Методологія і організація незалежного аудиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Обмеження (спеціальні вимоги) на проведення аудиту та їх необхідність

2. Пояснити, що спільного та особливого (відмінного) в незалежному аудиті й адміністративному контролі

3. Описати процедури, які необхідно виконати при аудиті товарних запасів у торгівлі, та типові помилки в їх обліку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

З розвитком торгівлі та промисловості вирішальну роль в бюджеті країни стало відігравати надходження податків, а отже, і податкова система. Для вирішення непорозумінь між податковими органами, управляючими, які представляли інтереси власників, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Виникла потреба у незалежному контролі, який дістав назву аудиту - “слухати”(лат.) При чому у ньому були зацікавлені обидві сторони. До послуг аудиторів звертаються і незацікавлені сторони - суд, арбітраж, які відстоюють справедливість.

Могутнім поштовхом у розвитку аудиту стало розмежування функцій та інтересів між підприємцями (управлінцями, адміністрацією, менеджерами) в епоху розвитку капіталізму, коли власник для керівництва своїми підприємствами наймав спеціальний апарат управління. Для того, щоб запобігти зловживанням, приховуванню витрат і доходів, неправильному розподілу прибутку, навмисному його присвоєнню найманими управляючими, власник мусив вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.

Керівництво великих акціонерних товариств, корпорацій на відміну від дрібних підприємств неспроможне самостійно ефективно контролювати діяльність підвідомчих підприємств, підрозділів і тому створює систему внутрішнього аудиту (при раді директорів, правлінні товариств). В умовах жорсткої конкуренції вона забезпечує адекватність управління політиці товариства на всіх його рівнях, високу конкурентоспроможність і прибутковість підвідомчих одиниць, достовірність і точність обліку, а також полегшує проведення зовнішнього аудиту і завдяки цьому відкриває можливості для розширення різноманітних послуг, консультацій.

1. Обмеження (спеціальні вимоги) на проведення аудиту та їх необхідність

У ринкових умовах господарювання традиційні форми фінансового контролю не можуть виконувати функції захисту майнових інтересів власників. Практика країн з ринковою економікою показує, що захистити майнові інтереси власників може такий вид незалежного фінансового контролю, як аудит, який є одним з головних елементів їх ринкової інфраструктури. Передумовою такого контролю є взаємна зацікавленість підприємств в особі їх власників (акціонерів, вкладників тощо), держави в особі податкових органів і самого аудитора в забезпеченні достовірності обліку та звітності. Проте існують обмеження (спеціальні вимоги) на проведення аудиту.

Статтею 24 Закону України "Про аудиторську діяльність" ( 3125-12 )

забороняється проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами органів управління суб'єкта господарювання, що перевіряється;

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси в суб'єкта господарювання, що перевіряється;

3) аудитором - членом органів управління, засновником або власником суб'єкта господарювання, що перевіряється;

4) аудитором - працівником суб'єкта господарювання, що перевіряється;

5) аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб'єкта господарювання, що перевіряється;

6) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не враховує необхідного для якісного виконання таких послуг часу, належних навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь відповідальності аудитора;

7) аудитором в інших випадках, за яких не забезпечуються вимоги щодо його незалежності.

Членам адміністративних, керівних та контролюючих органів аудиторських фірм, які не є аудиторами, а також засновникам, власникам, учасникам аудиторських фірм забороняється втручатися в практичне виконання аудиту в спосіб, що порушує незалежність аудиторів, які здійснюють аудит.

Оскільки, аудит є формою саме незалежного фінансового контролю, тому і потрібні такі обмеження. Саме незалежність є основою об`єктивної думки щодо достовірності фінансової інформації і саме потреба її споживачів у такому незалежному погляді була причиною виникнення цієї професії.

2. Пояснити, що спільного та особливого (відмінного) в незалежному аудиті й адміністративному контролі

аудит фінансовий контроль

На основі закону „Про аудиторську діяльність”, за формою і метою здійснення розрізняють аудит зовнішній (незалежний) і внутрішній (залежний, тобто підлеглий тій фірмі, в якій він проводиться). Для того, щоб розібратися з питанням, необхідно зрозуміти сутність цих двох видів аудиту.

І так, метою і завданнями зовнішнього аудиту є підтвердження правильності звітності, обліку, оцінка відповідності внутрішнього контролю (аудиту) політиці, меті діяльності підприємства.

Зовнішній аудит переважно проводиться аудиторською фірмою (аудитором-підприємцем) за договором із підприємством - замовником про виконання незалежної експертизи господарсько-фінансової діяльності й розробку пропозицій щодо фінансової стратегії та підвищення ефективності господарювання. Можливість використати результати внутрішнього аудиту сприяє зменшенню обсягу роботи зовнішнього аудитора з таких питань:

- перевірка документації й оцінка роботи системи обліку та контролю;

- перевірка відповідності даних підприємства-замовника і незалежного контролю.

Зовнішній аудит може бути добровільним (за бажанням підприємств-клієнтів) і обов`язковим (згідно з законодавчими актами). Так, відповідно до Закону про аудиторську діяльність, аудит підприємств з приватною власністю, комерційних банків, фондів, бірж проводиться щорічно. Обов`язковий аудит може бути організований також за рішенням суду або слідчих органів.

Зовнішній незалежний аудит має більшу ефективність, ніж внутрішній, але він не може на даний час в нашій країні охопити перевіркою всі господарські структури, особливо сферу середнього і малого бізнесу.

Розглянемо тепер внутрішній аудит. Внутрішній аудит здійснюється у великих акціонерних товариствах, корпораціях. Організаційно це, як правило, комітет аудиторів при раді директорів (раді правління).

Внутрішній аудит - це незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах.

Внутрішній аудит користується послугами і контролює внутрішніх ревізорів. Отже, першочерговим завданням великих компаній є формування внутрішнього аудиту. Внутрішній аудит там, де він створений є обов`язковим.

За масштабами роботи внутрішній аудит поділяють на загальний - з усіх питань аудиту фірми (компанії) в цілому, і локальний - з окремих напрямів аудиту (технології, бухгалтерського обліку).

Внутрішній аудит згідно з міжнародним нормативом “Використання результатів роботи внутрішнього аудитора” (липень 1982р.) здійснюється за такими напрямками:

Аналіз системи обліку і внутрішнього контролю;

Вивчення бухгалтерської (фінансової) та операційної інформації (за окремими статтями витрат, залишків на бухгалтерських рахунках тощо);

Вивчення економічності та ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання;

4.Аналіз адекватності політики у сфері менеджменту;

5.Оцінка якості інформації;

6.Розробка проектів управлінських рішень;

7.Проведення стратегічного аналізу;

8. Розробка фінансових прогнозів.

До видів внутрішнього контролю відносяться:

- фінансовий;

- адміністративний;

- технологічний контроль.

Виходячи із запитання, дамо визначеність адміністративному контролю. І так, адміністративний контроль - це перевірка відповідності процесів, виконуваних операцій та/або прийнятих рішень нормативно-правовим актам Державного казначейства, дорученням керівництва, визначеним внутрішнім технологічним регламентам, повноваженням та відповідальності працівників. Оскільки, адміністративний контроль один з видів внутрішнього контролю, можна навести основні відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом у мал.1.

Мал. 1. Відмінності між внутрішнім і зовнішнім аудитом.

Підводячи підсумок, треба зазначити, що незалежний аудит і адміністративний контроль - це два засоби господарсько - економічної діяльності, які спрямовані на оптимізацію підприємства та підвищення ефективності господарювання. Відмінне, як стало зрозуміло, це те що вони відносяться до різних форм аудиту, мають різний ступінь обов'язковості - добровільний і обов'язковий, а саме головне те що, функція внутрішнього аудиту є частиною системи управління підприємством і не може відповідати критерію незалежності.

3. Описати процедури, які необхідно виконати при аудиті товарних запасів у торгівлі, та типові помилки в їх обліку

Спочатку визначимо, що таке аудиторські процедури. Аудиторські процедури - це сукупність відповідних дій аудитора щодо перевірки фінансово-господарської діяльності, стану обліку і фінансової звітності юридичних і фізичних осіб, зайнятих підприємництвом. Аудитор спочатку збирає й аналізує інформацію, необхідну для оцінювання достовірності бухгалтерського балансу і фінансової звітності, вивчає статутні документи, виявляє відхилення стану діяльності підприємства від того, який передбачено статутними документами. Відтак він вивчає форму і методику бухгалтерського фінансового обліку, їх відповідність вимогам, що до них висуваються. Потім аналізу підлягають записи у Головній книзі й, зокрема, сумнівні записи, дані яких зіставляють з регістрами аналітичного обліку і первинними документами.

Перевіряючи первинні документи і регістри бухгалтерського фінансового обліку, слід виходити з таких вимог: повнота обліку, точність записів, правильність вартісних оцінок, об'єктивність, дотримання прав і обов'язків посадовими і матеріально відповідальними особами, відкритість даних (тобто аудитор не повинен сумніватись, що окремі господарські операції не записані на рахунках і в облікових регістрах).

Глибина і спосіб дослідження залежать від складності форми і методики обліку, а також від того, якою мірою аудитор може покладатися на дані внутрішнього контролю. Аудитору слід оцінити вплив змін у законодавстві на організацію і методику обліку, на аналіз звітів, визначити рівень роботи внутрішніх аудиторів.

Процедури, які необхідно виконати при аудиті товарних запасів у торгівлі відносяться до аудиту матеріальних цінностей. Матеріальні цінності - це виробничі запаси, готова продукція, товари, тара, малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП) (рахунки класу 2 "Запаси"). Аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси". Об'єктами аудиту є: приймання цінностей за кількістю і якістю, норми витрачання; МШП, товари і тара; первинні документи, регістри обліку, звітність.

Аудит матеріальних цінностей доцільно починати з інвентаризації, яку проводять силами і коштами підприємства-замовника під наглядом аудиторів. Перед початком інвентаризації матеріально відповідальна особа складає звіт (виробничий, матеріальний, товарний, товарно-грошовий) і дає відповідну розписку (текст розписки наведено на титульній стороні інвентаризаційного опису). Один примірник звіту матеріально відповідальна особа здає в бухгалтерію підприємства, другий - аудитору.

Інвентаризаційна комісія приступає до перевірки наявності матеріальних цінностей. Аудитор стежить за правильністю проведення інвентаризації та сам записує результати. Оформлені інвентаризаційні описи він передає в бухгалтерію для складання порівнювальної відомості. Якщо на об'єкті, де проводять інвентаризацію, облік ведеться у кількісно-сумовому вираженні, то у порівнювальну відомість записують тільки ті матеріальні цінності, за якими виявлені відхилення від облікових даних, решту записують одним рядком на загальну суму.

Аудитор перевіряє правильність складання порівнювальної відомості й відповідність записів, внесених у неї бухгалтерією, даним бухгалтерського обліку.

Інвентаризація матеріальних цінностей проводиться відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69.

Після інвентаризації аудитори переходять до перевірки повноти оприбуткування матеріальних цінностей. Джерелами перевірки є регістри синтетичного й аналітичного обліку щодо наявності та руху матеріальних цінностей, звіти матеріально відповідальних осіб з прикладеними до них документами, регістри синтетичного і аналітичного обліку розрахунків із постачальниками тощо.

Перевіркою повноти оприбуткування і правильності оцінки куплених матеріальних цінностей аудитори з'ясовують, чи відповідають підсумкові суми, відображені у відомостях обліку матеріальних цінностей, даним інших облікових регістрів (журналів-ордерів). Поряд із тим доцільно перевірити погодженість записів між синтетичним і аналітичним обліком за балансовими рахунками і субрахунками, на яких обліковуються матеріальні цінності. Виявлені розходження є результатом неповного оприбуткування цінностей. Особливу увагу приділяють перевірці операцій за рахунком 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками", за дебетом якого відображається оплата боргу постачальнику за доставлені матеріальні цінності, за кредитом - їх надходження (оприбуткування). Протягом місяця, як правило, дебетових залишків на цьому рахунку не повинно бути, за винятком вартості оплачених матеріалів, що залишилися на кінець місяця в дорозі або не були вивезені зі складів постачальників. За такими операціями на рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" може утворитися дебетове сальдо, яке наприкінці місяця перераховується з цього рахунка в дебет рахунка 209 "Інші матеріали" без оприбуткування їх на склади. На початок наступного місяця ці суми стернуються і числяться в поточному обліку як дебіторська заборгованість за рахунком 63, поки матеріали не будуть прийняті й оприбутковані матеріально відповідальними особами.

Такі суми аудитор перевіряє кожну окремо. За документами, прикладеними до виписок банку, встановлюють дату оплати розрахункових документів постачальників і назву цінностей. За матеріальними звітами наступного місяця перевіряють повноту їх оприбуткування. Якщо матеріальні цінності не оприбутковані, з'ясовують нормативний термін перебування їх у дорозі та яку роботу проведено підприємством щодо їх розшуку.

За авансами, виданими під поставку матеріальних цінностей, виставлених акредитивами, векселями встановлюють повноту оприбуткування цінностей і з'ясовують, чи не минули строки поставки матеріалів, виясняють причини затримки надходження їх.

Основними документами для оприбуткування матеріальних цінностей є супровідні документи постачальників, прикладені до звітів матеріально відповідальних осіб: товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, специфікації, пакувальні ярлики, посвідчення якості, приймальні квитанції тощо. Під час перевірки повноти оприбуткування матеріальних цінностей внутрішні документи (приймальні акти, прихідні накладні) звіряються із супровідними документами постачальників.

Аудитору слід перевірити правильність складання актів розбіжності кількості та якості матеріальних цінностей, що надійшли, і своєчасність пред'явлення претензій до постачальників або транспортної організації (залізниці). Практика показує, що такі розбіжності зумовлені привласненням матеріальних цінностей і оформленням фіктивних (підроблених) актів із метою приховування нестач або пересортиць матеріальних цінностей.

Для виявлення фактів зміни назв або споживчих якостей цінностей (ґатунку, марки, розміру, вологості тощо), штучного завищення ваги брутто, тари застосовують експертну оцінку документів.

Одночасно з перевіркою повноти оприбуткування матеріальних цінностей вивчають правильність їх оцінки, керуючись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246. Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Правильна оцінка матеріальних цінностей залежить від організації і постановки їх аналітичного і синтетичного обліку. Тому під час аудиторської перевірки з'ясовують, чи ведеться облік на рахунку 20 "Виробничі запаси" у розрізі субрахунків і за кожним найменуванням, номенклатурним номером.

Під час дослідження документів застосовують логічну, нормативно-правову, зустрічну перевірку. Перевіривши правильність оприбуткування, аудитор приступає до аналізу списання матеріальних цінностей.

Насамперед слід встановити відповідність даних складського обліку даним синтетичного обліку за рахунком 20 "Виробничі запаси", для чого загальний підсумок залишків сальдової відомості на кінець місяця звіряють із залишками на кінець місяця, показаними у відомості обліку матеріальних цінностей, товарів і тари. Таке зіставлення здійснюють за кожним складом, зокрема, на перше число відповідного періоду. Загальні обороти вибуття матеріалів за місяць за всіма складами і залишки матеріалів на кінець місяця, показані у відомості, звіряють із кредитовим оборотом і залишками на рахунку 20 "Виробничі запаси" в Головній книзі. Якщо всі розбіжності були наслідком занедбаності обліку матеріальних цінностей, то перевірка зупиняється до відновлення бухгалтерського обліку матеріальних цінностей.

Для перевірки здійснених операцій щодо списання і відпуску матеріалів у виробництво використовують нагромаджувальні відомості щодо витрачання матеріалів зі складів, що виписуються на підставі видаткових документів. Відділи матеріально-технічного постачання на підставі встановлених норм витрачання матеріалів на випуск відповідного виду виробів розробляють ліміти відпуску матеріалів у виробництво і відпускання їх здійснюється в межах лімітів.

У таких випадках аудитор повинен особливо ретельно аналізувати документи на списання матеріалів і їх нормування. Найбільшого поширення набули лімітно-забірні (лімітні) карти з відривними місячними талонами, акти-вимоги на заміну матеріалів або на допоміжний їх випуск, комплектуючі відомості, розкрійні карти, забірні листи тощо. Якщо ліміти не встановлені, то відпуск матеріалів у виробництво здійснюється відповідно до затверджених рецептур, калькуляцій.

Аудиторська процедура перевірки видаткових документів не може обмежуватися тільки зіставленням відпущених цінностей з установленими лімітами і зустрічною перевіркою документів, що знаходяться на складах і в цехах. Одночасно доцільно здійснити аналіз даних складського обліку після відпуску матеріальних цінностей, за допомогою чого можна виявити розмір завищених списань матеріалів у виробництво за рахунок обрахування, обважування, заниження ґатунку при відпуску матеріалів у цехи, що сприяє утворенню необлікованих залишків матеріалів на складах із наступним їх вилученням.

Перевірка обґрунтованості встановлених норм витрачання матеріалів може бути проведена за допомогою контрольного запуску сировини і допоміжних матеріалів у виробництво (експерименту), процедуру якого комісія оформляє спеціальним актом.

Під час перевірки операцій з матеріальними цінностями аудитор може натрапити на такі аномальні явища (відхилення від норм), як:

- завищення або заниження норм витрачання матеріалів;

- недоліки в обліку;

- неправильний залік пересортиці матеріальних цінностей;

- неповне оприбуткування матеріалів, що надійшли;

- безпідставні претензії до постачальників;

- відсутність оперативного контролю за виконанням договорів на постачання і відпуск матеріальних цінностей;

- відсутність договорів про повну матеріальну відповідальність матеріально відповідальних осіб;

- недотримання правил зберігання товарно-матеріальних цінностей і охорони;

- дописки товарно-матеріальних цінностей в описи;

- заниження залишку товарів у описах;

- завищення цін на товари;

- крадіжки, підробка документів, привласнення.

Для виявлення вищевказаних аномалій застосовують такі прийоми і способи аудиторських процедур:

- інвентаризацію;

- контрольне порівняння фактичних залишків товарів із даними останньої інвентаризації;

- контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво;

- контрольний обмір;

- зіставлення (порівняння) документальних даних;

- зустрічну перевірку квитанцій, накладних на закупівлю матеріальних цінностей;

- переоцінку й уцінку товарів;

- контроль за використанням доручень на одержання товарів;

- вибіркові перевірки;

- перевірки правильності розрахунків природного убутку товарно-матеріальних цінностей тощо.

Послідовність аудиту матеріальних цінностей така:

- інвентаризація матеріальних цінностей;

- аудит прибуткових і видаткових документів;

- звіти матеріально відповідальних осіб;

- регістри аналітичного обліку;

- головна книга;

- фінансова звітність.

На мал. 2 показано приклад результатів руху матеріальних цінностей, звірених за даними аудиту і бухгалтерськими даними.

Мал. 2. Результати руху матеріальних цінностей за 200_р.

Типові помилки при перевірці операцій з матеріальними запасами:

1. Відсутність первинних прихідних або розхідних документів або оформлення їх з порушенням встановлених вимог;

2. Списання у розхід неоприбуткованих матеріальних цінностей (не оформлених прихідними документами);

3. Недотримання зафіксованого в обліковій політиці варіанту обліку МЗ;

4. Арифметичні помилки в документах.

Висновки

Перехід економіки на ринкові відносини пов`язаний з розширенням прав підприємців, демократизацією управління, використанням економічних стимулів, спрямованих на підвищення ефективності праці та її оцінки за економічними результатами. У зв`язку з цим визначається новий напрямок розвитку економічного контролю фінансово-господарської діяльності підприємств - незалежний аудиторський контроль.

Закономірність виникнення аудиторського контролю в Україні обумовлена проведенням приватизації державного майна, управління яким проводив власник адміністративними методами, використовуючи для цього різні державні структури. Створення спільних підприємств з іноземним капіталом, орендних, комерційних, приватних та інших суб`єктів підприємницької діяльності з різними формами власності і господарювання, керуючись законами України про власність і підприємницьку діяльність, власник набув право обрати незалежний контроль своєї фінансово-господарської діяльності. Таке право власника закріплено Законом України „Про аудиторську діяльність”, який передбачає організаційне і методичне забезпечення виконання контрольних функцій - аудиту на договірних засадах з власником, передбачає відповідальність сторін за об`єктивну, неупереджену перевірку фінансової діяльності підприємства, відображення результатів її у публічній звітності та правильність розрахунків з державою по сплаті податків, нарахування дивідендів акціонерам і іншим володарям цінних паперів.

Подальший розвиток ринкових відносин вимагає вдосконалення аудиторської діяльності в нашій країні. Відмітимо, що значний внесок у становлення і розвиток аудиту в Україні зробили вітчизняні та зарубіжні економісти.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про аудиторську діяльність”.

2. А.В. Андрєєв “Практичний аудит”, М: -Економіка, 1994р. - 358 с.

3. М.Т. Білуха “Аудит у бізнесі”, - Дніпропетровськ, 1992 р. - 207 с.

4. М.Т. Білуха, В.П. Дудко “Облік і аудит”, К., 1992р - 317 с.

5. Ю.А. Данилевський “Практика аудита”, “Фінансова газета”, №2, 1993

6. Бухгалтерський облік та звітність в Україні: Збірник нормативно-правових актів / Укладач М.Т. Калінін. - К.: Атака, Літера ЛТД, 2001.

7. Аудит: Учебник для студентов вузов / Под ред. В.И. Подольского. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 2000.

8. Дорош Н.Г. Аудит: методологія і організація. - К.: Знання, КОО, 2001.

Размещено на Allbest.ru