Первісна оцінка запасів. Облік адміністративних витрат

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Контрольна робота



Зміст

1.Питання № 38. Первісна оцінка запасів

2.Питання № 77. Облік адміністративних витрат

3.Практичне завдання №16

Список літератури



1.Питання № 38. Первісна оцінка запасів

Визнання запасів активами

Значну частку в активі балансу будь-яких промислових підприємств займають запаси, від правильної оцінки та відображення в обліку яких залежать показники фінансового стану, на підставі яких приймаються управлінські рішення.

Запаси визнаються активами, якщо:

існує імовірність того, що підприємство одержить в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням (майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом, який може сприяти надходженню грошових коштів або їх еквівалентів на підприємство);

їх вартість може бути достовірно визначена.

Таким чином, не всі товарно-виробничі запаси визнаються активами, а отже, не можуть обліковуватись у складі запасів і не повинні відображатись у складі активів при складанні фінансової звітності. Це можуть бути товарно-виробничі запаси, придбані для благодійної діяльності або для задоволення особистих потреб працівників підприємства (наприклад, подарунки) тощо. Такі запаси обліковуються як витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства. Оцінка запасів Оцінка запасів відіграє значну роль при формуванні облікової політики підприємства. Важливу роль в оцінці запасів відіграє принцип обачності, який передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки запасів, що повинні запобігати завищенню оцінки активів.

Завдяки дії принципу безперервності оцінка запасів підприємства здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме й надалі.

Оцінка запасів на підприємстві, враховуючи вимоги П(С)БО 9 "Запаси", здійснюється на трьох етапах їх руху:

при надходженні запасів;

при вибутті запасів;

на дату складання балансу.

Розглянемо особливості оцінки на кожному з етапів руху запасів.

Оцінка запасів при їх надходженні

Основою достовірності визначення вартості запасів є вартість їх придбання або собівартість. Первісна вартість запасів визначається залежно від способу їх надходження на підприємство. Запаси можуть надходити на підприємство в результаті:

придбання за грошові кошти та їх еквіваленти;

виготовлення;

передачі засновниками (учасниками) підприємства в якості внеску до статутного капіталу;

безоплатної передачі;

обміну на інші запаси.

При надходженні запасів на підприємство їх первісна вартість формується наступним чином.

Завдяки дії принципу історичної (фактичної) собівартості пріоритетною є оцінка запасів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Для правильного визначення первісної вартості придбаних запасів необхідно враховувати, що не всі витрати, пов'язані з надходженням запасів, включаються до їх первісної вартості.

Транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ), що виникають в процесі придбання запасів, можуть обліковуватися за двома варіантами:

1) прямо включатися до собівартості придбаних запасів;

2) відображатися на окремому субрахунку рахунків обліку запасів і щомісячно розподілятись між залишками невикористаних і використаних за місяць запасів.

Оцінка вибуття запасів

Важливе значення має оцінка запасів при їх вибутті, так як саме тут виникають проблеми обрання варіанту, з урахуванням впливу оцінки на вартість продукції, що виготовляється, ціну готової продукції, попит споживачів і розмір прибутку, одержаного від реалізації продукції.

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті згідно з П.16 П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з наступних методів.

Підприємство має право застосовувати одночасно декілька методів оцінки, проте існує наступне обмеження: для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується виключно один з наведених методів. Тому допустима ситуація, коли в обліку підприємства різні запаси оцінюватимуться по-різному, якщо є можливість підтвердити різницю в умовах їх використання.

Вибір методу оцінки є елементом облікової політики підприємства та не підлягає змінам без вагомих підстав. В обліковій політиці поряд з цим визначаються порядок обліку випуску готової продукції, порядок списання вартості при передачі в експлуатацію МШП тощо. Постійне застосування підприємством обраної облікової політики забезпечується завдяки дії принципу послідовності.

При виборі методу оцінки вибуття запасів підприємство виходить з інтересів користувачів звітності. Обрані методи оцінки розкриваються у Примітках до річної фінансової звітності (п. 29 П(С)БО 9).

Більш детально зупинимося на згаданих методах оцінки з урахуванням того, що конкретний механізм використання того чи іншого методу оцінки вартості запасів залежить від прийнятої на підприємстві системи обліку запасів.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці продукції застосовується при списанні запасів, які не підлягають заміні іншими запасами, що є на підприємстві, або запасів, які відпускаються для виконання спеціальних замовлень і проектів.

При застосуванні цього методу рух вартості запасів співпадає з їх фактичним рухом, тому вартість відпущених запасів та їх залишків обліковується за їх фактичною вартістю. Цей метод є особливо ефективним при використанні комп'ютерних технологій обліку запасів, пристроїв зчитування штрихових кодів (при маркуванні товарів), коли кожна одиниця має специфічні, властиві тільки їй характеристики, тобто запаси не є однорідними за своїми споживчими якостями. Проте, можливість застосування такого методу на практиці обмежена причинами різноманітності номенклатури та великої кількості однакових запасів. У результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використовуватиме підприємство, прибуток буде змінюватися відповідно до первісної вартості кожного запасу.

Метод середньозваженої собівартості застосовується окремо для кожної сукупності взятих на облік запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками.

Алгоритм розрахунку середньої вартості одиниці запасу протягом періоду визначається залежно від методу, що застосовується для обліку запасів. Середня вартість одиниці запасів може розглядатися як за звітний період (при періодичному обліку списання запасів), так і після кожного наступного надходження (при безперервному веденні обліку списання запасів).

Для розрахунку ціни вибуття при періодичній оцінці беруться до уваги всі дані з надходження запасів за звітний період, а при постійній - лише дані за період, що передував даті останнього вибуття запасів.

Цей метод можна застосовувати для списання взаємозамінних запасів, при списанні яких не потрібно проводити ідентифікацію (на відміну від попереднього методу). Недоліком вказаного методу є складність визначення середньої ціни в умовах, коли виробничі запаси надходять або витрачаються щоденно.

За постійної системи обліку запасів при застосуванні методу середньозваженої собівартості вартість запасів, що знову надійшли, усереднюється з вартістю наявних запасів. У результаті цього одержується нібито одна партія за однією обліковою ціною, яка визначається як відношення загальної вартості запасів до їх загальної кількості.

Перевага методу оцінки за середньозваженою собівартістю полягає у тому, що оцінку вартості відпущених запасів та їх залишків можна отримати одразу в момент здійснення операції, що дає об'єктивну інформацію про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це досягається за рахунок досить великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів і собівартості готової продукції не є абсолютно об'єктивною.

При періодичному обліку запасів, що найчастіше застосовується на практиці, при використанні методу середньозваженої собівартості робиться припущення, яке спрощує реальну картину руху запасів: усі запаси надійшли та відпущені в один і той же час - у кінці звітного періоду. Застосування методу середньозваженої собівартості в умовах періодичної оцінки запасів означає, що вартість придбаних протягом звітного періоду запасів необхідно розділити на їх загальну кількість, отримавши таким чином середню ціну придбання запасів, яка і буде ціною вибуття запасів в цьому звітному періоді.

Якщо в період з дати останнього вибуття відбулося зростання цін порівняно з їх середнім рівнем, то оцінка запасів за цим методом при безперервному обліку дає меншу вартість вибуття запасів, ніж при періодичному, і навпаки.

Метод ФІФО (першими відпускаються запаси, що надійшли раніше) базується на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також, що грошова одиниця є стабільною.

Одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування.

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті. При застосуванні цього методу рух вартості запасів у точності і не співпадає з їх рухом у натуральному вираженні, але наближається до нього, причому, чим частіше здійснюється придбання та витрачання запасів, тим ближчим є це наближення.

При періодичному обліку, як вже зазначалося вище, реальне чергування надходжень і витрачань замінюється послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а потім - усе витрачання. При цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів в даному звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає в його простоті, систематичності та об'єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО оправдовує себе в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

При методі ЛІФО (першими відпускаються запаси, що надійшли останніми) оперують вартістю останньої за закупкою одиниці запасу. Рух вартості запасів при застосуванні методу ЛІФО протилежний до руху вартості запасів при застосуванні методу ФІФО.

При застосуванні методу ЛІФО запаси (за видами), як і при застосуванні методу ФІФО, поділяються на рівні або групи, залежно від вартості одиниці даного запасу. Партія, що надійшла, відображається в обліку як самостійна партія, і залежить від тих, що вже відображені в обліку.

Перевага цього методу полягає в тому, що більш висока собівартість проданої продукції більшою мірою відповідає вартості поповнення запасів, необхідних для функціонування підприємства.

У періоди інфляції, із зростанням цін, метод ЛІФО показує найбільшу собівартість проданих запасів, оскільки відображає останні ціни, що постійно зростають. Він призводить до того, що вартість одиниці кінцевих запасів у собівартості проданої продукції занижена порівняно з купівельною ціною. Кінцеві залишки обліковуються за цінами запасів, що надійшли раніше. Виходячи з цього, прибуток виявляється заниженим. Хоча в умовах високої інфляції метод виправдовує себе тим, що вартість запасів, які списуються, буде максимально наближеною до поточних ринкових цін.

Недолік методу ЛІФО полягає у тому, що запаси в обліку відображаються за більш давніми цінами. Згідно з П(С)БО 9 при застосуванні методу ЛІФО необхідно подавати додаткові дані у Примітках до річної фінансової звітності.

При веденні постійного обліку метод ЛІФО здійснюється на поточній основі. При витрачанні запасів спочатку відбираються всі запаси, що надійшли пізніше інших, а потім частково відбираються запаси, що надійшли раніше. т Періодичний облік за методом ЛІФО передбачає розрахунок вартостей запасів, придатних для використання протягом звітного періоду за допомогою додавання балансової вартості запасів на початок періоду та вартості закуплених (виготовлених) протягом періоду запасів. При періодичній оцінці запасів за методом ЛІФО бухгалтер виводить підсумки оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого здійснює оцінку необхідної кількості запасів у порядку, зворотному до хронологічного, від останнього надходження до того надходження, в якому відбулося повне вибуття запасів у даному звітному періоді.

Різниця, що виникає в результаті відмінностей між оцінками ФІФО та ЛІФО, називається резервом ЛІФО. У міжнародній практиці для збереження рівності обох частин балансу її додають до балансової вартості, а також до нерозподіленого прибутку й отримують поточну вартість запасів.

Метод нормативних затрат використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Запасами, для яких застосовується метод нормативних затрат, є незавершене виробництво та готова продукція.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норм витрат повинні регулярно перевірятися і переглядатися ціни. На практиці такий метод застосовується рідко через досить складний механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості продукції:

встановлення норм витрат матеріалів на кожен вид продукції;

встановлення згідно з визначеними нормами витрат і цін матеріалів кошторисних ставок на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до змін норм витрат матеріалів або цін.

Оцінка запасів методами ФІФО та ЛІФО потребує організації аналітичного обліку не тільки за видами матеріальних активів, але й за партіями постачання, якщо закупівельні ціни на них змінюються.

Метод оцінки за цінами продаж застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотку торгової націнки товарів. Цей метод оцінки застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, яка змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки, причому в тих випадках, якщо застосування інших методів оцінки вибуття запасів не є виправданим.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості товарів, отриманих у звітному місяці, на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на кінець звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості проданих у звітному місяці товарів (п. 2.2 П(С)БО 9).

Для того, щоб зрозуміти різницю між перерахованими методами оцінки, проаналізуємо показники, отримані при застосуванні різних методів оцінки, в системах періодичного та постійного обліку. Вихідні дані наведені у таблиці (дані використовуються для вивчення кожного методу оцінки). Для оцінки вибуття запасів за методом ідентифікованої собівартості передбачається, що запаси не є взаємозамінними, а для всіх інших методів вони подібні та взаємозамінні.

2.Питання № 77. Облік адміністративних витрат

Адміністративними є витрати, пов'язані із обслуговуванням виробництва і управлінням ним в масштабі всього підприємства. До адміністративних витрат відносяться такі витрати:

загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського . призначення;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

інші витрати адміністративного призначення.

Загальна методика побудови обліку адміністративних витрат за елементами аналогічна методиці побудови витрат виробничої діяльності, або витрат на збут. Тобто на першому етапі формуються елементи витрат - матеріальні витрати, витрати на оплату праці тощо, а на другому проводиться їх списання на фінансові результати. Це у фінансовому обліку. У внутрішньогосподарському обліку визначається можливість їх побудови за ознаками прямого або непрямого відношення до відповідного виду продукції або іншої ознаки.

Загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства, відображаються на рахунку 92 "Адміністративні витрати". Рахунок 92 є активним, витратним.

По дебету рахунку 92 "Адміністративні витрати" відображається сума визнаних адміністративних витрат, по кредиту - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Аналітичний облік адміністративних витрат ведеться за статтями витрат або в розрізі елементів витрат.

Первинними документами при відображенні накопичення адміністративних витрат є накладна, рахунок, авансовий звіт, ВКО, розрахунок бухгалтерії тощо. Списання адміністративних витрат на фінансові результати оформлюється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

Дані по рахунку 92 відображаються в журналі-ордері № 10.

Бухгалтерські проводки по рахунку 92 наведені нижче.

3. Практичне завдання 16

Відповідь:

Первісна вартість верстата універсального дорівнює 3000 грн. Строк корисного використання -- 6 років. Ліквідаційна вартість - 200 грн. Виходячи із цього, вартість, яка підлягає амортизації, складає 2800 грн. (3000 - 200 = 2800). За період експлуатації обладнання планується випустити 14100 одиниць продукції, зокрема: 1 рік -- 2100 штук, 2 рік -- 2500 штук, 3 рік -- 2300 штук, 4 рік -- 2600 штук, 5 рік -- 2200 штук, 6 рік -- 2400 штук.

Знос основних засобів - це сума амортизації об'єкта основних засобів, накопичена з початку строку їх корисного використання.

Метод 1 -- прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

Виходячи із зазначеного:

Річна норма амортизації = 16,67% (100% : 6 = 16,67%).

Річна сума амортизації = 467 грн. (2800x16,67%: 100% = 467).

Місячна сума амортизації = 39 грн. (467 : 12 = 39).

1 3000 467 467 2533

2 3000 467 934 2066

3 3000 467 1401 1599

4 3000 467 1868 1132

5 3000 467 2335 665

6 3000 467 2800 200

Метод 2 -- зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Виходячи із зазначеного:

Річна норма амортизації -- 36,3%.

Розрахунок річної суми амортизації на протязі строку корисного використання.

3000 3000*0,363 = 1089

1911*0,363 = 694

1217*0,363 = 442

775*0,363 = 281

494*0,363 = 179

315*0,363 = 114 1089

X 3000 X 2800 200

Як видно, амортизація об'єкта за весь строк його експлуатації склала 2800 грн., тобто дорівнює вартості обладнання, яке підлягало амортизації з самого початку.

Метод 3 -- виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Вартість, яка амортизується -- 2800 грн. Кількість продукції, яку передбачається виробити за шість років роботи верстату -- 14100 шт. Виходячи із цього, сума амортизації обладнання у розрахунку на одиницю виробленої продукції = 0,2 грн./штук (2800:14100 = 0,2).



Список літератури

1. Бутинець Т.А., Чижевська Л.В., Береза С.Л. Бухгалтерський облік: посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 672 с.

2. Бухгалтерський фінансовий облік. Конспект лекцій: Посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця.- Житомир: ЖІТІ; 2001.- 288 с.

3. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник/ за ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця-3-вид., перераб. і доп.- Житомір: ЖІТІ,2001.-672с.

4. Завгородний В.П. Бухгалтерский учет в Украине (с использ. нац. стандартов): Учебник.- К.: А.С.К., 2001.- 848 с.

5. Инструкция по применению Плана счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, утвержденная приказа Министерства финансов Украины от 30.11.99г. №291

6. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств, організацій, затверджено наказом МФУ від 30.11.99 № 291 // Главбух № 3 (53), 2000. - С.4-15

7. П(С)БО 16 "Витрати" затверджено наказом МФУ від 31.12.99 № 318 // Бизнес № 6 (369) - 2000.- С.7-10

8. П(С)БО 2 "Баланс", затверджено наказом МФУ 31.03.99 № 87. // Бухгалтерський облік і аудит № 6,1999. - С. 17-21

9. П(С)БО 9 "Запаси" затверджено наказом МФУ від 20.10.99 № 246 // Бухгалтерський облік і аудит № 11 - 1999. - С. 8-12

10. Сердюк В. Н. Бухгалтерский учет: Учебно-практическое пособие. - 4-еизд., изм. и доп. - Донецк: Дон НУ,2002. - 448с.

11. Чебанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник. - К: Академія, 2002. - 672 с.