Зміст

• 1. Виробничі запаси та їх відображення в балансі 3
• 2. План рахунків бухгалтерського обліку 7
• 3. Податки, що включаються в ціну реалізації 10
• Список використаних джерел 13
• 1. Виробничі запаси та їх відображення в балансі
• Під виробничими запасами розуміють активи, які використовуються для подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [2, c. 45].
• В залежності від того, яку роль відіграють різноманітні виробничі запаси в процесі виробництва продукції, робіт і послуг, вони поділяються на такі групи:
• - сировина, основні й допоміжні матеріали;
• - купівельні напівфабрикати;
• - незавершене виробництво;
• - малоцінні та швидкозношувані предмети;
• - молодняк тварин і тварини на відгодівлі;
• - інші.
• Сировина і матеріали - це предмети праці, з яких виготовляють продукцію; вони утворюють матеріальну (речовинну) основу продукції.
• Сировина - це продукція сільського господарства (зерно, бавовна, молоко) і видобувної промисловості (вугілля, нафта, руда тощо), а матеріали - продукція переробної промисловості (борошно, тканина, цукор тощо).
• Поділ матеріалів на основні та допоміжні має умовний характер і часто залежить лише від кількості матеріалу, використаного на виробництво різних видів продукції.
• До групи допоміжних матеріалів у зв'язку з особливістю використання окремо виділяють паливо, тару і тарні матеріали, запасні частини.
• Паливо виділяють в окрему групу з причини його великого економічного значення та специфіки споживання. Паливо поділяють на технологічне, моторне (пальне) і господарське (на опалення).
• До тари і тарних матеріалів належать предмети, які використовуються для пакування, транспортування, зберігання різних матеріалів і продукції (мішки, ящики, коробки тощо).
• Запасні частини служать для ремонту і заміни спрацьованих деталей машин та обладнання.
• Незавершене виробництво виступає у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незавершених технологічних процесів.
• Напівфабрикати - це сировина і матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але ще не є готовою продукцією. У виготовленні продукції вони виконують таку ж роль, як і основні матеріали, тобто утворюють її матеріальну основу [2, c. 47].
• Зворотні відходи виробництва - це залишки, що утворились в процесі переробки сировини і матеріалів та які повністю або частково втратили споживчі якості (тирса, стружка тощо).
• До окремої групи виділяють малоцінні та швидкозношувані предмети, термін використання яких не перевищує 1 року, які є, в основному, засобами праці.
• Важливою передумовою організації обліку виробничих запасів є їх оцінка. Згідно з діючими нормативними документами одержані виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Прийнятий наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.99 року П(С)БО 9 "Запаси" визначає, які саме витрати формують первісну вартість запасів.
• Придбані (отримані) або вироблені виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
• Первісною вартістю виробничих запасів, що придбані за плату, є собівартість зазначених запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
• суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);
• суми, що сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів;
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
• затрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування та відсотки за комерційний кредит постачальників;
• інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
• Первісною вартістю виробничих запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".
• Первісною вартістю виробничих запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.
• Первісною вартістю виробничих запасів, одержаних підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.
• Первісна вартість одиниці виробничих запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.
• Первісна вартість виробничих запасів, що придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) в процесі обміну.
• Не включаються до первісної вартості виробничих запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені):
• понаднормові втрати і нестачі запасів;
• проценти за користування позиками;
• витрати на збут;
• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
• Виробничі запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
• Виробничі запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду [2, c. 58].
• Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці виробничих запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
• Сума, на яку первісна вартість виробничих запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) виробничих запасів списуються на витрати звітного періоду із відображенням вказаної вартості в позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.
• Якщо чиста вартість реалізації тих виробничих запасів, що раніше були уцінені та є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих виробничих запасів.

2. План рахунків бухгалтерського обліку

План рахунків - це систематизований перелік найменувань і кодів рахунків та субрахунків бухгалтерського обліку, що використовуються для відображення діяльності підприємства, установи, організації.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємстві організацій затверджено Наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.99.

Бухгалтерський рахунок -- це обліковий символ, який використовується для запису і узагальнення збільшення або зменшення певного виду доходів, витрат, активів, зобов'язання та власного капіталу підприємства, установи, організації.

У бухгалтерському обліку існують рахунки активні, пасивні і активно-пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку господарських засобів і коштів за їх складом і розміщенням, вони відображають зміст активної частини бухгалтерського балансу. До активних рахунків належать: рахунки Основних засобів, Нематеріальних активів, Матеріалів, Палива, Запасних частин, Каса, Розрахунковий рахунок, Готова продукція, товари та ін.

В активних рахунках надходження засобів виробництва на підприємство відображається по дебету, а вибуття -- по кредиту. Сальдо на активних рахунках завжди буде по дебету [5, c. 78].

Пасивні рахунки слугують для обліку джерел господарських засобів і коштів за їх цільовим призначенням і відображають зміст пасивної частини балансу. В пасивних рахунках, навпаки, збільшення джерел коштів (або заборгованості за одержані господарські засоби) відображається по кредиту, а зменшення -- по дебету. Сальдо на пасивних рахунках завжди буде по кредиту.

Активно-пасивні рахунки -- це рахунки в яких сальдо може бути і по дебету і по кредиту. Якщо на активно-пасивному рахунку сальдо буде по дебету, то й призначення як активного рахунка і відображати слід в активі балансу, якщо ж по кредиту, то його призначення як пасивного рахунка і відображати слід в пасиві балансу.

До пасивних рахунків належать: “Статутний капітал”, “Пайовий капітал”, “Прибутки”, “Додатковий капітал” та ін.

До активно-пасивних рахунків належать “Розрахунки за податками і платежами”, “Розрахунки з бюджетом” та ін.

Для більшої деталізації обліку нерідко вводять субрахунки. Субрахунок -- це бухгалтерський рахунок другого порядку. Характерна особливість субрахунків полягає в тому, що на них як правило немає необхідності робити записи. Дані на субрахунках одержують групуванням аналітичних рахунків при складанні оборотних відомостей. Наприклад головний (першого порядку) синтетичний рахунок “Розрахунки з покупцями та замовниками” розподіляється на субрахунки “Розрахунки з вітчизняними партнерами”, “Розрахунки з іноземними партнерами”.

Класифікація рахунків бухгалтерського обліку дає змогу ясно зрозуміти зміст рахунків, забезпечує чітке користування ними у практичній роботі.

Рахунки є засобом групування поточного обліку і контролю засобів, запасів, грошових коштів, розрахунків, джерел.

Групування господарських засобів та їх джерел, господарських процесів та їх результатів здійснюється відповідно до їх економічного змісту. При цьому різні розрахунки, а також обліковувані на них об'єкти мають різний зміст відповідно до характеру і особливостей обліковуваних об'єктів.

План рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою -- номер синтетичного рахунка, третьою -- номер субрахунку. Контирування документів первинного обліку, ведення реєстрів бухгалтерського обліку здійснюється з застосуванням щонайменше коду класу й коду синтетичного рахунка [3, c. 47].

Нові синтетичні рахунки можуть вводитися до плану рахунків Міністерством фінансів України за відповідними клопотаннями щодо бухгалтерського обліку специфічних операцій.

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності, та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із затвердженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків.

Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено встановлення для суб'єктів малого підприємництва скороченої за кількістю показників фінансової звітності у складі балансу і звіту про фінансові результати наказом Міністерства фінансів України від 19.04.01.№186 спрощений план рахунків.

3. Податки, що включаються в ціну реалізації

У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін національних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір -- це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необхідності і в кінцевому підсумку сплачується їхнім покупцем. Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Акцизний збір встановлюється в цінах тільки окремих товарів, перелік яких затверджується Верховною Радою України. З січня 2000 р. до переліку підакцизної продукції входять п'ять товарних груп: алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти та ювелірні вироби.

Визначення розміру акцизного збору, що включається в ціну, здійснюється на основі ставок, які можна поділити на дві групи. До першої входять тверді ставки в гривнях або євро на фізичну або умовну одиницю продукції. Так, на лікеро-горілчані вироби ставка акцизного збору становить 16 грн. на один літр 100 % спирту, на сигарети з фільтром -- 10 грн. за 1000 шт., на моторні бензини -- 60 євро за 1000 кг, на автомобілі з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см -- 1,0 євро за 1 куб. см (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Ставки акцизного збору на окремі товари, що діяли на 1 січня 2004 р.

Обчислений в євро акцизний збір на вироблені в Україні товари, перераховується в гривні за валютним курсом Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація продукції, і залишається незмінним протягом цього кварталу.

До другої групи входять відсоткові ставки, які встановлюються до обороту (ціни) з реалізації товарів. Відсоткова ставка в розмірі 55% діє на ювелірні вироби. При визначенні акцизного збору в ціні вітчизняних товарів на основі відсоткової ставки необхідно враховувати, що ставка встановлена до ціни, котра вже містить у собі цей податок. Тому величина акцизного збору в ціні визначається за формулою:

де: Ас -- ставка акцизного збору, %.

Але якщо ціна формується на підприємстві, то наведена формула не може бути застосована. Тому виробник спочатку визначає ціну, що складається із собівартості та прибутку, а потім ціну з акцизним збором (Ца) за формулою:

Різниця між цінами, що містять і не містять у собі акцизний збір, або добуток ціни з акцизним збором на відповідну ставку, дає змогу визначити величину цього податку в ціні:

Суми акцизного збору визначаються суб'єктами підприємницької діяльності самостійно й оплачуються в порядку і строки відповідно до чинного законодавства України. У разі подальшого перепродажу придбаних товарів, акцизний збір не стягується.

Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ціни, є податок на додану вартість. Він включається в ціни абсолютної більшості товарів та послуг за винятком тих, які не обкладаються цим податком: вугілля та вугільні брикети, учнівські зошити та підручники, дитячі журнали та газети, лікарські засоби та вироби медичного призначення, товари для інвалідів тощо. Перелік товарів (робіт, послуг), що звільняються від податку на додану вартість є єдиним на всій території України і може змінюватись у законодавчому порядку [1, c. 47].

Податок на додану вартість визначається в ціні товару (послуги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не містить у собі цього податку, або інакше, до ціни, яка враховує собівартість та прибуток. Якщо ціна встановлюється на підакцизний товар, то до оподаткованого обороту входить акцизний збір, а податок на додану вартість визначається за формулою:

де: ПДВ -- ставка податку на додану вартість, %.

У разі, коли на продукцію діє відпускна ціна, до якої вже входить податок на додану вартість, то його величина в ціні визначається за формулою:

Список використаних джерел

Бутинець Ф.Ф., Бондар В.П. Звітність підприємства. -- Житомир: ЖДТУ, 2005. -- 427с.

Гаценко О.П., Стрибуль О.В. Бухгалтерський облік. -- К.: Ун-т "Україна", 2005. -- 198с.

Гольцова С.М., Плікус І.Й. Бухгалтерський облік. -- Суми: Університетська книга, 2007. -- 254c.

Даньків Й.Я., Остап'юк М.Я. Бухгалтерський облік. -- К.: Знання, 2007. -- 469c.

Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. -- 528с.

Сук Л.К., Сук П.Л. Бухгалтерський облік. -- К.: Знання, 2008. -- 507с.