Класифікація методів обліку витрат, що використовуються в системі контролінгу. Їх переваги та недоліки

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра обліку та аудиту

Реферат з дисципліни «Контролінг»

на тему «Класифікація методів обліку витрат, що використовуються в системі контролінгу. Їх переваги та недоліки»

Рівне - 2008

Зміст

Вступ

1.Поняття та необхідність обліку витрат

2.Облік витрат та фактори, що впливають на його побудову

3.Класифікація методів обліку витрат

3.1Метод обліку фактичних витрат

3.2Порядок застосування директ-костингу

3.3Порядок застосування стандарт-косту

3.4Порядок застосування нормативного методу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сьогоднішній день в період повного реформування бухгалтерського обліку в Україні, дуже важливою і актуальною стала тема витрат підприємства на виробництво продукції, так як це є основою для визначення собівартості виготовленої продукції, а також для подальшого визначення фінансових результатів та прибутку до оподаткування.

Витрати - це зменшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками)

Одним з головних нормативних документів, який визначає методику витрат на підприємстві є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6, який називається «Витрати».

Актуальність теми дослідження. Облік витрат на виробництво є однією з найскладніших та трудомістких ланок бухгалтерського обліку. Важливе значення в процесі обліку витрат є визначення методу обліку витрат, отже, тема курсової роботи є актуальною.

В процесі написання роботи використовувались нормативні акти України, а також спеціальна література з питань бухгалтерського обліку. Слід відмітити, що дане питання широко обговорюється в різноманітних вітчизняних та зарубіжних економічних літературних джерелах.

Метою написання роботи є дослідження питання обліку витрат.

Основними завданнями дослідження є такі:

1. Визначити поняття та необхідність обліку витрат;

2. визначення факторів, що впливають на витрати;

3. визначити методи обліку витрат;

4. розглянути кожен з методів обліку витрат та визначити його негативні та позитивні сторони.

Предметом дослідження є методи обліку витрат.

1. Поняття та необхідність обліку витрат

Процес праці - це поєднання трьох обов'язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям.

П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

1. В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

2. Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

3. Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

4. Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

5. Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

6. Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності.

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність.

Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

- Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі;

- Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;

- Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;

- Розподіл накладних витрат.

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

2. Облік витрат та фактори, що впливають на його побудову

До витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією виробництва та які складають основу виготовленої продукції.

В цілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами.

Вимоги управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують у обліку.

Облік витрат - відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов'язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

Таке відображення забезпечує отримання вичерпаної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

Облік витрат на виробництво необхідно розглядати як сукупність взаємопов'язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

Облік витрат можна вести в будь-якій деталізації. При цьому потрібно, щоб в первинних документах було організовано достатньо кількість ознак групування інформації. В аналітичному обліку підприємства на сьогодні немає перешкод для впровадження всіх виправдань прийомів управлінського обліку, в частині обліку витрат, випуску продукції і калькулюванні собівартості. Децентралізація обліку витрат в підрозділах підприємства (за центрами відповідальності і місцями формування витрат) дає можливість виявити резерви виробництва: винуватців перевитрат, шляхи економії і зниження витрат. Така організація аналітичного обліку витрат забезпечує індивідуальну персональну відповідальність кожної посадової особи і працівника за результати виробництва на своїй ділянці і робочому місці.

Як відомо, аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об'єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні.

До загально-організаційних факторів відносяться:

- Вид підприємницької діяльності. Облік витрат виробничих, комерційних підприємств, кредитно-банківських установ значно відрізняється;

- Галузь та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має бути відокремлена в бухгалтерському обліку для визначення по кожній з них фінансового результату;

- Форма спеціалізації. Враховуються види виробів, наданих послуг, виконаних робіт. Витрати та доходи обліковуються окремо по кожному виду продукції

- Організаційна побудова. Вона може характеризуватись - цеховою або безцеховою структурою;

- Тип виробництва. Може бути індивідуальним, серійним або масовим.

Наведені чинники визначають побудову бухгалтерського обліку, тобто системи рахунків, Головної книги, методику їх ведення та складання бухгалтерського балансу і, разом з тим, є вихідними для побудови управлінського обліку.

Калькулювання фактичної собівартості продукції складають для порівняння витрат на виробництво та реалізацію за ціною продажу одиниці виробу. Якщо доходи не покривають витрати на виробництво, виникає питання про доцільність виробництва. Для проведення аналізу собівартості недостатньо мати загальну суму витрат, необхідні дані про кожну статтю витрат. Ці дані можна одержати різними способами. Вибір способу залежить від організації виробництва на підприємстві. Проте кожний вид діяльності, кожна галузь або підгалузь виду діяльності, а також вид продукції визначають відмінності в організації виробництва на підприємстві.

Слід зазначити і такі чинники побудови обліку витрат:

1. Методи оцінки об'єктів обліку.

2. Організація внутрішньогосподарських відносин.

3. Методи формування виробничої собівартості продукції.

4. Склад і структура окремих калькуляційних статей, можливість організації їх аналітичних розрізів

5. Прийнятий варіант методу калькулювання за ознаками повноти (повних або неповних витрат) та періодичності (позамовний або попроцесний).

Технологічним фактором виступає технологічний процес виробництва, який можна класифікувати за різними ознаками.

За характером одержання продукції господарства, які виготовляють або видобувають продукцію, поділяють на дві великі групи: видобувні (видобуток вугілля, руди, солі) і переробні (машинобудування, приладобудування, хімічна, цукрова, кондитерська промисловість).

У видобувних галузях відсутні витрати на сировину та матеріали, оскільки вони є дарами природи. Для них характерною ознакою є відносно короткий цикл виробничого процесу, відсутність незавершеного виробництва, однорідність продукції.

У переробних виробництвах здійснюється переробка чи обробка сировини і матеріалів видобутих, вирощених або виготовлених на переробних підприємствах.

За характером технології виробництва поділяють на такі, технологічний процес яких може бути перерваний і це не призводить до псування речовин, що переробляються, та на такі, де при перериванні технологічного процесу чи зупинці його на невеликий відрізок часу речовини, що переробляються, починають псуватися і їх подальша переробка стає недоцільною. Тобто від характеру технології залежить чи є виробничий процес перервним або безперервним.

Технологічні операції за своїм характером можуть бути двох видів: механічні або органічні (хімічні, біологічні). Якщо у виробництвах з механічними операціями продукцію отримують виключно після збору самостійних механічних елементів, деталей, вузлів, комплектів тощо, то його називають механічним. У цих виробництвах можна відокремлювати в обліку будь-яку ділянку виробництва, оскільки є можливість визначити кількісні та вартісні параметри. Це дає змогу будувати обліковий процес виробництва з поділом на переділи, фази, ділянки аж до окремої операції.

Якщо процес виробництва складається із органічних або змішаних операцій, то його називають органічним. У таких виробництвах необхідний ретельний відбір технологічних операцій, на яких можна виміряти кількісні та якісні параметри виробничого процесу і визначити їх відносно напівфабрикату, а також встановити можливість формування собівартості цих напівфабрикатів. У разі відсутності такої можливості облік слід будувати в цілому по виробництву.

Характер організації - можливість відокремлювати робочі місця, фази, технології, переділи тощо, що дає змогу відповідно будувати облік процесу виробництва.

Відокремлені самостійні технологічні ділянки (робоче місце, фаза, переділ, лінія) на практиці називають центром витрат. У межах цих центрів здійснюють облік витрат.

Характер продукції. Результатом виробництва є продукція (робота, послуга). Бухгалтерський управлінський облік повинен надавати інформацію про її кількість, якість, вартість. За цією ознакою, тобто характером, продукцію групують за:

- Формою;

- ступенем готовності;

- конструкторською та технологічною складністю.

За формою продукцію поділяють на таку, яка має уречевлену форму (виріб), форму результату роботи (ремонт) або форму послуги (перевезення вантажу).

За ступенем готовності розрізняють продукцію готову та неготову - незавершене виробництво (не укомплектовану).

За конструкторською та технологічною складністю продукцію поділяють на просту і складну.

Готова продукція - продукція, яка повністю відповідає стандартам, технічним, договірним або іншим умовам, прийнята із виробництва на склад, а в окремих випадках на неї може бути оформлено сертифікат або інший документ про якість.

При побудові обліку виробничого процесу потрібно чітко розмежовувати такі поняття, як готовий продукт та напівфабрикат (напівпродукт).

Готова продукція може бути основною, побічною, супутньою.

Основна - продукція, заради виготовлення якої організований даний процес виробництва. Побічна продукція виготовляється спільно з основною в одному технологічному процесі із однієї вихідної сировини і має незначну ціну реалізації. Супутніми є продукти, які обов'язково з'являються в процесі виробництва основної продукції і мають значну ціну реалізації.

Крім продукції, у виробничому процесі з'являються й інші елементи речового характеру: відходи, брак тощо. Це вимагає з'ясування уречевленого результату виробничого процесу для організації їх обліку.

Слід зазначити, що на побудову обліку виробничого процесу впливає також оцінка продукції. Залежно від того, для чого потрібна оцінка, продукцію оцінюють або за фактичною, або за плановою собівартістю. Обліковою вартістю можуть бути також роздрібні, договірні, оптові ціни реалізації.

3. Класифікація методів обліку витрат

3.1Метод обліку фактичних витрат

Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат.

Виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

Взагалі, методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об'єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Самее це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.

Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

3.2 Порядок застосування директ-костингу

На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США.

Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) - система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

- Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат - постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

- Управлінський і фінансовий облік інтегровані;

- В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво.

Постійні витрати не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді.

Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об'єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “витрати-обсяг-прибуток”.

Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об'єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об'ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов'язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.

В Плані рахунків України облік витрат та результатів передбачає застосування на практиці основної ідеї директ-костингу - розподіл загальних витрат за ознакою їх взаємозв'язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної (обмеженої) собівартості за носіями витрат.

Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов'язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “Виробництво”, непрямі виробничі витрати - по дебету рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” з кредиту рахунків виробничих та фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “Виробництво” і кредиту рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші операційні витрати” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об'єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

Маржинальний дохід (брутто-прибуток) - різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою:

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Система директ-костингу дозволяє здійснювати оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети.

Система директ-костингу має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

Маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво

Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат

Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки

Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності.

Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів

Звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костингу, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами

Директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети

На основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін, для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників; з метою оптимізації асортименту випуску продукції; для встановлення доцільності прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних; для визначення оптимального розміру партії або серії деталей; з метою оптимізації завантаження виробничих потужностей

Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству

Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів відповідальності, покупців, зон реалізації

Проте система директ-костинг не позбавлена певних недоліків:

Основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина на півзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах

Для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку

При переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток

Аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

3.3 Порядок застосування стандарт-косту

Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат.

Стандарт-кост - заздалегідь визначені або передбачені кошторисами витрати на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковуються лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося; враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке тверде запровадження норм витрат матеріалів, ернергії, робочого часу, праці, заробітної плати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів.

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат за статтями витрат:

- Основні матеріали. Стандарти на матеріали встановлюються в переважній більшості виходячи або з рівня цін, які дають на моменти розробки стандартів, або з визначення середніх цін, які будуть переважати протягом періоду використання норм

- Оплата праці основних виробничих робітників. Стандарти ставок заробітної плати по операціях технологічного процесу часто є середніми розцінками. Найбільш придатною для практичного застосування в системі стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою.

- Виробничі накладні витрати (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація обладнання). У зв'язку з тим, що накладні витрати охоплюють багато окремих статей, стандарти накладних витрат подаються в грошовій оцінці без зазначення кількісних норм.

- Комерційні витрати (витрати на збут, реалізацію продукції).

Відхилення між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року накопичуються і повністю списуються на фінансові результати.

Стандарт-кост - система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, в силу яких утворилася різниця між стандартною та фактичною собівартістю продукції та прибутком від її реалізації.

Переваги системи стандарт-кост полягає в наступному:

1. використовується для прийняття рішень;

2. на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. При цій системі керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення;

3. менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативної величини виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях;

4. система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення;

5. при правильній організації стандарт-косту потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, тому що в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховується лише відхилення від стандартів.

Система стандарт-кост має і недоліки. Важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, інфляцією ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. Крім того, не на всі виробничі витрати можна встановлювати стандарти, що зумовлює іноді послаблення контролю за ними на місцях. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно. В таких випадках замість науково встановлених стандартів на кожен виріб застосовується середня вартість, яка є базою для визначення цін на виріб.

3.4 Порядок застосування нормативного методу

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок).

Основними прнципами системи нормативного обліку є :

нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

попередній контроль витрат на овнові первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва. Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов'язана з необхідністю розробки прогресивних, техніко обґрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин.

Важливим і обов'язковим моментом організації нормативного методу є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановених на початок місяця, по матеріалах, заробітній платі робітників та нормативних витрат:

Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін представляють собою різницю між фактичною і стандартною ціною, помножену на фактичну кількість витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може ґрунтуватись на середніх, поточних або очікуваних цінах. Якщо матеріали придбані за ціною, що не перевищує стандартну, то відхилення буде від'ємним.

Відхилення по матеріалах за рахунок цін виникає у випадку недостачі поставок, виконання термінових замовлень, витрат, що перевищують фактичні.

Відхилення по матеріалах за рахунок їх використання виникає у випадку неекономного їх витрачення в процесі виробництва і обчислюється множенням стандартної ціни на різницю між фактичною і стандартною кількістю матеріалів.

Відхилення якості матеріалів від встановленого стандарту відбуваються у випадку придбання неякісних матеріалів, браку, неточності інженерних рішень, використання несправного інструменту, природного убутку тощо.

Відхилення по заробітній платі за рахунок тарифів представляє собою різницю між фактичним і стандартним тарифом, помножену на фактичну кількість відпрацьованих годин.

Відхилення по продуктивності праці визначається як різниця нормативного часу в годинах, затраченого на фактичний випуск продукції, і фактичного часу в годинах, відпрацьованого за період, що розглядається, помножений на нормативну годинну ставку заробітної плати.

Сукупні відхилення за змінними накладними витратами - це різниця між нормативними змінними накладними витратами, віднесеними на продукцію, і фактичними змінними витратами.

Відхилення змінних накладних витрат по витратах розраховується як різниця між кошторисними скоригованими накладними витратами для фактичного часу праці робітників основного виробництва і фактичними зміннними накладними витратами.

Відхилення змінних накладних витрат за ефективністю розраховується як різниця між випуском продукції в нормо-годинах і фактичним часом праці за період, що розглядається, помножена на нормативну ставку накладних витрат.

Відхилення за постійними накладнимим витратами розраховується як різниця між кошторисними і постійними накладними витратами.

Нормативний метод має як переваги так і недоліки.

Переваги нормативного методу полягають в тому, що з'являється:

- можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм;

- відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії;

- укрупнення об'єктів, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об'єктів калькулювання;

- охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;

-можливість рідше здійснювати інвентарізацію незавершеного виробництва.

Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов'язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації вцілому по структурних підрозділах і за весь звітний період.

Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку.

Висновок

Для розвитку обліку витрат у дисертацїї запропоновано такі основні підходи: нормативний метод обліку витрат, методи обліку витрат, орієнтовані на виробництво готової продукції, методи обліку витрат, орієнтовані на реалізацію готової продукції. Вчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий за такої організації і методології обліку, за якої причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, а також щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод.

Застосування нормативного методу обліку витрат і калькуляції собівартості дозволить забезпечити управління господарськими процесами через відхилення, які фіксуються механізмом зворотного зв'язку. Аналіз відхилень дасть можливість вживати організаційні і технічні заходи, усувати недоліки, що виникають при організації виробництва, і попереджувати їх. Регулювання господарських процесів підприємства за допомогою нормативного методу можливе за умови, що: 1) нормативи орієнтовані на ефективне виконання підприємством своїх задач; 2) ефективність виробництва оцінюється шляхом порівняння фактичних витрат з нормативними, при цьому наявні фактори виробництва порівнюються з фактично отриманою продукцією; 3) отримана за допомогою зворотного зв'язку інформація про виявлені відхилення фактичних витрат від нормативних використовується для коригування господарських процесів.

Методи обліку витрат, орієнтовані на виробництво готової продукції, забезпечують вдосконалення калькуляції і контроль витрат за кожним окремим видом готової продукції; інформацією про виробничу собівартість, яка використовується апаратом управління для пошуку внутрішньовиробничих резервів зменшення витрат, усунення нераціонального використання ресурсів, непродуктивних витрат, оцінки рівня роботи структурних підрозділів підприємства, для визначення витрат на одиницю продукції та відхилення від стандартних витрат з аналізом причин та винуватців таких відхилень.

Методи обліку витрат, орієнтовані на реалізацію готової продукції, передбачають вдосконалення методики прийняття управлінських рішень, уміння коригувати їх відповідно до змін ринкової кон'юктури та інших зовнішніх факторів.

У разі застосування відповідних методів обліку, витрати поділяються залежно від змін в обсязі і структурі виготовленої продукції на змінні і постійні. Методи обліку, орієнтовані на реалізацію продукції, забезпечують в кожному звітному періоді контроль за впливом величин витрат на обсяг готової продукції і результати від реалізації товарної продукції.

На основі аналізу існуючих систем, методів і варіантів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, запропоновано облік витрат на машинобудівних підприємствах здійснювати за нормативним методом із застосуванням засобів обчислювальної техніки.

Вибір оптимальної системи обліку витрат сприяє підвищенню рентабельності продукції підприємств машинобудівної галузі, зміцненню їх економічних позицій на українському і світовому ринках. Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий за такої організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, первинної документації та поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в машинобудуванні.

Ефективної системи обліку виробничих витрат на підприємстві можливо досягнути за допомогою ведення нормативного господарства, якому притаманний високий рівень оперативності у контролі за використанням виробничих та трудових ресурсів та у зниженні собівартості продукції.

Список використаної літератури

Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит" / Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Чижевська, Н.В. Герасимчук. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 416с.

Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України. Прийнятий 16.07.99 р., № 996 -XII.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р.- № 318.

Організація бухгалтерського обліку. Навч. посіб. для вищ. навч.закл./Ф.Ф.Бутинець, О.В. Олійник, М.М. Шигун, С.М. Шулепова; 2-е вид., доп. і перероб. - Житомир: ЖІТІ, 2001. - 576 с.

Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства. Навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2002. - 656 с.

Голов С. Ф. Управлінський облік: Підручник. - К. 2003. - 704 с.