Організаційні форми управління в будівництві. Виробнича програма

1. Організаційні форми управління в будівництві

Будівництво -- це одна з галузей матеріального виробництва, від розвитку якої залежить розвиток інших галузей виробництва, а також матеріальний добробут людей. На розвиток будівельного виробництва впливають його організація, система управління, технічне оснащення, кваліфікація і сталість кадрів, інші фактори.

Виконання будівельних робіт може бути організовано двома способами: господарським і підрядним.

При господарському способі їх виконують силами і засобами певного підприємства або організації, які будують для себе. Кожне підприємство залежно від асигнувань, виділених на капітальне будівництво, організовує у себе невеличку будівельну організацію, купує необхідні машини, механізми і матеріали, наймає робітників будівельних спеціальностей. Тобто підприємство створює для себе необхідну будівельну базу. Після використання асигнувань, закінчення будівництва і у разі відсутності нових об'єктів будівництва створена будівельна база ліквідується. Таким чином, господарський спосіб не сприяє розвиткові будівництва і його індустріалізації.

При підрядному способі будівельно-монтажні роботи виконують спеціальні будівельні організації. Постійно діюча будівельна організація, яка оснащена могутньою будівельною технікою, має висококваліфікованих працівників, здатна оперативно і швидко будувати. У даному випадку для виконання певних обсягів будівельних робіт підприємство (замовник) укладає договір з будівельною організацією, котра виступає як підрядчик. Підрядчик, що має досвід організації будівельних робіт, значно швидше виконує роботи, ніж організація, що'працює господарським способом.

Житлові, культурно-побутові і виробничі будівлі споруджують різні будівельні організації. Планування, фінансування будівництва, контроль за діяльністю будівельних організацій здійснюється через Державний комітет України у справах містобудування і архітектури (Держкоммістобудування України) та територіальні управління будівництва при обласних і міських держадміністраціях.

Рис. 1. Спрощена схема структури міських будівельних організацій

Найвищим будівельним координаційним органом є Держкоммістобудування України, який координує і спрямовує роботу будівельних організацій. Він здійснює контроль за виконанням рішень уряду країни з питань будівництва, розробляє наукові проблеми, нормативні документи і технічні умови, контролює роботу проектних організацій, розглядає і затверджує типові проекти, спрямовує роботу на розвиток технічного прогресу в будівництві.

Виконання планів будівництва і строки ведення будівельних робіт багато в чому залежить від правильної організації управління, гнучкості й оперативності керування будівельними організаціями.

Останнім часом дрібні будівельні організації об'єднуються в укрупнені спеціалізовані будівельні трести й управління з одночасним скороченням адміністративно-управлінського персоналу. У великих містах країни організовані і працюють домобудівельні комбінати, які об'єднують функції заводу будівельної індустрії і будівельно-монтажної організації. Це дало змогу широко застосовувати у будівництві механізацію, скоротити витрати на утримання адміністративно-управлінського апарату, підвищити продуктивність праці і знизити вартість будівельних робіт.

Рис. 2. орієнтована схема організаційної структури будівельно-монтажного управління (БМУ)

У великих містах будівництво ведуть головні будівельні управління, корпорації або холдінгові компанії, що створюються при міській адміністрації, які керують будівництвом через територіальні загальнобудівельні і спеціальні будівельні трести та управління. На Рис. 1 подано спрощену схему Державної комунальної будівельної холдінгової компанії «Київміськбуд», яка дає уявлення про підпорядкованість різних будівельних організацій у великих містах. Усі трести цієї компанії -- акціонерні товариства.

Основними організаційними формами будівельних підприємств є трести і управління. Причому управління, що входить до складу тресту, є будівельною організацією, яка працює на господарському розрахунку і безпосередньо здійснює будівельно-монтажні роботи. Управлінню надається право самостійно укладати договори із замовниками і здавати їм завершені об'єкти.

Будівельні трести, до складу яких входять будівельні, монтажні, обслуговуючі й інші організації, залежно від характеру роботи бувають будівельні, спеціальні та будівельно-монтажні. Будівельний трест виконує загальнобудівельні роботи (земляні, мулярські, теслярські, покрівельні тощо) здебільшого в межах певного району або міста. Спеціальний трест виконує спеціальні види будівельних робіт (монтаж санітарно-технічного устаткування; водопровід, каналізація, опалення, підведення теплових мереж тощо) на всіх будівельних об'єктах міста чи району. Будівельно-монтажний трест виконує загальнобудівельні й спеціальні роботи.

Будівельні роботи трести виконують через відповідні будівельні, спеціальні або будівельно-монтажні управління.

Виробничою діяльністю тресту або управління керує апарат, кількісний склад якого регламентується типовим штатним розписом. У штатному розписі тресту або управління зазначається їхня структура, кількість штатних одиниць адміністративно-управлінського персоналу і місячний заробіток працівників. На Рис. 2 подано схему організаційної структури будівельно-монтажного управління (БМУ). Перелік і назви відділів, кількість штатних працівників залежно від обсягів робіт і умов виробництва можуть змінюватись

Роботами на будівельному майданчику (об'єкті) керує виконавець робіт (виконроб), який передає робітникам усі вказівки через майстра і бригадирів (Рис. 3). Крім того, виконробу підпорядковані технік-нормувальник, господарський майстер, комірник і табельник.

Перехід будівельних організацій на повний господарський розрахунок (госпрозрахунок) і самофінансування вимагає нових форм організації і управління будівництвом, при яких адміністративно-командні методи керівництва фактично втрачають силу. Замість них починають діяти економічні фактори: господарська самостійність підрядної організації, її рентабельність, матеріальні і заохочувальні стимули зацікавленості всіх працюючих в скороченні строків будівництва і підвищенні його якості тощо.

Щоб стимулювати працю, застосовують такі форми її організації, як колективний і орендний підряди, будівельні кооперативи, акціонерні товариства, концерни, холдінгові компанії тощо.

Рис. 3. Схема структури будівельного об'єкта

При переході на колективний підряд будівельна організація отримує певну господарську самостійність, це дає змогу при підтримці всього колективу перейти на повний госпрозрахунок і самофінансування. При цьому всі питання господарської діяльності вирішуються з урахуванням колективного економічного інтересу всіх працюючих. Праця кожного робітника, інженерно-технічного працівника і службовця при колективному підряді оплачується відповідно до коефіцієнта його трудової участі.

Більш прогресивною формою господарської діяльності будівельної організації є оренда і орендний підряд. У цих випадках будівельна організація стає повністю самостійною, а все її майно (машини, механізми, обладнання тощо) переходить у колективну власність працюючих. Прибуток орендної організації розподіляється за згодою колективу на оплату праці, розвиток виробництва, соціальні потреби тощо. Основні фонди і інші матеріальні цінності передаються в оренду колективу відповідної організації за договором на строк від 5 до 50 років. У договорі зазначається балансова вартість основних фондів й інших матеріальних цінностей, що передаються в оренду, строк оренди, суми орендної плати за використання обладнання, зобов'язання орендаря щодо виконання державних замовлень на будівництво і орендодавця стосовно забезпечення орендної організації матеріалами та інші положення.

В подальшому колектив орендної організації може викупити матеріальні цінності або одержати їх безкоштовно від держави і перетворитись у кооператив або акціонерне товариство. На відміну від орендної організації акціонерне товариство (або кооператив) повністю самостійне і працює на повному госпрозрахунку і самофінансуванні. Воно саме вирішує напрямок своєї діяльності, форми і методи організації праці, структуру і форму управління підрядних підрозділів, систему оплати праці членів товариства тощо. Кожен член товариства працює ініціативно, натхненно, не рахуючись з часом, інколи навіть після закінчення робочого дня, оскільки він зацікавлений в результаті своєї праці.

В усіх ланках будівельного виробництва дедалі ширше впроваджується наукова організація праці (НОП). Підвищити продуктивність праці можна лише у разі правильної її організації. НОП передбачає застосування передової технології, досконалих пристроїв і інструментів, економії матеріалів, використання і впровадження у виробництво нових передових методів робіт, підвищення загальноосвітнього і технічного рівня робітників.

Для виконання більшості будівельних робіт (мулярських, штукатурних, малярних тощо) потрібна узгоджена робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад, для штукатурення приміщення треба підготувати поверхні, приготувати розчини, подати їх на робочі місця і поштукатурити поверхні. Якщо ці роботи виконуватиме один робітник, то йому доведеться витратити більше часу, ніж у випадку, коли їх будуть виконувати поопераційно декілька робітників. Крім того, ці роботи різного ступеня складності і повинні виконуватись робітниками різних кваліфікацій: підношення матеріалів -- І--II розрядів, підготовка поверхонь -- II--III розрядів, штукатурення залежно від складності -- IV--V розрядів. Тому для виконання певного обсягу робіт робітників об'єднують у ланки. У складі ланки може бути від двох до семи робітників різної кваліфікації. Робітники нижчої кваліфікації приготовляють розчини, підносять матеріали і виконують найпростіші підготовчі операції, а кваліфіковані -- виконують окремі види робіт відповідно кваліфікації. Така організація праці дає змогу кожному робітникові вдосконалювати свої навички, вчитись і підвищувати кваліфікацію.

Ланки робітників об'єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і комплексними.

До складу спеціалізованої бригади входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади мулярів, штукатурів, теслярів, малярів тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом на великих об'єктах роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. Наприклад, до складу комплексної бригади опоряджувальників можуть входити штукатури, плиточники, маляри, а також робітники інших професій, що тісно пов'язані з роботою бригади і зацікавлені у кінцевому результаті її роботи (машиніст штукатурної або малярної станції, моторист, слюсар-електрик тощо). Це дало змогу підвищити колективну відповідальність робітників, оскільки заробітну плату вони одержують за єдиним нарядом.

За якістю будівельних робіт, виконаних комплексними бригадами, слід встановити взаємний контроль, що сприятиме підвищенню продуктивності праці і кваліфікації робітника, скороченню простоїв. Працюючи в комплексній бригаді, кожний робітник може освоїти суміжну професію, навчитись користуванню машинами і механізмами. Так створюється зацікавленість робітників у підвищенні продуктивності праці, а разом з цим збільшується заробітна плата, зміцнюється трудова дисципліна, усувається плинність кадрів.

До складу спеціалізованих бригад входять до 15 робітників, комплексних -- до 25--30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник-бригадир, якого призначає або затверджує після обрання його членами бригади, адміністрація управління. Він керує роботами і працює сам нарівні з іншими членами бригади. Бригади комплектують залежно від певного обсягу робіт і можливості застосування машин та механізмів.

Форми організації праці в бригаді можуть бути різні, але в масовому будівництві роботи ведуть поточними методами: потоково-розчленованим, потоково-комплексним, потоково-конвеєрним тощо.

Колектив бригади має широкі можливості щодо вибору форми організації праці, комплектування її складу, розподілу заробітку, стимулювання продуктивності праці тощо. Наприклад, впровадження такої форми організації праці, як бригадний підряд, сприяє підвищенню продуктивності праці, скороченню строків виконання будівельних робіт і підвищенню їхньої якості. Більш перспективним є наскрізний бригадний підряд, при якому об'єднується робота госпрозрахункових бригад підприємств будівельної індустрії, транспорту, ділянок комплектації і будівельників.

Однією з форм організації праці є така, при якій бригада працює потоково-розчленованим методом. Суть цього методу полягає в тому, що весь обсяг робіт бригади поділяють на окремі ділянки (захватки). Роботи на ділянках розподіляють на окремі операції або групи операцій у межах певного циклу підготовчих і завершальних робіт (наприклад, підготовка поверхонь під штукатурення, нанесення і розрівнювання розчинів, остаточне опорядження штукатурки), які виконують почергово спеціалізовані ланки бригади. Тому цей метод іноді називають потоково-циклічним. У процесі роботи ланки переходять з однієї ділянки на іншу. Роботи ведуться потоково на рівних за трудомісткістю захватках. Розмір захватки для виконання робіт одного циклу, який може тривати декілька днів, визначають залежно від строків здачі будинку, кількості робітників у бригаді, забезпеченості машинами, матеріалами тощо.

Після складання циклічного графіка виконання робіт перша ланка бригади починає виконувати роботи на перший захватці і після їх закінчення переходять на другу захватку, де виконує ті самі роботи. Слідом за першою ланкою з однієї захватки на другу послідовно переходять усі інші ланки бригади, виконуючи доручені їм види робіт. Основною умовою ритмічної роботи бригади за цим методом має бути однакова трудомісткість на усіх захватках.

Працюючи в ланці, кожний робітник виконує щодня одні й ті самі операції і цим удосконалює свої навички. Внаслідок цього підвищується і його продуктивність праці, і бригади в цілому. Щоб робітники підвищували кваліфікацію і оволодівали новими прийомами роботи, через певний проміжок часу ланкам доручають виконання інших операцій або видів (циклів) робіт.

Організація роботи бригади за потоково-комплексним методом полягає в тому, що всі опоряджувальні роботи ведуться потоково на однакових за трудомісткістю захватках, але без розподілу їх на окремі цикли чи операції. За цим методом кожна ланка або бригада виконує весь комплекс підготовчих, основних і завершальних робіт у межах квартири, поверху, секції будинку. Робота ланок на захватках провадиться паралельно і узгоджується у часі.

Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності робітників за якість виконаних робіт, розвиває самостійність і творчий підхід до праці, підвищує її продуктивність. Для роботи за потоково-комплексним методом бригаду розподіляють на ланки з однаковим кількісним складом: три, чотири або більше чоловік. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть розчинозмішувач, розчинонасос або інші необхідні для роботи машини і механізми. До складу кожної ланки підбирають робітників різних кваліфікаційних розрядів, які будуть виконувати різні за складністю роботи на виділеній їм захватці. При цьому всі ланки повинні почати і закінчити всі роботи одночасно. Після цього вся бригада переходить на наступну захватку в цьому ж самому будинку або переїздить на інший об'єкт, де так само організовує свою роботу.

2. Виробнича програма

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Цей розділ плану тісно пов'язаний з планом по праці і заробітній платі, планом по витратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.

Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка повинна бути виготовлена в плановому періоді і поставлена споживачам. Відображаючи головне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприємства. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою і спрямовані на забезпечення її виконання.

Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб споживачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому використанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному) виразі та плану виробництва у вартісному виразі.

В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:

перспективний план виробництва продукції і послуг;

прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;

державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо таке існує;

результати вивчення поточного попиту на продукцію;

договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;

заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;

заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;

дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис 5.1.

Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські договори.

Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування, намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.

Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.

Розробка завдань по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конкретних виробів.

Рис. 5.1. Схема планування виробничої програми

Планування виробничої програми в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими ресурсами.

В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні та вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою.

Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.

Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.

Одним з найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.

Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.

Поряд з цим враховується потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.

Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.

На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення, вироби, вузли. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготівок і деталей по окремих найменуваннях.

Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.

Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства і за згодою дирекції.

Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відповідальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контракту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.

Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлення є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.

Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.

В поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.

Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:

· встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;

· збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів передбачених планом інновацій;

· термін введення в дію нових потужностей та обладнання;

· забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;

· підвищення серійності (масовості) виробництва;

· числа робочих днів в кожному кварталі;

· можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;

· зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінити їх новими;

· сезонності і змінності роботи;

· сезонності збуту продукції.

В масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції споживачам.

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

· симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оптимізації та його математична форма - цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи устаткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;

· метод “гілок і обмежень”, що являє собою спрямований перебір із відсіюванням неефективних розробок плану;

· більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності.

В модель вводяться обмеження щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, по обсягах виробництва конкретних виробів. Із погляду математичної постановки завдання вона не викликає сумнівів. Однак, як вважає автор, некоректним є використання в моделі показника прибутку від реалізації і-ї продукції, і пропонує для моделі оптимізації асортименту використання маржинального прибутку.

Використана література

1. Алексунин В.А. Маркетинг в отраслях и сферах деятельности: Учеб. для вузов. -- М., 2001.

2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. -- К.: Вид-во КНЕУ, 1998.

3. Лавров С.Н., Злобин С.Ю. Основы маркетинга промышленных объектов. -- М.: Внешторгиздат, 1990.

4. Менеджмент в строительстве: Учеб. пособие для вузов / И.С. Степанов и др. -- М., 1995.

5. Промисловий маркетинг. Теорія та господарські ситуації: Підручник / За ред. А.О. Старостіної. -- К.: Іван Федоров, 1997.

6. Эванс Дж., Берман Б. Маркетинг: Сокр. пер. с англ. / Авт. предисл. и науч. ред. А.А. Горячев. -- М.: Экономика, 1990.

7. Алексеев В.В. Штукатур.-- М.: Стройиздат, 1987.-- 48 с.

8. Кокин А.Д., Вершинина О.С, Каптельцева Т.М. и др. Отделочные работы в строительстве.-- М.: Стройиздат, 1987.-- 656 с.

9. Ливанский А.М. Организация поточного производства отделочных работ.-- К.: Будівельник, 1988.-- 118 с.