Облікова політика підприємства

Міністерство освіти і науки України.

Приазовський державний технічний університет

Інститут підвищення кваліфікації

Контрольна робота

По дисціплині: «Облікова політика підприємства»

Маріуполь 2010

Зміст

1. Зміст облікової політики на макрорівні

1.1 Система бухгалтерського обліку в Україні

1.2 Фінансова звітність суб'єктів державного сектора

1.3 Моделль розвитку, проблеми і труднощі бухгалтерського обліку

2. Основні фактори, які впливають на облікову політику підприємства

3. Підготовка наказу про облікову політику підприємства

3.1 Зміст наказу про облікову політику

3.2 Періодичність наказу про облікову політику, зміни до нього

Висновок

Список літератури

1. Зміст облікової політики на макрорівні

Необхідність впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі - МСФЗ) в практику бухгалтерського обліку підприємств України обумовлена переходом економіки країни на ринковий механізм господарювання. Реформування бухгалтерського обліку, як відомо, почалося з ухвалення Верховною Радою України Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в 1999 р. З того часу розроблено та прийнято 31 національний стандарт бухгалтерського обліку. Згідно вказаного Закону вони створювалися на основі міжнародних стандартів. Проте сьогодні стоїть нове завдання: адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу відповідно до Закону України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.

Наслідком виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України, повинна стати гармонізація нормативної бази бухгалтерського обліку з Постановою Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 19 липня 2002 року про застосування міжнародних стандартів фінансової звітності.

Виконання цієї вимоги прискорить інтеграцію економіки України в світову спільноту, буде сприяти формуванню сприятливого інвестиційного клімату, підвищить рівень професійного співтовариства бухгалтерів.

Реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів, створення нової нормативної бази бухгалтерського обліку вимагає рішення проблеми регулювання бухгалтерського обліку на національному рівні. Дослідження міжнародного досвіду свідчить про різні підходи до цього питання в різних національних системах обліку.

Поняття “національна система бухгалтерського обліку” відсутнє в законодавстві України та інших країн. Проте, воно використовується в науковій літературі з метою висвітлення особливостей бухгалтерського обліку, зокрема, щодо його методології, методики та організації в різних країнах. Більш того, поряд з цим поняттям використовується ще одне - “міжнародна система обліку”. Мета введення цього поняття пов'язана саме з процесами стандартизації обліку, що направлені на виокремлення в різних системах обліку загальних рис та пошук єдиних концептуальних основ складання фінансової звітності.

Національна система бухгалтерського обліку має організаційний характер та направлена саме на регулювання бухгалтерського обліку, яке полягає в створенні та впровадженні його методологічного та методичного забезпечення.

Таким чином, національна система бухгалтерського обліку охоплює:

- правові основи регулювання

- методологічне, методичне та організаційне забезпечення.

1.1 Система бухгалтерського обліку в Україні

В Україні національна система бухгалтерського обліку включає Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", нормативно-правові акти (положення (стандарти) бухгалтерського обліку), методичні рекомендації, інструкції з ведення обліку окремих операцій та облікових регістрів тощо.

Методологічне, методичне та організаційне забезпечення направлене на регламентацію бухгалтерського обліку суб'єктів господарювання. Правові основи регулювання визначають органи, що відповідають за розробку та впровадження методологічного, методичного, організаційного забезпечення бухгалтерського обліку.

Вивчення проблем організації бухгалтерського обліку на національному рівні збільшує коло об'єктів організації. В першу чергу таке збільшення відбувається за рахунок паралельного існування в межах однієї національної економіки систем обліку, які мають істотні методологічні та методичні відмінності. На законодавчому рівні розподілу систем бухгалтерського обліку не існує. Проте практика регулювання бухгалтерського обліку в Україні та інших країнах свідчить про те, що такий розподіл реально існує та обумовлений формою власності, масштабами та специфікою окремих видів діяльності суб'єктів господарювання.

Стандартизація бухгалтерського обліку як на міжнародному рівні, так і в Україні відбувається в межах корпоративного і державного секторів, малого і середнього бізнесу. Для окремих галузей, наприклад, сільське господарство, банківська справа, страховий бізнес, фінансові операції розробляються окремі стандарти для врахування специфіки діяльності. Слід зазначити, що створювані системи обліку не є автономними концептуально. Всі вони базуються на єдиній методології, але в організаційному плані є відокремленими оскільки мають різне нормативне забезпечення, істотні особливості поточного обліку, нюанси в змісті фінансової звітності.

Проілюструємо цю думку на прикладі системи бухгалтерського обліку в державному секторі.

Під терміном “державний сектор” в міжнародній практиці розуміють національні уряди, регіональні органи управління (наприклад, штатів, провінцій, територій), місцеві (наприклад, міські, районні (селищні) органи управління) та відповідні державні суб'єкти господарювання (наприклад, агентства, міністерства, правління, комісії та підприємства).

Відповідно до Господарського кодексу України до суб'єктів державного сектору економіки відносяться суб'єкти, які діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка в статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків або складає величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Таке тлумачення структури державного сектора конкретизує визначення, що наведено в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку для державного сектора, що підтверджує відповідність розуміння поняття “державний сектор” в Україні міжнародній практиці.

Слід зазначити, що міжнародні стандарти обліку для державного сектора є офіційно прийнятими вимогами до фінансової звітності. Вони розроблені шляхом адаптації Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, прийнятих Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, відомих раніше як Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, але з урахуванням особливостей функціонування державного сектора. При цьому в тексті міжнародних стандартів для держсектора максимально зберігаються підходи, що визначені в міжнародних стандартах для корпорацій, якщо з того або іншого питання обліку або звітності не є істотних відхилень або особливостей в державному секторі.

Міжнародні стандарти для держсектора розповсюджуються на всіх суб'єктів державного сектора за винятком державних комерційних підприємств. Такі підприємства підпадають під сферу застосування міжнародних стандартів для корпорацій.

1.2 Фінансова звітність суб'єктів державного сектора

Фінансова звітність суб'єктів державного сектора, яка складається відповідно до міжнародних стандартів має надавати інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки суб'єкта, а також відображати ефективність використовування та цільове призначення виділених йому ресурсів. При цьому фінансова звітність може використовуватися як прогнози або бути джерелом інформації для прогнозування рівня ресурсів, потрібних для продовження діяльності. Крім того, вона може також надавати дані про отримання ресурсів відповідно до порядку, що встановлений законом, а також використання цих ресурсів, відповідно до юридичних і контрактних вимог, включаючи фінансові ліміти, встановлені законодавчими органами. Таким чином, змістовні акценти використовування фінансової звітності державного сектору дещо інші порівняно з використовуванням фінансової звітності недержавного сектору. Фінансова звітність державного сектору - є ключовою ланкою в інформаційному забезпеченні державного фінансового контролю, фінансового планування і прогнозування на державному рівні.

Аналіз методологічних та організаційних особливостей бухгалтерського обліку в державному секторі дає підстави зробити висновок про існування автономної системи обліку в державному секторі. Створення цієї системи обумовлене необхідністю приведення основ бухгалтерського обліку державного сектору у відповідність з умовами господарювання суб'єктів в ринковому середовищі.

Щодо системи обліку в корпораціях, то її методологічні та організаційні особливості добре висвітлені в сучасній зарубіжній та вітчизняній літературі. Вони обумовлені в першу чергу корпоративною формою власності, відокремленням власників від управління суб'єктом господарювання та певними вимогами користувачів фінансової звітності до її змісту. Ця система обліку в корпораціях є основою при формуванні інших систем, оскільки історично узагальнила в себе концептуальні основи обліку в умовах ринкової економіки.

Щодо системи обліку в малому та середньому бізнесі, то її методологічні та організаційні особливості обумовлені незначними об'ємами діяльності та іншими завданнями бухгалтерського обліку порівняно з великим бізнесом.

Користувачі фінансової звітності малих підприємств істотно відрізняються від користувачів звітності великих підприємств. Їх круг набагато вужчий. В першу чергу користувачами звітності малих підприємств є державні органи. З цього витікає думка, що податкова звітність для малих підприємств повинна бути абсолютно адекватною фінансовій звітності. У малому бізнесі використовуються спрощені форми обліку і прості системи без використання подвійного запису. Ці чинники свідчать про доцільність створення окремого пакету стандартів для малого бізнесу.

Таким чином, національна система бухгалтерського обліку складається з систем обліку для корпоративного сектора, для суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу, для державного сектора. Розподіл систем, що наводиться, базується на підходах до стандартизації обліку в міжнародній практиці. В Україні такі системи обліку ще у стадії становлення.

Разом з тим, існуюче нормативне забезпечення обліку в Україні свідчить про те, що диференціація систем має місце.

Слід зазначити, що розподіл національної системи обліку на підсистеми за підходами до стандартизації випливає з відмінностей в методологічних основах обліку, суб'єктів господарювання відмінних за формою власності, об'єму та характеру діяльності. Проте, для класифікації систем обліку в межах однієї країни можна використовувати ще й інший підхід, пов'язаний із статистичним узагальненням інформації на макрорівні про результати діяльності та фінансовий стан суб'єктів господарювання. Таке узагальнення здійснюється в системі національних рахунків за підсекторами (інституційними секторами) економіки.

Статистичне групування даних про господарську діяльність суб'єктів господарювання та її результати відбувається відповідно до класифікації інституційних секторів економіки, затвердженої Державним комітетом статистики. Джерелом для узагальнення даних в системі національних рахунків є фінансова і статистична звітність суб'єктів господарювання, яка складається за даними поточного бухгалтерського обліку. Таке узагальнення можливе лише за умови повної уніфікації методологічних та методичних основ як поточного бухгалтерського обліку, так й звітності в межах секторів всієї національної економіки. Ця обставина також доводить висновок про необхідність існування національної системи обліку. Узагальнення інформації в системі національних рахунків має відбуватися з урахуванням особливостей методології її формування на рівні першоджерела - суб'єкта господарювання і враховувати тенденції диференціації систем бухгалтерського обліку на національному рівні.

Отже, можна зробити висновок, що організація бухгалтерського обліку має охоплювати такі об'єкти:

- національна система бухгалтерського обліку, яка складається з підсистем обліку для корпоративного сектору, малого та середнього бізнесу, державного сектору;

- система бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання.

Система бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання, як об'єкт організації, є підпорядкованою по відношенню до такого об'єкту як національна система, оскільки саме на національному рівні створюється та впроваджується правове, методологічне та методичне забезпечення бухгалтерського обліку. Облік галузевих особливостей, а також специфіки окремих видів діяльності відбувається також на національному рівні шляхом створення відповідного методичного забезпечення, наприклад, з страхової діяльності, банківської справи тощо.

Метою існування національної системи бухгалтерського обліку є правове, методологічне та методичне забезпечення функціонування бухгалтерського обліку на підприємствах, в установах та організаціях за допомогою якого й здійснюється державне регулювання бухгалтерського обліку. Отже, завдання організації національної системи бухгалтерського обліку можливо визначити лише виходячи з потреб бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання саме в частині правового, методологічного та методичного забезпечення.

Міністерство фінансів України реалізувало такий підхід до організації бухгалтерського обліку в Положенні про Міністерство фінансів України, яке прийняте в кінці минулого року. У ньому серед основних завдань Мінфіну визначено: здійснення державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, розробка стратегії розвитку національної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування (крім банків та бюджетних установ), а також фізичних осіб - підприємців.

Для реалізації цього завдання передбачено, що Мінфін забезпечує розробку та впровадження єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності. З цією метою, зазначено в Положенні, Мінфін забезпечує розробку та затверджує в установленому порядку:

- національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

- плани рахунків та інструкції про їх застосування підприємствами, установами та організаціями (крім банків та бюджетних установ);

- типові форми регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, методичні рекомендації та інші нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємств, установ та організацій (крім банків та бюджетних установ);

- нормативно-правові акти з питань регулювання облікової політики суб'єктів державного сектору економіки.

В компетенцію Мінфіну в частині державного регулювання бухгалтерського обліку в Положенні визначено координацію діяльності центральних органів виконавчої влади щодо розробки та виконання нормативно-правових актів з питань обліку суб'єктів державного сектору економіки, які відносяться до сфери їх управління та проведення моніторингу розробки та виконання галузевих методичних рекомендацій, що підготовлені на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Вивчення положень, які регламентують діяльність інших органів виконавчої влади, показало, що єдиного підходу до галузевої нормативної бази з бухгалтерського обліку у міністерств та відомств немає. Це свідчить про те, що порушується ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої органи виконавчої влади повинні забезпечити розробку на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичних рекомендацій з їх застосування. Це свідчить про відсутність загальної концепції створення методичного забезпечення бухгалтерського обліку, а також відсутність координації діяльності органів виконавчої влади, які визначають облікову політику.

Отже, реалізувати повною мірою концепцію державного регулювання бухгалтерського обліку в частині створення його методичного забезпечення, яке б відображало галузеву специфіку, можливо лише удосконаливши організацію бухгалтерського обліку на рівні органів виконавчої влади, які визначають економічну політику визначеного сектору національної економіки або її галузі. З цією метою необхідно внести відповідні зміни в нормативні документи, які регламентують діяльність органів виконавчої влади, а саме в положення про діяльність окремих міністерств та державних комітетів. Такий підхід сприятиме диференціації завдань органів виконавчої влади у сфері державного регулювання бухгалтерського обліку в частині створення методологічного та методичного забезпечення бухгалтерського обліку в Україні.

1.3 Моделль розвитку, проблеми і труднощі бухгалтерського обліку

Найбільш оптимальною моделлю розвитку бухгалтерського обліку в Україні, як і в інших країнах, де відбувається становлення ринкових відносин, є трансформація його методології відповідно до міжнародних стандартів. Найбільш ефективно цей процес проходитиме в умовах державного регулювання.

У зв'язку з цим Міністерство фінансів України підготувало проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань бухгалтерського обліку”. Цим законопроектом розв'язуються задачі, що стосуються застосування міжнародних стандартів фінансової звітності.

Законопроектом передбачається обов'язкове складання підприємствами - емітентами цінних паперів, що знаходяться в лістингу організаторів торгівлі на фондовому ринку, фінансовій звітності за міжнародними стандартами фінансової звітності. Всі інші суб'єкти господарювання можуть добровільно це робити після попередньої реєстрації в Державному комітеті статистики України. Вказані поправки до Закону про бухгалтерський облік після ухвалення їх Верховною Радою вступлять в дію з 1 січня 2010 року. Цей законопроект схвалений Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України та в даний момент опублікований як регуляторний акт на веб-сайті Міністерства фінансів. Після встановленого терміну публікації він буде поданий Уряду для внесення на розгляд Верховній Раді.

В даний момент існують такі проблеми і труднощі.

По-перше, це проблеми правового характеру. Відповідно до Конституції України суб'єкти господарювання зобов'язані виконувати тільки норми, що встановлені законодавством, тобто проблема полягає у визначенні шляху включення міжнародних стандартів в правове поле України. Відомо, що не всі вимоги МСФЗ можуть бути реалізовані при складанні звітності підприємствами України. Наприклад, це стосується альтернативного підходу до оцінки активів за справедливою вартістю або відображення в обліку та звітності інвестиційної власності тощо.

Проблеми правового характеру можна інакше назвати проблемами імплементації міжнародних стандартів фінансової звітності. Їх Україна має вирішувати самостійно, враховуючи міжнародний досвід та реалії національної економіки.

По-друге, труднощі впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності пов'язані з необхідністю мати стійкі джерела інформації про всі зміни, які вносяться в діючі міжнародні стандарти і про нові стандарти, що приймаються. Це вимагає з боку Міністерства фінансів України - регулятора в сфері бухгалтерського обліку - пошуку форм співпраці з Радою з міжнародних стандартів фінансової звітності. Відомо, що міжнародні стандарти - продукт професійного регулювання. Рада з міжнародних стандартів підтримує зв'язки виключно з професійними організаціями, тоді як в країнах перехідної економіки переважає державне регулювання бухгалтерського обліку. Професійні організації бухгалтерів цих країн нечисленні. Не можна стверджувати, що в Україні хоча б одна з них представляє п'ятисоттисячну професійну спільноту.

2. Основні фактори, які впливають на облікову політику підприємства

Механізм формування облікової політики на підприємстві можна представити так (рис.2). При цьому потрібно:

- по-перше, дотримуватись норм національного законодавства, вимог П(С)БО та інших нормативних документів щодо регулювання бухгалтерського обліку;

- по-друге, сприяти формуванню якісної інформаційної бази бухгалтерського обліку (через системний характер) та оптимальному розкриттю інформації у фінансовій звітності;

Рис. 2 Формування облікової політики на підприємстві

Процес формування облікової політики передбачає сукупність дій щодо:

встановлення переліку об'єктів облікової політики;

вибору за кожним об'єктом елементів облікової політики.

Принципи і правила, що є прийнятними для управління одним підприємством і корисні для нього, можуть негативно вплинути на результати діяльності іншого підприємства чи не принести йому ніякої користі.

Рис 2.1 Вплив факторів на облікову політику

При аналізі облікової політики враховуються наступні фактори:

- фінансово-юридичні схеми взаємин з постачальниками, споживачами, афільованими структурами та ін.;

- методи переоцінки основних коштів, що застосовувалися раніше, переоцінка за допомогою незалежних оцінювачів;

- методи включення непрямих витрат у собівартість та їхній вплив на фінансовий результат підприємства;

- облік незакінченого виробництва;

- облік доходів і витрат майбутніх періодів;

- підхід до формування резервів;

- облік за балансових забов'язань і активів.

Фактори, які впливають на вибір облікових методик та організаційних аспектів, розподілені на групи, вплив яких на формування облікової політики підприємств є найбільш відчутним: економічно-правове поле діяльності, правовий і організаційний статус підприємства, організаційна структура підприємства, стратегія фінансово-господарського розвитку, кадрове та матеріально-технічне забезпечення. Кожна група є відкритою, може бути доповнена новими характеристиками підприємства, які впливають на формування облікової політики. Аналіз впливу цих факторів при формуванні облікової політики підприємства дозволить особам, які його здійснюють, сформувати оптимальний варіант з врахуванням особливостей функціонування підприємства.

3. Підготовка наказу про облікову політику підприємства

Облікову політику, як й інші внутрішні питання конкретного підприємства, має бути оформлено в одному з його розпорядчих документів - наказі про облікову політику. При цьому складанням та оформленням наказів звичайно займаються спеціально уповноважені працівники підприємства (юрисконсульт, фахівець відділу бізнес-процесів тощо), яким при підготовці наказу про облікову політику в будь-якому випадку не обійтися без бухгалтера. Не рідкість також і самостійна підготовка бухгалтером такого наказу. У зв'язку з цим йому важливо знати вимоги, що висуваються до складання наказів та порядку їх оформлення.

У загальному випадку наказ - це внутрішній (локальний) правовий акт, що видається керівником підприємства для вирішення найважливіших питань діяльності підприємства. Цей документ застосовується виключно в межах конкретного підприємства, у зв'язку з чим має містити такі реквізити: найменування підприємства, дату і номер, назву виду документа, текст і підпис керівника, відповідальних за виконання осіб.

За загальним правилом наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не зазначено в ньому самому. Що стосується наказу про облікову політику, то для нього важливіший не термін набрання ним чинності, а період дії. Пояснюється такий стан справ суворою періодичністю складання фінансової звітності, у межах якої нові правила облікової політики можуть застосовуватися до обліку операцій з певного звітного періоду. У зв'язку з цим в жодному разі не виключено застосування положень наказу (або змін до них) «заднім числом» із початку конкретного звітного періоду.

3.1 Зміст наказу про облікову політику

Наказ про облікову політику містить опис методів оцінок, які використовуватимуться підприємством при складанні фінансових звітів, а також конкретних аспектів облікової політики щодо окремих об'єктів та статей обліку. Причому дублювати в цьому наказі вимоги та норми, чітко встановлені Законом про бухоблік і П(С)БО, немає потреби. У ньому підприємство має зробити свій вибір серед методів обліку, застосування яких дозволено в різних варіантах.

А оскільки єдиного рецепту облікової політики не існує, то не може бути й еталонного наказу про встановлення облікової політики підприємства. У додатку А до цієї публікації наведено зразок наказу про облікову політику виробничого підприємства, в якому знайшли своє відображення елементи облікової політики, вибір яких залишено П(С)БО за самим підприємством.

Варто, втім, згадати про існування офіційних роз'яснень стосовно змісту наказу про облікову політику для підприємств окремих сфер діяльності. Наприклад, підпунктом 2.1 Методичних рекомендацій щодо впровадження П(С)БОу сфері громадського харчування і побутових послуг, затверджених наказом Мінекономєвроїнтергації від 17.06.2003 р. N 157 рекомендується визначити в наказі про облікову політику облікову ціну товарів, рівень націнки і ціну продажу. У свою чергу, Методичні рекомендації, затверджені наказом Держбуду від 06.03.2002 р. N47, радять підприємствам і організаціям житлово-комунального господарства визначити перелік статей калькуляції по повній собівартості і порядок їх формування (розрахунку). Зрозуміло, що повна деталізація цих показників на практиці просто неможлива, оскільки в наказ про облікову політику доведеться вносити нескінченні поправки. Отже, згадані рекомендації (що не є, до речі, обов'язковими до виконання!) не варто розуміти і тим більше виконувати дослівно. Буде достатньо визначити лише загальні принципи встановлення ціни і калькуляції собівартості.

Зауважимо також, що стосовно змісту наказу про облікову політику важливо дотриматися загальної «наказової» формальності: своєчасно ознайомити з новими положеннями працівників підприємства, які мають виконувати його вимоги. Як правило, ідеться про працівників фінансових служб підприємства. Це полегшить контроль і притягнення до відповідальності винних у невиконанні наказу осіб.

3.2 Періодичність наказу про облікову політику, зміни до нього

У зв'язку з тим, що облікова політика підприємства розробляється і затверджується на тривалу перспективу та змінюється тільки у випадках, установлених розділом 3 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», наказ про облікову політику не обов'язково видавати щороку. Закріплені в ньому напрямки і облікової політики мають застосовуватися підприємством постійно, тобто воно має керуватися принципом послідовності.

Як і до будь-якого іншого наказу, зміни до наказу про облікову політику може вносити лише керівник підприємства. При цьому ще раз підкреслимо, що підставами для внесення змін до цього документа є зміни в обліковій політиці підприємства, які, у свою чергу, згідно з пунктом 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» можуть мати місце лише у трьох випадках:

- змінилися статутні вимоги конкретного підприємства (до статуту внесено зміни, що зачіпають сферу фінансового обліку на підприємстві); - змінилися вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (ідеться про зміни до П(С)БО, які вимагають доповнення або зміни прийнятої на підприємстві облікової політики);

- якщо такі зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства. У зв'язку з існуванням цієї підстави цікавою вбачається така І ситуація: якщо підприємство вирішило змінити один з еквівалентних методів оцінки (наприклад, метод вибуття запасів з нормативних витрат на метод середньозваженої собівартості), чи вважається це зміною облікової політики? Чи може і повинне таке підприємство внести зміни до власного наказу про облікову політику? На наш погляд, може, але з обов'язковим обґрунтуванням поліпшення достовірності фінансової звітності в результаті такої зміни.

Якщо існує хоча б одна з цих підстав, то підприємство може вибрати один із таких шляхів унесення змін і доповнень до наказу про облікову політику:

1) внести зміни та доповнення до вихідного наказу. У цьому випадку керівник має затвердити «наказ про внесення змін та/або доповнень до наказу про облікову політику» та ознайомити з ним відповідальних осіб.

Підготовка наказу про облікову політику підприємства є досить трудомісткою справою і вимагає від учасників цього процесу неабияких здібностей, комплексних знань усіх процесів, які відбувались на підприємстві і за його межами у минулому, здійснюються зараз і проводитимуться в майбутньому. Усе це потребує грунтовного аналізу подій і фактів, уміння бачити перспективу, неординарно мислити тощо.

Складаючи наказ про облікову політику, можна ввести до нього деякі постулати Закону чи витяги з інструкції, з метою ознайомлення власника (кервіника), який підписуватиме наказ, про необхідні вимоги, незнання яких може спричинити певні недоробки, які призведуть у майбутньому до негативних наслідків.

Наказ повинен оптимально поєднувати в собі організаційні й програмні (унормовані законодавством) питання, які безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, стати першим продуманих кроком до прибуткової діяльності.

Разом з тим Мінфін наголошує, що зміна методу амортизації вважається зміною облікової оцінки. Наведений наказ є лише зразком. Для складання власного наказу рекомендуємо також керуватися довідником «Елементи облікової політики».

Приклад оформлення Наказу приведен у Додатку

Висновок

В даній роботі висвітлені всі основні питання та положення, що характеризують облікову політику підприємства. Розкрито суть та основні положення, що характеризують дану тему, зокрема:

«Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» - таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика підприємства базується на основних принципах обліку та звітності. Під принципами бухгалтерського обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді наказу про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Правильно розроблена облікова політика, яка враховує умови та можливості ведення господарської діяльності забезпечує:

- повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх фактів господарської діяльності;

- готовність бухгалтерського обліку до втрат (витрат) та пасивів, ніж можливих доходів і активів - не допускаючи створення прихованих резервів;

- відображення в бухгалтерському обліку фактів та умов господарської діяльності, виходячи не тільки з їх правової форми, але й з їх економічного змісту;

- тотожність даних аналітичного обліку оборотам та залишкам по рахунках синтетичного обліку на 1-ше число кожного місяця, а також показників бухгалтерської звітності даним синтетичного та аналітичного обліку;

- раціональне ведення бухгалтерського обліку виходячи, з умов господарської діяльності та величини підприємства.

Облікова політика розробляється на багато років і може змінюватись лише у випадку:

- зміни статутних вимог;

- зміни вимог органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

- забезпечення внесеними змінами більш достовірного відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Вплив зміни облікової політики на події й операції минулих періодів відображається у звітності шляхом:

- коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

- повторного надання порівняльної інформації стосовно попередніх звітних періодів.

Список літератури

1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для слухачів вищих навч. закладів/ Вид. 2-е, доп. і перероб. - Житомир: ПП”Рута”, 2000. - 637 с.

2. Морозова Н.І., Шаповалова А.П. Опорний конспект з курсу «Бухгалтерський облік в торгівлі».- К.: КНТЕУ, 2001.

3. Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі. Навч.посібник/ За ред. проф. Бутинця Ф.Ф. - Житомир: ПП “Рута”, 2002.

4. Шаповалова А.П., Сопко О.В. Опорний конспект лекцій з дисципліни “Бухгалтерський облік”. - К.: КНТЕУ, 2005.

5. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку.-К.: Знання-Прес, 2003, - 444с.

6. Як підготувати наказ про облікову політику підприємства. Леонід Гуйда. //Галицькі Контракти - 2001. Дебет-Кредит № 3/2001 від 22.01.2001 р. с.17-35.

7. Як підготувати наказ про облікову політику підприємства (продовження) . Леонід Гуйда. //Галицькі Контракти - 2001. Дебет-Кредит № 4/2001 від 29.01.2001 р. с.26-45.