Облік і розподіл загальновиробничих витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Економічна суть загальновиробничих витрат

1.1 Загальні принципи визначення витрати та їх класифікація

1.2 Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика

Розділ ІІ. Облік і розподіл загальновиробничих витрат. Шляхи його вдосконалення

2.1 Порядок формування загальновиробничих витрат

2.2 Облік і розподіл загальновиробничих витрат

2.3 Вдосконалення обліку загальновиробничих витрат

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Одним із важливих, можна сказати, центральних, об'єктів обліку є витрати підприємства. Від достовірності інформації про цей об'єкт залежить правильність визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік повинен надати повну, достовірну інформацію про витрати підприємства за звітний період. Така інформація є основною для аналізу і прийняття управлінських рішень, а тому доречно відображати результати за видами діяльності підприємства.

До витрат підприємства відносяться загальновиробничі витрати, що є об'єктом дослідження в даній курсовій роботі.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. В роботі досліджуються такі питання як: економічна характеристика витрат їх класифікація; формування, облік та розподіл загальновиробничих витрат, вдосконалення обліку.

При написанні курсової роботи використані Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність". Закон України "Про оподаткування прибутку", П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати". П(С)БО 16 "Витрати". П(С)БО 8 Нематеріальні активи", П(С)БО 9 "Запаси".

Розділ І. Економічна суть загальновиробничих витрат

1.1 Загальні принципи визначення витрат, їх класифікація

Найбільша кількість господарських операцій, що здійснюються на підприємстві, пов'язана з виникненням витрат.

Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу в наслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно П(С)БО 16 "Витрати" витрати можна про класифікувати за видами діяльності, а саме виділяють витрати звичайної і надзвичайної діяльності. Звичайні витрати підприємство несе у зв'язку із здійсненням всіх видів діяльності, якими воно займається. Це основна діяльність підприємства (операційна), пов'язана з процесом виробництва та реалізації продукції, а також інші види діяльності, які мають місце на підприємстві: фінансова діяльність. інвестиційна, та інша звичайна діяльність (витрати від не операційних курсових різниць, оцінка необоротних активів тощо).

Надзвичайні витрати підприємство має в разі настання таких подій, які підприємство не планує, наприклад стихійні лиха, техногенні катастрофи і аварії. Окремо виділяють ще витрати на сплату податку на прибуток. Отже, витрати підприємства визначаються згідно П(С)БО 16 "Витрати", як зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу. Витрати можна про класифікувати за періодами віднесення на фінансові результати.



Витрати можна класифікувати за такими ознаками:

за видами діяльності;

за періодами віднесення на фінансові результати:

в залежності від економічної ролі у процесі виробництва:

по відношенню до обсягів виробництва;

в залежності від способу включення в собівартість продукції;

за ємністю складу;

за місцем виникнення.

за економічним змістом:

за доцільністю:

за календарним періодом,

з точки зору можливості впливу менеджера на витрати;

Виходячи із загальної класифікації витрат можна зробити характеристику загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати мають такі ознаки:

· вони є витратами звичайної діяльності, накладними в залежності;

· від економічної ролі в процесі виробництва;

· комплексними за своїм складом;

· непрямими в залежності від способу включення в собівартість продукції (в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

· за доцільністю загальновиробничі витрати в основному є продуктивними витратами.

Загальновиробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені на постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

Загальновиробничі витрати є витратами конкретного цеху чи одного виробничого.

1.2 Поняття про загальновиробничі витрати, їх характеристика

Загальновиробничі витрати накопичуються та розподіляються між об'єктами обліку витрат відповідно до певного чинника. Об'єкти обліку витрат - це продукція, роботи або вид діяльності підприємства, які вимагають визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат. Згідно п.15 П(С)БО 16 "Витрати" до загальновиробничих витрат відносяться:

1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на плату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

2. Амортизація основних засобів загальновиробничого цехового дільничого, лінійного) призначення.

3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого дільничого, лінійного) призначення.

4. Витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

5. Витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції,підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому персоналу: відрахування на соціальні заходи, медичне страхування та апарату управління виробництвом: витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт. послуг ).

6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природної о середовища.

7. Інші витрати (внутрізаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади: поточні нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах: оплата простоїв).

Таким чином, в складі загальновиробничих витрат відображаються витрати, пов'язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого значення.

Загальновиробничі витрати складаються з постійних і змінних витрат. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати, тобто витрати, які містять в собі постійну та змінну частини. Наприклад, оплата праці апарату управління цехами може включати до себе постійну частину - оклад, та змінну частину - преміальні винагороди за збільшення обсягів виробництва понад певний показник - 95 (чим більший відсоток збільшення обсягів, тим вищі преміальні). Окрім цього, затрати, що для одного підприємства є постійними, для іншого - змінними. Підприємству надається право відповідно П(С)БО 7 "Основні засоби" обрати прийнятний для нього метод нарахування амортизації основних засобів (з-поміж чотирьох запропонованих). Якщо підприємство обере виробничий метод, за яким сума амортизації визначається залежно від кількості виробленої продукції, то дані витрати будуть відноситися до змінних витрат. Якщо підприємство обере добре відомий в минулому прямолінійний метод, то витрати на амортизацію будуть відноситися до постійних витрат. Все вищезгадане стосується лише бухгалтерського обліку, в податковому обліку визначається відповідно до чинного законодавства.

Поділ витрат на змінні і постійні має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об'єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами. При цьому потрібно враховувати поведінку кожної статті накладних витрат. Остання може вести себе одним із таких способів:

1. Може представляти собою статтю перемінних витрат і змінюватися в прямій пропорційній залежності від об'єкту ділових операцій.

2. Стаття може бути незмінною по своїй величині при любій зміні об'єму виробництва. Це не означає, що витрати по цій статті не можна скоротити. Контроль і аналіз витрат дає можливість визначити резерви їх зниження і прийняти відповідні управлінські рішення.

3. Стаття може бути на півзмінною або на півпостійною.

Поведінку окремих статей накладних витрат потрібно в першу чергу враховувати при плануванні цих витрат. В зв'язку із різною поведінкою статей накладних витрат ці витрати складніше контролювати ніж всі інші витрати. Труднощі контролю за цими витратами полягають ще в тому, що не всі накладні витрати, які відносяться до виробництва чи збуту здійснюються одночасно з процесами виробництва і збуту. Деякі накладні витрати припадають на період більш ранній, ніж трапляються зміни у виробництві чи збуті. Інші накладні витрати припадають не суттєво більш пізній час після того як зміни у виробництві чи збуті вже пройшли.

Розділ ІІ. Облік і розподіл загальновиробничих витрат і шляхи його вдосконалення

2.1 Порядок формування загальновиробничих витрат

Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. В П(С)БО 16 "Витрати" виділені такі економічні елементи:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

На загальновиробничі потреби можуть бути використані такі матеріальні ресурси: паливо, енергія, запасні частини. основні, допоміжні і інші матеріали. Зокрема, для отримання і експлуатації устаткування використовуються масивні, обтиральні матеріали, різні емульсії для охолодження устаткування, паливо, енергія. вода, пара, стиснуте повітря та інші види енергії на приведення в рух виробничого устаткування, запасної частини, деталі, вузли та інші матеріали для ремонтів, інструменти пристрої, які обліковуються в складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. На інші загальновиробничі і загально господарські потреби можуть бути використані сировина, основні матеріали, комплектуючі вироби, на вдосконалення технології і організації виробництва (поліпшення якості продукції, підвищення її надійності довговічності, інші експлуатаційні характеристики), різні допоміжні матеріали для проведення ремонтів, електроенергія, вода, пара власного виробництва, спецодяг, спецвзуття, малоцінний інвентар і інші матеріальні цінності.

Облік матеріальних витрат ведеться на підставі документів про відпуск матеріальних цінностей зі складу у виробничі підрозділи, і про їх використання у виробництво. Відпуск матеріалів у виробництва може здійснюватися на підставі лімітно-забірних карт (Форма М - 8 або М -9), акту-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (Форма М-10), накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма М - 11).

Вартість матеріальних ресурсів віднесена на витрати виробництва залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів. Відпущені запаси у відповідності з П(С)БО 9 "Запаси" можуть бути оцінені за одним із таких методів:

· ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;

· середньозваженої собівартості;

· собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);

· нормативних витрат.

Зупинимося на особливостях застосування цих методів.

Метод ідентифікаційної собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі це замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (дорогоцінного каменю. дорогоцінних металів тощо)

Запаси можуть складатися також за середньозваженою вартістю, яка визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна. за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві продукції матеріалів.

Метод ФІФО передбачає що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених виробництво ресурсів, за вищання їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.

Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів. праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормованих витрат до фактичних витрат і піни мають регулярно перевірятися і переглядатися. На мою думку, використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізації продукції в періоди їх виникнення. тобто по дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.

Підприємство самостійно вибирає метод оцінки запасів. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів котрі мають однакове призначення і однакові умови використання застосовується тільки один із запропонованих методів.

В складі загальновиробничих витрат значну питому вагу займають витрати на оплату праці (заробітна плата апарату управління підприємством: апаратом управління виробничими підрозділами, робітників що обслуговують устаткування; робітників, які зайняті переміщенням вантажів у виробничих підрозділах - водії авто і електрокарів; робітників, які здійснюють розвантаження матеріалів, інструментів, деталей. завантаження готової продукції; інших працівників, які зайняті у сфері управління і організації виробництва). Заробітна плата працівників зайнятих в управлінні і організації виробництва розраховуються за погодинною системою оплати праці. Витрати на оплату праці визначаються виходячи із посадових окладів і кількості відпрацьованого часу. На більшості підприємства використовується погодинно-преміальна оплата праці, при якій крім заробітної плати нараховується премія залежно від результатів роботи. Заробітна плата робітників, які обслуговують устаткування і зайняті переміщенням навантажувально-розвантажувальними роботами може розраховуватися за погодинною або відрядною системами, їх заробіток може залежати від заробітної плати робітників. які зайняті у виробничому процесі, тобто застосовуються непряма відрядна форма оплати праці

Друге, за величиною, місце в складі загальновиробничих витрат на багатьох підприємствах займає амортизація необоротних активів.

П(С)БО 7 Передбачає такі методи нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів):

· прямолінійний;

· зменшення залишкової вартості;

· подвійного залишку, що зменшується;

· кумулятивний;

· виробничий.

Розглянемо кожен із даних методів нарахування амортизації. За методом прямолінійного списання вартості об'єкта основних засобів, то амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

Виробничий метод оснований на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об'єкта основних засобів, і тимчасові строки не відіграють ніякої ролі в процесі її нарахування. Щорічна сума амортизації при цьому методі визначається так :

Амортизаційні відрахування = фактичний річний обсяг продукції (робіт, послуг) х виробнича ставка амортизації

в свою чергу:

Виробнича ставка амортизації = (первинна вартість -

ліквідаційна вартість) : загальний розрахунковий обсяг виробництва

Суть прискорених методів амортизації основних засобів по тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, нараховані, в кінці строку служби об'єкта. Використовуючи ці методи, виходять з того, що багато видів основних засобів виробничого призначення діють ефективніше. поки вони ще нові і мають, високі продуктивні здатності. І з часом витрати на ремонт збільшуються; і в кінці строку експлуатації об'єкта значно вищі. ніж на початку. Це призводить до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизаційних відрахувань залишається фактично постійною протягом багатьох років В результаті корисність об'єктів основних засобів залишається однаковою протягом тривалого часу.

Відповідно до методу зменшення залишкової вартості:

Річна сума амортизації = залишкова вартість об'єкта основних засобів хх річна норма амортизації



Ступінь кореня n = кількість років корисного використання об'єкта.

При методі подвійного зменшеного залишку прискореної амортизації ліквідаційна вартість об'єкта не враховується, щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою :

Амортизаційні відрахування = 2 * Норма амортизації * Балансова вартість

Кумулятивний метод називають ще методом списання вартості за сумою чисел років. Амортизаційні відрахування при цьому методі розраховуються таким чином :

Амортизаційні відрахування = кумулятивний коефіцієнт * (первинна вартість - ліквідаційна вартість)

Кумулятивний коефіцієнт = число років, що залишається до кінця строку служби об'єкта : сума років строки служби об'єкта

Крім вище перелічених методів нарахування амортизації, підприємств відповідно до 11(С)БО 7 "Основні засоби" може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством.

Згідно із П(С)БО 7 ""Основні засоби" нарахування амортизації починається з наступного місяця після визнання об'єкта основних засобів активом. Нарахування амортизації припиняється з наступного місяця після вибуття об'єкта основних засобів і призупиняється на період реконструкції, модернізації добудування (дообладнання) і консервації об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні всіх методів, крім виробничої визначається діленням річної суми амортизації на 12.

На підставі п. 27 П(С)БО 7 "Основні засоби" амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується з використанням тільки прямолінійного або виробничого методу. Крім цього, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єктів у розмірі50% вартості що амортизується, а решта 50% вартості, що амортизується, - у місяці їх виключення з активів (списання з балансу) у результаті невідповідності критеріям визнання активом, або у першому місяці використання об'єкта 100% його вартості. Тобто за суттю для малоцінних необоротних активів залишається раніше існуюча система нарахування зносу.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу названих елементів, зокрема оплата вартості продукції (робіт і послуг), одержаних зі сторони, витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування, винагороди за юридичні, й аудиторські послуги, послуги оцінки майна, тощо. Величина цих витрат визначається у відповідності з встановленими договірними цінами, нормами і тарифами.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності). Обмеження про прибуток не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів презентацій і свят на замовлення та за рахунок інших осіб (кафе, ресторани. бари).

Включаються до складу валових витрат витрати платника податку на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків-включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) квартал.

Накопичуються загальновиробничі витрати в розмірі статей витрат, перелік яких виключається підприємством самостійно.

Загальна методика побудови обліку загальновиробничих витрат за елементами аналогічне методиці побудови витрат виробничої діяльності.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між З способами обліку витрат діяльності:

· з використанням 8-го класу рахунків "Витрати за елементами";

· з використанням 9-го класу рахунків "Витрати діяльності";

· з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Облік витрат тільки по рахунках класу 8 можуть вести суб'єкти малого підприємництва, а також організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. У підприємств інформація про витрати формуватиметься в розрізі економічних елементів. Витрати списуються безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23 "Виробництво" в частині прямих і загальновиробничих витрат, а всі інші витрати відносяться на рахунок 79 "Фінансові результати". Усі витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, витрати при надзвичайних операціях в цьому випадку враховуються на рахунку 85 "Інші витрати".

Підприємства використовують рахунки класу 9. Їх використання дозволяє здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть нести облік витрат тільки на рахунках 9 класу або за бажанням можуть використовувати одночасно з цим і рахунки класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових регістрів (журнал 5,5А). Тому на мій погляд використання рахунків класу 8 є недоцільним, так як робить цей облік трудомістким і незручним.

2.2 Облік і розподіл загальновиробничих витрат

Облік загальновиробничих витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, також витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати ".Цей рахунок не застосовується підприємствах торгівлі. Рахунок 91- активний, витратний, збірно-розподільчий, призначений для обліку господарських процесів.

Облік загальновиробничих витрат здійснюється на основі зведених документів про витрати, в яких накопичуються дані із первинних документів по обліку витрачання виробничих запасів, нарахування заробітної плати, про рух основних засобів і інших необоротних активів, накладних, актів про виконані роботи і послуги, авансових звітів і інші. До зведених документів по обліку витрат відносяться: відомість розподілу матеріалів , відомість розподілу заробітної плати, відомість нарахування амортизації основних засобів, відомість нарахування амортизації інших необоротних активів, листки-розшифровки по обліку грошових витрат.

Аналітичний облік витрат ведеться за місцем виникнення і статтями витрат. Місцями виникнення загальновиробничих витрат є виробничі підрозділи (цехи, дільниці)

Облік загальновиробничих витрат без використання рахунків 8 класу відображається в бухгалтерському обліку такими записами:

Нарахований знос основних засобів та нематеріальних активів загально виробничого призначення

Дт 91 Кт 1З

Списані виробничі запаси на ви грати по обслуговуванню виробництва

Дт 91 Кт 20

Передані в експлуатацію МШП загальновиробничого призначення

Дт 91Кт 22

Оплачені готівкою загальновиробничі витрати

Дт 91Кт ЗО

Оплачено загальновиробничі витрати з рахунку в банку

Дт 91 Кт ЗІ

Списана на загальновиробничі витрати сума раніше пред'явленої претензії, не підлягає задоволенню

Дт 91Кт 37

Списано на загальновиробничі витрати звітного періоду відповідна частина витрат майбутнього періоду

Дт 91Кт 39

Проведені відрахування на забезпечення виплат відпусток

Дт 91 Кт 47

Акцептовано рахунки постачальників за послуги по обслуговуванню цехів основного та допоміжного о виробництва

Дт 91Кт 6З

Нарахована заробітна плата персоналу цеха та проведені відрахування на соціальні заходи

Дт 91 Кт 66

Дт 91 Кт 65

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва. Пункт 16 П(С)БО 16 визначає, що змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва (інший об'єкт витрат) із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, тощо, виходячи з фактичної потужності звітного періоду, а постійні витрати роздаються на кожну одиницю виробництва із використанням бази розподілів (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат і т.д.) при нормальній потужності.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, результату ) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

Змінні загальновиробничі витрати визначаються за фактичними обліковими даними. Якщо підприємство не веде окремого обліку постійних і змінних витрат або за обліковими даними неможливо визначити фактичної суми таких витрат, то для визначення змінних витрат може бути визначена питома вага цих витрат на одиницю продукції. Наприклад: електроенергія при незмінних тарифах буде рости прямо пропорційно росту обсягу виробництва.

У зв'язку з цим суми змінних витрати можуть бути визначені як добуток обсягу виробництва на суму змінних витрат розрахованих на одиницю продукції.

Підприємствам надане право самостійно встановлювати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, які слід відобразити в документі про облікову політику підприємства.

Змінні загальновиробничі виграти розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (години праці заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо ) виходячи з фактичної потужності звітного періоду. В цьому випадку розподілені загальновиробничі витрати в самому широкому розумінні представляють собою розподілені змінні загальновиробничі витрати на одиницю бази з подальшим відношенням на різні види продукції,яка виготовляється на підприємстві на базу фактичної потужності за звітний період.

Про виборі бази розподілу слід звернути увагу на те, що зміною загальновиробничих витрат і відповідно змінною бази розподілу існує пропорційна або майже пропорційна залежність. Найчастіше в якості фази розподілу загальновиробничих витрат використовують :

ціну прямих матеріалів - якщо загальновиробничих витрат прямо зв'язані з величиною і кількістю матеріалів, з якими проводиться відповідні технологічні операції типовим прикладом в цьому випадку може бути виробництво на якому тільки збір виробів:

прямі витрати на оплату праці - якщо загальновиробничих витрат прямо зв'язані з величиною прямих витрат на оплату праці. Якщо наприклад, у виробництві для виготовлення певної продукції використовують складну техніку для управління якою наймають високооплачуваних кваліфікованих працівників, і одночасно для виробництва іншої продукції використовують працівників з більш низької кваліфікації, тоді використання витрат на оплату праці як бази розподілу приведе до того що велика частина загально виробничих витрат припадає на виробництво , для виготовлення якого використовують складну техніку:

години праці - якщо немає різниці між величиною заробітної плати і вона майже для всіх однакова;

машино-години - якщо у виробництві використовують значні капіталовкладення і загальновиробничі витрати у більшій мірі зв'язані з використання обладнання і техніки. Наприклад, значна ціна електроенергії для обладнання або ціна обслуговування обладнання і ін.



Розподіл загальновиробничих витрат

Розподіл загальновиробничих витрат здійснюється в наступній послідовності:

1-й етап: всі загальновиробничі витрати поділяються на постійні (що належать від обсягу виробництва і змінні (безпосередньо пов'язані зі зміною обсягу діяльності).

2-й етап: вибір бази розподілу. Підприємство самостійно вибирає базу розподілу, однак вибраний критерій обов'язково повинен вказувати на зв'язок між загальновиробничими витратами і причинами, які впливають на їх величину. Кожне підприємство вибирає за базу розподілу таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільшою мірою впливає на величину загальновиробничих витрат.

3-й етап: визначення нормальної потужності підприємства і вираження її в одиницях виміру обраної бази розподілу. Щоб розрахувати нормальну потужність, необхідно врахувати не тільки технічний потенціал обладнання, але і змінний режим роботи, тенденції на продукції тощо.

4-й етап: обчислення суми постійних і змінних загальновиробничих витрат всі умови досягнення підприємством нормальної потужності.

5-й етап: розрахунок нормативу постійних та змінних витрат на одиницю бази розподілу. Розділивши відповідні суми витрат на раніше визначену нормальну потужність, отримують планові нормативи змінних постійних загальновиробничих витрат в розрахунку на одиницю бази на кожну відпрацьовану машино-годину, на кожну гривню відрядної зарплати промислово-виробничого персоналу, на одиницю випущеної продукції тощо).

На суму розподілених загальновиробничих витрат складається бухгалтерський запис:

Дт 23 "Виробництво"

Кт 91 " Загальновиробничі витрати"

Нерозподілені загальновиробничі витрати списуються на собівартість реалізованої продукції, що відображається записом:

Дт 90 "Собівартість реалізації"

Кт 91 "Загальновиробничі витрати"

Виникає питання, куди списувати нерозподілені загальновиробничі витрати, якщо у звітному періоді не здійснювались операції по реалізації продукції. Потрібно відмітити,що вказана ситуація списання загальновиробничих витрат в інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій не передбачено. На нашу думку, ці витрати у зазначеному випадку потрібно списувати на рахунок 94 "Інші витрати операційної діяльності", що відображається бухгалтерською проводкою

Дт 94 "Інші витрати операційної діяльності"

Кт 91 "Загальновиробничі витрати"

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої готової продукції є економічно обґрунтованим, оскільки виробнича собівартість продукції і повинна підлягати різним коливанням, а витрати виходячи з принципу обачності не знижується, а відображається в тому періоді, коли вони понесенні.

2.3 Вдосконалення обліку загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати є одними із видів витрат діяльності підприємства і їх облік повинен повністю відповідати загальній схемі побудови обліку.

Вивчення Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також Інструкції, щодо його застосування, затверджених Міністерством фінансів України від ЗО листопада 1999 р. дає можливість зробити висновок, що загальна схема - обліку діяльності підприємства виглядає таким чином : з однієї сторони відображаються всі витрати підприємства за видами діяльності, з другої - доходи підприємства за видами діяльності. Як витрати, так і доходи списуються на фінансовий результат діяльності, тобто різниця між ними становить валовий фінансовий результат (прибуток або збиток) За цією схемою повинні відображатися всі господарські операції. Однак методика обліку формування окремих витрат , що передбачена П(С)БО 16 "Витрати" не відповідає цій схемі. Зокрема, це відноситься до обліку операцій по списанню нестач незавершеного виробництва, матеріальних цінностей.

Враховуючи загальну схему обліку діяльності підприємства вважаємо за доцільним нестач і не завершеного виробництва і матеріальних цінностей виявлені у виробничих підрозділах і на загальнозаводських складах відображати як інші витрати операційної діяльності виключивши зі складу загальновиробничих витрат, а суми заміщень за ці нестачі включати до складу іншого операційного доходу. При цьому на суму виявлених нестач будуть зроблені записи:

Дт 94 "Інші операційні витрати"

Кт 20 "Виробничі запаси"

Кт 23 "Виробництво"

Суми заміщень винних осіб за допущені нестачі і витрати будуть відображатися записом:

Дт 375 "Розрахунки за відшкодуваннями завданих збитків"

Кт 71 "Інший операційний дохід"

Для врегулювання обліку загальновиробничих витрат важливе практичне значення має уточнення їх складу. Для цього повинна бути розроблена і затверджена у централізованому порядку Інструкція по обліку витрат, в якій би деталізувалася кожна стаття витрат. Одним із напрямків вдосконалення обліку витрат в тому числі загальновиробничих є їх автоматизація.

Висновки

Витрати підприємства є одним із найважливіших і одним із трудомістких об'єктів обліку, контролю, аналізу. Від правильності їх визначення залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності підприємства.

Одним із принципів ведення бухгалтерського обліку є обачність. У зв'язку із цим слід уникати заниження витрат. Це означає, що витрати потрібно відображати в обліку відразу ж після отримання відомостей про імовірність їх виникнення. Цього принципу потрібно дотримуватися при відображенні загальновиробничих витрат, які є об'єктами дослідження даної роботи.

В результаті проведених досліджень по обліку загальновиробничих витрат зроблені такі висновки і пропозиції:

1.Вивчивши загальну класифікацію витрат можна сказати, що загальновиробничі витрати є витратами звичайної діяльності, накладними в залежності від економічної ролі в процесі виробництва, комплексними за своїм складом:

· непрямими в залежності, від способу включення в собівартість продукції (в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

· за доцільністю, загально виробничі витрати в основному є продуктивними витратами.

Загальновиробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

За місцем виникнення загальновиробничі витрати є витратами конкретного цеху чи одного виробничого підрозділу.

2. В складі загальновиробничих витрат відображаються витрати, пов'язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого призначення. Таке об'єднання названих витрат пояснюється єдиною причиною що ці витрати є накладними з виробничими витратами одного і того ж виробничого підрозділу.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. Такий поділ витрат має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об'єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами.

3. Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. Елементи витрат наводяться в П(С)БО 16 "Витрати", а перелік статей витрат може встановлюватись підприємством самостійно.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між 3 способами обліку витрат діяльності :

· з використанням 8-го класу рахунків "Витрати за елементами";

· з використанням 9-го класу рахунків "Витрати діяльності";

· з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових регістрів (журнал 5,5А). Використання рахунків класу 8 робить цей облік більш трудомістким і незручним

4. Особливістю обліку загальновиробничих витрат є те, що вони списуються на собівартість виробничої продукції в частині змінних і розподілених постійних, і на собівартість реалізованої продукції у частині нерозподілених постійних витрат.

5. Основним завданням управлінського обліку загальновиробничих витрат є правильне їх відображення за місцями виникнення і економічно обґрунтований розподіл і віднесення на собівартість окремих видів продукції. Від виконання цих завдань залежить коректність контролю за формуванням цих витрат і правильність розрахунку повної собівартості продукції, що мас важливе заточення для ціноутворення.

6. Загальновиробничі витрати є одними із видів витрат діяльності підприємства і їх облік повинен повністю відповідати загальній схемі побудови обліку.

Для врегулювання обліку загальновиробничих витрат важливе практичне значення має уточнення їх складу. Для цього повинна бути розроблена і затверджена у централізованому порядку Інструкція по обліку витрат, в якій би деталізувалася кожна стаття витрат, подібно, як це мало місце в Типовому положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

облік розподіл загальновиробничий витрата

Список використаної літератури

1. Амортизація основних засобів // Все про бухгалтерський облік .- №52.-2000.-С. 19-2.2 .

2. Бутинець Т.А. та інші. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. -Житомир: ЖІТІ, 2000. -672 с.

3. Бутинець Ф. Чижевська Л Герасимчук Н. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності «облік І аудит».-Житомир: ЖІТІ. 2000.-448с.

4. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. - Житомир: ЖІТІ, 2000. -640с.

5. Бухгалтерський облік за національними стандартами. Практичний посібник. 2-ге видання доповнене І перероблене / Укладачі Я.Д. Крупка, З.В. Задорожній та інші. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 288 с.

6. Бухгалтерський облік і відображення у фінансовій звітності витрат відповідно до Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" II Галицькі контракти". - 2000 .- №1 І - С.20-37.

7. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навчально-практичний посібник / за ред. С.Ф. Голова - Дніпропетровськ. ТОВ "Баланс - клуб", 2000.- 768с.

8. Бухгалтерський облік: Підручник - 2-ге видання., доповнене й перероблене. - Київ. Вид-во «Центр навчальної літератури», 2006. - 659 с.

9. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф.. Ф.Ф. Бутинця. 5-те видання, перероблене і доповнене, - Житомир: ПП «Рута», 2003 - 726 с.

10. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", від 22.05.97 р. 283/97-ВР

11. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств І організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99р. №291.

12. Новий бухгалтерський облік в Україні (побудова і застосування). Навчально-методичний посібник Тернопіль: Карт-Бланш, 2000 - 288с.

13. Облік витрат на виробництво продукції: національні стандарти // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - №25. - С. 19 - 26.

14. Облік загальновиробничих витрат II Бізнес (Бухгалтерія). - 2000. - №47. - С.110-114.

15. Организация бухгалтерского учета в 2001 году // Бухгалтерская практика.- 2001.-№1.-С.44-51.

16. Особливості обліку витрат па виробничих підприємствах II Все про бухгалтерський облік. - 2000. - №28. - С.7-10.

17. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99. р. №318.

18. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99р. №87.

19. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р.№92.

20. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99р.№242.

21. Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99. р.№246.

Размещено на Allbest.ru