Формування собівартості продукції

ЗМІСТ

1.Поняття витрат та собівартості продукції

2 Методи обліку витрат та формування собівартості продукції

Список використаної літератури

1 Поняття витрат та собівартості продукції

Підприємство в процесі господарської діяльності здійснює витрати. Об'єкт витрат - це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Витрати формуються одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

За своїм значенням витрати є головним елементом ціни, які виступають у формі собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) та утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут товарної продукції (продукції, що реалізується) - повну собівартість продукції.

Розрахунки собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін, контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень господарювання, продуктивність праці та інше.

Витрати, що входять до собівартості продукції, можуть бути згруповані за різними ознаками. За економічним змістом витрати поділяються на окремі елементи, за цільовим призначенням -- на калькуляційні статті, за способом віднесення на окремі види продукції -- на прямі та непрямі, за обсягами виробництва -- на постійні та змінні. Використання різних підходів до розподілу витрат дає змогу визначити результати діяльності окремих підрозділів підприємства та їхній внесок у формування собівартості та прибутковості виробленої продукції.

Перша група об'єднує економічно однорідні витрати, які групуються за такими елементами: сировина та матеріали, паливо та енергія, заробітна плата, амортизація тощо. Таке групування дає можливість визначити ефективність використання ресурсів та виявити їхній вплив на обсяги виробництва. Але розподіл витрат за економічним змістом практично не використовується при визначенні собівартості одиниці продукції, оскільки їхній штучний розподіл між виробами зумовлює невисокий рівень достовірності інформації.

В основі групування витрат за статтями калькуляції лежить принцип їхнього розподілу за цільовим призначенням, згідно з яким виділяються виробничі витрати управлінського характеру. До недавнього часу склад калькуляційних статей та витрат, що входили до них, регламентувався типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які були затверджені Кабінетом Міністрів України за окремими галузями. У зв'язку з тим, що ці типові положення ще не приведені у відповідність до вимог нових стандартів бухгалтерського обліку, кожне підприємство самостійно веде облік витрат на підставі нового Плану рахунків і вимог Національних стандартів.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями нерозривно пов'язана з їхнім розподілом на прямі та непрямі (накладні). Прямі -- це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на певний вид продукції, робіт чи послуг. До непрямих належать витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні вироби і тому розподіляються між ними відповідно до встановленої на підприємстві бази розподілу. Як правило, такою базою є загальна сума прямих витрат або заробітна плата основних виробничих робітників.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», собівартість продукції складається з виробничої собівартості та витрат, які пов'язані з операційною діяльністю. Виробнича собівартість містить прямі та загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; та інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортизація виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).

До загальновиробничих належать витрати, що пов'язані з виробничою діяльністю таких структурних підрозділів підприємства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління підрозділів, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і витрати на їхнє утримання, експлуатацію, ремонт та оренду, комунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витрати на охорону праці і т. д.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні залежно від зміни обсягу виробництва. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні -- це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною, або змінюється незначно при зміні обсягу виробництва. Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляються на види продукції чи робіт з використанням певної бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витрати тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.

До складу непрямих належать також витрати, які пов'язані з операційною діяльністю. Вони, у свою чергу, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Адміністративні витрати -- це такі загальногосподарські витрати, які пов'язані з обслуговуванням підприємства та управлінням ним (загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв'язок, обов'язкові платежі тощо). Витрати на збут пов'язані з реалізацією продукції і містять витрати на тару, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі складають повну собівартість продукції.

Витрати підприємства виникають в процесі господарської діяльності при перетворенні ресурсів у новий продукт праці (рис.1.1).

Рис.1.1. Характеристика процесу виробництва як об'єкта економічного вивчення використання ресурсів

Дві сторони і їх єдність визначають три аспекти виробництва, які вивчаються економікою. Перший аспект - що було використано (витрачено), які ресурси або сили природи; другий - що було виготовлено (який новий продукт праці); третій - як відбувався процес перетворення ресурсів та сил природи у новий продукт праці. Усі три аспекти цього процесу мають техніко-технологічні (натурально-речові) та економічні (вартісні) характе-ристики. Перші визначають фізико-хімічні, біологічні та інші властивості використаних ресурсів, сил природи і виготовленого нового продукту, а другі - вартісні (грошову їх форму загального еквівалента, який дозволяє об'єднати різноманітні за натуральними ознаками елементи виробництва).

Використані у процесі виробництва різні ресурси та сили природи на виготовлення нового продукту праці формують поняття витрати. Грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів витрати і собівартість поєднані у поняття витрати господарської діяльності.

В умовах ринкових відносин витрати господарської діяльності дорівнюють вартості виготовленого продукту. Вони є сумою вартості витрачених на виробництво продукту засобів виробництва та заново утвореної вартості.

Від суспільних витрат виробництва слід відрізняти собівартість продукту, яка у вартісному вираженні відображає лише ті витрати, які робить конкретна господарська система: підприємство, цех, ферма, бригада тощо.

Ринкові відносини визначають важливе значення показника собівартості як економічної категорії. Собівартість тісно пов'язана з усіма іншими економічними категоріями економіки. Це один з найбільш важливих інструментів ведення господарства. Собівартість характеризує всі сторони виробничої діяльності господарської ланки. Зниження собівартості - це вирішальна умова одержання прибутку та збільшення нагромадження.

Управління собівартістю - важливий елемент управління господарством. Основні напрями цієї роботи: обгрунтування рішень про зняття з виробництва застарілих виробів, визначення ціни продукції, визначення рентабельності, побудова внутрішньогосподарських відносин, правомірність та доцільність організаційно-технічних заходів.

Зміст процесу виробництва як суспільне явище та значення показника собівартості в управлінні господарством дозволяють визначити цільову функцію (мету) формування витрат виробництва (рис.11.2.).

Цільова функція формування витрат виробництва вимагає відповісти на такі питання: що було витрачено, де було витрачено, для чого було витрачено, як проходив процес витрат, на що були витрачені ресурси та сили природи. Із цього витікає, що з даних інформації про формування витрат повинно бути видно: скільки, яких ресурсів було витрачено на виробництво, їх натуральні та вартісні параметри, характеристика процесу перетворення (трансформації) ресурсів та сил природи у новий продукт праці. Кількісні та вартісні характеристики повинні сприяти оцінці відповідності фактичних витрат попередньо визначеним нормам (розрахунку, плану тощо).

2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Одним із ключових елементів організації системи внутрішньогосподарського планування та обліку витрат на виробництво продукції є система калькулювання.

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції. Вона складається на продукцію основного і допоміжного виробництва щомісячно. За квартал, за рік за встановленою номенклатурою статей, яку підприємство визначає самостійно, з урахуванням специфіки своєї діяльності.

У процесі калькулювання розв'язуються два основні завдання обліку:

- на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначити конкурентоспроможну продажну ціну;

- дані про собівартість продукції використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

Калькуляцію складають на продукцію основного та допоміжного виробництв щомісячно, за квартал і рік.

Калькулювання собівартості продукції умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість за кожним видом продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції.

У вітчизняній літературі прийнято виокремлювати методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції залежно від виду продукції, технологічної складності її виготовлення, організаційних особливостей на підприємстві.

Метод калькулювання - сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами і прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць.

На практиці використовують такі методи калькулювання: позамовний, попередільний, попроцесний та нормативний.

Позамовний метод - метод, який передбачає визначення витрат за окремими замовленнями. Собівартість робіт визначається методом сумування усіх витрат з моменту відкриття замовлення до його завершення. Калькуляцію складають після закінчення виконання робіт за цим замовленням.

Попередільний метод - метод, який передбачає облік витрат за окремими стадіями виробничого процесу і структурними підрозділами та віднесення цих витрат до обраного об'єкта калькулювання. Цей метод застосовують у виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на фази.

Попроцесний метод обліку витрат - метод, що передбачає узагальнення витрат, пов'язаних з виробництвом продукції протягом звітного періоду загалом по підприємству. Складність калькулювання за процесами залежить від кількості процесів і технології оброблення, наявності і величини незавершеного виробництва.

Нормативний метод - основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного управління виробництвом. Основою нормативного методу є розроблені нормативи витрат виробничих ресурсів та нормативні калькуляції.

Кожен із методів калькулювання собівартості продукції має як переваги, так і недоліки. Підприємство обирає для себе той метод, який найбільш відповідає специфіці його діяльності та дозволяє найбільш ефективно контролювати витрати виробництва.