Бухгалтерський облік на підприємствах України

При передачі основних засобів іншому підприємству акт складається у двох примірниках (для підприємства, яке отримує, і підприємства, яке здає основні засоби).

При оформленні внутрішнього переміщення основних засобів акт також складається у двох примірниках у тому відділі, який здає основні засоби.

Облік амортизації основних засобів

У процесі експлуатації основні засоби, зберігаючи свою первинну фізичну форму, поступово зношуються (фізично, морально), передаючи частками свою вартість на собівартість заново створеного продукту, ї метою накопичення коштів для повного відновлення зношених об'єктів вартість зношуваної частки основних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань включається до затрат виробництва або обігу.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» амортизацію визначено як систематичний розподіл вартості об'єкта основних засобів, яка підлягає амортизації, протягом строку його корисного використання.

Вартість основних засобів, що підлягає амортизації, визначається як різниця між собівартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю. Під ліквідаційною вартістю, як відомо, розуміють суму, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації") після вирахування очікуваних затрат, пов'язаних з реалізацією (ліквідацією) об'єкта.

Об'єктом амортизації є основні засоби, які мають обмежений строк корисного використання (земля, наприклад, строк корисного використання якої не обмежений, не підлягає амортизації).

Строком корисної .експлуатації основних засобів е період, протягом якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), які підприємство очікує одержати від його використання. Строк корисного використання об'єктів основних засобів визначається самим підприємством.

Для нарахування амортизації підприємства можуть застосовувати як метод рівномірної, так і прискореної амортизації.

Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою методу прямолінійного списання. При цьому методі вартість об'єкта основних засобів списується рівними частками протягом всього періоду його експлуатації. Перевагою такого методу є простота розрахунку і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує порівнянність собівартості продукції з доходом від реалізації. Проте при цьому методі не враховується моральний знос, різні виробничі потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації.

При використанні методів прискореної амортизації у перші роки експлуатації основних засобів списується більша (основна) частина їх вартості, з щорічним зниженням амортизаційних відрахувань. Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється тим, що найбільша інтенсивність використання основних засобів приходиться на перші роки експлуатації їх, коли вони фізично і морально е новими, а також, тим, що у підприємства накопичуються кошти для заміни об'єкта в разі швидкого морального старіння та інфляції.

Метод нарахування амортизації визначається підприємством самостійно й періодично переглядається.

Нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, в якому основні засоби визнані активом, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єктів основних засобів з підприємства. На період переведення основних засобів на консервацію, а також реконструкції і модернізації нарахування амортизації призупиняється.

Розрахунок амортизації здійснюється у розробних таблицях ф. 03-14 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для промислових підприємств), ф. 03-15 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для будівельних організацій), ф.03-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту».

Сума нарахованої амортизації по основних засобах включається у витрати тих ділянок виробництва (обігу), де знаходяться в експлуатації основні засоби, і в бухгалтерському обліку відображається записом по кредиту рахунка 131 «Знос основних засобів» у кореспонденції з дебетом рахунків:

23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати» (на суму нарахованої амортизації об'єктів виробничого призначення);

92 «Адміністративні витрати» (на суму амортизації об'єктів загальногосподарського призначення);

93 «Витрати за збут» (на суму амортизації об'єктів, якг використовуються в підрозділах, зайнятих збутом продукції);

949 «Інші витрати операційної діяльності» (на суму амортизації об'єктів житлово-комунального і соціально-культурного призначення) та ін.

Якщо підприємство для обліку затрат використовує рахунки класу 8 «Витрати за елементами», то на суму нарахованої амортизації роблять запис по дебету рахунка 83 «Амортизація» в кореспонденції з кредитом рахунка 131 «Знос основних засобів».

На досліджуваному підприємстві ВАТ „Нива” амортизація нараховується прямолінійним методом.

За методом рівномірного (прямолінійного) списання вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. При цьому річна норма та річна сума амортизації залишаються постійними на весь строк корисної служби об'єкта, накопичена амортизація збільшується, а балансова вартість об'єкта зменшується.

Нарахована амортизація відображаєтьься проводкою:

Д 131 «Знос основних засобів»

К 92 «Адміністративні витрати» ( оскільки автомобіль є об'єктом загальногосподарського призначення).

Облік вибуття основних засобів

Згідно з чинним законодавством підприємства мають право продавати зайві основні засоби, безоплатно передавати іншим підприємствам, установам, організаціям, а також ліквідовувати їх, якщо вони фізично або морально застаріли і ремонт їх неможливий або економічно недоцільний (а також внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха).

Вибуття основних засобів з підприємства оформляється Актом на списання основних засобів (ф. № 03-3), у якому вказується причина вибуття, первинна вартість об'єкта, що вибуває, сума нарахованого зносу, залишкова вартість, витрати, пов'язані з вибуттям (реалізацією, ліквідацією), а також сума одержаного доходу. На підставі оформлених актів роблять відповідні записи в бухгалтерському обліку.

Облік малоцінних і швидкозношуваних предметів

Облік інших необоротних активів

Відповідно до Плану рахунків облік малоцінних і швидкозношуваних предметів зі строком корисного використання більше одного року ведеться у складі необоротних активів на рахунку 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи», їх вартість погашається шляхом нарахування зносу за встановленою підприємством ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного строку корисного використання таких предметів.

Ні про що інше з цього, питання у нормативних документах не зазначається. Отже, підприємствам надано ш вільний вибір не тільки у визначенні норм зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів, але і щодо Щ віднесення зазначених предметів до необоротних чи оборотних активів.

У практиці обліку підприємств найбільш поширеним є метод рівномірного нарахування зносу по малоцінних необоротних матеріальних активах, виходячи з корисного строку їх використання. Для зручності знос нараховують не по кожному об'єкту, а по групі однорідних за призначенням і строком служби предметів.

На суму нарахованого зносу по переданих в експлуатацію малоцінних необоротних матеріальних активах у бухгалтерському обліку роблять запис по кредиту рахунка

132 «Знос інших необоротних матеріальних активів» у кореспонденції з дебетом рахунків:

23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати» (на суму нарахованого зносу по малоцінних активах, що використовуються у виробництві);

92 «Адміністративні витрати» (на суму нарахованого зносу по малоцінних активах загальногосподарського призначення) та ін.

Вартість малоцінних необоротних матеріальних активів, що прийшли до непридатності, списується з кредиту рахунка 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» в кореспонденції з дебетом рахунків:

976 «Списання необоротних активів» (у сумі залишкової вартості);

132 «Знос інших необоротних матеріальних активів» (на суму нарахованого зносу).

Металолом та інші цінні відходи, одержані від списання малоцінних необоротних матеріальних активів, прибуткуються в доходи підприємства за ціною можливого використання або реалізації записом:

Д-т рах. 209 «Інші матеріали»

К-т рах. 746 «Інші доходи від звичайної діяльності».

Особливості обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів

Організація обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів зі строком корисного використання менше одного року (або одного операційного циклу) повинна повністю грунтуватись на Положенні (стандарті) 9, згідно з яким первинною вартістю таких предметів у складі інших запасів, придбаних за плату, є собівартість, яка складається з таких фактичних затрат:

суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням малоцінних і швидкозношуваних предметів, які не відшкодовуються підприємству;

транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту), за навантажувально-розвантажувальні роботи і транспортування запасів всіма видами транспорту до місця їх використання), включаючи затрати по страхуванню ризиків транспортування запасів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням малоцінних і швидкозношуваних предметів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.

Первинною вартістю виготовлених своїми силами інструментів та інших малоцінних предметів визнається фактична собівартість їх виготовлення, а одержаних у порядку внесків до статутного капіталу підприємства засновниками (учасниками) -- справедлива вартість, узгоджена сторонами.

Облік наявності і руху таких предметів ведуть на рахунку 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» за первинною вартістю їх придбання або виготовлення.

При придбанні малоцінних і швидкозношуваних предметів у постачальників в бухгалтерському обліку підприємства роблять записи:

1) на покупну вартість предметів, що підлягає до оплати постачальнику (без ПДВ):

Д-т рах. 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети»

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

2) на суму податкового кредиту по ПДВ:

Д-т рах. 641 «Розрахунки за податками»

К-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»;

3) на суму, сплачену постачальнику за придбані малоцінні предмети (включаючи ПДВ):

Д-т рах. 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»

К-т рах. 31 «Рахунки в банках».

Оприбуткування підприємством малоцінних і швидкозношуваних предметів, одержаних з інших джерел, у бухгалтерському обліку відображається записом по дебету рахунка 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» і кредиту рахунків:

40 «Статутний капітал» (на вартість малоцінних предметів, внесених засновниками (учасниками) до статутного капіталу підприємства);

23 «Виробництво» (на вартість інструментів, пристосувань та інших предметів, виготовлених у своєму виробництві);

745 «Доход від безоплатно одержаних активів» (на вартість предметів, безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб) та ін.

Аналітичний облік малоцінних і швидкозношуваних предметів ведеться за видами предметів (однорідними групами), установленими виходячи з потреб підприємства.

Вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які передані в експлуатацію, згідно з Положенням (стандартом) 9 виключається із складу активів (списується з балансу). При цьому в бухгалтерському обліку робиться запис по кредиту рахунка 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» і дебету рахунків:

23 «Виробництво» (на вартість спеціального оснащення та інших предметів, які використовуються у виробництві для виготовлення певних виробів, виконання окремих замовлень);

91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати» (на вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів загального призначення, які використовуються в цехах та інших підрозділах основного і допоміжних виробництв, у тому числі і по догляду за машинами й устаткуванням, а також для загальногосподарських потреб);

93 «Витрати на збут» (на вартість малоцінних предметів, які використовуються в підрозділах, пов'язаних із збутом (реалізацією) продукції (товарів, робіт, послуг);

949 «Інші витрати операційної діяльності» (на вартість предметів, переданих у користування обслуговуючим виробництвам і господарствам) та ін.

Проте для запобігання зловживань по місцях використання має бути забезпечений оперативний контроль за збереженням малоцінних і швидкозношуваних предметів шляхом ведення карток (ф. № МПІ-2, № МШ-6), спеціальних описів. Інструменти і пристосування, що видаються з цехових комор робітникам у тривале користування, записуються в інструментальну картку робітника. Контроль за збереженням інструментів, що видаються з цехової комірчини робітникам на нетривалий час, забезпечується за допомогою інструментальних марок (жетонів) з вибитими табельними номерами робітників, в обмін на які видається потрібний інструмент тощо.

Повернені на склад з експлуатації малоцінні предмети, придатні для подальшого використання, прибуткуються за первинною вартістю на дебет рахунка 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» в кореспонденції з кредитом рахунка 719 «Інші доходи від операційної діяльності». Предмети, що прийшли до непридатності, на підставі актів про вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів (ф. № МШ-8) прибуткуються на дебет рахунка 209 «Інші матеріали» (на вартість одержаних корисних відходів (металолом, запасні частини тощо), зданих за накладними на склад і оприбуткованих за ціною можливого використання або реалізації) в кореспонденції з кредитом рахунка 719 «Інші доходи від операційної діяльності».

6. Облік витрат виробництва та реалізації продукції

Облік витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Загальні основи побудови обліку формування витрат виробництва продукції (робіт, послуг)

Облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених постановами Кабінету Міністрів України:

- № 186 від 09.02.86 р. (будівельно-монтажні роботи);

- № 334 від 18.03.96 р. (торговельна діяльність);

- № 452 від 23.04.96 р. (сільськогосподарські підприємства);

- № 473 від 26.04.96 р. (промисловість);

Інструкції з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і організаціях житлово-комунального господарства № 24 від 31.03.97 р., а також на підставі Законів України:

- "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97 р.;

- "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.97 р.;

- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (Наказ Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України № 27/4248 від 19 січня 2000 р.).

Витрати виробництва - це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва теперішньому) (схема 5.1) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

Операційні витрати - це витрати, що пов'язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємством. Вони характеризують витрати, що були у звітному періоді і безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції. Операційні витрати як. правило поділяються на адміністративно-управлінські, витрати на збут та витрати, пов'язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструкторськими роботами.

Валові витрати (згідно із Законом України № 283/97-ВР, ст. 5) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Перелік і склад калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.



До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних майнових паїв, амортизація тощо.

Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.99 р. і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку І "Загальні вимоги до фінансової звітності" до витрат, пов'язаних зі зменшенням економічних вигод (активів) або зі збільшенням зобов'язань протягом облікового періоду відносяться:

а) витрати, що виникають у зв'язку зі зменшенням активів:

- списання сировини, матеріалів на виробництво (рах. № 23), матеріалів для ремонту обладнання, на адміністративні потреби;

- витрати від знецінення запасів;

- нестачі запасів (сировини, комплектуючих, готової продукції, товарів тощо);

- нарахування амортизації;

- списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

- визнані економічні санкції - штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені;

- нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що не може бути погашена.

Таким чином, все, що не може бути визнане активом, списується на витрати;

б) витрати, що збільшують зобов'язання підприємства:

- заробітна плата;

- податки, збори, обов'язкові платежі;

- відрахування на обов'язкове та добровільне страхування;

- транспортні витрати;

- послуги сторонніх організацій (консультаційних, юридичних, медичних, аудиторських);

- оренди, витрат зв'язку, послуг з реклами, комунальних послуг, інше нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.

Особливістю нових Національних стандартів є те, що всі витрати, пов'язані зі звітним періодом, відноситимуться на витрати такого періоду. Навіть такі витрати, як крадіжки, сплачені штрафи відноситимуться на рахунки обліку витрат, оскільки ці та подібні витрати пов'язані зі зменшенням або збільшенням зобов'язань -- зменшують прибуток (не оподатковуваний), а відповідно зменшують і власний капітал.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, .пов'язаних з виробництвом продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат. Дані обліку витрат на виробництво продукції використовуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, для планово-економічних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами й іншими адміністративне обособленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру і призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжні та обслуговуючі виробництва і господарства.

До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До них належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділи.

До обслуговуючих виробництв і господарств (непромислового господарства) належать: незаводський транспорт житлово-комунальне господарство і культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальним замовленням) або груп однорідних виробів.

Витрати на виробництво продукції класифікуються за елементами і статтями калькуляції.

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат.

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництва.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загально-виробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати створюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають декілька елементів), котрі відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються на умовно-перемінні та умовно-постійні.

До умовно-перемінних витрат належать витрати, абсолютний розмір яких збільшується із збільшенням обсягу випуску продукції та знижується з його зменшенням. До умовно-перемінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні - це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням), випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні й одноразові.

Поточні витрати, тобто постійні - це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця.

Одноразові витрати - це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Витрати на переробку (виробництво) запасів включають прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також постійні змінні виробничі накладні витрати.

Розподілення постійних виробничих накладних витрат базується на нормальній потужності виробничого устаткування, а змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

Таким чином, виробнича собівартість -- це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Облік витрат виробничої собівартості продукції (рах. № 23)

Фактична собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі нижчезазначених рахунків.

Для визначення виробничої собівартості випущеної з виробництва продукції (ВСП) слід користуватися формулою

ВСП = НВп + ВВп - 3В - ПП - СП ± БП - НВк , грн.,

де НВп - незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду, грн.;

ВВп - виробничі витрати періоду (місяць, квартал, сезон, рік), грн.;

3В - зворотні витрати і відходи, грн.;

ПП - побічна продукція, грн.;

СП - супутна продукція, грн.;

БП - брак продукції (технологічний і з вини працівника), грн.;

НВк -- незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду, грн.

Виробничу собівартість одиниці вироблюваної продукції (1 т хлібобулочних виробів, 1 т цукру, 1 дал спирту тощо) одержуємо за формулою

де СП - виробнича собівартість виробленої продукції, грн.;

К -- кількість виробленої продукції, т; дал тощо.

Облік витрат основного і допоміжних виробництв (рах. № 23)

На дебеті рахунка № 23 "Виробництво" групуються всі витрати, що складають собівартість основної продукції.

На кредиті рахунка № 23 "Виробництво" відображають собівартість готової продукції (робіт, послуг), вартість повернених на склади матеріальних цінностей, відходів і побічної продукції, одержаних у процесі виробництва.

Сальдо на початок звітного періоду відображай залишки незавершеного виробництва, що перейшли з минулого звітного періоду.

Облік витрат на рахунку № 23 "Виробництво" за звітний період:

Дебет рахунка № 23 "Виробництво"

Кредит рахунка № 201 "Сировина і матеріали"

Кредит рахунка № 203 "Паливо"

Кредит рахунка № 66 "Розрахунки з оплати праці"

Кредит рахунка № 65 "Розрахунки за страхуванням" та ін.

Кредит рахунків № 80, 81, 82, 83, 84 (клас 8)

Кредит рахунка № 64 "Розрахунки за податками й платежами"

Кредит рахунка № 91 "Загальновиробничі витрати"

З рахунка № 91 "Загальновиробничі витрати" списуються виробничі накладні витрати, витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництв, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.

Допоміжні виробництва на підприємствах різних галузей призначені для обслуговування виробництва основної продукції інструментами, пристосуваннями, штампами, моделями, транспортними послугами, запасними частинами для ремонту обладнання, інших основних засобів; різними видами енергії (електроенергією, повітрям, парою, газом тощо).

Для забезпечення найбільш доцільної та економічної роботи допоміжних виробництв необхідно знати склад витрат і собівартість продукції по кожному з допоміжних виробництв за калькуляційними статтями.

Собівартість одиниці виробу одержуємо шляхом ділення всіх витрат на кількість випущених за місяць виробів.

На дебеті рахунка № 23 "Допоміжні виробництва" (№ 23 "Виробництво") відображаються прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, а також непрямі витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням допоміжних виробництв, і збитки від браку. Прямі витрати, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт і наданням послуг, списуються на рахунок № 23 з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та ін.

На кредиті рахунка № 23 субрахунку "Допоміжні виробництва" відображають суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Ці суми списуються з кредиту субрахунку рахунка № 23 в дебет відповідних рахунків записом:

Дебет рахунка № 23 "Виробництво" (основне)

Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"

Кредит рахунка № 23 "Виробництво"

Залишок - на дебеті рахунка № 23 "Виробництво", субрахунок № 23 "Допоміжні виробництва"

Аналітичний облік рахунка № 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв.

Облік оприбуткування та реалізації готової продукції

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» готовою вважається продукція, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом. Випущена з виробництва готова продукція здається на склад за накладними. В бухгалтерії на підставі накладних ведеться накопичувальна відомість випуску готової продукції, у якій випущена продукція групується за видами і сортами (номенклатурними номерами) і відображається за двома оцінками - за обліковою вартістю (плановою собівартістю або за відпускними цінами без ПДВ) і фактичною собівартістю. Такий порядок оцінки зумовлений тим, що фактичну собівартість готової продукції, випущеної протягом місяця з виробництва, визначають тільки наприкінці місяця після відображення всіх прямих затрат і розподілу непрямих витрат та складання звітної калькуляції. Дані відомості випуску готової продукції є підставою для ЇЇ оприбуткування. Синтетичний облік наявності і руху готової продукції за фактичною собівартістю ведеться на активному рахунку 26 «Готова продукція». Оприбуткування випущеної з виробництва продукції відображається по дебету рахунка 26 «Готова продукція» і кредиту рахунка 23 «Виробництво» Виконані і здані за актами замовникам роботи списуються з кредита рахунка 23 «Виробництво» на дебет рахунка 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

Підприємства реалізують свою продукцію покупцям на підставі укладених договорів (угод). Відпуск готової продукції покупцям оформляється накладною на відпуск товарно-матеріальних цінностей (ф. № М-20), яка є підставою для списання готової продукції підприємством-виробником. що здійснило її відпуск, для оприбуткування її підприємством-одержувачем та для дозволу на вивезення її з території підприємства-постачальника. У накладній зазначаються назва, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість, ціна кожного виду і сорту продукції, що відпускається. За потреби (при значній кількості назв, видів готової продукції, що відпускається) накладна за формою № 20 складається як обов'язковий додаток до товарно-транспортної накладної (ф. № І-ТН або № І-ТР спирт). Якщо дані про готову продукцію, яка відпускається і вивозиться автотранспортом на сторону, вміщуються у товарно-транспортній накладній, то накладна за формою № М-20 не складається.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» постачальник (продавець) повинен надати підприємству-покупцю податкову накладну, форма І порядок заповнення якої затверджені наказом ДПА України. В податковій накладній, крім інших реквізитів, вказуються ціна, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає сплаті постачальнику. У разі звільнення від оподаткування готової продукції згідно зі ст. 5 Закону в податковій накладній зазначається «Звільнено від ПДВ» з посиланням на відповідний пункт ст. 5 Закону. Податкова накладна виписується в двох примірниках, оригінал якої надається покупцеві (одержувачу готової продукції), а копія зберігається у підприємства (продавця) як звітний і розрахунковий податковий документ. Податкова накладна надає право покупцю, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту (з віднесенням на дебет рахунка 641 «Розрахунки за податками») витрат по сплаті ПДВ постачальнику (продавцю) при придбанні матеріальних цінностей (робіт, послуг). Якщо покупець не є платником податку, то податкова накладна йому не надається. Для проведення розрахунків з покупцем постачальник виписує рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи, що підтверджують факт передачі (відпуску) матеріальних цінностей і їх оплату з зазначенням суми ПДВ. Постачальник може включити до рахунка-фактури покупця, крім вартості відвантаженої продукції, вартість тари, відвантаженої з продукцією (якщо вона не включена у відпускну вартість продукції і оплачується понад її відпускну вартість), а також транспортні витрати. Аналітичний облік відвантаження і реалізації продукції, а також розрахунків з покупцями і замовниками підприємства ведуть у відомості № 16 відвантаження, відпуску і реалізації продукції. Записи в цій відомості (як і в журналі - ордері № 6) здійснюють в лінійному (позиційному) порядку, що дає можливість бачити, за яким розрахунковим документом, яка сума підлягає до сплати покупцем (замовником), а також робиться відмітка про оплату. При спрощеній формі облік відвантаження і реалізації продукції ведуть у відомості ф. № В-6.

Законодавством для обліку реалізації встановлено метод нарахування. При методі нарахування датою реалізації вважається дата передачі права власності на продукцію (роботи, послуги) згідно з базисними умовами поставки, визначеними сторонами, незалежно від строку здійснення платежів. У цьому разі датою реалізації вважається дата відвантаження готової продукції покупцям (а для робіт, послуг - дата оформлення документів, які засвідчують їх виконання).

Відповідно до національного Плану рахунків на відпускну вартість відвантаженої (реалізованої) покупцям готової продукції в бухгалтерському обліку підприємства робиться запис по дебету рахунка 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» і кредиту рахунка 701 «Доход від реалізації готової продукції».

Одночасно робиться запис на списання виробничої собівартості реалізованої продукції:

Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»

К-т рах. 26 «Готова продукція».

Сума податкового зобов'язання по ПДВ, визначена за встановленою ставкою до суми доходу від реалізації готової продукції, відображається записом по дебету рахунка 701 «Доход від реалізації готової продукції» в кореспонденції з кредитом рахунка 641 «Розрахунки за податками». Якщо на рахунок підприємства надходять кошти від покупців у порядку попередньої оплати за продукцію, що підлягає відвантаженню, то в бухгалтерському обліку роблять запис:

Д-т рах. ЗІ «Рахунки в банках»

К-т рах. 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

Одночасно одержана плата зараховується в доход від реалізації звітного періоду записом:

Д-т рах. 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»

К-т рах. 701 «Доход від реалізації готової продукції».

При реалізації продукції в порядку попередньої оплати у підприємства виникає зобов'язання перед бюджетом по сплаті ПДВ, сума якого обчислюється за встановленою ставкою до суми доходу від реалізації і в бухгалтерському обліку відображається записом:

Д-т рах. 643 «Податкові зобов'язання»

К-т рах. 641 «Розрахунки за податками».

Відвантажена (реалізована) покупцям попередньо оплачена готова продукція за виробничою собівартістю списується з балансу записом:

Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»

К-т рах. 26 «Готова продукція».

Після відвантаження покупцям попередньо оплаченої готової продукції на суму податкового зобов'язання роблять запис:

Д-т рах. 701 «Доход від реалізації готової продукції»

К-т рах. 643 «Податкові зобов'язання».

Витрати, пов'язані з реалізацією готової продукції, які здійснюються за рахунок підприємства-постачальника, відображають на рахунку 9^3 «Витрати на збут». До складу витрат на збут належать:

- витрати на тару й упаковку на складах готової продукції, якщо вони не передбачені технологічним процесом виробництва і не входять до виробничої собівартості продукції. Витрати на тару належать до складу витрат на збут у тому разі, якщо затарення й упаковка здійснюється після її здачі на склад; - витрати на відшкодування складських, навантажувально-розвантажувальних, перевалочних, страхових витрат постачальника, які не включаються до ціни продукції згідно з умовами поставки, передбаченими угодою сторін;

- витрати на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових і посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду);

- витрати на оплату експортного (вивізного) мита і митних зборів; - витрати на проведення реклами і передпродажну підготовку товарів (поширення цілеспрямованої інформації про переваги конкретної продукції, створення популярності і попиту на цю продукцію для оперативнішого просунення її на ринку) та ін.

У міру здійснення зазначених витрат у бухгалтерському обліку роблять запис по дебету рахунка 93 «Витрати на збут» у кореспонденції з кредитом рахунків: 20 «Виробничі запаси» (на вартість тари і тарних матеріалів, використаних для упаковки і затарення готової продукції);

23 «Виробництво», 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» (на вартість послуг власного автотранспорту та сторонніх організацій при перевезенні відвантаженої продукції, навантажувально-розвантажувальні та інші роботи); 66 «Розрахунки з оплати праці», 65 «Розрахунки за страхуванням» (на суму заробітної плати, нарахованої працівникам за роботи по упаковці, затаренню та відвантаженню готової продукції покупцям; нараховані збори на соціальне та пенсійне страхування) та ін.

Наприкінці звітного періоду витрати, відображені на дебеті рахунка 93 -«Витрати на збут», списуються з кредиту цього рахунка на дебет рахунка 79 «Фінансові результати», субрахунок 791 «Результат основної діяльності». Отже, на кредиті рахунка 70 «Доходи від реалізації» (субрахунки 701 «Доход від реалізації готової продукції», 703 «Доход від реалізації робіт і послуг») відображають суму доходів, одержаних підприємством від реалізації готової продукції, виконаних робіт і послуг, а на дебеті -- нараховану суму ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету. Шляхом порівняння кредитового і дебетового оборотів рахунка 70 «Доходи від реалізації» підприємство визначає чистий доход від реалізації продукції (робіт, послуг), який списується на фінансові результати проводкою:

Д-т рах. 70 «Доходи від реалізації» (відповідний субрахунок) К-т рах. 79 «Фінансові результати», субрахунок 791 «Результат основної діяльності».

Наприкінці звітного періоду на дебет рахунка 79 «Фінансові результати», субрахунок 791 «Результат основної діяльності» списують: -- собівартість реалізованої продукції, робіт послуг (з кредита рахунка 90 «Собівартість реалізації» (відповідний субрахунок); -- витрати, пов'язані з реалізацією (з кредита рахунка 93 «Витрати на збут»); -- адміністративні витрати (з кредита рахунка 92 «Адміністративні витрати»); -- інші витрати операційної діяльності (з кредита рахунка 94 «Інші витрати операційної діяльності»), а також суму податку на прибуток від основної діяльності, нараховану за даними бухгалтерського обліку (з кредита рахунка 98 «Податки на прибуток»).

За даними рахунка 79 «Фінансові результати» визначають фінансовий результат (прибуток, збиток) від основної діяльності, який відображають записами:

а) на суму одержаного прибутку:

Д-т рах. 79 «Фінансові результати»

К-т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

б) на суму збитку:

Д-т рах. 442 «Непокриті збитки»

К-т рах. 79 «Фінансові результати».

Дані рахунка 79 «Фінансові результати» використовують для складання Звіту про фінансові результати.

7. Облік фондів

Для обліку фондів бюджетних установ призначені пасивні фондові рахунки № 40 «Фонд у необоротних активах» (субрахунок № 401 «Фонд у необоротних активах за їхніми видами») і № 41 «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах» (субрахунок № 411 «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах за їхніми видами»).

За кредитом цих рахунків (субрахунків) у кореспонденції із субрахунками різних класів відображається вартість придбаних необоротних активів і МШП та безкоштовно отриманих, а за фондом -- на суму вибулих, ліквідованих і безкоштовно переданих необоротних активів і МШП, а також нарахованого зносу необоротних активів. Основні бухгалтерські проведення з обліку фондів наведено нижчє.

ОСНОВНІ БУХГАЛТЕРСЬКІ ПРОВЕДЕННЯ З ОБЛІКУ ФОНДІВ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

№ з/п Зміст операції Кореспонденція рахунків Дебет Кредит

1. Прийнято в експлуатацію заново побудовані будинки, споруди й передавальні пристрої чи робота з реконструкції будинків і споруд Д 103,106; К 401

2. Придбано необоротні активи (інший запис):

-- за рахунок коштів загального фонду Д 801--802; К401

-- за рахунок коштів спеціального фонду Д 811--813; К401

3. Безкоштовно отримано необоротні активи Д 101--122; К 401, 131--133

4. Безкоштовно передано необоротні активи Д 131--133, 401; К 101--122

5. Реалізовано необоротні активи (крім будинків і споруд) Д 131--133, 401; К 101--122

6. Змінено вартість необоротних активів після проведення індексації Д 101--122; К 401, 131--133

7. Списання з балансу необоротних активів Д 401, 131--133; К 103--122

8. Списання нестач необоротних активів, виявлених під час інвентаризації Д401, 131--133; К104--122

9. Нарахування зносу необоротних активів Д 401; К 131--133

10. Придбані МШП (інший запис) Д 801, 802, 811--813 К 411

11. Видано зі складу в експлуатацію МШП вартістю до 10 грн за одиницю (комплект) Д 411 К 221/1

12. Оприбутковані МШП, виявлені під час інвентаризації:

-- на складі Д 221/1 К 411

-- в експлуатації Д 221/2 К 411

13. Списано МШП Д 411 К 221

14. Реалізовано залишки МШП, які не використовуються Д 411 К 221

15. Списано виявлені під час інвентаризації нестачі МШП Д 411 К 221

Операції з обліку фондів відображаються в меморіальних ордерах № 9, 10 та інших.

У балансі залишок на субрахунку № 401 має дорівнювати залишковій вартості необоротних активів (нематеріальних активів, основних засобів, інших необоротних матеріальних активів), а залишок на субрахунку № 411 має дорівнювати сумі залишків на субрахунку № 211.

Аналітичний облік фондів ведеться в багатографних картках за джерелами формування і напрямками зменшення.

8. Податковий облік

Суть податкового обліку.

Податковий облік як окремий вид господарського обліку бере свій початок з 01.07.1997 р., в зв'язку з набранням чинності Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року. Саме в цьому Законі вперше був використаний термін „податковий облік" і описані правила ведення податкового обліку валових витрат, валових доходів і визначення прибутку до оподаткування. Крім вище названого закону поняття „податковий облік" зустрічається і в Законі „Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р., який набрав чинності 01.10.1997р.

Визначення терміну „податковий облік" в обох вищеназваних законах немає. Цей факт призвів до того, що серед науковців і практиків з бухгалтерського обліку України ведеться до сих пір дискусія відносно правомірності використання самого терміну „податковий облік". Ряд економістів вважають, що замість терміну „податковий облік" повинен використовуватися термін „податкові розрахунки", які є складовою бухгалтерського обліку. Окремі вчені вважають, що податковий облік є окремим видом бухгалтерського обліку, і, оскільки цей термін використовується в законах України, він має право на юридичне існування.

До 1997 року не було суттєвих відмінностей у визначенні об'єктів оподаткування за даними бухгалтерського обліку і за даними податкового законодавства. Більшість економістів вважають, що податковий облік включає в себе облік розрахунків з бюджетом з ПДВ, податку на прибуток, єдиного податку, розрахунків з Пенсійним фондом та органами соціального страхування з відповідних нарахувань та утримань із заробітної плати. В Законі України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" Пенсійний фонд і органи соціального страхування віднесені до контролюючих органів, а розрахунки з ними за

відповідними податками прирівняні до розрахунків з бюджетом. Деякі інші економісти вважають, що податковий облік включає в себе тільки облік розрахунків з бюджетом з податку на прибуток та ПДВ, оскільки саме з цих двох податків мають місце суттєві розбіжності у визначенні об'єктів оподаткування.

Методи і правила ведення податкового обліку і їх характеристика

Правила ведення податкового обліку розрахунків з бюджетом з ПДВ і податку на прибуток регламентовані відповідними наказами ДПАУ, в яких детально описано як заповнювати податкові накладні, книги обліку придбання і продажу товарів (робіт, послуг). В цих наказах описується: коли повинні складатися податкові накладні, як потрібно здійснювати записи у вище зазначені книги.

Щодо аналітичного і синтетичного обліку валових витрат і валових доходів, то на сьогоднішній день немає нормативного документу, який би регламентував порядок ведення їх податкового обліку. Мінфіном України 4.08.97р. були видані Рекомендації з бухгалтерського обліку валових витрат і валових доходів, які передбачали використання для обліку валових доходів рахунок 48 „Валові доходи", а для обліку валових витрат - рахунок 18 „Валові витрати". Ці Рекомендації не носили обов'язковий характер, а після введення нового Плану рахунків з 2000 року взагалі втратили актуальність.

Варіант синтетичного обліку, який передбачався цими Рекомендаціями був названий „мінфінівським ортодоксальним". Цей метод синтетичного обліку можна використовувати і на сьогоднішній день, але для узагальнення валових доходів і валових витрат підприємства можуть використовуватися рахунки, які не зайняті в Плані рахунків. Перевага цього методу полягає в тому, що загальну суму валових доходів можна отримати як кредитовий оборот, наприклад, за рахунком 749 „Валові доходи", а суму валових витрат, як дебетовий оборот, наприклад, за рахунком 29 „Валові витрати".

Наприклад, віднесення до валових доходів продажної вартості готової продукції (виконаних робіт, послуг) буде відображатися наступними записами: Дт 36 Кт 749, і одночасно Дт 749 Кт 70. Віднесення до валових витрат вартості придбаних виробничих запасів буде відображатися одночасно двома записами Дт29Кт63,Дт20Кт29.

Як видно із наведених прикладів, що вищеназвані рахунки (749, 29) є „транзитними" і сальда на кінець звітного періоду не мають.

Крім мінфінівського ортодоксального методу обліку валових витрат і доходів можуть використовувати ще такі методи:

мінфінівський модифікований;

табличний;

регістровий;

метод бухгалтерських проведень тощо.

Суть мінфінівського модифікованого методу полягає в тому, що облік валових витрат і доходів ведеться з використанням окремих рахунків синтетичного обліку (наприклад рахунки 749 та 29) із субрахунками та аналітичним рахунками, якими є відповідні додатки до Декларації з податку на прибуток підприємства або їх рядки.

Суть табличного методу полягає в тому, що валові витрати і доходи для складання відповідної декларації накопичуються в окремих таблицях, будова яких не регламентується, а розробляється самим підприємством

Суть регістрового методу полягає в тому, що валові витрати і валові доходи узагальнюються в спеціальних регістрах, які відповідають додаткам до декларацій.

При використанні методу бухгалтерських проведень валові витрати і доходи відображаються на окремих листках у вигляді бухгалтерських проведень за даними Головної книги з деяким їх коригуванням. Так, зокрема, не складаються бухгалтерські проведення на суму доходів і витрат від зміни залишків по розрахунках за авансами і залишків запасів на складах, в незавершеному виробництві і в готовій продукції.

9. Фінансова звітність

Основні вимоги до фінансової звітності та принципи її побудови

Поточний бухгалтерський облік містить розрізнену інформацію про господарську діяльність підприємства. Для одержання інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників. Це досягається складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність - це система узагальнених і взаємопов'язаних економічних показників поточного обліку, які характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також прийнятими відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття обґрунтованих рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності; назва органу управління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);

дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;

валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

- облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона повинна відповідати всім вимогам, що ставляться до обліку. Вона має достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяльності. Показники звітності повинні бути об'єктивними, обґрунтовані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності - невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користувачам несвоєчасно. Тому звітність повинна складатися і подаватися відповідним органам в строки, встановлені нормативними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.