Аудит формування і використання капіталу у підприємницькій діяльності

Аудит формування і використання капіталу у підприємницькій діяльності

Фінансові ресурси господарюючого суб'єкта - це кошти, що є у його розпорядженні. Фінансові ресурси використовуються на розвиток виробництва, невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатися у резерві. Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничо торгового процесу, - це капітал у грошовій формі.

Суб'єкт господарювання розпочинає свою діяльність у сфері виробництва чи бізнесу при первісному нагромадженні фінансових ресурсів, які використовуються у формі капіталу.

Капітал - це сукупність матеріалізованих ресурсів і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав, необхідних для суб'єкта господарювання.

У фінансовому менеджменті капітал умовно поділяють на капітал в обігу, який функціонує у вигляді майна і зобов'язань, та капітал за джерелами формування.

Суб'єкт господарювання в процесі своєї діяльності постійно змінює грошову форму капіталу на матеріалізовану, яка, в свою чергу, змінюється, набуває різних форм (сировина, продукція, товар, послуги та ін.). Таким чином відбувається обіг капіталу, тобто капітал, первісно включений у сферу підприємницької діяльності у вигляді коштів, в процесі виробництва чи бізнесу матеріалізувався у продукт, який минув стадію реалізації, повернувся власнику у формі коштів.

Отже, за допомогою капіталу створюється додаткова вартість у процесі господарської діяльності, тобто інвестування капіталу дає прибуток. Загальна формула капіталу така:

де Г - кошти, авансовані інвестором;

Т - товар (придбані засоби виробництва, робоча сила, виготовлена продукція, яка стала товаром);

Г₁ - кошти, одержані інвестором від продажу продукції, яка включає реалізовану додаткову вартість.

Отже, в цій формулі кошти, вкладені у виробничо-торговельний процес, не витрачаються остаточно, а лише авансуються, і після завершення обігу вони повертаються інвестору (вкладникові) у формі грошей, які включають додатковий доход. Чим більше за рік буде здійснено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде прибутку.

Завдання контролю капіталу визначаються його власником з метою сприяння раціональному використанню капіталу на всіх стадіях обігу для його примноження.

Аудиту підлягає насамперед структура капіталу господарюючого суб'єкта за джерелами його утворення (рис. 1).

Рист 1

Джерела утворення капіталів суб'єкта господарювання складаються із власних і позичкових.

Власний капітал суб'єкта господарювання як юридичної особи визначається вартістю його майна, тобто чистими активами. Вони обчислюються як різниця між вартістю майна і позичковим капіталом. Власний капітал має складну структуру, що залежить від організаційно правового статусу суб'єкта господарювання.

Власний капітал суб'єкта господарювання складається з статутного фонду, додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів.

Позичковий капітал - це частка вартості майна суб'єкта господарювання, придбаного за рахунок зобов'язання повернути постачальнику або банку, іншому позикодавцю гроші або цінності, еквівалентні вартості цього майна. До складу позичкового капіталу включають коротко- і довгострокові позичкові кошти.

Довгострокові позичкові кошти - це кредити і позички, отримані суб'єктом господарювання на період понад один рік, строк погашення яких настане не раніше ніж через рік.

Рис. 2 Розміщення основного і оборотного капіталу господарюючого суб'єкта

Короткострокові позичкові кошти - це зобов'язання, строк погашення яких не перевищує одного року. Серед цих коштів - поточна кредиторська заборгованість, яка виникає її результаті бізнесу та поточних розрахункових операцій. До них відносять:

· заборгованість персоналу з оплати праці;

· заборгованість бюджету і позабюджетним фондам за обов'язковими платежами;

· аванси отримані;

· попередня оплата замовлень і продукції;

· заборгованість постачальникам та ін.

Капітал в обороті аудитом перевіряється за розміщенням основного і оборотного капіталу господарюючого суб'єкта (рис. 2).

Капітал в обороті складається із майна і зобов'язань власника, тобто це всі об'єкти, в які вкладений капітал.

Щодо тривалості обігу розрізняють майно тривалого користування, яке більше від одного року знаходиться в обороті, та майно, що використовується протягом одного циклу обороту і переносить свою вартість на знову створений продукт повністю (перебуває в обігу не більше від одного року). Таким чином, власник поділяє капітал на основний (довгостроковий) і оборотний (поточний) капітал.

Основний капітал складається з основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій.

Основні засоби - вартість сукупного рухомого і нерухомого майна, яке перебуває в експлуатації тривалий період (більше від одного року) і переносить свою вартість у знову створений продукт протягом кількох циклів обігу у формі зносу (амортизації). До основного капіталу включають також витрати у незавершених капітальних вкладеннях в основні засоби та на придбання устаткування, не встановленого у звітному періоді.

Нематеріальні активи - витрати довгострокові на придбання права користування земельними ділянками, природними ресурсами, інтелектуальною власністю, авторськими правами тощо.

Довгострокові фінансові вкладення - витрати на часткову участь у статутному капіталі інших суб'єктів господарювання, на придбання акцій і облігацій на довгострокових умовах. Сюди також відносять довгострокові позички, які було передано іншим суб'єктам господарювання під боргові зобов'язання.

Оборотний капітал складається з матеріальних оборотних засобів, коштів у поточних розрахунках, короткострокових фінансових вкладень. Усі приведені складові елементи спроможні здійснити цикл обігу і перетворитися у кошти, тобто є ліквідними. Певні складності є з перетворенням у гроші матеріальних ресурсів, бо з реалізацією їх виникають не завжди сприятливі умови (інфляція, перенасичення ринку та ін.). Це зумовлено з труднощами, що виникають з ліквідністю дебіторів, які мають повернути заборговані кошти або адекватні їм цінності. Короткострокові фінансові вкладення швидше, ніж інші елементи оборотного капіталу, перетворюються на кошти.

Отже, фінансовий контроль, зокрема аудиторський, капіталу суб'єкта господарювання е надійним гарантом його збереження, раціонального використання та примноження на всіх стадіях його обігу.

Основним критерієм ефективності капіталу є його рентабельність, що визначається аудитом як на стадії формування, так і на стадії використання на підприємстві.

Рентабельність вкладення капіталу є рушійною силою у бізнесі, інвестиційній діяльності.

Кошти, що використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну, її величина, або вартість капіталу, визначається можливостями підприємства у виборі джерел фінансування.

При цьому необхідно визначати вартість капіталу у широкому розумінні, тобто, у що обходиться підприємству весь капітал, який використовується, або яку віддачу має фізична чи юридична особа від вкладення своїх коштів у підприємство. Інакше кажучи, вартість капіталу - це розмір фінансової відповідальності, взятої на себе підприємством за використання залучених коштів у своїй діяльності. Вирішенням цього питання часто займаються аудитори як на стадії залучення коштів, так і при їх використанні (функціонуванні капіталу).

Для визначення вартості капіталу застосовуються різні способи розрахунків, одним із яких є методичний прийом середньозваженої оцінки. При цьому до розрахунку, згідно з балансом, включають величину капіталу, витрати, пов'язані із залученням позичкових коштів; суму прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства.

У результаті буде знайдено показник, що має назву рентабельність вкладення капіталу і розраховується за таким алгоритмом:

де Вз - витрати, пов'язані із залученням коштів на позичковій основі;

Пч - прибуток чистий, що залишився у розпорядженні підприємства;

Кс - капітал сукупний, що використовується підприємством.

Величину сукупного капіталу аудитори обчислюють різними способами, найпоширенішими з яких є такі:

· сума довгострокових активів за залишковою вартістю поточних активів, тобто підсумкові дані і, II і III розділів активу балансу;

· сума довгострокових і чистих поточних активів. Величину чистих поточних активів обчислюють способом вилучення з підсумків II і III розділів активу балансу (поточних активів) поточних пасивів;

· величина валюти (підсумку) балансу.

Показники капіталу розраховують на конкретну дату (здебільшого на кінець періоду) або способом визначення його середньої величини.

Розрахунок першим із зазначених способів здійснюється на основі визначення величини сукупного капіталу, тобто вартості майна підприємства, джерелом формування якого є кошти, залучені на довго- і короткостроковій основі. Використання у знаменнику алгоритму (1) цієї величини дає змогу розрахувати показник, який називається рентабельністю активів.

Розрахунок другим способом ґрунтується на тому, що капітал - це довгострокове фінансування. Тому до розрахунку беруть лише власний і довгостроковий позичковий капітал, тобто активи за вирахуванням поточних пасивів.

Третій спосіб близький до першого. Розбіжності між ними виникають лише у тому випадку, якщо в балансі підприємства на статті "Збитки" є певні суми.

На величину збитків виникають розбіжності між майном підприємства і сукупними пасивами (пасиви перевищують майно). Економічний зміст співвідношення сукупні пасиви - майно - збитки полягає в тому, що певна частина капіталу в зв'язку з його нераціональним використанням втрачена для підприємства, внаслідок чого його діяльність реально фінансується меншою сумою, ніж указано у балансі.

Тому у цьому випадку більш точним способом розрахунку використання капіталу є перший.

Другий спосіб здебільшого застосовується, коли необхідно оцінити рентабельність довгострокових коштів.

Якщо власники (акціонери) вважають за необхідне залишити частину прибутку в обороті підприємства, щоб таким чином задовольнити його додаткові фінансові потреби, то вони мають право претендувати на отримання відповідного доходу.

Отже, доход від початкових вкладень - це не лише сума сплачених їм коштів, а й весь чистий прибуток підприємства, в противному випадку власникам не вигідно залишати частину своїх доходів у обороті. Тому повна вартість капіталу, використаного на підприємстві, повинна включати в себе всю сукупність чистого прибутку (за вирахуванням надзвичайних витрат).

Поряд із середньою вартістю сукупного використаного капіталу дуже важливо знати рентабельність окремих його складових. Так, показник рентабельності власного капіталу визначають за алгоритмом

Чисельник алгоритму - це прибуток власників (акціонерів). У знаменнику відображається капітал, наданий власниками у розпорядження підприємства. Він включає:

· статутний капітал;

· добавлений капітал;

· фонди і резерви;

· нерозподілений прибуток.

Слід мати на увазі, що величина власного капіталу змінюється за часом. Тому виникає потреба вибору методики розрахунку власного капіталу, а саме:

· виходячи з даних їх стану на конкретну дату (кінець періоду);

· визначення середньої величини за період.

Приклад. Прибуток, залишений у розпорядженні підприємства, за підконтрольний період становить 160 тис. грн.; величина власного капіталу на початок періоду - 1100 тис. грн., на кінець - 1100 + 160 = 1260 тис. грн. Розрахунок показника рентабельності власного капіталу:

Варіант 1

Рнк = 160:1260-100 - 12,7 %.

Варіант 2

Рнк = 160:1100 + 1260 - 100 = 13,6 %.

Для підприємства, яке працює стабільно, другий варіант розрахунку є більш точним, оскільки певною мірою відображає процес формування прибутку за досліджуваний період.

Для підприємств, створених у формі акціонерних товариств, виникає потреба диференціювання капіталу на вклад учасників, внесений простими і привілейованими акціями. Відповідно до цього треба розрізняти прибуток, що припадає на весь акціонерний (власний) капітал, і прибуток, що сплачується на прості акції.

При розрахунках прибутку, що належить сплаті на прості акції, треба зважати на конкретні умови, за яких були витрачені привілейовані акції. Як правило, власники привілейованих акцій беруть участь у капіталі відповідно до їх номінальної вартості, а в одержаних прибутках - у межах фіксованого відсотка. Тоді частка прибутку, що залишається, належить власникам простих акцій.

Проте в окремих випадках власники привілейованих акцій можуть мати право на частку прибутку поза фіксованим відсотком. Таким чином, у кожній конкретній ситуації необхідно враховувати умови емісії привілейованих акцій.

Для того щоб визначити прибуток, що належить власникам простих акцій, необхідно, по-перше, вилучити із загальної величини власного капіталу частку власників привілейованих акцій і, по-друге, із загальної суми прибутку за вирахуванням податків і надзвичайних виплат вилучити величину відсотків за привілейованими акціями. В результаті розрахунок можна здійснювати за таким алгоритмом:

де Пап - прибуток, що належить власникам простих акцій:

ВК - власний капітал;

Кпр - вклад власників привілейованих акцій.

Якщо показник, одержаний в результаті розрахунку за алгоритмом (2), характеризує рівень доходу, що припадає на сукупний капітал власників, то показник за алгоритмом (3) свідчить про норму віддачі коштів, сформованих за рахунок вкладу тих власників, на яких припадає підприємницький ризик.

Від показника (3) необхідно відрізняти показник прибутку на прості акції, котрий визначається за алгоритмом

Величина у знаменнику являє собою залишок на субрахунку "Прості акції" до рахунку "Статутний капітал".

Цей показник у практиці аудиту використовується як ціна акції, проте як спосіб оцінки доходу на вкладений капітал його застосовувати недоцільно.

За показник доходності капіталу власників простих акцій логічно використовувати алгоритм (3), оскільки власники простих акцій мають право як на свій початковий вклад, так і на участь у нерозподіленому прибутку і сформованих резервах.

Кредитори підприємства, так само як і акціонери, розраховують на отримання певного доходу від надання коштів підприємству. З позиції кредиторів показник рентабельності (ціна позичкових коштів) можна розрахувати за алгоритмом

де Ппк - плата за користування позичковими коштами;

Кз -кошти, залучені на позичковій основі (довго- і короткострокові).

Розрахунок рентабельності позичкових коштів пов'язаний з вирішенням питань методичного характеру.

Передусім це пов'язано з обґрунтуванням показника величини залучених коштів: чи потрібно обмежувати його лише фінансовими боргами (кредити, позички) або розуміти його у розширеному аспекті як сукупні борги підприємства, включаючи заборгованість постачальникам, бюджету, працівникам та ін.

Розрахунок рентабельності позичкових коштів, при якому величина коштів обмежується лише фінансовими боргами, є найбільш простим, хоча менш точним, і здійснюється за алгоритмом

Такий спосіб розрахунку виправданий у тому разі, коли фінансові борги підприємства становлять значну частку сукупної заборгованості.

Більш точний розрахунок рентабельності позичкових коштів потребує включення таких показників:

величина позичкових коштів (довго- і короткострокових);

вартість залучених позичкових коштів, включаючи прямі відсоткові виплати, суми комісійних, дисконтів, витрат і втрат, пов'язаних із несвоєчасною оплатою. Тоді рентабельність позичкових коштів розраховують за таким алгоритмом:

де Пв - відсотки за користування кредитами і позиками;

Пвр - відсоткові витрати, що виникають у підприємства при розрахунках з постачальниками;

П6 - штрафи бюджету за несвоєчасну сплату податків;

Пів - інші відсоткові витрати (наприклад, по фінансовому лізингу).

При розрахунку показників рентабельності позичкових коштів необхідно враховувати фактор часу, тобто заборгованість на конкретну дату або за певний період. Загальним правилом має бути зіставлення цих показників: якщо у контрольованому періоді використовуються усереднені величини власного капіталу, то й сума позичкових коштів має бути середньою величиною.

Залежно від обраної методики розрахунку рентабельності позичкових коштів можуть бути різні величини цього показника, тому завдання аудитора полягає у виборі тієї методики, яка відповідає змісту підприємницької діяльності суб'єкта, що контролюється. Для цього використовують документальні і логічні методичні прийоми аудиту.

Сума витрат, пов'язаних з обслуговуванням боргу, може бути встановлена на основі інформації кредитного договору, який містить відомості про величину відсоткової ставки, порядок погашення кредиту і строки виплати відсотків.

У синтетичному бухгалтерському обліку за відсутності окремого субрахунку до рахунків "Короткострокові кредити банків", "Довгострокові кредити банків" та інших, де можна було б відображати суми нарахованих відсотків, а тим більше у випадках відображення відсотків по отриманих кредитах у міру їх виплати, не відображаючи на зазначених рахунках, їх величину обчислюють із залученням аналітичних розшифрувань до рахунків "Загальногосподарські витрати" - в частині відсотків за кредит, віднесених на собівартість;

"Використання прибутку", "Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)" - у частині відсотків, віднесених на чистий прибуток;

"Капітальні вкладення" - у частині відсотків, включених до первісної вартості основних засобів, та ін.

Відсоткові витрати, що виникають при розрахунках з постачальниками, являють собою суму штрафів за несвоєчасність оплати або невиконання умов поставок. У договорах поставок продукції може бути передбачена залежність суми платежу від строку розрахунку (висока інфляція змушує підприємства обумовлювати в умовах договору ці особливості).

Наприклад, покупець має перерахувати постачальнику договірну вартість продукції при її оплаті протягом 10 днів з моменту відвантаження і вручення рахунків;

договірну вартість + 100 % - у випадку оплати через 15 днів;

договірну вартість + 120 % - через 20 днів і т. д.

Для того щоб оцінити вартість кредиту постачальників, аудитор має обчислити різницю між фактичною сумою оплати реалізованої продукції (робіт, послуг) і сумою, яку підприємство згідно з договором мало сплатити при розрахунках у строк, обумовлений договором.

Основним джерелом інформації для цих розрахунків с договір поставки, оскільки у бухгалтерському обліку величина упущеної вигоди не ведеться, а включається до загальної суми коштів, сплачених постачальнику.

Джерелом інформації для обчислення коштів, що належить сплатити до бюджету за несвоєчасну оплату податків, є дані бухгалтерського обліку по рахунку "Розрахунки з бюджетом" по кожному виду податків, на які законодавством передбачені штрафні санкції.

Тому при визначенні рентабельності позичкових коштів необхідно враховувати вплив фактора оподаткування. Слід зважати на те, що за рахунок включення частки відсоткових платежів до собівартості сума позичкових коштів зменшується для підприємства з розрахунку

Відсотки по кредиту, наданому постачальниками, також зменшують базу оподаткування (прибуток до оподаткування). Проте при цьому необхідно мати на увазі, що відсотки, які сплачуються постачальнику товарно-матеріальних цінностей, є складовою частиною їх фактичної собівартості заготівлі (за винятком штрафів, пені та інших санкцій за порушення умов господарських договорів, які відносять до позареалізаційних витрат). Отже, їх включають до собівартості продукції лише після того, як сировину (матеріальні цінності) буде використано у виробництві. Тому з урахуванням фактора оподаткування вартість кредиту постачальника визначають за таким розрахунком:

Отже, показник рентабельності позичкових коштів характеризує ефективність діяльності кредиторів лише на рівні підприємств, які залучають ці кошти.

Для оцінки використання капіталу підприємством аудитор складає узагальнюючий розрахунок, орієнтовний приклад якого подано нижче.

Визначені аудитом показники використання капіталу підприємством за контрольований період аналізують у динаміці з аналогічними періодами попереднього року, впливом інфляції, структурою виробництва продукції, змінами маркетингової діяльності тощо.

При цьому визначається "поріг" економічної доцільності залучення позичкових коштів, тобто співвідношення показників рентабельності власного капіталу, позичкових коштів та рентабельності сукупного капіталу. Сенс такого співвідношення полягає в тому, що доти, поки рентабельність вкладень у підприємство вища, ніж ціна позичкових коштів, рентабельність власного капіталу зростатиме тим швидше, чим вище співвідношення позичкових і власних коштів.

Проте у міру зростання частки позичкових коштів прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства, починає зменшуватися, бо більша частина прибутку направляється на виплату відсотків.

У результаті рентабельність вкладень у підприємства знижується, що призводить до падіння рентабельності власного капіталу підприємства, підприємство стає неплатоспроможним і зазнає банкрутства.

Отже, аудит є важливим знаряддям фінансовою менеджменту як на стадії формування капіталу, так і в процесі його функціонування у підприємницькій діяльності.