Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО освіти і НАУКИ УКРАЇНИ

Приватний вищий навчальний заклад

Європейський університет

Запорізька філія

кафедра Економіки

КУРСОВА РОБОТА

по предмету: Управлінський облік

на тему: Калькулювання витрат комплексного виробництва та собівартість супутної продукції

Виконала:

ст. 4 курсу заочного відділення

Кушмір В.М.

Науковий керівник:

Задворна Л.Ю.

м.Запоріжжя

2010

Зміст

Вступ

1. Калькулювання витрат та собівартості комплексного виробництва

1.1 Поняття та необхідність обліку витрат

1.2 Собівартість продукції: її склад і види

1.3 Методи калькулювання

2. Облік витрат на виробництво на ПП "Ерік клас"

2.1 Загальна характеристика ПП "Ерік клас"

2.2 Облік заробітної плати

2.3 Облік витрат, супутної продукції, виробничих запасів

2.4 Групування витрат по статтями калькуляції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На сьогодні управлінський облік - це не лише облік витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об'єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках, капітал, зобов'язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб'єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат.

Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв'язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

- об'єкт обліку виробничих витрат - витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції

- витрати - зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)

- витрати майбутніх періодів - витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів

- собівартість продукції (робіт, послуг) - грошове вираження витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

- прямі витрати - економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами

- непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом

- основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати

- накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва

- витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені

Управлінський облік здійснюють за допомогою різноманітних методів. Метод - методологічний комплекс, тобто сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання, систематизація та реєстраційне узагальнення), сукупність прийомів та способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і управлінські завдання.

1. Калькулювання витрат та собівартості комплексного виробництва

1.1 Поняття та необхідність обліку витрат

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обгрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

- Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі

- Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів

- Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства

- Розподіл накладних витрат

- Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними. Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей. Виділяють три напрями класифікації витрат:



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку.

Вичерпані (спожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію - витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати - витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація.

Накладні витрати - витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов'язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Часитна виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати - витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати - витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Витрати діяльності обліковуються на дебеті рахунків класу 9 "Витрати діяльності" та відповідних субрахунках:

№ 90 "Собівартість реалізації":

901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

902 "Собівартість реалізованих товарів"

903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг".

№ 91 "Загальновиробничі витрати":

За видами витрат.

№ 92 "Адміністративні витрати":

За видами витрат.

№ 93 "Витрати на збут":

За видами витрат

№ 94 "Інші операційні витрати":

941 "Витрати на дослідження і розробки"

942 "Собівартість реалізованої іноземної валюти"

943 "Собівартість реалізованих виробничих запасів"

944 "Сумнівні та безнадійні борги"

945 "Втрати від операційної курсової різниці"

946 "Втрати від знецінення запасів"

947 "Нестачі і втрати від псування цінностей"

948 “Визнані пені, штрафи, неустойки"

949 “Інші витрати операційної діяльності".

№ 95 "Фінансові витрати":

951 "Відсотки за кредит"

952 "Інші фінансові витрати за об'єктами інвестування". № 96 "Втрати від участі в капіталі":

961 "Втрати від інвестицій в асоційовані підприємства"

961 "Втрати від спільної діяльності"

963 "Втрати від інвестицій в дочірні підприємства". № 97 "Інші витрати":

971 "Собівартість реалізованих фінансових інвестицій"

972 "Собівартість реалізованих необоротних активів"

973 "Собівартість реалізованих майнових комплексів"

974 "Втрати від неопераційних курсових різниць"

975 "Оцінка необоротних активів і фінансових інвестицій"

№ 976 "Списання необоротних активів":

977 "Інші витрати звичайної діяльності".

№ 98 "Податки з прибутку":

981 "Податки з прибутку від звичайної діяльності"

982 "Податки з прибутку від надзвичайних подій".

№ 99 "Надзвичайні витрати":

991 "Втрати від стихійного лиха"

992 "Втрати від техногенних аварій"

993 "Інші надзвичайні втрати".

1.2 Собівартість продукції: її склад і види

калькулювання витрати виробництво облік

Однієї з найважливіших завдань управлінського обліку є калькулювання собівартості продукції. Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво й реалізацію. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію.

Собівартість продукції є якісним показником, у якому концентрированно відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення й наявних резервів. Чим нижче собівартість продукції, тим більше заощаджується праця, краще використаються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться підприємству, так і всьому суспільству.

У собівартість продукції, зокрема, включаються:

Витрати праці, коштів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них, зокрема, ставляться: витрати на підготовку й освоєння виробництва; витрати, безпосередньо пов'язані із процесом виробництва (робіт, послуг), які обумовлені технологією й організацією виробництва, включаючи витрати по контролі виробничих процесів і якості випускає продукции, що; витрати, пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією; витрати по обслуговуванню виробничого процесу, забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки; витрати по керуванню виробництвом; витрати, пов'язані з набором робочої чинності, підготовкою й перепідготовкою кадрів; відповідні відрахування й інших.

Витрати, зв'язані зі збутом продукції: упакуванням, зберіганням, навантаженням і транспортуванням (крім тих випадків, коли вони відшкодовуються покупцем понад ціну на продукцію); оплатою послуг транспортно-експедиційних і посередницьких організацій, комісійними зборами й винагородами, що сплачують збутовій і зовнішньоторговельній організаціям; витрати на рекламу, включаючи участь у виставках, ярмарках і інші.

Витрати, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції на даному підприємстві, але їхнє відшкодування шляхом включення в собівартість продукції окремих підприємств необхідно в інтересах забезпечення простого відтворення (відрахування на покриття витрат по геолого-розвідницьких і геолого-пошукових роботах корисних копалин, на рекультивацію земель; плата за деревину, що відпускає на корені, а також плата за воду).

Крім того, у собівартості продукції (робіт, послуг) відображаються також втрати від шлюбу, від простоїв по внутрівиробничих причинах, недостачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах у межах норм природних втрат, допомоги в результаті втрати непрацездатності через виробничі травми, виплачувані на підставі судових рішень.

Залежно від того, які витрати включаються в собівартість продукції, у вітчизняній літературі виділяють її такі види як:

а) цехова - включає прямі витрати й загальвиробничі витрати; характеризує витрати цеху на виготовлення продукції;

б) виробнича - складається із цехової собівартості й загальногосподарських витрат; характеризує витрати підприємства, пов'язані з випуском продукції;

в) повна собівартість - виробнича собівартість, збільшена на суму комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, зв'язані як з виробництвом, так і з реалізації продукції.

Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку:

- у виробничу собівартість повинні включатися лише виробничі витрати: прямі трудозатраты, прямі матеріальні витрати й загальвиробничі витрати;

- повна собівартість містить у собі виробничу собівартість, збутові й загальногосподарські (адміністративні) витрати.

Для вирахування собівартості окремих видів продукції витрати організації групують і враховують по статтях калькуляції. В основних положеннях по плануванню, обліку й калькулюванню собівартості продукції на промислових підприємствах установлене типове угруповання витрат по статтях калькуляції, яку можна представити в наступному виді:

- «Сировина й матеріали».

- «Поворотні відходи» (віднімаються).

- «Покупні вироби, напівфабрикати й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій».

- «Паливо й енергія на технологічні цілі».

- «Заробітна плата виробничих робітників».

- «Відрахування на соціальні потреби».

- «Витрати на підготовку й освоєння виробництва».

- «Загальвиробничі витрати».

- «Загальногосподарські витрати».

- «Втрати від шлюбу».

- «Інші виробничі витрати».

- «Комерційні витрати».

Підсумок перших 11 статей утворить виробничу собівартість продукції, а підсумок всіх 12 - повну собівартість.

Міністерства (відомства) можуть вносити зміни в наведену типову номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва.

Крім того розрізняють індивідуальну й среднеотраслевую собівартість. Індивідуальна собівартість свідчить про витрати конкретного підприємства по випуску продукції; среднеотраслевая - характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу.

Також існують планова й фактична собівартість. У розрахунки планової собівартості включають максимально припустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на майбутній період. Фактична ж характеризує розмір дійсно витрачених коштів на випущену продукцію.

Визначення собівартості виробництва одиниці продукції - одне з основних облікових завдань. В основі рішення великого кола управлінських завдань лежить саме собівартість. Ефективність роботи організації багато в чому залежить від інформації про формування собівартості. Тому є причини:

- витрати на виробництво продукції є базою для встановлення продажної ціни;

- інформація про собівартість лежить в основі прогнозування й керування виробництвом.

Керування собівартістю продукції підприємств - планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявленню резервів її зниження. Основними елементами системи керування собівартістю продукції є прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Поява калькуляції пов'язане із зародженням мануфактурного виробництва. Формування продуктивних чинностей суспільства, самого способу виробництва вдосконалювали прийоми й методи калькулювання. Найбільш стрімкий розвиток калькулювання як інструмент оцінки рентабельності товарів, як спосіб подолання конкуренції одержало в умовах промислового виробництва.

У сучасній економічній літературі калькулювання визначається як система економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). У процесі калькулювання порівнюються витрати на виробництво з кількістю випущеної продукції й визначається собівартість одиниці продукції.

По видах продукції (робіт, послуг) витрати групують для вирахування їхньої собівартості. У процесі калькулювання собівартості одиниці продукції враховують всі витрати, пов'язані з виконанням одного замовлення або виробництвом одиниці продукції якого-небудь виду. Об'єкти калькуляції - це окремі вироби, групи виробів, напівфабрикати, робота й послуги, собівартість яких визначається. Аналітичний облік витрат на виробництво ведеться, як правило, по об'єктах калькуляції. Дозволяється відкривати аналітичні рахунки не на кожний об'єкт, а на їхню групу. Визначення собівартості є основою для встановлення цін, є базою для вирахування податків на збут, а також для поточної оцінки результатів діяльності підприємства.

Завдання калькулювання - визначити витрати, які доводяться на одиницю продукції (послуг), призначених для реалізації, а також на одиницю продукції (послуг) для внутрішнього споживання.

Конкретні функції в процесі калькулювання витрат:

- визначення виробничої або заводської собівартості для оцінки запасів готової продукції або напівфабрикатів;

- визначення величини собівартості для встановлення й контролю цін;

- надання даних про собівартість продукції для оцінки результату діяльності підприємства й забезпечення процесу прийняття рішень керівництвом.

Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій. Всі види калькуляції відображають витрати на виробництво й реалізацію одиниці конкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.

Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих у процесі виробництва конкретних продуктів.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна підрозділити на три етапи. На першому обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виді продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або зробленої послуги. У дійсності процес калькулювання є більше складним.

Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхідним процесом при керуванні виробництвом.

Раніше калькуляційні системи, що функціонували, переслідували одну мету - оцінити запаси готової продукції й напівфабрикатів власного виробництва, що необхідно для внутрівиробничих цілей і для складання зовнішньої звітності, а також для визначення прибутку. Проте колишні системи калькулювання не містили інформації, придатної для рішення багатьох управлінських рішень.

Сучасні системи калькуляції більше збалансовані. інформація, Що Втримується в них, дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але й прогнозувати економічні наслідки таких ситуацій як:

- доцільність подальшого випуску продукції;

- установлення оптимальної ціни на продукцію;

- оптимізація асортиментів випускає продукции, що;

- доцільність відновлення діючої технології й верстатного парку;

- оцінка якості роботи управлінського персоналу.

Сучасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або центром відповідальності плану. Воно необхідно для аналізу причин відхилень від планових завдань за собівартістю. Дані фактичних калькуляцій використаються для наступного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищення якості продукції, перевірки проектів будівництва й реконструкції підприємств. За результатами калькулювання можна ухвалити рішення щодо проведенні ремонту самостійно або з використанням послуг сторонніх організацій. Нарешті, калькулювання є основою трансферного ціноутворення. Трансферна (внутрішня) ціна застосовується при комерційних операціях між підрозділами того самого підприємства.

Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи керування не тільки собівартістю продукції, але й виробництвом у цілому.

Калькулювання може здійснюватися як у рамках облікової системи (упорядкований регулярний процес), так і на вимогу (наприклад, збір і зміна витрат, пов'язаних із заміною встаткування). Звичайно, постійне калькулювання - більше дороге, чим проведений час від часу, і рішення про те, наскільки деталізовані дані повинні надходити із системи виробничого обліку (між ним і калькулюванням існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність; сам виробничий облік припускає збір інформації про витрати підприємства (вона узагальнюється, групується по різних ознаках і аналізується), документальне оформлення господарських операцій так чи інакше пов'язаних з виробничими витратами) на регулярній основі, приймається виходячи зі складання витрат і доходів.

Калькулювання на будь-якім підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру й форми власності, організується відповідно до певних принципів.

1.3 Методи калькулювання

В останні роки внаслідок посилення конкуренції, ускладнення виробничих процесів, необхідності пристосовуватися до постійно мінливих реалій ринку усе більше актуальним для підприємств стає одержання інформації для ефективного керування ними. Тому що фінансовий облік практично не торкається внутрівиробничих процесів, зростає потреба в управлінській інформації, основу якої становлять дані, одержувані в процесі обліку, оцінки й контролю витрат і виторгу, пов'язаних із процесом виробництва й реалізації продукції.

У цьому зв'язку великого значення набуває вибір того або іншого методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Попроцессний метод найчастіше застосовується у видобувних галузях промисловості (вугільної, гірничорудної, газової, нафтовий і ін.) і енергетику. У цей час найбільш повний попроцессний метод можна охарактеризувати так: він застосовується на підприємствах з масовим характером виробництва одного або декількох видів продукції, коротким періодом технологічного процесу й відсутністю в більшості випадків незавершеного виробництва. Це визначення вимагає незначних уточнень. Поняття короткого періоду технологічного процесу, по-перше, занадто не виразно, а по-друге, не відповідає всім випадкам застосування попроцессного методу калькулювання. Цей метод використається для калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів, переробки вантажів. Не всі види транспорту відрізняються короткочасністю перевізного процесу. Можливий тривалий процес і в деяких галузях промисловості. Важлива ознака, що найбільше чітко вказує на розходження попроцессного й попередельного методів - відсутність у попроцессном методі напівфабрикатів завершеного виробництва.

Сутність попроцессного методу полягає в тому, що прямі й непрямі витрати враховують по статтях калькуляції на весь випуск продукції. У зв'язку із цим середню собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) визначають розподілом суми всіх виробничих витрат за місяць (у цілому по підсумку й кожній статті) на кількість готової продукції за цей же період. На першому етапі здійснюється документування й облік витрат по елементах, потім витрати розподіляються по процесах. Далі, визначають загальну величину витрат на місяць, далі розподіляють витрати залежно від характеру виробництва видів продукції. На завершальному етапі визначають собівартість місячного випуску по виробах. Однак при застосуванні попроцессного методу для контролю за собівартістю продукції неодмінною умовою є наявність норм витрати матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, нормативів використання засобів виробництва, організації обліку відхилень фактичних витрат від цих норм і нормативів.

Попередельне калькулювання використається в галузях промисловості із серійним і потоковим виробництвом, коли однакові вироби проходять у певній послідовності через всі етапи виробництва. Як правило, це виробництва, де застосовуються фізико-хімічні й хімічні методи переробки сировини й процес одержання продуктів складається з декількох послідовних технологічних стадій (галузі хімічної, нафтопереробної, цементної, металургійної, целюлозно-паперової, бавовняної промисловості). У цих випадках об'єктом калькулювання стає продукт кожного закінченого переділу, включаючи й такі переділи, у яких одночасно одержують кілька продуктів.

Сутність попередельного методу полягає в тому, що прямі витрати відображають у поточному обліку не по видах продукції, а по переділах (стадіям) виробництва. Переділ - частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що закінчується одержанням готового напівфабрикату, що може бути відправлений у наступний переділ або реалізований на сторону. У результаті на виході з останнього переділу маємо не напівфабрикат, а готовий продукт. Наприклад, текстильне виробництво складається з ряду переділів, основними з яких є прядіння, ткацтво, обробка. Вихідним же матеріалом є для ткацького виробництва бавовна-волокно, брудна й мита вовна, шовк-сирець і інші матеріали.

Особливостями попередельного методу обліку, що відрізняють його від позаказного методу, є:

а) узагальнення витрат по переділах, безвідносно до окремих замовлень, що дозволяє калькулювати собівартість продукції кожного переділу;

б) списання витрат за календарний період, а не за час виготовлення замовлення;

в) організація аналітичного обліку до синтетичного рахунку 20 «Основне виробництво» для кожного переділу;

г) простота й дешевина: немає карток обліку замовлень, відсутня необхідність розподіляти непрямі витрати між окремими замовленнями.

Позаказний метод обліку собівартості використається при виготовленні унікального або виконуваного по спеціальному замовленню виробу. У промисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничним типом організації виробництва. Найбільш типові заводи важкого машинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори більших потужностей, а також військово-промислового комплексу, де переважають процеси обробки й провадиться неповторювана або рідко повторювана продукція. Сферою застосування позаказного методу також є й дрібносерійні промислові підприємства, підприємства з фізико-хімічними процесами. Область застосування позаказного методу не обмежується промисловим виробництвом. Він успішно використається в будівництві, науково-дослідних інститутах, установах охорони здоров'я (наприклад, калькулируется собівартість операції кожного хворого), сфері послуг.

Сутність даного методу укладається в наступному: всі прямі витрати (витрати основних матеріалів і заробітна плата основних виробничих робітників з нарахуваннями на неї) ураховується в розрізі встановлених статей калькуляції по окремих виробничих замовленнях. Інші витрати враховуються по місцях їхнього виникнення й включаються в собівартість окремих замовлень із відповідності із установленою базою (ставкою) розподілу. Об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання є окреме виробниче замовлення, фактична собівартість якого визначається після його виготовлення. При цьому під замовленням розуміється заявка клієнта на певну кількість спеціально створених або виготовлених виробів.

Незалежно від безлічі об'єктів обліку витрати можна досліджувати двома методами - фактичним і методом обліку нормативних витрат. Обидва методи спрямовані на виявлення й відбиття в остаточному підсумку фактичної собівартості продукції, але перший - шляхом безпосереднього обліку витрат, а другий - через відхилення від норм.

2. Облік витрат на виробництво на ПП “Ерік клас”

2.1 Загальна характеристика ПП “Ерік клас”

Приватне підприємство «Ерік клас» створено в 2005 році. Основними видами його діяльності є: обробка скла, оптова торгівля склом, виробництво господарсько побутових виробів з скла та ін.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий і інший рахунки у відділеннях банків, печатка зі своєю назвою, бланки й інші реквізити. Підприємство працює на принципах повного розрахунку самофінансування.

При організації підприємства власник визначив статутний фонд у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень. За рішенням власника статутний фонд може мінятися.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться за змішаною формою бухгалтерського обліку. Переважним є елементи журнально-ордерної форми обліку. Бухгалтерський облік ведеться за новим планом рахунків затвердженому Керуванням методології бухгалтерського обліку і зареєстрованому Міністерством Фінансів України 30.11.99р. №291. Первинний облік ведеться за допомогою первинних документів. Порядок складання і руху первинної документації регламентується графіком документообігу діючого на підприємстві. Цей принцип забезпечує повноту охоплення всіх господарських процесів, оскільки первинний документ складається безпосередньо на місці й у момент здійснення господарської операції.

Облік касових операцій ведеться відповідно до «Положення про ведення касових операцій». Оприбуткування коштів у касу виробляється по прибутковому касовому ордері. Прибутковий касовий ордер виписується в момент внесення наявних коштів у касу. Прибутковий документ відразу реєструється в касову книгу, йому привласнюється черговий номер. Разом з тим прибутковий ордер реєструється в книзі прибуткових касових ордерів. Обличчю вносящему готівку в касу видається квитанція до прибуткового касового ордера.

Витрата коштів по касі здійснюється на підставі видаткових касових ордерів. Видатковий касової ордер підписується головним бухгалтером і керівником підприємства. Вищевказаний документ реєструється в книгу видаткових касових ордерів і в касову книгу, йому привласнюється черговий порядковий номер. По завершенню робочого дня касир складає касовий звіт і надає його на підпис головному бухгалтеру.

2.2 Облік заробітної плати

На рахунку 66 "Розрахунки по оплаті праці" ведеться узагальнення інформації про розрахунки з персоналом, що відноситься як до облікового, так і необліковому складу підприємства, -- по оплаті праці (по усіх видах заробітної плати, премій, посібників і т.п.), а також про розрахунки за не отриману персоналом у встановлений термін суму по оплаті праці (розрахунках з депонентами).

Рахунок 66 "Розрахунки по оплаті праці" має наступні субрахунку:

Ш 661 "Розрахунки по заробітній платі"

Ш 662 "Розрахунки з депонентами"

По кредиту рахунка 66 "Розрахунки по оплаті праці" відбиваються нарахована працівникам підприємства основна і додаткова заробітна плата, премії, посібник по тимчасовій непрацездатності, інші нарахування, по дебету -- виплата заробітної плати, премій, посібників і т.п., а також суми утриманих податків, платежів по виконавчих документах, вартість отриманих матеріалів, продукції і товарів у рахунок заробітної плати й інші утримання із сум оплати праці персоналу.

Нараховані, але не отримані персоналом у встановлений термін суми по оплаті праці, відбиваються по дебету субрахунку 661 "Розрахунки по заробітній платі" і кредиту субрахунку 662 "Розрахунки з депонентами".

2.3 Облік витрат, супутної продукції, виробничих запасів

Однією з обов'язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх е одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням їх у виробництві має велике значення.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи, які:

Ш утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

Ш знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

Ш утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена.

На підставі первинних документів по реалізації (накладні - видаткові, податкові накладні, прибуткові касові ордери, платіжні доручення покупців і ін.) виробляються записи у відомість. Облік реалізації йде по журналу Ж-06.

Підсумкові обороти повинні відповідати підсумковим оборотам податкового обліку ПДВ (книги обліку продажів). На нашу думку це необов'язково, оскільки операції по першій події в бухгалтерському обліку необов'язково відбивати в дохідній частині. Відповідність показників доходу по бухгалтерському і податковому обліку обрано підприємством з метою контролю показників бухгалтерського обліку і податкової звітності. З іншої сторони це веде до того, що бухгалтерський облік дає перекручену картину балансового прибутку, тобто оподатковуваний прибуток і балансовий прибуток рівні. Бухгалтерський облік фінансових результатів за визначені звітні періоди спотворюється в межах господарських оборотів які включені у валовий доход по податковому обліку.

2.4 Групування витрат по статтями калькуляції

Калькуляції складають на підприємстві за встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, повну, галузеву тощо.

Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями.

До наведеної типової номенклатури статей калькуляції міністерства за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Мінстатом України, можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки та організації виробництва відповідної галузі і частки окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати декілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті декілька статей калькуляції. Наприклад, для хімічної, металургійної галузей перелік статей калькуляції доповнюється статтею "Супутнє добування"; для нафтохімічної, деревообробної галузей з наведеного вище переліку не використовується стаття "Супутна продукція".

Звітні калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку затрат на виробництво за звітний місяць (квартал, рік) (таблиця 2.1)

Таким чином, собівартість знизилась на 10,5%.

Розглянемо складові типової номенклатури статей калькуляції.

До статті калькуляції "Сировина і матеріали" включається вартість:

- сировини і матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлений продукції (робіт, послуг);

- купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції для забезпечення нормального технологічного процесу і пакування продукції

Таблиця 2.1 Калькуляція собівартості виробництва

№	Найменування статті	Одиниця виміру	Витрати на фактичний випуск продукції за звітом	Собівартість
			Кількість	Ціна за одиницю, грн	Сума, тис грн.	за планом	за звітом
1	2	3	4	5	6	7	8
1	Сировина
	а) перероблено сировини	тонни	18671183	11,85	221268,69	-	102,90
	б) втрати сировини при зберіганні і транспортуванні у межах норм	тонни	679093	11,35	7710,78	--	2,66
	Всього сировини		19350276	11,83	228969,47		105,56
	в) переведення сировини в потрібну форму	X	X	X	1186,23		0,54
	г) витрати на доставку сировини від заготівельних пунктів та інших заводів	X	X	X	2601,31		1,20
	Всього сировини	X	X	X	232757,01		>107.30
2	Супутна продукція (вираховується)
	а) стружка	тонни			5969,44		2,75
	б) скло за фізичною вагою	тонни			20276,69		9,34
3	Сировина за винятком супутньої продукції	X	X	X	206510,88		95,2
4	Допоміжні матеріали на технологічні по треби
	а) скло	тонни			2198,16		1,01
	б) фарба	л			546,44		0,25
	в) інші допоміжні матеріали	X	X	X	2125,56		0,98
	Всього допоміжних матеріалів				4870,16		2,24
5	Паливо та енергія на технологічні потреби	X	X	X	41013,38		18,91
6	Витрати на оплату праці	тис люд-днів	1587,1	1006,76	1597,84		7,37
7	Відрахування на соціальні заходи	X	X	X	*804,86		0,37
8	Витрати на підготовку і освоєння виробництва	X	X	X	1238,63		0,57
9	Витрати на утримай ня та експлуатацію обладнання (розподіляються)	X	X	X	16706 37		7,70
10	Загальновиробничі витрати (розподіляються)	X	X	X	13043,59	--	6,01
11	Адміністративні витра ти (не включаються)	X	X	X	27056,95	-	12,47
.12	Незавершене виробництво і напівфабрикати а) додаються (на початок періоду, введено)	тонн			840 09		0 39
	б) відраховуються (на кінець періоду вивезено)	тони	-	-	8365,37	-	3,86
	Всього виробнича собівартість	X	X	X	305317 38 278210,43	-	140 75 128.28
13	Витрати на збут (не включаються)	X	X	X	2718,47	-	1,25
	Повна собівартість	X	X	X	308035,85	--	-
	Оптова ціна без ПДВ (за тонну цукру)				305317,38		127 03

Витрати по статті "Сировина і матеріали" включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень.

Витрати на куповані матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і пакування продукції, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнено, включаються до собівартості продукції у такому порядку.

а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм витрат і цін матеріалів визначаються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;

в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції, товарної продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.

До статті калькуляції "Супутна продукція" включається вартість супутної продукції, одержаної водночас з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначена для подальшої переробки або відпуску стороннім підприємствам.

Фактична собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі нижчезазначених рахунків.

Для визначення виробничої собівартості випущеної з виробництва продукції (ВСП) слід користуватися формулою

ВСП = НВп + ВВп - ЗВ - ПП - СП + БП - НВк , грн.,

де НВп - незавершене виробннцгпо и.і початок калькуляційного періоду, грн.;

ВВп - виробничі витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік), грн.;

ЗВ - зворотні витрати і відходи, грн.;

ПП -- побічна продукція, грн ;

СП - супутна продукція, гри.,

БП -- брак продукції (технологічний і з вини працівника), грн.;

НВК - незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду, грн.

Виробничу собівартість одиниці вироблюваної продукції одержуємо за формулою

СП = ВСП/К , грн./т ,

де СП -- виробнича собівартість виробленої продукції, грн.;

К - кількість виробленої продукції, т; дал тощо.

На дебеті рахунка № 23 "Виробництво" групуються всі витрати, що складають собівартість основної продукції.

На кредиті рахунка № 23 "Виробництво" відображають собівартість готової продукції (робіт, послуг), вартість повернених на склади матеріальних цінностей, відходів і побічної продукції, одержаних у процесі виробництва. Схему рахунка № 23 "Виробництво" наведено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Схема рахунка

Дебет	Кредит
Сальдо на початок звітного періоду (незавершене виробництво) (СІ)	3625	вартість повернених на склади матеріальних цінностей, зворотних відходів бічної продукції, супутної продукції, одержаних у процесі виробництва цінностей	135
Виробничі витрати за звітний період	20424	Брак у виробництві (собівартість забракованих виробів і витрат на виправлення бра ку)	130
Брак у виробництві (технологічний)	100	Фактична собівартість готової продукції основного виробництва. Продукція сільськогосподарського виробництва - собівартість реалізації -- надзвичайні витрати та ін.	19335
Оборот по дебету рахунка	20525	Оборот по кредиту рахунка	19600
Сальдо на початок нового звітного періоду (незавершене виробництво) (С2)	4550

Сальдо на початок звітного періоду відображає залишки незавершеного виробництва, що перейшли з минулого звітного періоду.

Облік витрат на рахунку № 23 "Виробництво" за звітний період:

Дебет рахунка № 23 "Виробництво" Кредит рахунка № 201 "Сировина і матеріали" Кредит рахунка № 203 "Паливо" Кредит рахунка № 66 "Розрахунки з оплати праці" Кредит рахунка № 65 "Розрахунки за страхуванням" та ін. Кредит рахунків № 80, 81, 82, 83, 84 (клас 8) Кредит рахунка № 64 "Розрахунки за податками й платежами"

Кредит рахунка № 91 "Загальновиробничі витрати" З рахунка № 91 "Загальновиробничі витрати" списуються виробничі накладні витрати, витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництв, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

Допоміжні виробництва на підприємствах різних галузей призначені для обслуговування виробництва основної продукції інструментами, пристосуваннями, штампами, моделями, транспортними послугами, запасними частинами для ремонту обладнання, інших основних засобів; різними видами енергії (електроенергією, повітрям, парою, газом тощо).