Розрахунки з покупцями і замовниками

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Джерела фінансування підприємства, форми розрахунків з покупцями і замовниками та роль розрахунків у фінансуванні діяльності

На сьогоднішній день питання обліку розрахунків з покупцями та замовниками є актуальним. Однією з найважливіших функцій обліку розрахунків є фінансування діяльності підприємства. Отже, від налагодження даної ділянки обліку залежить фінансовий стан підприємства.

В процесі господарської діяльності підприємства набувають певні майнові зобов`язання, для погашення яких необхідні фінансові ресурси.

Фінансові ресурси на підприємстві мають наступну структуру:

1) Власні необоротні кошти (основні засоби);

2) Власні оборотні кошти (гроші в касі та на рахунках у банку);

3) Позичені оборотні кошти (кредити банків);

4) Залучені оборотні кошти (інвестування);

5) Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

Усі наведені види ресурсів мають свої переваги та недоліки. Зокрема: недоліком необоротних коштів є їх повільне перетворення до складу оборотних. Позитивом кредитів є отримання коштів у тій кількості, яка необхідна підприємству. А недоліком тут звісно ж можна вважати відсотки за користування кредитом. Інвестування - це досить вигідний варіант, але слід враховувати, що інвестори з великою пересторогою вкладають кошти у бізнес. А, тому підприємство має бути достатньо стабільним та прибутковим, що в даний час є не дуже розповсюдженим явищем. При погашенні кредиторської заборгованості, як правило, власних оборотних коштів не завжди вистачає, тому потрібно шукати альтернативні шляхи розрахунків.

Такою альтернативою може виступати користування кредиторською заборгованістю. Це означає, що підприємство, економлячи на одних платежах, фактично зберігає кошти для оплати найбільш нагальних потреб. Зокрема: сплата податків, виплата заробітної плати, погашення кредиту банку та ін.

Для відслідковування постачальників та підрядників, строк оплати по яких настав на підприємстві створюється контроль за такими даними. Це допомагає планувати розрахунки з кредиторами та, разом з тим, запобігає порушенню нормальної безперервної роботи підприємства.

В умовах напруженої фінансової ситуації і нестачі оборотного капіталу компанія може спробувати перетворити своє короткострокове зобов'язання на довгострокове, що дозволить відтягнути його оплату за рахунок поточних активів. Компанія-боржник має право відобразити у фінансовій звітності короткострокове зобов'язання як довгострокове за умови, що до моменту надання звітності дана компанія реально зможе домовитися зі стороною, перед якою вона має це зобов'язання, про його оплату протягом кількох звітних періодів або домовитися з третьою стороною, яка оплатила б дане короткострокове зобов'язання компанії в обмін на її довгострокове зобов'язання. Дані домовленості повинні мати юридичну силу і бути засвідченими документально. Причому у відповідних контрактах сторони повинні прийняти зобов'язання не переривати дану домовленість.

Для вчасного надходження коштів за надані послуги, товари підприємства використовують різні види розрахунків, тому що правильна організація і побудова обліку грошових розрахунків між підприємствами має велике значення, оскільки забезпечує швидке завершення кругообороту оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову.

Існують дві форми розрахунків: готівкова та безготівкова. Безготівкові розрахунки здійснюються в основному через банк, а готівкові -- через касу.

Готівкові розрахунки відбувають за допомогою грошових коштів, які покупець (замовник) вносить в касу за товар (послугу). При цьому продавець видає покупцю документ, який підтверджує внесення готівки в касу (чек, квитанція) [35].

В Україні безготівкові розрахунки з постачальниками та підрядниками можуть здійснюватися за такими видами: платіжними дорученнями, чеками, акредитивами, векселями, платіжними карткам, бартер

Розглянемо детальніше основні види безготівкових розрахунків.

Відомим розрахунковим документом є платіжне доручення.

Платіжне доручення - документ, який містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Банки приймають до виконання платіжні доручення протягом десяти календарних днів з дати його заповнення і на суму яка може бути виплачена по наявних на рахунку засобам або за рахунок кредиту.

Платіжні доручення застосовуються для проведення передоплати за одержані товари, надані послуги, а також для завершення розрахунків по актам звірок заборгованості суб'єктів господарської діяльності.

Наступним видом розрахунків є розрахунки чеками - письмовими розпорядженнями чекодавця банку, який веде його рахунок, оплатити чекодержателю вказану в чекові суму коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги). Вони використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою, крім випадків коли фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу із суми розрахункового чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Розрахунковий чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).

Розрахунковий чек із чекової книжки чекодавець виписує під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги).

Виписуючи розрахунковий чек, чекодавець переписує залишок ліміту з корінця попереднього розрахункового чека на корінець виписаного і зазначає новий залишок ліміту.

Розрахунковий чек підписує службова особа чекодавця, яка має право підписувати розрахункові документи, та скріплює відбитком печатки чекодавця (за винятком розрахункових чеків, що видаються фізичними особами).

При розрахунках з постійним постачальником, який здійснює регулярні поставки може використовуватись така форма розрахунків, як акредитив.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

При здійсненні розрахункових операцій з використанням акредитивів всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

При цьому Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

- покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків (далі - аналітичний рахунок "Розрахунки за акредитивами");

- непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може також бути відкличним або безвідкличним. Це має зазначатися обов'язково на кожному акредитиві. Але у разі відсутності такої позначки такий акредитив вважається безвідкличним.

Сам акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Розрахунки векселями також є альтернативною формою розрахунків. Вексель являє собою цінний папір, який засвідчує беззаперечне зобов'язання векселедавця оплатити в призначений строк вказану в ньому суму векселедержателю. Вексель являється не лише формою розрахунків, але й одним із видів комерційного кредиту, так як оплати по векселю відбувається не відразу, а через певний час, протягом якого сума по векселю перебуває в розпорядженні векселедавця.

Окрім вищевказаних розрахунків використовується ще такий вид розрахунків, заснований на заліку взаємних вимог, коли відбувається погашення взаємних вимог постачальників і зобов'язань покупців в різних сумах без здійснення певного платежу, а фактичні платежі проводяться тільки за різницею сум.

Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства, а підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

Використовуються і бартерні розрахунки, коли на вартість отриманих матеріальних цінностей відвантажується готова продукція або надаються послуги. Але, бартер не є популярним видом розрахунків. Це передусім з оцінкою товарів, послуг. Як правило, одна із сторін в результаті бартеру залишається незадоволена. Дана проблема постає через неоднорідну якість наданих послуг або товарів, що ставить під сумнів подальший розвиток бартерних операцій.

Залік зустрічних однорідних вимог є способом припинення вимог, пов'язаних з постачанням товарів, робіт, послуг, при повній еквівалентності взаємних вимог припинення зобов'язання як однієї, так і іншої сторони, що беруть участь у взаємозаліку.

При укладанні договору чи договорів між підприємствами в них передбачається періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акту, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки між підприємствами.

Після складання акту звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель [40].

Також, більшість підприємств як державної так і недержавної форм власності поступово переходять на використання для здійснення розрахункових операцій електронну систему «Клієнт-банк».

Так в Інструкції сказано, що клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи програмно-технічний комплекс "клієнт - банк". Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі між банком та клієнтом про розрахунково-касове обслуговування.

Банк, що обслуговує платника із застосуванням системи "клієнт - банк", зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду (номера), що зазначені в електронному розрахунковому документі, і приймати цей документ до виконання лише, якщо вони належать цьому платнику.

Під час використання системи "клієнт - банк" клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право виконувати періодичні перевірки клієнта щодо виконання ним вимог захисту інформації та зберігання засобів захисту в клієнтській частині системи "клієнт - банк" і припиняти обслуговування клієнта за допомогою цієї системи в разі невиконання ним вимог безпеки.

Платник може формувати електронні розрахункові документи за допомогою клієнтської частини системи "клієнт - банк" на підставі належним чином оформлених платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, а також з використанням платіжних карток.

Узагальнюючи все вище сказане, найбільшого розповсюдження серед існуючих в Україні форм розрахунків, що використовуються в господарській діяльності підприємств отримали взаємозалік заборгованостей та розрахунки за допомогою платіжних доручень або вимог-доручень, а також розрахунки за допомогою системи «клієнт-банк», яка з часом може витіснити розрахунки за допомогою платіжних доручень, оскільки розрахунки за допомогою комп`ютерних систем є досить оперативними та прозорими для контролю. Так, підприємство-користувач системою «клієнт-банк» має змогу в режимі «он-лайн» спостерігати за власними розрахунками та у разі виникнення помилок швидко вносити зміни. Ще одним позитивним моментом є постійний зв`язок з банком та можливість гнучкого формування платежів, так як клієнт постійно бачить оновлюваний залишок на рахунку. Тому, розрахунки за допомогою системи «клієнт-банк» є найбільш раціональними та швидкими у використанні. Отже, правильна організація і побудова готівкових та безготівкових розрахунків має ключове значення в в подальшому розвитку підприємства та в забезпеченні його фінансової стабільності, своєчасній оплаті кредиторської заборгованості та контролю надходження оплати на розрахунковий рахунок від дебіторів.

2. Огляд літературних джерел щодо обліку розрахунків з покупцями та замовниками

На сьогоднішній день питання обліку розрахунків з покупцями та замовниками регулюється численною нормативною і законодавчою базами. А саме: Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, порядок організації та ведення обліку регламентується Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО), Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та Інструкцією про використання ПРБО.

Недоліком в обліку розрахунків з покупцями та замовниками є їх незначний розгляд та вивчення з точки зору бухгалтерської науки. Цьому є логічне пояснення: Україна - досить молода незалежна держава. В умовах тоталітаризму, під час існування СРСР, кількість контрагентів (покупців та замовників) була незначною, а терміни оплати визначалися централізовано. Після розпаду Радянського Союзу виникло багато запитань і проблем в обліку розрахунків з кредиторами. Ще одним вагомим недоліком можна назвати нечіткість податкового законодавства щодо питань відображення в обліку податкових та кредиту з ПДВ у спірних нестандартних ситуаціях.

Таблиця 1.1. Розгляд понять теми обліку розрахунків з покупцями та замовниками різними вченими

№п/п	Визначення	Джерело
1	Покупці - споживачі, користувачі, посередницькі чи торгові організації, фізичні чи юридичні особи, які купують або можуть купити товари для використання.	Сухарський В.С. Економічний словник-довідник - Тернопіль:Навчальна книга-2002-328с
2	Замовник - організація, якій надано право й кошти для будівництва, реконструкції або розширення будівельних об'єктів згідно з договором або актом землекористування.	Енциклопедія бізнесмена економіста менеджера/під ред. Романа Дяківа - Київ: Міжнародна економічна фундація - 2002.
3	Покупці - особа або організація, яка купує товари для їх подальшого використання.	Енциклопедія бізнесмена економіста менеджера/під ред. Романа Дяківа - Київ: Міжнародна економічна фундація - 2002.
4	Замовник - одна зі сторін договору на виконання будівельно-монтажних робіт за підрядного способу будівництва.	Енциклопедія бізнесмена економіста менеджера/під ред. Романа Дяківа - Київ: Міжнародна економічна фундація - 2002.
5	Покупці - фізичні або юридичні особи, які купують товари (роботи, послуги).	Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності "Облік і аудит" вищих навчальних закладів/за ред. Ф.Ф. Бутинця 4-те вид. доп і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2002 - 688с.
6	Замовники - учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору.	Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності "Облік і аудит" вищих навчальних закладів/за ред. Ф.Ф. Бутинця 4-те вид. доп і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2002 - 688с.
7	Замовник - фізична або юридична особа, яка звернулась до постачальника із заявою на постачання певного товару, надання послуг або виконання робіт.	Економічна енциклопедія, том 1/під ред. Мочерний С.В. - К.:Видавничи центр "Академія",2002-952с.
8	Покупці - фізичні або юридичні особи, які купують товари(роботи, послуги).	Економічна енциклопедія, том 2/під ред. Мочерний С.В. - К.:Видавничи центр "Академія",2002-952с.

Проаналізувавши ці термінів можна сформулювати визначення наведених понять:

Покупці - фізичні або юридичні особи, які купують товари(роботи, послуги) для їх подальшого використання.

Замовник - фізична або юридична особа, - учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, виконуються роботи, надаються послуги іншим учасником договору.

Принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість покупців та замовників визначає П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість".

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Так, дебіторами є юридичні та фізичні особи, які внаслідок подій, що відбулися, заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їхніх еквівалентів або інших активів.

Датою виникнення заборгованості - є дата документа, який засвідчує відправку продукції, коли покупцю передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію, підприємство не здійснює управління реалізованою продукцією та контроль за нею, сума виручки може бути достовірно визначена, підприємство отримує економічні вигоди від реалізації, які можна достовірно визначити. Такими документами може бути товарно-транспортна накладна, накладна.

Зокрема, при виникненні у продавця дебіторської заборгованості при виконанні договірних умов, у покупця виникає кредиторська заборгованість. Тобто зобов'язання обумовлене договором чи контрактом (при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності) перед покупцем погасити йому заборгованість за реалізовану продукцію, надані послуги чи виконані роботи. Відповідно до П(С)БО 11 "Зобов'язання ", зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому в наслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Облік розрахунків з покупцями і замовниками матеріалів, товарів, робіт, послуг ведеться на рахунку 3 класу « Кошти, розрахунки та інші активи» 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками”. На ньому відображають суми за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги лише на тих підприємствах, у яких реалізація продукції планується в міру її відвантаження, завдання замовникам робіт та надання послуг. Також на цьому рахунку ведуть облік заборгованості покупцям за одержану від них часткову оплату продукції, що знаходиться у відвантажених товарах або а платежах, що надійшли в оплату ще не відвантаженої продукції.

Наказом Мінфіну України від 29.12.2000 р. № 356 затверджено Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку (далі - Методичні рекомендації). Розробка апаратом Мінфіну України i затвердження відповідним розпорядчим актом зазначених Методичних рекомендацій є важливим кроком до виконання заходів з реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706. Така розробка стала доречною після здійснення підприємствами першочергових кроків до запровадження нового Плану рахунків бухгалтерського обліку протягом 2000 року. I хоча, як відомо, міжнародними стандартами фінансової звітності не пропонуються (не рекомендуються) конкретні технічні прийоми (способи, методи, методики) узагальнення обліково-економічної інформації (План рахунків, формати регістрів бухгалтерського обліку i фінансової звітності), затверджені Методичні рекомендації як такі, що відповідають багаторічним традиціям i підходам до організації бухгалтерського обліку в нашій науково-практичній площині, очікуються i використовуватимуться суб'єктами економічної діяльності.

Як правило, у підприємства виникають наступні проблеми, пов'язані з дебіторською заборгованістю:

- визнання дебіторської заборгованості по рахунках - що вважати дебіторською заборгованістю?

- оцінка дебіторської заборгованості - в якій оцінці, або за якою вартістю відображати дебіторську заборгованість?

- "стягнення" дебіторської заборгованості - як отримати гроші по неоплачених рахунках та відобразити це в бухгалтерських записах?

З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов'язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Головним є те, що тема обліку розрахунків з покупцями та замовниками в ринкових умовах ще не досить вивчена та досліджена, тому вона - досить актуальна для розгляду, аналізу та відкриття нових граней.

3. Розвиток облікових поглядів на розрахунки з покупцями та замовниками

Облік розрахунків з покупцями та замовниками зародився досить давно разом із виникненням товарно-грошових відносин у стародавніх Вавілоні та Єгипті.

Особливе місце в стародавньому Вавілоні займав облік розрахунків. Товарно-грошові відносини в Вавілоні були розвинуті набагато краще ніж у Єгипті. Грошове господарство розвивалося в умовах натурального, при превалюванні державного сектору, тобто діяльність приватних торгівельних товариств знаходилась під державним контролем. Оскільки монетарна система в ті часи не була розвинена, грошові розрахунки здійснювались у одиницях ваги. Облік вели за системою прибутково-видаткових записів.

Значного розвитку досягло облікове мистецтво у фінікійців. Фінікія, як відомо, була державою з розвинутою торговельною діяльністю. Знання ведення рахунків було особливо необхідним для фінікійців, так як деякі з фінікійських купців в той час були і великими землевласниками. Купці, що займалися переважно торговельними справами і часто відбували в довготривалі торговельні подорожі, залишали в своїх маєтках спеціальних управляючих, які слідкували за надходженням орендної плати за землю і взагалі за всіма доходами та витратами власника маєтку. Зрозуміло, що управляючі маєтком не могли обходитись без правильно організованого рахівництва, особливо, якщо це відносилось до розрахунків з орендарями: тут вже необхідно було слідкувати за правильним надходженням орендних платежів і застосовувати ті чи інші заходи щодо примусової своєчасної сплати, для чого необхідно було вести особові рахунки орендарів [24].

В Стародавній Греції обік розрахунків з дебіторами був достатньо розвиненим. Прикладом є те, що орендна плата з орендарів державного майна стягувалась у визначені строки, причому для кожного з цих строків велась особлива книга, в якій кожному платнику відкривався особовий рахунок. Найчастіше особові рахунки платників велись на спеціальних табличках, які потім мотузками або склеювались одна з одною [39].

В епоху Відродження значний вклад в облік розрахунків вніс італійський вчений Лука Пачолі. Зокрема, в главі 9 «Трактату про рахунки та записи» Пачолі навів першу класифікацію розрахунків за товари, виходячи з джерел покриття заборгованості: а) готівка; б) кредит; в) обмін товарів на товари; г) взаємозалік, тобто погашення дебіторської заборгованості кредиторською. Розглядались випадки, коли оплата товарів здійснювалась одночасно із двох джерел. В главі 19 Трактату вчений вводить додаткове джерело оплати - банківський кредит, що збільшує кількість можливих варіантів розрахунків.

Поняття факту господарського життя привело до виникнення двох дуже важливих правил. Їх сформував Пачолі:

1) «нельзя никого считать должником (дебитором) без его ведома, даже если это показалось бы целесообразным»;

2) «нельзя считать никого верителем (кредитором) при известных условиях без его согласия».

Ці, очевидні на перший погляд, правила важко провести в життя. Наприклад, фірма відвантажила цінності, а підтвердження покупця (згоди про сплату) немає. Чи можна дебетувати покупця ? Виторг зданий у банк. Якщо щодня з банку надсилають виписку по рахунку, то правило Пачолі діють. Але як бути, наприклад, якщо виписку надсилають один раз на місяць? Точно такі ж питання виникають і щодо кредиторської заборгованості; наприклад, підприємству зроблена послуга, її треба оплатити, але рахунок не пред'явлений. Відразу ж виникає питання: чи треба кредитувати обличчя, що зробило цю послугу. По Пачолі, не можна, але життя може вимагати інших правил.

Наприкінці XVII століття видатний французький вчений Матьє де ла Порт запропонував теорію дебетування і кредитування рахунків, яка зводилась до двох основних правил:

1) дебітор - все, що отримується у власність чи управління господарством, або та особа, яка отримує цінності;

2) кредитор - все, що перестає бути власністю чи виходить із управління господарства, або та особа, яка видає цінності. М. де ла Порт пропонує керуватись викладеними ним основними правилами дебетування і кредитування, для чого, на його думку, необхідно з`ясувати, яка саме власність надходить до господарства або виходить з нього і від кого саме надходить або кому видається.

При оцінці дебіторської заборгованості Сімон рекомендував резервувати кошти для покриття можливих збитків (рахунок делькредере). Самі борги повинні бути, за думкою Герстнера, ділитися в обліку на забезпечені і незабезпечені (в зв'язку з цим виникла проблема відображення в обліку гарантій - залогів і поручительств, а також можливих збитків від взятих на себе зобов'язань). Він же вважав недоступним «сальдирование дебиторской и кредиторской задолжиности».

В Україні облік розпочав формування ще з VIII ст. до н.е. на Чорноморському узбережжі сучасної України, де почали створюватися грецькі поселення. Греки вели торгівлю з народами, що тут проживали, заснували ряд міст-колоній. Облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в самій Греції [24].

Поштовхом у розвитку облікової науки в Київській державі стало християнство.

Ідеї української бухгалтерії зародились в монастирях під впливом візантійської наукової думки. Облік в монастирях був організований за принципом камеральної форми. Об`єктами обліку була готівка, доходи, видатки, а також дебіторська і кредиторська заборгованість. Суми дебіторської заборгованості клієнтів відображались по дебету, а по кредиту - їх вклади [24].

Історичні події XVI ст. віддалили Україну від візантійського впливу і зблизили її з Західною Європою, остаточно тоді, коли за Люблінською унією 1569 р. українські землі відійшли до Польського королівства.

У XVII ст. на всій території Польського королівства була запроваджена єдина метрична система. Розвиток торгівлі та грошового обігу в Україні сприяв об`єктивному поширенню кредитних операцій через банківсько-торгові установи, вексельної форми розрахунків, видачі кредиту, а також лихварства. Все це мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків [24].

Систему бухгалтерського обліку в Російській імперії (частиною якої була Україна), зокрема в торгівлі, регламентував Банкрутський статут від 1800 р. За ним торгівля розподілялась на три види: оптову, роздрібну та дрібну. Обов`язковими обліковими регістрами за статутом були: товарна, касова та розрахункова книги [24].

В СРСР реалізація продукції відбувалася у відповідності з планами відображеними у договорах з покупцями. Під час реалізації продукції виписувались видаткова накладна (або товарно-транспортна накладна) та рахунок-фактура. Облік заборгованості покупців за відвантажені їм товарам (продукції, роботи, послуги) вівся на рахунку 45 «Товари відвантажені, виконані роботи і послуги». Також на рахунку 45 відображалися транспортні витрати, які за умовами договору покупець поверне постачальнику.

Отже, як видно облік розрахунків з покупцями та замовниками зародився досить давно і з часом вдосконалювався науковцями.

фінансування розрахунок обліковий облік

4. Особливості обліку розрахунків з покупцями та замовниками в зарубіжних країнах

За кордоном щодо класифікації дебіторської заборгованості в балансі існують лише загальні правила, які носять рекомендаційний, а не директивний характер. За очікуваними термінами погашення, які встановлюються в договорах, у всіх країнах заборгованість поділяється на поточну дебіторську заборгованість, тобто заборгованість, яка повинна бути погашена протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, який період довше), і непоточну (довгострокову) - заборгованість, яку в окремих країнах (наприклад, країнах ОАЕ) поділяють на середньострокову та довгострокову. Міжнародні стандарти передбачають лише одне обмеження - "протягом одного року".

В балансі більшості країні, зокрема, в Україні та відповідно до МСБО, грошові кошти та їх еквіваленти відображаються однією статтею. Однак, є країни (наприклад, Молдова), в яких дані статті відображаються окрема, як було характерно для колишнього українського обліку.

За кордоном, особливо в Європі, приділяється значна увага розкриттю в звітності дебіторської заборгованості. В більшості випадків вона відображається перерахованими за вище групами: рахунки до отримання; векселі до отримання; дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією (як правило, в силу специфіки статей з детальним розшифруванням).

В балансі розрахунки з дебіторами, як правило, відображаються за найменшим показником із первісної вартості та вартості на дату складання балансу.

Рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає сама компанія, і, відповідно, у різних компаній склад та структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різні на відміну від українського балансу, який жорстко регламентує форму надання цієї статті.

Інформація про рахунки до отримання (дебіторська заборгованість) і векселі до отримання від представників і працівників компанії, а також від афілійованих підприємств повинна бути самостійно розкрита у фінансовій звітності окремо.

В Естонії відповідно до Закону про бухгалтерський облік та Інструкції про зміст статей балансу бухгалтерського річного звіту дебіторська заборгованість надається в трьох статтях: 1) несплачені покупцями рахунки, 2) векселі покупців, 3) сумнівні рахунки (зі знаком мінус). Неотримані від покупців суми, в надходженні яких є сумніви, переводяться до витрат згідно з розділом 2 ст. 24 Закону про бухгалтерський облік.

Німецька практика обліку рахунків до отримання в цілому^/аналогічна європейській. Окремої уваги заслуговує підхід до дебіторської заборгованості в іноземній валюті. В балансі розрахунки з дебіторами, як правило відображаються за найбільш низьким показником з первісної вартості та вартості за курсом на дату складання балансу. На відміну від розрахунків з дебіторами у розрахунках з кредиторами використовується протилежне правило. Таким чином, збитки від коливання валютних курсів визнаються, а прибутки - ні. Відповідно до останніх змін в законодавстві дебіторська заборгованість може відображатись в балансі за курсом на дату складання, але в пояснювальній записці необхідно обов'язково розкрити облікові методи, що використовувались [25].

Звичайно дебіторська заборгованість в балансі зарубіжної компанії, зокрема в країнах англо-американської системи обліку, представляється, а отже і класифікується, за наступними групами:

- рахунки до отримання - вид дебіторської заборгованості, який виникає при продажу товарів по "відкритому рахунку", без письмового зобов'язання покупця оплатити рахунок, тобто така заборгованість, яка існує в результаті надання короткострокового кредиту продавцем покупцю. За нормальних умов кошти по рахунку повинні бути отримані протягом 30-60 днів;

- векселі до отримання;

- дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією.

В США ЗПБО щодо дебіторської заборгованості підприємствам слід дотримуватися наступних правил:

- виділення різних типів дебіторської заборгованості, яка належить підприємству, якщо це суттєво;

- забезпечення правильного розміщення оціночних (коригувальних) статей поряд з відповідними статтями дебіторської заборгованості;

- представлення в розділі "Оборотні активи" балансу лише тієї дебіторської заборгованості, яка буде погашена протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, що довше);

- розкриття інформації про будь-які непередбачені збитки, пов'язані з існуванням дебіторської заборгованості;

- розкриття будь-якої дебіторської заборгованості, право на яку передано чи віддано під заставу як забезпечення;

- розкриття всіх значних концентрацій ризику, пов'язаних з дебіторською заборгованістю (якщо дебіторська заборгованість має загальні характеристики, що можуть вплинути на її погашення, наприклад, підприємство має дебіторську заборгованість компанії однієї галузі чи одного регіону).

В США компанії при списанні дебіторської заборгованості по рахунках можуть передавати свою дебіторську заборгованість третій особі, "ліквідувавши" її таким чином та отримавши певну суму грошей. Існує два найпоширеніших способи такої передачі:

1. Передача дебіторської заборгованості по рахунках під заставу. У даному випадку власник дебіторської заборгованості позичає гроші кредитора, виписуючи звичайний вексель та передаючи під заставу дебіторську заборгованість в якості забезпечення. Якщо він не зможе оплатити вексель до зазначеної дати, то до кредитора переходить право конвертації відданої під заставу дебіторської заборгованості в гроші.

2. Продаж дебіторської заборгованості по рахунках. Компанія може продавати право на отримання грошей по дебіторській заборгованості

факторинговій фірмі. Як правило, факторингові фірми за свої послуги беруть комісійні 1 % та більше від суми дебіторської заборгованості, що придбається.

Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися без регресу, тобто без права зворотного викупу, або з регресом.

При продажу дебіторської заборгованості без регресу покупець-факторингова фірма бере на себе ризик отримання грошей та можливих збитків.

Як і при продажу будь якого активу, в цьому разі дебетується рахунок грошових коштів на суму отриманих грошей та кредитується рахунок "Рахунки до отримання" на суму заборгованості, що передається. Одночасно різниця між цими двома величинами (оплата послуг факторингової фірми та інші утримання) відображаються по дебету рахунка "Збитки від продажу дебіторської заборгованості по рахунках".

При продажу дебіторської, заборгованості з регресом продавець гарантує покупцю оплату у випадку, якщо дебітор відмовляється (не може) заплатити. В США, наприклад, така передача дебіторської заборгованості по рахунках може відображатися як продаж або як позика відповідно до встановлених ЗПБО США. Передача з регресом записується як продаж у випадку виконання трьох умов:

- сторона, яка передає дебіторську заборгованість, відмовляється від майбутніх економічних вигід, пов'язаних нею;

- зобов'язання сторони, що передає, за умовами регресу можна оцінити з достатнім ступенем впевненості;

- сторона, що приймає, не може вимагати від сторони, що передає повторної (зворотної) купівлі дебіторської заборгованості.

Якщо не виконуються ці три умови, то передача з регресом вважається позикою.

Для дебіторської заборгованості, оформленої векселями, також існує специфічна можливість дострокової її "ліквідації" (реалізації) - процес дисконтування векселів до отримання в банках чи інших фінансових установах. При цьому слід зазначити, що при ліквідації векселя до отримання компанія має "непередбачуване потенційне зобов'язання" перед банком, оскільки вексель може бути не оплачений векселедавцем. В поясненнях до звітності, як правило, відображається наявність зобов'язань по дисконтованих векселях.

Векселі до отримання стають дисконтованими, коли векселедержатель індосує вексель (з регресом (з правом зворотної вимоги) або без регресу) на ім'я третьої особи та отримує суму грошових коштів. Різниця між сумою

отриманих грошових коштів та вартістю векселя до настання терміну погашення називається дисконтом. Якщо вексель передається з регресом, особа, яка здійснила передачу, залишається умовно відповідальною за остаточний платіж по векселю при настанні терміну погашення. Якщо вексель передається без регресу, то особа, яка здійснила передачу, не несе щодо нього подальшої відповідальності.

Рахунок "Дисконтованих векселів до отримання" є контррахунком, який вираховується з пов'язаної з ним дебіторської заборгованості [25].

Управління дебіторською заборгованістю у США належить до компетенції фінансового менеджера компанії. Дебіторська заборгованість становить 1/3 величини оборотних активів. Великий вплив на її величину має головний бухгалтер.

Можна визначити 5 моментів в управлінні дебіторською заборгованістю: 1. Визнання умов надання кредиту при продажу товарів (його терміну та системи скидок).

Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпростіший спосіб продажу товарів -- це відкриття рахунку, коли за умовами контракту покупцю виставляють рахунок, який він визнає. В балансі це відображається у рядку "Рахунки до отримання". Складніший спосіб продажу товарів -- це письмове зобов'язання клієнта заплатити гроші, тобто розрахунок векселями. Векселі є звичайні, коли покупець письмово визнає свою заборгованість і зобов'язується заплатити певну суму У визначений час. Перевідні векселі (комерційні) застосовуються в міжнародній торгівлі, коли продавець вимагає від покупця виплатити визначену суму.

Визнання надійності покупця чи ймовірності оплати товарів. Це здійснюється на основі опублікованих рейтингів компаній (на основі проведеного аналізу фінансової звітності покупця).

Визначення суми кредиту проводиться на основі розрахунків і можливості повторних замовлень.

5. Визначення політики "збору" дебіторської заборгованості. За визначену плату компанія може передати право на отримання дебіторської заборгованості спеціальній фірмі, яка цим займається. Ця фірма або забезпечить отримання дебіторської заборгованості, або надасть допомогу в страхуванні сумнівних боргів [40].

Таким чином, ці правила регламентують кількість і якість інформації про дебіторську заборгованість, яка повинна міститися у фінансовій звітності в інтересах користувачів.

Як правило, у підприємства виникають наступні проблеми, пов'язані з дебіторською заборгованістю:

- визнання дебіторської заборгованості по рахунках - що вважати дебіторською заборгованістю?

- оцінка дебіторської заборгованості - в якій оцінці, або за якою вартістю відображати дебіторську заборгованість?

- "стягнення" дебіторської заборгованості - як отримати гроші по неоплачених рахунках та відобразити це в бухгалтерських записах?

В системі МСБО визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості прямо не визначені. В деяких міжнародних стандартах представлені лише загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах.

При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості у зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов'язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Проблема визнання дебіторської заборгованості за кордоном пов'язана із застосуванням гнучкої системи численних знижок [25].

В момент виникнення дебіторської заборгованості необхідно визначити суму кредиту, що надається кожному конкретному покупцю. Тут слід врахувати і вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), і надані знижки, і повернені товари покупцями. Але, головна проблема оцінки дебіторської заборгованості виникає саме в момент складання фінансової звітності. В зарубіжній системі обліку дебіторська заборгованість по рахунках оцінюється та відображається в звітності за чистою вартістю реалізації, тобто за сумою грошей, яка реально може бути отримана в майбутньому в результаті її погашення.

Для визначення чистої вартості реалізації необхідно оцінити чисту суму коштів, яку очікується отримати в результаті погашення дебіторської заборгованості по рахунках. Зазначимо, що чиста вартість реалізації, як правило, відрізняється від юридично належної до оплати величини. В США, наприклад, вона обчислюється шляхом сумування всієї дебіторської заборгованості за вирахуванням знижки та безнадійної дебіторської заборгованості.

В Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та фінансової звітності дебіторська заборгованість характеризується, як важлива частина ліквідних активів. Торговельна (операційна) дебіторська заборгованість може існувати у вигляді короткострокової чи довгострокової.

Оцінюється дебіторська заборгованість за первинною вартістю за мінусом коригувань на сумнівні борги, грошових знижок, повернення реалізованих товарів.

Грошові знижки застосовуються з метою збільшення обсягів реалізації та стимулювання покупців до оперативних розрахунків, а також зменшення сумнівних боргів. Визнається дебіторська заборгованість разом із визнанням доходу.

Торговельна заборгованість виникає в ході звичайної операційної діяльності фірми, яка полягає у продажу товарів чи послуг у кредит.

Торговельна дебіторська заборгованість включає в себе рахунки до отримання і векселі, отримані по торговій діяльності компанії.

Продаючи товар у кредит, фірма не розраховує на те, що дебіторська заборгованість буде безнадійною, і може пройти рік, перш ніж борг буде визнаний безнадійним. Наявність безнадійного боргу призводить до втрати частини виручки від продажу і вимагає зниження величини дебіторської заборгованості по рахунках та відповідного зменшення прибутку компанії. Витрати по такій дебіторській заборгованості компанії прогнозують, і в кінці облікового періоду відображають на рахунку "Витрати на сумнівні борги".

Принцип відповідності вимагає, щоб збитки від сумнівної дебіторської заборгованості були визнані у тому звітному періоді, коли відбувся продаж.

Для дотримання принципу погодженості, із метою оцінки витрат на сумнівну заборгованість, застосовується метод резервів на сумнівну заборгованість.

Резерв сумнівних боргів є контррахунком до рахунків до отримання, він регулює вартість дебіторської заборгованості, яку в балансі слід відображати за чистою вартістю реалізації.

Списання безнадійної заборгованості відбувається за рахунок створеного резерву і не скорочує загальну вартість активів. Списання безнадійного боргу здійснюється в тому випадку, коли компанія вирішила, що сподіватися на отримання певної суми боргу вже марно.

Для створення резерву сумнівних боргів у закордонних компаніях використовують два методи:

* метод відсотка від чистої реалізації у кредит;

* метод обліку дебіторської заборгованості за строками оплати.

Перший з них базується на припущенні, що частина виручки не буде отримана. Втрати від сумнівної заборгованості визначаються шляхом множення виручки від реалізації на визначений відсоток, який обчислюється за даними попередніх років.

Метод обліку дебіторської заборгованості за строками оплати базується на сумі чистої дебіторської заборгованості, яка відображена в балансі. За допомогою цього методу розраховується кінцеве сальдо резерву сумнівних боргів, яке необхідне для визначення чистої вартості дебіторської заборгованості.

Обидва методи резервів на сумнівну заборгованість можуть використовуватись одночасно.

Кредитовий залишок рахунку "Резерв сумнівних боргів" показує загальну суму рахунків до отримання, по яких не будуть отримані платежі.

З метою попередження безнадійної заборгованості компанія може запровадити розрахунки векселем. Векселедавець - відображає в обліку "векселі до сплати", а векселеодержувач - як "векселі отримані".

Загальна сума векселя - це сума, яку необхідно сплатити при погашенні векселя. Вона складається з основної, на яку нараховуються відсотки, та відсотків, які становлять плату за використання векселедавцем основної суми на протязі дії векселя [35].

Проаналізувавши розвиток облікових поглядів на розрахунки з покупцями та замовниками можна зазначити, що до сьогоднішнього свого етапу формування було зроблено дуже багато різних змін, які мають безперечно позитивне значення у питанні вдосконалення обліку з дебіторами.

Размещено на Allbest.ru