Поняття калькуляції

Поняття калькуляції

Зміст

1. Вступ

2. Визначення об'єкту калькуляції і калькуляційної одиниці

3. Суть групування витрат по елементах і статтях собівартості

4. Етапи визначення собівартості

5. Види калькуляцій

6. Висновок

Список використаної літератури

1. Вступ

Вартісне вимірювання в бухгалтерському обліку цілком і повністю побудовано на калькуляції. Воно є основою цін. Визначення результату будь-якого господарського процесу можливе шляхом узагальнення в єдиному грошовому вимірнику витрат, що виникли в ході цього процесу, і вичерпання собівартості одержаних нових об'єктів обліку.

В поняття калькуляції входить сукупність способів, що використовуються для числення собівартості всього випуску і одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг) по встановленій номенклатурі витрат, місцю їх виникнення. Калькуляція фактичної собівартості продукції здійснюється на основі даних обліку про витрати на виробництво і випуск продукції в зіставленні з відповідними плановими показниками. В процесі калькуляції собівартості витрати на виробництво порівнюють з кількістю випущеної продукції і визначається собівартість одиниці продукції.

2. Визначення об'єкту калькуляції і калькуляційної одиниці

В процесі числення собівартості продукції треба виходити з чіткого уявлення, що таке об'єкт калькуляції і калькуляційна одиниця.

В обліку об'єктом калькуляції признається продукт виробництва (деталь, вузол, виріб, група однорідних виробів), технологічна фаза (переділ, виробництво), стадія і ін., тобто продукція різного ступеня готовності, види робіт або послуг.

Калькуляційна одиниця є вимірник об'єкту калькуляції. У тому випадку, коли йдеться про готову продукцію, калькуляційна одиниця співпадає з одиницею вимірювання, вказаною в планах виробництва в натуральному виразі або в стандартах (технічних умовах) на відповідний вид продукції. В галузях переробної промисловості такого збігу може і не бути. Тут нерідко обліковою одиницею виступає 1 кг продукції, а калькуляційною одиницею - 1 т. або 1 ц.

При калькуляції проміжних однорідних продуктів (напівфабрикатів) застосовуються умовні укрупнені калькуляційні одиниці (100 пар взуття, 1000 умовних банок і т.п.) . Вживання укрупнених калькуляційних одиниць дозволяє різко скоротити об'єм аналітичної роботи при складанні планових і звітних калькуляцій.

3. Суть групування витрат по елементах і статтях собівартості

Велике значення для правильної організації обліку виробничих витрат має науково обґрунтована їх класифікація.

Витрати на виробництво групують по місцю їх виникнення, видам продукції (робіт, послуг) і видам витрат.

По місцю виникнення витрати групують по виробництвах, цехах, ділянках і інших структурних підрозділах підприємства. Таке угрупування витрат необхідне для організації внутрізаводського госпрозрахунку і визначення виробничої собівартості продукції.

По видах продукції (робіт, послуг) витрати групують для числення їх собівартості.

По видах витрат витрати групуються по елементах витрат і статтях калькуляції.

Витрати, що формують собівартість продукції (робіт, послуг) групуються по наступних елементах:

· матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів);

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні потреби;

· амортизація основних фундацій;

· інші витрати (податки, збори, платежі по обов'язковому страхуванню майна і ін.).

В умовах становлення ринкової економіки і ослаблення ролі держави і її регулюванні значення угрупування витрат по елементах на народногосподарському рівні ослаблено. На рівні підприємства дане угрупування дозволяє встановити, скільки їм витрачено за звітний період окремих видів матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на виробництво в цілому.

Для числення собівартості окремих видів продукції витрати підприємства групуються і враховуються по статтях калькуляції. Основними положеннями по обліку і калькуляції собівартості продукції встановлено типове угрупування витрат по статтях калькуляції. Вона включає наступні статті:

1. сировина і матеріали;

2. поворотні відходи (віднімаються);

3. вироби що купуються, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

4. паливо і енергія на технологічні цілі;

5. заробітна платня виробничих робітників;

6. відрахування на соціальні потреби;

7. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

8. загальновиробничі витрати;

9. загальногосподарські витрати;

10. втрати від браку;

11. інші виробничі витрати;

12. комерційні витрати.

Витрати по всіх встановлених на даному підприємстві статтях собівартості складуть виробничу собівартість.

Для визначення повної собівартості продукції до виробничої собівартості додають внутрішньовиробничі (комерційні) витрати, тобто витрати, пов'язані з реалізацією продукції. По даних статтях проводиться калькуляція собівартості продукції і складаються калькуляції. Тому дані статті називаються калькуляційними.

Стосовно галузевих особливостей типова номенклатура статі трансформується. Це дає можливість складати індивідуальні витрати окремих підприємств, спрощує методологію бухгалтерського обліку.

Витрати на виробництво по відношенню до собівартості розподіляються на прямі і накладні (непрямі).

Прямі - ті, що на основі первинних документів можна віднести на витрати певного виду продукції, робіт, послуг (матеріали, заробітна платня робітників і ін.).

Невигідні або непрямі витрати одночасно відносяться до всіх видів робіт, послуг, продукції (освітлення, опалювання, робота машин, устаткування і ін.). з включають у витрати при визначенні загальної суми після закінчення місяця шляхом розподілу.

Виробництво продукції (робіт і послуг) пов'язано з певними витратами або витратами. В процесі виробництва продукції затрачується праця, використовуються засоби праці, а також предмети праці. Всі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість - найважливіший показник ефективного використовування виробничих ресурсів.

Згідно Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції, (N~552), собівартість продукції (робіт, послуг) є вартісною оцінкою використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фундацій, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію. В собівартість продукції (робіт, послуг) включаються:

- затрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг);

- затрати, зв'язані з використанням природної сировини;

- затрати на підготовку і освоєння виробництва;

- затрати некапітального характеру;

- затрати, пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією;

- затрати на обслуговування виробничого процесу;

- затрати по забезпеченню нормальних умов праці;

- текучі витрати, пов'язані із змістом і експлуатацією фундацій природоохоронного призначення;

- затрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

- затрати, пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

- передбачені законодавством витрати, пов'язані з набором робочої сили;

- відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, по медичному страхуванню;

- платежі по кредитах банків в межах ставки, встановленої законодавством;

- затрати, пов'язані із збутом продукції;

- затрати на відтворювання основних виробничих фундацій;

- знос по нематеріальних активах;

- нарахування на заробітну платню;

- пільги, збори, платежі і інші обов'язкові відрахування, вироблювані відповідно до встановленого законодавства порядком.

У фактичній собівартості продукції (робіт, послуг) відображаються також:

- втрати від браку;

- затрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, на які встановлений гарантійний термін служби;

- втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин;

- недостачі матеріальних цінностей у виробництві і на складах за відсутності винні осіб;

- виплати у зв'язку з втратою працездатності через виробничі травми;

- виплата працівникам, що вивільняються з підприємств і з організацій у зв'язку з їх реорганізацією, скороченням чисельності працівників і штатів.

Не підлягають включенню в собівартість продукції (робіт, послуг):

- затрати на виконання самим підприємством або оплату ним робіт (послуг), не пов'язаних з виробництвом продукції;

- затрати на виконання робіт по будівництву, устаткуванню і змісту культурно-побутових і інших об'єктів, що знаходяться на балансі підприємств, а також робіт, виконуваних в порядку надання допомоги і участі в діяльності інших підприємств.

Витрати, утворюючі собівартість продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного змісту по наступних елементах: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фундацій, інші витрати.

Ухвала Уряду від 1.07.1995 року N~661 пункт 1 Положення про склад витрат N~552, в якому дається визначення собівартості продукції (робіт, послуг) як вартісної оцінки використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію, доповнило абзацом наступного змісту: "для цілей оподаткування проведені організацією витрати коректуються з урахуванням затверджених в установленому порядку лімітів, норм і нормативів." Тобто, згідно з Ухвалою Уряду N~ 661 собівартість продукції (робіт, послуг) для цілей підрахунку фінансового результату організації формується з урахуванням всіх фактично понесених для цілей здійснення поточної статутної діяльності витрат. Але для цілей оподаткування ця фактична (бухгалтерська, фінансова) собівартість повинна розрахунковий коректуватися з урахуванням затверджених в установленому порядку лімітів, норм і нормативів.

Мета обліку витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, численні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів. Безперервний поточний облік витрат в місцях виникнення витрат, повсякденного виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин і винуватців цих відхилень повинен задовольняти вимогам оперативного управління виробництвом.

В основі організації обліку витрат на виробництво лежать наступні принципи: n документування витрат і повне їх віддзеркалення на рахівницях обліку виробництва; n угрупування витрат по об'ємах обліку і місцях їх виникнення; n узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат - з нормативними, плановими і т д.; доцільність розширення кругу витрат, що відносяться на об'єкти обліку по прямому призначенню; n локалізація витрат, що викликаються виготовленням певної продукції; n здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції.

Вартість матеріальних ресурсів по елементу матеріальні витрати формується виходячи з цін їх придбання без урахування ПДВ, за винятком випадків, коли це передбачено законодавчими актами (включаючи сплату відсотків за кредит, що надається постачальником цих ресурсів, націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачених постачальницьким організаціям, вартості послуги, мита і митного збору, витрат на транспортування, зберігання і доставку, які здійснюються сторонніми організаціями).

У вартість матеріальних ресурсів включаються також витрати підприємств на придбання упаковки і тари, окрім дерев'яної і картонної, одержаної від постачальників матеріальних ресурсів за винятком вартості цієї тари за ціною її можливого використовування в тих випадках, коли ціни на них встановлені окремо над ціну на ці ресурси.

З витрат на матеріальні ресурси, які включаються в собівартість продукції, віднімається вартість поворотних відходів. Поворотні відходи - це залишки сировини і матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв і інших видів матеріальних ресурсів, які утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили повністю або частково споживацькі властивості початкового ресурсу, і тому використовуються з підвищеними витратами (зниження виходу продукції) або зовсім не використовуються по прямому призначенню.

До матеріальних витрат відноситься вартість: n сировини і матеріалів, які отримуються у сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виготовляється, складаючи її основу, або є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг); матеріалів, які використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковки продукції або використовуються для інших виробничих і господарських потреб; комплектуючих засобів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві; робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємств і не відносяться до основного виду діяльності; n природної сировини, що використовується, в частині відрахувань на геологорозвідувальні і геологопошукові роботи, рекультивацію земель, включаючи витрати на оплату робіт по рекультивації земель, які здійснюються спеціалізованими підприємствами, платню за деревину, продану на пні, платню за воду, яка вибирається промисловими підприємствами з водогосподарських систем в межах встановлених лімітів, відшкодування в межах нормативів втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для розширення здобичі мінеральної сировини; n придбаного у сторонніх підприємств і організацій якого-небудь палива, яке використовується в технологічних цілях на виробництво всіх видів енергії, опалювання виробничих приміщень, транспортні роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом; n придбаної енергії всіх видів, яка використовується на технологічні, енергетичні і інші виробничі потреби підприємства; n втрат від браку матеріальних цінностей в межах норм природного спаду.

Основна заробітна платня основних виробничих робітників, що знаходяться на відрядній платні праці, як правило, відноситься безпосередньо на відповідні види виробів, замовлень або видів послуг.

До елемента відрахування на соціальні страхування відносяться обов'язкові відрахування по встановлених законодавством нормах на державне соціальне страхування і до Пенсійного фонду від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), незалежно від джерел фінансування витрат на оплату їх праці. Відрахування на соціальне страхування розподіляються пропорційно сумі основної і додаткової заробітної платні у встановленому відсотку. До елемента амортизації основних фундацій відноситься сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення виробничих фундацій. На підприємствах, що здійснюють свою діяльність на умовах оренди, до елемента амортизації основних фундацій амортизаційні відрахування на повне їх оновлення як по власних, так і по орендованих основних фундаціях.

До даного елемента також відносяться амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фундацій (приміщень), які надаються безкоштовно організаціям (структурним підрозділам підприємства) громадського харчування для обслуговування трудових колективів, а також від вартості приміщень і інвентарю, наданого медичним установам для організації медпунктів безпосередньо на території підприємства.

До елемента «інші витрати» відносяться:

- платежі на обов'язкове страхування майна підприємства, яке входить до складу основних виробничих фундацій, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг), безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я;

- виплата відсотків за короткострокові кредити і позики банків, отримання яких пов'язано з поточною виробничою діяльністю, окрім відсотків за прострочені і відстрочені на покриття недостачі власних оборотних коштів і на придбання основних засобів і нематеріальних активів; n витрати на сертифікацію і збут (реалізацію) продукції, включаючи експортне мито; n витрати на гарантійний ремонт і обслуговування;

- оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, банків;

- платня стороннім підприємствам за пожежну і сторожову охорону;

- витрати на відрядження по нормах, встановленою державою;

- витрати на організаційний набір працівників, підйомні; n обов'язкові відрахування по встановлених нормах до позабюджетних фондів сприяння конверсії, на будівництво, ремонт і зміст автомобільних доріг, фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт і заходів щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції (інноваційні фундації) ;

- знос нематеріальних активів; n податок з власників транспортних засобів;

- платня за землі сільськогосподарського призначення, а також зайняті під об'єкти і споруди виробничого призначення;

- платня за оренду окремих об'єктів основних виробничих фундацій в межах норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення;

- платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин в оточуючу середовище, розміщення відходів і інших видів шкідливої дії в межах лімітів;

- інші витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), але що не відносяться до перерахованих раніше елементів витрат.

Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції (робіт, послуг), при плануванні, обліку і калькуляції собівартості групуються по статтях витрат. Перелік статі витрат, їх склад і методи розділення по видах продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) з урахуванням характеру і структури виробництва. Витрати на виробництво продукції включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони відносяться, не залежно від часу оплати - попередньої (оренда) або подальшої. Окремі види витрат по яких неможливо точно встановити, до якого калькуляційного періоду вони відносяться, а також витрати в сезонних галузях промисловості включаються у витрати виробництва в кошторисно-нормативному порядку.

Непродуктивні втрати і витрати відображаються в обліку того звітного періоду, в якому вони виявлені. Витрати, які включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) в іноземній валюті, відображаються в національній грошовій одиниці в сумах, визначуваних шляхом перерахунку іноземної валюти по курсу Національного банку, діючому під час здійснення операцій.

Зведений облік або узагальнення витрат по калькуляційних статтях, елементах, цехах і видах виробів (замовлень), видів послуг відносяться до завершального етапу витрат на виробництво.

Узагальнення витрат відбувається в певній послідовності. В першу чергу на рахунки виробництва відносяться всі прямі витрати. Списання прямих витрат здійснюється на підставі відомостей розподілу відповідних витрат, що складаються за даними первинних документів, а також відомостей нарахування амортизації основних засобів і зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів.

В другу чергу розподіляються послуги допоміжних виробництв, а також непрямі витрати (загальновиробничі і загальногосподарські витрати, витрати за змістом машин і устаткування) . Після цього списуються витрати майбутніх періодів і втрати від браку.

Потім здійснюється підрахунок виробничих витрат по статтях, по видах виробів, кодам замовлень, виду послуг, по окремих структурних підрозділах і в цілому по підприємству.

4. Етапи визначення собівартості

Робота за визначенням собівартості продукції зводиться до наступних етапів:

· поточний облік виробничих витрат на калькуляційних і збірно-розподільних рахівницях протягом місяця;

· закриття по закінчення місяця збірно-розподільних рахунків шляхом розподілу врахованих на них витрат між окремими видами продукції (робіт, послуг) по калькуляційних рахунках виробництва. На цьому етапі виконується калькуляційна робота за визначенням вартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, яка споживається в основному виробництві;

· розподіл витрат, врахованих на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, а також між окремими видами продукції і числення собівартості одиниці продукції. На основі даних калькуляційних рахунків складається відомість зведеного обліку витрат на виробництво на місяць, яка використовується для калькуляції собівартості одиниці продукції. Зведений облік витрат на виробництво є узагальненням витрат за місяць по місцях виникнення витрат (цехам, переділам) і видах продукції (замовленням, виробам) і калькуляційних статтях витрат з віддзеркаленням зміни залишків незавершеного виробництва і виявленням фактичної собівартості випуску готової продукції.

5. Види калькуляцій

Розрізняють планову (кошторисну), нормативну і фактичну (звітну) калькуляцію.

Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконаних робіт. На плановий період (рік, квартал) складають їх виходячи з прогресивних норм витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використовування устаткування і норм витрат по організації обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого періоду.

Різновидом планових є рахункові калькуляції, які складають на разовий виріб або роботу для визначення ціни, розрахунків із замовниками і інших цілей.

Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початок місяця норм витрати сировини, матеріалів і інших витрат (поточних норм витрат) . Поточні норми витрат відповідають виробничим можливостям підприємства на даному етапі його роботи. Поточні норми витрат на початку року, як правило, вище за середні норми витрат, закладені в планову калькуляцію, а в кінці року - навпаки нижче. Звідси і нормативна собівартість продукції на початку року, як правило, вище плановою, а в кінці року - нижче.

Фактична (звітна) калькуляція складається за даними бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво продукції і відображає фактичну собівартість проведеної продукції або виконаних робіт. Вона одночасно характеризує рівень відхилення собівартості, встановленою нормативною і плановою калькуляцією.

6. Висновок

Питання калькуляції виникають перед бухгалтером на всіх стадіях кругообігу господарських засобів: в процесі заготовляння сировини і матеріалів, виробництва і реалізації продукції. В найширшому значенні калькуляція є способом систематизації витрат і отримання інформації про собівартість продукту для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва і управління цим процесом. Складність питань калькуляції перш за все пов'язана з різноманіттям господарських процесів, що ускладнюються технологічними і організаційними умовами виробництва. Складність калькуляції полягає в тому, що необхідно забезпечити розмежування витрат між закінченими і незакінченими об'єктами, оцінивши брак, побічну продукцію і відходи виробництва.

Калькуляція є способом оцінки господарських засобів і одночасне результатом такої оцінки.

Таким чином, в найзагальнішому вигляді в процесі калькуляції собівартості окремих об'єктів обліку необхідно повністю врахувати і згрупувати витрати на виробництво по економічній ознаці, звітним періодам, окремим статтям калькуляції, центрам витрат і центрам відповідальності.

Список використаної літератури

1. Закон від 21 листопаду 1996 р. №129-Ф3 "Про бухгалтерський облік".

2. План рахунків бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємств і інструкція по його вживанню. Наказ Міністерства фінансів СРСР від 1 листопаду 1991 р. №56 із змінами від 28 грудня 1994 р., 28 липня 1995 р., 27 березня 1996 р., 17 лютого 1997 р.

3. Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг) і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку, затверджене ухвалою Уряду від 5.08.1992 р. №552 із змінами і доповненнями, затвердженими ухвалою Уряду від 1.07.95 р. №661.

4. Астахов В.П. Теория бухгалтерського обліку. - М.: "Експертне бюро - М", 1997.

5. Кондаків Н.П. Бухгалтерский облік, аналіз господарської діяльності і аудит. - М.: "Перспектива", 1994.

6. Кирьянова З.В. Теория бухгалтерського обліку. - М.: "Фінанси і статистика", 1994.

7. В Пашев Р.Ф., Соколів Я.В. Теория бухгалтерського обліку - М.: "Фінанси і статистика", 1988.