Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернігівський державний технологічний університет

Курсова робота

На тему: «Фінансова санація та банкрутство підприємств»

Чернігів 2010

План

Вступ

1. План санації

2. Сутність санаційного аудиту та етапи його проведення

3. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, що перебуває в кризі

4. Аудит фінансової сфери підприємства

5. Ситуація підприємства на ринках факторів виробництва та збуту готової продукції

6. Аналіз причин кризи та сильних і слабких місць на підприємстві

7. Акт аудиторської перевірки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансове неспроможних підприємств. Так, 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го - кожне дев'яте, 1995-го - кожне п'яте, 1996-го - кожне третє, а в 1997- 98 pp. - кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збиткове. У 1999 році, без огляду на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення кількості збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збиткове.

Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. На початку 2000 р. кредиторська заборгованість майже у два рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора рази. Близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 1996 р. арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з них 1691 справа закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці показники становили відповідно 9645 та 4107; в 1998 році - 12281 та 4525, а в 1999 р. - 12618 та 6244. Така сама тенденція зберігається і досі.

Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом, значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість.

За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте, через недосконале законодавство, брак належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарств України, стають потенційними банкрутами. У зв'язку з цим вивчення теми "Фінансова санація та банкрутство підприємств" стає надзвичайно актуальним.

У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 p., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН, починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення кількості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. - 8730; 1991 р. - 8837; 1992 р. - 10920; 1993р. - 15148; 1994р. - 18837; 1995р. - 22344; 1996р. - 25530. Важливо, що зростання кількості фінансове неспроможних підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3,4 банкрутства; у 1992 р. - 4,1; у 1993 р. - 5,8; у 1994 р. - 6,8; у 1995 р. - 8,0; у 1996 р. - 9,2.

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

· спад кон'юнктури в економіці в цілому;

· зменшення купівельної спроможності населення;

· значний рівень інфляції;

· нестабільність господарського та податкового законодавства;

· нестабільність фінансового та валютного ринків;

· посилення конкуренції в галузі;

· криза окремої галузі;

· сезонні коливання;

· посилення монополізму на ринку;

· дискримінація підприємства органами влади та управління;

· політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

· конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

· утрата клієнтів та покупців готової продукції;

· зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

· неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

· зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

· збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

· виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;

· зростання тиску на ціни;

· суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

· стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

· криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

· криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

1. План санації

Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.

На підставі зарубіжного досвіду та синтезу його з вітчизняною практикою нами розроблено методичні рекомендації щодо складання плану санації. У загальному вигляді структурно-логічну схему плану показано на рис. Згідно із запропонованою методикою, план фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.

У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.

Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

* Оцінка зовнішніх умов.

* Аналіз фінансово-господарського стану.

* Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.

* Наявний потенціал.

Оцінка зовнішніх умов, що в них функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.

Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:

* аналіз виробничо-господарської діяльності;

* аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу тощо).

Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:

- залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів);

- ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);

- персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);

- законодавство (податки, заборона звільнення працівників).

У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.

Наявний потенціал. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах.

Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:

* фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

* наявність кваліфікованого персоналу;

* наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;

* наявність ринків збуту продукції;

* виробничий потенціал;

* ефективна організаційна структура;

* висока якість менеджменту.

Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У другому розділі плану змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну (Crash-) програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

* рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);

* мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів;

* зменшення та збільшення статутного капіталу;

* реструктуризація кредиторської заборгованості;

* заморожування інвестиційних вкладень;

* зворотний лізинг;

* розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.

Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Складовими частинами цього розділу є:

* Плай маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

* План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію, "ноу-хау", у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі бюджету.

* Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

* Фінансовий план включає:

а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;

б) баланс грошових надходжень та витрат;

в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);

г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;

д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел.

Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

- ліквідність та платоспроможність;

- прибутковість;

- додаткова вартість, створена в результаті санації;

- конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою:

Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на

проведення санації

Результати санації (крім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення). Для більш об'єктивної оцінки ефективності прогнозований обсяг прибутку приводиться до теперішньої вартості. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі).

Додаткова вартість, створена в результаті санації показує абсолютний приріст вартості активів підприємства, що очікується від реалізації плану санації. Додаткову вартість розраховують як різницю між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації. Потенційна вартість визначається на підставі приведених до теперішньої вартості майбутніх грошових потоків. Цей метод оцінки ефективності санації базується на дисконтуванні майбутнього Cash-Flow. Проблема тут полягає в точності прогнозування майбутнього грошового потоку.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за виключенням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення даних величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування плану санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги також інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах часткової участі тощо.

Як уже зазначалося, у процесі реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг, який з допомогою свого методичного та функціонального інструментарію координує діяльність різних підрозділів, здійснює контроль за якістю реалізації запланованих заходів, проводить аналіз відхилень, ідентифікує та нейтралізує ризики, а також виявляє додаткові шанси та можливості.

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

2. Сутність санаційного аудиту та етапи його проведення

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю "санаційний аудит" дотепер приділялося дуже мало уваги. Такий стан речей пояснюється тим, що багато економістів не бачать істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, який проводиться на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З ухваленням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено можливість досудової санації, а також укладання мирової угоди в ході провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди значною мірою залежить від висновків санаційного аудиту підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.

Які ж інституціональні й функціональні особливості санаційного аудиту?

Загалом, аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.

Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Звичайний аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства органами, як правило, спеціалізованими аудиторськими фірмами або аудиторами.

Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення.

Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена потребою користувачів у об'єктивній інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції. Необхідність у висновку спеціаліста спричинено також і тим, що користувачі не мають доступу до джерел інформації та спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які бажають узяти участь у фінансовій санації неспроможного підприємства.

Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі можуть бути:

* нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства, якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу;

* андерайтери, якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії;

* позикодавець (наприклад, банківський консорціум) - якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;

* саме підприємство - якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації в ході провадження справи про банкрутство;

* потенційний санатор - якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання);

* державні органи - якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки.

Зовнішнім замовникам аудиту необхідна обґрунтована інформація, яка свідчитиме, що:

1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними й вичерпними;

2) план санації є реальним;

3) вибрано найліпшу з наявних альтернатив розвитку підприємства. Ці замовники дають доручення аудитору провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновок про доцільність вкладання коштів у об'єкт санації.

Санаційний аудит проводиться зовнішніми аудиторами в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Особи, що проводять санаційний аудит, мають бути не лише висококваліфікованими економістами, а й розумітися на галузевих особливостях діяльності того чи іншого підприємства. У правовому та в економічному плані аудитор повинен бути повністю незалежним як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замовника аудиторського висновку (кредиторів та інвесторів).

Розробка плану санації не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Як уже було зазначено, підготовкою санаційної концепції займаються або внутрішні аналітичні служби підприємства, або сторонні особи: консалтингові фірми, професійні керуючі санацією тощо, хоч у деяких випадках аудитори беруть активну участь у розробці плану санації. Зауважимо, що санаційний аудит не слід ідентифікувати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Без огляду на те, що в обох випадках використовуються ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку - це складова частина процесу розробки плану санації, у другому - це перевірка достовірності та реальності відображених в плані санації даних.

Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Водночас, кінцевою метою фінансової санації суб'єкта господарювання є забезпечення його життєдіяльності в довгостроковому періоді. Отже, санаційна спроможність визначається здатністю підприємства до виживання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації. До загальних умов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;

б) конкурентних переваг;

в) виробничого та кадрового потенціалу.

Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг. Указані кількісні та якісні величини є тісно взаємозв'язаними між собою. Так, досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої ліквідності та платоспроможності, водночас, орієнтація лише на забезпечення ліквідності дає можливість забезпечити життєздатність підприємства тільки в короткостроковому періоді.

Санаційне спроможним підприємство буде в тому разі, коли продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.

З правового погляду, санаційно спроможним підприємство буде в тому разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому періоді, тобто коли є достатні передумови для відновлення та збереження стабільної платоспроможності з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися із заявою до арбітражного суду для порушення справи про банкрутство.

З метою визначення санаційної спроможності підприємства в процесі санаційного аудиту розв'язуються такі завдання:

* проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

* визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;

* робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;

* здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;

* оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції;

* робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

У процесі проведення санаційного аудиту використовуються різноманітні методи та інструменти. До головних слід віднести такі: опитування (анкетування) співробітників; факторний аналіз відхилень; аналіз сильних та слабких місць (СОФТ-аналіз); розробка сценаріїв; портфельний аналіз; метод ланцюгових підстановок; нуль-базис бюджетування; вартісний аналіз; трендовий аналіз.

На першому етапі санаційного аудиту проводиться загальне ознайомлення із наявною в підприємства санаційною концепцією та планом фінансового оздоровлення. Окрім цього, збирається та систематизується інформація, що використовується в процесі санаційного аудиту. Аудитор для виконання своїх завдань, пов'язаних з оцінкою санаційної спроможності суб'єкта господарювання, одержує доступ до всієї необхідної комерційної інформації про підприємство. Перед початком проведення санаційного аудиту аудитор повинен взяти в керівника підприємства пояснювальну записку до плану санації, яка підтверджує повноту та достовірність плану санації, експертиза котрого проводиться, фактологічного матеріалу, на якому базується план, а також визначає повноваження аудитора.

Дані про підприємство збирають у розрізі його оперативного становища та стратегічних можливостей. Поряд зі звітними бухгалтерськими даними та іншою внутрішньою інформацією для оцінки санаційної спроможності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народного господарства в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Зрозуміло, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічних можливостей підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.

Оцінка відображених у санаційній концепції вихідних даних про оперативне (фактичне) становище та стратегічні можливості підприємства здійснюється в процесі поглибленого аналізу його фінансово-господарського стану. При цьому послідовно розв'язуються такі завдання:

1. Проведення аналізу виробничо-господарської діяльності.

2. Проведення аналізу фінансового стану підприємства.

3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції.

3. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, що

перебуває в кризі

Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства на предмет відповідності фактичного стану даним, відображеним у санаційній концепції. У процесі аналізу виявляються також сильні та слабкі сторони виробничої сфери підприємства з тим, щоб виробити рекомендації щодо їхньої мобілізації чи усунення.

У ході аналізу виробничо-господарської діяльності аудитор проводить таку роботу:

1) вивчає загальну виробничу структуру підприємства;

2) оцінює рівень існуючої технології виробництва;

3) проводить аналіз виробничих витрат;

4) аналізує рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

5) оцінює показники праці.

6) Загальна виробнича структура підприємства. Під час вивчення загальної виробничої структури підприємства розв'язуються такі завдання:

- досліджуються головні техніко-економічні показники структурних підрозділів (обсяги виробництва, чисельність працівників, основні фонди, ФОП тощо);

- визначається кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їхнього розташування;

- проводиться експертиза доцільності виділення (відокремлення) певних підрозділів у ході майбутньої реструктуризації (якщо така передбачається).

2) Оцінка рівня існуючої технології виробництва. Це завдання розв'язується за такими позиціями:

а) наявність сучасних передових технологій;

б) використання ноу-хау та власних інноваційних розробок;

в) використання автоматизованих систем управління.

У процесі аудиту звертається також увага на циклічність технологічних процесів та їхню безперервність; можливість повторного використання продуктів переробки (відходів); величину втрат сировини, матеріалів, готової продукції під час виробничого циклу, наявність науково-обґрунтованих норм виготовлення продукції, енергозатратність технологій, серійність виробництва.

3) Аналіз витрат на виробництво. У ході аналізу вивчається ефективність планування собівартості та проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану. На підставі первинних бухгалтерських документів визначається сума витрат у собівартості продукції, не пов'язаних з виробничо-господарською діяльністю. При цьому аналізується фактична (у натуральному та вартісному виразі) наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробництва продукції. На цій підставі розробляються рекомендації щодо їх дальшого використання, у тім числі продажу. Велика увага приділяється питанню правильності віднесення витрат на собівартість продукції та на валові витрати для цілей оподаткування. У разі порушення вимог Закону "Про оподаткування прибутку" в частині формування валових витрат, підприємство наражається на фінансові санкції.

4) Аналіз руху основних фондів та амортизаційних відрахувань. Досліджуючи це питання, слід виходити з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, що їх придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріаломісткості та енергоємності, прогресивності технологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, найліпших у своїй галузі.

Слід перевірити правильність проведення та відображення у звітності таких, пов'язаних з рухом основних фондів операцій: індексація основних фондів; надходження та реалізація; ліквідація та інші види вибуття; ремонт та амортизація; інвентаризація.

Оцінка майнового стану підприємства проводиться на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; коефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.

5) Аналіз показників праці. Виконуючи це завдання, аудитор досліджує динаміку чисельності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З'ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (брак замовлень, сировини, утрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, брак маркетингових досліджень тощо), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кількості працівників потребам виробництва.

Аналізуючи господарську діяльність підприємства, можна скористатися "Методикою проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств", яку розроблено Агентством з питань запобігання банкрутству. Хоча на сьогоднішній день вказана методика є дещо застарілою.

4. Аудит фінансової сфери підприємства

фінансовий криза санаційний аудит

Головним джерелом інформації в процесі аналізу фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:

* баланс підприємства - ф. №1;

* звіт про фінансові результати - ф. №2;

* звіт про фінансово-майновий стан - ф. №3.

Особам, відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід ураховувати, що у зв'язку з переходом вітчизняних підприємств на національні стандарти бухгалтерського обліку та звітності, наказом Міністерства фінансів України затверджено низку нових стандартів бухгалтерського обліку. Головна інформація, яка використовується в ході аналізу, міститься в ПБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; ПБО 2 "Баланс"; ПБО 3 "Звіт про фінансові результати"; ПБО 4 "Звіт про рух грошових коштів"; ПБО 5 "Звіт про власний капітал". Запровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок окремих показників фінансового стану базується на окремих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Необхідність такої стандартизації виникає за оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, можна використати "Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій". Аудит фінансової сфери включає:

* оцінку динаміки та структури валюти балансу;

* аудит власного капіталу;

* аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;

* оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;

* аудит реальних та фінансових інвестицій;

* аналіз дебіторської заборгованості;

* аналіз Cash-Flow;

* оцінку ділової активності підприємства.

1) Оцінка динаміки і структури валюти балансу. За дослідження динаміки валюти балансу та його структури використовується трендовий метод аналізу (кожна позиція балансу порівнюється з даними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюються з аналогічними середньогалузевими показниками та з показниками підприємств, найліпших у галузі). На підставі цього робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності. Це, у свою чергу, може бути головною причиною його неплатоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, слід зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відображених у балансі, може бути значно нижчою за їхню балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.

2) Аудит власного капіталу. Ураховуючи функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу займає ключове місце в процесі аудиту фінансової сфери. У процесі аудиту увага звертається на такі основні питання:

* склад та структура джерел власних фінансових ресурсів;

* структура сукупного капіталу підприємства;

* правильність формування статутного фонду та порядок оцінки вкладів;

* можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;

* можливості реструктуризації статутного фонду;

* структура та джерела формування додаткового капіталу;

* наявність резервних (страхових фондів);

* наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

На цьому етапі аудиту розраховується низка показників, які характеризують рівень фінансової незалежності підприємства та структуру його сукупного капіталу. Методику розрахунку цих показників наведено в розділі 9 підручника.

Проблематика аналізу власного капіталу вітчизняних підприємств полягала в тому, що тривалий час структура балансу базувалася на принципах, які були сформовані до переходу на ринкові методи господарювання. Вона не враховувала наявних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових - власного та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на підставі окремих статей чинного до 2000 р. балансу, дають спотворену інформацію про реальний фінансовий стан підприємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показники фінансової незалежності, фінансового левериджу та інші є значно ліпшими за аналогічні показники провідних зарубіжних підприємств.

Оптимізація структури капіталу є надзвичайно важливим і водночас чи не найскладнішим завдання фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення найбільш оптимального співвідношення між власним та позичковим капіталом. Це визначається особливостями фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та низкою інших факторів.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає також розрахунок показників ринкової активності підприємства, а саме:

- коефіцієнта цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивідендів на одну акцію);

- рентабельності акцій (показник, обернено пропорційний коефіцієнту цінності акцій);

- суми дивідендів на одну акцію.

3) Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості. У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості розв'язуються такі завдання:

* визначення складу та структури позичкових засобів;

* розшифровування поточної кредиторської заборгованості;

* визначення величини простроченої заборгованості, оцінка можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;

* вивчення можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.

Аудитор повинен перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага звертається на те, чи враховані всі платежі в бюджет (з нарахованими штрафами включно), чи правильно визначено частку довгострокових позик, яку треба погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться висновок щодо характеру відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами - виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних поступок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської заборгованості. Досліджуючи питання кредиторської заборгованості, слід ураховувати, що штрафи, пені, неустойки, визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і до їх одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та платника в статтях дебіторів і кредиторів відповідно.

Суми кредиторської заборгованості (перед державними підприємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного після закінчення строку позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Аудитор повинен також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприємства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства щодо випуску облігацій (якщо це мало місце), а також визначається ефективність використання коштів, залучених завдяки емісії. Слід перевірити, чи враховані підприємством податкові аспекти емісії облігацій.

4) Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності Оцінка ліквідності активів значно полегшиться з уведенням у дію ПБО 2, оскільки в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщено за принципом зростання ліквідності згори донизу.

На цьому етапі аудиту розв'язують такі основні завдання:

- аналізують оборотні активи;

- визначають рівень ліквідності активів;

- оцінюють платоспроможність підприємства;

- визначають рівень виконання умов забезпечення фінансової рівноваги.

Активи підприємства та їх структуру вивчають як з погляду їхньої участі у виробництві, так і з погляду оцінки їхньої ліквідності. Нагадаємо, що ліквідність активів - це здатність окремих елементів активів швидко трансформуватися в грошові засоби.

Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) називається його спроможність здійснювати платежі наявними засобами, або такими, котрі безперервно поповнюються за рахунок його діяльності. Управління ліквідністю дає змогу уникнути неплатоспроможності і полягає в оперативному плануванні та координації виплат за борговими зобов'язаннями з грошовими надходженнями на рахунок підприємства.

Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом, то такого суб'єкта підприємницької діяльності вважають неплатоспроможним. За неспроможності підприємства виконати грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання строку їхнього погашення, кредитори можуть звернутися в арбітражний суд із заявою щодо оголошення боржника банкрутом. Для дослідження фінансової рівноваги розраховується група показників ліквідності та платоспроможності

5) Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум в розрізі окремих контрагентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності дано в ПБО 10 "Дебіторська заборгованість".

Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протягом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгострокову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через дванадцять місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної дебіторської заборгованості довгострокова заборгованість відображається в першому розділі активу балансу, складеному за національними стандартами бухгалтерського обліку, що зумовлено меншим рівнем її ліквідності.

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:

1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів);

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашений із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної дебіторської заборгованості зі складу активів супроводжується одночасним зменшенням величини резерву сумнівних платежів.

У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефінансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвитку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторської заборгованості.

6) Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень). Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, - основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових та короткострокових фінансових інвестицій.

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, проводиться в розрізі таких основних питань:

- склад, структура та доцільність реальних інвестицій;

- склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;

- джерела фінансування інвестицій та правильність їхнього відображення в обліку.

Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладеннями, аудитор досліджує перелік об'єктів інвестування, наявність кошторисів, актів уведення в експлуатацію та обґрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Коли підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи.

7) Аналіз Cash-Flow. Попередній аналіз ґрунтувався в основному на оцінці певних статей активу та пасиву балансу підприємства. Фактологічною базою аналізу Cash-Flow є дані звіту про прибутки та збитки (звіту про фінансові результати та їх використання). Показник Cash-Flow характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Даний показник можна розглядати з трьох позицій:

1. Як фінансово-економічний показник (індикатор можливості фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел).

2. Як показник результативності фінансово-господарської діяльності (індикатор теперішньої та майбутньої дохідності підприємства).

3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства.

Залежно від цілей фінансового аналізу використовують різні підходи до розрахунку Cash-Flow. Найбільш поширений спосіб полягає в тому, що до прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, у визначеному періоді додаються амортизаційні відрахування, нараховані у тому самому періоді. Cash-Flow показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів та сплати відсотків, на інвестиції чи на виплату дивідендів. У рамках аналізу Cash-Flow обчислюється коефіцієнт співвідношення Cash-Flow і заборгованості (нетто): де КФВ - короткострокові фінансові вкладення.

Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.