Облік витрат на експлуатацію та ремонт основних засобів підприємства та інших необоротних активів

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і інші необоротні матеріальні активи. Суть ремонтних робіт та їх класифікація. Ремонт виробничих і невиробничих основних засобів. Документальне оформлення ремонтів.

Рубрика Бухгалтерский учет и аудит
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 25.09.2010
Размер файла 39,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

27

Вступ

Одним із важливих резервів підвищення ефективності суспільного виробництва є поліпшення використання основних виробничих засобів і, в першу чергу, їх активної частини - машин і обладнання. Основні засоби складаються з великої кількості конструктивних елементів, які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно.

На багатьох промислових підприємствах є ремонтно-механічні цехи чи майстерні, технічний рівень яких відрізняється. Щорічно в середньому кожна одиниця обладнання підлягає ремонту. Ремонтне виробництво займає важливе місце у складі допоміжних виробництв. Воно має свої особливості та технологію, які впливають на процес здійснення основного виробництва. Від своєчасності та якості проведення ремонтних робіт залежить ритмічність випуску продукції, її собівартість і якість, ефективність використання основних засобів.

На сучасному етапі більшість підприємств України відійшло від системи планово-попереджувального ремонту, що негативно вплинуло на утримання та використання основних засобів. Робітники ремонтних служб матеріально не зацікавлені у праці, розцінки за роботу своєчасно не переглядаються, що викликає велику плинність кадрів, впливає на якість ремонту. А тому в цьому напрямку необхідно поліпшувати систему обліку і контролю, яка б дозволяла приймати ефективні управлінські рішення та попереджувати нераціональні витрати.

У нормативно-законодавчій базі України, в літературних джерелах з бухгалтерського обліку і контролю цим питанням приділено недостатньо уваги. Окремим питанням теорії, методики та організації обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів приділялась увага у працях Шера І.Ф., Рудановського О.П., Жданова А.І., Покропивного С.Ф., Кареліна В.С., Кужельного М.В., Бабича В.В., Свідерського Є.І., Ткаченко Н.М., Бєлобжецького І.А., Коцупатрого М.М., Русакової Е.А., Ібрагімова Н.А., Парашутіної Н.В., Селезньової С.І., Карпової Т.П., Каменіцера С.Є., Носкіна Р.А., Ломакіна В.О., Бандурки О.М., Коробова М.Я., Орлова П.І., Петрова К.Я., Рейніна С.Н., Іонаса Б.Я., Азизяна К.С., Давидсона С., Митчела К., Вейла Р. та інших авторів, які започаткували теоретичне обґрунтування і подальшу розробку даної проблеми. Більшість авторів зосереджують увагу на класифікації ремонтів, джерел їх відшкодування, загальній методиці ведення обліку витрат на ремонт. У той же час питання планування ремонту, організації обліку ремонту, порядок списання матеріальних витрат, нарахування заробітної плати, методика обліку витрат на ремонт у комп'ютерному середовищі, організація оперативного контролю витрат на ремонт досліджені недостатньо.

Основні засоби мають три стадії обліку: надходження, перебування на балансі (ремонт, реконструкція, модернізація) і вибуття. Методологія відображення операцій з основними засобами на стадії їх надходження на баланс залежить від розрахункових умов і мети придбання цих активів.

Метою роботи є дослідження процесу обліку витрат на експлуатацію та ремонт основних засобів підприємства та інших необоротних активів.

Об'єктом дослідження є виробнича діяльність підприємств України.

Предметом дослідження - процес експлуатації та ремонту основних засобів.

Методи дослідження. Методичною основою дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ і процесів у безперервному їх розвитку і взаємозв'язку. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження: моделювання, аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння. Інформаційним забезпеченням для застосування зазначених вище методів дослідження є показники фінансово-господарської діяльності промислових підприємств.

Розділі 1. Економічна суть основних засобів

Невід'ємною умовою здійснення господарської діяльності підприємства є забезпечення його оборотними активами.

Необоротні активи - це всі активи, які не є оборотними. До них відносять основні засоби, матеріальні, нематеріальні та фінансові інвестиції, термін використання яких перевищує один рік, а також незавершене капітальне будівництво.

Основною складовою необоротних активів є основні засоби. Згідно з П (С) БО 7 до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Основні засоби по своєму складу і функціях, які вони виконують, неоднорідні. В залежності від характеру участі в процесі розширеного відтворення суспільного продукту їх можна поділити на виробничі і невиробничі.

До виробничих основних засобів відносять будівлі і споруди виробничого призначення, передаючі пристрої, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання, вимірювальні і регулюючі пристрої і приладдя, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва. До них відносять будівлі і споруди, транспортні засоби, обладнання, інструменти, інвентар і інші основні засоби житлово-комунального, соціально - культурного призначення і службам для обслуговування житлових, культурно - побутових і інших соціальних потреб працюючих.

В залежності від ролі, яку виконують основні засоби в процесі виробництва, вони діляться на знаряддя праці і предмети, що забезпечують умови праці. При допомозі знарядь праці відбувається процес перетворення вихідного продукту природи в готову продукцію.

Для людини, яка ставить знаряддя праці між собою і предметом праці вони являються провідником технологічних процесів, направлених на задоволення потреб його життєдіяльності. Історія розвитку матеріального виробництва представляє собою безперервний процес примноження і удосконалення знарядь праці. Саме від ступеня їх досконалості в основній мірі залежить місце підприємства в системі виробництва, конкурентоспроможності на ринку і його фінансові результати.

Роль іншої частини основних засобів - забезпечити умови для організації і реалізації різних технологічних процесів і створити умови для високопродуктивної праці працівників. До них належать будови: споруди, господарський інвентар, транспортні засоби, тощо. Їх вплив на досконалість виробництва і його результативність значно менша, але може змінюватись від його особливостей. Особливий характер ролі основних засобів і особливостей функціонування різних їх частин у виробництві вимагає адекватної побудови їх обліку.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і інші необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них в фінансовій звітності визначені в Положенні (стандарти) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”. Бухгалтерській облік основних засобів будується на загальних принципах формування фінансової звітності. Найбільш важливими серед них є: історичної (фактичної) собівартості, обачності, нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення і інші.

Дотримання цих принципів робить можливим забезпечити контроль за їх збереженням і станом, визначити знос і витрати на відтворення, визначити вигідні терміни заміни або модернізації, визначити ступінь їх виробничого використання або завантаження, зменшення корисності на протязі періоду експлуатації і цій базі розробляти і впроваджувати ефективні управлінські рішення.

Згідно П (С) БО 7 основними елементами побудови обліку основних засобів є пооб'єктний облік, оцінка на основі фактичної собівартості або справедливої вартості, класифікація за обліковими групами і нарахування амортизації.

Об'єктом основних засобів є закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для нього, або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, у наслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно. Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різні строки корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визначатися в обліку як окремий об'єкт основних засобів. Але не кожен об'єкт основних засобів може бути визнаний активом. До активів відносять лише ті об'єкти, при використанні яких існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, та вартість яких може бути достовірно визначена.

Об'єкти які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість визначають як подібні.

В бухгалтерському обліку України засоби праці поділяються на основні і інші матеріальні активи.

Для правильного віднесення об'єктів до основних засобів чи малоцінних необоротних активів підприємствам надається право самостійно установлювати вартісні граничні ознаки.

За галузевими ознаками основні засоби поділяються на промислові, будівельні, транспортні, сільськогосподарські, зв'язку, лісового господарства і інші. Сучасні підприємства можуть вести господарську діяльність безпосередньо пов'язану з процесами різних галузей народного господарства (будівництво, сільськогосподарське виробництво, лісове господарство). В зв'язку з чим виникає необхідність враховувати особливості обліку основних засобів, що перебувають на балансі підприємства і відносяться до інших галузей, ніж основна діяльність підприємства.

За використанням основні засоби поділяються на діючі і недіючі (ті, що не використовуються в зв'язку з тимчасовою консервацією окремих цехів або інших частин виробництва, знаходяться в резерві або запасі.

За належністю засоби можна розділити на власні і орендовані. Згідно з діючими в бухгалтерському обліку положеннями основні засоби, які знаходяться в оренді обліковуються тільки у балансі орендодавця. У орендаря вони відображаються на забалансовому рахунку “Орендовані необоротні активи”. Такою побудовою обліку усувається можливість подвійного обліку орендованих засобів у зведених балансах.

У П (С) БО 7 визначені наступні види оцінок основних засобів чи інших необоротних матеріальних активів: первинну, залишкову, відновну і ліквідаційну. Придбані засоби підприємствами, установами і організаціями обраховуються за первісною вартістю.

Первісна вартість - це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісною вартістю безоплатно отриманих основних засобів, а також отриманих як внесок до Статутного капіталу є їх справедлива вартість на дату отримання. В останньому випадку справедлива вартість погоджується засновниками (учасниками) підприємства. При цьому під справедливою вартістю розуміють вартість, яка визначена шляхом експертної оцінки професійних оцінювачів і яка є основою для розрахунків при обміні активу або оплаті зобов'язань за результатами операцій, проведеними між поінформованими сторонами.

Первісна вартість основних засобів може змінюватися тільки в результаті їх поліпшення або часткової ліквідації. В першому випадку первісна вартість об'єкта може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з модернізацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією, технічним переоснащенням. При частковій ліквідації об'єкта основних засобів у зв'язку з втратою економічних вигод повинна бути визначена його справедлива (реальна) вартість експертним шляхом.

Первісна вартість об'єктів основних засобів може змінюватися при їх переоцінці, яка повинна здійснюватися тоді, коли залишкова вартість об'єкта значно (більше, ніж на 10 відсотків) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. В обліку сума дооцінки залишкової вартості об'єкта включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки до складу витрат. Але при перевищенні суми попередніх уцінок і втрат від зменшень його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій його дооцінці і відновленні його корисності сума чергової (останньої) дооцінки, але не більш суми зазначеного вище перевищення, включається до складу доходів звітного періоду, а різниця направляється на збільшення додаткового капіталу. При перевищенні суми попередніх дооцінок об'єкта і відтворення його корисності над сумою попередніх уцінок і втрат від зменшення його корисності, сума чергової (останньої) уцінки, але не більш зазначеного перевищення, направляється на зменшення додаткового капіталу, а різниця (якщо вона має місце) включається до витрат звітного періоду.

Розділ 2. Ремонтні роботи

2.1 Суть ремонтних робіт

Робота основних засобів багато в чому залежить від правильної організації і планування його технічного обслуговування та ремонту. В Україні розроблена і застосовується планово-запобіжна система технічного обслуговування і ремонту машин. Суть цієї системи полягає с тому, що машину, яка відпрацювала установлений строк, треба зупинити, перевірити з виконанням певних операцій. Проведення технічних доглядів суворо обов'язкове як за періодичністю, так і за обсягом виконуваних при цьому операцій; ремонт планують відповідно до обсягу намічених робіт, а здійснюють за потребою залежно від технічного стану машин.

Плановою система називається тому, що всі види технічного догляду й огляду повинні виконуватися не після того, як та чи інша машина вийде з ладу, а відповідно до завчасно розроблених графіків, після витрати, наприклад, певної кількості палива. Запобіжною система називається тому, що вона запобігає виникненню інтенсивного спрацювання та багатьох випадкових технічних несправностей та аварій.

До системи технічного обслуговування машин входять: обкатка нових і відремонтованих машин, щозмінні й періодичні технічні догляди, періодичні огляди, поточний ремонт і зберігання машин.

Технічний догляд є основою всієї системи технічного обслуговування автотранспорту і являє собою комплекс операцій, які виконуються у певній науково обґрунтованій технологічній послідовності. Операції при технічному огляді здійснюють, як правило, без розбирання агрегатів та зняття з автомобіля окремих вузлів.

Операції відвертають передчасне спрацювання, аварії та інші несправності, забезпечують високий рівень коефіцієнта готовності й високопродуктивну роботу машин, знижують експлуатаційні витрати.

Технічне обслуговування і ремонт машин поділяються на види, які різняться між собою строками виконання і технологічним змістом.

Обкатка машин проводиться в основному для того, щоб забезпечити оптимальні умови припрацювання тертьових поверхонь деталей і довести деталі до такого стану, при якому можлива нормальна (довгорічна) експлуатація машин. Обкатуються як нові, так і відремонтовані машини і агрегати.

Потреба в обкатці пояснюється тим, що в майстернях її виконують у недостатньому обсязі для повного припрацювання деталей.

Починають обкатувати машину при неповному навантаженні, яке поступово доводять до повного відповідно до режимів, передбачених спеціальними інструкціями.

Щозмінні і періодичні технічні догляди за машинами складаються з мийно-очисних, перевірно-оглядових, мастильних і регулювальних операцій. Щозмінне технічне обслуговування полягає в зовнішньому очищенні й огляді вузлів і механізмів, перевірці стану і підтягуванні ослаблених зовнішніх кріплень, усуненні течі води, палива, масла та електроліту, мащенні вузлів, перевірці рівнів і дозаправці масла, палива і води, перевірці роботи сигналізації і контрольних приладів.

Періодичне технічне обслуговування поділяється на ряд видів, виконання яких залежить від встановленого виробітку. Види технічного обслуговування один від одного відрізняються змістом і обсягом робіт. Головна мета періодичного технічного обслуговування полягає у перевірці й відновленні початкових регулювань і кріплень, які забезпечують надійність та економічність роботи машини.

Сезонний огляд (обслуговування) проводиться з метою переведення машин на осінньо-зимовий та весняно-літній періоди експлуатації. Під час виконання операцій сезонного огляду заливають у систему охолодження незамерзаючі рідини, регулюють пристрої, що забезпечують пуск двигуна, змінюють густину електроліту в акумуляторах, провадять технічне діагностування й усування виявлених дефектів.

Технічне обслуговування під час зберігання машин провадиться з метою оберігання їх від впливу навантажень і дії оточуючого середовища, використовуючи різноманітні захисні способи й розвантажувальні пристрої.

Під час першого технічного огляду виконують всі роботи, які входять до щоденного обслуговування, а також додаткові, що забезпечують безвідмову дію агрегатів, вузлів та систем автомобіля за пробіг до чергового технічного обслуговування 1 або технічного обслуговування 2.

Під час технічного обслуговування 2 виконують всі роботи в обсязі технічного обслуговування 1, а також додаткові роботи більшої трудомісткості, виявлені за результатами діагностики.

Ремонт машин - це комплекс технологічних операцій, які перетворюють несправну машину у справну, робото здатну. Потреба в ремонті виникає головним чином через те, що вже неможливо відновити робото здатність машини за допомогою операцій технічного обслуговування і регулювань, оскільки під час експлуатації характеристики деяких її деталей вийшли за допустимі межі. Тому для відновлення робото здатності машини доводиться вдаватися до складніших технологічних процесів, які забезпечують відновлення посадок і нормальне взаємне розміщення деталей, вузлів і агрегатів у машині.

2.2 Класифікація ремонтних робіт

Обґрунтовано сучасну класифікацію ремонтів та склад джерел відшкодування витрат на його проведення. Дискусія навколо поняття “витрати на ремонт основних засобів” продовжується і тепер. При визначенні сутності ремонтів були досліджені загальні і відмінні ознаки ремонтних робіт, їх об'єкти та характер впливу ремонтів на них, місце ремонтів у суспільному виробництві.

Ремонтні роботи виділилися в окрему галузь суспільного виробництва і відрізнялись від інших робіт тим, що в процесі них відбувається відновлення або заміна окремих елементів об'єкта. Ремонти спрямовані на підтримання основних засобів у робочому стані, на зменшення їх зносу. Об'єктами ремонтів є засоби праці виробничої сфери і сфери обігу, предмети невиробничої сфери та особистого споживання. Узагальнення матеріалів дослідження дало можливість визначити, що ремонтом називаються роботи, які спрямовані на зменшення зносу, підтримання в дієздатному стані засобів праці шляхом відновлення або заміни їх зношеної частини.

В економічній літературі і в практичній діяльності немає єдності поглядів стосовно класифікації ремонтів. При поділі ремонтів на види за основу беруться різні ознаки: обсяг, трудомісткість, періодичність ремонту, ступінь розборки об'єкта, джерела фінансування ремонту, конструктивні особливості об'єктів, характер пошкоджень, ступінь зносу окремих частин тощо. Більшість авторів віддає перевагу кількісним ознакам ремонту. В дисертації запропонована уточнена класифікація ремонтів основних засобів, що дає можливість підвищити науковий рівень теоретичних спрямувань економічної сутності ремонтного виробництва.

Особлива увага приділялася видам ремонтів: поточному, середньому, капітальному, кожен з яких передбачає свою мету. Мета поточного ремонту - збереження основних засобів у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій для усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Ознаки поточного ремонту наступні: виконуються дрібні роботи; незначні витрати на проведення робіт; здійснюється через незначні проміжки часу (до 1 року). Мета середнього ремонту - забезпечити нормальний стан основного засобу між двома капітальними ремонтами.

Мета капітального ремонту - відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів об'єктів ремонту та максимально можливе відновлення первісних їх техніко-експлуатаційних параметрів. Ознаки капітального ремонту: пов'язаний із зупинкою об'єктів ремонту на тривалий термін; проводиться повне розбирання об'єкта; періодичність ремонту більше одного року; значні витрати на проведення ремонту головних конструктивних елементів об'єктів основних засобів. При визначенні періодичності ремонту слід керуватися галузевими інструкціями. Дослідження показали, що на періодичність капітального ремонту впливають наступні фактори: об'єкт ремонту, умови експлуатації основних засобів.

Проведений аналіз відображення витрат на ремонт основних засобів в обліку, відповідність його МСБО та П(С)БО України показав, що починаючи з 1938 року витрати на поточний ремонт відносилися на собівартість продукції, капітальний ремонт здійснювався за рахунок амортизаційного фонду на капітальний ремонт.

З 1.01.1991 року витрати на всі види ремонту основних виробничих засобів відносилися до складу витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт і послуг), при необхідності створювався ремонтний фонд (резерв). З 07.05.1993 року всі підприємства повинні були створювати резерв на ремонт основних засобів. З 1.01.1995 року зупинено створення даного резерву.

З 1995 року до 1.07.1997 року витрати, пов'язані із закінченим капітальним ремонтом, відносилися на збільшення балансової вартості відповідних основних засобів, а витрати по поточному ремонту списувалися на собівартість продукції (робіт, послуг). З 1.07.1997 року витрати на ремонт у сумі, що не перевищували 5 % балансової (залишкової) вартості основних засобів на початок звітного року, списувалися на собівартість продукції (витрат обігу, робіт, послуг), а різниця - на збільшення балансової вартості основних засобів.

Згідно МCБО 16 “Основні засоби” після надходження основних засобів підприємство може мати витрати, пов'язані з експлуатацією або поліпшенням їх стану. Підхід до відображення таких витрат у бухгалтерському обліку залежить від їх впливу на майбутні економічні вигоди, що очікуються від використання об'єкта. Згідно п.26 МСБО 16 видатки на ремонт та обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід, які підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому випадку вони здебільшого визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. Наприклад, собівартість капітального ремонту основних засобів - це витрати, оскільки вони насамперед відновлюють, а не підвищують оцінений спочатку рівень продуктивності. Через це такі видатки списуються на витрати у момент їх виникнення.

Введення нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкції щодо застосування цього плану, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 внесло зміни в організацію бухгалтерського обліку витрат на ремонт. Даним планом рахунків не передбачений рахунок “Ремонт основних засобів”. Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку (незалежно від норм податкового законодавства) первісна вартість основних засобів згідно П(С)БО № 7 збільшується лише на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від його використання. Такі витрати будуть відображатися на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. Таким чином, згідно п. 15 П(С)БО № 7 витрати на ремонт повинні відображатися на відповідних рахунках витрат. Але, як свідчать дослідження, на деяких підприємствах витрати на ремонт основних засобів відображаються у складі капітальних інвестицій.

З 01.01.2003 року суму витрат на ремонт основних фондів, що може бути віднесена до складу валових, збільшено з 5 до 10 % від сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У податковому законодавстві в основу поділу цих витрат щодо віднесення їх на валові витрати покладено не цільовий характер операцій з поліпшення функціонування об'єктів необоротних активів, а розмір самих витрат. Невідомо на чому ґрунтуються ці нормативи.

Варто зазначити, що обчислюються ці відсотки від балансової (по суті залишкової) вартості, тобто, чим більше знос (у цілому по групі) і потреба в ремонтах, тим меншу вартість ремонтів можна включати до складу валових витрат. Напевне законодавець таким чином попіклувався про те, щоб платники податків більш активно оновлювали свої основні засоби. Теоретично ця позиція не витримує критики, оскільки витрати на ремонтні роботи, як правило, передбачені у проекті кожної машини, яка виробляється в Україні, що пояснюється нерівномірним зносом окремих деталей та необхідністю їх відновлення чи заміни в процесі експлуатації. Потужність об'єкта залишається без змін.

Вартість подібних робіт у бухгалтерському обліку має включатися до витрат звітного періоду, а у податковому обліку - до валових витрат у повній сумі. До необхідності узгодження цього питання в законодавстві про бухгалтерський облік і податкову звітність автор прийшов на основі проведеного дослідження.

2.3 Ремонт виробничих і невиробничих основних засобів

За відношенням господарської діяльності ремонти основних засобів поділяються на ремонти виробничих і невиробничих основних засобів.

До виробничих основних засобів відносяться такі, що використовуються у господарській діяльності підприємства. За способом здійснення ремонти основних засобів поділяються на:

· Ремонти, що виконуються господарським способом;

· Ремонти, що виконуються підрядним способом;

· Ремонти, що виконуються змішаним способом.

При господарському способі ремонти основних засобів виконуються власними силами підприємства: обладнання машин і транспортних засобів - в ремонтних майстернях, будівель і споруд - спеціалізованими будівельно-ремонтними підрозділами.

При підрядному способі ремонти основних засобів на підставі договорів, контрактів виконують спеціалізовані будівельно-монтажні організації, ремонтні заводи, тощо.

Найчастіше змішаний спосіб виконання ремонтних робіт зустрічається при здійсненні капітальних і поточних ремонтів, будівель і споруд.

Методи ремонту вибирають залежно від кількості однотипних машин, їх конструктивних особливостей, забезпеченості запасними частинами та від деяких інших факторів. Відповідно до ступеня членування операцій технологічних процесів ремонту розрізняють такі методи: індивідуальний, вузловий, потоково-вузловий, потоковий. Крім того, є ще так званий агрегатний метод ремонту машин.

Індивідуальний метод характеризується тим, що розбирають і складають машину на одному робочому місці. Деталі та інші складальні одиниці, що належать даній машині, не знеособлюються і після ремонту встановлюються на ту саму машину.

Роботи, виконання яких потребує спеціального обладнання і відповідної кваліфікації робітників, провадяться на спеціалізованих робочих місцях. До таких робот належать верстатні, ковальсько-зварювальні, обкатувально-випробувальні та інші, що потребують спеціального обладнання та певної підготовки робітників.

Індивідуальний метод мало сприяє підвищенню продуктивності праці і якості ремонту машин (затягуються строки ремонту, від робітників вимагається універсальність, оскільки технологічний процес не членується на окремі операції внаслідок малої програми). Через ці та ряд інших причин вартість ремонту машин таким методом відносно висока. Позитивним у цьому методі є те, що припрацьовані спряження не розкомплектовуються і повніше використовуються деталі, які мають спрацювання у допустимих межах.

Вузловий метод ремонту характеризується тим, що обсяг робіт окремих операцій чи групи технологічно подібних операцій розчленованого технологічного процесу, як і відповідні робочі місця, закріплюються за одним-двома робітниками відповідної спеціальності. Наприклад, розбирання машини на вузли й агрегати, складання задніх мостів, обкатка двигунів, ремонт муфті гальм та ін.

Робочі місця відокремлені, забезпечені спеціальним обладнанням, пристроями, інструментом і технічною документацією, відсутня знеосібка; на кожному робочому місці, як правило, завершується ремонт вузла чи окремих операцій; обсяг робіт, виконуваний одним робітником, дорівнює такту або кратний йому. Вузловий метод - більш досконала організація ремонту, ніж індивідуальний. Цей метод застосовують під час ремонту машин у майстернях загального призначення та у великих центральних майстернях.

При вузловому методі ремонту краще використовуються можливості ремонтно-технологічного обладнання і площа, значно скорочуються проти потоки деталей і вузлів, досягається достатня спеціалізація робочих місць, підвищуються такі показники, як кваліфікація робітників, продуктивність праці, якість ремонту, знижується вартість ремонту.

При цьому методі припрацьовані деталі спряжень також не розкомплектовуються, вузли й агрегати машин, як правило, не знеособлюються; досить повно використовуються частково спрацьовані, але придатні до експлуатації деталі.

У центральних ремонтних майстернях застосовують індивідуально-вузловий метод ремонту машин, який є поєднанням індивідуального і вузлового методів. При цьому методі нескладні роботи (розбирально-мийні, ремонт простих деталей і механізмів) виконує бригада робітників із числа механізаторів, а ремонт складних вузлів і агрегатів провадиться на спеціалізованих робочих місцях робітниками відповідної професії і класифікації.

Потоково-вузловий метод ремонту відрізняється від вузлового тим, що ремонт і складання вузлів, агрегатів і машин провадиться не на стаціонарних робочих місцях, а на візках, які пересуваються від одного робочого місця до іншого звичайно по рейковій колії. Цей метод ремонту машин забезпечує ефективніше використання виробничих площ і обладнання підприємства.

Потоковий метод ремонту характеризується розчленуванням технологічного процесу на окремі операції, закріплені за робочими місцями, розміщеними на потокових лініях. Робочі місця розміщують відповідно до послідовності загального технологічного процесу ремонту, а виріб з одного робочого місця на інші пересувається транспортними засобами конвеєрного типу. Закріплені за робітниками постійні технологічні операції мають однакову трудомісткість і виконуються на всіх робочих місцях одночасно, тобто трудомісткість робіт, виконуваних на даному робочому місці (посту), близька чи кратна такту ремонту. Лінії ремонту, складання, припрацювання і випробування вузлів і агрегатів розміщуються біля головної лінії складання машин.

Залежно від виробничої програми і марок ремонтованих об'єктів на ремонтних підприємствах створюють потокові лінії одно- та багатопредметні, які в свою чергу можуть бути безперервно-потокова, при якій, зокрема, обладнання працює без пере наладок. Така організація ремонтного виробництва можлива на вузькоспеціалізованих підприємствах із значними програмами.

Агрегатний метод ремонту полягає у заміні несправних складальних одиниць (агрегатів) раніше відремонтованими або новими. Цей метод ремонту перспективний. Застосування агрегатного методу значного скорочує час перебування машини в ремонті. При цьому методі відпадає потреба у складному й дорогому ремонтному обладнанні, а також у ремонтних робітниках високої кваліфікації .

Розділ 3. Документальне оформлення та облик ремонтів основних засобів

3.1 Документальне оформлення ремонтів основних засобів

Аналітичний облік основних засобів і їх руху, пов'язаного з здійсненням господарських операцій, оформляється за допомогою типових форм первинної облікової документації, затверджених Наказом Мінстату України від 29.12.96 р. № 352.

Незалежно від організаційно правової форми власності підприємства облік основних засобів організується в бухгалтерії за класифікаційними групами і інвентарними номерами об'єктів.

Для забезпечення обліку і контролю за збереженням кожному інвентарному об'єкту присвоюється інвентарний номер, який проставляється на об'єкті і в усіх первинних документах, якими оформляють рух і наявність таких об'єктів. Інвентарний номер зберігається за цим об'єктом на протязі усього періоду його експлуатації на даному підприємстві. У випадку вибуття об'єкта його інвентарний номер новому об'єкту не присвоюється.

Облік об'єктів основних засобів організується так, щоб можна було визначити наявність основних засобів за окремими класифікаційними групами, місцями їх знаходження, а також відобразити зміни, що сталися за час їх експлуатації. Такий облік як правило ведеться централізовано в бухгалтерії підприємства (або в централізованій бухгалтерії). Для прийняття інвентарного об'єкта в експлуатацію керівник підприємства своїм наказом створює спеціальну комісію, яка вивчає результати заводських випробувань або відповідність об'єкта проекту і при позитивному рішенні складає акт прийняття-передачі основних засобів (ф. № ОЗ - 1). В цьому акті записується первісна вартість об'єкта, його коротка технічна характеристика, місце експлуатації, дата вводу в експлуатацію. До акту додається технічна документація, яка відноситься до даного об'єкта.

У випадках, коли об'єкти основних засобів, які здаються в експлуатацію, мають галузеве, міжгалузеве або народногосподарське значення для прийняття таких об'єктів створюються відповідно галузеві, міжгалузеві або державні комісії.

На основі акту прийняття-передачі на кожний об'єкт основних засобів відкривається інвентарна картка (ф. № ОЗ - 6) обліку, яка являється регістром аналітичного обліку. В картці записуються такі дані: назва і інвентарний номер об'єкта, номер акту і дата прийняття в експлуатацію, первісна вартість, норма амортизації, відмітка про добудову, дообладнання, реконструкцію, модернізацію об'єкту і сума витрат, відмітки про ремонти основного засобу і витрати на такі заходи, відмітки про переміщення і вибуття об'єтка.

Наявність таких даних має велике значення при підрахунку ефективності управлінських рішень, пов'язаних з поновленням, реалізацією чи списанням основного засобу.

На однотипні об'єкти відносно невеликої вартості, які одночасно здаються в експлуатацію і мають однакову ціну дозволяється відкривати одну спільну картку.

Інвентарні картки складаються в одному примірнику і для забезпечення контролю за їх збереженням вони підлягають обов'язковій реєстрації в спеціальному описі (ф. № ОЗ - 7). Такі описи складаються в розрізі класифікаційних груп . Сукупність карток на усі об'єкти основних засобів утворює картотеку, яка є основою аналітичного обліку основних засобів підприємства.

Для зручності організації обліку руху основних засобів на підприємстві ведеться спеціальний регістр-картка обліку їх руху (ф. № ОЗ - 8). Ця картка заповнюється на підставі даних інвентарних карток, актів на списання амортизації і витрат на капітальний ремон і зберігається з даними синтетичного обліку основних засобів.

На місцях експлуатації основних засобів з метою їх закріплення за матеріально-відповідальними особами складаються інвентарні списки
(ф. № ОЗ - 9).

На підприємствах, що мають невелику кількість об'єктів аналітичний облік основних засобів може вестися не в інвентарних картках, а у інвентарних книгах, в яких записується назва об'єкта, інвентарний номер, коротка технічна характеристика і первісна вартість.

Види типових документів для первісного обліку основних засобів показані в табл. 1

Таблиця 1. Типові форми первинного обліку основних засобів

№ форми

Назва форми

1

2

Ф. № ОЗ-1

Акт приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів

Ф. № ОЗ-2

Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів

Ф. № ОЗ-3

Акт на списання основних засобів

Ф. № ОЗ-4

Акт на списання автотранспортних засобів

Ф. № ОЗ-5

Акт про установку, пуск та демонтаж будівельних машин

Ф. № ОЗ-6

Інвентарна картка обліку основних засобів

Ф. № ОЗ-7

Опис інвентарних карток по обліку основних засобів

Ф. № ОЗ-8

Картка обліку руху основних засобів

Ф. № ОЗ-9

Інвентарний список основних засобів (за місцем їх знаходження, експлуатації)

Ф.№ ОЗ-14

Розрахунок амортизації основних засобів (для промислових підприємств)

Ф.№ ОЗ-15

Розрахунок амортизації основних засобів (для будівельних організацій)

Ф.№ ОЗ-16

Розрахунок амортизації автотранспорту

3.2 Облік ремонту основних засобів

Для збереження експлуатаційних якостей основних засобів на протязі всього періоду їх використання і забезпечення повної реалізації економічних вигод, які передбачалось отримати при їх впровадженні, вони потребують ремонту.

В залежності від обсягу і характеру робіт розрізняють поточні і капітальні ремонти. Послідовність провадження цих видів ремонтів, їх періодичність і обсяги ремонтних робіт плануються в рамках планової попереджувальної системи виконання ремонтних робіт, яка впроваджена на більшості підприємств України.

При поточних ремонтах виконуються роботи по розбиранню частин вузлів, чищенню, промиванню, заміні зношених деталей, складанню, регулюванню і випробуванню. При капітальних ремонтах виконують повне розбирання, заміну або відновлення всіх зношених деталей, складання, регулювання і заводські випробування машин. Поточні ремонти в основному виконуються власними силами, тобто силами і засобами самого підприємства. Такі роботи можуть виконуватися або безпосередньо на виробництві і його засобами, або засобами допоміжних ремонтних цехів. Такий спосіб виконання поточних ремонтів застосовується на підприємстві з невеликим обсягом ремонтних робіт. На таких підприємствах капітальні ремонти доцільно виконувати спеціалізованими підрядними організаціями. На великих підприємствах де є можливість спеціалізувати робітників на виконання відповідних видів робіт, тобто при значних обсягах ремонтних робіт. Капітальні ремонти можуть виконуватися в допоміжних ремонтних цехах.

Порядок обліку ремонтів, які виконуються підрядним способом грунтується на основі договорів або нарядів-замовлень. Здача основних засобів в ремонт оформляється складанням акту ф. № ОЗ - 1. Обладнання, здане в ремонт, обраховується на балансі підприємства.

Прийняття об'єкта основних засобів після ремонту оформляється актом прийняття-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об'єктів по ф. № ОЗ - 2. Сума затрат на ремонти записується в регістрах аналітичного обліку.

Таблиця 2. Основні бухгалтерські проводки, які використовуються при обліку ремонту основних засобів

Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1. Виконання ремонтних робіт власними силами (безпосередньо на виробництві)

1.1. Використання матеріалів для ремонтних робіт

1.2. Використання запасних частин

1.3. Нарахування заробітної плати робітникам за виконання ремонтних робіт

1.4. Нарахування на заробітну плату у фонди соціального призначення

23 “Виробництво”

91 “Загальновиробничі витрати

92 “Адміністративні витрати”

93 “Витрати на збут”

941 “Витрати на науково-дослідні роботи”

949 “Інші витрати операційної діяльності”

39 “Витрати на підготовку нового виробництва”

201 “Сировина і матеріали”

207 “Запасні частини”

661 “Розрахунки за заробітною платою”

65 “Розрахунки за страхуванням”

2. Виконання ремонтних робіт цехами допоміжного виробництва

2.1. Використання матеріалів для ремонтних робіт

2.2. Використання запасних частин

2.3. Нарахування заробітної плати ро-бітникам за виконання ремонтних робіт

2.4. Нарахування на заробітну плату у фонди соціального призначення

2.5. Списання витрат ремонтного (допоміжного) цеху на витрати виробництва (обігу)

23 “Допоміжне виробництво”

23 “Допоміжне виробництво”

23 “Допоміжне виробництво”

23 “Допоміжне виробництво”

91 “Загальновиробничі витрати

92 “Адміністративні витрати”

93 “Витрати на збут”

94 “Інші витрати операційної діяльності”

39 “Витрати на підготовку нового виробництва”

201“Сировина і матеріали”

207 “Запасні частини”

661 “Розрахунки за заробітною платою”

65“Розрахунки за страхуванням”

23 “Допоміжне виробництво”

3. Виконання робіт підрядним способом

3.1. Відображення витрат на ремонтні роботи, виконані підрядчиком, згідно з договором і рахунком

91 “Загальновиробничі витрати

92 “Адміністративні витрати”

93 “Витрати на збут”

94 “Інші витрати операційної діяльності”

39 “Витрати на підготовку нового виробництва”

631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”

3.2. Відображення ПДВ

641 “Розрахунки за податками”

631 “Розра-хунки з вітчизняними постачальниками”

3.3. Відображення транспортних і інших витрат, за роботи, що виконані спеціалізованими підрядними організаціями

91 “Загальновиробничі витрати

92 “Адміністративні витрати”

93 “Витрати на збут”

94 “Інші витрати операційної діяльності”

685 “Розрахунки з іншими кредиторами”

3.4. Відображення ПДВ в затратах на транспортування

641 “Розрахунки за податками”

685 Роз-рахунки з іншими кредиторами”

3.5. Оплата рахунків підрядників за виконані роботи

631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”

311 “По-точні рахунки в національній валюті”

685 “Розрахунки з іншими кредиторами”

Висновки

Отже, згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" основних засобів - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів та послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше 1 року (або операційного циклу, якщо він перевищує рік).

Класифікація ремонтів основних засобів є вихідним моментом побудови методики їх обліку. Серед досліджених існуючих класифікацій для здійснення обліку витрат на ремонт основних засобів доцільно застосовувати класифікацію ремонтів за наступними ознаками: способом здійснення, відношенням до плану здійснення, до господарської діяльності, належністю основних засобів. Крім того, замість класифікації ремонтів основних засобів за видами автором рекомендовано застосовувати їх класифікацію за технічними та економічними ознаками.

Основою для бухгалтерських записів по обліку основних засобів є їх первинні документи, які повинні бути правильно оформлені, мати необхідні реквізити та підписи.

Для забезпечення достовірного відображення витрат на ремонтні роботи об'єктом обліку витрат і калькулювання собівартості повинні бути витрати по замовленнях, що відкриваються на кожний інвентарний об'єкт або по групі однотипних інвентарних об'єктів. У ремонтному виробництві доцільне застосування двох калькуляційних одиниць - одиниці ремонтної складності та інвентарного об'єкта обладнання. Запропоновано застосування нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому в основу визначення собівартості ремонтів повинні бути покладені не планові, а нормативні витрати.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р № 887 (зі змінами та доповненнями).

2. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р.№283/97-ВР(зі змінами та доповненнями).

3. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. № 996(зі змінами та доповненнями).

4. Постанова КМУ “Про затвердження порядку подання фінансової звітності” від 28.02.2000p. №419 (зі змінами та доповненнями).

5. Наказ МФУ ”Положення про документальне забезпечення бухгалтерського обліку” від 24.05.1995p. №88(зі змінами та доповненнями). Наказ МФУ

6. “Положення (стандарт)бухгалтерського обліку №1 ”Загальні вимоги до фінансової звітності” від 31.03.1999p. №87(зі змінами та доповненнями

7. Наказ МФУ “Положення(стандарт) бухгалтерського обліку №2 ”Баланс”

8. від 31.03.1999р. №87(зі змінами та доповненнями).

9. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 3 ”Звіт про

10. фінансові результати” від31.03.1999р. №87(зі змінами та доповненнями).

11. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 4 ”Звіт про рух грошових коштів ” від31.03.1999р. №87(зі змінами та доповненнями). статей.

12. Наказ МФУ ”Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку “ від 30.11.1999p. № 291(зі змінами та доповненнями).

13. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 7 ”Основні

14. засоби” від 27.04.2000p. №92(зі змінами та доповненнями).

15. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 9 ”Запаси” від 20.10.1999p. №246 (зі змінами та доповненнями).

16. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 14 ”Оренда” від 28.07.2000p. №181(зі змінами та доповненнями).

17. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 15 ”Дохід” від 29.11.1999p. №290(зі змінами та доповненнями).

18. Наказ МФУ “Положення(стандарт)бухгалтерського обліку № 16 ”Витрати” від 31.12.1999p. №318(зі змінами та доповненнями). звітності.

19. Наказ МФУ від 29.12.2000p. № 356 “Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку ”.

20. Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типових форм первинного обліку” від 29.12.1995p. № 352(зі змінами та доповненнями).

21. Наказ Державного комітету статистики України від 27.08.2001p. № 365 “Інструкція по складанню державної статистичної звітності по формі №ОЗ-11”Звіт про наявність і рух основних засобів ,амортизації (зносу)”” (зі змінами та доповненнями) .

22. Інструкція ”Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів ,капіталу ,зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій” від 30.11.1999 p. № 291(зі змінами та доповненнями).

23. Інструкція по інвентаризації основних засобів ,нематеріальних активів , ТМЦ від.11.08.1994p. №69(зі змінами та доповненнями).

24. Бутинець Ф.Ф.Теорія бухгалтерського обліку:підручник.-Ж.:ЖІТІ,2000.- 416с.

25. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні: навчально-практичний посібник за ред.С.Ф.Голова - Дніпропетровськ ТОВ «Баланс-Клуб», 2000р. - 768 с.

26. Кириченко В.В. Економічна сутність ремонтів // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. Випуск 8. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С. 83-85. - 0,2 др. арк.

27. Кириченко В.В. Методика контролю окремих витрат при здійсненні ремонту основних засобів // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 185: В 4 т. Том І. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2003.- С. 244-248. - 0,2 др. арк.

28. Кириченко В.В. Ремонт основних засобів: документальне оформлення та облік // Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - № 2. - С. 38-44. - 0,5 др. арк.

29. Кириченко В.В. Облік матеріалів в ринкових умовах // Розвиток ринкових відносин в регіоні. Тези доповідей науково-практичної конференції викладачів Вінницького інституту регіональної економіки та управління 19 квітня 1997 р. - Вінниця: ВІРЕУ, 1997. - С. 62-66. - 0,2 др. арк.

30. Кириченко В.В. Організація і методика аудиту. Навчально-методичний посібник: опорний конспект (для студентів економічних спеціальностей денної і заочної форм навчання). - Вінниця: ВІРЕУ, 2003. - С. 35-40. - 0,2 др. арк.

31. Кириченко В.В. Організація обліку. Навчально-методичний посібник: опорний конспект (для студентів економічних спеціальностей денної і заочної форм навчання). - Вінниця: ВІРЕУ, 2003. - С. 77-95. - 0,8 др. арк.


Подобные документы

  • Методологічні основи обліку основних засобів. Основи бухгалтерського обліку ремонтів та модернізації основних засобів на прикладі підприємства ВАТ "Київміськбуд-1". Документування операцій, пов'язаних з витратами на ремонт і модернізацію основних засобів.

    дипломная работа [218,3 K], добавлен 09.12.2013

  • Економічний зміст основних засобів. Оцінка основних засобів. Облік переоцінки основних засобів. Облік надходження основних засобів. Облік амортизації (зносу) необоротних активів. Облік вибуття основних засобів. Облік необоротних та нематеріальних активів.

    реферат [29,8 K], добавлен 12.01.2009

  • Класифікація і оцінка основних засобів. Документування операцій обліку основних засобів, їх амортизація (знос). Організація первинного та бухгалтерського обліку основних засобів. Облік надходження основних засобів. Облік вибуття основних засобів.

    курсовая работа [39,9 K], добавлен 18.12.2007

  • Формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття інформації про них у фінансовій звітності підприємств. Документування господарських операцій з обліку основних засобів. Законодавчо–нормативні акти та міжнародний досвід.

    курсовая работа [90,5 K], добавлен 28.03.2016

  • Економічний зміст зносу та амортизації нематеріальних активів. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів, строки нарахування їх амортизації. Відображення інформації про нематеріальні активи у фінансовій звітності підприємства.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 26.08.2013

  • Поняття основних засобів, їх сутність і особливості, об'єкти та методика обліку, значення в діяльності підприємства. Критерії визнання основних засобів, порядок їх групування, класифікація, різновиди, характеристики. Зміст рахунку "Інші основні засоби".

    реферат [14,2 K], добавлен 12.04.2009

  • Теоретико-законодавчі аспекти обліку операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві. Типова класифікація основних засобів, їх документальне оформлення. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку основних засобів на підприємстві.

    курсовая работа [125,1 K], добавлен 04.11.2009

  • Основнi засоби: визначення, класифiкацiя та оцiнка. Документальне оформлення руху основних засобів та їх облік. Методи амортизації основних засобів. Порядок обліку, документування та методика проведення аналізу основних засобів на ВАТ "Черкасигаз".

    курсовая работа [84,0 K], добавлен 05.04.2010

  • Класифікація основних засобів. Типові форми первинного обліку ОЗ. Облік власних основних засобів. Об'єкти основних засобів, внесені в статутний капітал підприємства. Об'єкти основних засобів, придбані за рахунок використання коштів цільового фінансування.

    реферат [59,0 K], добавлен 28.10.2005

  • Документальне оформлення руху основних засобів. Облік і оцінка необоротних активів, що зумовлюють виникнення зобов'язання щодо витрат на демонтаж і ліквідацію об'єкта. Кумулятивний, виробничий та податковий метод нарахування амортизаційних відрахувань.

    курсовая работа [3,3 M], добавлен 24.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.