Раціоналізація капіталу за допомогою методів і принципів управлінського обліку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Методи і принципи управлінського обліку

Під методом слід розуміти методологічний комплекс як сукупність конкретних прийомів і способів пізнання, перетворення або оцінки дійсності. Методом обліку в практичному розумінні є використання різних прийомів обробки отриманих даних, які зафіксовані документально (спостереження, вимірювання, систематизація), сукупність прийомів і способів, що дають змогу обліку виконувати контрольні, аналітичні і управлінські завдання.

Як всяка наука, управлінський» облік вивчає свій предмет за допомогою певних методів, які можна поділити на три групи:

1. Загально-методологічні методи дослідження об'єкту (спостереження, порівняння, аналіз, синтез). Метод спостереження передбачає систематичний збір інформації, необхідної для всебічної характеристики витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Необхідно виділити ті центри, де виникають витрати, а потім за допомогою певних інструментів знімають і трансформують дані. Порівняння передбачає виявлення тенденцій і закономірностей в розвитку об'єкта, за яким здійснюється спостереження. Аналіз передбачає виділення окремих складових частин об'єкта, детальне їх вивчення, а на основі отриманої інформації зробити узагальнення - синтез отриманих даних і прийняти відповідні рішення.

2. Загальнонаукові методи бухгалтерського обліку. Управлінський облік тісно пов'язаний з. фінансовим, тому він використовує загальні методи притаманні бухгалтерському обліку.

До таких методів відносяться рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис, документація й інвентаризація, оцінка і калькуляція. Такі методи відомі з курсу теорії бухгалтерського обліку.

3. Специфічні методи управлінського обліку.

Одним з поширених методів є групування і перегрупування витрат виробництва у відповідності з поставленою метою дослідження собівартості.

З метою полегшення процесу спостереження за формуванням собівартості продукції використовується нормативний метод обліку і калькулювання, при якому витрати поділяються в межах встановлених норм, по відхиленнях від норм і змінах норм.

Широке застосування в управлінському обліку знаходять математичні методи дослідження собівартості та рентабельності продукції. Отримані математичні залежності між окремими елементами собівартості і обсягом продукції використовуються для прийняття рішень.

Метод аналізу витрат передбачає використання отриманої інформації про формування собівартості і визначення факторів, які впливають на відхилення від прогнозних даних. Аналітичний метод ефективний в тих випадках, коли проводиться за короткі проміжки часу (щоденно, тиждень, декада). Дані оперативного аналізу служать для прийняття управлінських рішень, направлених на регулювання ходу виробничого процесу.

Принципи управлінського обліку

Система обліку, що відповідає вимогам управління, управлінського складається з певного ряду процедур. До того ж складі елементів системи управлінського обліку може змінюватися в залежності від цілей управління. Проте система бухгалтерського обліку, організована на конкретному підприємстві, відповідає загальноприйнятим принципам. Принцип управлінського обліку - це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Принципи бухгалтерського обліку-це основні засади, на яких здійснюються функції суб'єктів господарської діяльності у мікроекономічному середовищі.

Загальноприйнятими принципами, які можна застосувати до управлінського обліку є наступні.

Принцип безперервності діяльності підприємства, що передбачає оцінку діяльності активів та зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі. Цей принцип спрямовує бухгалтерів на створення інформаційного обслуговування рішень довгострокових проблем: аналіз конкурентоспроможності виробництва продукції, постачання сировини і матеріалів, зміни асортименту і освоєння нових продуктів, інвестицій тощо.

Принцип єдиного грошового вимірника в плануванні та обліку виробництва забезпечує між ними прямий і зворотній зв'язок.

Інформація, яка готується в системі управлінською обліку, базується на фінансовій інформації, разом з тим вона більш деталізована і, крім того, не обов'язково виражена в грошовій оцінці.

Планово-облікові одиниці розкривають сутність систем оперативно-виробничого планування на різних його рівнях. За їх допомогою виникає реальна можливість для розробки методології системи обліку, заснованій на тісному взаємозв'язку показників управлінського обліку виробництва і фінансового обліку витрат, визначення результатів господарювання окремих структурних підрозділів.

На різних рівнях оперативно-виробничого планування планово-облікової одиниці є або більш узагальненими, або, навпаки, деталізованими. В основу деталізації покладено принцип переходу від більших одиниць на рівні підприємства (виріб, виробниче замовлення, серія виробів, найменування і т.д.) до дрібніших на рівні цеху, ділянки, бригади (деталь, операція, комплекс операцій, машинокомплект, вузловий комплект, бригадний комплект тощо).

Слід зазначити, що планово-облікові одиниці управлінського обліку виробництва та одиниці виміру готової продукції, зданої на склад, що застосовуються в бухгалтерському обліку, - ідентичні. Через них простежується зв'язок управлінського і фінансового обліку виконаних замовлень. При цьому можливе будь-яке групування даних в тому чи іншому виді обліку за об'єктами управління чи групування за видами продукції, виробничими замовленнями або структурними підрозділами. Крім того, на рівні підприємств планово-облікові одиниці збігаються з об'єктами калькулювання або є їх частиною. На рівні структурних підрозділів планово-облікові одиниці можуть бути використані при виборі об'єктів обліку витрат.

Система управлінського обліку повинна відповідати принципам повноти і аполітичності інформації. Показники, які містяться в звітах, повинні бути представлені в зручному для аналізу вигляді, не вимагати додаткової аналітичної обробки, не погребувати аналітичних процедур. Порушення цього принципу призводить до зростання вартості системи і втрати оперативності управління.

Принцип періодичності відображає виробничий і комерційний цикли підприємства і є досить важливим для побудови системи управлінського обліку. Інформація для керівників є цінною тоді, коли вона доцільна, точна і своєчасна. Скорочення часу може значно зменшити точність інформації, яка підготовлена управлінським обліком. Як правило, апарат управління встановлює графік збору первинних даних, обробки і групування підсумкової інформації.

Проте управлінський облік має і свої власні принципи.

Принцип методологічної незалежності - кожне підприємство встановлює свої правила організації та порядок ведення управлінського обліку.

Принцип орієнтації обліку на досягнення стратегічних цілей підприємства означає, що приймаючи рішення на будь-якому рівні і Обираючи найоптимальніше з них, слід пріоритетним вважати інтереси підприємства в цілому.

Принцип результативності означає, що при здійсненні будь-яких видів діяльності слід постійно порівнювати витрати, понесені в результаті діяльності, з отриманим результатом. При цьому результат повинен перевищувати витрати.

Принцип відповідальності означає, що за величину витрат і результатів відповідальність несе конкретна особа, яка їх контролює.

Принцип оцінки результатів діяльності структурних підрозділів підприємства передбачає визначення тенденцій і перспектив кожного підрозділу в формуванні прибутку підприємства від виробництва до реалізації продукту. При великій різноманітності організаційних форм на підприємствах управлінський облік повинен бути пов'язаний з оперативно-виробничим і техніко-економічним плануванням. В сукупності з системою планування і контролю управлінський облік представляє собою механізм господарювання цеху, ділянки, бригади.

Принцип багатоваріантності означає, що При підготовці інформації слід враховувати всі варіанти, однак обрати найоптимальніший з мстою прийняття управлінських рішень.

Принцип прийнятності і багаторазового використання ґрунтується на разовій фіксації даних в первинних документах і багаторазовому їх використанні в усіх видах управлінської діяльності без повторної фіксації. Даний принцип дозволяє створити на підприємстві раціональну систему обліку відповідно до розмірів і масштабів його виробничої діяльності. Його реалізація означає, що з мінімальної кількості даних отримують максимально необхідний для управлінських рішень обсяг інформації. Лише тоді управлінський облік виконує свої функції.

Управлінський облік здатний таким чином формувати показники внутрішньої звітності за даними первинного обліку, що вони стають системою комунікацій всередині підприємства. На нульовому рівні виникає облікова інформація в первинних документах, звітах основних і допоміжних цехів; па першому рівні групується інформація у зведених документах відділу постачання, виробничих підрозділів, збутового і фінансового відділів, бухгалтерії, складського господарства; на наступних рівнях відбувається об'єднання і формування звітної зведеної документації в функціональних відділах заводоуправління (головного конструктора, головного механіка, головного технолога, відділу кадрів тощо).

На найвищому рівні відбувається узагальнення зведеної інформації, що надійшла із структурних підрозділів, і перетворення її в результативну звітну документацію відділами - виробничо-диспетчерським, планово-економічним і бухгалтерією. Зміст звітів залежить від їх цільового призначення або посади керівника, для якого вони призначені: поточні оперативні звіти виробничих підрозділів - для оцінки результатів роботи, звіти про витрати на виробництво - для прийняття оперативних рішень тощо.

Принцип бюджетного методу управління витратами, фінансами, комерційною діяльністю використовується на великих підприємствах як інструмент планування, контролю і регулювання. Бюджетний цикл складається з наступних процедур: планування всіх сфер діяльності, підрозділів; підсумовування проектних рішень всього колективу; розрахунок проекту бюджету; розрахунок варіантів плану і внесення коректив; кінцевого планування та урахування умов, що змінюються, і відхилень від запланованих даних.

Кошторисами (бюджетом) охоплюються виробництво, реалізація, розподіл і фінансування. В кошторисах знаходять відображення витрати па виробництво по всьому підприємству в цілому і його підрозділах, прибутки від всіх видів діяльності, окремих підрозділів, підприємства в цілому.

2. Аналіз «витрати - обсяг - прибуток»

Аналіз «витрати - обсяг діяльності - прибуток» - це аналітичний підхід до вивчення взаємозв'язку між витратами та доходами за різних рівнів діяльності підприємства. Він дозволяє дослідити зміни, що відбуваються з операційним прибутком унаслідок зміни певних параметрів діяльності господарюючого суб'єкта - ціни продукції, обсягу продажу, а також величини і складу витрат. За допомогою цього аналізу можна вирішити такі питання:

Який обсяг реалізації забезпечить вихід із зони збитків?

Який обсяг продажу дозволить досягти запланованої величини прибутку?

Який асортимент продукції буде оптимальним?

Який прибуток слід очікувати за певного рівня реалізації продукції?

Наскільки безпечні існуючі масштаби діяльності підприємства?

Який мінімальний рівень цін на продукцію слід встановити за певного обсягу реалізації для уникнення збитків?

Як впливати на прибуток за допомогою змін у складі витрат?

Яка нижня межа цін на продукцію, що реалізується підприємством?

Аналіз взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку дозволяє визначити роль окремих чинників у формуванні операційного прибутку. Тому його широко застосовують у процесі короткострокового планування для встановлення обсягів продажу й оцінки відповідних витрат. Крім того, він зводить разом усю фінансову інформацію підприємства, що створює надійну базу для прийняття управлінських рішень. Зокрема, знання залежності між прибутком, обсягом діяльності та витратами часто має вирішальне значення у розгляді проблем, пов'язаних з поточною роботою підприємства, (наприклад, при вирішенні питання стосовно припинення виробництва продукції, оптимізації асортименту, доцільності завантаження вільних виробничих потужностей або вибору маркетингової стратегії).

Таким чином, взаємозв'язок між доходами, витратами та фінансовим результатом виступає корисним інструментом для визначення ступеня й обсягу економічних проблем підприємства та сприяє їх вирішенню. Отже, аналіз «витрати-обсяг діяльності - прибуток» є ефективним засобом поточного планування і прийняття операційних рішень.

Як зазначає К. Друрі, модель аналізу «витрати - обсяг діяльності - прибуток», як і будь-яка інша економічна модель, являє собою абстрактне відображення реальних умов господарювання підприємства і дозволяє значно спростити дійсність. Виділяють такі обмеження й передумови, покладені в основу цього аналізу та які слід ураховувати при його застосуванні.

Основним фактором витрат підприємства виступає обсяг реалізації. Такий вибір є цілком доречним, оскільки цей показник звичайно с одним з найважливіших чинників, що впливають на доходи та витрати підприємства і відповідно на його на прибуток. При цьому будь-які інші чинники як кількісного (чисельність замовників, число проектів, кількість рекламних акцій), так і якісного характеру (відносини з постачальниками, інфляція, технологічні зміни процесу виробництва) не враховуються. Наприклад, затримка у поставці сировини може знизити ступінь довіри до виробника кінцевої продукції, що призведе до зменшення обсягу реалізації. Але врахувати наслідки таких обставин лише за допомогою аналізу «витрати - обсяг діяльності - прибуток» неможливо.

Обсяг виробництва та обсяг продажу однакові. Тобто протягом періоду, що аналізується, суттєвих змін у залишках запасів не відбувається.

Необхідною умовою здійснення аналізу «витрати - обсяг діяльності - прибуток» є поділ витрат підприємства на змінні й постійні.

Аналіз «витрати - обсяг діяльності - прибуток» базується на принципах калькулювання за змінними витратами (метод директ-костинг). Проте він може успішно застосовуватися також у межах іншої системи калькулювання, зокрема при калькулюванні на основі діяльності (15).

За будь-яких обсягів діяльності змінні та постійні витрати зберігають особливості своєї поведінки: змінні витрати на одиницю й загальна величина постійних витрат залишаються без змін. Тому функція витрат звичайно має лінійний вигляд.

Ціна продажу залишається незмінною за будь-яких обсягів продажу. Отже, функція виручки має лінійний характер і відображається як пряма лінія.

Чітко визначаються деякі параметри діяльності підприємства.

Має місце постійний асортимент або виробництво одного виду продукту. Зміни в асортименті можуть призвести до змін у величині як постійних, так і змінних витрат, що вплине на прибуток.

Застосовуються релевантний обсяг діяльності (діапазону) та період часу. Аналіз «витрати - обсяг діяльності - прибуток» є інструментом, що застосовується для прийняття поточних (короткострокових) рішень. Тому необхідно обрати певний період часу, протягом якого дійсно можна вважати характер доходів та витрат лінійним. У релевантному діапазоні виробництво продукції обмежено рівнем наявних виробничих потужностей.

Зв'язок між витратами, обсягом діяльності та прибутком можна відобразити двома шляхами: за допомогою формул (математичний підхід) або у вигляді графіків (графічний підхід).

Математичний підхід. У найпростішому вигляді залежність прибутку від величини витрат і обсягу діяльності виглядає так: операційний прибуток = загальні доходи - загальні витрати.

Зміст цієї формули відповідає побудові звіту про фінансові результати, оскільки останній призначений для розкриття інформації про доходи та витрати діяльності підприємства за звітний період. Тому результат, одержаний за допомогою формули 1, а також усіх її подальших перетворень, буде ідентичним даним зазначеної форми звітності.

Загальні доходи складаються виключно з виручки від реалізації продукції. Загальні витрати охоплюють усі види операційних витрат, які поділені на постійні й змінні. Якщо врахувати рівень діяльності - обсяг продажу і поведінку витрат, то рівняння 1 прийме такий вигляд:

операційний прибуток = ціпа продажу * кількість продажу * змінні витрати на одиницю * кількість продажу - постійні витрати.

Подальша трансформація дозволить одержати наступне рівняння:

операційний прибуток = кількість продажу * (ціна продажу - змінні витрати на одиницю) - постійні витрати.

На підставі рівняння 3 можна виділити чотири основні способи збільшення прибутку підприємства:

підвищення ціни продажу одиниці продукції;

збільшення кількості реалізованих одиниць продукції;

зниження змінних витрат на одиницю продукції;

зменшення постійних витрат.

Розглянемо застосування аналізу «витрати - обсяг діяльності - прибуток» у процесі управління поточною діяльністю підприємства, використовуючи вищенаведені формули. Ключовими елементами цього аналізу є:

маржинальний дохід;

точка беззбитковості;

запас міцності;

операційний важіль.

Маржинальний дохід являє собою різницю між доходом від реалізації та змінними витратами підприємства. Враховуючи залежність між компонентами формули 2, маржинальний дохід також можна розглядати як джерело покриття постійних витрат і формування прибутку. Для позначення цього показника в економічній літературі часто застосовують й інші терміни: внесок одиниці продукції, маржинальний прибуток, контрибуція, граничний або додатковий дохід, змінний прибуток, які дозволяють глибше розкрити його сутність.

Чим більше обсяг реалізації, тим вищий маржинальний дохід отримає підприємство і тим більша величина ввійде до прибутку після покриття постійних витрат. Тому маржинальний дохід є об'єктом пильної уваги з боку керівництва господарюючого суб'єкта.

Розрізняють два види маржинального доходу: загальний та на одиницю продукції. Загальний маржинальний дохід можна розрахувати як різницю між виручкою і змінними витратами або шляхом додавання прибутку й постійних витрат. Маржинальний дохід, який припадає на одиницю продукції, визначається так:

маржинальний дохід на одиницю = ціна продажу - змінні витрати на одиницю.

Визначення маржинального доходу звичайно супроводжується розрахунком коефіцієнта маржинального доходу. Коефіцієнт маржинального доходу (або в інших варіантах ціновий коефіцієнт, норма маржинального доходу, коефіцієнт покриття) відображає питому вагу маржинального доходу у величині виручки від реалізації продукції або в ціні товару:

Коефіцієнт маржинального доходу = (загальний маржинальний дохід: виручка від реалізації) = (маржинальний дохід на одиницю: ціна продажу)

Данний показник дозволяє визначити, яку величину маржинального доходу приносить кожна гривня доходу від реалізації для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Коефіцієнт маржинального доходу показує, як зміна виручки вплине на прибуток за умови, що величина постійних витрат залишиться без змін. Слід наголосити, що цей показник не залежить від обсягу випуску або продажу продукції. Тому він повніше, ніж рентабельність характеризує ефективність виробництва того чи іншого виду продукції в найближчій перспективі. Чим вище коефіцієнт маржинального доходу у продукції, тим більший прибуток вона може принести і тим меншу кількість її слід продавати для отримання певного запланованого прибутку.

Розглянемо графічний метод аналізу «витрати - обсяг - прибуток».

Графічне зображення будь-яких взаємозв'язків звичайно є більш наочним, ніж їх простий опис у вигляді формул і дозволяє поліпшити розуміння характеру залежностей, що аналізуються.

При підготовці графіків слід ураховувати наступні факти:

інколи точку беззбитковості доречно визначити за допомогою формул ще до побудови графіка;

якщо не має інформації про максимальний обсяг реалізації, то в якості «робочого» обсягу для проведення розрахунків доречно обрати будь-який достатньо високий обсяг діяльності, який перевищував би точку беззбитковості. Це дозволить окреслити можливий діапазон запасу міцності.

Оскільки аналіз «витрати - обсяг діяльності - прибуток» охоплює різноманітні зв'язки, то для їх відображення застосовують кілька графіків:

графік беззбитковості;

графік маржинального доходу;

графік прибутку.

Призначення та порядок формування графіків розглянемо за допомогою наступного прикладу.

Приклад: Ціна продажу одиниці продукції підприємства дорівнює 100 грн., а змінні на одиницю - 60 грн. Загальні постійні витрати складають 20000 грн. За таких умов точка беззбитковості підприємства становитиме 500 од. [20000/(100 - 60)], або 50000 грн. (500 х 100).

Графік беззбитковості демонструє рівень постійних та змінних витрат і величину доходу від продажу за різних обсягів діяльності підприємства і відповідно динаміку зміни величини прибутку. За допомогою ньоіо графіку можна одержати повне уявлення про залежність між доходами й витратами господарюючого суб'єкта. Для його формування необхідно послідовно відобразити три лінії:

лінію постійних витрат, що наноситься паралельно горизонтальній осі;

лінію загальних витрат, яка створюється шляхом додавання до величини постійних витрат змінної складової. В свою чергу, лінія змінних витрат будується з початку координат з використанням ще одного значення обсягу діяльності;

лінію доходу від реалізації, яка також формується за допомогою двох значень обсягу діяльності.

Слід зазначити, що обсяг діяльності на горизонтальній осі звичайно відображають у натуральних вимірниках (метрах, тонах, літрах тощо). Це необхідно для того, щоб уникнути впливу цінових змін на оцінку доходів та витрат. Відображення обсягу діяльності за допомогою грошової одиниці може спричинити ситуацію коли графіки різних звітних періодів показуватимуть не взаємозв'язок між витратами й обсягом, а тенденцію зростання виручки і витрат унаслідок дії інфляції. Графік беззбитковості наведено на рис. 1.

Рис. 1. Графік беззбитковості

Лінія доходу від реалізації та лінія загальних витрат перетинаються в точці беззбитковості. За всіх значені, обсягу діяльності праворуч від точки беззбитковості підприємство отримує прибуток, оскільки лінія доходу перевищує лінію загальних витрат. Будь-який обсяг діяльності, менший за поріг рентабельності, приносить збитки внаслідок розташування лінії загальних втрат вище за лінію доходу. Перевагою цього графіка є гой факт, що він характеризує динаміку витрат і виручки за різних обсягів реалізації. Його недолік - це неможливість безпосередньо показати значення змінних витрат, маржинального доходу й прибутку за різних обсягів діяльності. Наприклад, величина фінансового результату визначатиметься довжиною вертикального відрізку між лініями доходу від реалізації та загальних витрат.

Слід підкреслити, що при визначенні порога рентабельності по реальних функціях виручки та витрат можна одержати дві точки беззбитковості. Більше того, поведінка витрат і доходів може виявитися настільки складною, що призведе до виникнення багатьох точок беззбитковості.



Рис. 2. Графік маржинального доходу

Для побудови графіка маржинального доходу спочатку відображають лінію змінних витрат, потім - паралельно до неї лінію загальних витрат і, нарешті, лінію доходу від реалізації. При цьому маржинальний дохід визначається вертикальною відстанню між лініями виручки від реалізації та змінних витрат. Даний графік дозволяє здійснити аналіз динаміки приросту прибутку підприємства, тотожний приросту маржинального доходу. Швидкість такого приросту, як було зазначено вище, характеризується величиною коефіцієнта маржинального доходу, тобто кутом між лініями виручки й змінними витратами. Як видно з рис. 2, загальний маржинальний дохід збільшується прямопропорційно обсягу продажу.

Графік прибутку показує очікуваний зв'язок між загальною сумою витрат та виручкою за різних обсягів продажу Він складається лише з однієї лінії - лінії прибутку, що будується на підставі значень прибутку за двох обсягів діяльності. Як видно з рис. 3. точка беззбитковості знаходиться на перетині лінії прибутку з горизонтальною віссю координат. У цій точці маржинальний дохід дорівнює величині постійних витрат. Праворуч від точки беззбитковості маржинальний дохід перевищує постійні витрати і формує прибуток. На графіку прибутку коефіцієнт маржинального доходу являє собою кут лінії прибутку. Чим більший даний коефіцієнт, тим ближче до початку координат буде розташована точка беззбитковості.

Рис. 3. Графік прибутку

управлінський облік капітал витрати дохід

3. Раціонування капіталу

Раціонування капіталу - це процес вибору найбільш відповідного з декількох інвестиційних проектів.

Раціонування може виникнути у зв'язку з тим, що підприємство не може отримати капітал за ринковою ставкою дохідності або ж унаслідок внутрішніх фінансових обмежень, установлених керівництвом.

Нестача прибуткових проектів і загальна економічна невизначеність за прийняття рішень залишаються основними чинниками, що спричиняють низький рівень інвестування. М'яке раціонування (частково виражене в небажанні підвищувати рівень заборгованості) також є важливим обмеженням, але жорстке раціонування (нестача капіталу) не розглядається як особливо важливе обмеження.

Керівництво підприємства вимушене встановлювати такі обмеження по капіталу, які з певних причин можуть призвести до принесення в жертву проектів, що створюють багатство. Причини:

Керівництво встановлює максимальні ліміти на запозичення й не може або не хоче залучати додатковий капітал на короткий період. Отже, обсяги інвестування насправді обмежуються обсягами надходжень коштів із внутрішніх джерел.

Керівництво віддає перевагу політиці стабільного зростання перед імпульсною моделлю зростання й проблемами, які її супроводжують.

Керівництво встановлює обмеження для окремих підрозділів затвердженням річних бюджетів капіталу.

Необхідність раціонування обумовлена обмеженням суми засобів, що компанія може інвестувати.

Це обмеження може існувати через внутрішні причини (інвестиційна політика керівництва компанії) чи через зовнішній фактор (неможливості залучення засобів кредиторів).

Різні методи оцінки можуть іноді давати протилежні результати, і переваги того чи іншого проекту не завжди є більш раціональним.

Наприклад, не завжди проект який має велику поточну вартість є більш прибутковим.

Таблиця 1. Розрахунок індексу прибутковості

Показники	Проект А	Проект В
Річна сума грошових надходжень, грн.	52000	8000
Фактор дисконту (п = 3 і = 12)	2,4018	2,4018
Теперішня вартість грошових надходжень, грн.	124834	19214
Мінус чисті інвестиції, грн.	120000	18000
Чиста теперішня вартість, грн.	4894	1214

З даних видно, що проект А має велику ЧТВ (чисту теперішню вартість) чим проект В, але грошові потоки цих проектів помітно відрізняються, тому доцільно розрахувати і порівняти індекси прибутковості.

Індекс прибутковості - це відношення дисконтованих грошових надходжень до чистих дисконтованих інвестицій.

У нашому прикладі індекс прибутковості проекту

А = 124894: 120000 = 1,04

В = 19214: 18000 = 1,07

Як бачимо, проект В є більш прибутковим оскільки забезпечує більшу віддачу від інвестицій.

В умовах обмеження суми, яку можна інвестувати, нерідко виникає потреба у виборі оптимальної комбінації обраних проектів.

Оптимальна комбінація може включати проекти менш привабливі з точки зору ЧТВ, або іншого показника.

Наприклад, компанія має 6100000 грн. для інвестування проектів і обрані п'ять потенційних проектів, табл. 2.

Таблиця 2. Вибір оптимальної комбінації обраних проектів

Проект	Сума теперішніх інвестицій, грн.	Теперішня вартість, грн.	ЧТВ, грн.	Індекс прибутковості
А	120000	136240	16240	1,14
В	276000	291140	15140	1,05
С	72000	86724	14724	1,2
Д	98160	103432	5272	1,05
Е	208320	220584	12264	1,06

Якщо проекти ми будемо вибирати з показників ЧТВ, то сума яка залишиться не вистачить для фінансування проекту Е.

610000 - 120000 - 276000 - 72000 = 142000 грн.

Тому потрібно визначити оптимальну комбінацію проектів в умовах наявних обмежень. Якщо проектів багато, то застосовують лінійне програмування, яке передбачає:

1) визначення зміни величин;

2) визначення цільової функції і побудови її рівня;

3) визначення обмежень.

В нашому прикладі ми можемо застосувати метод «проб та помилок», це дасть нам можливість визначити, що оптимальною є комбінація проектів А, В и Е.

Первісні інвестиції дорівнюють

120000+276000+208320=604320 грн.

Теперішня вартість

136240+291140+220581=647964 грн.

Індекс прибутковості

647964: 604320 = 1,07

Наведений приклад показує, що в умовах раціонування капіталу, сумарна ЧТВ інвестиційного портфеля може бути важливішою і прибутковістю, ніж ЧТВ кожного проекту окремо.

Отже, головне питання при оцінці доцільності будь-яких інвестицій полягає у тому, чи виправдають майбутні вигоди сьогоднішні затрати. Інвестиції доцільні лише в тому разі, якщо вони забезпечують дохідність.

Основні методи, що їх використовують при оцінюванні доцільності капіталовкладень, такі:

період окупності;

чистої теперішньої вартості;

внутрішньої норми рентабельності;

еквівалентності річних витрат.

При оцінці доцільності інвестування проектів необхідно враховувати ризики, що можуть виникнути при його реалізації.

ризик упущеної вигоди;

ризик зниження дохідності;

ризик прямих фінансових втрат.

Оцінювання ризиковості доходу є основою прийняття інвестиційних рішень. Ступінь ризику вимірюють двома критеріями:

середнє очікування значення;

мінливість можливого отримання результатів.

Размещено на Allbest.ru