Аудиторський контроль інвестиційної діяльності

Аудиторський контроль інвестиційної діяльності

1. Інвестиційна діяльність та завдання її контролю

Інвестиції (від лат. investio - одягаю) - довгострокові вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна діяльність суб'єкта господарювання залежить від розміру інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель - сукупність цінних паперів, придбаних інвесторами. Як правило, це акції підприємств і компаній, облігації, боргові зобов'язання, переважно довгострокового характеру, центральних та місцевих органів влади, майнові і ощадні сертифікати фізичних осіб тощо. З метою одержання підвищених доходів, скорочення втрат через зниження курсу цінних паперів у сучасних умовах інвестори використовують складну методику управління і аудиту інвестиційного портфеля. Найбільш поширена так звана ступінчаста структура строків погашення цінних паперів, коли кошти від реалізації погашених цінних паперів реінвестуються (спрямовуються) на придбання нових цінних паперів з максимальним строком.

Розрізняють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції - вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою, а також об'єкти тезаврації (страхування грошових капіталів і збережень від інфляційного знецінення), банківські депозити. Фінансові інвестиції лише частково направляються на збільшення реального капіталу, більша їх частина не є вкладенням капіталу в інвестиційну діяльність.

Реальні інвестиції (капітальні вкладення) - вкладення в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів. В сучасних умовах із збільшенням речовинних елементів основного капіталу швидко зростають вкладення в розвиток духовних продуктивних сил, в інтелектуальний потенціал, який стає найбільш активним елементом виробництва. Тому витрати на науку, освіту, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. по суті є продуктивними. У країнах з розвиненою ринковою економікою ці витрати випереджають за темпами зростання вкладень в основний капітал у речовій формі.

Реальні інвестиції характеризуються галузевою та технологічною структурами, пропорції яких здебільшого визначають ефективність нагромадження. Зрушення у галузевій структурі економічно розвинених країн проявилися у випереджаючому зростанні інвестицій неречових елементів порівняно з речовими засобами в обробній промисловості, машинобудуванні, будівництві, транспорті та зв'язку.

Технологічна структура інвестицій визначається співвідношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, устаткування) та на його пасивні елементи (будівлі, споруди). Ефективність реальних інвестицій підвищується при зростанні частки їх активних елементів.

Переважну більшість реальних інвестицій в країнах з розвиненою ринковою економікою становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційному процесі вкладенням капіталу в державний сектор - як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії, здійснюючи політику економічного регулювання. Основна частина державних інвестицій направляється насамперед у галузі інфраструктури, розвиток яких необхідний для нормального суспільного відтворення (наука, освіта, охорона здоров'я, навколишнє середовище, енергетика, транспорт і зв'язок).

Для характеристики реальних інвестицій аудитори використовують такі поняття; обсяг - вартісний показник капіталу, що вкладається; норма інвестиції - співвідношення обсягу інвестицій до валового національного продукту.

До майнових і інтелектуальних цінностей відносять:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

· майнові права, які гарантуються авторським правом, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· права користування землею, водою, природними ресурсами, будівлями, спорудами, а також інші майнові права та цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

В умовах ринкових відносин особливе значення в інвестиції має ноу-хау для розвитку технічного прогресу. Ноу-хау - технічні знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового та іншого характеру, які становлять комерційну цінність, застосовуються у виробництві та професійній практиці і не забезпечені патентним захистом. Ноу-хау може включати в себе комерційні таємниці, незапатентовані технологічні процеси, інформацію виробничого і торговельного характеру, невідому широкій громадськості. Ця інформація може бути незалежною щодо патенту або ж необхідною для їх використання. Елементами ноу-хау можуть бути методичні рекомендації, пропозиції щодо використання, формули і рецептура, документація з виробництва, характеристики технологічного процесу та ін. Сюди також можна віднести знання і досвід у галузі маркетингу, в сфері упаковки і оформлення продукції, які потребують капіталовкладень, навички в проведенні лабораторних та інших досліджень. Однією з основних вимог ноу-хау є конфіденційність, таємність цього виду інформації. З плином часу ноу-хау втрачає комерційну цінність і стає доступною широкому колу осіб.

Комерціалізація ноу-хау широко використовується в міжнародній практиці. Зокрема, при складанні ліцензованих угод, договорів про всі можливі види технічного співробітництва, обміну та передавання технології, інвестиційного співробітництва, наданні інженерно-консультативних і аудиторських послуг. Включення в договори і угоди пунктів про передачу ноу-хау веде до збільшення доходів продавця, з однієї сторони, і до прискорення освоєння предметів угод покупців - з іншої, бо сприяє швидкому і повному передаванню нагромадженого технологічного досвіду, виробничих таємниць, участі спеціалістів продавця в пусконалагоджувальних роботах, навчанню технічного персоналу покупця. Особливо часто здійснюється комерційна передача ноу-хау при ліцензійних угодах і в контрактах на будівництво і експлуатацію промислових, сільськогосподарських та інфраструктурних об'єктів.

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть здійснюватися у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна діяльність регулюється Законами України «Про інвестиційну діяльність» та «Про іноземні інвестиції».

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій. Здійснюється вона відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», яким визначаються загальні правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України (інвестиційні банки, інвестиційні і страхові компанії та ін.). Законодавство і нормативно-правові акти про інвестиційну діяльність спрямовані на забезпечення рівного захисту прав, інтересів та майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, на ефективне функціонування народного господарства України в умовах ринкової економіки.

Інвестиційна діяльність складається з таких елементів:

· інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, товариствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

· державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів та позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних коштів та позичкових коштів;

· іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами і державами;

· спільного інвестування, здійснюваного громадянами України та іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Інноваційна діяльність - це одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

· випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

· прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

· реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності;

· фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

· розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і технологічного становища.

Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність» та «Про іноземні інвестиції» визначені особливості режиму іноземних інвестицій на території України.

Іноземні інвестори - це юридичні особи, створені не за законодавством України; фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України; іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації; інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визначаються законодавством України.

До іноземних інвестицій належать усі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інші види діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту. Підприємством з іноземними інвестиціями вважають будь-яку правову форму підприємництва, створену за законами України.

Залучення іноземних інвестицій передбачено Державною програмою заохочення іноземних інвестицій в Україні.

Мета програючи - заохочення вкладення іноземного капіталу в пріоритетні галузі України за рахунок надання податкових пільг та страхових гарантій щодо найбільш ефективних інвестиційних проектів, удосконалення правового регулювання іноземного інвестування, розвитку інфраструктури міжнародного бізнесу та інших передумов іноземного інвестування.

Завдання програми - забезпечити за рахунок залучених іноземних інвестицій додаткових джерел фінансування у таких напрямах:

· підвищення технічного та якісного рівня виробництва;

· зменшення потреб виробництва в енергетичній сировині;

· ліквідації диспропорцій і дефіцитів товарної маси на ринках України;

· розвитку потужного експортного потенціалу.

Пріоритетними сферами для іноземного інвестування є агропромисловий комплекс, легка і медична промисловість, металургійний комплекс і виробництво матеріалів, транспортна інфраструктура, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

Види іноземних інвестицій, форми здійснення їх, об'єкти інвестицій та оцінка їх, державні гарантії захисту іноземних інвестицій (правовий режим інвестиційної діяльності, гарантії і відшкодування збитків іноземним інвесторам у випадках припинення діяльності) передбачені Законом України «Про режим іноземного інвестування».

Іноземні інвестори здійснюють інвестиції на території України у вигляді: іноземної валюти, інших валютних цінностей; рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей); акцій, облігацій та інших цінних паперів; грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; прав інтелектуальної власності, що мають вартість; права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, надані законодавством або договором; платних послуг та інших інвестицій.

Здійснюються іноземні інвестиції у формі:

· часткової участі у підприємствах, що організуються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах;

· створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та структурних одиниць іноземних юридичних осіб або придбання у повну власність діючих підприємств;

· придбання нерухомого і рухомого майна, включаючи земельні ділянки, будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, прямим одержанням майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, здійснюється за бажанням іноземного інвестора в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України. Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється за домовленістю сторін (учасників) на базі цін міжнародних ринків.

Республіканські, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, підлягають обов'язковому контролю через державну експертизу. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі з питань додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державну експертизу здійснюють спеціалізовані організації, а в разі потреби - експертні комісії, створені Верховною Радою України.

Завдання аудиторського контролю інвестиційної діяльності, незалежно від форм її здійснення, полягає у визначенні доцільності вкладення інвестиції, обґрунтованості використання коштів та ефективності розвитку технічного прогресу.

2. Об'єкти, джерела інформації та методичні прийоми аудиту інвестиційної діяльності

Об'єктами аудиту інвестиційної діяльності є інвестиційні проекти, знову створювані та модернізовані основні фонди і оборотні кошти у всіх галузях і сферах господарства, цінні папери, цільові вкладення коштів, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності та інші об'єкти власності, а також майнові права, витрати на капітальне будівництво, введення в дію об'єктів і виробничих потужностей, бухгалтерський облік і звітність з інвестиційної діяльності.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності є громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та юридичні особи, держава.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових та залучених майнових і інтелектуальних цінностей. Інвестори виступають у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконують функції учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності є громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та юридичні особи, які забезпечують здійснення інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручень інвестора.

Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством України або держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними міжнародними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Усі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі організацією конкурсів і тендерів. За рішенням інвестора права володіння і розпорядження інвестиціями, а також результатами здійснення їх можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини в разі такого передавання прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Умови договорів, складених між суб'єктами інвестиційної діяльності, чинні на весь строк дії договору. Інвестор повинен подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних інвестицій, одержати дозвіл на капітальне будівництво відповідно до висновків експертизи інвестиційних проектів у межах додержання санітарно-гігієнічних і екологічних вимог.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

· власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб та ін.);

· позичкові фінансові кошти інвесторів (облігації позики, банківські і бюджетні кредити);

· позичкові фінансові кошти інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

· бюджетні інвестиційні асигнування.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає; управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади і управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій з інвестування бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється:

· системою податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

· проведенням кредитної та амортизаційної політики, в тому числі прискореної амортизації основних фондів;

· наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей виробництва;

· державними нормами та стандартами;

· антимонопольними заходами, роздержавленням і приватизацією власності;

· визначенням умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

· політикою ціноутворення, проведенням експертизи інвестиційних проектів та інших заходів.

Верховна Рада України затверджує капітальні вкладення на створення найбільших народногосподарських комплексів, які включаються до складу об'єктів замовлення держави. Асигнування із бюджету виділяються лише на найважливіші будови замовлення держави, реалізацію загальнодержавного прогресу.

Отже, основним напрямом інвестиційної діяльності є вкладення майнових та інтелектуальних цінностей у капітальні вкладення і впровадження нової техніки, тому вони в важливим об'єктом аудиту.

Капітальні вкладення - це цілеспрямована система планового відновлення і розвитку матеріально-технічної бази підприємства відповідно до її участі в процесі розширеного відтворення. Завданнями аудиту капітальних вкладень є реконструкція і заміна спрацьованого або застарілого обладнання та інших об'єктів основних засобів, будівництво нових і розширення діючих підприємств. При плануванні і виконанні капітальних вкладень суб'єкти господарювання повинні додержувати: максимального використання діючих основних фондів з урахуванням їх технічного переозброєння і реконструкції; прискорення освоєння проектних потужностей введених у дію підприємств, об'єктів проти нормативних строків; комплексного будівництва об'єктів у затверджені календарні строки; збалансованості плану з матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Структура витрат капітальних вкладень включає витрати на будівництво нових і реконструкцію діючих підприємств і об'єктів, придбання обладнання, яке підлягає монтажу, а також машин, обладнання, інструментів, господарського інвентарю, які не потребують монтажу.

Впровадження нової техніки - це система заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу на діючих підприємствах заміною морально застарілого обладнання більш досконалим, яке відповідає прогресивній технології виробництва.

Завдання аудиту інвестиційної діяльності полягає у сприянні найбільш раціональному використанню майнових й інтелектуальних цінностей при створенні і модернізації основних фондів, реалізації цільових комплексних програм економічного і соціального розвитку України через капітальні вкладення. Відповідно до цього моделлю стандарту аудиту інвестиційної діяльності визначаються об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю (рис. 1).

Особливості об'єктів аудиту інвестиційної діяльності полягають у тому, що вони у сукупності становлять самостійний вид діяльності, здійснюваний підприємством, поряд з основною діяльністю, виступаючи як забудовники (замовники). До них відносять інвестиційні вкладення в майнових та інтелектуальних цінностях, інвестиційну та інноваційну діяльність, яка включає планування і фінансування капітальних вкладень, збалансованість ресурсами, а також виконання цих планів і відображення в бухгалтерському обліку і звітності. Оскільки капітальні вкладення здійснюються головним чином підрядними будівельними організаціями, то обов'язком замовників є забезпечення їх проектно-кошторисною документацією. Замовник відповідає перед підрядчиком за своєчасність розробки і затвердження проектно-кошторисної документації, здавання її підрядній будівельно-монтажній організації в строки, передбачені договором і належної якості. Тому проектно-кошторисна документація включається в ноу-хау і розглядається аудитом як об'єкт контролю, що становить інтелектуальну цінність.

Джерелами інформації є законодавчі акти з інвестиційної діяльності, планування і фінансування капітальних вкладень та нової техніки, розробки проектно-кошторисної документації, нормативно-планова документація, а також первинні документи, облікові регістри і звітність з інвестиційної діяльності, виконання планів капітальних вкладень і введення її дію об'єктів і виробничих потужностей та інша фактографічна інформація.

Особливість методичних прийомів аудиту, узагальнення і реалізації його результатів полягає у застосуванні таких органолептичних прийомів, як інвентаризація, контрольні заміри, технологічний контроль, експертизи різних видів та інших для дослідження якості й обсягів капітальних робіт, відповідності їх затвердженій проектно-кошторисній документації. Розрахунково-аналітичні методичні прийоми використовуються при визначенні якісних показників виконання планів капітальних вкладень і впровадження нової техніки, виявленні невикористаних резервів. Документальні методичні прийоми контролю використовуються при аудиті операцій, що відображають виконання будівельно-монтажних робіт, придбання обладнання, модернізацію і реконструкцію діючих основних фондів Камеральні перевірки застосовуються при дослідженні якості проектно-кошторисної документації в установах банків - відповідності типовим проектам, науково-технічний їх рівень, кошторисні норми і розцінки, обсяги робіт тощо. У процесі аудиту застосовуються методичні прийоми зустрічної перевірки документів, які знаходяться в установах банку, що фінансує капітальні вкладення і нову техніку, а також підрядчика, що виконує капітальні роботи.

Рис. 1. Модель аудиту інвестиційної діяльності

3. Аудиторська експертиза інвестиційних проектів

В умовах ринкової економіки одним із важливих завдань аудиторської експертизи є оцінка ефективності інвестиційних проектів оновлення і технічного переоснащення виробництва з метою одержання під ці проекти коштів. Такі кошти можна отримати у формі кредитів у комерційних банках, в інвестиційних фондах, від продажу цінних паперів (додаткова емісія), відрахувань від позабюджетних фондів або міжнародних фондів підтримки. Для обґрунтування ефективності фінансування необхідно скласти інвестиційну програму, де чітко визначити мету і розмір фінансування, фактори, які сприяють зростанню прибутку, і строк окупності позичкових коштів.

Успішна діяльність великих промислових підприємств, інвестиційних компаній, фондів та інших фінансових суб'єктів, які здійснюють активну інвестиційну політику, залежить від того, як організовано аудиторську експертизу і відбір) інвестиційних проектів. На цьому етапі аудиту і прийняття рішень про фінансування припускається найбільше помилок, які згодом призводять до втрат вкладених коштів.

Насамперед перед керівництвом компанії виникає питання вибору критеріїв ефективності проектів. Серед аудиторій поширена думка, що у процесі прийняття рішень методи, що ґрунтуються на складних математичних обчисленнях, дають змогу вибрати абсолютно оптимальний варіант. Але насправді це не безапеляційно. Немає сумніву в тому, що аудитори в оцінці інвестиційної діяльності широко використовують математичні методи, бо при цьому здійснюється глибокий фінансовий аналіз із використанням ПЕОМ. Проте інвестиції - це надзвичайно складний процес, який зазнає впливу багатьох факторів, які не можуть бути обчислені лише кількісними величинами.

Якісний характер багатьох факторів, що мають певне значення для проекту, істотно обмежує можливість використання суто математичних методів і посилює роль людини у прийнятті рішень. Інакше кажучи, завдання аудиту інвестицій і відбору проектів - це значною мірою проблема ефективності менеджменту.

Оцінюючи проект, керівники компаній вирішують питання, чи відповідає він меті і завданням компанії, наскільки великий ризик втрати вкладених коштів. У цьому вони не завжди можуть дійти згоди, оскільки кожний із них має власне* уявлення про прибуток, ризик, строки впровадження проекту та відповідність його меті і завданням компанії, а часто і про її можливості. Це пов'язано з тим, що багато компаній не мають стратегічних планів, а ті, що складають такі плани, обирають описову декларативність, а не чітко сформульовану мету, виражену в конкретних показниках, які мають бути досягнуті компанією у майбутньому, виміряні і проконтрольовані. Це нерідко створює конфліктні ситуації, оскільки н умовах високого рівня інфляції необхідно раціонально розподілити ресурси між короткостроковими, високодохідними проектами, які сприяють відновленню оборотних коштів, та інвестиціями у довгострокові проекти, котрі у віддаленій перспективі забезпечать високі і стабільні доходи.

Стратегічний план компанії повинен відповідати на такі запитання: яка мінімальна величина прибутку і який доход на вкладений капітал від проекту прийнятний для компанії; який максимально припустимий обсяг інвестицій; строк реалізації проекту, який є оптимальним; яка частина ресурсів буде направлена на коротко- і довгострокові проекти; який буде імідж компанії від впровадження конкретного проекту; який ризик можна вважати високим; проекти якого типу і масштабу відповідають організаційним і фінансовим можливостям компанії. Ці питання має вирішувати аудиторська експертиза.

Сформульовані у стратегічному плані цілі, а також базові і граничні значення показників, які характеризують інвестиційні проекти, фактично виконують роль критеріїв ефективності при відборі проектів. Отже, перед тим як приступити до формування переліку критеріїв ефективності, треба розробити докладний і реальний стратегічний план діяльності компанії.

Іноземних інвесторів часто насторожує подання проектів компаніями, які не відповідають загальноприйнятим стандартам і не дають змоги прийняти досить обґрунтоване рішення про участь у проекті. Українські інвестори помилково вважають, що інтуїція і знання національної специфіки ставлять їх у більш привілейоване становище і захищають від втрати коштів. Ця самовпевненість підтверджує відсутність достатнього досвіду інвестиційної діяльності в умовах ринку. Значення бізнес-плану має бути вирішальним на стадії планування й аудиторської експертизи проекту. Для цього необхідно використовувати вітчизняні і зарубіжні методики, враховуючи особливості України: рівень рентабельності; паралельне використання вільно конвертованої валюти і гривні; структурні зміни у ціноутворенні; затримання взаємних платежів; нестабільність поставок та ін.

Аудитор разом із глибоким фінансовим аналізом проекту, що містить перелічені фактори, провадить за даними бізнес-плану аналіз ризику, де необхідно викласти ключові фактори ризику з аналізом можливих шляхів і методів запобігання їм. Аналіз ризику важливий ще й тому, що вітчизняні та іноземні інвестори повинні перебувати в однакових інформаційних умовах і усвідомлено брати на себе частку спільного ризику. В противному разі іноземний інвестор у процесі спільної діяльності виявляє негативні фактори для інвестицій і стає не партнером, а опонентом, що піддає сумніву компетенцію українського партнера, неспроможного до співробітництва.

Для забезпечення якісної аудиторської експертизи інвестиційних проектів необхідно всі пропозиції і пояснення бізнес-плану привести до форми міжнародних стандартів. Це дасть змогу систематизувати процес експертизи і створити базу для порівняння різних проектів, використовуючи єдину систему критеріїв.

Інвестор повинен здійснити активний пошук проектів, щоб забезпечити аудитору широкий вибір найбільш оптимального проекту. Аудитор аналізує подані на експертизу проекти за багатоступінчастою схемою, яка складається:І таких етапів: попередня експертиза; основна експертиза (інвестиційний аналіз); заключний аналіз (прийняття рішення про фінансування проекту).

Попередня експертиза передбачає визначення критеріїв оцінки, мінімальної трудомісткості, що знижує вартість експертних робіт, залучення до експертизи інших фахівців, можливість отримання інтегрального показника ефективності проекту за результатами аналізу, проведеного аудитором. Для цього використовуються методичні прийоми експертних оцінок. Розробляється перелік критеріїв у вигляді листів опитування фахівців, де для кожного із критеріїв визначають відповідні коефіцієнти і залежність від значення їх.

Аналіз проектів розпочинається з найбільш вагомих показників, до яких належать обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) на ринку, собівартість, рентабельність. При цьому визначають, наскільки реальна концепція продукту і чи виконуватиме він ті функції, які декларуються авторами проекту. Аудитор вивчає, яким чином можна оцінити функціональні і споживчі якості продукту, його дизайн порівняно з продуктами конкурента, наскільки продукт відповідає найбільш поширеним міжнародним і національним стандартам; залежність збуту продукту від реалізації інших, супутніх, продуктів. Одночасно аудитор визначає можливість оцінки потенціалу розвитку продукту, наприклад вірогідність створення на його основі інших конкурентоспроможних продуктів із високою прибутковістю.

Визначальне значення для аудиторської експертизи проекту має характеристика ринку. Тому ринок досліджується за такими аспектами: методика оцінки потенціалу ринку, його масштаб (міжнародний, національний, регіональний, локальний); готовність ринку до приймання цього продукту; ціна продукту порівняно з ціною на продукцію конкурента; оцінка конкуренції продукту на ринку; готовність мережі розподілу продукції; тенденція попиту, потреба у рекламі; тривалість часу для досягнення обсягів збуту продукції, передбаченої проектом, та ін.

Стан науково-дослідної і конструкторська-технологічної підготовки виробництва продукції за проектом досліджується за такими параметрами: стадія готовності продукту; оцінка стану дослідження і розробки; технологічність продукту; складність підготовки виробництва; потреба в технологічному устаткуванні; наявність сировинної бази, матеріалів і енергетичних ресурсів для серійного виробництва продукту; потреба і можливість виробничої кооперації; відповідність персоналу вимогам проекту; потреба у сервісному обслуговуванні.

Юридичні аспекти вивчаються аудитором за такими напрямами: відповідність продукту і технології його виробництва поточному і перспективному законодавству; рівень патентно-ліцензійного захисту; відповідність проекту нормам безпеки та екології,

Фінансові аспекти визначаються аудитором за такими показниками: потреба і сума інвестицій та на які цілі; прогнозний прибуток від реалізації проекту; строк окупності проекту.

На підставі проведеного дослідження аудитор розраховує інтегральний показник ефективності проекту і складає експертний висновок на інвестиційний проект.

Отже, аудиторська експертиза інвестиційних проектів е системним дослідженням ефективності вкладення капіталу в майбутню підприємницьку діяльність, сприяє запобіганню втратам капіталу інвесторами.

4. Аудиторський контроль капітальних вкладень та введення об'єктів і виробничих потужностей у дію

Капітальні вкладення в інвестиційній діяльності передбачають приріст виробничих потужностей на діючих підприємствах від технічного переоснащення і реконструкції, нового будівництва, введення в дію об'єктів, споруд і виробничих потужностей, ліміти державних капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт та інших інвестицій,

Ліміт - ресурсний показник, який визначає граничну величину капітальних вкладень, у тому числі на будівельно-монтажні роботи, на заплановане введення в дію потужностей, підприємств, об'єктів і створення нормативних заділів виробництва. У межах цих лімітів плануються обсяги незавершеного будівництва на окремих об'єктах і будовах. Доводяться ліміти підприємству-забудовнику інвесторами у межах, визначених розрахунками потреби розширення або заміни основних засобів.

План капітальних вкладень для підприємств затверджується разом із планом фінансування капітальних вкладень вищою організацією. Розрахунки з обґрунтування цих планів, зокрема потреби матеріальних, трудових і фінансових ресурсів і виділених лімітів, концентрації ресурсів на пускових об'єктах з метою забезпечення введення об'єктів в дію у нормативні строки, перевіряються аудитом у першу чергу. Потім перевіряють забезпеченість капітальних вкладень проектно-кошторисною документацією.

У процесі контролю використовуються органолептичні (експертиза, інвентаризація, вибіркові і суцільні спостереження) і документальні методичні прийоми, які передбачають аналітичні, логічні, порівняльно-зіставлювальні і обліково-обчислювальні аудиторські процедури.

Джерела інформації аудиту - це договори підряду, акти передавання підрядчику проектно-кошторисної документації, дані бухгалтерського обліку по рахунку «Капітальні вкладення», а також нормативно-правові і методичні документи державних планових органів і банків з питань інвестицій і впровадження в проекти досягнень науки і техніки, скорочення тривалості будівництва, затвердження титульних списків на проектно-пошукові роботи для будівництва майбутніх років та інші, що стосуються інвестицій у капітальні вкладення.

Проектні організації ведуть розробку проектів і кошторисів при тривалості будівництва понад 2 роки не в цілому по об'єкту, а на його першу чергу, керуючись схемою генерального плану будівництва. Одночасно з будівництвом першої черги здійснюється проектування наступної черги. Кошторисна вартість будівництва кожної черги затверджується в межах загальної кошторисної вартості будівництва підприємства, яка визначається техніко-економічними обґрунтуваннями.

Безперервність планування капітального будівництва забезпечується за рахунок суворого додержання затверджених титульних списків будов. По великих будовах дозволено при тривалому періоді проектування і наявності генерального плану затверджувати робочі креслення і кошториси до них на обсяг робіт першого року будівництва підприємства (споруди) до затвердження проекту в цілому.

Своєчасність забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією виявляють проведенням інвентаризації і зустрічної перевірки цієї документації в підрядних організаціях. Відповідальність за пеню і неустойки, сплачені підрядчиками за прострочення видання проектно-кошторисної документації, покладається на конкретних працівників підприємства-замовника. Якщо роботи виконуються без робочих креслень, то аудит з'ясовує, до яких наслідків це призвело і хто за це відповідальний.

По будовах, які виконуються господарським способом, методи перевірки забезпеченості їх проектно-кошторисною документацією простіші, бо при цьому перевіряються лише взаємовідносини забудовника з проектними організаціями. Аудитор, перевіряючи виконання графіків надходження технічної документації на будову, з'ясовує, чи дотримуються вимоги комплектності документації. Наявність некомплектної документації може бути виявлена при вивченні претензій підрядної організації, а також робочих креслень, що надійшли на будову. Перевіряються також претензії будівельної організації щодо якості робочих креслень способом зіставлення їх з проектними рішеннями за обсягом робіт і кошторисною вартістю, що дає змогу виявити відхилення робочих креслень від затвердженого проекту. Аудитор встановлює, що є наслідком неякісної розробки затвердженого проекту і чи не призвела погана якість проектної документації до подорожчання будівництва і хто відповідальний за допущені перевитрати ресурсів.

Перевіряючи якість проектної документації, аудитор вивчає висновки експертів до проектів, а також претензії, подані до проектної організації. Таким чином визначають причини недоліків і встановлюють конкретних осіб, відповідальних за допущені порушення.

Забезпеченість будівництва проектно-кошторисною документацією аудитор перевіряє при вивченні титульних списків, проектів, кошторисів, кошторисно-фінансових розрахунків, встановлює, ким і коли вони затверджені. Визначає також, яким чином вони пов'язані з планом фінансування капітальних вкладень і планом введення в дію завершених об'єктів.

Оцінка виконання плану на всіх рівнях господарського управління здійснюється за підсумком освоєння капітальних вкладень, передбачених державною програмою. Це зобов'язує аудитора, виходячи за межі підконтрольного періоду, перевірити достовірність показників виконання планів за попередній період.

Контроль виконання плану провадиться документальними методичними прийомами зіставлення даних обліку;І планом по об'єктах капітальних вкладень. Відхилення від плану визначають за такими показниками: обсяг робіт у натурі; обсяг капітальних вкладень за кошторисною вартістю (по кожному об'єкту окремо); виконання плану зниження собівартості будівництва; строки виконання капітальних робіт і введення об'єктів у експлуатацію.

Перевірка виконання плану капітальних вкладень і використання коштів їх фінансування і кредитів банків аудитором провадиться за даними аналітичного і синтетичного обліку по рахунках «Капітальні вкладення», «Довгострокові кредити банку», «Фінансування капітальних вкладень». Крім того, використовуються показники бухгалтерської і статистичної звітності про виконання плану введення в дію потужностей, основних фондів і використання ліміту капітальних вкладень, фінансування капітальних вкладень та ін. Контроль виконання плану капітальних вкладень аудитором здійснюється за їх обсягом, видами, структурою і призначенням, а також виявляються позапланові капітальні вкладення. Причини відхилень від плану по кожному з його показників ретельно досліджуються аудитором як за даними облікових регістрів, так і за первинними документами. При цьому перевіряють додержання строку введення об'єктів у експлуатацію згідно з актами державних приймальних комісій, при наявності затверджених актів органами, які призначили ці комісії. Якщо акт не затверджений відповідними органами, то об'єкт не можна включати у звітність і зараховувати у виконання плану введення в експлуатацію.

При перевірці виконання плану введення в дію магазинів, житлових будинків, дитячих дошкільних закладів та інших об'єктів невиробничого призначення аудитором зараховуються лише ті об'єкти, акти приймання яких на кінець періоду, який контролюють, затверджені місцевими органами управління. Іноді забудовники включають до звіту об'єкти, введення яких не заплановано, наприклад, об'єкти, побудовані замість знесених за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисно-фінансових розрахунках, або житлові будинки і гуртожитки готельного типу, побудовані за рахунок коштів, передбачених на будівництво нетитульних тимчасових будинків і споруд, за зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком. Такі об'єкти при оцінці виконання плану введення в експлуатацію за період, який контролюють, аудитом не зараховуються.

Особливій перевірці піддягає капітальне будівництво, виконане за договорами з підрядними організаціями. Своєчасність і правильність розрахунків з підрядними організаціями по виконаних роботах аудитор перевіряє за аналітичним рахунком «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», керуючись при цьому нормативними документами про розрахунки в народному господарстві і про штрафи за порушення правил здійснення розрахункових операцій. За завищення обсягів і вартості виконаних будівельно-монтажних робіт, у тому числі вартості обладнання, включеного до обсягу капітальних вкладень, але фактично не зданого до монтажу, проектно-пошукових і ремонтно-будівельних робіт, які є підставою для одержання коштів, будівельно-монтажні підрядні організації і забудовник сплачують банку штраф. Аудитором перевіряється кожний випадок сплати установі банку штрафу, визначаються особи, відповідальні за вчинення приписок робіт і заподіяння матеріальної шкоди, а також з'ясовується, яких заходів вжито керівництвом підприємства щодо відшкодування збитку.

Аудит операцій із придбання і передавання замовником підрядчику обладнання і будівельних матеріалів здійснюється за даними рахунку «Будівельні матеріали і обладнання до установки». Перевіряється собівартість заготовлених матеріальних цінностей, відповідність їх кошторисним розцінкам, наявність понаднормативних запасів невстановленого і непереданого підрядчику обладнання, забезпечення його зберігання і заходи щодо прискорення введення його в дію. Одночасно перевіряють, яким чином забудовник контролює: додержання режиму економії у витрачанні будівельних матеріалів підрядчиком (застосування прогресивних видів легких конструкцій, економічних конструкцій металопродукції та ін.) при виконанні будівельно-монтажних робіт.

Перевіряючи акти на приймання забудовником від підрядчика виконаних етапів будівельно-монтажних робіт, об'єктів і споруд, аудитор встановлює, чи дотримувались правила приймання цих робіт, чи не було випадків завищення обсягів і вартості їх. Зустрічній перевірці підлягають документи на виконані роботи, відображені у бухгалтерському обліку забудовника, і дані установи банку, яка фінансує і кредитує забудовника, вивчаючи акти контрольного обміру. Випадки відмови банку від оплати виконаних робіт вивчаються аудитором із залученням підрядчика, з'ясовується причина і встановлюються особи, відповідальні за порушення правил виконання і функціонування капітальних вкладень.

Капітальне будівництво, виконуване господарським способом, концерну, компанії аудитор перевіряє не тільки в межах обсягів виробництва будівельних і монтажних робіт, а й витрат на їх виконання, використання будівельних машин і механізмів, будівельних матеріалів і робочої сили, додержання фінансово-кошторисної дисципліни і розрахунків по капітальних вкладеннях. При цьому аудитор користується Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

На завершення аудитор перевіряє обґрунтованість відображення в обліку операцій по капітальних вкладеннях, достовірності звітності і визначення інвентарної вартості завершених і зданих у експлуатацію об'єктів капітальних вкладень. Виявлені недоліки, пов'язані з приписками невиконаних робіт, позаплановими капітальними вкладеннями, розпорошенням коштів по численних об'єктах, порушеннями договірної і кошторисно-фінансової дисципліни та ін., групують в аналітичних відомостях (машинограмах) за їх однорідністю, встановлюють суми завданих збитків і відповідальних за них осіб, у систематизованому порядку викладають в акті аудиторського контролю.

5. Контрольні обміри будівельно-монтажних і ремонтних робіт

Контрольні обміри - це сукупність методичних прийомів встановлення достовірності фактично виконаних обсягів будівельно-монтажних робіт. Провадяться контрольні обміри банками, які фінансують капітальні вкладення, а також у разі потреби контролюючими органами і в процесі проведення комплексних ревізій і аудиту діяльності підприємства-забудовника і будівельно-монтажної організації. Організація і методика проведення контрольних обмірів передбачені нормативними документами про порядок проведення контрольних обмірів будівельно-монтажних і ремонтних робіт.

Контрольні обміри здійснюються на місці виконання робіт на об'єктах, які фінансуються банком. При цьому перевіряється правильність обсягів будівельно-монтажних і ремонтних робіт, указаних у документах, які подані підприємством банку, для одержання коштів. Насамперед провадяться обміри меліоративних робіт, сільськогосподарських комплексів та інших важливих об'єктів. На великих будовах контрольні обміри провадяться банком щороку.

Для відбору об'єктів контрольних обмірів використовуються дані аналізу фінансово-господарської діяльності будівельних організацій, де є перевитрати заробітної плати, незадовільне фінансове становище, систематичне невиконання квартальних планів виконання робіт, наявність великих обсягів незавершеного виробництва, необґрунтоване високий рівень рентабельності будівельної організації тощо.

Контрольні обміри робіт, які виконуються за кошти приватних інвесторів, провадяться банком за умови фінансування ним будівельних об'єктів. Якщо будівництво здійснюється за рахунок коштів компанії, підприємства, то контрольні обміри виконуються на їх прохання на договірній основі. Аудиторську перевірку на вимогу правоохоронних та інших державних органів установи банків можуть провадити у вигляді контрольних обмірів будівельних кооперативних об'єктів незалежно від джерел їх фінансування та форм власності.

Перед проведенням контрольного обміру контролери складають зведену відомість робіт на підставі документів, наявних в установі банку. Підприємству-забудовнику і підприємству-підрядчику установи банків повідомляють про час і місце проведення контрольного обміру з проханням виділити своїх представників для участі в обмірі і підписанні акта.

Перевірка обсягів і вартості виконаних будівельно-монтажних і ремонтних робіт здійснюється вимірюванням їх у натурі і зіставленням з даними обліку цих робіт у замовника і підрядчика, а також даними проектно-кошторисної документації. До виходу на об'єкт будівництва для заміру робіт у бухгалтерії перевіряється обґрунтованість одержаних коштів за виконані роботи. Камеральна (документальна) перевірка полягає у правильності застосування розцінок, поправочних коефіцієнтів, норм накладних витрат; включенні до вартості виконаних робіт витрат, які не відносять до будівельно-монтажних робіт (придбання обладнання, яке не потребує монтажу, виплати за вислугу років та ін.), виконання робіт на непланових об'єктах або тих, що не мають проектно-кошторисної документації. Виявлення завищення обсягів робіт оформляють проміжним актом (довідкою).

При проведенні контрольних обмірів використовуються також документи проектних організацій, які відносять до об'єктів контрольного обміру. Якщо на підприємствах не ведеться облік робіт, виконаних на підконтрольному об'єкті обміру, документи зіставляють із затвердженою проектно-кошторисною документацією.

Правильність оплати виконаних робіт по конструкціях, обмір яких утруднюється, перевіряють за робочими кресленнями і специфікаціями за умови встановлення конструкцій у проектне положення. Крім того, використовуються наявні на будові первинні документи (наряди на оплату праці, змінні рапорти), які підтверджують факт виконання робіт.

Обсяги закритих робіт (фундаменти, конструкції підлоги, автомобільні дороги, траншеї із вкладеними в них трубопроводами та ін.) перевіряють на підставі актів на закриті роботи, затверджених підприємством-замовником і генеральним підрядчиком за участю банку. В разі відсутності на будові таких актів обсяг виконаних робіт визначають за робочими кресленнями, а в необхідних випадках установа банку має право вимагати від генерального підрядчика розкриття робіт за його рахунок.

Якщо при контрольних обмірах об'єктів, розрахунки за які провадяться за договірними цінами, встановлені не повністю завершені роботи, то їх включають до акта невиконаних робіт за тією самою вартістю.

При виявленні контрольними обмірами нерівноцінної заміни матеріалів і конструкцій на більш дешеві (наприклад, паркетної підлоги на дощану, обмурування стін кахлем на масляне пофарбування та ін.) у відомість перерахунку, яка додається до акта, включається вартість фактично вкладених матеріалів, деталей і конструкцій, а подорожчання їх вартості відносять до завищення вартості робіт,

Контрольним обміром робіт з монтажу обладнання перевіряють завершення їх. Завершеними ці роботи вважають лише за наявності актів про індивідуальне його випробування вхолосту, а в необхідних випадках - і під навантаженням. В разі відсутності актів на закриті роботи вартість робіт з монтажу обладнання вважають завищенням виконаних робіт.

Контрольний обмір робіт, які виконуються господарським способом і сплачуваних у міру виконання обсягів робіт, здійснюється за аналогією контрольного обміру підрядних робіт.

Якщо при контрольному обмірі в розрахункових документах виявлено перевитрату будівельних матеріалів (металу, збірного залізобетону, труб та інших матеріалів і конструкцій), то її відносять до завищення вартості виконаних робіт. Аналогічно відображають виявлений у процесі контролю брак у виробництві.

При виявленні контрольним обміром застосування завищених проти проекту обсягів декоративно-художніх робіт, дорогих обмурувальних і опоряджувальних матеріалів, зайвих предметів обладнання і внутрішніх прикрас будинків, дорогих і громіздких меблів, освітлювальної апаратури, виробів із бронзи, килимів, плюшевих і оксамитових штор, письмового приладдя, шкіри і цінних порід дерева та інших надлишків різницю вартості відносять до завищення обсягів виконаних робіт.

У випадках виявлення при контрольному обмірі нецільового використання коштів будівництва і ремонту проведені роботи і втрати відносять до позапланового будівництва, а їх вартість утримується банком згідно з окремо складеним висновком із застосуванням санкцій в установленому порядку.

Результати контрольного обміру оформляються актами і відомостями перерахунку вартості робіт за участю замовника і підрядчика. Акт підписується представником банку, замовником і підрядчиком.

У разі неявки для участі в контрольному обмірі вказаних представників або одного з них акт підписується представником банку в односторонньому порядку і висилається сторонам не пізніше від двох робочих днів з дня його складання. В п'ятиденний строк має подаватися банку письмове пояснення до змісту акта контрольного обміру. Керівник установи банку не пізніше ніж через 10 робочих днів після підписання акта контрольного обміру приймає рішення за результатами проведеного контрольного обміру.

За результатом контрольного обміру установа банку в належному порядку приймає санкції стягненням переплати робіт. Якщо при перевірці приватного підприємства встановлено, що завищення обсягів і вартості робіт призвело до надлишкового одержання позички, то установа банку, керуючись умовами кредитного договору, вимагає від підприємства погашення відповідної частини позички і виплати штрафу перерахуванням за платіжним дорученням із свого рахунку в банку або внесенням коштів готівкою. В противному разі кошти стягують у примусовому порядку через сук або арбітраж.