Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

1. Загальне положення заробітної плати

В Законі України «Про оплату праці» зазначається, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Джерелом засобів на оплату праці робітників господарських підприємств є частина доходу та інші засоби, отримані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це засоби, що виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, отриманого внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

В умовах економічної кризи, спаду виробництва, зниження продуктивності праці, безробіття в організації праці та її оплати відбуваються значні зміни.

Підвищення ефективності виробництва, достовірну інформацію про витрати праці на кожній виробничій дільниці, використання робочого часу і його оплати повинен забезпечити бухгалтерський облік.

Вимогами побудови обліку заробітної плати є: визначення завдань, система показників, документація і система розрахунків. Виходячи з цього, основними завданнями обліку заробітної плати є:

правильне визначення витрат робочого часу і облік праці;

нарахування заробітної плати кожному працівникові відповідно до кількості та якості затраченої ними праці;

виявлення фактичного обсягу фонду заробітної плати всьому колективу підприємства і здійснення контролю його як за складовими частинами (відділами, цехами тощо), так і в цілому по підприємству.

облік кожної суми нарахованої заробітної плати працівником підприємства як складової частини витрат підприємства за господарськими процесами відповідно до місця і об'єкту застосування праці;

контроль правильності використання заробітної плати в кожному підрозділі підприємства і встановлення відповідності за зниження продуктивності праці; відображення всіх витрат по заробітній платі на рахунках бухгалтерського обліку.

Основними показниками заробітної плати, що підлягають обліку, є: чисельність працівників, їх професії і кваліфікація, витрати робочого часу в годинах і годино-днях, кількість виготовленої продукції або обсяг виконаних робіт, розмір фонду оплати праці різним категоріям працівників і за видами нарахувань, преміальні виплати, розмір сум нарахованих і використаних на оплату відпусток і на соціальне страхування працівників, розмір відрахувань за їх видами. Ці дані необхідні для обчислювання таких економічних показників, як рівень забезпеченості робочою силою, середнього заробітку, рівня продуктивності праці та ін.

2. Концептуальні основи організації обліку заробітної плати

Організація заробітної плати визначається трьома взаємозв'язаними і взаємозалежними елементами:

тарифною системою;

нормуванням праці;

формами і системами оплати праці.

Тарифна система дозволяє якісно оцінити працю, нормування - врахувати кількість затраченого часу, а форми - визначити порядок розрахунку заробітної плати.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає в себе:

- тарифну сітку, яка показує співвідношення в оплаті праці між різними розрядами робіт і робітників (кваліфікаціями). Тарифна сітка включає тарифні розряди і тарифні коефіцієнти. Перші вказують на ступінь складності робіт, другі - наскільки заробітна плата по даному розряду більша заробітної плати по першому розряду.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється в розмірі, який перевищує встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати;

міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

- тарифна ставка, що означає розмір оплати праці в годину чи за день;

- тарифно-класифікаційні довідники, за допомогою яких можна визначити розряд роботи і робітника у відповідності з тарифною сіткою. В тарифно-класифікаційному довіднику вказується обсяг професійних знань, які повинен мати працівник певної кваліфікації. Тарифно-класифікаційні довідники розробляються Міністерством праці України.

Виконання найпростіших робіт оплачується по тарифній ставці робітника 1 розряду. Тарифні ставки робітників останніх розрядів перевищують цей розмір в залежності від рівня кваліфікації їх праці.

Другим елементом організації заробітної плати є нормування праці. Нормування праці передбачає встановлення міри затрат праці на виготовлення одиниці виробу. Це одна із важливих складових частин наукової організації праці. Нормування праці включає два показники: норму виробітку і норму часу.

Норма виробітку встановлює кількість одиниць продукції (шт., м., т.), яка повинна бути виготовлена за одиницю часу (годину, зміну, місяць).

Норма часу передбачає час, необхідна для виготовлення роботи в певних умовах (хв., год.).

Норма виробітку застосовується в масових і крупносерійних виробництвах, а в індивідуальних і дрібносерійних, де робітнику протягом зміни приходиться виконувати різні роботи і технологічні операції, нормується час. Широко використовується в промисловості і поняття норми обслуговування, коли робітнику чи бригаді нормується кількість одиниць обладнання (кількість кв.м. виробничих приміщень, на яких встановлене обладнання).

Третім елементом організації заробітної плати є форми і системи оплати праці. В основному на підприємствах існують дві форми оплати праці - погодинна і відрядна.

При погодинній оплаті праці заробіток залежить від кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки. Відрядна - це форма заробітної плати, при якій заробіток залежить від кількості виробленої продукції і розцінок на неї. Тарифна ставка являє собою заробітну плату за одиницю часу, а розцінка - заробітну плату за одиницю продукції.

Відомі дві системи погодинної форми оплати праці:

проста погодинна. При ній заробітна плата знаходиться в прямій залежності від кількості відпрацьованого часу, від погодинних тарифних ставок, місячних посадових окладів.

погодинно-преміальна. При ній робітники, крім основного заробітку, отримують ще й премії за економію матеріалів, палива, електроенергії, що посилює їх матеріальну зацікавленість в результаті своєї праці.

Відрядна форма оплати праці має такі системи:

пряма відрядна. При ній оплата праці робітників підвищується в прямій залежності від кількості вироблених ними виробів, тобто оплата праці здійснюється по одній і тій же розцінці за кожну вироблену ним одиницю продукції. Для знаходження розцінки необхідно тарифну ставку робітника поділити на норму вироблену за зміну.

Відрядно-преміальна, яка характеризується тим, що робітники, крім основного заробітку, отримують премії за перевиконання норм виробітку.

Відрядно-прогресивна - передбачає оплату виробленої продукції в межах встановлених норм по прямих розцінках, а вироби понад норму оплачуються по підвищених розцінках згідно встановленої шкали, але не вище подвійної відрядної розцінки.

акордна, при якій до виробника доводиться завдання, розмір оплати за його виконання, а також розмір стимулів за дострокове і якісне виконання завдання, граничний строк його виконання.

Відрядна форма оплати праці зацікавлює робітників в підвищенні продуктивності праці.

Як відрядна, так і погодинна оплата праці можуть здійснюватись як індивідуально, так і колективно (бригадна організація праці). При колективній застосовується коефіцієнт трудової участі, виходячи з якого визначається заробітна плата кожного члена бригади.

Форми і системи оплати праці вибирає керівник підприємства. Він же встановлює робітникам конкретні розміри тарифних ставок.

Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, яка регулюється з врахуванням рівня економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати, величини мінімального життєвого бюджету. Вона встановлюється Кабміном України.

На підприємствах також може застосовуватись оплата праці по трудових угодах і контрактах. Трудова угода заключається між підприємством і робітником, що залучається зі сторони для виконання конкретної роботи, яку не можна виконати силами підприємства.

В теперішній час широко поширена оплата праці по контракту. Вона заключається в домовленості сторін і пов'язується з виконанням умов контракту.

3. Нарахування заробітної плати

Техніка підрахунку заробітної плати складається з трьох етапів: нарахування, підрахунок утримань із заробітної плати та визначення заробітної плати до видачі на руки.

При погодинній оплаті праці сума нарахованої заробітної плати визначається шляхом множення відпрацьованих нормо-годин на тарифну ставку, а розмір премій визначається шляхом множення суми погодинної заробітної плати на визначений процент премій.

Для нарахування основної заробітної плати робітникам-відрядникам необхідно мати підсумок про їх виробіток і розцінки за виконані роботи. Для обліку виробітку продукції використовуються різні первинні документи, що залежать від характеру виробництва, системи організації і оплати праці. На підприємствах, в цехах з дрібносерійним та індивідуальним характером виробництва використовуються накопичувальні чи разові наряди.

У серійних виробництвах застосовується більш досконала документація - маршрутний лист, який виписується на всю партію продукції на весь шлях її обробки у даному цеху. Маршрутний лист, на відміну від наряду виписується на всю роботу (всі операції), виконувану різними робітниками для випуску відповідної партії продукції.

У масовому виробництві застосовується, як правило, змінний рапорт без маршрутного листка. Інколи ведеться журнал робіт типу табельної відомості, у якому проти прізвища кожного робітника щоденно проставляється кількість однорідного виробітку (кг, шт., тощо). Після закінчення визначеного періоду по кожному робітнику підраховують підсумок виробітку.

Первинні документи по обліку виробітку передаються в бухгалтерію, де вони перевіряються і групуються. Якщо облік ведеться на кількох документах, то в бухгалтерії складається нагромаджувальна карточка обліку виробітку.

На підставі цих первинних та групових документів здійснюється нарахування заробітної плати, яка визначається множенням встановленої розцінки за одиницею виробітку на кількість виробів. При відрядно-преміальній заробітній платі відзначається норма виробітку.

В тому випадку, коли робота здійснюється колективом по відрядній формі оплати праці, то порядок визначення заробітної плати такий:

визначається заробіток по тарифу кожного робітника і бригади в цілому множенням ставок тарифних відповідного розряду на кількість годин;

визначається коефіцієнт розподілу як відношення місячного заробітку бригади на загальний заробіток по тарифам;

визначається сума заробітної плати кожного робітника шляхом множення заробітної плати за тарифом кожного члена бригади на коефіцієнт розподілу.

Бригадирам із числа робітників-відрядників, не звільнених від основної роботи, нараховують доплати за керівництво бригадою.

Розподіл заробітної плати між членами бригади проводиться з урахуванням коефіцієнтів трудової участі для кожного робітника. Це рішення оформлюють протоколом, який здають у відділі праці і заробітної плати для розрахунку заробітної плати.

Нарахування заробітної плати здійснюється у розрахунково-платіжній відомості по кожному працівнику за її видами (відрядна, погодинна, премії та різного виду нарахування). До інших нарахувань відносяться доплати за роботу в святкові (вихідні дні), роботу в понадурочний час, персональні надбавки, інші доплати.

Також одним з нарахувань є нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності. Джерелом виплати цієї допомоги є кошти фонду соціального страхування. Оплата допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється на основі листків непрацездатності і табелю обліку використаного часу.

Розрахунок розміру допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виробляється виходячи із середньої заробітної плати (доходу), обчислювального на підставі норм Постанови № 1266.

Для визначення суми допомоги за основу береться середня заробітна плата (доход) працівника за останні 6 календарних місяців (з 1-го по 1-і число), що передують місяцю, у якому настає страховий випадок.

Якщо працівник підприємства працював і сплачував страхові внески, або за нього сплачувалися страхові внески:

менше 6 календарних місяців, середня заробітна плата (доход) обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які сплачувалися страхові внески;

менше календарного місяця, середня заробітна плата (доход) обчислюється за фактично відпрацьований час перед настанням страхового випадку.

Середня заробітна плата обчислюється виходячи з основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат (у тому числі в натуральній формі), визначених нормативно-правовими актами, прийнятими у відповідності про оплату праці (підлягаючих оподаткуванню з громадян), з яких сплачуються страхові внески у фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування (ЗДСС).

У розрахунок середньої включається заробітна плата в межах максимальної величини, з якої сплачуються страхові внески в ЗДСС (Постанова № 225).

Якщо перед періодом непрацездатності працівник не мав заробітної плати, то середня заробітна оплата визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), установленої працівнику на момент настання страхового випадку.

Якщо працівник працює в режимі неповного робочого дня (тижня), середня заробітна плата визначається виходячи з частини місячної тарифної ставки (посадового окладу), установленої працівнику, що відповідає графіку його роботи.

Для розрахунку страхових виплат застосовується середньоденна заробітна плата.

Середньоденна заробітна плата (доход) обчислюється шляхом розподілу нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді.

Оплата перших п'яти днів непрацездатності внаслідок захворювання чи травми найманого робітника, не зв'язаної з нещасливим випадком на виробництві, виробляється за рахунок засобів роботодавця. За наступний період, аж до відновлення чи працездатності до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності, посібник виплачується за рахунок засобів Фонду (ст. 2 Закону № 2213). Крім того, за рахунок засобів Фонду соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності виробляється оплата всіх днів, у тому числі і перших п'яти днів непрацездатності на підставі лікарняного листка в наступних страхових випадках:

при необхідності уходу за хворою дитиною;

при необхідності уходу за хворим членом родини;

при необхідності уходу за дитиною у віці до трьох років чи дитиною-інвалідом у віці до 16 років у випадку хвороби чи матері іншого обличчя, що постійно доглядає за дитиною;

під час карантину, введеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

при тимчасовому перекладі застрахованої особи відповідно до медичного висновку на більш легку нижче оплачювальну роботу;

при протезуванні з приміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

під час санаторно-курортного лікування.

Розмір допомоги по непрацездатності, у відповідності зі ст. 37 Закону №2240, виплачується в процентному відношенні в залежності від страхового стажу працівника (страховий стаж - загальний стаж роботи працівника за умови сплати їм чи за нього страхових внесків) (таблиця 1).

Сума страхових виплат і оплати перших п'яти днів розраховується шляхом множення денної зарплати (з урахуванням страхового стажу) на кількість днів, що підлягають оплаті.

Розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності виробляється на зворотному боці лікарняного листка.

заробітний плата нормування праця

Таблиця 1

4. Утримання із заробітної плати

У правій частині розрахунково-платіжної відомості відображаються утримання із заробітної плати. До них відноситься податок на прибуток фізичних осіб, прибутковий податок, суми по виконавчих листах, по виконавчим написах нотаріальних органів; суми з осіб, що відбувають виправні роботи; профспілкові внески; одержаний аванс за звітний місяць; надлишкові виплачені суми за попередній період, виявлені внаслідок проведених перевірок або самоперевірок; своєчасно неповернуті підзвітні суми; грошові нарахування (на нестачі товарно-матеріальних цінностей, розкрадення тощо), штрафи та інші відраховування відповідно до чинного законодавства; відрахування до пенсійного фонду.

«Пенсіонній» збір

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування утримується з доходів фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту), і фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) відповідно до цивільно-правових договорів, на підставі Закону №400 у наступних розмірах:

- 1% від об'єкта обкладання, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 грн. на місяць;

- 2% від об'єкта оподатковування, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 грн. на місяць;

«Соціальні» збори

Об'єктом обкладання відповідно до статті 2 Закону №2240 є сукупний оподатковуваний доход, обчислювальний відповідно до законодавства України.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням, утримується з заробітної плати на підставі Закону №2240, а збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - відповідно до Закону №1533.

З 1 січня 2009 року згідно закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №1344-IV від 27.103р. робляться утримання податку з доходів працівників підприємства. Починаючи з 1 січня 2009р. і до 31 грудня 2006р. ставка оподатковування, визначена п.7.1 статті 7 дійсного Закону, установлюється на рівні 13 відсотків об'єкта оподатковування.

Крім зазначених (податок з доходів фізичних осіб, збору в пенсійний і внесків у соціальні фонди) утримання з заробітної плати можуть вироблятися:

- на підставі рішення суду по виконавчих листах;

- на підставі наказу ( розпорядження) чи власника уповноваженого їм органа для погашення заборгованості:

- за авансом, виданим в рахунок заробітної плати;

- сума, зайво виплачена унаслідок рахункових помилок (відповідно до статті 127 КЗпП);

- сума авансів на командировочні чи витрати в зв'язку з переводом в іншу місцевість, невитрачених і вчасно не повернутих у касу підприємства;

- сума збитку, заподіяного підприємству з вини працівника (у розмірі не більш середньомісячної заробітної плати) (статті 127, 136 КЗпП );

- сума відпускних при звільненні працівника у випадку, коли відпустка надається йому авансом за невідпрацьований період (виключення складають звільнення на підставі пунктів 3, 5, 6 статті 36 і пунктів 1, 2 і 5 статті 40 КЗоП, а також у зв'язку з уходом на пенсію і при напрямку на навчання).

Обмеження розміру утримань із заробітної плати (стаття 128 КЗпП ).

При розрахунку сум, утримуваних із заробітної плати, варто пам'ятати, що при кожній виплаті заробітної плати утримання не повинні перевищувати 20%. А в окремих випадках, передбачених законодавством, і у випадку утримання по декількох виконавчих документах повинні складати не більш 50% заробітної плати, підлягаючій виплаті працівнику.

Ці обмеження не поширюються на відрахування з заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при утриманні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань не може перевищувати 70% заробітної плати, що підлягає виплаті працівнику.

Зупинимося більш докладно на порядку утримання аліментів із заробітної плати, тому що їхнє нарахування і перерахування має ряд особливостей.

Утримання аліментів із заробітної плати працівника

Такі утримання можуть вироблятися за рішенням суду і (чи) на добровільних початках за заявою працівника. Посадова особа, відповідальне за утримання і перерахування аліментів, зобов'язано зареєструвати в спеціальному журналі отримані виконавчі листи, указавши дати їхнього одержання. У журналі, щоб уникнути непорозумінь, доцільно реєструвати і заяви про добровільне перерахування аліментів.

Облік сум аліментів ведеться в спеціальних картках чи відомостях, у яких на момент надходження виконавчого листа чи подачі заяви заносяться зведення про суму заборгованості по аліментам, а надалі щомісяця враховуються суми погашення заборгованості, суми нарахованих і перерахованих аліментів із указівкою дат і номерів документів про перерахування (видачі) одержувачу.

Перерахування нарахованої суми аліментів виробляється одночасно з утриманням аліментів поточного місяця.

Пункт 13 Порядку 146 також передбачено, що утримання аліментів виробляється із суми заробітку (доходу), що приєднується особі, що виплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.

Размещено на Allbest.ru