Порядок і методи визначення амортизації

Варіант 8

1. Порядок і методи визначення амортизації.

Місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Якщо об'єкт введений в експлуатацію в грудні минулого року, а нарахування амортизації почалося в січні поточного року, то відповідно до умов даного прикладу місячна сума амортизації буде розраховуватися в таким чином:

за перший рік: 6714,29:12 = 559,52 (грн.),

за другий: 5595,24:12 = 466,27 (грн.) і т.д.

Припустимо в нашому прикладі об'єкт основних засобів був введений в експлуатацію у квітні 2003 року, а нарахування амортизації почалося в травні (виходить, цього року об'єкт експлуатувався 8 місяців).

Таким чином, сума амортизації, що приходиться на 2003 рік, складе:

6714,29 * 8:12 = 4476,19 (грн.) або 559,52 (грн.) на місяць. В 2004 році необхідно доамортизувати залишок суми за перший повний рік експлуатації, тобто 2238,1 грн. (6714,29 - 4476,19), у січні - квітні 2004 року по 559,52 грн. на місяць, а в травні - грудні 2004 року суму рівну 5595,24*8:12 = 3730,16 (грн.) або 466,27 (3730,16 : 8) (грн.) на місяць, і т.д.

Якщо строк експлуатації об'єкта досить довгий, суму чисел років визначають по формулі кумулятивного числа:

де N -- строк корисного використання об'єкта основних засобів, роки.

Визначення суми амортизації методом зменшення залишкової вартості та кумулятивним методом є найбільш прогресивними з точка зору методології бухгалтерського обліку наведена нижче:

· у перші роки, коли інтенсивність використання об'єкту максимальна, амортизується більша частина його вартості ;

· у перші роки накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується;

· забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об'єктів, що амортизуються, що приходиться на останні роки експлуатації без відповідного збільшення витрат виробництва (собівартості продукції) за рахунок того, що сума нарахування амортизації в ці роки зменшується.

Виробничий метод

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарної кількості виробленої продукції об'єктом за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виробленої продукції, відпрацьованих годинах, кілометрах пробігу та ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється співвідношенням амортизуючої вартості об'єкта основних засобів і плануючого обсягу продукції (робіт, послуг) за весь строк корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як ми вже відзначали, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первісна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації за цей методі можна розрахувати за формулою:

де -- норма амортизації, частка;

-- первісна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

-- ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

-- розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), одиниці.

Виходячи з наведених даних, сума амортизаційних відрахувань у звітному періоді складе:

5000 км. * (15000 грн. - 1500 грн.) : 400000 км. = 168,75 (грн.).

Зверніть увагу, що на відміну від вищенаведених методів амортизації, при яких визначалася річна сума амортизації, виробничий метод припускає визначення місячної суми амортизації.

Відзначимо, також що при використанні даного методу сума амортизації, що визнається витратами звітного періоду, і балансова вартість об'єкта при використанні даного методу змінюються в порівнянні з попереднім періодом прямопропорційно обсягу виготовленої продукції (робіт, послуг).

Характеристика методу. В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий дохід від експлуатації відповідного матеріального активу в кожному звітному періоді пов'язаний з випуском одиниць продукції, виробленої з його участю в цих звітних періодах. Існує думка, що на такий вид устаткування, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цілях пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції в кожному звітному періоді (на основі первинно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу з початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, що більшість виробничих активів беруть участь у створенні доходу (і відповідно зношуються) тільки тоді, коли вони використовуються у виробництві, а не просто з часом.

Метод нарахування зношування пропорційно випуску продукції теж дуже простий, раціональний і систематичний. Його найкраще використовувати в тому випадку, коли можна визначити фактичний обсяг виробленої продукції активом, на який нараховується зношування. Використання також доцільне, коли економічна вигода того чи іншого необоротното активу зменшується у зв'язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв'язку з впливом часу на нього. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, що визнається витратами поточного періоду, отриманим доходам, у випадку якщо використання відповідного необоротного активу неоднаково в різні періоди. Однак, незважаючи на всі плюси, цей метод у за кордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки неможливо або дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того або іншого необоротного активу.

Методи, передбачені податковим законодавством

Порядок нарахування амортизації в податковому обліку регламентований ст. 8 й 9 Закону про податок на прибуток й полягають в наступному:

· принципи й механізм нарахування амортизації єдині для всіх платників податку на прибуток незалежно від форми власності й органзаційно-правової форми господарювання;

· передбачено спрощену класифікацію основних фондів по групах;

· при визначенні балансової вартості основних фондів враховуються витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші види поліпшення основних фондів, а також фактично нарахована сума амортизації;

· стосовно груп 2, 3 й 4 основних фондів використовається груповий метод визначення балансової вартості відповідної групи й розрахунку амортизаційних відрахувань;

· установлено єдині для кожної групи основних фондів (і для всіх платників) норми амортизаційних відрахувань.

Для податкового обліку амортизація є окремою статтею, що зменшує оподатковуваний дохід. Відповідно до Закону про податок на прибуток під терміном - "амортизація основних фондів" мається на увазі поступове віднесення витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоректованого доходу платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань.

Об'єктом для нарахування амортизації відповідно до п. п. 8.1. 2 ст. 8 Закону про податок на прибуток є витрати, пов'язані з:

а) придбанням основних фондів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання худоби й придбання, закладку й вирощування багатолітніх насаджень до початку плодоносіння;

б) самостійним виготовленням основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті виготовленням таких основних фондів;

в) проведенням всіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації й інших видів поліпшення основних фондів;

г) капітальним поліпшенням землі, не пов'язаним з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Ст. 8 Закону про податок на прибуток, що визначає порядок збільшення та зменшення балансової вартості відповідних груп обліку основних фондів і нарахування амортизації, не містить інформації, з якого моменту необхідно амортизувати понесені підприємством витрати на придбання основних фондів.

Згідно ж п. п. 8.3. 1 ст. 8 даного Закону сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених п. 8.6 ст. 8 Закону про податок на прибуток, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Таким чином, для основних фондів групи 1 нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 й 4 - з кварталу, що є наступним за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, які входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Під терміном «невиробничі фонди» для цілей оподатковування варто розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку (капітальні активи, що підлягають під визначення груп 1).

Основні фонди, що підлягають амортизації відповідно до Закону про податок на прибуток, підрозділяються на чотири групи залежно від цільового призначення й функцій, що виконують. Виходячи з такого розподілу, визначений порядок віднесення об'єктів і норми нарахування амортизації окремо по кожній групі.

Для цілей амортизації відповідно до Закону про податок на прибуток основні фонди підприємства діляться на чотири групи:

1 група - будинку, спорудження, їхні структурні компоненти й передавальні устрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини (квартири й місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група -- автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові оптичні, електронні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське (офісне) устаткування;

група -- будь-які інші основні фонди, не включені в групи 1, 2 й 4.

група -- електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними кошти зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони й рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до положень Закону про податок на прибуток базою для нарахування амортизації є балансова вартість відповідної групи основних фондів (для групи 1 -- окремого об'єкта) на початок звітного кварталу (далі -- розрахунковий квартал). При цьому сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного з розрахункових кварталів, що входять у такий звітний період. Розрахунок балансової вартості груп основних фондів, підприємство здійснює самостійно на підставі формули, визначеної в п. п. 8.3. 2 ст. 8 Закону про податок на прибуток.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу для нарахування амортизації розраховується по формулі:

де а - розрахунковий квартал;

а - 1 -- попередній квартал перед розрахунковим кварталом;

-- балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;

-- балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;

-- сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернзацій й інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

-- сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

-- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Для балансової вартості об'єктів основних фондів групи 1 п. п. 8.3. 7 ст. 8 Закону про податок на прибуток установлена гранична величина, при досягненні якої нарахування амортизації припиняється. Що стосується обліку балансової вартості основних фондів груп 2, 3 й 4, то на відміну від основних фондів групи 1 він ведеться по сукупній балансовій вартості відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів.

Межа для нарахування амортизації для основних фондів груп 2, 3 й 4 установлений п. п. 8.3. 8 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Так, відповідно до даного пункту амортизація основних фондів груп 2, 3 й 4 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Аналіз нарахування та використання амортизації, проведений за даними Державного комітету статистики України, показав, що переважна більшість підприємств практично не використовує нараховану амортизацію на відновлення і розширення виробництва, тому щороку зростає розрив між реальним зносом і фінансовими можливостями відновлення основних засобів, що призводить до погіршення фінансового становища підприємств. Фактична норма амортизації у 2001 -2002 рр. становила 4,0%; у 2003р. -3,8% тобто накопичення амортизації на підприємствах відбувалось уповільненими темпами. В зв'язку з цим керівництву підприємств доцільно комплексно оцінювати вплив обраного методу на розмір амортизації та, як наслідок, на грошовий потік і прибуток підприємства. Аналіз впливу обраних методів на суму амортизації (рис. 1) свідчить, що за час експлуатації основного засобу доцільно застосовувати не один, а кілька методів нарахування амортизації, тобто їх комбінацію.

Рис. 1. Порівняльна характеристика методів нарахування економічної амортизації основного засобу групи 3 за строком корисного використання

Як бачимо поле діяльності для удосконалення системи нарахувань й використання амортизації, а також можливості вибору оптимальних алгоритмів нарахувань амортизації дуже широкі, тому кому як не нам їх вирішувати.

2. Регулювання оплати праці в будівництві.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Організація оплати праці здійснюється на підставі:

· законодавчих та інших нормативних актів;

· генеральної угоди на державному рівні;

· галузевих, регіональних угод;

· колективних договорів;

· трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

· тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

· міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів ( 865-2007-п ) згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.

У будівництві застосовують дві форми заробітної плати: погодинну і відрядну.

При погодинній оплаті робітникові платять за тарифною ставкою, яка відповідає його розряду, або згідно з затвердженою місячною ставкою незалежно від обсягів робіт, виконаних робітником.

Основною формою оплати робітників є відрядна оплата, яку поділяють на пряму відрядну і акордну.

При прямій відрядній оплаті робітникові платять за всю фактично виконану роботу відповідно до розцінок незалежно від того, перевиконав він свою денну норму чи ні.

При акордній оплаті відповідно до норм складають калькуляцію на весь комплекс робіт, які повинна виконати бригада (наприклад, штукатурення секції будинку, поверху тощо). Цю роботу оплачують (незалежно від строків її виконання) тільки після закінчення всієї роботи. Це дає змогу робітникам, зазделегідь знаючи суму заробітку, так розподілити свій час і організувати роботу, щоб закінчити її раніше наміченого строку. Така форма оплати стимулює підвищення продуктивності праці робітників.

Оплату за виконану роботу розраховують відповідно до попереднього виписаного наряду, який є основним планувальним і розрахунковим документом. Наряд видає виконроб до початку робіт. У наряді зазначено об'єкти роботи, прізвище бригадира, кількість робітників, дати початку і закінчення роботи, назви робіт, норму часу і розцінку за одиницю роботи. Графу «Фактично виконано» заповнюють після закінчення робіт за їхнім фактичним заміром.

На зворотному боці наряду ведуть табель виходу робітників на роботу і зазначають фактично відпрацьований час. Заробітну плату робітникам ланки або бригади нараховують відповідно до їхнього розряду і фактично відпрацьованого часу.

Є два способи нарахування заробітної плати за нарядом: за кількістю відпрацьованих людино-днів, зведених до І розряду, і за коефіцієнтом приробітку.

Розглянемо приклад нарахування заробітної плати за першим способом. Ланка робітників протягом місяця відповідно до розцінок заробила 420 гри. У складі ланки -- по одному робітнику II, III і V розрядів. Перший робітник працював 20 змін, другий -- 18 і третій -- 21 зміну. їхній заробіток визначають за кількістю людино-днів, зведених до І розряду. Спочатку підраховують, скільки людино-днів довелося б витратити на цю роботу, коли б всі робітники мали І розряд. Для цього кількість людино-днів, яку відпрацював кожний робітник, множать на його тарифний коефіцієнт, люд.-дн.:

Після цього визначають вартість 1 люд.-дн., заведеного до І розряду: 420 грн./76,37 = 5,49 грн.*

Щоб підрахувати заробіток кожного робітника, множать кількість відпрацьованих людино-днів, зведених до І розряду, на вартість 1 люд.-дн., грн.:

У результаті розрахунку загальна сума заробітку ланки буде (в копійках) у той чи інший бік відрізнятися від заробленої. Щоб усунути це, різницю розподіляють між усіма робітниками ланки і відповідні частки додають або відкидають від розрахованого заробітку кожного робітника.

Заробітну плату за другим способом (за коефіцієнтом приробітку) для тієї самої ланки робітників нараховують так. Спочатку визначають суму заробітку кожного робітника за фактично відпрацьований час відповідно до його тарифної ставки. З цією метою визначають кількість людино-годин, відпрацьованих кожним робітником, і множать їх на тарифну ставку, грн.:

Тут і нижче у наведених прикладах соті частки під час підрахунку округлені. При розрахунках за кожним методом завжди буде деяка різниця сум заробітку, яка не має суттєвого значення.

Таким чином, якби робітники працювали почасово, то заробіток ланки визначався б сумою у 610,96 грн., а фактично вони заробили 420 грн. Тепер можна визначити коефіцієнт приробітку: 420:610,96=0,687.

Щоб підрахувати фактичний заробіток кожного робітника, треба помножити суму його заробітку, підрахованого за тарифною ставкою, на коефіцієнт приробітку, грн.:

Бригадири за керівництво бригадою одержують додаткову плату, яка залежить від кількості працюючих в бригаді.

Список використаної літератури

1. Косова Т. Д. Амортизація як інвестиційний ресурс підприємства // Економіка підприємства, 2003, №9. - С. 157-166.

2. Орлова В.К. Сенчішак С. В. Зв'язок амортизаційної політики з дивідендною політикою на підприємстві // Наукові праці Кіровоградського державного технічного університету. Економічні науки. Бухгалтерський облік, аналіз і аудит. - Ч.І: Вип. 4. -Кіровоград: КДТУ.2003. -С.357-363.

3. Борисенко З.Н. Амортизационная политика. - Киев, 1993. - 136с.

4. Шудра В.Ф. Механизм восстановления парка промышленного оборудования. - К., 1990.-143 с.

5. Вісник Технічного університету Поділля № 2, Ч.1. Хмельницький, 2003.

6. Кантор Е.Л. Экономика предприятия. - СПб., 2002. - 352с.

7. Борисенко З.Н. Амортизационная политика. - Киев., 1993. - 136с.

8. Пелих А.С. Экономика предприятия и отрасли промышленности. - Ростов-на-Дону., 1999. -608с.

9. Жариков В.Д. Прогнозирование потребности объединений в оборудовании.- М., 1986. - 172с.

10. Прокопивний С.Ф. Економіка підприємства.-К.:КНЕУ. -2001. -528с.

11. Лісовський І.В. Економічна природа амортизації, її сучасні концепції та функції// Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки.- 2003.- № 2,Т.1.- c. 110-113.

12. Городянська Л. Податковий і бухгалтерський облік амортизації на підприємстві // Бухгалтерський облік і аудит, 2003, №2. -- c. 12--18.

13. Городянська Л. Раціональний вибір підприємством методу амортизації// Наукові праці Кіровоградського державного технічного університету. Економічні науки. Бухгалтерський облік, аналіз і аудит. -- Ч.1: Вип. 4. -- Кіровоград: КДТУ, 2003. -- c. 141--147.

14. Кононенко Т.. Замлинський В. Про можливості інтеграції методики нарахування амортизації // Бухгалтерський облік і аудит, 2003, №10. -- c. 24--28.

15. Примак Т.О. Економіка підприємства. - К.: Вікар. -2001. - 178с.

16. Завгородній В.П. Бухгалтерский учет в Украине (С использ. Нац. Стандартов): Учеб. пособие для студентов вузов. - 5-е изд.,доп. И перераб. - К.: А.С.К.., 2001.- 848с. - (Экономика. Финансы. Право.)

17. Экономика предприятия: Учебник для вузов/ В.В. Горфынкель Е.М. Купряков, В.П. Просолов и др., под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф Е.М. Купрякова,- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,1996.-367с.

18. Афанасьев Мст., Кузнецов П. Забытая амортизация// Экономист.- 2001.- №8 с.105.

19. В. Карєв Розрахунок амортизації // Бухгалтерський облік та аудит.-2001.-№11,12. 2002.-№2.

20. Баб'як Н.Д. Вплив амортизаційних відрахувань на результати фінансово-господарської діяльності підприємств//Фінанси України.-2001.-№11.-с.34

21. Хомяков В., Белинская В. Методика оценки влияния амортизационной политики на окупаемость капитальных вложений// Экономика Украины.- 2000.-№2.-с28.