування (ряд. 8 +ряд. 9)	Призначена для реалізації продукту без націнки
Ціна реалізації = рядок 10 х (1 + ПДВ)	Призначена для реалізації продукту за максимальною ціною

Як уже зазначалося, особливості обліку, притаманні ресторанному бізнесу, зумовлені тим, що ця діяльність поєднує і виробництво, і торгівлю. Це призвело до того, що сьогодні існують два принципово різні облікові методи, які супроводжують облік громадського харчування з моменту появи бухгалтерських стандартів, і досі ситуація не вирішилася ні на чию користь.

Порядок організації бухгалтерського обліку в закладах ресторанного господарства викладено в Методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості затверджено наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 р. № 157, де у розділі 2 визначено два підходи до обліку в закладах ресторанного господарства: торговельний та виробничий.

Підприємства ресторанного господарства можуть вибрати або торговельний метод обліку, або виробничий, зазначивши його в наказі про облікову політику. І той, і інший схвалено компетентними органами, такими як Міністерство фінансів та Міністерство економіки. При цьому Міністерство фінансів рекомендував як базовий метод бухгалтерського обліку в закладах ресторанного господарства застосовувати виробничий метод. У свою чергу, Міністерство економіки як базовий зазначив торговельний метод, а ведення бухгалтерського обліку згідно з виробничим методом рекомендував, зокрема, для самостійних цехів з виробництва готової продукції, напівфабрикатів та кулінарних виробів.

Основні принципи обліку при торговельному та виробничому підході покажемо на схемі (див. сх. 1.1).

 

Схема 1.1 - Принципи обліку при торговельному та виробничому підході

Витрати, пов'язані із виготовленням продукції власного виробництва, відображають на рахунку 23 «Виробництво» за статтями витрат: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати. Сировина і продукти, що використовують для приготування їжі, під час надходження на підприємство обліковують на рахунку 20 «Запаси», а в разі використання у виробництві списують на рахунок 23 за статтею «Прямі матеріальні витрати». До статті «Прямі витрати на оплату праці», зокрема, відносять суми нарахованої заробітної плати кухарів і відповідних відрахувань тощо. Наприкінці звітного періоду собівартість виготовленої готової продукції списують у дебет рахунка 26 «Готова продукція», а після реалізації продукції -- у дебет субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» з кредиту рахунка 26.

Відпуск готової продукції з виробництва в реалізацію оформляють денними забірними листами, накладними, а в разі відпуску готової продукції стороннім організаціям -- накладними на відпуск на сторону.

У бухгалтерському обліку реалізацію товарів відображають окремо від реалізації продуктів власного виробництва.

Вартість товарів, реалізованих споживачам без обробки, облікують на рахунку 28 і списують після реалізації у дебет рахунка 902.

Інші витрати й доходи на підприємствах громадського харчування відображають в обліку за методикою, аналогічною до застосовуваної у роздрібній торгівлі.

Інформацію про обсяг реалізованих покупцям кулінарних виробів власного виробництва і придбаних товарів за місяць накопичують у реєстрі товарообігу, у якому щоденно фіксують загальну суму виручки від реалізації із суми звіту за касою.

Враховуючи трудомісткість розрахунків собівартості й цін на продукцію та послуги підприємств харчування, їх доцільно виконувати на комп'ютерах, використовуючи програмне забезпечення.

З цією метою доцільно створити нормативно-інформаційні довідники, які б містили необхідну інформацію й періодично доповнювали та поновлювали таку інформацію, а саме:

* збірники рецептур страв для підприємств, різних за типом і ціновою категорією;

* відпускні ціни промисловості на сировину, напівфабрикати й купівельні товари;

* збірники норм витрат часу на виготовлення окремих видів продукції та надання послуг;

* діючі на підприємстві тарифні ставки й посадові оклади робітників, середні розміри преміальних надбавок до них;

* коефіцієнт компенсаційних доплат і стимулюючих надбавок до тарифної частини заробітної плати у складі основної заробітної плати;

* середній розмір відрахувань на соціальні заходи;

* середні розміри транспортних витрат на окремі види сировини і придбані товари;

* середні розміри інших видів прямих витрат;

* коефіцієнт загальногосподарських витрат по відношенню до прямих чи до загального обсягу виручки від реалізації товарів і послуг;

* граничні рівні торговельних та постачальницько-збутових надбавок на сировину і продовольчі товари;

* граничні розміри націнок на продукцію й послуги, затверджені адміністрацією підприємств харчування.

Калькулювання собівартості окремих видів продукції тваринництва. Аналітичний і синтетичний облік витрат

Собівартість продукції (робіт, послуг) -- це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

У плануванні й бухгалтерському обліку визначають собівартість реалізованої продукції та виробничу собівартість.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої упродовж звітного періоду, нерозподілених загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат. У сільському господарстві всю суму загальновиробничих витрат вважають розподільною і відносять на собівартість продукції.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

Не відносять на собівартість виробленої й реалізованої продукції та покривають за рахунок інших джерел: адміністративні витрати; витрати на збут; інші витрати операційної діяльності; фінансові витрати.

Калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) здійснюють з метою визначення ефективності запланованих і фактично здійснених агротехнічних, технологічних, організаційних та економічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва й для обґрунтування цінової політики підприємства.

Собівартість окремих видів сільськогосподарської продукції визначають на підставі витрат, віднесених на відповідну культуру (групу культур) або вид (групу) тварин.

Фактичну собівартість продукції (робіт та послуг) у сільськогосподарських підприємствах розраховують загалом за рік, крім продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, фактичну собівартість яких визначають щомісяця.

Об'єктами калькуляції є окремі види продукції у тваринництві: приплід, приріст живої маси окремих видів тварин, окремі види продукції.

Калькуляційними одиницями слугують у тваринництві -- 1 центнер приросту живої маси або одержаної продукції, 1 голова приплоду, 1 тисяча штук одержаної продукції тощо;

Облік витрат, а також вихід готової продукції у сільському господарстві здійснюють у розрізі окремих об'єктів аналітичного обліку (виробництв, видів або груп тварин).

Не відносять на собівартість виробленої й реалізованої продукції та покривають за рахунок інших джерел: адміністративні витрати; витрати на збут; інші витрати операційної діяльності; фінансові витрати; втрати від участі у капіталі; втрати від надзвичайних подій; витрати внаслідок вилучення капіталу власниками.

Особливістю сільськогосподарських підприємств є те, що внаслідок відгодівлі худоби за місяць її жива вага збільшується. Загальний приріст ваги тварин за кожною відгодівельною групою визначають за формулою:

ПВ (приріст ваги) = (О + Р) - (О + П),

де ПВ -- жива вага тварин, поставлених на відгодівлю чи вирощування, за місяць;

О -- жива вага тварин на початок місяця;

О -- жива вага тварин на кінець місяця;

Р -- жива вага тварин, що вибули за місяць.

Для визначення живої ваги тварин на кінець звітного місяця й отриманого за місяць приросту ваги тварини на відгодівлі і молодняк на вирощуванні підлягають обов'язковому зважуванню на початку кожного місяця. Зважування тварин оформлюють у Відомості зважування тварин (зразок 1.2), де вказують вагу тварини на дату зважування, вагу на початок місяця і приріст ваги тварин. На підставі даних Відомості зважування й аналітичного обліку тварин визначають їхній приріст ваги у кг за звітний місяць у розрізі облікових груп.

Фактичну собівартість 1 кг приросту живої ваги тварин визначають шляхом ділення суми витрат на відгодівлю за місяць на фактичний приріст ваги.

Отриманий приплід від тварин, які належать до основного стада, оприбутковують до складу молодняка тварин на вирощуванні за фактичною собівартістю:

Собівартість окремих видів тваринництва визначають на підставі витрат, віднесених на відповідний вид (групу) тварин. Об'єктами калькуляції є окремі види продукції (1 центнер живої маси великої рогатої худоби тощо).

Витрати на утримання худоби і птиці (без витрат на незавершене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції), становлять собівартість продукції тваринництва, причому вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відносять на надзвичайні витрати; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображають за окремою статтею у складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.

Витрати на утримання молодняка тварин, який не зважується (молодняк робочих коней, звірів тощо), відносять на збільшення вартості цих тварин, виходячи з кількості кормо-днів та собівартості кормо-дня.

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний у звітному періоді, та жива маса.

Приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці певного виду та групи визначають як різницю між масою поголів'я, наявного на кінець року, й того, що вибуло впродовж року (включно із загиблими), та масою тварин і птиці, які надійшли в групу впродовж року, включно із приплодом, та наявних на початок року.

Собівартість центнера приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають на підставі витрат на їх вирощування та відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року й надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені до інших груп і залишені на кінець року.

Собівартість центнера живої маси худоби і птиці визначають діленням їхньої вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості центнера живої маси обчислюють фактичну собівартість худоби, яка реалізована, переведена до основного стада, забита на м'ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, наприкінці року не уточнюють.

Сільськогосподарські підприємства мають право визначати собівартість живої маси тварин у розрізі партії (реалізованих, переведених до старшої вікової групи, забитих тощо) на підставі даних про вартість тварин, одержаних від приплоду, переведених із молодших груп, придбаних тощо, та вартість приросту маси тварин цієї партії.

У м'ясному скотарстві собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включно із масою одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці до розтелення переводять до основного стада) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції й молока, що оцінюється за реалізаційними цінами).

Собівартість центнера живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку, та балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року й надійшли до групи впродовж року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули), і тих, що залишилися під матками наприкінці року. Розраховану собівартість центнера використовують для оцінювання телят, що залишилися під матками наприкінці року, та переведених до старших груп.

У молочному скотарстві розраховують собівартість центнера молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів.

Для визначення собівартості центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) поділити на кількість центнерів одержаного молока.

Витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок із поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість приросту живої маси й ділового приплоду.

Собівартість приросту живої маси й однієї голови приплоду на момент його відлучення від свиноматок визначають діленням загальної суми витрат на утримання основного стада (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси при відлученні (включно із живою масою одержаного приплоду).

Собівартість центнера живої маси поросят на момент їх відлучення від свиноматок визначають діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без загиблих) поросят, які відлучені та які залишилися під матками на кінець року.

Витрати на утримання дорослого поголів'я й молодняка овець розподіляють між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за реалізаційними цінами, а гній -- за нормативно-розрахунковою вартістю.

Витрати на утримання овець без вартості побічної продукції та приплоду розподіляють між вовною та приростом живої маси пропорційно до вартості цієї продукції за цінами реалізації вовни й живої маси овець у звітному періоді.

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносять безпосередньо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається із собівартості приплоду та витрат на приріст їхньої живої маси до відлучення.

Витрати на утримання основного стада племінних коней (без вартості гною за встановленою оцінкою, іншої продукції за реалізаційними цінами та вартості виконаних робіт, оцінених за нормативною або плановою собівартістю робочого дня робочих коней) становитимуть собівартість приплоду на момент відлучення.

Собівартість продукції птахівництва визначають діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. За основним стадом птиці калькулюють собівартість 1 тис. яєць, а за молодняком птиці -- 1 центнер приросту живої маси й 1 центнер живої маси (кількість приросту живої маси визначають розрахунково).

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюють за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності -- за реалізаційними цінами. За цими самими цінами оприбутковують яйця, одержані від молодняка птиці.

Під час інкубації можливе незавершене виробництво. Для його оцінки планову собівартість однієї голови добового молодняка птиці слід поділити на тривалість інкубації у днях, і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їхні інкубації у днях.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію інкубації, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначають собівартість голови ділового добового молодняка птиці.

Собівартість однієї голови приплоду кролів визначають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняка на момент його відлучення. При відлученні приплід дооцінюють на 50 відсотків планової собівартості.

Собівартість однієї голови ділового приплоду визначають діленням загальної суми витрат на утримання дорослих кролів основного стада й молодняка до відлучення (без вартості побічної продукції -- гною, шкурок забитих звірів) на кількість голів ділового (відлученого) приплоду.

Якщо у підприємстві на кінець року залишається певна кількість невідлученого молодняка, його вартість (на рівні 50 відсотків планової собівартості голови при відлученні) вираховують із загальної суми витрат.

У звірівництві собівартість однієї голови приплоду визначають у розмірі 50 відсотків планової собівартості однієї голови молодняка на час відлучення. При відлученні приплід дооцінюють ще на 50 відсотків. Собівартість однієї голови молодняка на час відлучення визначають діленням витрат на утримання дорослих звірів із приплодом до відлучення (без вартості шкурок загиблих тварин та м'яса забитих звірів за реалізаційними цінами) на кількість відлученого молодняка. Загальна сума витрат без вартості молодняка, що залишився під матками на кінець року, становитиме собівартість ділового приплоду.

Молодняк звірів після відлучення дооцінюють на підставі середніх витрат на утримання однієї голови впродовж дня й відповідної кількості кормо-днів.

Вартість молодняка звірів приплоду минулих років (забитого на шкурки, переведеного в основне стадо, реалізованого та залишеного на кінець року) визначають на основі вартості молодняка на початок року і витрат на його утримання, які розраховують на підставі витрат на утримання голови впродовж дня та кількості кормо-днів.

Собівартість окремих видів продукції бджільництва визначають шляхом розподілу витрат, включно із вартістю незавершеного виробництва на початок року, між видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами. Собівартість приросту кількості сот розраховують за собівартістю топленого кондиційного воску.

Нові бджолині сім'ї оцінюють за цінами продажу. Собівартість кілограма бджіл прирівнюють до собівартості 10 кілограмів меду. У бджільництві калькулюють валовий вихід меду, до складу якого входить товарний мед і мед, залишений у вуликах, що розглядається як вартість незавершеного виробництва на кінець календарного року.

Певну частину витрат на утримання бджіл слід віднести на роботи із запилення сільськогосподарських культур. Тому одним із перших етапів калькулювання собівартості продукції бджільництва медово-запилювального напряму є розмежування витрат, які відносять на вироблену продукцію й на запилювальні культури згідно із затвердженими нормативами.

У разі використання на опилення більшої кількості бджолиних сімей, ніж передбачено нормами, витрати бджільництва, віднесені на запилювальні культури, не збільшують.

Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначають за нормативно-розрахунковими витратами, витратами на його прибирання й доставки до місця зберігання підстилки. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній, виходячи із вмісту сухих речовин.

Іншу побічну продукцію, зокрема: вовну-линьку, пух, пір'я, міражні яйця, м'ясо півників яєчних курей, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин оцінюють за цінами можливої реалізації чи іншого використання. Її вартість відносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

Синтетичний та аналітичний облік витрат тваринництва

Облік витрат у сільськогосподарському виробництві має забезпечувати оперативне, достовірне й повне надходження інформації щодо кількості та вартості одержаної продукції (виконаних робіт і наданих послуг), трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції за підприємством загалом та за окремими його структурними підрозділами (бригадами, цехами, фермами тощо).

Облік витрат і виходу продукції здійснюють у розрізі окремих об'єктів (виробництв, видів або груп культур чи тварин, продукції переробної промисловості).

Синтетичний облік витрат і вихід продукції сільськогосподарського виробництва здійснюють на активному, калькуляційному рахунку 23 «Виробництво», до якого ведуть субрахунки: 1 «Рослинництво», 2 «Тваринництво», 3 «Допоміжні виробництва», 4 «Підсобні (промислові) виробництва» тощо.

За дебетом рахунка 23 відображають прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати (загальновиробничі витрати) та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом -- суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Аналітичний облік на рахунку 23 здійснюють за встановленими об'єктами обліку витрат, зокрема видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат можуть здійснювати за підрозділами підприємства й центрами витрат і відповідальності.

Оплату праці нараховують виходячи з обсягів виконаних робіт чи виходу продукції або відпрацьованого часу на підставі відповідних первинних документів, і відносять на відповідні об'єкти витрат.

Товарно-матеріальні цінності власного виробництва минулих років відносять на витрати за їхньою первинною вартістю; продукцію власного виробництва поточного року -- за плановою собівартістю з коригуванням її наприкінці року до рівня фактичних витрат; придбані -- за первинною вартістю з урахуванням таких методів її уточнення: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат; ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення й однакові умови використання, застосовують лише один із наведених методів.

Аналітичний облік матеріальних цінностей у бухгалтерії підприємства здійснюють у сальдових відомостях на підставі перевірених і протаксованих Звітів про рух матеріальних цінностей.

Синтетичний облік готової продукції здійснюють на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва». Цей рахунок призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції. Продукцію сільськогосподарського виробництва поточного року облікують за плановою собівартістю, яку наприкінці звітного періоду (року) доводять до фактичної собівартості. Підприємства, які не обчислюють собівартості продукції, наприклад фермерські господарства, беруть її на облік за поточними (діючими на момент складання звітності) цінами. Різницю між фактичною та плановою собівартістю готової продукції, яку виявляють наприкінці року, відносять пропорційно на рахунок продукції й на інші рахунки, на які ця продукція була списана впродовж року.

На рахунку 27 обліковують продукцію, одержану від власних тваринницьких підрозділів підприємства, призначену для продажу на сторону та для іншого невиробничого споживання; продукцію, призначену для споживання у тваринницьких підрозділах як корми або для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, вирощену для годівлі худоби, а також побічну продукцію й відходи, одержані при доведенні товарної продукції.

Для обліку виходу продукції тваринництва застосовують такі первинні документи: Журнал обліку надоїв молока, Відомість руху молока; Щоденник надходження і відправки вовни на заготівельні пункти; Щоденник надходження сільськогосподарської продукції; Акт настригу та приймання вовни (для спеціалізованих підприємств); Акт на оприбуткування приплоду тварин; Нагромаджувальний акт на оприбуткування приплоду звірів; Акт про хід окоту; Відомість зважування тварин. Їх складають на тваринницьких фермах у момент одержання продукції або в терміни, передбачені графіком документообігу. Надходження інших видів продукції тваринництва (мед, риба тощо) оформляють накладними або відображають у щоденниках надходження сільськогосподарської продукції. Їх оформляють члени комісії, створеної для приймання цих видів продукції. Операції із забою худоби й птиці відображають в Акті на вибуття тварин. Під час оприбуткування продукції, одержаної від населення для реалізації, складають Приймально-розрахункову відомість у двох примірниках.

Облік витрат і виходу продукції тваринництва ведуть на рахунку 23, субрахунок 2 «Тваринництво». За дебетом рахунка записують витрати на утримання й догляд за худобою і птицею, за кредитом -- вихід продукції за плановою собівартістю. Залишок на субрахунку впродовж року не виводять, замість нього відображають дебетовий і кредитовий обороти наростаючим підсумком. Наприкінці року залишок відбиватиме витрати незавершеного виробництва.

Аналітичний облік витрат та виходу продукції тваринництва здійснюють у Виробничому звіті з тваринництва, який заповнюють у виробничих підрозділах згідно з наведеними первинними й накопичувальними документами, і передають до бухгалтерії наприкінці місяця разом із первинними документами. Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі враховують витрати, згруповані за статтями витрат за кожним об'єктом обліку; в другому -- одержану продукцію (молоко, приплід, приріст живої маси, вовна тощо) за місяць та від початку року; у третьому розділі суми, враховані у другому розділі, групують за кореспондуючими рахунками.

Згруповані дані первинних документів записують у другому розділі Виробничого звіту, де за кожним об'єктом обліку й госпрозрахунковим підрозділом указують кількість одержаної продукції за видами та її планову собівартість за місяць і від початку року. У третьому розділі Виробничого звіту дані другого розділу відображають за дебетом рахунків: 27 -- одержана продукція тваринництва; 07 -- приплід і приріст живої маси тварин; 23, субрахунок «Рослинництво» -- на суму одержаного й вивезеного у поле гною і витрат бджільництва, віднесених на запилювані культури, тощо.

Для обліку витрат у тваринництві можна використовувати Книги обліку витрат, правильність ведення обліку в яких перевіряють за допомогою оборотної відомості.

Для обліку витрат виробництва використовують журнали-ордери № 10/1 с. г., № 10/2 с. г. і № 10/3 с. г.

У Журналі-ордері 10.1 с. г. узагальнюють за місяць у розрізі синтетичних рахунків (субрахунків) дані про наявність і рух матеріальних цінностей у грошовому вираженні за місцями зберігання (матеріально відповідальними особами).

Журнал-ордер № 10/2 с. г. використовують для обліку нарахованої оплати праці й пов'язаних із нею сум відрахувань на соціальні заходи, резервів наступних періодів (схема 2.1), а також амортизаційних відрахувань, браку й втрат від псування цінностей.



Схема 2.1. Схема запису в регістрах по обліку виробництва

У таблиці 2.1 наведено кореспонденцію рахунків з обліку витрат і виходу продукції сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2.1

Кореспонденція рахунків з обліку витрат виробництва у сільському господарстві

№	Зміст операції	Дебет	Кредит
1	Списані на виробництво продукції матеріальні витрати	23/2	20, 22
2	Списані витрати на утримання пасовищ	23/2	23/3
3	Віднесена на витрати вартість послуг допоміжних виробництв	23/2	23/3
4	Віднесені на виробництво витрати на оплату праці працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва	23/2	66
5	Нараховані відрахування на соціальні заходи	23/2	65
6	Віднесені на витрати тваринництва загальновиробничі витрати	23/2	91/2
7	Списана вартість вивезеного в поле гною	23/1	23/2
8	Оприбуткований приплід і приріст живої маси	21	23/2
9	Списана частина витрат бджільництва для рослинництва (запилення)	23/1	23/2
10	Оприбуткована продукція тваринництва	272	23/2
11	Коригування наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю продукції	21, 23/1, 272	23/2
12	Списується планова собівартість реалізованої продукції	901	27
13	Коригування наприкінці року різниці між плановою та фактичною собівартістю реалізованої продукції	901	27
14	Відображені доходи -- відпускна вартість реалізованої продукції	361	701
15	Нараховують податок на додану вартість та акцизний збір	701	641
16	Собівартість реалізованої продукції списують на фінансові результати (наприкінці року)	791	901
17	Списують доходи від реалізації продукції (наприкінці року)	701	791

Вирішення задач

Задача № 1

При інвентаризації виявлена нестача товару на суму 120 грн., в т. ч. торгова надбавка - 30 грн. Винних не виявлено. Навести необхідну кореспонденцію рахунків.

Розв'язання

Таблиця 3.1

Кореспонденція рахунків

№	Господарські операції	Дебет	Кредит	Сума, грн.
1	Списано нестачу товару на рахунок нестач за продажною ціною	947	281	120,00
2	Списано торгову надбавку	(947)	(285)	(30,00)
3	Списано собівартість нестач на фінансовий результат	791	808	90,00
		808	947	90,00
4	Суму нестач відображено на позабалансовому рахунку	072	-	120,00

У загальному плані понаднормативні витрати і нестачі матеріальних цінностей. Коли винні не встановлені чи у відшкодуванні з винних відмовлено судом відносяться на збитки підприємства.

Невідшкодовані витрати і нестачі враховуються на позабалансовому рахунку 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей» до закінчення позовної давності.

Задача №2

На станції технічного обслуговування здійснено заміну шин вантажного автомобіля. Вартість 2-х шин 2700 грн., вартість заміни -- 300 грн. Станція та авто підприємство є платниками ПДВ. Оплату станції здійснено чеком з чекової книжки.

Зробити бухгалтерські проводки.

Розв'язання

Таблиця 3.2

Кореспонденція рахунків

№п/п	Зміст операції	Дт	Кт	Сума, грн.
1	Отримано шини	207	631	2250,00
2	Відображено ПДВ	641	631	450,00
3	Сплачено за шини	631	313	2700,00
4	Витрати на реалізацію	23	207	2250,00
5	Отримано послуг з ремонту	23	685	250,00
6	Сплачено ПДВ	641	685	50,00
7	Оплачено послуги ремонту	685	313	300,00
8	Списано на витрати загальну суму ремонту	91	23	3000,00

Задача № 3

Підприємство оптової торгівлі “ Кук ” на умовах попередньої оплати придбало у підприємства “ Стожари ” соняшникову олію на суму 18000 грн. з ПДВ на умовах поставки СРТ. Підприємство “ Кук ” оприбуткувало фактичну поставку на суму 15000 грн., включаючи ПДВ та виявило нестачу на суму 3000 грн. з вини постачальника. Складено акт нестачі товару і виставлено претензію постачальнику. Претензія задоволена поставкою товару на суму нестачі.

Навести кореспонденцію рахунків із зазначенням відповідних сум.

Розв'язання

Продукція, що надходить напряму від постачальника або від транспортної організації, приймається одержувачем за кількістю і якістю. Відповідно до п. 3 Інструкції № П-6 підприємство-одержувач повинно забезпечити приймання продукції, що надійшла, за кількістю у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами та умовами поставки, а також іншими обов'язковими правилами і договором. У випадку, якщо при прийманні продукції за кількістю виявлено пошкодження або псування вантажу, невідповідність найменування та ваги вантажу і кількості місць даним, зазначеним у транспортному документі, то одержувач повинен оформити результати приймання продукції за кількістю комерційним актом. Акт повинен бути складений у день виявлення нестачі. Вимоги до змісту даного акта викладені у п. 25 Інструкції № П-6.

Якщо при взаємовідносинах із постачальниками чи підрядниками (покупцями чи замовниками) виникли порушення договорів, підприємство може пред'явити їм претензію. Претензії можуть виникнути з приводу недопоставки товарно-матеріальних цінностей, завищення їх ціни (тарифів) проти обумовленої в договорі, постачання неякісних товарів, нестач і псування їх при транспортуванні, простою або браку з вини постачальників, помилково списаних банком сум із рахунків підприємства, арифметичних помилок у розрахункових документах, пені, штрафів тощо.

Бухгалтерський облік розрахунків за претензіями ведеться на субрахунку 374 “Розрахунки за претензіями ”. Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291, на субрахунку 374 “Розрахунки за претензіями ” ведеться облік розрахунків за претензіями, пред'явлених постачальникам, підрядникам, транспортним та іншим організаціям, а також за пред'явленими їм і визнаними штрафами, пенею і неустойками.

Таблиця 3.3

Кореспонденція рахунків

№ п/п	Зміст операції	Дт	Кт	Сума, грн.
Відображена передоплата постачальнику за товар
1	Попередня оплата за товар постачальнику	371	311	18000,00
2	Відображено податковий кредит	641	644	3000,00
3	Оприбуткування одержаного товару	281	371	12500,00
4	Закрито податковий кредит	644	371	2500,00
Задоволення претензії шляхом доставки товару
5	Оприбуткування доставленого товару	281	374	2500,00
6	Списано податковий кредит за поставлений товар	644	374	500,00

Висновки

В даній курсовій роботі я висвітлила питання такі як оцінка продукції підприємств громадського харчування, а також калькулювання собівартості окремих видів продукції тваринництва. Засвоїла теоретичні і опанувала практичних основи методики організації бухгалтерського обліку в різних галузях економіки з урахуванням чинних нормативних актів та національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та використання бухгалтерської інформації в управлінні підприємством; удосконалила навички самостійної роботи із спеціальною літературою і вміння використати їх при вирішенні науково-дослідницьких питань з обраної теми; виробила вміння використовувати для обліку аналізу та аудиту у виробничих умовах первинні документи, облікові регістри, звітність, планові і нормативні документи, інші позаоблікові дані, аналізувати і узагальнювати їх; навички критичної оцінки існуючої методики обліку, аналізу та аудиту на конкретному підприємстві; робила висновки та вносила пропозиції щодо вдосконалення діючої методики оцінки їхньої діяльності; виробити вміння самостійно викладати матеріал у вигляді впорядкованої системи теоретичних положень, логічно послідовних і підтверджених практичними прикладами; правильно формулювати думки по суті питання.

Список використаних джерел:

1. Бухгалтерський облік в Україні: нормативна та методична база. Навчальні матеріали для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей./укладач Лень В.С. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.398 с.

2. Бухгалтерський фінансовий облік / Бутинець Ф.Ф., Бородкін О.С., Герасимович А.М., Кірейцев Г.Г. та інші/ Під ред. Ф.Ф. Бутинця. -- Житомир.: ПП "Рута",2000.- 608с.

3. Голов С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансовий та у правлінський облік - К: ТОВ "Автоінтер сервіс", 1996.- 544с.

4. Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський обліку галузях економіки (за редакцією Леня В.С.): Підручник.- Чернігів: ЧДТУ,- 2007.- 479 с.

5. Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -576 с.

6. Лень В.С., Гливенко В.В. Звітність підприємств. Підручник. - Чернігів: ЧДТУ,2005.- 474с.

7. Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджені наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16 лютого 2004 р. N 30.

8 .Наказ Міністерства фінансів України від З0 листопада 1999 р. № 291 "Про затвердження плану рахунків бухгалтерського обліку та інструкції про його застосування".

9. Пушкар М.С. Фінансовий облік. - Тернопіль: Карт-Бланш, 2002. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru