Облік витрат та собівартості продукції на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Сутність витрат та собівартості продукції на підприємстві

1.1 Поняття про собівартість продукції на підприємстві

1.2 Класифікація та групування витрат на виробництво

1.3 Види собівартості

1.4 Основні задачі і принципи організації обліку витрат на виробництво

Розділ II. Організація обліку витрат та розрахунків собівартості продукції на підприємстві

2.1 Організація первинного обліку витрат на виготовлення продукції

2.2 Методи визначення собівартості продукції

2.3 Облік витрат і калькулювання собівартості

Розділ III. Організація обліку собівартості на підприємстві ''Клондайк"

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Темою даної курсової роботи є: "Облік витрат та собівартості продукції на підприємстві"

Метою курсової роботи є дослідження методів обліку витрат і визначення собівартості продукції на виробницвті.

Об'єктом спостереження вибрано підприємство роздрібної торгівлі ''Клондайк"

Джерелами інформації послужили розрахунки визначення собівартості проданого товару, калькуляція собівартості реалізації товару та розрахунок суми транспортних витрат, що списується у звітному періоді у складі собівартості проданих товарів.

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об'єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи - прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення, як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку.

Перш ніж зайнятися виробництвом продукції, кожне підприємство хоче дізнатися, які затрати для цього необхідні, за якою ціною можна буде продати продукцію і при цьому отримати прибуток, які податки доведеться платити. Собівартість продукції складає основу ціни, за якою вона продається. Тому від правильності складання планової калькуляції собівартості продукції залежить економічне благополуччя підприємства. Надалі корисну інформацію дає і порівняння показників планової калькуляції із фактичною (як у кількісному, так і грошовому вираженні). Таке порівняння дозволяє:

o виявити внутрішні резерви;

o здійснити більш чітке прогнозовуване калькулювання у наступних періодах;

o визначити неприбуткові види продукції і вжити відповідних заходів: або зменшити затрати на їх виробництво, або коригувати ціни тощо.

Методичні рекомендації з формування собівартості готової продукції розроблені відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів.

Рекомендації можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання собівартості готової продукції пов'язаних з виробництвом продукції на підприємствах незалежно від форм власності і підпорядкування, але з урахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства.

Розділ I. Теоретичні основи обліку витрат виробництва і собівартості продукції

1.1 Поняття про собівартість виробництва і реалізації продукції

Процес виробництва полягає у споживанні матеріальних, трудових, енергетичних, фінансових, інформаційних і інших ресурсів підприємства та трансформації їх у готову продукцію, яка реалізується споживачам за гроші, які знову ж (за винятком частки виділеної на споживання) направляються в ресурси. Тобто постійно відбувається кругообіг.

Витрати виробництва в загальному плані являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці (засобів та предметів праці) на виробництво продукції.

Затрати живої праці - це праця працівників, вкладена в вироблювану продукцію, послуги. Затрати уречевленої праці включають в себе витрати засобів і предметів праці.

Класифікація виробничих витрат - це розподіл витрат, що становлять собівартість продукції на економічно однорідні групи з метою планування, обліку і аналізу собівартості.

У Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 № 47 пропонується класифікація витрат за ознаками, наведеними в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Класифікація витрат за ознаками [8, 255]

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)	витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг	витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю)	одноелементні, комплексні витрати
4. За видами витрат	витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення вартості на продукцію	витрати прямі, непрямі
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	витрати змінні, постійні
7. За календарними періодами	Витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	Продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	Витрати на продукцію, витрати періоду

собівартість калькулювання облік витрата

Основними витратами підприємства є, як правило, витрати операційної діяльності. Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Втрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

o матеріальні витрати;

o витрати на оплату праці;

o відрахування на соціальні заходи;

o амортизація;

o інші операційні витрати.

Елемент витрат є сукупністю однорідних за своїм економічним змістом витрат. В залежності від обсягів виробництва та завдань обліку, кожен з цих елементів витрат може бути розподілений на додаткові елементи.

З метою отримання більш детальної інформації для управління, витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції. Стаття калькуляції - це певний вид витрат, о утворюють собівартість.

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими наказом Державного комітету промислової політики України № 47 від 02.02.2001 р. рекомендується виділяти наступні статті калькуляції:

o сировина та матеріали;

o купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

o паливо й енергія на технологічні цілі;

o зворотні відходи (вираховуються);

o основна заробітна плата;

o додаткова заробітна плата;

o відрахування на соціальне страхування;

o витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

o загальновиробничі витрати;

o втрати від браку;

o інші виробничі витрати;

o попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Крім витрат операційної діяльності в обліку виділяють фінансові витрати, до яких відносять витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу, втрати від участі в капіталі та інші витрати.

До інших витрат згідно П(с)БО 16 входять:

o собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

o собівартість реалізованих необоротних активів;

o собівартість реалізованих майнових комплексів;

o втрати від неопераційних курсових різниць;

o витрати на ліквідацію необоротних активів;

o залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

o інші витрати звичайної діяльності.

Собівартість - грошовий вираз безпосередніх затрат підприємства, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції. Собівартість включає в себе затрати підприємства на оплату праці, на відшкодування знарядь праці, що споживаються в процесі виробництва, вартість сировини, матеріалів, послуг, наданих іншими підприємствами, витрати по реалізації продукції та обслуговування виробництва.

Собівартість - грошовий вираз частини вартості продукції. На відміну від ціни, яка є грошовим виразом вартості продукції, у собівартість не входить та частина продукції, яку створює додаткова праця і яка виступає у грошовій формі у вигляді чистого доходу.

Метою обліку витрат та визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документоване, своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво продукції для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів [8, 258].

Собівартості належить велика роль у контролі за мірою праці і мірою споживання, за витратами виробництва на кожному підприємстві. Вона є основою для організації виробничо-господарської діяльності підприємства на принципах господарського розрахунку. В собівартості відображаються всі процеси, пов'язані з виробництвом продукції, а саме: рівень продуктивності праці і організації виробництва; ступінь використання основних та оборотних засобів, тощо. Узагальнюючим показником рівня собівартості продукції є показник затрат на 1 грн. товарної продукції.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати" для звітності визначають виробничу собівартість, яка включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати. При цьому загальновиробничі витрати розподіляються на змінні і постійні. Змінні відносяться безпосередньо на собівартість окремих видів продукції, а постійні розподіляються відповідно до прийнятої бази розподілу при нормальній потужності.

Не включаються до виробничої собівартості продукції витрати, пов'язані з-операційною діяльністю (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати).

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Наднормативні витрати можуть виникнути при застосуванні методу нормативних затрат. Крім того, в колективному договорі підприємство може установлювати підвищені розміри надбавок та доплат, але якщо такі виплати перевищують розміри, установлені КЗпП чи Генеральною угодою, різниця також відноситься до наднормативних виробничих витрат. Крім того, до наднормативних виробничих витрат відносять інші заохочувальні та компенсаційні виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Калькуляція (лат. calculatio - обчислення) - це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт, послуг, а також обчислення заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат.

Калькуляції, в залежності від виду використаної інформації та завдань розрізняють на планові (провізорні), звітні, кошторисні, нормативні.

Калькуляції собівартості складають за встановленим переліком витрат і від обсягу витрат поділяють на собівартість цехову, виробничу, повну, галузеву.

У найбільш загальному значенні калькуляція являє собою розрахунок у грошовому вимірнику витрат на здійснення будь-якого господарського процесу: придбання основних засобів та виробничих запасів, виробництво продукції (робіт, послуг) в основних, обслуговуючих та допоміжних структурних підрозділах, реалізацію активів, визначення втрат від браку тощо.

У більш вузькому значенні калькуляція - це визначення виробничої собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за окремими структурними підрозділами та підприємством в цілому в загальній сумі та в розрізі окремих статей витрат.

Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.

Калькуляція дозволяє:

o розраховувати та моделювати ціни на продукцію (товари, роботи, послуги);

o здійснювати управління витратами;

o визначити фінансові результати та рентабельність господарської діяльності підприємства.

Обчислення (калькулювання) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства здійснюється за наступною схемою:

1. Формують виробничі втрати та визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат;

2. Визначають втрати, які формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) звітного періоду:

3. Визначають витрати за об'єктами калькулювання та виробничу собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

1.2 Класифікація та групування витрат

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх класифікація. При класифікації витрат підприємства необхідно мати на увазі, що угрупування витрат, вживані в управлінському обліку, набагато ширше, ніж угрупування витрат фінансового обліку.

На практиці витрати підприємства класифікуються по наступних ознаках:

o за складом і видам витрат;

o за місцем виникнення витрат;

o за способами перенесення вартості на продукцію;

o за ступенем впливу об'єму виробництва на рівень витрат;

o за носіями;

o за календарними періодами.

За складом витрати підрозділяються на одноелементні і комплексні.

Одноелементними називаються витрати, що складаються з одного елемента, матеріали, заробітна платня, амортизація і ін. Ці витрати незалежно від їх місця виникнення і цільового призначення не діляться на різні компоненти.

Облік по видах витрат класифікує і оцінює ресурси, використані в процесі виробництва і реалізації продукції. По даній ознаці витрати класифікують за статтями калькуляції і економічних елементах.

Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, регламентується відповідними нормативними актами, перш за все Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Цим же документом встановлений єдиний для всіх підприємств перелік економічно однорідних елементів витрат:

o прямі матеріальні витрати;

o прямі витрати на оплату праці;

o відрахування на соціальні потреби;

o амортизація основних фундацій;

o інші прямі витрати.

Групування витрат по економічних елементах є об'єктом фінансового обліку і показує, що саме витрачено на виробництво продукції, який співвідношення окремих елементів в загальній сумі витрат.

Для числення собівартості окремих видів продукції виробничі підприємства використовують угрупування витрат по статтях калькуляції. Номенклатуру статі кожне підприємство може встановлювати для себе самостійно з урахуванням своїх специфічних потреб. Їх зразковий перелік встановлений галузевими інструкціями по обліку і калькуляції собівартості продукції. В самому загальному вигляді номенклатура статі калькуляції виглядає таким чином:

1. Сировина і матеріали.

2. Купувальні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

3. Паливо і енергія на технологічні потреби.

4. Поворотні відходи (віднімаються).

5. Основна заробітна платня.

6. Додаткова заробітна платня.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції.

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, інші спеціальні витрати.

10. Загально-виробничі витрати.

11. Адміністративні витрати.

12. втрати унаслідок технічно неминучого браку.

13. Попутна продукція (віднімається).

14. Інші виробничі витрати.

15. Комерційні витрати.

Підсумок першої чотирнадцяти статі утворює виробничу собівартість, а підсумок всієї п'ятнадцяти статі - повну собівартість продукції.

Завершальним етапом є групування і облік за носіями витрат, тобто продукції, роботам, послугам з метою визначення їх собівартості.

Найпростіший спосіб розрахунку собівартості продукції - розподіл сумарних витрат на об'єм випуску. Проте застосовувати цей спосіб можна тільки за умови, що підприємство проводить один вид продукції не утворюючи при цьому запасів напівфабрикатів або готової продукції. Складніший спосіб - калькуляція собівартості по статтях витрат. Прямі витрати безпосередньо включають в собівартість продукції а непрямі розподіляють за допомогою спеціальних баз і коефіцієнтів розподілу.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати діляться на прямі і непрямі (непрямі).

Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути, на підставі даних первинних документів, прямо і безпосередньо віднесені на її собівартість. Це витрати сировини і основних матеріалів, заробітна платня робітників і ін.

Непрямі витрати пов'язані з випуском декількох видів продукції, наприклад, витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. Вони включаються в собівартість конкретних виробів за допомогою спеціальних розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями організації і технології виробництва і встановлюється галузевими інструкціями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

В цих умовах важливе значення має угрупування витрат по відношенню до об'єму виробництва. По даній ознаці витрати підрозділяються на постійні і змінні.

Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва, тобто не змінюються при зміні об'єму виробництва. Проте постійні витрати, розраховані на одиницю продукції, змінюються при зміні об'єму виробництва. До них можна віднести орендну платню, амортизацію і ін.

Змінні витрати залежать від об'єму і змінюються прямо пропорційно зміні об'єму виробництва. Змінні витрати, розраховані на одиницю продукції, є постійною величиною. До них відносяться витрати сировини і матеріалів витрати на оплату праці виробничих робітників і ін.

1.3 Види собівартості продукції

Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї виробленої продукції - загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу; індивідуальну собівартість - витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється); і середню собівартість, визначувану розподілом загальної

Залежно від об'єму витрат, що включаються в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції: цехова собівартість, виробнича (загальнозаводська, загальнофабрична) собівартість, повна собівартість, галузева собівартість.

Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.

Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.

Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати - витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.

1.4 Основні задачі і принципи організації обліку витрат на виробництво

Виробництво продукції (робіт і послуг) пов'язаний з певними витратами. В процесі виробництва продукції затрачується праця, використовуються засоби праці і предмети праці. Всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Витрати, собівартість є найважливішими економічними показниками. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку і рентабельність підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства, що визначають його конкурентоспроможність, надійність і фінансову стійкість.

Собівартість продукції - ємка, багатоманітна і динамічна економічна категорія. Вона є найважливішим якісним показником, показуючи, в що обходиться підприємству виробництво і збут продукції. Чим нижче собівартість, тим вище прибуток і, відповідно, рентабельність виробництва.

Мета обліку витрат на виробництво полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів.

Калькуляція собівартості продукції - це числення фактичної собівартості окремих видів продукції і всієї продукції в цілому. Безперервний поточний облік витрат в місцях їх виникнення, повсякденне виявлення можливих відхилень від встановлених норм. Визначення причин і винуватців відхилень повинні задовольняти вимогам оперативного управління виробництвом.

В основі організації обліку витрат лежать наступні принципи:

o документування витрат і повне їх віддзеркалення на рахівницях обліку виробництва;

o незмінність прийнятої методології обліку витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції в перебігу року;

o своєчасне, повне і правильне віднесення витрат і доходів до звітних періодів;

o угрупування витрат по об'єктах обліку і місцях їх виникнення;

o узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат

o з нормативними, плановими показниками і т.д.;

o доцільність витрат, що відносяться до виготовлення певної продукції;

o здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції;

o регламентація складу собівартості продукції;

o розвиток методології і організації обліку витрат на виробництво з метою їх зближення з міжнародними стандартами і світовою практикою.

В Україні склад собівартості продукції регламентується державою. Основні принципи формування собівартості продукції визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженим наказом Міністерства фінансів України №318 т 31.12.99 р., Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" і конкретизовані галузевими Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

Для збереження і збільшення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по будь-якому цеху або по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат на кожну декаду або місяць дає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Задачами обліку витрат є:

o скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, які указані в кошторисі;

o збалансованість виробництва по підрозділах для підтримки рівномірного потоку матеріалів;

o забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

o розподіл невигідних витрат і т.п.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для ухвалення управлінських рішень.

Розділ II. Організація обліку витрат та розрахунків собівартості продукції на підприємстві

2.1 Організація первинного обліку витрат на виготовлення продукції

Виробництво продукції (робіт і послуг) пов'язане з певними витратами. У процесі виробництва продукції затрачається праця, використаються кошти праці, а також предмети праці. Всі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворять собівартість продукції. Собівартість - найважливіший показник ефективного використання виробничих ресурсів.

Ціль обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції укладається у своєчасному, повнім і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, вирахуванні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і коштів. Безперервний поточний облік витрат у місцях виникнення витрат, повсякденного виявлення можливих відхилень від установлених норм, причин і винуватців цих відхилень повинен задовольняти вимогам оперативного керування виробництвом.

В основі організації обліку витрат на виробництво лежать наступні принципи:

o документування витрат і повне їхнє відбиття на рахунках обліку виробництва;

o угруповання витрат по обсягах обліку й місцям їхнього виникнення;

o погодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькулювання собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат - з нормативними й плановими;

o доцільність розширення кола витрат, що ставляться на об'єкти обліку по прямому призначенню;

o локалізація витрат, викликуваних виготовленням певної продукції;

o здійснення оперативного контролю за витратами виробництва й формуванням собівартості продукції.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції визначений Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р.(зі змінами та добавками).

Витрати, що включають у собівартість продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту по наступних елементах: матеріальні витрати (за винятком вартості оборотних відходів; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних фондів; інші витрати.

Вартість матеріальних ресурсів по елементі матеріальні витрати формується виходячи із цін їхнього придбання без обліку ПДВ, за винятком випадків, коли це передбачено законодавчими актами (включаючи сплату відсотків за кредит, надаваний постачальником цих ресурсів, націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачених постачальницьким організаціям, вартості послуги, мита й митного збору, витрат на транспортування, зберігання й доставку, які здійснюються сторонніми організаціями).

У вартість матеріальних ресурсів включаються також витрати підприємств на придбання впакування й тари, крім дерев'яної й картонної, отриманої від постачальників матеріальних ресурсів за винятком вартості цієї тари за ціною її можливого використання в тих випадках, коли ціни на них установлені окремо понад ціну на ці ресурси.

З витрат на матеріальні ресурси, які включаються в собівартість продукції, віднімається вартість поворотних відходів. Поворотні відходи - це залишки сировини й матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв й інших видів матеріальних ресурсів, які утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу, і тому використаються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використаються по прямому призначенню.

До матеріальних витрат ставиться вартість:

o сировини й матеріалів, які здобуваються в сторонніх підприємств й організацій, і входять до складу виготовленої продукції, становлячи її основу, або є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг);

o покупних матеріалів, які використаються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу й упакування продукції або використаються для інших виробничих і господарських потреб;

o покупних комплектуючих коштів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

o робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємств і не ставляться до основного виду діяльності;

o використовуваної природної сировини в частині відрахувань на геологорозвідувальні й геологопошукові роботи, рекультивацію земель, включаючи витрати на оплату робіт з рекультивації земель, які здійснюються спеціалізованими підприємствами, плату за деревину, продану на пні, плату за воду, що вибирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем у межах установлених лімітів, відшкодування в межах нормативів втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні вгідь для розширення видобутку мінеральної сировини;

o придбаного в сторонніх підприємств й організацій якого-небудь палива, що використається в технологічних цілях на виробництво всіх видів енергії, опалення виробничих приміщень, транспортні роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом;

o придбаної енергії всіх видів, що використається на технологічні, енергетичні й інші виробничі потреби підприємства;

o втрат від недостачі матеріальних цінностей у межах норм природних втрат.

Організація обліку витрат матеріалів у виробництві починається з відпустки їх безпосередньо на робочі місця для виготовлення продукції. Організація обліку використання матеріалів залежить від ряду факторів, зокрема характеру виробництва, видів виробничого встаткування, змінності роботи, порядку подачі матеріалів на робочі місця ( через комори або минаючи їх). Тому в кожному окремому випадку потрібен індивідуальний підхід до організації обліку використання матеріалів залежно від конкретних виробничих умов. Для обліку витрати матеріалів по напрямку витрат застосовують різні способи документування: інвентарний і партійний. При інвентарному способі документування витрати матеріалів фактична витрата матеріалів на виробництво обчислюється з урахуванням залишків, не використовуваних на початок і кінець місяця. Із цією метою наприкінці звітного періоду провадиться інвентаризація залишків матеріалів. Для визначення фактичної витрати матеріалів провадиться розрахунок: до початкового залишку додаються відпущені матеріали й віднімаються кінцеві залишки матеріалів.

Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції (робіт, послуг), при плануванні, обліку й калькулюванні собівартості групуються по статтях витрат. Перелік статей витрат, їхній склад і методи поділу по видах продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими інструкціями з питань планування, обліку й калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру й структури виробництва. Витрати на виробництво продукції включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони ставляться, не залежно від часу оплати - попередньої (оренда) або наступної. Окремі види витрат по яких неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони ставляться, а також витрати в сезонних галузях промисловості включаються у витрати виробництва в кошторисно-нормативному порядку.

2.2 Методи визначення собівартості продукції

Собівартість продукції не має єдиного об'єктивного значення. Її величина залежить від методики розрахунку.

В рамках одного виробничого циклу і в найбільш загальному вигляді процес обчислення (калькулювання) собівартості може бути представлений у вигляді досить очевидних послідовних процедур:

o Економічне обґрунтування витрат та їх групування для цілей визначення собівартості.

o Розробка та обґрунтування методів вартісної оцінки кожного елементу витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом.

o Визначення обсягу продукції, що калькулюється, встановлення періодичності (строків) калькулювання.

o Обчислення собівартості забракованої продукції при наявності браку.

o Виявлення та оцінка величини зворотних відходів виробництва.

o Визначення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, включаючи складання калькуляцій, розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.

Для визначення фактичної собівартості продукції слід мати дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на початок та кінець періоду калькулювання, відходи виробництва, супутня, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва.

Незавершене виробництво зумовлює два моменти в калькуляційному процесі: перший - вартість незавершеного виробництва на початок калькульованого періоду слід додати до загальної суми витрат поточного періоду; другий - вартість незавершеного виробництва слід вирахувати остаточної суми витрат, яка залишається після виконання ряду процедур. Отже:

ВСВ_Ф = НВ_П+ПВ_П-ВЗВ-ВСП-ВПП+В_БР-НВ_К, 4.3.1

де ВСВ_Ф - фактична собівартість всієї продукції, яка випущена виробництвом;

НВ_П - незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;

ПВ_П - поточні витрати періоду;

ВЗВ - вартість зворотних відходів виробництва;

ВСП - вартість супутньої продукції;

ВПП - вартість побічної продукції;

В_БР - втрати від технологічного браку;

НВ_К - незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.

Наявність супутньої продукції зумовлює необхідність обліку витрат на її одержання, а наявність побічної продукції - розподіл витрат між готовою та побічною продукцією на підставі калькуляції або виключення вартості побічної продукції. Якщо собівартість побічної продукції не калькулюється, її оцінюють на підставі облікових цін.

Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції. Це завжди зводиться до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики виду.

Загалом калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному при управлінні виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.

Розрахунок собівартості потрібен для різних цілей як у фінансовому, так і у внутрішньому бухгалтерському звіті.

Одним із методів є нормативний метод обліку затрат на виробництво продукції.

На промислових підприємствах залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції: показний, попередній і нормативний.

Однак слід пам'ятати, що при використанні будь-якого методу калькулювання наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) не включаються до виробничої собівартості.

Нормативний метод калькулювання для підприємств обробних галузей промисловості є основним.

Нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно, з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін(п.21 П(С)БО №9).

Розробляються норми на кожний вид деталі, вузла, виробу з урахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.

Нормативи систематизуються у специфіках норм затрат матеріалів та норм часу і розцінок.

Підприємство може аналізувати причини відхилень і змін норм. До таких можуть відноситися:

o Зміни обсягу виробництва;

o Зміна організації виробництва й умов праці;

o Зміна природних умов та інші чинники.

o Навести повний перелік причин нереально, оскільки вони залежать від специфіки та умов виробництва.

o Особливу увагу слід звернути на положення пункту 11 П(С)БО №16, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:

o Виробнича собівартість продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду (відображається за дебетом субрахунка 901"Собівартість реалізованої готової продукції" і кредиту рахунка 26 "Готова продукція");

o Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (відображається по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 91"Загальновиробничі витрати");

o Наднормовані виробничі витрати (відображаються по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 20 "Виробничі запаси").

Отже, виробничі витрати в межах норм, установлених підприємством, необхідно списувати на виробничу собівартість продукції як прямі затрати, а все, що вище норм, - на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді. У цьому і полягає відмінність нормативного методу калькулювання, викладеного у П(С)БО №16, від того, який застосовувався раніше згідно з Положенням №473. Відповідно до останнього до фактичної собівартості продукції, що виробляється, включалися як витрати за нормами, так і відхилення від них.

Тепер же, коли затрати за нормами і відхилення від норм ураховуються окремо, керівник підприємства своєчасно отримує інформацію про "надмірнр" витрати, не передбачені нормами, і може оперативно втрутитися у процес виробництва. Досягається така чіткість щоденним документуванням витрати основних видів сировини і матеріалів.

Наказом №193 розроблені типові форми № м-8 "Лімітно-забірна карта", № м-10 "Акт вимога на заміну(додатковий відпуск) матеріалів", які є первинними документами для списання матеріальних цінностей у виробництво при нормативному методі калькулбвання.

Для того щоб виробити продукцію, необхідно затратити кошти, у тому числі - використати запаси підприємства. Для того щоб раціонально витратити запаси, треба вести їх облік. Допоможе в цьому бухгалтерові П(С)БО №9 "Запаси".

Підприємству дозволено вибирати один з методів на власний розсуд, причому відповідно до принципу послідовності, який закладений у Законі України від 16.07.99р. №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вибраним методом доведеться користуватися з року в рік. Якщо треба змінити метод, то таке рішення має бути обгрунтоване і розкрите у фінансовій звітності.

Нормативний метод може використовуватись у двох аспектах:

o Для оцінки і контролю діялбності підприємства, не будучи при цьому частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства;

o Безпосередньо в бухгалтерських записах, будучи частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства.

Суть методу обліку нормативних затрат на виробництво продукції полягає в тому, що всі виробничі затрати на виготовлення готової продукції - незавершене виробництво, сама готова продукція та її реалізація відображаються у фінансовому обліку за їх нормативними значеннями.

В ідеалі ми повинні протягом звітного періоду точно знати величину адміністративних затрат, затрат на збут та інших, які будуть понесені протягом місяця, у внутрішньогосподарському обліку можна визначити планову повну собівартість одиниці продукції, яка також буде дорівнювати фактичній.

На практиці ціни на матеріали можуть змінюватися, у процесі виробництва можливе використання більшої кількості матеріалів, ніж установлено нормативами, та ін. Тому виникають різниці між фактичними і нормативними затратами.

Журнал-ордер №10.

Собівартість формується у журналі-ордері №10. У журналі-ордері №10 для кожного з витратних рахунків відводиться окрема сторінка. На кожній сторінці по вертикалі записують назви статей витрат, а по горизонталі відводять колонки кореспондуючих рахунків, які розшифровують статті по економічним елементах.

Сторінок у журналі-ордері №10 повинно бути не менше кількості витратних рахунків у головній книзі; кількість кореспондуючих рахунків, з кредиту яких списуються різні витрати, також визначає головний бухгалтер у міру облікової необхідності.

Підсумки з кредиту кожного з кориспондуючих рахунків заносяться до головної книги на сторінку оборотів по дебету даного витратного.

Крім сторінок відведених для дебетових оборотів кожного з витратних рахунків, у журналі-ордері №10 повинна бути сторінка, де можна побачити обороти по кредиту кожного з вказаних вище рахунків у дебет різних, з якими протягом місяця вони коресподувалися, в тому числі витратних, загальними підсумками.

Крім того, до журналі-ордері №10 повинні додаватися ще й розрахунки суми витрат, що припадає на реалізацію, а також залишків незавершеного виробництва і готової продукції. Такі розрахунки виконуються на підприємствах, де прямий облік вартості незавершеного виробництва неможливий.

Таким є журналі-ордері №10 - синтетичний реєстр оборотів по кредиту рахунків, які означають різні елементи витрат. Яка з можливих форм його ведення прийнята до конкретного підприємства, вирішувати головному бухгалтерові.

2.3 Облік витрат і калькулювання собівартості

Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність способів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Розглядаючи облік витрат та калькулювання як єдиний процес, зазначимо, що останній складається з двох взаємопов'язаних етапів: перший етап - облік витрат, що включає організацію аналітичного обліку витрат та розподілу витрат на виробництво продукції між об'єктами обліку; другий етап - калькулювання собівартості, що включає операції по визначенню собівартості виробів та одиниць продукції.

Під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об'єкту калькулювання.

Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних і нормативних витрат.

Для обліку витрат і калькулювання собівартості використовують різні методи. Під методом обліку розуміють сукупність способів і прийомів, за допомогою яких в бухгалтерському обліку відображають витрати і процес формування собівартості продукції. При цьому важливо забезпечити одержання інформації про ефективність використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів в розрізі об'єктів і статей витрат.

Вибір методу обліку витрат обумовлюється характером, обсягом і організацією виробництва на підприємстві. У виробництвах з одним видом вироблюваної продукції та незначним обсягом незавершеного виробництва або за його відсутності застосовують так званий простий метод обліку витрат. Аналітичний облік ведуть шляхом відкриття рахунків по даних виробництвах, а всі витрати є прямими. Собівартість одиниці продукції вираховують шляхом ділення витрат на кількість одержаної продукції.

На більш складному виробництві застосовують різні методи обліку витрат: позамовний, попередільний, нормативний. Вибір методу обліку витрат залежить від технології виробництва та побудови внутрішньогосподарських економічних відносин.

Позамовний метод обліку використовується на підприємствах, на яких витрати легко ідентифікувати з конкретною продукцією або роботами. Об'єктом обліку є окреме замовлення, оформлене договором між виробником та замовником. Виробничі витрати групуються, далі сумуються в цілому по підприємству, після цього здійснюють облік собівартості одиниці продукції за сумою усіх витрат.

На тих підприємствах, на яких перетворення сировини в готову продукцію відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи виробництва, використовують попередільний метод обліку. Він є у двох варіантах: напівфабрикантний і безнапівфабрикантний.

Витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції. Контроль витрат при цьому проводиться за кожним об'єктом обліку. Прямі витрати перевіряються за кожним переділом окремо, а в середині переділу - за видами продукції.

При напівфабрикантному варіанті витрати обліковують по окремим технологічних переділах. Дані такого обліку дозволяють визначити собівартість напівфабрикатів, які оприбутковують з одного переділу і передають в наступний переділ. Отже, собівартість напівфабрикатів за кожним переділом визначається сумою витрат по даному цеху плюс вартість напівфабрикату, який поступив з попереднього переділу. Фактична собівартість готового виробу вираховується на останній стадії його виробництва, тобто на останньому переділу.

Безнапівфабрикантний варіант передбачає на кожній стадії накопичення витрат лише по конкретному підрозділу, не включаючи вартості напівфабрикатів. Для вирахування собівартості готової продукції при цьому варіанті додають витрати по всіх стадіях виробництва.

В сільському господарстві попередільний метод використовують при обліку роботи допоміжних промислових виробництв в яких чітко визначені етапи виробництва. Цей метод в економічній літературі називають "попроцесний".

В зв'язку з тим, що в рослинництві має місце використання власної готової продукції для наступного виробництва (насіння на посів), то проявляються елементи напівфабрикантного варіанта обліку. Продукція власного виробництва )насіння на посів) використовується для одержання нової продукції в наступному році, що обумовлює розмежування витрат по різних звітних періодах і дозволяє показувати їх у вигляді звичайних матеріальних витрат.

В сьогоднішніх умовах, коли професора Я. В. Соколов і В. А. Палій в своїх наукових роботах стверджують, що калькуляція фактичної собівартості не лише громіздка і кропітка справа, але й непотрібна, - детальніше з'ясування цього питання заслуговує на увагу. Обов'язковою умовою існування нормативного методу є складання нормативної калькуляції. Визначення собівартості продукції повинно бути на основі єдиної системи динамічних норм і нормативів, лімітів та інших розрахунків. Ще одним принципом нормативного методу обліку витрат є систематичний перегляд діючих норм у зв'язку із удосконаленням техніки й технологій, організації виробництва, постійний змін норм і відображення в їх плановій і нормативній документації. Норми повинні повно і точно відображати ту частину суспільно необхідного виду продукції чи виконавчих робіт, що є потужним стимулятором суспільного виробництва..

Раціональне ведення виробництва вимагає дотримання обґрунтованих норм витрат і виходу продукції. За наявності таких норм можна успішно використовувати нормативний метод. Він дозволяє оперативно контролювати хід виробництва і своєчасно приймати правильні управлінські рішення. При нормативному методі забезпечують роздільне відображення обліку витрат за встановленими нормами, відхилення від них і облік зміни норм.

Нормативний метод обліку широко використовують на підприємствах обробних галузей промисловості. Витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три складові:

o витрати в межах норм (плану, кошторису);

o зменшення або збільшення витрат порівняно з нормою внаслідок зміни норм під впливом технічного прогресу;

o відхилення витрат порівняно з нормою у бік зменшення або збільшення

В сільському господарстві нормативний метод не знайшов широкого використання, не дивлячись на те, що такі роботи здійснювалися тривалий час, зокрема, цим постійно займався академік Ю. Я. Литвин. Широке впровадження нормативного методу в сільському господарстві потребує його подальшого дослідження і вдосконалення.

Між оцінкою і калькуляцією існує прямий взаємозв'язок. Ціна - грошовий вираз вартості. В основі ціни лежить виробнича собівартість.(9)

Собівартість продукції визначають один раз в кінці року. Обчислення собівартості - важливий і відповідальний етап у бухгалтерській діяльності. Їй передує підготовча робота, яка пов'язана з уточненням суми витрат і обсягу одержаної продукції.

Розділ III. Організація обліку собівартості на підприємстві ''Клондайк"

Методику та порядок визначення собівартості реалізації товарів в роздрібній торгівлі розглянемо на конкретних прикладах.

По підприємству роздрібної торгівлі ''Клондайк" необхідно визначити собівартість проданого товару за наступними даними, грн.:

На початок звітного періоду
Залишок товару за продажними цінами	15500,00
Залишок торгової націнки	4600,00
Залишок транспортних витрат	1050,00
Протягом звітного періоду
Оплачено вартість товару постачальнику	24000,00 (в т.ч. ПДВ - 4000,00)
Транспортні витрати (оплачено послуги сторонньої організації)	1200,00 (в т. ч. ПДВ-200,00)
Надійшли товари на склад за купівельною вартістю	20000,00
Відображено торгону націнку	5000,00
Виручкa від реалізації	31000,00
На кінець звітного періоду
Залишок товару	9500,00
Залишок торгової націнки	2263,00
Залишок транспортних витрат	481,81

Для визначення собівартості проданого товару здійснимо розрахунки:

1. Визначення собівартості проданого товару за методом середнього відсотка торгових націнок

Визначення суми торговельних націнок на реалізований товар необхідне винятково для визначення собівартості проданого товару. Передусім необхідно визначити середній відсоток торгових націнок за звітний період. Для цього слід зіставити всю суму торгових націнок за звітний період і всю вартість усього товару за звітний період:

Усього торгових націнок: С-до поч. Кт 285 + Кт 285

4600 грн. + 500 грн. = 9600 гри.

Усього товару; С-до поч. Дт 282 + Дт 282 (20000 + 5000)

15500 грн. + 25000 грн. = 40500 грн.

Середній % торгової націнки: ((С-до поч. Кт 285 + Кт 285): (С-до поч. Дт282 + Дт282))х100%

(9600 грн. : 40500 грн.) х 100 % = 23,7 %.

Списана торгова націнка (Дт 285);

(Кт 282 х Сер. %) : 100 %

(31000 грн. х 23,7 %): 100 % = 7347 грн.

Собівартість реалізованих товарів (Дт 902): Кт 282 - Дт 285

3100 грн. - 7347 грн. = 23653 грн.

Залишок торгової націнки на кінець звітного періоду:

(С-до поч. Кт 285 + Кт 285) - Дт 285

(4600 грн. + 5000 грн.) - 7347 грн. = 2263 грн.

2. Розрахунок суми транспортних витрат, що підлягають списанню у складі собівартості проданих товарів:

- визначення середнього відсотка транспортних витрат:

% ТЗВ = ((С-до поч. 28 ТЗВ + Дт 28 ТЗВ) ; (С-до поч. Дт 281 + Дт 281)) х 100%.

Для розрахунку середнього відсотка транспортних витрат необхідно знати первісну вартість товарів на початок звітного періоду. У наведеній формулі це значення позначене як "С-до поч. Дт 281".