Знос основних виробничих фондів та амортизація. Забезпечення будівництва матеріально-технічними ресурсами

1. Знос основних виробничих фондів та амортизація

Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.

У будь-якому дійстві виробництва взаємодіють два головні чинники: речовий, тобто засоби виробництва, і особистий- робоча сила. Засоби виробництва, будучи речовими елементами продуктивних сил суспільства, предметно втілюють досягнення науки і техніки. Вони беруть участь не лише у створенні споживчої вартості продукту, але і його трудової вартості.

Витвором процесу праці з використанням засобів праці та предметів праці є певні споживчі вартості. Водночас засоби праці, як і предмети праці, будучи втіленням суспільної праці, витраченої на їх створення, є речовим втіленням вартості в умовах товарно- грошових відносин.

У сучасних умовах стрімко підвищується роль речових факторів виробництва, зокрема засобів праці, значною вагомою частиною яких і є основні фонди.^** Экономика, организация и планирование промышленного производства/М.Н. Грушкин, А.П. Жевтяк, Ю.А. Санамов и др.; Под ред. Ю.А. Санамова.-М., 1985, с.252

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди, електромережі, трубопроводи й ін.), слугують для збереження і переміщення предметів праці.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносяться такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і яслі, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, які приймають участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношення.

Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більше 48%.

На практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Фізичний знос основних фондів настає як і в результаті їх використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Бездіяльні основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будові металів і інших матеріалів, з яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду чинників, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, з яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і годин роботи за добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання за кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних середовищ (температура, вологість і ін.), від якості догляду (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього ставлення до основних фондів.

Правильне встановлення міри зносу основних фондів має важливе значення для визначення відновної вартості основних фондів і розміру амортизаційних відрахувань, що економічно відшкодовують знос. Знос основних фондів визначається і вираховується усіма підприємствами незалежно від форм власності на всі види основних фондів, незалежно нараховується на них амортизація чи ні. На окремі об'єкти основних фондів сума зносу встановлюється в міру необхідності на підставі наявних в інвентарних картках даних про початкову або відновну вартість об'єкту, нормативного часу перебування його в експлуатації і норм амортизаційних відрахувань, що діяли. Сума зносу по цілком замортизованим основних фондах не нараховується. Знос відображається підприємствами й організаціями, виходячи з установлених єдиних норм амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос визначається на підставі термінів служби основних фондів:

де З- знос основних фондів, виражений у відсотках;

Т- фактичний термін експлуатації основних фондів (років);

А- нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів (років).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що із впровадженням нових машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж стосується і до будівель, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхнього відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціни на них.

Моральний знос першого виду визначається на підставі співвідношення балансової і відновної вартостей:

Зн. _(м1)= (Фб-Фв)/Фб*100%,

де Фб - балансова вартість (тис.грн.);

Фв - відновна вартість (тис.грн.).

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробітку. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і замінюється більш досконалою. У цьому випадку суспільство, застосовуючи застарівшу техніку, затрачає більше робочого часу на виробництво цієї самої кількості продукції.

Моральний знос другого виду частіше усього визначається на основі порівняння продуктивності устаткування:

Зн. _(м2)=(Пр.2-Пр. 1)/Пр.2*100%,

де Пр.1 - продуктивність чинних основних фондів;

Пр.2 - продуктивність нових основних фондів.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед, машини і механізми повинні використовуватися з максимальним завантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння . От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.

Відомо, що під час експлуатації основних фондів настає час, коли їх необхідно ремонтувати, вдосконалювати або замінювати новими. Проте, для ремонту старої або купівлі нової машини потрібні кошти.

Вони і створюються й накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у вигляді амортизації.

Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація у грошовій формі виражає знос основних фондів.

Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація нараховується рівними частками протягом року.

Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує наступні основні завдання:

1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У цій ролі амортизація необхідна для обчислення обсягу і динаміки національного доходу в країні;

2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу їхнього відтворення;

3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування).

Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.

У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково обгрунтованих норм амортизації основних фондів.

Тому одним із завдань в сфері науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.

Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являє собою амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються на кожен вид основних фондів.

Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з наступної формули:

де Н- річна норма амортизації;

А- розмір амортизаційних відрахувань за рік;

Ф- вартість (початкова або відновна) основних фондів.

Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхнього придбання, терміну гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів, остільки річна норма амортизації може бути визначена за формулою:

де Рм- витрати на капітальні ремонти, (включаючи модернізацію) протягом терміну служби основних фондів;

Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли із споживання;

А- амортизаційний період (термін служби) основних фондів.

По таких видах основних фондів, як будівлі, споруди і передавальні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижчі, ніж, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш активною частиною основних фондів. Частина амортизаційних відрахувань, що призначена для капітального ремонту основних фондів знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом відповідно до ухвалених планів здійснення ремонтних робіт.

Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи кошти фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, замінюють застаріле обладнання, впроваджують нову техніку, вдосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхів у підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і вдосконаленні якості продукції і рентабельності виробництва.

2. Організація і форми забезпечення будівництва матеріально-технічними ресурсами

Для безперебійного функціонування в-ва необхідно добре налагодити матеріально-технічне забезпечення, яке на підприємстві здійснюється через органи МТЗ.

Головним завданням органів забезпечення підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення в-ва необхідними ресурсами відповідно комплектності і якості.

Вирішуючи завдання забезпечення, працівники служб забезпечення повинні вивчати і враховувати попит і пропозиції на всі необхідні підприємству матеріальні ресурси, рівень і зміна цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму руху товарів, оптимізувати запаси, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.

Служби забезпечення для своєї роботи керуються такими напрямками:

Планування, яке вивчає:

· внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства, а також ринок окремих товарів

· прогнозує і визначає потреби всіх видів ресурсів, планує оптимальні господарські зв'язки

· оптимізує виробничі запаси

· планує потреби матеріалів і встановлює їх ліміт на відпуск цехом

· оперативно планує забезпечення

Організація, яка включає:

· збір інформації про потреби в сировині, участь в ярмарках, виставках-продажах, аукціонах

· аналіз всіх джерел задоволення потреби в матеріальних ресурсах з метою вибору найбільш оптимального

· укладання з постачальниками господарських договорів на поставку продукції

· отримання і організація завозів реальних ресурсів

· організацію складського господарства, яке входить в склад служб забезпечення

· забезпечення цехів, участків, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами

Контроль і координація роботи в склад яких входять:

· контроль за виконанням договірних зобов'язань постачальників, виконання ними строків поставки продукції

· контроль за розходом матеріальних ресурсів на в-ві

· вхідний контроль за якістю і комплектністю поступаючих матеріальних ресурсів

· контроль за виробничими запасами

· висунення претензії постачальникам, транспортним організаціям

· аналіз роботи служб забезпечення, розробка міроприємств по координації діяльності цих служб і підвищення її ефективності.

В умовах ринку підприємство саме вибирає постачальників, а значить і саме має право на вибір ефективних ресурсів. Це заставля є працівників МТЗ вивчати ринок, а також якість поставок, співпрацювати з різними постачальниками.

Організаційна побудова, характер і методи роботи служб забезпечення на підприємствах відрізняються між собою.

В залежності від об'ємів, типів і спеціалізації підприємств, матеріаломісткості продукції і територіального розміщення на підприємствах складаються різні умови, які вимагають відповідного розподілу функцій і вибору структури органів забезпечення.

На невеликих підприємствах, які споживають малі об'єми матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі функції органів забезпечення накладаються на невеликі групи або окремих працівників господарських відділів підприємства.

На великих підприємствах цю функцію виконують спеціальні відділи МТЗ.

Найбільш характерний вид структури органів забезпечення називається змішаним, коли товарні відділи, групи, бюро спеціалізуються по забезпеченню конкретними видами сировини, матеріалів, обладнання. Однаково поряд з товарними групами у відділ МТЗ входять планова група, диспетчерська група.

Такий тип структури найбільш раціональний, він вимагає від працівників відповідальності.

Змішана структура відділу МТЗ.

Головна група виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринкові дослідження, визначає потреби в МТР, оптимізує ринкову поведінку по найбільш вигідному забезпеченню, розробляє плани забезпечення і аналізує їхнє виконання, контролює виконання договорів поставок.

Товарні групи виконують функції по забезпеченню в-ва конкретними видами матеріальних ресурсів - планують, обліковують, завозять, зберігають і відпускають сировину, матеріали на в-во, тобто регулюють роботу матеріальних складів.

Диспетчерські групи - виконують оперативне регулювання і контроль за виконанням плану забезпечення підприємства і цехів сировиною і матеріалами, усуває неполадки, які виникають в ході забезпечення в-ва, контролює і регулює хід поставок матеріалів на підприємство.

Для великих підприємств служби МТЗ можуть бути розширені і будуються по функціональному або матеріальному признаку. В першому випадку функція забезпечення (планування, заготовка, зберігання, відпуск) виконуються окремою групою працівників. В другому випадку окремі групи працівників виконують всі функції забезпечення по конкретному виду матеріалів, а також такі (змішані), як ми розглянули. Також на великих підприємствах можуть бути відділи зовнішньої кооперації.

Для здійснення технічного переозброєння і реконструкції в-ва підприємство створює відділи обладнання, які входять в склад капітального будівництва.

Основною ланкою для любого відділу МТЗ являються складські господарства, основне завдання яких є прийом і зберігання матеріалів, їх підготовка до виробничого споживання, безпосереднє забезпечення цехів необхідними матеріальними ресурсами.

Склади діляться на:

· матеріальні

· виробничі

· збутові

Завіз матеріалів і робота складів організовується на основі оперативно-заготівельних планів.

Організація поставок матеріальних ресурсів на підприємстві. Поставки матеріальних ресурсів на підприємстві здійснюються через господарські зв'язки. Господарські зв'язки - являють собою сукупність економічних, організаційних і правових взаємовідношень, які виникають між постачальниками і споживачами засобів в-ва і оббігу, повну відповідальність кількості, якості і асортименту, своєчасність і комплектність поставок.

Господарські зв'язки між підприємствами можуть бути прямі і непрямі (побічні), змішані, тривалі і короткочасні. Прямі - це зв'язки які являють собою зв'язки при яких відношення по поставках продукції встановлюється між підприємством-виробником і підприємством-постачальником прямо, безпосередньо. Непрямі - це зв'язки, коли між підприємством-виробником і підприємством-постачальником є хоча б один посередник.

Постачання здійснюється змішаним шляхом, тобто напряму або через посередників (дистибютор, джоббер, агенти, брокер).

Дистрибютори і джоббери - це фірми, які здійснюють збут на основі оптових закупок у крупних промислових підприємств - виробників готової продукції. Дистрибютори - це круті фірми, мають власні склади і встановлюють довгострокові договори на поставку. Джоббери - купують окремі партії товарів для швидкої перепродажі. Агенти і брокери - це фірми або окремі підприємці, які здійснюють збут продукції промислових підприємств на основі комісійної винагороди.

Прямі господарські зв'язки для підприємств являються найбільш економічними і ефективними в порівнянні з непрямими, так як вони виключають посередників, зменшують витрати обертання, документообіг, поставки стають більш регулярні і стабільні. Ці зв'язки використовують великі підприємства. Але якщо підприємство використовує сировину і матеріали в певних кількостях, які не досягають транзитних поставок, то щоб не створювати на підприємстві лишні матеріальні запаси, то краще пряцювати через посередників. Як прямі так і непрямі зв'язки можуть носити довгостроковий і короткостроковий характер. В зв'язку з поділом зв'язків на прямі і непрямі тісно пов'язаний поділ по формах організації поставок - транзитна і складська форма забезпечення. Транзитна форма забезпечення - це ресурси переміщуються від постачальника до споживача прямо, без завозу їх на проміжні склади і бази посередницьких організацій. Крім того підприємство отримує сировину прямо від постачальника, що прискорює поставку і скорочує транспортно-заготівельні витрати. Але якщо підприємству не потрібна така поставка як транзитна, то використання такої форми приводить до збільшення запасів і зв'язаних з ним розходів. При складській формі метеріальні ресурси завозять на склади, бази посередницьких організацій, а потім з них відгружаються безпосередньо споживачу. Складська форма грає роль для забезпечення малих підприємств. Але для того, щоб правильно вибрати ту чи іншу форму забезпечення потрібно економічно обгрунтувати вибір форм забезпечення. Для технічно-економічного обгрунтування вибору форми забезпечення використовується формула:

Pmax ? K (Птр - Пекл) / (Секл - Стр )

Pmax - максимальна кількість матеріалів, які економічно вигідно отримати від складських організацій

K - коефіцієнт використання виробничих фондів і утримання виробничих запасів, %

Птр, Пекл - середня величина партії поставки відповідно при транзитній і складській формах забезпечення

Секл, Стр - величина розходів по доставці і зберіганню матеріалів при складській і транзитній формі забезпечення, % до ціни. Важливі етапи в організації МТЗ промисловості має специфікація ресурсів і заключення господарських договорів по поставках продукції.

Специфікація ресурсів - це розшифровка номенклатури по видах, марках, профілях, сортах, типах, розмірах. Наскільки правильно складена специфікація матеріальних ресурсів залежить матеріальне забезпечення в-ва. Якщо в специфікації допущена помилка, то поставка не буде відповідати дійсності. Тим самим підприємство буде під загрозою невиконання виробничої програми.

В договорах вказується назва продукції, кількість, асортимент, комплектність, якість, сорт продукції з вказаними стандартами і технічними умовами, вимогами до упаковки і тари, сроки поставки, загальний термін дії договору, ціна на продукцію, загальна вартість, умови оплати, відповідальність старіш за виконання умов договору.

Після заключення договору ВМТЗ повинні забезпечити своєчасне і комплексне отримання матеріалів, їх кількісну і якісну прийомку, правильне зберігання на складах. Оперативна робота по завозу матеріалів здійснюється на основі місячних планів, в яких вказані календарні строки і об'єми поставок по важливих видах матеріальних ресурсів. Копії планів отримують склади, щоб використовувати їх для організації подготовчих робіт.

Існує 2 варіанти завозу МР:

· централізована доставка

· самозавоз

Самозавоз - підприємство саме домовляється з транспортними організаціями і не вимагає спеціалізованого транспорту - головне вивезти матеріальні ресурси.

Централізоване - підприємство-відправник і підприємство-одержувач створюють єдиний орган, ціль якого оптимізувати сукупний матеріальний потік. Для йього розробляються графіки, оптимальні маршрути, створюється парк спецмашин.

Це дає змогу:

· підвищити ступінь використання транспорту і складів

· оптимізувати товарні запаси

· підвищити якість і рівень МТЗ

· оптимізувати розміри партії поставок продукції

Організація забезпечення виробничих участків.

Забезпечення МР виробничі цехи, участки і інші підрозділи підприємство пропонує слідуючим чином:

Встановлення кількісних і якісних завдань по забезпеченню (лімітуванню)

Підготовка МР до виробничого споживання

Відпуск і доставка МР зі складу служби збуту на місце її безпосереднього споживання або на склад цеху, участку

Оперативне регулювання забезпечення

Облік і контроль за використанням матеріальних ресурсів в підрозділах підприємства

Забезпечення цехів приводить до ліміту. Ліміт встановлюється виходячи з виробничої програми.

Рохрахунок ліміту:

Л = Р ± Рнзп + Нз - О

Р - потреба в матеріалах для цеху

Рнзп - потреба в матеріалах для зміни залишків незавершеного в-ва

+ збільшення; - зменшення.

Нз - норматив цехового запасу даної продукції

О - очікуваний залишок продукції на початок планового періоду.

Розрахунок проводять в поточних вимірах.

Очікуваний запас О визначають:

О = Оф + Вф - (Ро.п + Рнзп + Рбр)

Оф - фактичний залишок на 1 число по бух даних

Вф - кількість відпущених цеху матеріалів за весь період

Ро.п - фактичний розхід на основне в-во

Рнзп - фактичний розхід на зміну незавершеного в-ва

Рбр - розхід на брак (оформлений актом списання)

Фактичний розхід на основне в-во і ремонтно-експлуатаційні нужди розраховується шляхом множення фактичних об'ємів робіт на діючі норми розходу МР в даному періоді.

Встановлений ліміт фіксується в план-карті, лімтній карті або заборній відомості, які направляються в склади і в цех-споживачу.

План-карта застосовується в масовому і крупносерійному в-ві, тобто в умовах стабільного споживання і чіткої регламентації в-ва. В ній вказані встановлені ліміти по кожному виду матеріалів, строки і величина партії. Склад доставляє матеріали в цех в точно визначені терміни. Відпуск зі складу оформляється приймально-здавальними накладними.

Лімітна карта використовується в тих випадках, коли чітка регламентація поставки матеріалів не потрібна в зв'язку з серійним або одиничним в-вом. В лімітній карті вказано місячна потреба в матеріалах, величина запасів і місячний розхід. У випадку коли потрібно змінити ліміт служба забезпечення оформляє разову вимогу на зміну матеріалів.

В лімітну відомість включається група однорідних матеріалів або всі товари, які отримують зі складу.

Заборна відомість вводиться при лімітуванні розходу допоміжних матеріалів, особливо у випадках, коли потреба в них нерівномірна і відсутні норми розходу.

Служба забезпечення відповідає за своєчасну і якісну підготовку матеріальних ресурсів до в-ва, для цього проводить роботу по розпаковці, комплектовці узгоджуючи це з технологічною службою підприємства.

Ціленаправлений і економний розхід матеріальних ресурсів знаходиться під постійним контролем і періодично перевіряється шляхом ревізії і матеріального олбіку.

Основою для позитивної оцінки діяльності відділів МТЗ служать відсутність перебоїв в забезпеченні в-ва, відсутність зверхнормативних запасів, своєчасне заключення договорів, зниження витрат на забезпечення.

Використана література

1. І.М. Бойчик і ін. Економіка підприємств.-Львів., 1998

2. М.І. Хлопчан, П.С. Харів, І.М. Бойчик, О.Я. Лотиш. Організація і планування виробництва: теорія і практика. Навчальний посібник.-Тернопіль, 1996

3. Економіка підприємств/Під ред. В.П. Вихруща, П.С. Харіва.-Тернопіль.1999

4. Економіка підприємства. Підручник: В 2 т. За ред. С.Ф. Покропивного.-К., 1999

5. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств і об'єднань. Під Ред . С.І. Шкарабана, М.І. Сапачова.- Тернопіль, 1995

6. Статистичний щорічник Тернопільської області за 1998 рік. Тернопільське обласне управління статистики.-Тернопіль, 1999

7. И. Ворст, П. Ревентлоу. Экономика фирмы: Учебник.-М., 1994

8. В.П. Грузинов. Экономика предприятия и предпринимательства.-М., 1994

9. С.Ф. Покропивный. Экономика промышленного производства.-К., 1982

10. Материалы сборника «Бизнес», 1996

11. Организация, планирование и управление деятельностью промышленных предприятий/ Под ред. С.Е. Каменицера, Ф.М. Русинова. - М., 1984

12. Экономический анализ работы предприятий с применением АСУ.-М., 1990

13. Экономика, организация и планирование промышленного производства/М.Н. Грушкин, А.П. Жевтяк, Ю.А. Санамов и др.; Под ред. Ю.А. Санамова.-М., 1985

14. Экономика и организация промышленного производства. - М. Мысль 1987

15. Экономика промышленного производства.- М. Мысль, 1991