Облік витрат та калькуляція собівартості

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність (ефективність) будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази й соціальних аспектів господарювання. Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявлялися нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністю того, що буде витрачено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат.

Однак такий оціночний показник недосконалий. По-перше, він не характеризує вироблений продукт з точки зору його відповідності до суспільного попиту. По-друге, неоднаразово в витратах сумуються прямі вклади і не оцінюються окремі наслідки.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлена тим фактом, що питання собівартості продукції, робіт чи послуг завжди викликало підвищений інтерес і не лише у керівників підприємств і працівників економічних відділів, але і науковців, які неодноразово звертаються до її вивчення з метою знаходження теоретико-практичних шляхів зниження собівартості, а відтак - підвищення конкурентоспроможності української продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Метою курсової роботи стало вивчення питань - поняття витрат і собівартості як економічних показників, обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, аналітичного і синтетичного обліку витрат виробництва, зведеного обліку витрат на виробництво.

Для досягнення поставленої мети використовувалася нормативно-правова база та літературні джерела. Серед літературних джерел окремо можна виділити наступні праці: Ткаченко Н.М. «Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України», Марочкіна А.М. «Бухгалтерський облік за Національними стандартами», Бутинець Ф.Ф. та ін. «Інформаційні системи бухгалтерського обліку», Грабової Н.М. «Теорія бухгалтерського обліку», Завгороднього В.П. «Бухгалтерський облік в Україні».

1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тур» розташоване у пригородньому селі Костянтинівка, на лівому березі річки Молочна. Його землі витягнуті від міста Мелітополь на схід до меж земель Приазовського району. Територія господарства розташована в північній частині с. Костянтинівка.

Відстань від господарства до районного центра м. Мелітополя - 3 км, до обласного центру м. Запоріжжя -120 км, до найближчої залізничної станції м. Мелітополь - 8 км. Господарство має вигідне розташування і хороші шляхи зв'язку. Дороги мають тверде покриття і знаходяться у хорошому стані.

Всю територію землекористування розділяє дорога Мелітополь, Приазовське і далі на Бердянськ і Ново-Васильєвку.

Середньорічна кількість опадів припадає на літні місяці (червень, липень). Основний запас продуктивної вологи в грунті створюється за рахунок осінньо зимових опадів.

Район розташування господарства знаходяться в помірно-посушливій зоні степу Півдня України.

Кліматичні умови цієї зони за даними спостережень метеостанцій м. Мелітополя та агро кліматичного довідника по Запорізькій області характеризується недостатньою кількістю опадів, нерівномірністю їх розподілу у різні періоди року, високими температурами в літній період, низькою відносною вологістю повітря, сильними суховіями.

Клімат даного району континентальний з високими тепловими ресурсами. Сума ефективних температур 3250. Зима коротка, м'яка з частими сильними відлигами. Середня тривалість періоду 175 днів.

Територія господарства представляє равнину з поступовим зниженням в західній частині.

Грунти представлені каштановими чорноземами слабо солонцюваті. Ці землі пригодні для вирощування сільськогосподарських культур.

ТОВ «Тур» складається з двох основних галузей - рослинництва і тваринництва.

Для того, щоб охарактеризувати розмір підприємства нам необхідно проаналізувати основні показники - обсяг виробництва (продаж) продукції допоміжні - площа земельних угідь, кількість працівників, вартість основних виробничих фондів, поголів'я худоби та ін.

Таблиця 1.1 - Розмір виробництва ТОВ «Тур» за 2003-2005 роки

Показники	2008	2009	2010	Відхилення
				+, -	%
Основні:
Вал. пр-я в спів. цінах, тис. грн.	3494,8	4752,5	5267,7	1772,9	150,73
Товарна продукція, тис. грн	2136,3	3559,9	3218	1081,7	150,63
Додаткові:
Земельна площа всього, га	6659	5521,3	5343,3	-1315,7	-80,24
В т.ч. с/г угіддя га	5752	5414,3	5236,3	-515,7	-91,03
З них рілля, га	5244	5192,9	5022,3	-221,7	-95,77
Середньорічна вартість основ-них виробних фондів, всього тис. грн.	5170,5	5825,4	5844,8	674,3	113,04
В т.ч. виробничих фондів с/г призначення, тис. грн.	4136,4	4660,3	4675,7	539,3	113,03
Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн.	2186,6	2141,7	2362,7	176,1	108,05
Енергетичні потужності кВт	3647,5	5517,2	5513,8	1866,3	151,16
Всього працівників, чол.	311	286	282	-29	-90,67
З них працездатних, чол.	311	286	282	-29	-90,67
Поголів'я тварин на к.р. ВРХ	767	739	775	6	100,78
В т.ч. корів	300	300	215	-85	71,66
Свиней	610	699	990	380	162,29

витрата собівартість продукція калькулювання

Виходячи з даних таблиці 1.1 «Розмір виробництва ТОВ «Тур» за 2003-2005 рр.» видно що: валова продукція сільського господарства в спів ставних цінах у 2005 році підвищилась на 150,73%, а в абсолютному виразі на 1772,9 тис. грн. В звітному році відносно базисному, збільшилась товарна продукція на 150,63%.

Збільшення обсягів виробництва та підвищення виробництва продукції в основному зумовлене покращенням погодних умов, так як підприємство в виробництві та технологій виробництва продукції ніяких координальних змін не проводило. У порівняні з іншими показниками господарств району ТОВ «Тур» займає приблизно 11 місце по виробництву обсягів продукції.

Земельна площа господарства у 2005 році відносно 2003 року зменшилась на 80,24% або 1315,7 га. Це спричинене тим, пройшло розпаювання земель. І деякі власники паїв відділилися в фермерські господарства.

Разом зі зменшенням земельної площі, зменшується і численність робітників.

Спеціалізацію сільськогосподарського виробництва можна визначити на основі товарної продукції. Товарна продукція - це частина валової продукції, виготовленої сільськогосподарськими підприємствами для реалізації. Розраховується в натуральному виразі і грошовій оцінці. Враховує сільськогосподарські товари продані населенню, державі підприємством. Розглянемо зміну складу та структури товарної продукції та проаналізуємо в якому році господарство працювало краще. (табл. 1.2)

Таблиця 1.2 - Склад та структура товарної с/г продукції ТОВ «Тур» за 2003-2005 роки

Види продукції	Вартість товарної продукції	Р, %	і	2і-1	Р (2і-1)
	2008	2009	2010	За 3 роки в сер.
Зернові культури	745,7	2011,1	1647,4	1468,1	49,41	1	1	49,41
Соняшник	834,2	936,4	1078,6	949,7	31,96	2	3	95,88
Інша продукція	9,6	1,8	6,6	6	0,2	7	13	2,6
Разом по рослинництву	1589,5	2949,3	2732,6	2423,8	81,6	Х	Х	147,89
Скотарство	187,8	139,4	109,2	145,5	4,9	4	7	34,3
Свинарство	118,2	127,1	70,2	105,2	3,5	5	9	31,5
Інша продукція	6,5	0,8	1,2	2,8	0,09	8	15	1,35
Разом по тваринництву	312,5	267,3	180,6	253,5	8,5	Х	Х	67,15
Промислова продукція	158,5	220,6	221,6	200,2	6,7	3	5	33,5
Роботи та послуги	75,8	122,7	83,2	93,9	3,2	6	11	35,2
Всього по підприємству	2136,3	3559,9	3218,0	2971,4	100	х	х	283,74

Аналізуючи дані таблиці 1.2 «Склад і структура товарної сільськогосподарської продукції ТОВ «Тур» за 2003-2005 роки» можна зробити висновки, що продукція зернових культур у 2005 році збільшилась, її питома вага в структурі товарної продукції склала 49,41%, це відбулося внаслідок того, що збільшилась врожайність зернових культур, продукція соняшника також зросла у звітному році порівняно з базисним на 29,3%. Питома вага соняшника в структурі товарної продукції займає 31,96%.

Певну увагу приділяють і промислові продукції, питома вага якої в структурі складає 6,7%.

Реалізація скотарської продукції в звітному році порівняно з базисним, зменшилась на 41,9%, зменшилась і продукція свинарства на 40,6%. Це зумовлене тим, що підприємство має нестійкі канали реалізації та дуже високою собівартістю скотарства і свинарства.

В структурі товарної продукції займають 3,2% роботи і послуги.

Головною галуззю в господарстві є рослинництво, його питома вага складає 81,6%, а головними видами продукції є зернові культури і соняшник.

Для розрахунку рівні спеціалізації застосовують формулу:



де р - питома вага кожної галузі чи виду продукції в загальному обсязі товарної продукції господарства, %;

і - порядковий номер виду товарної продукції у ранжированому ряді за їх питомої вагою, починаючи з найвищого.

Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - 0,20 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,60 мають господарства з поглибленою спеціалізацією. [14]

Отже, зробимо висновок, що розрахований показник вказує на те, ТОВ «Тур» має середній рівень спеціалізації.

Структуру розглянемо на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Структура товарної продукції у ТОВ «Тур»

Організаційна структура управління - склад та підпорядкованість органів управління. Базою для побудови організаційної структури управління є організаційна структура виробництва та функцій управління. Організаційну структуру господарства ТОВ «Тур» можна розглянути на рис. 1.2.

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2. Організаційна структура управління ТОВ «Тур»

В господарстві лінійна структура управління - управління дії проводиться одним керівником, який приймає рішення по всім питанням, несе повну відповідальність за результати діяльності. Зі сторони директора розробляються головні цілі, контроль, організація, координація дії спеціалістів. Аналіз прийнятих рішень проводить головний економіст з заступником, облік ведуть в бухгалтерії.

2. Поняття витрат і собівартості як економічних показників

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку¹.

Залежно від об'єктів витрат, перелік яких підприємство формує самостійно, враховуючи номенклатуру продукції, технологію виробництва, організаційно-виробничу структуру.

2.1 Сутність і методи калькулювання

Склад витрат, які відносять до собівартості продукції, визначається відповідно до П(С) БО 16 «Витрати».

До собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства включають витрати, пов'язані з використанням у процесі виробництва сировини, матеріалів, природних ресурсів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів та інших витрат на її виробництво і реалізацію. В теперішній час виробнича собівартість продукції включає тільки витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва, а в частині витрат на управління - тільки загальновиробничі витрати. Адміністративні витрати, витрати на збут, інші витрати операційної діяльності не входять до виробничої собівартості продукції, а визнаються витратами звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних зага-льновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат².

До складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) відносять:

* прямі матеріальні витрати;

* прямі витрати на оплату праці;

* інші прямі витрати;

* загальновиробничі витрати.

Виробничу собівартість продукції можна записати формулою:

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу вироблюваної продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витат.

До складу інших прямих витрат входять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного виду продукції, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація виробничого обладнання, витрати на поточний ремонт обладнання і т. п. До складу загальновиробничих витрат включаються:

* витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо, відрахування на їх медичне страхування і соціальні заходи, витрати на відрядження цього персоналу);

* амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

* витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

* витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

* витрати на комунальні послуги з утримання виробничих приміщень;

* витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування рабітників та апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

* витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища;

* втрати від браку, оплата простоїв тощо.

Як бачимо, виробнича собівартість включає витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, а витрати на управління - тільки загальновиробничі витрати, причому до складу виробничої собівартості включається не вся сума загальновиробничих витрат. Для правильного формування виробничої собівартості загальновиробничі витрати розподіляються на постійні і змінні.

До складу змінних загальновиробничих витрат входять витрати, сума яких прямо залежить від обсягу діяльності (виробництва), а до складу постійних загальновиробничих витрат - витрати, сума яких залишається постійною (чи майже постійною) і не залежить від обсягів виробництва (діяльності) підприємства. Суму змінних загальновиробничих витрат у повному обсязі відносять до складу виробничої собівартості. Постійні загальновиробничі витрати підлягають розподілу на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу - обсягу виробництва, фонду оплати праці, прямих витрат і т.д. Порядок розподілу постійних загальновиробничих витрат наведено у П(С) БО 16 «Витрати». Сума нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до складу виробничої собівартості не входить, а списується до складу собівартості реалізованої продукції (субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»).

Варто звернути увагу на те, що загальногосподарські (адміністративні) витрати і витрати на збут до собівартості продукції не включаються, а зараховуються до складу витрат підприємства в період їх виникнення і обліковуються на рахунках 92 «Адміністративні витрати» та 93 «Витрати на збут».

Таким чином, витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками.

1. За видами витрат:

* витрати за економічними елементами;

* витрати за статтями калькуляції.

Елементами витрат вважають економічно однорідні види витрат. Витрати за економічними елементами включають матеріальні витрати (за винятком поворотних відходів), витрати на оплату праці, відрахування до фондів соціального страхування, амортизацію основних фондів та інші витрати. Дані про витрати за кожним з цих елементів групуються на відповідних рахунках. Наприклад, за кредитом субрахунка 201 «Сировина і матеріали» - витрата матеріалів з зазначенням рахунків за дебетом, які кореспондують з ним, що дозволяє розподілити витрати матеріалів між господарськими процесами; сума витрат на оплату праці показується за кредитом субрахунка 661 «Розрахунки за заробітною платою», сума відрахувань до фондів обов'язкового соціального страхування-на рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням», за кредитом субрахунка 131 «Знос основних засобів» сума амортизації розподіляється між господарськими процесами та ін.

Таким чином, система рахунків бухгалтерського обліку забезпечує облік усіх витрат за економічними елементами та їх розподіл між господарськими процесами.

Собівартість одиниці продукції відображається в калькуляціях.

Витрати за статтями калькуляції - це витрати за окремими видами виробів. Метою калькулювання продукції є одержання інформації щодо собівартості одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, обліку матеріальних цінностей та складання Звіту про прибутки і збитки. Кінцеві сальдо рахунків «Собівартість реалізованих товарів», «Виробництво» і «Готова продукція» визначаються з застосуванням даних про собівартість одиниці готової продукції¹.

2. За способами перенесення вартості на продукцію:

* витрати прямі;

* витрати непрямі.

До прямих витрат відносять прямі матеріальні витрати^прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати.

До непрямих витрат належать витрати, що пов'язані з виробництвом декількох видів продукції, тобто загальновиробничі витрати, які відносять до собівартості продукції за допомогою спеціальних методів.

3. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

* постійні;

* змінні.

До складу постійних входять витрати, сума яких залишається постійною і не залежить від обсягів виробництва підприємства.

Змінні витрати - це ті витрати, сума яких прямо залежить від обсягу діяльності.

4. За календарними періодами:

* витрати поточні;

* витрати одноразові.

5. За місцем виникнення: витрати цеху, дільниці, служби.

6. За видами продукції, робіт, послуг: витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну реалізовану продукцію.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обгрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі - за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання - це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання - готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання - трактори, калькуляційна одиниця - один трактор, відповідно вугілля - одна тонна, електроенергії - одна кіловат-година і т.д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі - на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

* максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

* статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обгрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

* сировина та матеріали;

* енергія технологічна;

* основна заробітна плата виробників;

* додаткова заробітна плата виробників;

* відрахування на соціальні потреби виробників;

* утримання та експлуатація машин і устаткування;

* загальновиробничі витрати;

* загальногосподарські витрати;

* підготовка та освоєння виробництва;

* позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти - виробничу і всіх статей - повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

2.2 Методи калькулювання собівартості продукції

У процесі калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою¹.

Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби - виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.

Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі - це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дві статті об'єднуються в одну.

Розподіляються Загальновиробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково - пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

Таким чином, облік виробництва передбачає розв'язання таких основних питань:

* визначення усіх витрат, що належать до собівартості продукції;

* калькулювання (визначення) собівартості виготовленої йродукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Такий облік організується на підприємстві відповідно до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473.

3. Шляхи зниження собівартості продукції

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує перш за все зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати всобівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях видатків, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

Зі збільшенням обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії виявляється насамперед у розумнийьшеніі витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат на обслуговування виробництва та управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат.

Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Резерви скорочення цехових і загальнозаводських витрат полягають насамперед у спрощенні і здешевленийії апарату управління, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт призводить до скорочення чисельності робочих, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація та механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація та механізація виробничих процесів дають можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Скороченню цехових і загальнозаводських витрат сприяє також економне витрачання допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації устаткування і на інші господарські потреби.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість здійснити заходи щодо ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення та впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.

За ступенем однорідності всі витрати поділяються на прості (одноелементні) і комплексні. Прості витрати мають однорідний зміст: сировина і матеріали, паливо, енергія, амортизація, заробітна плата. Комплексні витрати включають різнорідні елементи. До них відносяться, наприклад, витрати по утриманню та експлуатації обладнання, загальноцехові витрати та ін

За ознакою залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умовно-постійні. До змінних (пропорційним) відносяться витрати, розмір яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. Ці витрати включають: витрати на основні матеріали, різальний інструмент, основну заробітну плату, паливо й енергію для технологічних цілей і ін Умовно-постійними (непропорційними) є витрати, розмір яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на опалення, освітлення, амортизація тощо

Собівартість продукціїхарактеризується показниками, що виражають: а) загальний обсяг витрат на всю вироблену продукцію і виконані роботи підприємства за плановий (звітний) період - собівартість товарної продукції, порівнянної товарної продукції, реалізованої продукції, б) витрати на одиницю об'єму виконаних робіт - собівартість одиниці окремих видів товарної продукції, напівфабрикатів і виробничих послуг (продукції допоміжних цехів), витрати на 1 крб. товарної продукції, витрати на 1 крб. нормативної чистої продукції.

Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність виробничого об'єднання, підприємства. Собівартість продукції - це витрати підприємства в грошовому вираженні на її виробництво і збут. У собівартості як в узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічність використання матеріальних і трудових ресурсів та інші умови і чинники, що характеризують виробничо - господарську діяльність.

У залежності від обсягу включаються витрат розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість. У цехову собівартість входять витрати окремих цехів на виготовлення продукції. Вона є вихідною базою для визначення проміжних внутрішньозаводських планово-розрахункових цін при організації внутрішньозаводського господарського розрахунку. Виробнича собівартість охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати. Повна собівартість продукції включає всі витрати, пов'язані з її виробництвом і реалізацією. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину позавиробничі витрат і обчислюється тільки по товарній продукції.

Зниження собівартості планується по двох показниках: По порівнянній товарній продукції; за витратами на 1 руб. товарної продукції, якщо в загальному обсязі випуску питома вага порівнянної з попереднім роком продукції невеликий. До порівнянної товарної продукції відносять усі її види, вироблені на даному підприємстві в попередньому періоді в масовому або серійному порядку.

Планований розмір зниження собівартості визначається на основі наступних розрахунків.

За показником витрат на 1 грн. товарної продукції. Абсолютна економія від зниження собівартості товарної продукції в планованому періоді розраховується за формулою:

Слід мати на увазі, що на рівень витрат впливає цілий ряд факторів, у тому числі зміна норм витрат та цін на матеріали, зростання продуктивності праці, зміна обсягу виробництв

 4. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції на ТОВ «Вінпро» називається сукупність прийомів організації документування і відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. Залежно від характеру виробництва, технології та організації його для обліку витрат і калькулювання застосовуються різні прийоми у різному їх сполученні. Під прийомом розуміють вибір об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць; поточний контроль за дотриманням норм витрат і виявлення відхилень; порядок розподілу непрямих витрат; способи оцінки незавершеного виробництва; періодичність калькулювання та ін¹.

Методи обліку виробничих витрат класифікуються:

* за видами технологічного процесу - простий (попроцесний), позаказний, нормативний і попередільний;

* за об'єктами калькуляції - деталь, вузол, виріб, група однорідних виробів, процес, переділ, виробництво, замовлення;

* за способом збирання інформації, яка забезпечує контроль за витратами, - нормативний метод і поточний облік витрат з наступним контролем.

Простий (попроцесний) метод застосовується в галузях, де випускається один-два види продукції і практично відсутнє незавершене виробництво, виділяється один об'єкт обліку витрат і збігається об'єкт обліку і калькулювання (видобувна промисловість, електростанції, енергетичні цехи підприємств). Це спрощує організацію обліку витрат і калькулювання, оскільки немає необхідності в розподілі витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом та окремими видами виробів. Суть цього методу полягає в тому, що собівартість всієї продукції визначається прямим підсумовуванням всіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається розподілом усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний метод застосовується у виробництвах, де вихідна оброблювана сировина в технологічному процесі виробництва проходить ряд стадій, самостійних фаз обробки - переділів (найчастіше використовується в металургійному виробництві, хімічній, ґумовотехнічній, текстильній промисловості). Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою закінчену фазу обробки сировини, у результаті якої підприємство одержує не кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат власного виробництва. Напівфабрикати можуть також реалізуватися на сторону іншим підприємствам. Облік витрат цим методом ведеться за калькуляційними статтями витрат за видами або групами продукції всередині переділу. Тут, як правило, застосовується напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Прямі витрати обліковуються за кожним переділом, а всередині переділу - за видами продукції, непрямі - у цілому за виробництвом з розподілом між переділами у встановленому порядку. Собівартість визначається за кожним переділом, а за видами продукції всередині переділу - коефіцієнтним методом або способом виключення витрат на супутню продукцію. На відміну від напівфабрикатного варіанта в ряді галузей застосовується безнапівфабрикат-ний варіант, який загалом полягає в тому, що в кожному переділі обліковуються тільки власні витрати, собівартість напівфабрикатів не калькулюється. Для визначення загальних витрат і калькулювання собівартості готової продукції витрати кожного переділу підсумовуються за статтями у частці, що стосується виробництва готової продукції і незавершеного виробництва. Безнапівфабрикатний варіант зустрічається частіше, тому що проміжні продукти не реалізуються на сторону, а споживаються всередині даного виробництва (наприклад, м'ясна, хімічна, скляна промисловість та ін.).

Позаказний метод застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку і калькулювання є замовлення на виробництво окремих виробів або дрібних серій. Замовлення відкривають відповідно до угоди з замовником. На підставі замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат на виробництво, у якій відображаються витрати і визначається собівартість замовлення прямим підсумовуванням витрат. У кожному документі проставляється шифр, присвоєний даному замовленню. Затрати на використані матеріали, покупні напівфабрикати, заробітну плату виробничих робітників, втрати від браку, витрати на освоєння обліковуються за кожним замовленням окремо на основі первинних документів, які виписуються: лімітних карт, вимог, нарядів, відомостей виробітку та ін. Групування цих документів здійснюється щомісяця, на основі чого прямі витрати відображаються в картах (відомостях) обліку витрат за замовленнями. Загальновиробничі витрати збирають спочатку за цехами, потім підсумовують за підприємством в цілому і розраховують собівартість одиниці продукції як суму витрат усіх цехів. Незавершене виробництво визначають підсумовуванням витрат за не-закінченими замовленнями.

Нормативний метод застосовується, як правило, у великосерійних і масових виробництвах. Цей метод передбачає складання нормативних калькуляцій собівартості окремих виробів за статтями калькуляції на основі технічно обгрунтованих розрахункових величин витрат робочого часу, матеріальних і грошових ресурсів на одиницю продукції, робіт, послуг. Окремо ведеться облік відхилень від норм і змін норм.

Фактична собівартість продукції визначається так: витрати за нормами плюс (мінус) відхилення від норм плюс (мінус) зміни норм.

Застосування нормативного методу дозволяє організувати оперативний контроль за собівартістю продукції і зрештою за формуванням фінансового результату діяльності підприємства за звітний період.

За кордоном у практиці обліку застосовуються інші методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Зокрема, система ставдарт-кост передбачає роздільний облік витрат: стандартних (за нормами) і відхилень від стандартів (від норм). Ця система має багато спільного з нормативним методом. У системі стандарт-кост усі витрати розраховуються до початку виробництва. Вироби, операції і процеси калькулюються з використанням стандартів у кількісному і вартісному вираженнях. Розробляються спеціальні рахунки для відображення фактичних витрат. Різниця між фактичною і стандартною собівартістю збирається на окремих рахунках. Систему стандарт-кост вважають одним з найважливіших інструментів контролю витрат у системі управлінського обліку¹.

Розглянуті методи являють собою облік і калькулювання повної собівартості продукції (робіт, послуг), тобто усі витрати відносять до собівартості продукції і обліковують в системі рахунків виробничого обліку.

Принципово інше значення має система директ-костинг, що являє собою метод усіченої (неповної) собівартості. Сутність цієї системи полягає в тому, що прямі витрати узагальнюють за видами готових виробів, непрямі ж витрати збирають на окремих рахунках і списують на загальні фінансові результати того звітного періоду, у якому вони виникли. Такий розподіл витрат є необхідним для забезпечення можливості управління прибутком. Систему директ-костинг покладено в основу методики обліку витрат, прийняту в Національних стандартах бухгалтерського обліку. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються незавершене виробництво і залишки готової продукції.

У системі директ-костинг формується новий показник результату діяльності - маржа за змінною собівартістю, яка визначається як різниця між відпускною вартістю реалізованої продукції і змінними витратами. Якщо від суми маржі відняти постійні витрати, дістанемо кінцевий фінансовий результат - прибуток чи збиток. Коли маржа за змінними витратами тільки відшкодовує суму постійних витрат, досягається «мертва точка», або точка критичного обсягу виробництва, коли фінансовий результат дорівнює нулю.

Для розгіюділу непрямих витрат у світовій практиці існує безліч різних методів. Це свідчить про те, що вибір одного з методів є суб'єктивним рішенням. Неправильно обраний метод спричиняє перекручування даних про собівартість продукції і, як наслідок, неможливість адекватно оцінити динаміку прибутку - найважливіший результат діяльності будь-якого підприємства.

На практиці можуть застосовуватися комбіновані методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, які дозволяють максимально використовувати переваги окремих методів прийняття управлінських рішень.

Висновки

На основі вивчених літературних джерел у відповідності до мети курсової роботи можна зробити деякі висновки-узагальнення.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на: дослідження ринку та виявлення потреби в продукції; підготовку й освоєння нової продукції; виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу; обслуговування виробничого процесу та управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.); розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів; поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.